Теоретична система Дж.М. Кейнса.

Основна робота Кейнса - «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» - 1936 р.

Індустріалізація породила безробіття в масовому масштабі. Проте економісти класичної школи затверджували, що цей феномен результат дії недосконалої конкуренції, але «невидима рука» відновить рівновагу. Кейнс виступив проти цього постулату. Саме проблема безробіття не вирішуване питання сучасної економічної

Кейнс проголошує: «Ми повинні знайти новий шлях. Велика Депресія 1929-1933 року підтверджує і вимагає пошуку нового шляху. В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об'єктивними чинниками вводиться суб'єктивна – психологія суспільства в умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічна відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як прояв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, індустріальний прогрес. Депресія змінила одну з рис ментальності громадянина ринкової економіки. Капітал утворюється в результаті не схильності до заощадження, а у в результаті попиту, обумовленого поточним і перспективним споживанням» (с. 507). Ведучий чинник прогресу нового індустріального порядку – ефективний попит.

Цей методологічний підхід складає основу концепції за загальним визнанням Д.М.Кейнса.

Класична загальна теорія покоїлася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на основі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту. Він розкриває причини того, чому проблема ефективності попиту випарувалася після Мальтуса з економічної літератури.

Від аналізу сукупного ефективно попиту Кейнс переходить до «аналізу схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і теорії відсотка – три головні проблеми в нашому теперішньому знанні» (с. 245).

Кейнс про схильність до споживанню.

Кейнс підкреслює, що кінцева мета його аналізу – з'ясування, чим визначається величина зайнятості. Вихідна позиція: об'єм зайнятості відповідає точці перетину функції сукупної пропозиції з функцією сукупного попиту.

«Найбільший вплив на використовування доходу надає прагнення до підтримки звичного рівня життя і людина схильна зберігати різницю, що саме виявляється, між його фактичними доходами і витратами на підтримку звичайного «життєвого стандарту». Люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій мірі як росте дохід, отже зберігатиметься більш значна абсолютна сума» (с. 248).

«Основний психологічний закон... полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі, в якій росте дохід» (с. 298).

Кейнс вказує на декілька основних стимулів, що примушують людей утримуватися від витрачання одержуваного доходу: резервування заощадження для забезпечення старості, отримання освіти, дохід у формі відсотка, забезпечити майбутнє, спекуляції, скупість, підвищення життєвого рівня, незалежності, спадку.

Важливе місце в кейнсіанській концепції грає вчення про мультиплікатор, хоча він підкреслює, що поняття мультиплікатор було вперше введено Р.Ф. Каном. «Це певне співвідношення між доходом і інвестиціями. Ним встановлюється (припускаючи, що схильність до споживання задана) точне співвідношення між сукупною зайнятістю і доходом, з одного боку і масштабами інвестицій – з іншого» (с. 312).

Спонукання до інвестування.

В теорії Кейнса один з її блоків займає розділ про граничну ефективність капіталу. Відношення яке зв'язує очікуваний дохід від капітального майна з його ціною пропозиції або відновлюваною вартістю, тобто відношення між очікуваним доходом, що приносить додаткова одиниця даного виду капітального майна і ціною виробництва від одиниці дасть нам граничну ефективність капіталу цього вигляду... визначається тут з погляду очікуваного доходу і поточної ціни пропозиції капітального майна (с. 329). В теорію це поняття ввійшло під абревіатурою MCV.

Очевидно, що із зростанням інвестицій гранична ефективність падатиме або за рахунок зростання пропозиції даного виду капіталу або посилення навантаження на потужність по виробництву відповідних капітальних благ.

Таким чином, можна побудувати графік, що розкриває, наскільки протягом даного періоду повинні зростати інвестиції в цей вид майна, щоб його гранична ефективність впала до будь-якої заданої величини, а потім об'єднати всі ці графіки для капіталу в цілому. Це графік інвестиційного попиту або графік граничної ефективності капіталу (ГПЕК).

Очевидна істина, що величина поточних інвестицій не повинна перевищувати поточну норму відсотка. Загальний висновок: спонукання до інвестування залежить або від графіка інвестиційного попиту, або від норми відсотка (с. 330).

Якщо графік граничної ефективності капіталу визначає умови попиту на позичковий капітал для нових інвестицій, то норма відсотка диктує умови, на які в цей час пропонуються ці капітали.

«Суспільство в цілому не може створити умови для майбутнього споживання за допомогою одних лише фінансових операцій, вона може зробити це тільки шляхом розширення фізичного обсягу поточного виробництва «(с. 306).

Дається аналіз на основі практичної діяльності підприємця в його рішеннях про заощадження.

Індивідуальна психологічна перевага в часі реалізується як єдність двох самостійних видів рішень. Перший – схильність до споживання, яка визначає долю споживача в доході і скільки він виділяє з нього в якій-небудь формі, що забезпечують його майбутнє споживання. Після цього він повинен прийняти рішення про форму розпорядження майбутнім споживання: або негайного розпорядження (або в грошах, або в акціях), або він готовий відкласти на який-небудь особливий чи невизначений термін від цього безпосереднього розпорядження залежного від ринкової кон’юнктури. Але це вже не ліквідна форма збереження. Але вона може прийняти і ліквідну форму, тобто не ліквідну форму розпорядження яким-небудь специфічним товаром в ліквідну форму розпорядження загалом (гроші). Це характеризується поняттям переваги ліквідності.

«Норма відсотка є винагородою за позбавлення грошей і ліквідності на певний період...норма відсотка як така є не що інше як величина обернена відношенню суми грошей до того, що можна отримати, розлучаючись з можливістю розпоряджатися цими грошима на певний період часу в обмін на довгострокове зобов’язання».

«Кількість грошей – це ще один фактор, який в поєднанні з перевагою ліквідності виявляє дійсну норму відсотка в даних обставинах» (с.353).

Висновок Кейнса «графік переваги ліквідності, що пов’язує кількість грошей з нормою відсотка, представлений плавною кривою, яка показує падіння норми відсотка при збільшенні кількості грошей» (с.356).

Неодмінною заслугою Кейнса є введення в макроекономічний аналіз психологічних факторів. «Трьох фундаментальних психологічних факторів, а саме психологічної схильності до споживання психічного сприйняття ліквідності і психологічного припущення про майбутній прибуток від капітальних активів» (415).

Але якщо психологічні фактори впливають на інвестиційну політику індивідів, то інвестиції держав, де дія психічних факторів обмежена, виступають в якості інструмента, що забезпечує економічний і соціальний розвиток суспільства.

«Оцінюючи очікуваний розмах інвестицій, ми повинні прийняти до уваги нерви, схильність до істерики, навіть травлення і реакцію на зміни погоди у тих випадках, від чиєї стихійної активності в значній мірі і залежать ці інвестиції....Саме наша природжена жага діяльності є та сила, яка керує світом; раціональна половина нашого «Я» займається як вміє відбором альтернатив, розраховує там, де можливо, проте нерідко опиняється під владою наших капризів, настроїв та бажань спробувати щастя» (350).