Поняття та зміст професійної етики адвоката за законодавством Франції.

У Франції адвокат має право на мантію своєї професії. Він наділений свободою висловлювання, імунітетом від об­винувачень у скоєнні злочину. Адвокат має право на гоно­рар, розмір якого залежить від угоди з клієнтом. Адвокат зобов'язаний додержуватися професійної таємниці; це одно­часно є і правом, і обов'язком. Адвокат не обмежений у ли­стуванні з клієнтом, навіть якщо той перебуває під вартою. Адвокату забороняється розголошувати професійну таємни­цю, таємницю слідства, відомості, одержані від клієнта. Він не може бути радником, представником чи захисником більш ніж одного клієнта в одній справі. Крім того, адвокат зобов'язаний дотримуватися гідного способу життя.

Розкриємо ці правила адвокатської етики у Франції більш широко.

Основне правило адвокатської етики у Франції – адвокат чесно виконувати свої обов'язки перед клієнтом, судом, своїми колегами чи громадськістю, користу­ватися у них довірою. Хто не заслуговує на це, — не може бути адвокатом. Ці вимоги стосуються не тільки професійної поведі­нки, а й приватного спілкування, яке має важливе значення у взаємних стосунках.

Юрист зобов'язаний компетентно вести справи від імені клієнта, надавати останньому послуги на високому професій­ному рівні. Усі юристи мають пройти предметну перепідготовку та нагромадити відповідний досвід перед тим, як вони почнуть брати участь у веденні цивільних та кримінальних справ. Вимоги, що містяться в правилах, є дещо завищеними ніж формальний дозвіл займатися юридичною практикою. Йдеть­ся про обізнаність в законах щодо конкретних питань, а також у змінах в галузевому законодавстві. Обслуговування включає зобов'язання постійно інформу­вати клієнта про вжиті заходи, відповідати на поставлені ним запитання, давати йому поради, а також мати відповідні мате­ріали, що будуть використані в інтересах клієнта. Усі юристи заінтересовані у високому рівні конкурентоспроможності сво­єї діяльності.

Від юриста вимагається повна об'єктивність. Коли від нього очікують порад, він зобов'язаний дати клієнту всебічний аналіз ситуації, посилаючись на відповідний закон та свій власний досвід. Юрист не повинен переоцінювати шанси клі­єнта на успіх, а в окремих випадках йому не завадить зверну­тися за порадою до свого більш обізнаного колеги. Якщо виявиться, що під час певних дій допущено помилки, він має негайно повідомити про це клієнта і вжити заходів до їх виправлення.

Юрист повинен зберігати у таємниці всю інформацію, про яку йому стало відомо під час виконання свого професій­ного обов'язку, і не розголошувати її без дозволу клієнта. Стосунки між юристом і клієнтом мають привілейовану осно­ву в системі прецедентного права, на якій ґрунтуються відно­сини між сторонами, коли клієнт відверто ознайомлює свого юриста з усіма подробицями, що мають значення для справи.

Юрист не може давати поради чи представляти обидві сторони у справі, не отримавши на це їх згоди. Сторони мають протилежні інтереси, тому юрист може обслуговувати лише одну сторону. Разом з тим клієнти, після повного ознайомлен­ня з усіма деталями справи, можуть вирішити, що їх інтереси захищатимуться одним юристом. Якщо ж виникла конфліктна ситуація, юрист має повністю припинити свою участь у справі.

Адвокат має додержувати усіх законів та правил, що регулюють недоторканість майна та коштовностей клієнта. Якщо для цього відсутні певні правила, адвокат має ставитись до них, як і сам власник.

Адвокат має поводитись в суді чемно і ввічливо, в рамках закону. Він може "без побоювань порушувати перед судом будь-яке питання, парирувати кожний аргумент протилежної сторони, сприймати усе, навіть, неприємне, якщо це може допомогти клієнтові" і прагнути "залучити для вигоди клієнти та захисту його інтересів усе, що дозволяє закон" У основу цього правила закладений постулат, що суд неспроможний функціонувати, якщо адвокат поводиться нечесно. Незважаю­чи на те, що судді мають повноваження контролювати все, що відбувається у суді, це правило є набагато ширшим, ніж зви­чайна влада суду.

Судді вживають санкції проти тих, хто ображає їх гідність, порядок в суді або заважає судочинству. Ця влада є досить широкою. Нещодавно Кабінет міністрів федерального уряду без належних підстав критикував суд, його було притягнено до відповідальності, після чого він був змушений вибачитись. Реакція в таких випадках може бути різною: від догани і вибачення, до грошового штрафу і, навіть, до ув'язнення.

За цим правилом юрист як адвокат має, зокрема, контро­лювати поведінку клієнта, не дозволяючи йому поводитися непристойно, бути впевненим, що останній не вводить в оману суд. Якщо клієнт вдається до неправдивих свідчень і адвокат не може цьому запобігти, він зобов'язаний відмежува­тися від них. Одночасно адвокат може перешкодити суду бути упередженим щодо певних фактів або закону. Адвокати не повинні підмовляти свідка давати показання, чи натискувати або обвинувачувати його. Адвокат не може спілкуватися з суддею, якщо між ними існують особисті або інші неофіційні стосунки, котрі можуть зашкодити правосуддю.

Адвокат, який працює у державній установі, при вико­нанні службових обов'язків має поводитися за правилами, які вимагають зразкової поведінки. Ці правила стосуються адво­катів, обраних або призначених на ці посади на офіційному рівні. Взагалі, до адвокатів, що працюють у державних устано­вах, ставляться більші вимоги, ніж до тих, хто займається приватною практикою. З огляду на це адвокат має бути зібра­ним, коректним, завжди пам'ятаючи про імідж своєї професії.

Адвокат не може домовлятися або одержувати гонорар більший, ніж це встановлено відповідним актом; використову­вати будь-які кошти, довірені йому клієнтом, для оплати наданих послуг без однозначної згоди клієнта.

Адвокати покликані привертати увагу громадськості до поліпшення судочинства, оскільки професійно розуміючи за­кон, вони детально обізнані з роботою правозастосовних уста­нов, організацій. Виходячи з цього, адвокати ініціюють процес пошуку можливостей для вдосконалення системи судо­чинства.

Адвокати мають надавати послуги у доступних для грома­дськості формах й ефективному та зручному вигляді, підтри­муючи повагу і довір'я до юридичної професії. Якщо особі потрібна правова допомога, вона повинна мати можливість без зайвого клопоту знайти кваліфікованого адвоката.

Адвокат повинен оберігати авторитет своєї професії, по­відомляючи юридичному товариству про випадки його ума­лення. Привернення уваги до малих проблем може попередити настання серйозних труднощів, і якщо їх виявити своєчасно, це допоможе краще захистити від них суспільство.

 

27. Обов'язкова участь адвоката-захисника у кримінальному процесі за законодавством Великобританії, Німеччини та США: проведення порівняльного аналізу.

Великобританія. Здійснювати захист інтересів сторони в кримінальній справі можуть як баристери, так і соліситори. Вони мають право брати участь в усіх судових інстанціях. Але в Палаті лордів, Апеляційному і Високому судах це право за деякими винятками належить виключно баристеру. При розгляді кри­мінальних справ Судом корони (він розглядає справи з участю присяжних) обвинувачення підтримують баристери.

Баристер не має права особисто укладати з клієнтами угоди на ведення кримінальної справи і одержання від них гонорару. Це є прерогативою соліситора, який розпочинає переговори з клієнтом, домовляється про гонорар, збирає докази.

Повноваження адвокатів із загалу соліситорів ґрунтується на дорученні, яке дається клієнтом у письмовій формі. У такий спосіб виникають договірні відносини.

Надання правової допомоги малозабезпеченим громадя­нам регулюється законом 1974 р. про правову допомогу, який консолідував ряд чинних актів законодавства. Відповідні кош­ти сплачуються "фонду правової допомоги", що фінансується державою. Малозабезпеченою вважається особа, річний доход якої не перевищує 1790 фунтів стерлінгів. Наявність коштів у особи, яка звертається по правову допомогу, визначається комісією з додаткових асигнувань міністерства соціального забезпечення.

Німеччина. Кримінальний процес Федеративної Республіки Німеччини за своєю фо­рмою належить до змішаного конти­нентального процесу з самостійною стадією попереднього слідства Чинний КПК ФРН, як це визнають і процесуалісти Ні­меччини, не дає визначення поняття обвинуваченого. У § 157 є щодо цього лише дві конкретні процесуальні фігури: особа, проти якої прокурором висунуте публічне обвинувачення (по­зов), й особа, щодо якої судом прийнято рішення про відкрит­тя головного судового провадження (за термінологією кримі­нально-процесуального закону України — віддання до суду). Згідно з § 137 КПК обвинувачений має право на будь-якому етапі провадження користуватися допомогою захисни­ка, який допускається до участі в справі зі стадії попереднього слідства до початку допиту обвинуваченого суддею, котрий вирішує питання про підставність арешту за підозрою у вчи­ненні кримінальне караного діяння. Запросити захисника для участі у справі може як сам обвинувачений, так і його законний представник. Для захисту може бути запрошено й декількох захисників, але не більше трьох (§ 227 КПК). Поряд з цим закон не дозволяє одному захиснику захищати одночасно кількох осіб (§ 146 КПК).

КПК ФРН передбачає у ряді випадків обов'язкову участь захисника у кримінальному процесі. Як свідчать німецькі про­цесуалісти, у їхньому товаристві неодноразово обговорювалось питання про те, чи є потрібним обов'язковий захист, і завжди більшість висловлювалася за його збереження.

Випадки обов'язкової участі захисника поділяються на безумовні (абз. 1 § 140) і умовні (абз. 2 § 140). До першої групи належать ті з них, коли справа розглядається по першій інста­нції вищим чи звичайним земельним судом, або обвинуваче­ному ставиться у вину вчинення злочину. Згідно з абз. 1 § 12 КК ФРН злочинами є кримінальне карані діяння, за які передбачено позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання, коли може бути застосовано позбавлення права займатися певною професійною діяльністю, або обвинувачений є глухим, німим або сліпим, коли обвинувачений на підставі суддівської постанови понад три місяці перебував у закритій установі (під вартою, у лікарні, в опікунській установі) і звільнений менш як за два тижні до початку головного судового розгляду, коли обвинуваченого відповідно до § 81 КПК поміщено до лікарні для підготовки висновку про його психічний стан, коли застосовуються при­мусові заходи медичного характеру (виправлення і безпеки) щодо неосудної або недієздатної особи, а також, коли усунено з процесу захисника, який брав участь в ньому до цього.

У інших випадках голова суду за клопотанням обвинува­ченого або з своєї ініціативи має призначити захисника, якщо участь останнього є бажаною, з огляду на тяжкість діяння або. складність справи, або коли є очевидним, що обвинувачений не зможе себе самостійно захистити. В усіх перелічених випадках (абз. 1 і 2 § 140 КПК) особі, яка ще не має захисника, такий призначається, як тільки обвинуваченого буде викликано для ознайомлення з обвину­вальним висновком.

США. Право обвинуваченого на захист і на захисника було закрі­плено в 1791 р., у VI Поправці до Конституції США 1787 р. В усіх випадках кримінального переслідування "обвинувачений має право... вимагати, щоб його ознайомили з мотивами обви­нувачення і надали очну ставку зі свідками, які показують проти нього; обвинувачений може також вимагати примусового вик­лику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту"'.

Протягом тривалого часу дія VI Поправки не поширюва­лась на досудові стадії. З середини XX століття з метою усунення порушень прав обвинуваченого Верховний суд США сформулював ряд правил, пов'язаних з участю адвоката в досудових стадіях процесу.

Оскільки на обвинувача у кримінальному процесі США не покладається обов'язок всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, захисникам доводиться вдава­тися до власного розслідування з метою одержання доказів, що виправдовують обвинуваченого або пом'якшують його ві­дповідальність.

За загальним правилом, адвокат вступає в процес на боці обвинуваченого на його запрошення.

Обвинуваченому, який не має коштів, щоб запросити адвоката, останній призначається, але лише у справах про найбільш тяжкі злочини2.

Прийнятий у 1964 р. федеральний закон про кримінальну юстицію закріпив надання юридичної допомоги кожному обвинуваченому, який її потребує, і визначив умови забезпечен­ня безплатного захисту для матеріально неспроможних. Адво­катські колегії було зобов'язано подати до відповідних судів список адвокатів, які призначалися здійснювати захист зазна­ченої категорії обвинувачених. Особа, що звертається з таким клопотанням, має під присягою підтвердити відсутність у неї необхідних для захисту коштів. Якщо перевіркою буде встано­влена неправдивість цих даних, заявник підлягає судовій від­повідальності.

Закон 1964 р. позитивно вплинув на вирішення проблеми організації захисту вказаної категорії обвинувачених в спра­вах, що підлягають юрисдикції штатів. Суд штату може приз­начити захисника неспроможному обвинуваченому у справі про фелонію (про тяжкий злочин), а в окремих випадках — і про місдимінор.

28. Обов'язкова участь адвоката у цивільному процесі за законодавством Франції Німеччини, Росії.

Франція. Представництво в цивільному процесі Франції здійснює­ться адвокатами і повіреними. Адвокат виконує подвійну фу­нкцію: консультативну — висловлює свою думку і дає поради та захисну — забезпечує захист своїх довірителів, виступає від імені однієї з сторін в процесі у цивільних справах. Адвокат в судах загальної юрисдикції її сторону не представляє (у цій ролі виступає повірений), а лише допомагає суду. Відносини між представниками і довірителями в цивіль­ному процесі Франції ґрунтуються на договорі доручення, який виникає після прийняття адвокатом на себе виконання функцій представництва в цивільному процесі за відповідну винагороду. Довіритель зобов'язаний виконати обов'язки перед дові­реним і сплатити винагороду. Представництво може бути при­пинено достроково з відкликанням доручення довірителем, а також відмовою представника від доручення. Повноваження (мандат) на представництво адвоката по­ширюється на усі процесуальні дії.

Німеччина. У німецькому цивільному судочинстві участь адвоката є в ряді випадків необхідним. Так, наприклад, якщо вартість предмета спору перевищує 10.000 ДМ, то така справа стосується компетенції суду більше високого рівня - земельного суду (Landgerіcht), у якому участь адвоката обов'язкова. Так само, розгляд цивільних справ у другій інстанції Вищим земельним судом (Oberlandesgerіcht) і Федеральним Верховним суді вимагає участь адвоката. При цьому найважливіші процесуальні дії: подача позовної заяви, ведення переговорів, подача клопотань і скарг і ін. можуть відбуватися тільки допущеним у суді адвокатом, у противному випадку вони не будуть мати юридичної сили. У таких випадках своєчасне залученні адвоката ставиться в обов'язок. У противному випадку суд може винести рішення не на вашу користь, причому не на підставі розгляду обставин справи, а винятково через вашу неучасть у процесі (т.зв. Versaumnіsurteіl). До речі скаргу на винесення такого вироку може подати також тільки допущений у суді адвокат. Також необхідна участь адвоката шлюборозлучних процесах (Scheіdungsverfahren) у відділенні суду першої інстанції, що називається сімейним судом (Famіlіengerіcht).

Росія. На сьогодні у ЦПК РФ (ст. 50) закріплена обов'язкова участь адвоката у випадку відсутності представника у відповідача, місце проживання якого невідомо. Дане положення забезпечує такому відповідачеві право на судовий захист, гарантований ст. 46 Конституції РФ, і здійснення цивільного судочинства умовах змагальності й рівноправності сторін. Закріплюючи принцип змагальності, держава разом з тим повинна забезпечити всім суб'єктам судового процесу рівні процесуальні права й можливості по їхній реалізації в незалежності від їхнього матеріального становища.