Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Види кваліфікацій вищої освіти Німеччини (1994/95 навчальний рік)Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Примітка. 1. SP — Перший держекзамен; Di — диплом; MA — Magister Artium; P — професійна кваліфікація; D — доктор. 2.Круглі дужки означають, що наведені мінімальні строки навчання для отримання даної кваліфікації, а їх відсутність — що йдеться про середні, а не про мінімальні строки. 3.Для природничих і технічних спеціалізацій державні іспити складають ті, хто бажає надалі працювати у державному секторі.
Дипломний ступінь присуджують усі види ВЗО після проведення екзамену і виконання письмової дипломної роботи (за час 6 місяців), яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В дипломі вказують головну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особливо в промисловості і бізнесі. У випадку вищих фахових шкіл поряд з дипломом додається у дужках примітка: (FH)=Fachhochschule (19 фахів і 56 спеціалізацій, на дипломну роботу відводять 3 місяці). Звання магістра — Magister Artium (M.A.) присуджується в мистецьких і гуманітарних спеціальностях після такої ж системи (екзамени і дипломна робота), як і для отримання диплома, але деталі процедури залежать від ВЗО. У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане "М.А". Державні екзамени проводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія і промисловість). Лише для вчителів ці іспити перебувають у віданні земель, з решти фахів цим займається центральний уряд. Екзаменаційні комісії включають викладачів ВЗО і урядових структур. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Для правників та вчителів після складання першої групи держекзаменів йде період в 1-2 роки роботи, після чого складається другий держекзамен. Лише після цього правники і вчителі стають повноправними державними службовцями. Посвідчення коледжів мистецтва. Програми цих закладів приводять чи до дипломів чи до фахового звання Meisterschuler (член класу майстрів), для чого також складаються екзамени, які включають суворі мистецькі випробування. Докторантура (аспірантура). Для вступу необхідно мати одну з вказаних кваліфікацій (диплом, звання магістра чи довідку про складання держекзамену аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керівника (Doktorvater) і має назву "дисертація", її виконання і захист регулюються певним законодавством. Хоч докторат не включає регулярних студій, буває, що докторант веде певний колоквіум як свідчення свого розвитку. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням факультету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну (Dr.jur. тощо). Навчання студентів-іноземців. Запит. Для навчання на університетському рівні, запит слід зробити за рік до початку навчання. Для цього потрібно звернутися до німецької амбасади за вступною інформацією, до бази ОРТЕЛІУС, служби академічних обмінів DAAD або Інституту Гете, спеціалізованого на мовних курсах для іноземців. Варто пам'ятати про існування європрограм для полегшення мобільності. Довідники для іноземців оновлюються у ФРН щороку. У 1992 р. у ФРН навчалося 118 000 іноземців (27 500 з Європи). Для вступу потрібен національний атестат за СШ, який надає доступ до університетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВЗО Німеччини. Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться через тести навіть тоді, коли у рідній країні абітурієнти вже розпочали навчання за цими фахами. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається (як від німців, так і від іноземців) певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика. Визнання закордонних кваліфікацій. Німеччина підписала основні конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій, між* народний бакалаврах визнає за його тривалості від 12 років навчання. Двосторонні угоди має з усіма сусідами. Визнання освітніх документів для представників цих країн здійснюється автоматично. Можуть визнаватися і періоди навчання, для чого необхідно звернутися у заклад, який цікавить. Якщо атестат визнаний недостатнім, складається спеціальний тест для вступників (Feststellungsprufung) і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у так званих Studienkollegs. Навчання там необов'язкове, але дуже рекомендоване для тих, хто всерйоз вирішив навчатися в ФРН. Там же можна дістати детальну інформацію про згаданий тест (його можна складати повторно). Обмеження вступу. У Німеччині немає істотних обмежень вступу в ВЗО, але в умовах надміру заяв абітурієнтів їх вводять. У 1995 р. обмеження запровадили для всіх фахів медицини, архітектури, економіки, права, біології, бізнесу, лісової справи, фармації, домашньої економіки, сестринства, харчових спеціальностей, психології. До загальнодержавних обмежень можуть додаватися місцеві чи закладові вимоги і бар'єри. Вступу докторантуру. Слід бути готовим до того, що прийом вимагатиме певної процедури, мета якої полягає у перевірці здібності апліканта повністю й успішно виконати програму. За даними співбесід та інших перевірок його можуть зобов'язати відвідувати якісь заняття чи семінари. Мовні вимоги. Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів. Про деталі найкраще дізнаватися у відділеннях Інституту Гете у країні апліканта (заклади за кордоном, німецькі школи). Аплікація. Запит (аплікація) подається безпосередньо в той заклад освіти, у якому іноземець хоче навчатися. Стандартизовані бланки й список необхідних документів можна отримати в амбасадах, консульствах, DAAD тощо. Документи слід подавати якнайраніше, для мешканців країн ЄС — за 6 місяців до початку запланованих студій. Граничні дати уточнити у самому ВЗО. Після відправлення документів залишається лише чекати звісток з Німеччини. У випадку прийняття кандидатури, аплікант мусить виконати всі перелічені в отриманому від ВЗО листі вимоги. Фінансові питання. Навчання у державних ВЗО Німеччини безкоштовне. Єдина плата — за систему послуг студентам (спорт, культурні заходи, їдальня, гуртожиток тощо). Передбачено невеликий внесок за участь у студентській спілці (46 і 20 марок). Бідні німецькі студенти можуть отримувати стипендію від уряду відповідно до закону, який встановлює і тривалість часу, на який вона надається. Деталі визначаються багатьма факторами. Половина суми надається в дарунок, половину потім необхідно поступово повернути. Заклади освіти не надають стипендій іноземцям, а про нечисленні винятки слід дізнаватися в DAAD і у відділеннях Інституту Гете. Найчастіше такі стипендії надаються не для початку занять, а для наступних семестрів і другого циклу, зважаючи на успіхи студента-іноземця під час навчання в Німеччині.
ВИЩА ОСВІТА СУЧАСНОЇ ПОЛЬЩІ Країна. Польща — найближча західна сусідка України з дуже подібною мовою і (почасти) історією, бо не раз зникала з карти Європи під натиском загарбників. Останні поводили себе далеко неоднаково: Росія перешкоджала розвитку національної культури і освіти, Прусія не шкодувала грошей на початкову (німецьку) школу і лише Австро-Угорщина була досить цивілізованою для утримування повної системи освіти, вершину якої складали університети з викладанням не тільки німецькою, а й польською мовами. Порівняно легко і швидко покінчивши з соціалістичним устроєм, сучасна Польща (з 1991 р.) є демократичною країною з президентським правлінням і двопалатним парламентом. Обидві гілки влади обираються прямим голосуванням і врівноважують одна одну. Територія країни становить 312,7 тис. км2, населення мононаціональне (майже 98% поляків) і наближається до межі 40 млн., яку перетне у 2000 році. Попри чималу еміграцію (події початку 80-х років зумовили виїзд майже 1 млн. молоді) воно продовжує зростати. Промисловість має середній рівень розвитку, у селах й досі мешкає майже третина населення. Чимало фермерів і дрібних ремісників. Рівень безробіття високий, що є однією з причин еміграції. Традиційно великий вплив у багатьох сферах має католицька церква. Присутність інших конфесій незначна. Минуле і сучасне системи вищої освіти. Історія вищої освіти Польщі досить тривала, бо перший університет (м. Краків) заснований ще у 1364р., а в часи розквіту країни у XVI-XVII сторіччях додалися університети у Вільно (1578 р.) і Львові (1661 p.). У Варшаві університет діє з 1816 р, політехнічний інститут — з 1826 р. Періодами досить швидкого розширення вищої школи двічі стали післявоєнні роки нашого сторіччя, хоч першого разу модель освіти була німецькою, а другого — радянською. На момент краху соціалістичного ладу державна вища освіта була безкоштовною, а розподіл студентів у держсекторі виглядав таким чином: * заклади Міністерства освіти: 10 університетів (96900 студентів), 18 вищих технічних закладів (64045), 9 сільськогосподарських ВЗО (26680), 5 економічних інститутів (17970), 10 педагогічних закладів (28100), 2 теологічні академії (1340); * заклади підпорядковані іншим міністерствам: 11 медичних академій (35880 студентів), 2 морські навігаційні школи (1980), 17 шкіл мистецтв (6850), 6 закладів фізкультури (9450). Всього денну освіту отримували майже 275 000 осіб, вечірню і заочну — 85 000. Кількість студентів-іноземців перевищувала 7000 (переважно з країн Третього світу). Максимальна кількість студентів на 100 000 населення припала на середину 70-х років (1369 студентів), але надалі скорочення неденної освіти істотно зменшило цей показник (усього до 850 студентів наприкінці 80-х). Недержавний сектор складав Люблінський католицький університет (4370 студентів), відомий тим, що був єдиним великим недержавним закладом освіти в усьому "соцтаборі". У даний момент вища освіта Польщі еволюціонує від соціалістичної тоталітарної до демократичної європейської моделі: заклади вищої освіти отримали значно вищий рівень автономії, право приймати частину студентів з оплатою навчання; переглядається номенклатура спеціальностей; виникло чимало приватних ВЗО. Навчання у державних закладах безкоштовне для вступників за конкурсом у межах лімітів, якщо вони виконують програму. У випадку повторення навчального року через неуспішність студент платить з власної кишені. Змушені платити і студенти неденного навчання (вечірнього, заочного тощо). У 1995р. Польща мала 11 державних і 1 приватний університети класичної моделі, 15 технічних університетів і 2 інститути, 6 академій економіки, 11 медичних академій, 17 шкіл мистецтв і 6 вищих закладів навчання з фізкультури і спорту. Список недержавних закладів вищої освіти включав вже 84, з яких 9 мали право надавати кваліфікацію "магістр". Заклади вищої освіти. Системою вищої освіти керують міністерства, яким підпорядковані найбільші (державні) заклади. З ними співпрацює Центральна Рада з вищої освіти, що складається з обраних представників ВЗО і наукової громадськості (35 професорів, 10 вчителів, 5 студентів), яким закон надав чималі наглядові права, бо без згоди ради не розподіляються кошти бюджету і не виходять міністерські накази. Вища освіта Польщі складається майже виключно із закладів університетського рівня. В довідники входять наступні типи ВЗО: 1) університети (практично автономні в усіх питаннях внутрішньої і зовнішньої діяльності, включаючи введення нових факультетів чи спеціальностей); 2) політехнічні і вищі технічні університети; 3) медичні академії; 4) сільськогосподарські академії; 5) економічні академії; 6) вищі педагогічні школи; 7) вищі академії мистецтв (музичні, театральні, художні, кіно); 8) академії фізичного виховання; 9) морські школи; 10) теологічні академії; 11) неурядові і приватні заклади. Структура ВЗО аналогічна нашій: факультети на чолі з деканом і радами включають кафедри й інститути. Закладом керує ректор і виборний сенат (представництво студентів у радах і сенаті сягає 12-20%). Неуніверситетський рівень вищої освіти (післясередньої освіти) складають численні училища (studia), технікуми, вищі профшколи тощо з дипломами і сертифікатами відповідного рівня (техніка, сестри, вихователя дошкільних закладів), які за правами вступу у ВЗО не перевищують диплома загальноосвітніх ліцеїв (matura). Мова викладання найчастіше польська, але з підвищенням рівня освіти зростає частка занять на іноземних мовах (англійська, німецька тощо). Система оцінок шестибальна, 3 (задовільно) є прохідним балом, 6 — найвищою оцінкою. Доступ. Середня освіта включає восьмирічний нижчий рівень і чотирирічний ліцеїв загальної освіти чи п'ятирічний професійних закладів. Атестат має назву "swiadectwo dojrzalosci" (свідоцтво зрілості) чи "матура". Отримання його не гарантує автоматичного вступу у ВЗО, які можуть встановлювати власні вимоги і застосовувати свої методи селекції. Найчастіше проводяться письмові чи усні вступні екзамени за програмою середньої освіти, аналізуються шкільні оцінки і проводиться співбесіда для визначення загального розвитку і здібностей. Фахові перевірки проводять для майбутніх митців і спортсменів. Винятком є переможці і призери всепольських предметних олімпіад, які зараховуються без вступних екзаменів. Іноземці, крім знання польської мови, повинні продемонструвати ті ж знання, що й польські громадяни. Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 жовтня і закінчуються у червні, маючи зимовий і весняний семестри й екзаменаційні сесії у лютому і червні/липні. Додаткові екзамени проводяться наприкінці вересня. Студенти сільськогосподарських і частини технічних ВЗО часто мають улітку виробничу практику. Проміжні екзамени проходять аналогічно до того, як це відбувається у вузах України. Важливі дисципліни закінчуються екзаменом, короткі чи практикуми — заліками. Наприкінці складаються державні екзамени і захищається письмова самостійна робота (тези). Все навчання поділяється на цикли, які закінчуються присудженням відповідних кваліфікацій. З часу трансформації вищої освіти студенти отримали набагато ширші можливості навчатися за індивідуальними навчальними планами. Для створення міцнішої бази для такого навчання планується перехід на систему підрахунку виконання програми через кредити. Викладачі. Диференціація викладачів, їх підготовка, наукові і вчені звання, прийом на роботу за конкурсом тощо у Польщі дуже подібні до того, що є в Україні. Лише замість назви "доктор наук" вживається назва "доктор габілітовани" (doktor habilitiwany). Кваліфікації. Кваліфікації, які надає вища освіта Польщі, унаочнює таблиця 18 (тривалість навчання вказана та, яка передбачена навчальними планами і програмами). Таблиця 18 Тривалості навчання і дипломи для головних профілів польської вищої освіти,
Примітка.І — інженер; LT — ліценціат; М — магістр; ME — магістр педагогіки; MS — магістр мистецтв; МІ — магістр інженер; L — лікар; LS — лікар-стоматолог; LW — лікар-ветеринар; D — доктор; DH—доктор габілітовани.
"Ліценціат" та "інженер" є професійними кваліфікаціями, академічна складова яких недостатня для вступу на докторські студії. Право на останні надає найпоширеніша у ВЗО кваліфікація "магістра", отримання якої вимагає переважно п'ятирічного навчання у закладах університетського рівня. Сучасні зміни у польській системі освіти мають кінцевою метою досягнення міжнародного визнання "магістерки". Вступ на докторські студії здійснюється через конкурс. Під час навчання необхідно скласти три екзамени (фах, додаткова дисципліна та одна з поширених іноземних мов). Вимоги до тез (дисертації), до її перевірки і захисту для обох найвищих рівнів польської вищої освіти приблизно такі ж, як в Україні до кандидатських і докторських дисертацій. Права і можливості володарів цих наукових звань теж аналогічні нашим. Навчання студентів-іноземців. Звернення. У минулому, в часи надвисокої державної централізації більшість звернень про прохання навчатися у Польщі проходили через амбасади і контингент студентів-іноземців формувався переважно як результат міждержавних домовленостей і угод про обміни студентами чи про прийом на навчання. Демократизація початку 90-х років супроводжувалася істотною децентралізацією. Нині ВЗО часто здійснюють міжнародні контакти і проекти поза міністерствами. Все ж, враховуючи величезний досвід співробітників польських амбасад, не завадить і в наш час розпочати оформлення свого звернення з відвідування амбасад і консульств Польщі у рідній країні кандидата. Це подвійно корисно особам з помітним "польським корінням", бо нова Польща докладає зусилля до об'єднання і підтримки своєї діаспори. Оскільки останнім часом про польські заклади можна знайти чимало інформації у міжнародних виданнях і базах даних, то можна надіслати запит безпосередньо бажаному навчальному закладу. Визнання закордонних кваліфікацій. Польща підписала практично всі європейські конвенції з порівняння і визнання освітніх кваліфікацій, має порівняно багато двосторонніх угод, є однією з найактивніших учасниць нових проектів, тому, як правило, визнає ті атестати, які у країні їх присудження після 12-13-річної середньої освіти надають володарю право претендувати на вступ у заклади університетського рівня. Втім, кожне звернення розглядається суто індивідуально, тому певні шанси мають і володарі посвідчень трохи нижчого рангу за наявності інших позитивних факторів. У Польщі визнаються також періоди розпочатої за кордоном вищої освіти, якщо кандидат подає всі необхідні докази їх успішного завершення. Вступні іспити. У випадках належної оплати програми навчання і виконання вказаних вище кваліфікаційних вимог вища освіта Польщі практично повністю відкрита для студентів-іноземців. Тим, хто бажає навчатися чи продовжувати освіту на мистецьких і спортивних спеціалізаціях, необхідно скласти спеціальні тести для доведення наявності належних здібностей, а також (за вимогою) подати зразки свого творчого доробку. Успішного навчання на річних мовних курсах й складання заключних іспитів, як правило, цілком достатньо для вступу і початку навчання на першому циклі польських закладів університетського рівня. Мовні вимоги. Достатнє знання польської мови є обов'язковою умовою для допуску. Його можуть засвідчити амбасади і консульства. У разі необхідності вивчення мови кандидат повинен звернутися чи у ВЗО, чи у мовний центр у м. Лодзь, щоб за 9 місяців занять по 20 год. мови щотижня підготуватися до складання іспитів і навчання. Дисертації вищого рівня дозволено писати і захищати головними іноземними мовами (англійською, німецькою, французькою чи російською). Останнім часом дедалі більше прикладів застосування цього правила до магістерських тез. Прийом на докторські студії. Для докторських студій кандидат повинен звертатися до польського закладу, який має право їх проводити. Зарахування проходить на наявні місця з урахуванням рівня академічної кваліфікації претендента, яка повинна бути не нижчою магістра у Польщі. Плата за навчання. Про її обсяг повідомляють польські амбасади, а також самі ВЗО, які мають право встановлювати вартість освітніх послуг з врахуванням своїх умов. Сума вноситься завчасно у злотих чи в поширених світових валютах. На початку 90-х вартість року навчання була (в американських доларах): з гуманітарних і економічних наук — 3200, природничих, інженерних і технологій — 4000, медичних і мистецьких — 5000, морської торгівлі — 6000, кіно й телебачення — 8000. Вартість року докторантури коливається для всіх спеціальностей від 5000 до 6000 доларів США. ВИЩА ОСВІТА СУЧАСНОЇ РОСІЇ
Країна. Росія проголосила свою незалежність у буремні дні серпня 1991 p., що спричинило остаточний занепад Радянського Союзу з виникненням на його території перших 15 незалежних країн. Стара Росія була великою імперією, що сторіччями створювалася силою зброї й хитрістю політиків. Однак, вона не змогла своєчасно переорієнтувати свою енергію на внутрішнє облаштування і досягнення суспільної злагоди, що стало чи не головною причиною перемоги в ній екстремістського варіанта комунізму й виникненням суперечливого утворення — СРСР з його маячною ідеєю перетворити весь світ на свою подобу. Для досягнення такої серйозної мети керівники СРСР використали (хоч і не ідеальним чином) усі природні ресурси і створили дуже специфічну багаторівневу систему освіти, кращі часи якої припали на перші два десятиріччя після Другої світової війни, коли вона визнано входила у трійку кращих у світі як за рівнем охоплення молоді, так і змістом та якістю навчання. Головні недоліки радянської системи освіти пов'язані як з поєднанням надмірної централізації з екстремістською ідеологією, так і "залишковим" фінансуванням освіти і неувагою до підтримки викладачів усіх рівнів. З моменту свого утворення нова Росія проголосила демократизацію і деполітизацію головним напрямом освітньої політики, досягнувши на цьому шляху очевидних успіхів у формі швидкого розвитку недержавного сектора освіти, діяльності сотень незалежних видавництв і формування ринку навчальної літератури, змін у структурі рівнів освіти, спрямованих на ліквідацію успадкованих недоліків і наближення якості і змісту освіти до визнаних світових і європейських стандартів. У політичному плані Росія є специфічним варіантом президентської демократії з двопалатним парламентом і повністю підпорядкованим президенту урядом. Слабко оформлена багатопартійність і незначний рівень організованої політичної діяльності громадян роблять новий лад у Росії недосить стійким і надто залежним від дій окремих політиків (насамперед президента). Територія Росії (у межах РСФСР) — 17,075 млн. км2 — найбільша у світі, населення (початок 1996 р.) — 147,8 млн. чол. (тимчасове зменшення на 0,3 млн. щороку викликане економічними причинами). У системі середньої загальної і професійної освіти навчається 21 млн. учнів (дані на вересень 1996 p.), шкіл понад 70 000, профтехучилищ — близько 4 000. Минуле і сучасне системи вищої освіти. З історичних причин найстаріші заклади освіти Росії з'явилися у народів периферії імперії, а перші школи на території метрополії датуються Х-ХІ сторіччями (Псков і Новгород). Лише в 1687р. у Москві постав заклад вищої освіти — Слов'яно-греко-латинська академія. Швидкий розвиток вищої освіти завдяки запрошенню великої кількості викладачів і науковців з Європи припадає на час царювання Петра І, коли за короткий період (1701-1716) виникло кілька вищих навчальних закладів (медичних, пушкарських, навігаційних, морських, інженерних тощо). Московський університет, що істотно випереджає інші університети країни, організований зусиллями М. Ломоносова в 1755 р. Централізована багаторівнева система освіти в Росії створена у XIX сторіччі, реформування і розширення її припало на його другу половину і початок XX ст., коли в різних містах імперії виникло понад сто класичних і технічних університетів, закладів інших профілів (військових і педагогічних інститутів тощо). У радянський час змінювали один одного періоди нерозумних ліквідацій усього "старого" (20-ті і частина 30-х років), ліквідації неписьменності і запозичення закордонного досвіду з черговим запрошенням фахівців-іноземців, швидкого розширення і вдосконалення освіти (50-60-ті роки), глибокої стагнації з одночасною пропагандою "неймовірних успіхів" системи освіти (після 1965 р.) У 1992/93 н.р. у новій Росії налічувалося 535 цивільних державних закладів освіти з приблизно 3 млн. студентів. З цих закладів лише 216 перебували у системі Держкомітету (міністерства) з вищої освіти, решта ж фінансувалася й керувалася багатьма галузевими і спеціалізованими міністерствами. Класифікація закладів така: 42 класичних університети, 187 інженерних і технологічних ВЗО різного рівня, 101 педагогічний, 40 мистецьких, 56 медичних, 64 сільськогосподарських і 5 ветеринарних інститутів, 40 спеціалізованих вищих шкіл та інших ВЗО. З'явилися кілька десятків перших недержавних закладів вищої освіти. На вересень 1996 р. кількість державних ВЗО майже не змінилася (541 цивільний і 89 військових), а в недержавний сектор приватних і муніципальних ліцензованих закладів увійшло аж 225 університетів, академій, інститутів, коледжів, тому загальна кількість студентів у Росії перевищила 3 млн. з навчанням за 89 напрямами і понад 400 спеціальностями. Практично оформилася триступенева структура вищої освіти, відбувся перерозподіл потоків студентів зі зростанням контингенту на економічних і більшій частині гуманітарних спеціальностей. Дуже мало змінилася середня освіта і система допуску у ВЗО. Правову базу вищої освіти заклав Закон про освіту у версії 1996 р. і кілька президентських указів. Доступ. Для отримання права навчатися у ВЗО необхідно мати атестат за 11 -річну загальноосвітню школу чи диплом середніх проф- і техшкіл, еквівалентний у доступі до вищої освіти шкільному атестату. Наявна мережа ВЗО Росії не може поглинути і третини бажаючих, тому абсолютна більшість молоді опиняється у ній через конкурсні вступні екзамени, програми яких встановлює Міністерство освіти (нещодавно утворене об'єднане Міністерство освіти) з огляду на зміст предметів середньої школи і вимоги вищої освіти до рівня знань вступників. Університети та інші ВЗО мають чималу автономію у проведенні вступних екзаменів (форма, кількість, введення додаткових дисциплін, час тощо) і деталях селекції абітурієнтів. Переможці предметних олімпіад високого рівня (міжнародних і всеросійських) зараховуються в заклад за їх вибором без екзаменів, медалісти (володарі високоякісних шкільних атестатів) складають один вступний екзамен (менше, ніж решта конкурентів) чи мають лише співбесіду. Доступ на вищі рівні навчання у ВЗО також конкурсний, як правило, зі вступними екзаменами чи з іншими формами селекції (програми магістра, докторські студії тощо). До іноземців ставляться ті ж вимоги, що й до громадян Росії, за винятком випадків міждержавного обміну, коли відбір кандидатів здійснює країна-партнер. Оскільки майже всі іноземці проводять рік у Росії на мовних курсах з паралельним повторенням необхідних предметів, то випускні екзамени цих курсів виконують роль вступних в університети та інші заклади вищої освіти. Академічний рік і екзамени. Як і в середній освіті, навчальний рік у ВЗО розпочинається 1 вересня, поділяється на два семестри (або 3 в окремих закладах) і триває до червня з невеликими перервами на свята і між двома семестрами. Тижневе навантаження на студента встановлене на рівні 52-54 год., з яких до 24 припадає на аудиторні заняття, серед яких домінують лекції. Крім лекцій, застосовуються активніші форми занять — різні види семінарів, практичні і лабораторні роботи, практика на виробництві тощо. Для самостійної роботи студенти мають недостатню кількість засобів і можливостей. Сучасний обсяг державного бюджету не додає оптимізму ВЗО, які намагаються застосувати нові методи самофінансування типу зарахування частини студентів, які платять за навчання, залучення коштів приватних структур і спонсорів, отримання закордонної допомоги типу проекту Фонду Сороса (100 млн. USD) для прилучення ВЗО Росії до Інтернету. Опрацювання важливих дисциплін закінчується екзаменом чи якимось з видів тестування. Система оцінювання: найвища оцінка — 5 (відмінно), далі йдуть 4 (добре), 3 (задовільно), якої досить для зарахування дисципліни, 2 (незадовільно), отримання якої не дає змогу продовжувати навчання. Менш істотні дисципліни можуть оцінюватися за двобальною шкалою: "зараховано" (викладач вважає, що студент загалом виконав вимоги) і "незараховано" (робота студента незадовільна, предмет має бути повтореним чи вивченим самостійно). Започатковані експерименти з рейтинговим оцінюванням і модульними навчальними планами. Радянська однолінійна структура навчання у ВЗО передбачала студії впродовж 5 років (6 для медичних спеціальностей) без проміжних стадій, державні екзамени, написання і захист дипломної роботи з отриманням (у разі успіху) документа з назвою "диплом спеціаліста", який мав і академічний (давав право вступу на докторські студії), і професійний (право виконувати певну роботу) кваліфікаційний зміст. П'ятирічні програми підготовки спеціалістів залишаються лише як перехідна форма організації навчання у ВЗО. Нова структура запроваджена вже у половині ВЗО і передбачає дворічну базову вищу освіту (30% часу на природничі дисципліни і математику, 25% — на гуманітарні) з отриманням проміжного сертифіката про неповну вищу освіту й можливістю часткової зміни напряму навчання на другому циклі тривалістю 2 роки й отриманням кваліфікації "бакалавр", програми якої містять середню кількість дисциплін спеціалізації. Якщо останніх більше, то присвоюється кваліфікація "спеціаліст". Кращі студенти можуть продовжити навчання й стати магістрами (тривалість вищої освіти не менше 6 років), що відкриє їм шлях до докторських студій, або отримати кваліфікацію "спеціаліста з розширеною освітою" (тривалість навчання 5 і більше років). Заключний рівень російської освіти (аспірантура) триває 2-3 роки під наглядом наукового керівника і включає виконання самостійних досліджень, написання і захист дисертаційної роботи визначеного рівня і обсягу. Йде дискусія про те, чи зберегти старе звання "кандидат наук", чи ввести міжнародне — "доктор філософії" (PhD). Триваліша наукова робота й узагальнення її наслідків у більшій дисертації зі складнішою процедурою захисту приводить до найвищого наукового звання "доктор наук" з широкими правами на особисту автономію у дослідженнях і отримання постів у вищій закладовій і науковій ієрархії. Викладачі. До складу навчального персоналу ВЗО Росії входять чотири категорії викладачів: професори, доценти, старші викладачі, асистенти (наукові структури мають свою класифікацію). Для отримання вченого звання "професор" і відповідного диплома необхідно мати науковий ступінь "доктор наук" (у виняткових випадках за наявності визнаного наукового доробку і тривалого успішного викладання досить диплома кандидата наук). Професор має керувати кафедрою чи напрямом наукових досліджень і викладати якийсь істотний курс (дисципліну). Доцент — кандидат наук повинен читати лекції і керувати науковою роботою. Старший викладач має право читати лекції і вести інші види занять, асистент для читання лекцій повинен отримувати дозвіл керівництва факультету. Різниця у рівнях оплати цих чотирьох категорій викладачів невелика, а абсолютний її рівень не відповідає складності роботи, яку вони виконують. Усі викладацькі посади заміщуються за конкурсом. Останнім часом експериментують з контрактним зарахуванням. Аудиторне навчальне навантаження викладачів у Росії істотно перевищує стандарти розвинених країн, коливаючись від 200-300 годин для професорів до 800-900 для асистентів. Брак часу і необхідного обладнання істотно звужує можливості викладачів виконувати наукові дослідження високого рівня. Кваліфікації. Закінчення загальної середньої школи (11 років навчання) надає кваліфікацію "атестат зрілості", професійно-технічної (12 років навчання від його початку) — диплом техніка чи молодшого спеціаліста. Обидва дають право вступу у російські ВЗО. Стара п'ятирічна вища освіта приводила лише до подвійної за змістом кваліфікації "дипломованого спеціаліста", вище якої стояли ступені (звання) кандидата і доктора наук. Нова структура передбачає чотири заключні кваліфікації за зростанням запланованої для їх отримання тривалості навчання після школи: бакалавр (4), магістр (5-6), доктор філософії (8-9), доктор наук (понад 12). В принципі, ВЗО освіти можуть пропонувати програми підготовки спеціалістів двох рівнів: чотири роки (спеціаліст), п'ять і більше — спеціаліст з розширеною освітою. Нова структура кваліфікацій у вищій освіті Р
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 200; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.22.249.229 (0.012 с.) |