Поняття, ознаки, види господарської діяльності та принципи її здійснення.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК).

«Про зовнішньоекономічну діяльність» господарська діяльність - це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. А ЗУ від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»1 під господарською діяльністю розуміє будь-яку, у тому числі підприємницьку, юридичних осіб, а також фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт

Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності ч. 2 ст. З ГК виділяє два її види -господарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти такої діяльності (підприємництва) є підприємцями.

Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Господарська комерційна діяльність (підприємництво) здійснюється суб'єктом господарювання (підприємцем) як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК).

Некомерційна господарська діяльність здійснюється з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок держави).

Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК некомерційне господарювання -це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Принципи господарської діяльності: принцип свободи господарської діяльності, принцип забезпечення рівності та захисту прав усіх суб'єктів господарської діяльності, принцип свободи договору, принцип вільного руху капіталів, товарів, послуг та людей на території України, принцип обмеження державного регулювання господарської діяльності та контролю за нею.

14. Розкрийте специфіку господарсько-правових норм. Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства.

Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності.

Друга ознака стосується форми. Нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити декілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Другий блок становлять господарські закони. Класифікація: загальні, закони про види і правовий статус субєктів господарювання, закони про окремі види господарської діяльності.

Третій блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти.

Залежно від змісту норм доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:

- акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських відносин.

- компетенційні акти, які визначають види суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, а також їхні права і обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема, технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є, зокрема, стандарти, технічні умови, а також державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких

мають досягти суб'єкти господарських відносин при належній правомірній поведінці, а не загальні правила поведінки Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

15. Відповідальність за порушення законодавства про побутове обслуговування населення. ЦК Стаття 906. Відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

16. Правове положення повного товариства. Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК визнається таке товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір повного товариства, крім відомостей, загальних для всіх видів товариств, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема, з ведення його справ, яке здійснюється в порядку, встановленому ст. 122 ЦК, а саме: кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

Ст. 125 ЦК встановлено, що зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:

1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

2) виключенням із складу учасників;

3) вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються відповідно ст. 126, 128 та 129 ЦК, іншим законом та засновницьким договором.

Як уже зазначалося, учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст. 124 ЦК. Важливим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того чи виникли вони після або до його вступу до товариства.

Якщо борги товариства повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

17. Порядок укладання господарських договорів. Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуються певні техніко-юридичкі процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

Порядок (процедура) укладання господарського договору поділяється на ряд стадій, на кожній з яких відповідна сторона має вчинити певні дії, встановлені законом.

1-а стадія - надсилання пропозиції укласти договір (оферта). Згідно з ч. 1 ст. 641ЦК пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна з сторін майбутнього договору, відтак проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін (ч. 2 ст. 181 ГК).

У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

2-стадія- (прийняття пропозиції, укласти договір (акцепт). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК (вчиняє підпис і скріплює його печаткою) і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцяти денний строк після одержання договору.

18. Підстави господарсько-правової відповідальності. ГК Стаття 218. Підстави господарсько-правової відповідальності: 1. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність гарантується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права щодо відповідальності учасників господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можутьбути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також інші учасники господарських від--::г:н (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). Третя підстава, яка іменується юридично-фактичною, встановлена ч. 1 коментованої статті, згідно з якою підставою господарсько-правової відповідальностіучасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Це можуть бути протиправні дії або бездіяльність особи — господарського правопорушника, які порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора). Господарське порушення є наслідком протиправної поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві у широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;

збитки, завдані порушенням господарського зобов'язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдана потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

вина правопорушника — учасника господарських відносин.

2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несегосподарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Тобото, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежніх від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, щодо учасників господарських відносин ГК визначає вину як одну з умов настання господарсько-правової відповідальності.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання несе господарсько-правову відповідальність за порушення господарського зобов'язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (це означає, що стосовно суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на власний ризик, ГК встановлена, як загальне правило, відповідальність без вини). Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені), оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій досить лише одного з них: факту господарського правопорушення.

19. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки. ГК Стаття 24.Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки

1.Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. У господарському комплексі значна його частина представлена комунальним сектором економіки. Пов'язано це з передачею у комунальну власність об'єктів соціально-культурного призначення та житла, що знаходилося у віданні підприємств різних форм власності (у першу чергу державних чи тих, що перебували раніше у державній власності); створенням нових суб'єктів господарювання, покликаних вирішувати завдання, що стоять перед територіальними громадами, і реалізацію повноважень, що делегуються державою. Правове регулювання процесів передачі об'єктів з державної у комунальну власність забезпечує Закон України «Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності» від 3 березня 1998 р. Відповідні місцеві ради (обласна, районна, міська, селищна, сільська, районна у місті) на своїй території створюють господарюючі суб'єкти. Повноваження по створенню комунальних підприємств, установ, організацій визначені у ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суб'єкти господарювання, які належать до комунального сектору економіки, отримують від територіальних громад, органів місцевого самоврядування комунальне майно, необхідне для реалізації покладених на них завдань на праві господарського відання або права оперативного управління.

Реалізуючи свою компетенцію щодо суб'єктів комунального сектору економіки, органи місцевого самоврядування використовують систему організаційно-господарських повноважень, закріплених у законодавстві України.

2.Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Суб'єктом господарювання комунального сектору економіки може бути комунальне унітарне підприємство, установа, організація. Крім них, до суб'єктів комунального сектору економіки ГК відносить інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді (у майні) яких частина комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків, що надає їм право вирішального голосу. Зазначеними суб'єктами є господарчі товариства (див. гл. 9 ГК), банки. До суб'єктів господарювання у комунальному секторі економіки відносяться також об'єднання за участю комунальних підприємств, де частка останніх перевищує п'ятдесят відсотків.

4.Законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при ре­алізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора економіки.

5.Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

20. Конституційні засади правопорядку у сфері господарювання. ГК Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської") економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. наведено основні конституційні положення, якими визначається господарський правопорядок в Україні. Деякі з них є загальними засадами конституційного ладу України. Зокрема, стаття 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Винятковим значенням землі в економічному житті України зумовлено окреме конституційне визначення її правового режиму, якому спеціально присвячено статтю 14 Конституції. Земля, зазначено в ній, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Господарський правопорядок в Україні має формуватися також з урахуванням конституційного обов'язку держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Конституції).

Одне з фундаментальних конституційних положень, на яке спирається національний господарський правопорядок, міститься в частині першій статті 15 Конституції, згідно з якою суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах економічної багатоманітності. Серед інших принципових положень, що на рівні засад конституційного ладу визначають правопорядок у сфері господарювання, необхідно назвати положення статті 18 Конституції щодо взаємовигідного співробітництва України з іншими країнами; положення статті 8 Конституції щодо визнання і дії в Україні принципу верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції України, конституційних норм як норм прямої дії, а також гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав громадян безпосередньо на підставі Конституції. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть також користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Водночас цією ж статтею Конституції власників зобов'язано використовувати власність таким чином, щоб не завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Ще одним конституційним правом, важливим для визначення господарського правопорядку, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене в статті 42 Конституції. З метою належного здійснення даного права держава забезпечує захист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає недобросовісної конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також неправомірного обмеження конкуренції, визначає законом види і межі монополії. Держава здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, захищає права споживачів, сприяє діяльності громадських організацій споживачів Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією.

3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

21. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності та порядок їх закріплення. Відповідно до ст.4 ЗУ “Про ліцензування певних видів госп-ї діяльності” обмеженню у здійсненні підпр-кої діяльності підлягає:1. діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до ЗУ "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів". 2.Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабміном У порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.3. Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.4. Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих з вмістом не менш як 5% високооктанових кисневмісних добавок - абсолютованого технічного спирту та етилтрет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабміном У.5.Діяльність, пов'язана з виробництвом зазначених у частині четвертій цієї статті високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабміном У". Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

22. Порядок створення публічного акціонерного товариства. Для створення АТ засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. АТ може бути створене ЮО та (або) ФО. Якщо АТ створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Договір про створення АТ укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню. Особи, що створюють АТ, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. АТ відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів. АТ може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома. АТ не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Порядок і строки вчинення дій щодо створення АТ, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, встановлюються законом. Установчим док-м АТ є його статут. Статутний капітал АТ утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом(1250 мінімальних з\п). Особливостями публічного акціонерного товариства є:

акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства;

товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій;

при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством[12];

товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;

у разі якщо умовами емісії акцій передбачена можливість їх оплати не грошовими коштами, товариство зобов'язане залучити незалежного експерта для встановлення ринкової вартості майна, майнових або немайнових прав, які передаються в обмін на акції, при цьому вартість негрошового внеску не може відхилятися від ринкової вартості акцій більше ніж на 10 відсотків;

річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);

обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування;

окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.

23.Поняття та значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Характеристика рівнів та форм регулювання господарської діяльності. Господарська діяльність (як і будь-яка інша) вимагає організації та керівництва.

Слово “організація” означає налагодження, впорядкування, приведення чогось в систему. Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади), суб'єкта господарювання.

Будь-яка господарська система складається з елементів (складових або підсистем): суб'єкти (суб'єкти господарювання, оргайи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); нормативна система, що визначає правила її функціонування, в т. ч. правовий статус суб'єктів, правові режими майна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, відповідальність тощо; інформаційна система, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами та інші складові.

Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого - економіка країни (макроекономіка), середнього - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання, проміжних - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи та інші об'єднання суб'єктів господарювання. Складність господарської системи обумовлює, відповідно, і складність та рівень регулювання.

Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки країни в цілому та визначення параметрів діяльності її складових (суб'єктів господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня); регіональний рівень має враховувати специфіку господарської системи конкретного регіону в межах закріплених в законі повноважень; на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з врахуванням вимог вищих рівнів регулювання визначають особливість господарських зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо.

Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).

24. Господарсько-правова відповідальність: поняття та види. Відповідно до ст. 216 ГК: Господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин