Роль адвоката-захисника у системі кримінального судочинства США.

Право обвинуваченого на захист і на захисника було закрі­плено в 1791 р., у VI Поправці до Конституції США 1787 р. В усіх випадках кримінального переслідування "обвинувачений має право... вимагати, щоб його ознайомили з мотивами обви­нувачення і надали очну ставку зі свідками, які показують проти нього; обвинувачений може також вимагати примусового вик­лику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту"'.

Протягом тривалого часу дія VI Поправки не поширюва­лась на досудові стадії. З середини XX століття з метою усунення порушень прав обвинуваченого Верховний суд США сформулював ряд правил, пов'язаних з участю адвоката в досудових стадіях процесу.

Оскільки на обвинувача у кримінальному процесі США не покладається обов'язок всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, захисникам доводиться вдава­тися до власного розслідування з метою одержання доказів, що виправдовують обвинуваченого або пом'якшують його ві­дповідальність.

За загальним правилом, адвокат вступає в процес на боці обвинуваченого на його запрошення.

Обвинуваченому, який не має коштів, щоб запросити адвоката, останній призначається, але лише у справах про найбільш тяжкі злочини.

Прийнятий у 1964 р. федеральний закон про кримінальну юстицію закріпив надання юридичної допомоги кожному обвинуваченому, який її потребує, і визначив умови забезпечен­ня безплатного захисту для матеріально неспроможних. Адво­катські колегії було зобов'язано подати до відповідних судів список адвокатів, які призначалися здійснювати захист зазна­ченої категорії обвинувачених. Особа, що звертається з таким клопотанням, має під присягою підтвердити відсутність у неї необхідних для захисту коштів. Якщо перевіркою буде встано­влена неправдивість цих даних, заявник підлягає судовій від­повідальності.

Закон 1964 р. позитивно вплинув на вирішення проблеми організації захисту вказаної категорії обвинувачених в спра­вах, що підлягають юрисдикції штатів. Суд штату може приз­начити захисника неспроможному обвинуваченому у справі про фелонію (про тяжкий злочин), а в окремих випадках — і про місдимінор".

Право порушувати кримінальне пе­реслідування, збирати докази і підг­римувати обвинувачення в суді фор­мально має кожний потерпілий від злочину, як фізична так і юридична особа. Зрозуміло, що таку можливість має тільки той, у кого є необхідні кошти, щоб найняти адвоката або агента приватного розшукового бюро. Тому в переважній більшості випадків кримінальне переслідування порушується і провади­ться поліцією. Федеральним бюро розслідувань, органами аторнейської служби, рідко коронером, а в окремих випадках й, іншими органами. Основним органом слідства є поліція, яка поділяється на поліцію федеральну, штатів і місцеву.

Визнанню особою своєї вини у вчиненому злочині в кри­мінальному процесі США надається вирішального значення, і воно здебільшого має такі ж правові наслідки, як і в Англії — його достатньо для засудження обвинуваченого. Тому поліція та інші правоохоронні органи прагнуть одержати зізнання вже при провадженні попереднього слідства, не завжди додержуючи за­кону. Через це в ряді рішень судових органів була визнана доцільною участь захисника з моменту пред'явлення обвинувачення. Згідно з практикою, що склалася, особі, заарештованій поліцією, має бути надана можливість зателефонувати адвокату або родичам чи знайомим (така можливість надається, як прави­ло, не більше двох разів) з тим, щоб забезпечити затриманому допомогу захисника. Обвинуваченому, який перебуває під вар­тою у поліції, може бути дозволено зустрітися з своїм адвокатом або проконсультуватися з ним по телефону.

Кримінально-процесуальне право США не містить вимо­ги обов'язкового ознайомлення захисника обвинуваченого з матеріалами попереднього слідства. Після закінчення розслі­дування поліцією, ФБР чи аторнеєм справа передається до суду.

Офіційно вважається, що процесуальною стадією розслі­дування кримінальної справи є її попередній розгляд в суді, розслідування ж поліцією і ФБР злочинів є непроцесуальною діяльністю. Зібрані ними дані не мають доказової сили, поки не пройдуть стадію процесуального закріплення в суді як матеріали для підтримання обвинувачення.

Тому першою стадією кримінального процесу в США вважається доставленя до мирового судді особи, заарештова­ної за підозрою у вчиненні злочину, для вирішення питання про обґрунтованість кримінального переслідування та про за­побіжний захід.

У разі відмови обвинуваченого від попереднього розгляду справи суддя пред'являє йому обвинувачення, вирішує питан­ня про запобіжний захід (ним може бути застава або взяття під варту). Крім того, він може (а при наявності відповідного клопотання аторнею зобов'язаний) допитати свідків обвинува­чення і зафіксувати їх показання у протоколах.

Якщо обвинувачений не відмовляється від попереднього розгляду справи, суддя може надати йому певний строк для запрошення захисника і для виклику свідків захисту.

Попередній розгляд провадиться в судовому засіданні. Тут адвокат допитує свідків з боку обвинувачення, обвинува­ченого, свідків з боку захисту. Показання свідків, пояснення і показання обвинуваченого заносяться до протоколу або стено­графуються. Вже на цьому етапі провадження мета захисту може бути досягнута, бо якщо суддя, заслухавши пояснення і показання, дійде висновку про недостатність підстав для при при­тягнення до кримінальної відповідальності, то він виносить рішення про зняття обвинувачення, тобто про закриття спра­ви. Якщо ж таких підстав виявилося достатньо, суддя притягує обвинуваченого до кримінальної відповідальності і, якщо справа йому підсудна, вирішує справу і ухвалює вирок (в тому числі й тоді, коли обвинувачений відмовився від свого права на розгляд справи судом присяжних).

У разі невизнання підсудним своєї вини суддя надає йому час для підготовки до захисту (не менше двох днів). Протягом нього підсудний має можливість підготуватися разом з адвокатом до захисту, виро­бити з ним тактику захисту. Адвокат може порадити „підсудно­му відмовитись від суду присяжних, якщо йому не загрожує смертна кара чи інше суворе покарання. В цьому разі справу розглядатиме колегія професійних суддів. Частіше це є доціль­ним, коли підсудний насправді є невинним, оскільки вірогід­ність помилки в цьому разі є меншою, ніж при розгляді судом присяжних. У більшості штатів з участю присяжних розгляда­ється лише близько 10 відсотків кримінальних справ.

Захисник бере участь у формуванні остаточного складу журі присяжних, використовуючи своє право на відвід тих осіб з їх числа, які, на його думку, не можуть бути неупередженими при оцінці доказів і вирішенні питання про винність чи не­винність підсудного.

Після сформування журі розпочинається дослідження до­казів і промови сторін. Виступаючи після обвинувача з вступ­ною промовою, адвокат "відкриває захист", стисло ознайом­люючи суд з тим, що він має намір доказувати, далі бере участь у допиті свідків обвинувачення і захисту, а потім як свідка й підзахисного, якщо вважає за доцільне, щоб -і підсудний дав перед присяжними відповідні пояснення з приводу інкриміно­ваних йому дій.

У разі винесення присяжними вердикту про винність під­судного адвокат має право до призначення суддею покарання (його міра може бути визначена через кілька днів або навіть тижнів) подати судді докази на користь пом'якшення відпові­дальності підсудного.

Обвинувачений може запросити адвоката і для участі в розгляді справи в порядку сумарного провадження. У такому, спрощеному, порядку розглядаються кримінальні справи ни­жчими судами штатів і, так званими, комісарами. Вони можуть призначити покарання у вигляді короткочасного арешту або порівняно невеликого штрафу.

Процес у судах сумарної юрисдикції дуже спрощений і швидкий. Докази досліджуються лише тоді, коли обвинуваче­ний не визнає себе винним, як свідки і обвинувачі часто виступають поліцейські, які затримували і допитували особу в поліції. Як і при розгляді справи в суді присяжних, тут для адвоката основним завданням є доведення хибності доказів, наявності сумнівів у вині підзахисного.

Від імені й в інтересах засудженого адвокат-захисник може подати апе­ляцію як з питань факту, тобто оска­ржити вердикт присяжних і резолю­цію судді, якими підсудного визнано винним у вчиненні зло­чину, так і з питань права, тобто оскаржити вирок суду у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону або порушенням під час судового розгляду процесуальних норм, які обмежили права підсудного і призвели до неправи­льного рішення.

На терені штатів апеляції подаються: до судів першої інстанції (судів загальної юрисдикції) — на рішення нижчих судів (судів обмеженої юрисдикції), які є судами сумарної юрисдикції; до проміжних апеляційних судів — на рішення судів першої інстанції і до вищих судів штатів — на рішення будь-якого нижчестоящого суду.

За загальним правилом, рішення вищих судів є остаточ­ними. Але адвокат може скористатися винятком з цього пра­вила, коли єдиною підставою для апеляційного оскарження до Верховного суду США є наявність у справі "федерального питання", тобто такого важливого для вирішення криміналь­ної справи питання, на яке можна відповісти тільки шляхом тлумачення і застосування положень Конституції США, феде­ральних законів і договорів, зокрема, при порушенні гарантій прав особи, закріплених у Конституції.

Апеляційними інстанціями в системі федеральних судів є: окружні суди — щодо комісарів США, апеляційні суди — щодо окружних федеральних судів, Верховний суд США — щодо федеральних окружних і апеляційних судів, а також щодо вищих судів штатів.

Для того щоб Верховний суд США розглянув справу, адвокат має переконати його не стільки в тому, що нижчестояща інстанція винесла помилкове рішення, скільки в тому, що в цій справі наявним є федеральне питання.

Встановивши незаконність або необґрунтованість пере­бування засудженого в ув'язненні, і виходячи з характеру допущеної помилки, суддя видає наказ про звільнення з-під варти, котрий підлягає негайному виконанню, або повертає справу до суду штату для нового розгляду. На будь-яке з цих рішень судді може бути подана апеляція до вищестоящого суду. Адвокат може також допомогти засудженому у складанні й поданні петиції про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, з мотивів, що вони є настільки важливи­ми, що коли б вони були відомі суду при розгляді справи, він не постановив би обвинувального вироку.