Розділ тринадцятий. Останній про злодійство

1. Про паробків, які десь крадуть.

2. Яким чином у чиємусь домі мають відшукувати речові докази або слід.

3. Якби хто перешкоджав шукати вкрадені речі або відбив речові докази.

4. Якби хто спіймав чиюсь людину на місці злочину, то має вести її до її пана.

5. Якби хто виявив у кого вкрадені речі, то мусить вести таку людину до її пана і просити правосуддя.

6. Якби хто переховував у своєму домі спійманого на місці злочину злодія або знав про нього, або викупив від шибениці.

7. Якби хто у перший раз звинуватив шляхтича перед судом без речо­вих доказів.

8- Також, якби цей же шляхтич був вдруге обвинувачений без речових доказів.

9. Якби той самий шляхтич перед судом без речових доказів був обви­нувачений у крадіжці втретє.

10. Якби селянин обікрав кліть іншого селянина, як має бути покара­ний.

11. Якби речовий доказ було знайдено під замком у чиїйсь будівлі.

12. Якби злодія за крадіжку було схоплено.

13. Якби кого справедливо було запідозрено.

14. Спійманого на місці злочину злодія протягом дня можна катувати тричі.

15. Якби чиїсь люди, спіймані на розбої або крадіжці, показали на ко­гось, що він із ними ділився.

16. Якби шляхтич звинуватив чиюсь людину у злодійстві.

17. Якби у кого було знайдено речовий доказ.

18. Якби кого було звинувачено перед властями у крадіжці речі.

19. Якби хто добивався повернення украденого і заявив, що вкрадено більше, ніж виявлено речових доказів.

20. Якби хто вбив злодія на місці злочину.

21. Якби хто у своєму домі поранив злодія, коли той обкрадав.

22. Якби яку людину було запідозрено як злодія і були в наявності письмові докази цьому, але та не давала себе катувати.

23. Якби хто вкрав щось на господарському подвір'ї.

24. Про приблудних тварин.

 

ПРАВА ПИСАНІ, НАДАНІ ДЕРЖАВІ ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВУ ЛИТОВСЬКОМУ, РУСЬКОМУ, ЖЕМАЙТСЬКОМУ ТА ІНШИМ СВІТЛІЙШИМ ПАНОМ СИГІЗМУНДОМ, 3 БОЖОЇ МИЛОСТІ КОРОЛЯ ПОЛЬСЬКОГО, ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЛИТОВСЬКОГО, РУСЬКОГО, ПРУСЬКОГО, ЖЕМАЙТСЬКОГО, МАЗОВЕЦЬКОГО ТА ІНШИХ

Ми, Сигізмунд, з ласки божої король польський і великий князь литовський, руський, пруський, жемайтський, мазовецький та інших, маючи продуманий добрий намір і з ласки нашої господарської, бажаючи обдарувати християнськими законами, всім прелатам, княжатам, панам хоруговним, вельможам, благородним лицарям, шляхті і всьому поспольству та їхнім підданим, корінним мешканцям земель нашого Великого князівства Литовського, якого б стану та походження вони не були, усі їхні права і привілеї церковні: як для осіб католицького, так і православного віросповідання, а також світські, що були ними отри­мані від світлої пам'яті королів і великих князів, від батька нашого Казимира і брата нашого Олександра, предків наших, за їхнього життя, на будь-які володіння і вольності, незалежно від того, за якою датою, латин­ською чи руською, дані ці вольності та ті, що вийшли, надані та пожалувані привілеї, які мають у собі справедливі установлення, бажаємо вважати такими, що мають силу, так само, як би вони були пожалувані нами і вписані слово в слово у ці наші листи, які ми словом нашим господарським і нашою особистою присягою на святому Євангелії зобов'язуємося дотри­муватися і берегти, як зобов'язуємося і обіцяємо підтвердити і закріпити їх з усіма їхніми установленнями, звичаями і артикулами; милістю, благо­родством і щедрістю нашою ми вирішили їх підтвердити і закріпити, що підтверджуємо і закріплюємо, наказуючи при цьому вважати їх такими, що мають силу на всі часи.

1. Господарь зобов'язується нікого не карати за заочним обмовленням, навіть якщо справа стосувалася б образи гідності його величності. А також якщо хто-небудь безпідставно обвинуватив іншого, то сам повинен понести таке саме покарання

Перш за все, позначеним вище прелатам, княжатам, панам хоруговним, шляхтичам і містам позначених земель Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтського та інших ми пожалували, що ні за чиїм явним або таємним оговором, несправедливою підозрою тих княжат і панів хоругов-них, шляхтичів та міщан ми не будемо карати будь-яким грошовим штра­фом, смертною карою, в'язницею, чи конфіскацією маєтку, але лише після того, як позивач чи відповідач особисто стануть перед судом християнським і за допомогою явного судового розгляду у відповідності з установленнями християнського права остаточно було б доведено їхню провину, то тільки після суду і такого доказу провини, згідно зі звичаями і правами христи­янськими, їх має бути засуджено і покарано у відповідності до тяжкості їхніх злочинів.

Також, якщо дехто огудою звинуватив кого, і той, кого звинуватили, повинен був би зазнати безчестя або смертної кари, або конфіскації маєт­ку, або якого іншого покарання, тоді той, хто огудить іншого, але не по­дасть доказів, сам повинен понести таке покарання.

2. Про зраду господарської величності,

яка виражена в тому, якби хто-небудь утік би до ворожої землі

Якби хто з наших підданих утік із нашої держави до землі наших ворогів, той позбавляється своєї гідності, а маєток його отчизний вислужений або куплений не переходить ані до дітей, ані до родичів, а тільки до господаря.

3. Якщо хто у кого купить або візьме

у заставу маєток, а той потім втече до ворожої землі

Коли буде та людина до здійснення цього злого вчинку, знаходячись іще у нашій державі, продасть або віддасть у заставу кому який маєток, а той, що придбав, не знав би такого її задуму й присягнув про це, то він може спокійно володіти купленим або взятим у заставу маєтком. Але якщо він не хоче присягнути, то втрачає свій особистий маєток, а також і те, що купив або взяв під заставу від нього.

4. Якби батько від дітей втік до ворожої землі, або хто з їхніх родичів

Також встановлюємо: якби батько від дітей втік до ворожої землі і за­лишив їх замість себе, і вони не були б виділені, то такий маєток перехо­дить до нас, господаря, бо через злочин їхнього власного батька вони вже позбавлені права на маєток. І навіть тоді, коли вони ще неповнолітні.

Якби також який рідний брат чи дядько, або хто-небудь з роду втік до ворожої землі, то його доля маєтку таким же чином переходить до нас, гос­подаря, і тому ніхто з родичів права на неї не має.

А також якщо навіть власний син мав виділ від батька і він утік до ворожої землі, то його доля маєтку не переходить ані до батька, ані до братів, а тільки до нас, господаря.

Але якби синів було виділено від свого батька, а батько втік би, а вони про наміри свого батька нічого не знали і могли б довести те своїми влас­ними присягами, тоді вони своєї долі маєтку не втрачають, а тільки бать­ківська доля переходить до нас, господаря.

Так само і брати, якщо вони були виділені і один із братів утік би, а вони про те не знали і його не споряджали і могли б це довести власною присягою, тоді вони своїх долей не втрачають, але тільки доля того брата, який утік, переходить до нас, господаря.

5. Як має бути покараний той, хто підробляв би господарські листи або печатки

Якби хто підробляв наші листи або печатки або свідомо користувався підробленими, такий підроблювач має караний бути вогнем.

6. Як має бути покараний той, хто образив господарського врядника або посланця

Також, якщо над нашим земським врядником або посланцем під час ви­конання ним нашого земського доручення хтось із наших підданих вчинив би насилля, поранив його або побив, того має бути засуджено до смертної кари, як начебто образив нашу господарську величність.

7. Ніхто ні за кого не повинен нести покарання, але кожен за самого себе

Також ніхто не повинен бути покараний і засуджений за чиюсь про­вину, а тільки той, хто винуватий. А тому у відповідності до християнських прав, ніхто не повинен бути покараний, якщо його провину не буде встановлено судом, тобто ані дружина за злочин чоловіка свого, ані батько за злочин сина, ані син за батька, а також ніхто з родичів, ні слуга за пана.

8. Якби хто багато за мало запросив або взяв би без пожалування

Також як би хто попросив багато за мало і це належним чином було б доведено в суді і встановлено, що він узяв більше, аніж просив, той втра­чає цю вислугу і пожалування; а якби він і належним чином попросив, але зверх того без пожалування будь-що взяв і приєднав до отриманого, тоді він втрачає на користь господаря і ту вислугу, і те, що взяв. А якщо хто до свого спадкового маєтку приєднав без пожалування людей або зем­лю, пущі, лови, озера стільки, скільки коштує його маєток, до якого при­єднав. тоді він втрачає на користь господаря свій маєток і те, що взяв. А якщо б узяв одну людину або двох, або десять, або скільки-небудь із землями або пусті землі, то повинен віддати всіх забраних ним людей і віддати стільки ж своїх спадкових, а також повернути землі і стільки ж своїх земель.

9. Всіх у Великому князівстві Литовському одним правом судити мають

Також хочемо і встановлюємо і на віки вічні має бути збережено, що всі наші піддані, як убогі, так і багаті, якого б роду чи стану вони не були, однаково мають бути судимі цим писаним правом.

10. Листи з канцелярії до припинення судочинства нікому не повинні даватися, але тільки з поважних причин

Також повідомляємо, що відтепер ані ми, ані наші нащадки не будемо давати до будь-яких судів наших заповідних листів, які будь-яким чином могли б затримати судовий розгляд, окрім тільки трьох випадків: по-перше, якщо хтось у державній справі знаходився би в ув'язненні у наших ворогів;

по-друге, коли хто був би на державній службі у нашій державі; по-третє, коли б хто був дійсно хворий, тоді той, хто не з'явився, повинен у другий судовий рок присягнути, що дійсно був хворий. А за Інших обставин, окрім цих випадків, наші земські та міські врядники не повинні керуватися таки­ми заповідними листами, які отримані на шкоду іншій стороні, і не повинні їх приймати.

11. Відкриті листи мають кожному повернуті бути

Якби хто приніс кому наші відкриті листи з приводу своєї скарги, будь то до князя чи до пана, чи до державця, або земянин до земянина, а хтось із них цього відкритого листа прочитав, затримав у себе, а тому хто приніс, назад не хотів повертати, тоді такий підлягає господарському штра­фу: його милості королю штраф дванадцять рублів грошей, а тому, хто лист приніс, а він затримав — другі дванадцять рублів грошей. А також відкриті листи повинні вручатися належним чином: або через королівського дворя­нина, або у повіті перед вижем повітовим, або перед сторонніми людьми, шляхтичами або іншими, гідними довіри — виж при цьому повинен мати при собі сторону.

12. Про листи господарські заповідні, якби хто про них не дбав

Також постановляємо: якби хто з ким судився за землю або за лови, або за луги, також за бортне дерево, і якби той, що програв справу, зневажа­ючи судові рішення, скривдив свого сусіда, заволодівши вищезгаданим май­ном, а той, що постраждав, звернувся б до нас, господаря, і отримав листа під нашим господарським закладом, щоб порушник всупереч судовому рі­шенню більше не захоплював цього, а він всупереч нашому господарському закладу і тому судовому рішенню захопив би, тоді слід із нього цілком стягти той заклад і наказати відшкодувати збитки, а того, хто постраждав, у відповідності до рішення першого суду повністю увести у володіння. А за нашої відсутності наші пани радні мають таким же звичаєм давати заклади і чинити так само.

13. Якщо хто випустив би із в'язниці засудженого злочинця або винуватого

Якби кого за рішенням суду було посаджено у нашу господарську або якусь іншу в'язницю за несплату якоїсь суми або за яким іншим обви­нуваченням, а той, до чиїх рук було передано цього винуватого, в резуль­таті свого надбайливого ставлення випустив би його із в'язниці, то він повинен сам заплатити цю суму і відшкодувати збитки, за які було посад­жено винуватого і які підтверджено відповідними доказами позивача, або повинен знову доставити випущеного до суду в строк, встановлений судом:

якщо в землі нашій господарській, тоді протягом дванадцяти тижнів, а якщо у чужій землі, тоді тричі по дванадцять тижнів.

14. Тим, хто за короля Казимира і Олександра домагався справедливості, господарь обіцяє правосуддя

Також, якщо хто за життя батька нашого вимагав справедливості, дома­гаючись своїх прав, а за короля Олександра добивався того ж і пред'явив би листи згадувальні батька і брата нашого, тим хочемо і зобов'язуємося з порадою рад наших відправляти правосуддя без зволікання. За винесені рішення ні ми, ні ради наші не повинні нічого брати. Не повинні ми також надавати і переваг будь-якій із сторін, але будемо зобов'язані відправляти правосуддя і надавати його кожному.

15. Якби хто за Казимира і Олександра був володарем чогось, і ніхто інший не пред'являв на те претензій

Також постановляємо княжатам, панятам, панам хоруговним і шлях­тичам, що якщо хто за короля Казимира безперешкодно тримав маєтки, людей, землі і за короля Олександра ніхто не пред'являв на це обґрунто­ваних претензій, то, хоча б він і не мав на те листів, повинен безперешкод­но тримати це і має повне право третю частку свого майна віддати, прода­ти, подарувати і на свій розсуд отримувати від нього прибуток. Проте продати, обміняти, віддати і записати їх повинен так: особисто з'явившись перед нами, господарем, а за нашої відсутності — перед панами воєводами і маршалками нашими, земським і двірним, і старостами нашими, в якому повіті хто з них буде, і дозвіл повинні у них взяти. А пани воєводи і мар-шалки, і наші старости, кожен у своєму повіті, мусять дозволяти купівлю і давати їм свій письмовий дозвіл, а писарям своїм не повинні наказувати за письмові дозволи брати більше, а тільки по два гроша з особи, по грошу з десяти діжок землі, по грошу з десяти возів сіна.

За письмовими дозволами панів воєвод і маршалків і наших старост кожен має право куплю свою мати так само, як і за нашим письмовим дозволом.

Що ж стосується нашого господарського пожалування, то воно не може бути продане або віддане перед панами воєводами і маршалками, а тільки перед нами, господарем, з нашої господарської волі.

А якщо хто віддав би іншому або продав навіки більше третьої частки, тоді той, кому віддано або продано, або подаровано, отримати не може, а йому мають бути повернуті гроші, які за це дані. А якщо грошей дано було би більше тієї суми, що коштує третя частка, то той має взяти своїх грошей лише стільки, скільки коштує третина, а залишок грошей втрачає.

16. Дві частки маєтку можна віддати під заставу за гроші, але тільки не продавати навіки

Також ми дозволили третю частку маєтку продавати навіки. Однак, якби виникла необхідність у грошах для нашої земської служби або хоча б хто діставав гроші на свою потребу, тоді він може закласти і ті дві частки, але тільки за ту суму, скільки б коштували ці дві частки. Але ніхто не повинен брати зверх цього і не може зовсім віддалити [частки] від родичів.

А якщо б і ті дві частки захотів кому віддати під заставу, тоді не по­винен взяти більше, а тільки те, скільки будуть коштувати дві частки. Якщо ж хтось дасть більше грошей, ніж коштують ці дві частки, тоді родичі не можуть дати більше, а лише стільки, скільки коштують ці дві частки. А що буде дано зверх того, той ті гроші втрачає, які неправильно були дані.

17. Хто би кому що заповітом чи листом відписав і оголосив про це перед господарем і панами радними, то це має залишатися у силі навіки

Постановляємо також і допускаємо згідно з порадою рад наших, що якби хто, перебуваючи у доброму здоров'ї, особисто з'явився перед нашою величністю або перед якимось із наших врядників того повіту, в якому мешкає, і відписав комусь іншому в заповіті або за записом третину свого спадкового маєтку по батьківській або по материнській лінії, а той, кому цей маєток відписано, мав би на те наш дозвіл або дозвіл нашого повіто­вого врядника, тоді такий заповіт або листи повинні мати силу. А якщо хто відписав би без нашого на те дозволу або без дозволу нашого повітового врядника третю частку свого маєтку, а сам був хворим, але мав би достой­них свідків, то такий лист повинен мати силу. Однак після смерті того, хто заповідає, того листа для родичів має бути підтверджено у нас, господаря, або у панів радних.

18. Якби кому було дано листа, а він не користувався би цим листом і мовчав десять років

Також постановляємо, що кожен, хто кому щось через лист дав і зробив запис при гідному свідкові або перед врядником, а той, кому записано, мовчав протягом десяти років і не користувався записом, то такі записи по закінченні десятирічної давності не повинні мати ніякої сили. Проте, якби хто протягом строку земської давнини порушив позов, а мовчанням не втратив свого права, тоді він не втрачає його за давністю. Якщо ж запис було зроблено на користь того, хто не досяг повноліття, тоді на такого до його повноліття дія давності не поширюється, а тільки від повноліття. Пов­ноліття наступає для юнака у вісімнадцять років, а для дівчини — у п'ят­надцять років.

А якби хто знаходився на чужині, то і на нього також давність не по­ширюється, але з того часу, як він повернувся з чужини до своєї землі, він мусить не пропускати строку земської давності.

19. Якби хто за короля Казимира безперешкодно володів яким-небудь маєтком і за Олександра ніхто не пред'являв на те претензій

Також, якщо хто безперешкодно володів спадковим або яким-небудь іншим маєтком за короля Казимира, а за Олександра на те ніхто не пре­тендував, тоді він має держати його безперешкодно. А якщо хто буде до­магатися землі і король йому дасть, той не повинен нічого присвоювати, а тільки взяти те, що йому дане як королівське держання: а якщо хто віді­брав би дане господарем, то воно має бути стягнуте. Але якщо хто відібрав би в нього ту землю, а держав би її за Вітовта, Сигізмунда і Казимира, той і тепер має її держати.

20. Якщо хто зганьбив би гідність іншого, то справу в суді має бути розглянуто у четвертий судовий строк

Також, якщо хто зганьбив би гідність іншого або його добру славу і справа про це надійшла би до нашої світлості, ми повинні будемо всім чи­нити правосуддя.

А якщо б у той час через великі труднощі ми не встигли розглянути такі справи, то протягом року чотири строки встановлюємо; і якщо у таких справах не було винесено остаточного рішення у перший, у другий або у третій строк, то з настанням останнього строку остаточне рішення без затримки з радами нашими винесемо; а до цього четвертого строку для честі того, хто судиться, шкоди немає. А якщо б він помер, не діждавшись у цій справі четвертого строку, тоді ані його гідності, ані честі його нащадків шкоди немає. Той, кого скривджено, не повинен відмовлятися від нашої служби. А якщо б його було вбито, то відсутність рішення з цієї справи не повинна заподіяти шкоди ані його честі, ані честі його нащадків.

21. Ящо хто встановлював би нові мита

Також наказуємо, щоб жодна людина у нашій державі. Великому кня­зівстві Литовському, ані на дорогах, ані в містах, ані на мостах і на греблях і на водах, ані на торгах у своїх маєтках не сміла ані придумувати нових мит, ані встановлювати їх, окрім тих, які було встановлено здавна, на що існували б грамоти наших предків, великих князів, або наші. А якщо хто наважився б установити нові мита, то той втрачає той маєток, у якому встановив і він переходить до нас, господаря.

22. Про звільнення людей від нових сплат і від підвод, і від робіт, окрім звичаїв, що встановилися здавна

Бажаємо, щоб усіх простих людей, підданих княжат і панів хоруговних, шляхтичів, бояр і міщан тих земель Великого князівства Литовського було повністю звільнено від сплати всякої данини і податі, що зветься сереб-щизною, а також від дякол і від усіх повинностей з перевозок, які звуться підводами, від перевезення каменю, дерева або дров для обпалу цегли і вапна на наші замки, від косіння сіна і від інших невстановлених робіт. Але хочемо у недоторканності зберегти звичаї стацій для станів, що здавна встановлені, старі мости лагодити і нові на старих місцях будувати, старі замки лагодити і там само, на тих же старих місцях виділені їм ділянки знову забудовувати, мости нові будувати, старі дороги лагодити і давати підводи гінцям нашим, де здавна їх давали.

23. Якщо хто заперечує проти господарського вироку

Якби господарь із панами радними будь-що розглянув і виніс своє гос­подарське рішення, а хтось не погоджувався із цим господарським вироком, тоді такий, був би він вищого чи нижчого стану, має відсидіти у в'язниці шість тижнів, а окрім того, мусить дати у господарську казну дванадцять рублів грошей.

24. Якби хто попросив для себе те, що раніше було дане Іншому і записане у господарському привілеї, то те за першим привілеєм має залишитися

Також, якби хто попросив щось, що раніше було дане іншому, і виписав собі на те привілей, а у того б, чиє він попросив, раніше було записане у його привілеї і підтверджене, і він цим протягом декількох років користу­вався і мав у держанні, тоді той перший привілей, або лист, повинен мати силу, і той, хто його отримав, повинен держати те і користуватися ним у відповідності до першого привілею і його підтвердженням. А останнього листа або привілею, має бути анульовано.

Якби також хто попросив що-небудь і в листі те собі описав або підтвер­див, а в держанні того не було протягом десяти років, то такий потім на те претендувати вже не може, а його лист втрачає силу.

25. Знаходячись у короні Польській, господарь не повинен нікому нічого жалувати і підтверджувати привілеї

Також постановляємо, що відтепер ми самі і нащадки наші, знаходячись у короні Польській, не повинні нікому нічого у державі нашій, Великому князівстві Литовському, жалувати: маєтків, людей і земель і підтверджува­ти колишні пожалування, кому їх було дано. Але ми самі і нащадки наші, знаходячись у Великому князівстві, маємо жалувати своїх підданих і наго­роджувати їх у відповідності до їх заслуг. А привілеїв на вічне володіння ми нікому не повинні давати ні в якому іншому місці, а тільки тоді, коли з панами радними нашими будемо на вальному сеймі. А якби після цієї нашої постанови, коли ми будемо у Польщі, хто-небудь якимось чином попросив у нас людей і землі або підтвердження нашого першого пожалування при­вілеєм нашим, то такі листи і привілеї наші ми анулюємо і ні ми, ні нащадки наші не повинні їх дотримуватися.

Що ж стосується купівлі, то кожному всюди, навіть знаходячись у ко­роні Польській, ми повинні підтверджувати.

26. Проїжджаючи дорогами, ніхто не має права зупинятися на постій у господарських дворах

Також постановляємо, що ніхто з підданих наших, проїжджаючи дорогами нашої держави, Великого князівства Литовського, не має права зупинятися на постій у наших господарських дворах і не має права брати з наших дворів ніяких стацій для себе і для своїх коней, і трусити рибу у наших садках. Але у тих дворах, що знаходяться у пущах, можуть зупинятися; однак ніякої шкоди у тих наших дворах не повинні нам спричинити і підпалів не робити.

А якби хто вчинив всупереч цій нашій постанові і у дворах зупинився на постій, стацію для себе і для своїх коней брав. у наших садках рибу трусив або під час постою у дворах, що знаходяться у пущі, спричинив якоїсь шкоди нашому двору, той має сплатити нам дванадцять рублів гро­шей і відшкодувати всі збитки.

У Слуцькому списку далі йде артикул, якій відсутній у Дзялинському списку:

27. Постанова про давність земську

Також встановлюємо давність земську від видання цих прав. Кожний, незалежно від стану вищого чи нижчого, хто про частку свою від маєтку або від землі мовчав і не згадував про неї десять років і всі нагадування на те відкидав, такий частку свою втрачає і про те до віку мовчати має.