Розвиток кадастрової діяльності

Виникнення кадастру. Історичні корені виникнення кадаструсягають глибокої давнини. Перші відомості про кадастрові роботи, які проводились з метою обліку земель у Древньому Єгипті з зазначенням меж земельних ділянок і їхніх площ, сягають 3000 р. до н. е. Зазначимо, що вже перші відомості про кадастрові роботи містять елементи графічного відображення кадастрових даних, про що свідчить зміст глиняних табличок.
Однак термін "кадастр", який широко використовує світова практика, походить з часів Римського правителя Августа (27 р. до н. е. — 14 р. н. е.), коли було затверджено одиницю обліку зібраної данини (податку) за землю, названу "caputigum", і введено перепис населення "capitum registrum". З часом ці слова злилися в одне — "capitastrum", воно надалі трансформувалось у слово "catastrum".
Починаючи з 1718 року, Джовані Джакомо Маріоні (Мілан) розробив перший кадастр на основі дотримання наукових методів у визначенні меж ділянок. Документами у ньому були ситуаційні карти всіх сільських общин, виконані за допомогою мензули у масштабі 1:2000.
Цей кадастр введено в дію 1 січня 1760 року і названо міланським. Він слугував основою для розробки кадастрів Франції, Бельгії, Австрії, Голландії і Швейцарії.
Перші відомості про кадастр у Росії відносяться до X століття і стосуються оцінки земель, їхнього картографування. У XVIII столітті почали проводити інвентаризаційні роботи в містах.

Кадастрові роботи за кордоном. Основні віхи розвитку кадастру в окремих країнах тісно пов'язані з їхнім соціально-політичним та економічним станом. Безумовно, що на початках зародження кадастру головним його призначенням був захист прав власника та розробка ефективної податкової політики. Однак з розвитком урбанізації, інфраструктури населених пунктів, з впровадженням нових технологій та агробіологічних засобів обробітку земель, ускладненням суспільно-господарських зв'язків виникла необхідність змін форм і змісту кадастру.
У розвитку кадастру є чимало спільного для окремих країн, а саме: використання однотипних засобів технічного і програмного забезпечення, технологій і методик ведення кадастрових робіт, кількісних показників тощо. Однак кожній країні притаманні свої національні ознаки: політика, економічна діяльність, правова система, рівень забезпечення природними ресурсами тощо. Отож кадастр кожної окремо взятої країни має свої індивідуальні особливості, а, отже, є національним.

У країнах Східної Європи розвиток кадастру відбувається у двох основних напрямах:
- застосування кадастру як однієї з систем управління і раціонального використання природних ресурсів;
- кадастр як система оцінювання природних ресурсів, об'єктів житлової та промислової інфраструктури тощо.

Кадастр у Польській республіці розвивається, насамперед, у напрямку оцінки нерухомості, земельних ділянок, водних ресурсів, різноманітних будівель, інженерних споруд і комунікації та їхньої реєстрації.

Сучасний кадастр Болгарії налічує три основні складові:
- центральний — призначений для формування кадастрових даних на всю країну;
- територіальний — передбачає кадастрові роботи в рамках адміністративно-територіальних одиниць;
- відомчий — налічує дані, які мають певний соціально-економічний інтерес для окремої галузі народного господарства.
Його поділяють на дві взаємозв'язані частини — графічну і текстову. Графічна частина налічує кадастрові плани і карти, текстова — кількісні та якісні характеристики, економічну оцінку, різноманітні реєстри.

У Німеччині широко застосовують автоматизований центр для вирішення адміністративних завдань. Розробка інформаційної системи щодо природних ресурсів передбачає використання різних методів отримання інформації:
- дигіталізація існуючих топокарт і планів;
- обробка матеріалів аерофотознімання;
- виконання наземного знімання.

Сучасна кадастрова система США працює як географічна інформаційна система. Запровадження кадастру спричинило до введення стандарту на точність кадастрового знімання та його масштаб. У базу даних вводять:
- правові аспекти;
- інформацію про ресурс;
- відомості про ціни і витрати;
- сплачуваний податок;
- транспортну доступність, підземні комунікації тощо.
Здебільшого кадастр у штатах країни веде держдепартамент, а в окремих районах — департамент штату або міська влада.

Кадастрові роботи в Україні. В Україні призначення кадастру, його структура мінялися відповідно до політико-економічної ситуації. Кілька століть поспіль Україна переживала земельні реформи, які суттєво міняли зміст та форми кадастру. Перші реформи здійснювалися, коли Україна входила до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Потім вона була складовою імперії, яка називалася СРСР. Остання реформа здійснюється тепер — у роки, коли Україна набула статусу незалежної держави.
Розвиток кадастру в Україні характеризують кількома головними етапами: часи Київської Русі; Гетьманщина; період поневолення в царській та Австро-Угорській імперії; період імперії СРСР.
У період первіснообщинного ладу щільність заселення території сьогочасної України не була високою, а, отже, земля не мала великої вартості. Отож головну цінність становив господарський реманент, жива птиця та худоба, а також освоєна земля. Для вирішення загальних потреб господарювання та захисту дворища могли об'єднуватися у громади, а громади — в окремі населені пункти. Такий принцип об'єднання дворищ і громад сприяв виникненню фонду земель загального користування, яким спільно розпоряджалися всі жителі.
У 1097 році було закріплено право великих князів, боярів та інших аристократів на успадкування права власності на землю, дарування, продаж і конфіскацію земельних володінь. Панівна каста у ті часи стала захоплювати великі простори вільних земель та завойовувати нові. Так сформувались великі землевласники.
З розпадом Київської Русі західна частина українських земель перейшла під владу великого литовського князя, який для встановлення порядку в земельних відносинах у 1528 році організував перепис землевласників, де зазначалася кількість дворів у кожному землеволодінні та його розміри.
У 1569 році було здійснено інвентаризацію незайнятих земель у Волинському, Подільському воєводствах.
У 1729-31 роках гетьман України Данило Апостол провів інвентаризацію усіх землеволодінь Гетьманщини. Відповідно до виконаних робіт усі землеволодіння були поділені на 6 категорій: рангові, міські, вільні, спірні, церковні та володіння, надані за заслуги.
Перші поземельні кадастри на Галичині відомі в історичній літературі як Йосифінська (1785-1788 pp.) і Францисканська (1819-1820 pp.) метрики.
Після скасування панщини 70% ріллі було розділено між селянами, а 30% залишилось землевласникам. Селянські господарства можна було ділити, продавати, віддавати в заставу.
На Галичині у 1902 році селянські господарства площею менше ніж 2 га землі становили 42,3%, 2-5 га — 37,3%, 5-10 — 14,9%, понад 10 га — 5,5%.
Революційні зміни 1917 року у східній частині України спричинили до цілковитої ліквідації дрібних селянських господарств і створення великих колективних і державних сільськогосподарських та промислових підприємств. Усі кадастри, створювані з 1917-го року, ґрунтувались на єдиних для всього СРСР правилах та вимогах і представляли собою інструмент централізованого господарсько-економічного управління різними регіонами та їхніми ресурсами.

Законодавством незалежної України передбачено створення і ведення ряду державних кадастрів:
- державний земельний кадастр;
- державний водний кадастр;
- державний лісовий кадастр;
- державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин;
- містобудівний кадастр населених пунктів;
- державний кадастр природних територій курортів країни;
- державний кадастр природних лікувальних ресурсів;
- державний кадастр тваринного світу;
- кадастр територій та об'єктш природно-заповідного фонду;
- регіональні кадастри природних ресурсів.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке кадастр?
2. Яке походження терміна "кадастр"?
3. Як поділяють кадастр за призначенням?
4. Які спільні та відмінні ознаки ведення кадастру в закордонних країнах?
5. Охарактеризувати основні етапи розвитку кадастрових досліджень в Україні.