Курганевич Л.П. Водний кадастр

Курганевич Л.П. Водний кадастр

 

ЗМІСТ

Передмова

Розділ 1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК КАДАСТРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Визначення кадастру, класифікація
1.2. Розвиток кадастрової діяльності

Розділ 2. КАДАСТРИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
2.1. Поняття кадастрів природних ресурсів
2.2. Земельний кадастр
2.3. Лісовий кадастр
2.4. Кадастр мінеральних ресурсів

Розділ 3. ВОДНИЙ КАДАСТР: СТРУКТУРА, ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ
3.1. Водні ресурси України та їхній облік
Частина 1. Водні ресурси України. Водний фонд України. Водний кадастр
Частина 2. Структура державного водного кадастру. Використання даних водного кадастру.
3.2. Історія становлення державного водного кадастру
Частина 1. Перший водний кадастр
Частина 2. Другий водний кадастр. Третій водний кадастр

Розділ 4. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР: ПІДЗЕМНІ ВОДИ
4.1. Облік підземних вод і ведення кадастру
Частина 1. Експлуатаційні запаси та прогнозні ресурси підземних вод.
Частина 2. Документи обліку підземних вод.
4.2. Особливості формування ДВК за розділом "Підземні води"
4.3. Моніторинг підземних вод для потреб ведення ДВК
4.4. Автоматизована інформаційна система ДВК "Підземні води"

Розділ 5. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР: ПОВЕРХНЕВІ ВОДИ
5.1. Загальні положення
5.2. Облік поверхневих вод
5.3. Порядок ведення кадастру
5.4. Зміст видань державного водного кадастру
Серія 1. Каталожні дані.
Серія 2. Щорічні дані.
Серія 3. Багаторічні дані.
Окремі видання.
5.5. Автоматизована інформаційна система ДВК "Поверхневі води"

Розділ 6. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР: ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ
6.1. Загальні положення
6.2. Склад даних кадастру використання водних ресурсів
6.3. Особливості ведення кадастру водокористування
6.4. Використання кадастрових даних
Частина 1.
Частина 2.
6.5. Складання каталогів водокористування
Частина 1.
Частина 2.

Розділ 7. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВЕДЕННЯ ВОДНОГО КАДАСТРУ
7.1. Створення водного кадастру за матеріалами космічного зондування
7.2. Використання ГІС-технологій при створенні регіональних кадастрів природних ресурсів

Бібліографічний список
Список законодавчих актів
Додатки

ПЕРЕДМОВА

Питання раціонального використання та охорони водних ресурсів регулюється Водним кодексом України. Раціональне використання водних ресурсів неможливе без систематизованих гідрологічних даних. Єдина державна система обліку вод і їхнього використання забезпечує систематичні спостереження за режимом водних об'єктів та облік усіх вод єдиного державного фонду, обґрунтовує напрями їхнього раціонального використання.
Ведення Державного водного кадастру (ДВК) — це систематичне збирання, поповнення, аналіз, узагальнення інформації про водні ресурси, їхній стан, динаміку водних об'єктів, виявлення закономірностей зміни кількісних і якісних показників поверхневих та підземних вод у часі з урахуванням змінних водогосподарських умов і всієї різноманітності впливу людської діяльності. Кінцевим результатом при цьому служать дані щодо стану водних ресурсів, запасів і рівнів забруднення поверхневих і підземних вод.
Реалізація програми державного обліку вод і ведення державного водного кадастру сприяє подальшому розвитку робіт у галузі вивчення, раціонального використання та охорони ресурсів гідросфери.
Однією з важливих умов розвитку ДВК є зіставлення накопичених у ньому відомостей як у територіальному аспекті, так і в часовому.
З початку 90 років унаслідок реформування політичної, економічної і соціальної систем нашої країни в галузі використання водних ресурсів відбуваються глибокі зміни відносин.
Прийняті у 1991-2007 pp. законодавчі і нормативні документи регулюють характер розвитку водних відносин, а також вимоги до змісту Державного водного кадастру України.
Предметом вивчення курсу "Водний кадастр"слугують водні ресурси, які підлягають обліку та оцінці з метою отримання достовірних необхідних даних щодо правового, природного і господарського стану водних об'єктів з метою організації їхнього раціонального та ефективно використання. Дисципліна вивчає теоретичні основи реєстрації водних об'єктів і ресурсів, обліку їхньої кількості та якості, організацію кадастрових робіт в Україні.
Вивчення курсу "Водний кадастр" відповідно до програми дає змогу студентам поглибити теоретичні знання щодо обліку, використання а охорони водних ресурсів, що передбачає застосування кадастрових тих у навчальній і науковій роботі — під час написання рефератів, курсових, дипломних, магістерських робіт, а також виконання наукових досліджень.
Автор висловлює щиру подяку завідувачу кафедри конструктивної географії і картографії Львівського національного університету імені Івана Франка, професорові І. П. Ковальчуку за поради і зауваження в процесі підготовки навчального посібника до друку. Автором враховані також корисні поради рецензентів, зокрема професора кафедри фізичної географії і океанології Таврійського національного університету. В. І. Вернадського, доктора географічних наук А. М. Оліферова, відувача кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового гоподарства та урбоекології Українського національного лісотехнічного університету, доктора сільськогосподарських наук, професора П. Кучерявого, а також завідувача кафедри фізичної географи Тернопільського національного педагогічного університету ім. Гнатюка, кандидата геолого-мінералогічних наук, професора М. Свинка.

Розділ 1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК КАДАСТРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
1.1. Визначення кадастру, класифікація.
1.2. Розвиток кадастрової діяльності.

Розділ 2. КАДАСТРИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
2.1. Поняття кадастрів природних ресурсів.
2.2. Земельний кадастр.
2.3. Лісовий кадастр.
2.4. Кадастр мінеральних ресурсів.

Поняття кадастрів природних ресурсів

Раціональне використання водних ресурсів є складовою частиною охорони природних ресурсів.
Природні ресурси — це національне багатство України, основа забезпечення життєдіяльності населення. Саме тому, розуміючи значимість та унікальність природних ресурсів на державному рівні, необхідно розглядати питання, що стосуються оцінки їхнього стану, ступеня вивченості, інвентаризації, обліку, моніторингу, охорони і контролю за їхнім використанням.
Одним з важливих завдань у галузі охорони природи є створення і розвиток системи кадастрів природних ресурсів.
Кадастри природних ресурсів — систематизовані зведені дані, які якісно і кількісно характеризують визначені види природних ресурсів, містять фізико-географічні характеристики, класифікації, відомості про динаміку, ступінь вивченості, еколого-економічної значимості тих чи інших об'єктів і ресурсів. Додатково кадастри налічують картографічні і статистичні матеріали, подають рекомендації з використання природних ресурсів, заходи щодо їхньої охорони та іншу інформацію.
З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державних кадастрів природних ресурсів. Вона забезпечує взаємну інтеграцію, комплексність, доступність та оперативність надання відомостей про природні ресурси органам державної влади й управління, суб'єктам природокористування загалом.
Державні кадастри провадять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Земельний кадастр

Основні завдання та принципи ведення. Земельний кадастр запроваджено відповідно до об'єктивних потреб суспільства в отриманні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування.
Земельний кадастр — це система державних заходів всебічного вивчення правового, природного і господарського стану земель шляхом здійснення реєстрації землеволодінь і землекористувань, обліку кількості та якості землі, бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель з метою організації їхнього раціонального використання у народному господарстві.
Земельний кадастр — перелік, розпис землеволодінь, що містить реєстр землевласників, дані про їхню кількість і якість та оцінку земель за доходністю. Державний земельний кадастр має важливе народногосподарське значення. Його дані необхідні для організації ефективного використання земель і їхньої охорони, планування господарства, управління земельними ресурсами.
Здійснення державного земельного кадастру покладено на уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Порядок його ведення встановлюється законом.

Першочерговими завданнями державного земельного кадастру є:
- забезпечення повноти відомостей про земельні ділянки загалом;
- застосування єдиної системи просторових координат і системи ідентифікації земельних ділянок;
- запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та підвищення її достовірності.

Земельний кадастр є основною відновною структурою земель. Завдяки йому створено інформаційну базу для управління земельними ресурсами, провадиться земельна статистика, здійснюється процедура землеустрою. Земельний кадастр є основою розвитку податкової та інвестиційної політики, розвитку ринку земель.

Кадастрові дослідження виконують за певними принципами, серед яких найголовнішими є:
1) єдина для всієї країни система;
2) об'єктивність відомостей;
3) вичерпність відомостей;
4) збір даних про всі землі незалежно від користувача;
5) безперервність впровадження;
6) наочність земельно-кадастрових відомостей;
7) економічність;
8) централізоване керівництво.

Склад земельного кадастру. Державний земельний кадастр налічує:
• кадастрове зонування;
• кадастрове знімання;
• бонітування ґрунтів;
• економічну оцінку земель;
• грошову оцінку земельних ділянок;
• державну реєстрацію земельних ділянок;
• облік кількості та якості земель.

Усі ці складові частини державного земельного кадастру мають різне застосування у загальній системі управління земельними ресурсами.

Кадастрове зонування — це встановлення:
- місця розташування обмеження, заходів з напрямів використання земель;
- меж кадастрових зон і кварталів;
- кадастрових номерів (території адміністративно-територіального утворення).

Основою земельно-кадастрових робіт є кадастрові знімання.
Кадастрове знімання — це комплекс робіт, які виконують з метою визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрове знімання передбачає:
- геодезичне встановлення меж земельної ділянки;
- погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;
- відновлення меж земельної ділянки на місцевості;
- встановлення меж частин земельної ділянки, які містять зауваження та обмеження щодо використання землі;
- виготовлення кадастрового плану.

Бонітування грунтів — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур. Бонітування ґрунтів здійснюють за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну родючість.

Економічне оцінювання земель — це визначення вартості землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їхнього використання та прибутковість з одиниці площі. Економічне оцінювання здійснюють для порівняльного аналізу ефективності використання земель. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі.

Грошову оцінку земельних ділянок здійснюють на рентній основі. Залежно від призначення та порядку виконання грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Державну реєстрацію земельних ділянок здійснюють у складі державного реєстру земель. Він налічує:
- книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договори оренди із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;
- поземельну книгу, яка містить відомості щодо земельної ділянки.

Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь.
Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їхню родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.
Важливу роль для правильного обліку земель відіграє планово-картографічна документація земельного кадастру. Основа планово-картографічної документації — земельно-кадастрова карта району.

З 1 січня 2002 року набув чинності новий Земельний Кодекс України, в якому окреслено головні аспекти ведення земельного кадастру.В 2007 році ухвалено Закон України "Про державний земельний кадастр", яким передбачено створення реєстраційної системи, впорядкування обліку земель, удосконалення системи управління земельними ресурсами та економікою землекористування, що сприятиме інвестиційній активності, розвитку ринку землі загалом.

Лісовий кадастр

Ліси України — це її національне багатство, лісовий фонд нашої держави.
Перші спроби оцінити окремі частини лісового фонду зроблено ще в середині XVII ст. До найважливіших картографічних матеріалів щодо відображення лісового фонду можна зачислити карту лісів Європейської Росії 1840-1841 pp.
Ще в декреті "Про ліси" від 25 травня 1918 року зазначали, що ліси повинні бути влаштовані у технічному відношенні, мати детальні плани лісового господарства і вичерпні кадастровіописи.
Започатковано лісовий кадастр в Україні ще у 1926 році, та законодавчо закріплено ведення Державного лісового кадастру тільки у 1977 р.

Відповідно до ст. 95 Лісового кодексу України, прийнятого 21 січня 1994 року №3852-ХІІ, державний облік лісів і державний лісовий кадастр провадять з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, запровадження систематичного контролю за якісними і кількісними змінами у лісовому фонді та забезпечення Рад народних депутатів, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.
Державний лісовий кадастр передбачає організацію раціонального користування лісами, їхнього відтворення, охорони і захисту, планування розвитку лісового господарства і розміщення лісозаготівельного фонду за єдиною для країни системою і в порядку, встановленому урядом.

Державний лісовий кадастр і державний облік лісів містять систему відомостей і документів про:
- правовий режим лісового фонду та розподіл його між користувачами;
- якісний і кількісний стан лісового фонду;
- поділ лісів за групами та класифікація за категоріями захищеності;
- економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства та оцінку результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

Державний лісовий кадастр і державний облік лісів здійснюють державні органи лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету. Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Склад документації державного лісового кадастру визначено Інструкцією, затвердженою Держкомлісом України за погодженням з відповідними міністерствами. Документацію державного лісового кадастру оформлюють за даними державного земельного кадастру, матеріалами лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів.

Лісовпорядкування — це система державних заходів, спрямована на оцінку лісових ресурсів, забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їхнє відновлення.
Лісовпорядкування в усіх лісах України здійснюють лісовпорядні служби за єдиною системою у порядку, встановленому Державним
комітетом лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Лісовпорядкування передбачає:
- визначення меж і внутрігосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів;
- виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;
- інвентаризацію лісового фонду з визначенням породного і вікового складу деревостанів, їхнього стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;
- виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства; визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів, а також порядку і способів виконання цих робіт;
- обґрунтування поділу лісів на групи та їхня класифікація за категоріями захищеності;
- обчислення розрахункової лісосіки (головне користування) та обсягів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, а також обсягів використання інших видів лісових ресурсів;
- визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт.

Документацію державного лісового кадастру по країні поповнюють один раз у п'ять років.
Основними матеріалами інформаційної бази кадастру є:
- дані державного обліку лісів, який періодично здійснюють регіональні лісовпорядні організації (таксаційні книги);
- результати досліджень з питань лісових ресурсів науково-дослідних організацій та інститутів;
- щорічні звітні дані про господарське використання лісопродукції;
- споживчі та екологічні цінності лісових насаджень, встановлені за літературними джерелами;
- картографічні матеріали;
- дані поточних змін, які фіксують після лісовпорядкування в Держлісгоспі та заносять у відповідні документи на підставі натурного обстеження лісового фонду. В умовах ринкової економіки інформаційну базу доповнюють відповідними підрозділами лісових угідь, які вносять у кадастр за формами власності і підприємствами.

Створення лісового кадаструмає важливе народногосподарське значення, його дані використовують під час:
- аналізу якісних і кількісних змін у лісовому фонді;
- визначення потенційних можливостей отримання лісової та похідної продукції на різних землях;
- оцінки діяльності лісогосподарських підприємств;
- визначення екологічних змін під впливом антропогенного чинника;
- вирішення завдань, що стосуються управління лісовими ресурсами.

На підставі кадастру здійснюють аналітичні розробки та обґрунтовують лісогосподарські рішення на найближчу перспективу, визначають напрями розвитку і розміщення деревообробної промисловості, целюлозно-паперової сфери обслуговування, природно-рекреаційних комплексів.

Таблиця 4.1. Територіальний розподіл спостережної мережі за станом підземних вод державного рівня (доступно тільки при скачуванні)

Документи обліку підземних вод. Документи обліку налічують оптимальний обсяг інформації, що дає змогу забезпечити потреби народного господарства даними про експлуатаційні запаси та прогнозні ресурси підземних вод за об'єктами адміністративно-територіального поділу, поверхневими і підземними водами і водогосподарськими об'єктами.
Документи обліку експлуатаційних запасів і прогнозних ресурсів підземних вод є документами Державного водного кадастру.

Документи обліку налічують:
1. Паспорт родовища підземних вод.
2. Каталог об'єктів обліку перспективних експлуатаційних запасів підземних вод.
3. Журнал обліку перспективних експлуатаційних запасів підземних вод.
4. Каталог об'єктів обліку потенційних експлуатаційних запасів підземних вод.
5. Журнал обліку потенційних експлуатаційних запасів підземних вод.
6. Довідник прив'язки площ адміністративно-територіальних одиниць, об'єктів поверхневих вод і водогосподарських об'єктів.
7. Облікову картку водозабірної споруди.
8. Журнал обліку водовідбору на діючих водозабірних спорудах підземних вод за визначений рік.
9. Журнал обліку водовідбору підземних вод за об'єктами адміністративно-територіального поділу.
10. Інші документи.

Каталоги об'єктів обліку перспективних і потенційних експлуатаційних запасів підземних вод слугують документами обліку запасів на період їхньої регіональної оцінки і подальших додаткових підрахунків на площах поширення водоносних горизонтів.
Журнали обліку перспективних і потенційних експлуатаційних запасів підземних вод — це документи обліку змін величин експлуатаційних запасів, що відбуваються в результаті зміни якості підземних вод або підвищення загальної гідрогеологічної вивченості регіону, а також впливу техногенних чинників. Їх також використовують для обліку стану розвіданості перспективних і потенційних запасів у результаті розвідки родовищ підземних вод на перспективних площах, виявлених у процесі регіональної оцінки запасів.
Ці журнали складали кожні 3 роки. Коли протягом цього періоду не встановлено змін якості підземних вод і розвідки, оцінки запасів підземних вод по родовищах в межах басейну підземних вод не виконували, то журнали не складали. А у відповідний центр ведення Державного водного кадастру надсилали довідку, в якій зазначали, що стан перспективних і потенційних запасів не змінився.
Довідники ув'язки площ облікових об'єктів призначені для забезпечення можливості отримання узагальнених характеристик потенційних експлуатаційних запасів підземних вод за допомогою їхнього перерахунку за модулями для адміністративно-територіальних, водогосподарських об'єктів та об'єктів поверхневих вод. Довідники складались одночасно з каталогами об'єктів обліку потенційних і перспективних запасів і доповнень до них.
Облікова картка водозабірної споруди підземних вод і журнал водовідбору слугують для обліку ступеня освоєння і режиму експлуатації родовищ підземних вод, а також можливості подальших переоцінок родовищ за досвідом їхньої експлуатації, визначення оптимального режиму роботи водозабірної споруди. Облікові картки складали один раз, журнали водовідбору — щороку.

Документи обліку призначені:
1) для збору, систематизації і збереження матеріалів про експлуатаційні запаси і прогнозні ресурси підземних вод, створення інформаційної бази даних Державного водного кадастру та АІС ДВК за підсистемою "Ресурси";
2) для підготовки матеріалів геологічної звітності територіальних геологічних організацій;
3) для створення частини Державного водного кадастру до опублікування;
4) для підготовки відповідей на запити народного господарства;
5) для підготовки обмінного фонду із підсистемами АІС ДВК "Поверхневі води" та АІС ДВК "Використання вод" на всіх ієрархічних рівнях ведення ДВК.

Під час розробки документів враховували вимоги:
• державних стандартів стосовно змісту і складання форм уніфікованих документів;
• керівних технічних матеріалів з розробки галузевої уніфікованої документації;
• науково-технічних документів зі складання документації, яку використовують при веденні Державного водного кадастру та АІС ДВК.

Склад і вичерпність інформації, яку вводили в документи, забезпечувалися вимогами інструкцій, методичними документами з регіональної оцінки експлуатаційних підземних вод.
Документи обліку експлуатаційних запасів і прогнозних ресурсів заповнювалися на основі звітів про регіональну оцінку запасів підземних вод, звітів з різних видів і масштабів гідрогеологічних зйомок і тематичних робіт.
Враховувалися акти обстеження території у зв'язку з роботами щодо контролю за охороною підземних вод, геолого-технічної документації при спорудженні водозаборів і звітності водокористувачів.
Документи складали в одному примірнику відповідальні виконавці, які здійснювали оцінку експлуатаційних запасів підземних вод, гідрогеологічну зйомку, тематичні роботи, і представляли разом із звітами на розгляд відповідних науково-технічних рад.
В документи вносили необхідні зміни і доповнення згідно з протоколами інстанції затвердження звіту, після чого документи надсилали в територіальний центр ведення Державного водного кадастру.
Складання документів за звітами минулих років здійснювали центри ведення Державного водного кадастру.
Працівники центрів ведення Державного водного кадастру після перевірки документів звітів і кодування показників надсилали документи у відповідні підрозділи АІС ДВК. При кодуванні показників в обов'язковому порядку використовували класифікатори АІС ДВК (підземні води).
Підрозділи з ведення АІС ДВК після обробки і занесення показників документів у базу даних повертали документи в центри ведення ДВК, де їх скеровували в архів.

4.2. Особливості формування ДВК за розділом "Підземні води"

Формування та ведення Державного водного кадастру території України до 1990 року відбувалося в єдиній системі СРСР.

Класифікатор водоносних і водонапірних горизонтів території України. З метою ведення ДВК за розділом "Підземні води" використовували "Гідрогеологічну стратифікаційну схему (класифікатор) водоносних і водонапірних горизонтів України".

В основу складання схеми покладено такі матеріали:
1. Зведені легенди державної гідрогеологічної карти масштабу 1:200 000 серій:
- Карпатська;
- Центрально-Українська;
- Дніпровсько-Донецька.
2. Робочі матеріали роботи "Оцінка відповідності попередньо складених листів масштабу 1:200 000 сучасним вимогам і їх інформативності" (Волино-Подільська серія листів).
3. Усі видані листи гідрогеологічних карт масштабу 1:200 000 території України.
4. Стратиграфічні схеми докембрійських і фанерозойських утворень Українського кристалічного щита для геологічних карт масштабу 1:50 000 (1:25 000).
5. Матеріали Держобліку підземних вод.
6. Класифікатор водоносних горизонтів і комплексів території України — 2504.

Під час складання кодів, дескрипторів водоносних горизонтів, виділенні і найменуванні водоносних і водонапірних горизонтів, зон тріщинуватості враховували методичні рекомендації МІНГЕО.

Складена "Гідрогеологічна стратифікаційна схема (класифікатор) водоносних і водонапірних горизонтів території України" з метою ведення Державного водного кадастру — "Підземні води" містила графи:
1. Повне найменування водоносних (водонапірних) горизонтів.
2. Дескриптор (скорочене найменування) водоносних (водонапірних) горизонтів.
3. Індекс за ДВК.
4. Індекс за ДВК України.
5. Номер водоносного горизонту.
6. Геологічний індекс водоносних (водонапірних) юризонтів.
7. Літологічний склад водоносних (водонапірних) горизонтів.

У процесі ведення Державного водного кадастру "Підземні води" гідрогеологічна стратифікаційна схема (класифікатор) поповнювалась при узгодженні з центром ДВК.

Опублікування кадастрових даних. Зміст видань державного водного кадастру за розділом "Підземні води" регламентувався відповідними методичними вказівками.

Видано три серії:
Серія 1. Каталожні дані. Каталог підземних вод.
Каталог містить відомості про басейни підземних вод і водоносні горизонти, їхню вивченість, списки пунктів спостережень, а також інформацію щодо водозаборів і пунктів закачування.
Оскільки каталог складається з двох частин, то в частині 1 описано басейни підземних вод і водоносні горизонти, а в частині 2 — водозабори і пункти закачування.
Такі видання були разовими. Надалі за необхідності публікували доповнення і здійснювали перевидання.
Серія 2. Щорічні дані. Щорічні дані про запаси та якість підземних вод.
Видання містять відомості щодо прогнозних та експлуатаційних запасів підземних вод, їхнього видобування та якості, а також дані стандартних спостережень на режимній гідрогеологічній мережі за рівнем, температурою, мінералізацією і хімічним складом води. Ви давали щорічники за попередній рік.
Серія 3. Багаторічні дані. Багаторічні дані про запаси та якість підземних вод.
Видання містять узагальнені за роками (за останні п'ять років і весь період спостережень) характеристики, опубліковані у щорічниках підземних вод (за тими ж басейнами і районами). Видавали один раз у п'ять років (на рівні років кратних п'яти).

Функції Державного Комітету України з питань геології та використання надр. Згідно з Водним Кодексом України від 6 червня 1995 року (гл. 6, ст. 27,28), державний облік підземних вод та ведення водного кадастру здійснюється Державним комітетом України з питань геології та використання надр (Держкомгеології) шляхом спостереження за кількісними і якісними характеристиками підземних вод за програмою, затвердженою цим Комітетом за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення Державного водного кадастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 року № 413. Цією постановою визначено також функції відомств (зокрема, і Держкомгеології) щодо ведення ДВК за розділом "Підземні води". Функції Держкомгеології щодо ведення ДВК також регламентовано методичними вказівками та інструкціями.

Держкомгеології провадить таку діяльність:
1. Здійснює розробку і ведення ДВК за розділом "Підземні води",
у тім числі:
• розробку і вдосконалення системи ведення ДВК за цим розділом;
• розробку класифікаторів підземних вод;
• розробку методів, алгоритмів і програм контролю, обробки та узагальнення інформації щодо підземних вод;
• розробку способів збереження інформації;
• ведення бази даних засобами електронно-обчислювальної техніки;
• розробку методичних вказівок щодо ведення ДВК для територіальних центрів і місцевих органів ДВК, макетів видань ДВК та інших нормативно-технічних документів ДВК;
• збір, контроль, обробку, збереження і видачу даних щодо підземних вод користувачам за запитами;
• поточну і перспективну оцінку ресурсів підземних вод, їхньої якості і змін під впливом господарської діяльності;
• підготовку до друку та опублікування видань ДВК;
• керівництво, планування і контроль виконання робіт з розробки і ведення ДВК, що виконуються підвідомчими закладами та організаціями;
• забезпечення органів державної виконавчої влади даними Державного водного кадастру в необхідному обсязі безкоштовно;
• забезпечення даними Державного водного кадастру підприємств, установ, організацій та громадян у встановленому порядку.
2. Передає Держкомгідромету матеріали щодо підземних вод, які необхідні для підготовки об'єднаних видань ДВК і ведення ДВК за розділом "Поверхневі води".
3. Передає Держводгоспу дані, які необхідні для ведення ДВК за розділом "Використання вод".

Сьогодні, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2004 р. №792, Державний водний кадастр за розділом "Підземні води" ведеться Державним комітетом природних ресурсів (Держкомприродресурсів). Він є замовником робіт щодо складання Державного водного кадастру та затверджує кадастрові матеріали.

Таблиця 4.2. Класифікація підземних водних об'єктів (доступно тільки при скачуванні)

Виявлення, вивчення та оцінку підземних водних об'єктів здійснюють у два етапи.
На першому етапі, в результаті гідрогеологічного знімання заданого природного регіону або території, водний об'єкт виявляють, вивчають його межі і внутрішню структуру, оцінюють просторові характеристики.
Вивчення режиму підземних вод на цьому етапі та оцінка тимчасових характеристик є власне попередніми. Пошукові і розвідувальні роботи першого етапу завершуються разовими характеристиками та оцінками водного об'єкта.
Вивченість водних об'єктів на першому етапі дає змогу здійснювати їхнє подальше вивчення на другому етапі — етапі ведення ДВК як системи моніторингу підземних вод.

Обов'язковою умовою включення водного об'єкта в єдиний державний водний фонд країни і постановки моніторингу підземних вод є загальна вивченість цього водного об'єкта та наявність відомостей, що характеризують:
- площу, яку він займає, та його межі;
- глибину залягання і потужність (для водоносних горизонтів);
- фільтраційні властивості гірських порід;
- умови водообміну;
- рівні і п'єзометричні поверхні підземних вод;
- використання підземних вод.

На етапі моніторингу поряд з просторовими характеристиками
вивчаються й оцінюються зміни стану водних об'єктів в часі. Щодо цього враховуються кількісні та якісні показники підземних вод, що дає змогу оцінити стан експлуатаційних запасів і водовідбору, їхній режим, забруднення.
Під час провадження моніторингу обов'язково виокремлюють групу показників і характеристик, які мають контрольні величини (глибина динамічного рівня, продуктивність водозабірних споруд або задані межі концентрації компонентів хімічного складу).

Розрізняють три стадії моніторингу підземних вод:
1. Оцінювання вивченості об'єкта, розробки програми спостережень і створення мережі спостереження.
2. Регулярні роботи зі спостереження за станом об'єкта.
3. Обробка даних, оцінка стану водного об'єкта за попередній період та останній рік спостережень і складання прогнозу його змін. Стадія обробки даних та оцінювання стану водного об'єкта циклічно повторюється і щорічно її результати використовують для нового циклу моніторингу.

При розміщенні пунктів спостережень за підземними водами необхідно враховувати такі ознаки і критерії:
- зовнішній вигляд ландшафту, що відображає єдність природних вод і вплив кліматичних, геоморфологічних, соціально-економічних і загальних фізико-географічних чинників та умов на динаміку стану підземних вод;
- структурно-геологічні і тектонічні особливості літогенної основи, які зумовлюють формування, розподіл і динаміку підземних вод в геологічному просторі;
- гідрогеологічні ознаки організації оточуючого середовища, ієрархічну структуру і зв'язки різнорангових підземних водних об'єктів.

Оцінка динаміки стану водного об'єкта дає змогу отримати відомості, що характеризують:
- загальний баланс підземних вод, режим рівня, ф