Історія становлення державного водного кадастру

Перший водний кадастр. За багатьма видами природних ресурсів складання кадастрів тільки починається, проте робота зі створення водного кадастру має багату історію.
Пропозиції щодо створення водного кадастру СРСР (у складі якого перебувала Україна) були сформульовані ще в 1923 році на конференції, присвяченій вивченню природних виробничих сил Росії. Та реально розпочати справу вдалося лише у 30-ті роки, коли було накопичено перші, тоді ще небагаточисельні, дані щодо гідрологічного режиму водних об'єктів. У 1931 році вийшла Постанова Держплану СРСР про необхідність складання водного кадастру СРСР. На той час уже був зібраний значний масив інформації про дослідження вод, однак він містився у різних відомчих виданнях чи зберігався в архівах. Така ситуація значно ускладнювала використання даних гідрологічних спостережень. З метою забезпечення господарського комплексу гідрологічними даними необхідно було їх зібрати та опрацювати за єдиною методикою.
Ентузіастом, ідейним натхненником робіт зі створення водного кадастру був перший директор Державного гідрологічного інституту, член-кореспондент АН СРСР В.Г. Глушков. Кадастрвін порівнював з багатоповерховою спорудою, для будівництва якої необхідно володіти достатньою кількістю "цегли", тобто достатнім обсягом інформації, отриманої на базі виконаних широких польових та експедиційних досліджень і розвитку стаціонарної мережі пунктів спостереження.

Передбачали, що структура водного кадастру налічуватиме дві частини:
1. Каталог водних об'єктів та основних відомостей про них.
2. Гідрологічний атлас СРСР.

Основою водного кадастру вважали каталог водних об'єктів.
Оскільки складання водного кадастру потребувало значного часу, а необхідність в систематизації та подальшого видруку хоча б частини наявних гідрологічних матеріалів була досить великою, вирішено протягом одного-двох років скласти і видати порайонні довідники.

Планували, що довідники матимуть п'ять частин. Перша частина присвячувалася географічним аспектам гідрології району. Друга мала відображати питання гідрологічної вивченості району, (у тім числі вивченість топографії, гіпсометрії), а також характеристику експедиційних, стаціонарних досліджень вод району. Третя частина містила характеристики основних водних об'єктів — річок, озер, боліт, льодовиків, підземних вод: гідрографію, рівневий режим, живлення річок, стік, наноси, хімізм, флору і фауну в річках. Четверта частина присвячена загальним гідрологічним властивостям району (опади, випаровування і конденсація, характеристика поверхневого стоку і ґрунтового живлення, гідрофізичні процеси, гідрохімічні та гідробіологічні характеристики). У п'ятій частині подавали характеристику існуючим і можливим видам використання вод району, таким як водний транспорт, гідроенергетика, водопостачання, зрошення та обводнення, осушення, водні промисли, використання вод для лікувальних цілей, руйнівна діяльність води і боротьба з нею, комплексні водогосподарські заходи.

Виконання кадастрових робіт, розпочатих ще у 1932 році, було покладено на Гідрометеорологічний комітет СРСР, зокрема — спеціально створене Бюро водного кадастру, яке працювало під методичним керівництвом Державного гідрологічного інституту. В окремих республіках і областях цю роботу покладали на республіканські Бюро водного кадастру Управління гідрометеорологічної служби. Держплан зберіг за собою функції загального спостереження за роботою і координацію планів кадастрових робіт з планами гідрологічних робіт інших закладів і відомств.

Виконання кадастрових робіт передбачало:
1. Облік і збирання усіх архівних і літературних даних про води Союзу, їхнє зведення, перевірку і систематизацію. Результатом цього етапу було складання гідрологічних довідників.
2. Спеціальні польові експедиційні і стаціонарні дослідження, які мали на меті заповнення "білих плям" у вивченні тих чи інших водних об'єктів, а також доповнення та уточнення вже виконаних робіт.
3. Узагальнююча камеральна обробка як архівних і літературних, так і польових матеріалів, яка мала на меті складання каталогу водних об'єктів Союзу і Гідрологічного атласу СРСР.

Кадастрові матеріали випускались із друку також як "Матеріали про режим річок СРСР". Їх видавали окремими випусками за басейнами окремих річок. Ці випуски об'єднували у томи за басейнами морів (наприклад, том 1 — басейн Каспійського моря, том 2 — басейн Чорного та Азовського морів, том 3 — басейн Балтійського моря і так далі, всього сім томів).

Створення першого водного кадастру було завершено перед початком Другої світової війни.
Перший в СРСР кадастр вод суходолу складено у 1933-1940 pp. Державним гідрологічним інститутом.

Він вміщував:
1. Районні довідники про водні ресурси.
2. Матеріали про режим річок.
3. Відомості про рівень річок (з 1936 року — Гідрологічні щорічники).
Додатково до гідрологічних щорічників публікували матеріали спостережень спеціальних стокових, озерних і болотних станцій, а також матеріали спостережень над випаровуванням із водної поверхні та поверхні ґрунту.

Роботи з водного кадастру території України до 1936 року здійснювали в науково-дослідному Гідрометеорологічному інституті (ГИМЕИН), згодом — у режимних секторах Української гідрометеорологічної служби, з 1950 року — в Київській науково-дослідній гідрологічній обсерваторії, у 1954-55 роках — завершені в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті виданням 8-томного Довідника з водних ресурсів Української РСР.
Перший водний кадастр колишнього СРСР мав важливе значення для планування розвитку різних галузей господарства, обґрунтування проектів потужних водогосподарських об'єктів і систем (у тім числі ГЕС на Дніпрі), виконання важливих наукових досліджень та узагальнень.

Другий водний кадастр. Унаслідок зростання потреб науки і практики в гідрологічних даних у 1960 році Головне управління гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР ухвалило рішення щодо узагальнення матеріалів про водні ресурси країни.
У 1960-1973 роках виконано новий цикл кадастрових робіт, який завершився підготовкою фундаментального видання — другого водного кадастру.
Другий водний кадастр, що охоплював усю територію СРСР, був опублікований під назвою "Ресурсы поверхностных вод СССР".

Він налічує серії:

1. Гідрологічна вивченість — відомості про проведені стаціонарні спостереження та експедиційні дослідження водних ресурсів.
Довідник "Гідрологічна вивченість" налічує 20 томів, частину з яких представлено декількома випусками. В основу поділу довідника на томи і випуски покладено принцип приналежності тієї чи іншої території до важливих річкових басейнів з урахуванням в окремих випадках адміністративних одиниць тодішніх союзних республік.
Довідник "Гідрологічна вивченість" (том 6) присвячено водним об'єктам України і Молдавії та представлено трьома випусками:
- Випуск 1 - Західна Україна і Молдавія, басейни річок: Вісли, Дунаю, Дністра і Південного Бугу.
- Випуск 2 - Середнє і Нижнє Подніпров'я, басейн Дніпра нижче гирла Прип'яті.
- Випуск 3 - Річки Криму і Приазов'я.

2. Основні гідрологічні характеристики — відомості про стік річок за весь період спостережень, про рівневий, льодовий і термічний режим річок та озер, а також матеріали з гідрохімії і стоку наносів.

3. Регіональні монографії: "Ресурси поверхневих вод СРСР" — відомості з гідрографії і водного режиму окремих природних регіонів і рекомендації з розрахунку основних гідрологічних характеристик.
Водні ресурси УРСР та Молдавської РСР розглянуто у шостому томі другого водного кадастру СРСР, який налічує кілька випусків:
- Випуск 1. Західна Україна та Молдавія.
- Випуск 2. Середнє та Нижнє Подніпров'я.
- Випуск 3. Сіверський Донець та річки Приазов'я.
- Випуск 4. Крим.

4. Опис окремих річок, озер та водосховищ. У цій серії подано фізико-географічну та гідрологічну характеристику великих річкових басейнів, окремих озер і водосховищ.
Підготовка другого водного кадастру стала, важливим етапом у розвитку гідрології. Разом з тим, вже в період складання другого водного кадастру намітився, як писав В.Г. Глушков, "трагічний розрив" між темпами нашого життя і темпами видання довідника.
Окрім того, видання другого водного кадастру містили інформацію тільки про поверхневі водні ресурси. Тим самим порушувався основоположний принцип науки про води, відповідно до якого поверхневі і підземні води необхідно розглядати в єдності і взаємозв'язку.
Виникла необхідність як в удосконаленні технології збору, обробки і видачі гідрологічної інформації з використанням сучасних засобів обчислювальної техніки, так і в створенні інформаційної системи, яка забезпечуватиме отримання взаємозв'язаних даних щодо поверхневих і підземних води і їхнього використання.

Третій водний кадастр. З 1977 року ведення Державного водного кадастру за єдиною для всього Союзу РСР системою покладено на Державний комітет СРСР з гідрометеорології.
Окрім цього, проблемами ДВК ще займалися Головне координаційно-геологічне управління "Укргеологія" (за розділом підземних вод) та Міністерство меліорації і водного господарства (за розділом використання вод).

Велося три розділи Державного водного кадастру:
1. Поверхневі води.
2. Підземні води.
3. Використання вод.

Кожен розділ поділявся на серії:
- каталожні відомості;
- щорічні дані;
- багаторічні дані.

У них подано каталоги річок, каналів, озер, водосховищ, морів і гирл річок, селевих басейнів, льодовиків; дані про режим та ресурси поверхневих і підземних вод та їхню якість, а також відомості щодо використання вод.
Починаючи з 1981 року публікацію даних Державного водного кадастру здійснювали за єдиними територіальним поділом, заснованим на адміністративно-басейновому принципі.
Базовим рівнем узагальнення кадастрової інформації була союзна республіка. Кожній союзній республіці відповідав окремий том видань кадастру.
Нумерацію томів здійснювали в порядку перерахування союзних республік в тодішній Конституції СРСР. У кожному томі матеріали компонувалися за басейновим принципом.
Для територій РСФСР, УРСР, Казахської РСР унаслідок значного обсягу матеріалу передбачався поділ томів на випуски за басейновим принципом.

Томи:
1. РСФСР — 26 випусків.
2. Українська РСР — 3 випуски.
3. Білоруська РСР.
4. Узбецька РСР.
5. Казахська РСР — 4 випуски.
6. Грузинська РСР.
7. Азербайджанська РСР.
8. Литовська РСР.
9. Молдавська РСР.
10. Латвійська РСР.
11. Киргизька РСР.
12. Таджицька РСР.
13. Вірменська РСР.
14. Туркменська РСР.
15. Естонська РСР.

Випуски поділяли на дві частини і більше. Територія України налічувала:
Том II.
Випуск 1. Басейн Західного Бугу, Дунаю, Дністра і Південного Бугу.
- Частина 1. Річки і канали.
- Частина 2. Озера і водосховища.
Випуск 2. Басейн Дніпра.
- Частина 1. Річки і канали.
- Частина 2. Озера і водосховища.
Випуск 3. Басейни Сіверського Дінця, річок Криму і Приазов'я.
- Частина 1. Річки і канали.
- Частина 2. Озера і водосховища.

Сучасний рівень водокористування та обмеженість водних ресурсів висувають підвищені вимоги до надійності і точності їхнього обліку. Отож Водним кодексом України передбачено ведення державного обліку вод і їхнього використання, а також Державного водного кадастру.

Запитання для самоконтролю

1. Які об'єкти належать до водного фонду України?
2. Що називають водним кадастром?
3. Яка структура державного водного кадастру?
4. Хто був ініціатором здійснення обліку водних ресурсів та ведення водного кадастру в СРСР?
5. Охарактеризуйте зміст першого водного кадастру.
6. Які серії налічує другий водний кадастр?
7. З яких основних розділів складався третій водний кадастр?