Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Види кваліфікацій вищої освіти Німеччини (1994/95 навчальний рік)

Поиск

 

Профілі Роки навчання
                     
Гуманітарні         SP/MA   SP/MA   D
Мистецькі         SP/MA   SP/MA   D
Теологія           P/Di      
Право         (SP)   SP   D
Економ., соціальні         (Di)   Di   D
Природничі/технічні         (SP/Di)   (SP/Di)   D
Медицина             (SP) SP D
Стоматологія             SP   D
Ветеринарія             SP   D
Сільське господарство         (Di) Di     D

 

Примітка. 1. SP — Перший держекзамен; Di — диплом; MA — Magister Artium; P — професійна кваліфікація; D — доктор.

2.Круглі дужки означають, що наведені мінімальні строки навчання для отримання даної кваліфікації, а їх відсутність — що йдеться про середні, а не про мінімальні строки.

3.Для природничих і технічних спеціалізацій державні іспити складають ті, хто бажає надалі працювати у державному секторі.

 

Дипломний ступінь присуджують усі види ВЗО після проведення екзаме­ну і виконання письмової дипломної роботи (за час 6 місяців), яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В дипломі вказують го­ловну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особ­ливо в промисловості і бізнесі. У випадку вищих фахових шкіл поряд з ди­пломом додається у дужках примітка: (FH)=Fachhochschule (19 фахів і 56 спеціалізацій, на дипломну роботу відводять 3 місяці).

Звання магістра — Magister Artium (M.A.) присуджується в мистецьких і гуманітарних спеціальностях після такої ж системи (екзамени і дипломна робота), як і для отримання диплома, але деталі процедури залежать від ВЗО. У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане "М.А".

Державні екзамени проводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія і промисловість). Лише для вчителів ці іспити перебувають у віданні земель, з решти фахів цим займається центральний уряд. Екзаменаційні комісії включають викладачів ВЗО і урядових струк­тур. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Для правників та вчителів після складання першої групи держекзаменів йде пе­ріод в 1-2 роки роботи, після чого складається другий держекзамен. Лише після цього правники і вчителі стають повноправними державними служ­бовцями.

Посвідчення коледжів мистецтва. Програми цих закладів приводять чи до дипломів чи до фахового звання Meisterschuler (член класу майстрів), для чого також складаються екзамени, які включають суворі мистецькі ви­пробування.

Докторантура (аспірантура). Для вступу необхідно мати одну з вказаних кваліфікацій (диплом, звання магістра чи довідку про складання держекзамену аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керів­ника (Doktorvater) і має назву "дисертація", її виконання і захист регулю­ються певним законодавством. Хоч докторат не включає регулярних сту­дій, буває, що докторант веде певний колоквіум як свідчення свого розвит­ку. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням фа­культету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну (Dr.jur. тощо).

Навчання студентів-іноземців. Запит. Для навчання на університетсько­му рівні, запит слід зробити за рік до початку навчання. Для цього потріб­но звернутися до німецької амбасади за вступною інформацією, до бази ОРТЕЛІУС, служби академічних обмінів DAAD або Інституту Гете, спе­ціалізованого на мовних курсах для іноземців. Варто пам'ятати про існу­вання європрограм для полегшення мобільності. Довідники для іноземців оновлюються у ФРН щороку.

У 1992 р. у ФРН навчалося 118 000 іноземців (27 500 з Європи). Для всту­пу потрібен національний атестат за СШ, який надає доступ до універси­тетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомен­дацій Постійної конференції ректорів ВЗО Німеччини.

Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться через тести навіть то­ді, коли у рідній країні абітурієнти вже розпочали навчання за цими фаха­ми. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається (як від німців, так і від іноземців) певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика.

Визнання закордонних кваліфікацій. Німеччина підписала основні конвен­ції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій, між* народний бакалаврах визнає за його тривалості від 12 років навчання. Двосторонні угоди має з усіма сусідами. Визнання освітніх документів для представників цих країн здійснюється автоматично. Можуть визнаватися і періоди навчання, для чого необхідно звернутися у заклад, який цікавить.

Якщо атестат визнаний недостатнім, складається спеціальний тест для вступників (Feststellungsprufung) і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у так званих Studienkollegs. Навчання там необов'язкове, але дуже рекомендоване для тих, хто всерйоз вирішив навчатися в ФРН. Там же можна дістати детальну ін­формацію про згаданий тест (його можна складати повторно).

Обмеження вступу. У Німеччині немає істотних обмежень вступу в ВЗО, але в умовах надміру заяв абітурієнтів їх вводять. У 1995 р. обмеження за­провадили для всіх фахів медицини, архітектури, економіки, права, біоло­гії, бізнесу, лісової справи, фармації, домашньої економіки, сестринства, харчових спеціаль­ностей, психології. До загальнодержавних обмежень мо­жуть додаватися місцеві чи закладові вимоги і бар'єри.

Вступу докторантуру. Слід бути готовим до того, що прийом вимага­тиме певної процедури, мета якої полягає у перевірці здібності апліканта повністю й успішно виконати програму. За даними співбесід та інших пере­вірок його можуть зобов'язати відвідувати якісь заняття чи семінари.

Мовні вимоги. Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів. Про деталі найкраще дізнаватися у відділеннях Інституту Гете у країні апліканта (заклади за кордоном, німецькі школи).

Аплікація. Запит (аплікація) подається безпосередньо в той заклад освіти, у якому іноземець хоче навчатися. Стандартизовані бланки й список необ­хідних документів можна отримати в амбасадах, консульствах, DAAD то­що. Документи слід подавати якнайраніше, для мешканців країн ЄС — за 6 місяців до початку запланованих студій. Граничні дати уточнити у самому ВЗО.

Після відправлення документів залишається лише чекати звісток з Німеччини. У випадку прийняття кандидатури, аплікант мусить виконати всі перелічені в отриманому від ВЗО листі вимоги.

Фінансові питання. Навчання у державних ВЗО Німеччини безкоштовне. Єдина плата — за систему послуг студентам (спорт, культурні заходи, їдальня, гуртожиток тощо). Передбачено невеликий внесок за участь у сту­дентській спілці (46 і 20 марок).

Бідні німецькі студенти можуть отримувати стипендію від уряду відповід­но до закону, який встановлює і тривалість часу, на який вона надається. Деталі визначаються багатьма факторами. Половина суми надається в да­рунок, половину потім необхідно поступово повернути. Заклади освіти не надають стипендій іноземцям, а про нечисленні винятки слід дізнаватися в DAAD і у відділеннях Інституту Гете. Найчастіше такі стипендії надаються не для початку занять, а для наступних семестрів і другого циклу, зважаю­чи на успіхи студента-іноземця під час навчання в Німеччині.

 

ВИЩА ОСВІТА СУЧАСНОЇ ПОЛЬЩІ

Країна. Польща — найближча західна сусідка України з дуже подібною мовою і (почасти) історією, бо не раз зникала з карти Європи під натиском загарбників. Останні поводили себе далеко неоднаково: Росія перешкоджа­ла розвитку національної культури і освіти, Прусія не шкодувала грошей на початкову (німецьку) школу і лише Австро-Угорщина була досить циві­лізованою для утримування повної системи освіти, вершину якої складали університети з викладанням не тільки німецькою, а й польською мовами.

Порівняно легко і швидко покінчивши з соціалістичним устроєм, сучасна Польща (з 1991 р.) є демократичною країною з президентським правлінням і двопалатним парламентом. Обидві гілки влади обираються прямим голо­суванням і врівноважують одна одну.

Територія країни становить 312,7 тис. км2, населення мононаціональне (майже 98% поляків) і наближається до межі 40 млн., яку перетне у 2000 ро­ці. Попри чималу еміграцію (події початку 80-х років зумовили виїзд майже 1 млн. молоді) воно продовжує зростати. Промисловість має середній рівень розвитку, у селах й досі мешкає майже третина населення. Чимало фермерів і дрібних ремісників. Рівень безробіття високий, що є однією з причин еміграції. Традиційно великий вплив у багатьох сферах має като­лицька церква. Присутність інших конфесій незначна.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Історія вищої освіти Польщі до­сить тривала, бо перший університет (м. Краків) заснований ще у 1364р., а в часи розквіту країни у XVI-XVII сторіччях додалися університети у Вільно (1578 р.) і Львові (1661 p.). У Варшаві університет діє з 1816 р, політ­ехнічний інститут — з 1826 р. Періодами досить швидкого розширення вищої школи двічі стали післявоєнні роки нашого сторіччя, хоч першого разу модель освіти була німецькою, а другого — радянською.

На момент краху соціалістичного ладу державна вища освіта була без­коштовною, а розподіл студентів у держсекторі виглядав таким чином:

* заклади Міністерства освіти: 10 університетів (96900 студентів), 18 вищих технічних закладів (64045), 9 сільсько­господарських ВЗО (26680), 5 економічних інститутів (17970), 10 педагогічних закладів (28100), 2 теологічні академії (1340);

* заклади підпорядковані іншим міністерствам: 11 медичних академій (35880 студентів), 2 морські навігаційні школи (1980), 17 шкіл мистецтв (6850), 6 закладів фізкультури (9450). Всього денну освіту отримували майже 275 000 осіб, вечірню і заочну — 85 000. Кількість студентів-іноземців перевищувала 7000 (переважно з країн Третього світу). Максимальна кількість студентів на 100 000 населення припала на середину 70-х років (1369 студентів), але надалі скорочення неденної освіти істотно зменшило цей показник (усього до 850 студентів наприкінці 80-х). Недержавний сектор складав Люблінський католицький університет (4370 студентів), відомий тим, що був єдиним великим недержавним закладом освіти в усьому "соцтаборі".

У даний момент вища освіта Польщі еволюціонує від соціалістичної то­талітарної до демократичної європейської моделі: заклади вищої освіти отримали значно вищий рівень автономії, право приймати частину сту­дентів з оплатою навчання; переглядається номенклатура спеціальностей; виникло чимало приватних ВЗО. Навчання у державних закладах безкош­товне для вступників за конкурсом у межах лімітів, якщо вони виконують програму. У випадку повторення навчального року через неуспішність студент платить з власної кишені. Змушені платити і студенти неденного навчання (вечірнього, заочного тощо).

У 1995р. Польща мала 11 державних і 1 приватний університети класич­ної моделі, 15 технічних університетів і 2 інститути, 6 академій економіки, 11 медичних академій, 17 шкіл мистецтв і 6 вищих закладів навчання з фіз­культури і спорту. Список недержавних закладів вищої освіти включав вже 84, з яких 9 мали право надавати кваліфікацію "магістр".

Заклади вищої освіти. Системою вищої освіти керують міністерства, яким підпорядковані найбільші (державні) заклади. З ними співпрацює Центральна Рада з вищої освіти, що складається з обраних представників ВЗО і наукової громадськості (35 професорів, 10 вчителів, 5 студентів), яким закон надав чималі наглядові права, бо без згоди ради не розподіля­ються кошти бюджету і не виходять міністерські накази.

Вища освіта Польщі складається майже виключно із закладів універси­тетського рівня. В довідники входять наступні типи ВЗО: 1) університети (практично автономні в усіх питаннях внутрішньої і зовнішньої діяльності, включаючи введення нових факультетів чи спеціальностей); 2) політехнічні і вищі технічні університети; 3) медичні академії; 4) сільськогосподарські академії; 5) економічні академії; 6) вищі педагогічні школи; 7) вищі акаде­мії мистецтв (музичні, театральні, художні, кіно); 8) академії фізичного ви­ховання; 9) морські школи; 10) теологічні академії; 11) неурядові і приватні заклади.

Структура ВЗО аналогічна нашій: факультети на чолі з деканом і радами включають кафедри й інститути. Закладом керує ректор і виборний сенат (представництво студентів у радах і сенаті сягає 12-20%).

Неуніверситетський рівень вищої освіти (післясередньої освіти) склада­ють численні училища (studia), технікуми, вищі профшколи тощо з дипло­мами і сертифікатами відповідного рівня (техніка, сестри, вихователя до­шкільних закладів), які за правами вступу у ВЗО не перевищують диплома загальноосвітніх ліцеїв (matura).

Мова викладання найчастіше польська, але з підвищенням рівня освіти зростає частка занять на іноземних мовах (англійська, німецька тощо). Система оцінок шестибальна, 3 (задовільно) є прохідним балом, 6 — най­вищою оцінкою.

Доступ. Середня освіта включає восьмирічний нижчий рівень і чотири­річний ліцеїв загальної освіти чи п'ятирічний професійних закладів. Атес­тат має назву "swiadectwo dojrzalosci" (свідоцтво зрілості) чи "матура". От­римання його не гарантує автоматичного вступу у ВЗО, які можуть вста­новлювати власні вимоги і застосовувати свої методи селекції. Найчастіше проводяться письмові чи усні вступні екзамени за програмою середньої ос­віти, аналізуються шкільні оцінки і проводиться співбесіда для визначення загального розвитку і здібностей. Фахові перевірки проводять для майбут­ніх митців і спортсменів. Винятком є переможці і призери всепольських предметних олімпіад, які зараховуються без вступних екзаменів.

Іноземці, крім знання польської мови, повинні продемонстру­вати ті ж знання, що й польські громадяни.

Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 жовтня і закін­чуються у червні, маючи зимовий і весняний семестри й екзаменаційні сесії у лютому і червні/липні. Додаткові екзамени проводяться наприкінці верес­ня. Студенти сільськогосподарських і частини технічних ВЗО часто мають улітку виробничу практику. Проміжні екзамени проходять аналогічно до того, як це відбувається у вузах України. Важливі дисципліни закінчуються екзаменом, короткі чи практикуми — заліками. Наприкінці складаються державні екзамени і захищається письмова самостійна робота (тези).

Все навчання поділяється на цикли, які закінчуються присудженням від­повідних кваліфікацій. З часу трансформації вищої освіти студенти отри­мали набагато ширші можливості навчатися за індивідуальними навчальними планами. Для створення міцнішої бази для такого навчання плануєть­ся перехід на систему підрахунку виконання програми через кредити.

Викладачі. Диференціація викладачів, їх підготовка, наукові і вчені зван­ня, прийом на роботу за конкурсом тощо у Польщі дуже подібні до того, що є в Україні. Лише замість назви "доктор наук" вживається назва "док­тор габілітовани" (doktor habilitiwany).

Кваліфікації. Кваліфікації, які надає вища освіта Польщі, унаочнює таб­лиця 18 (тривалість навчання вказана та, яка передбачена навчальними планами і програмами).

Таблиця 18

Тривалості навчання і дипломи для головних профілів польської вищої освіти,

Профілі Роки навчання
                Різна тривалість
Педагогічний       LT   ME   DH
Мистецтва           MS   DH
Теологія           М   DH
Гуманітарні науки           М   DH
Економічні науки       LT I M   DH
Право           М   DH
Політичні науки           М   DH
Менеджмент, комерція       LT   M   DH
Природничі науки           М   DH
Технологія, архітектура         І МІ   DH
Загальна медицина             L  
Стоматологія           LS   DH
Фармацевтика           М   DH
Ветеринарія           LW   DH
Сільське і лісове господарство           МІ   DH
Фізкультура       LT   M   DH

 

Примітка.І — інженер; LT — ліценціат; М — магістр; ME — магістр педагогіки; MS — ма­гістр мистецтв; МІ — магістр інженер; L — лікар; LS — лікар-стоматолог; LW — лікар-ветеринар; D — доктор; DH—доктор габілітовани.

 

"Ліценціат" та "інженер" є професійними кваліфікаціями, академічна складова яких недостатня для вступу на докторські студії. Право на остан­ні надає найпоширеніша у ВЗО кваліфікація "магістра", отримання якої ви­магає переважно п'ятирічного навчання у закладах університетського рів­ня. Сучасні зміни у польській системі освіти мають кінцевою метою досяг­нення міжнародного визнання "магістерки".

Вступ на докторські студії здійснюється через конкурс. Під час навчання необхідно скласти три екзамени (фах, додаткова дисципліна та одна з по­ширених іноземних мов). Вимоги до тез (дисертації), до її перевірки і захис­ту для обох найвищих рівнів польської вищої освіти приблизно такі ж, як в Україні до кандидатських і докторських дисертацій. Права і можливості володарів цих наукових звань теж аналогічні нашим.

Навчання студентів-іноземців. Звернення. У минулому, в часи надвисокої державної централізації більшість звернень про прохання навчатися у Польщі проходили через амбасади і контингент студен­тів-іноземців фор­мувався переважно як результат міждержавних домовленостей і угод про обміни студентами чи про прийом на навчання.

Демократизація початку 90-х років супроводжувалася істотною децен­тралізацією. Нині ВЗО часто здійснюють міжнародні контакти і проекти поза міністерствами. Все ж, враховуючи величезний досвід співробітників польських амбасад, не завадить і в наш час розпочати оформлення свого звернення з відвідування амбасад і консульств Польщі у рідній країні кан­дидата. Це подвійно корисно особам з помітним "польським корінням", бо нова Польща докладає зусилля до об'єднання і підтримки своєї діаспори.

Оскільки останнім часом про польські заклади можна знайти чимало ін­формації у міжнародних виданнях і базах даних, то можна надіслати запит безпосередньо бажаному навчальному закладу.

Визнання закордонних кваліфікацій. Польща підписала практично всі єв­ропейські конвенції з порівняння і визнання освітніх кваліфікацій, має по­рівняно багато двосторонніх угод, є однією з найактивніших учасниць но­вих проектів, тому, як правило, визнає ті атестати, які у країні їх присуд­ження після 12-13-річної середньої освіти надають володарю право претен­дувати на вступ у заклади університетського рівня. Втім, кожне звернення розглядається суто індивідуально, тому певні шанси мають і володарі пос­відчень трохи нижчого рангу за наявності інших позитивних факторів.

У Польщі визнаються також періоди розпочатої за кордоном вищої осві­ти, якщо кандидат подає всі необхідні докази їх успішного завершення.

Вступні іспити. У випадках належної оплати програми навчання і вико­нання вказаних вище кваліфікаційних вимог вища освіта Польщі практич­но повністю відкрита для студентів-іноземців. Тим, хто бажає навчатися чи продовжувати освіту на мистецьких і спортивних спеціалізаціях, необхідно скласти спеціальні тести для доведення наявності належних здібностей, а також (за вимогою) подати зразки свого творчого доробку.

Успішного навчання на річних мовних курсах й складання заключних іс­питів, як правило, цілком достатньо для вступу і початку навчання на пер­шому циклі польських закладів університетського рівня.

Мовні вимоги. Достатнє знання польської мови є обов'язковою умовою для допуску. Його можуть засвідчити амбасади і консульства. У разі необ­хідності вивчення мови кандидат повинен звернутися чи у ВЗО, чи у мов­ний центр у м. Лодзь, щоб за 9 місяців занять по 20 год. мови щотижня під­готуватися до складання іспитів і навчання.

Дисертації вищого рівня дозволено писати і захищати головними інозем­ними мовами (англійською, німецькою, французькою чи російською). Ос­таннім часом дедалі більше прикладів застосування цього правила до магі­стерських тез.

Прийом на докторські студії. Для докторських студій кандидат повинен звертатися до польського закладу, який має право їх проводити. Зараху­вання проходить на наявні місця з урахуванням рівня академічної кваліфі­кації претендента, яка повинна бути не нижчою магістра у Польщі.

Плата за навчання. Про її обсяг повідомляють польські амбасади, а та­кож самі ВЗО, які мають право встановлювати вартість освітніх послуг з врахуванням своїх умов. Сума вноситься завчасно у злотих чи в поширених світових валютах. На початку 90-х вартість року навчання була (в амери­канських доларах): з гуманітарних і економічних наук — 3200, природни­чих, інженерних і технологій — 4000, медичних і мистецьких — 5000, морської торгівлі — 6000, кіно й телебачення — 8000. Вартість року докто­рантури коливається для всіх спеціальностей від 5000 до 6000 доларів США.

ВИЩА ОСВІТА СУЧАСНОЇ РОСІЇ

 

Країна. Росія проголосила свою незалежність у буремні дні серпня 1991 p., що спричинило остаточний занепад Радянського Союзу з виник­ненням на його території перших 15 незалежних країн.

Стара Росія була великою імперією, що сторіччями створювалася силою зброї й хитрістю політиків. Однак, вона не змогла своєчасно переорієнту­вати свою енергію на внутрішнє облаштування і досягнення суспільної зла­годи, що стало чи не головною причиною перемоги в ній екстремістського варіанта комунізму й виникненням суперечливого утворення — СРСР з йо­го маячною ідеєю перетворити весь світ на свою подобу.

Для досягнення такої серйозної мети керівники СРСР використали (хоч і не ідеальним чином) усі природні ресурси і створили дуже специфічну бага­торівневу систему освіти, кращі часи якої припали на перші два десятиріч­чя після Другої світової війни, коли вона визнано входила у трійку кращих у світі як за рівнем охоплення молоді, так і змістом та якістю навчання. Го­ловні недоліки радянської системи освіти пов'язані як з поєднанням надмір­ної централізації з екстремістською ідеологією, так і "залишковим" фінан­суванням освіти і неувагою до підтримки викладачів усіх рівнів.

З моменту свого утворення нова Росія проголосила демократизацію і де­політизацію головним напрямом освітньої політики, досягнувши на цьому шляху очевидних успіхів у формі швидкого розвитку недержавного секто­ра освіти, діяльності сотень незалежних видавництв і формування ринку навчальної літератури, змін у структурі рівнів освіти, спрямованих на лікві­дацію успадкованих недоліків і наближення якості і змісту освіти до визна­них світових і європейських стандартів.

У політичному плані Росія є специфічним варіантом президентської де­мократії з двопалатним парламентом і повністю підпорядкованим прези­денту урядом. Слабко оформлена багато­партійність і незначний рівень ор­ганізованої політичної діяльності громадян роблять новий лад у Росії недосить стійким і надто залежним від дій окремих політиків (насамперед пре­зидента).

Територія Росії (у межах РСФСР) — 17,075 млн. км2 — найбільша у світі, населення (початок 1996 р.) — 147,8 млн. чол. (тимчасове зменшення на 0,3 млн. щороку викликане економічними причинами). У системі середньої за­гальної і професійної освіти навчається 21 млн. учнів (дані на вересень 1996 p.), шкіл понад 70 000, профтехучилищ — близько 4 000.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. З історичних причин найстаріші заклади освіти Росії з'явилися у народів периферії імперії, а перші школи на території метрополії датуються Х-ХІ сторіччями (Псков і Новгород). Ли­ше в 1687р. у Москві постав заклад вищої освіти — Слов'яно-греко-латинська академія. Швидкий розвиток вищої освіти завдяки запрошенню великої кількості викладачів і науковців з Європи припадає на час царю­вання Петра І, коли за короткий період (1701-1716) виникло кілька вищих навчальних закладів (медичних, пушкарських, навігаційних, морських, ін­женерних тощо). Московський університет, що істотно випереджає інші університети країни, організований зусиллями М. Ломоносова в 1755 р.

Централізована багаторівнева система освіти в Росії створена у XIX сторіччі, реформування і розширення її припало на його другу половину і початок XX ст., коли в різних містах імперії виникло понад сто класичних і технічних університетів, закладів інших профілів (військових і педагогічних інститутів тощо).

У радянський час змінювали один одного періоди нерозумних ліквідацій усього "старого" (20-ті і частина 30-х років), ліквідації неписьменності і за­позичення закордонного досвіду з черговим запрошенням фахівців-іноземців, швидкого розширення і вдоскона­лення освіти (50-60-ті роки), глибокої стагнації з одночасною пропагандою "неймовірних успіхів" системи освіти (після 1965 р.)

У 1992/93 н.р. у новій Росії налічувалося 535 цивільних державних закла­дів освіти з приблизно 3 млн. студентів. З цих закладів лише 216 перебува­ли у системі Держкомітету (міністерства) з вищої освіти, решта ж фінан­сувалася й керувалася багатьма галузевими і спеціалізованими міністерств­ами. Класифікація закладів така: 42 класичних університети, 187 інжен­ерних і технологічних ВЗО різного рівня, 101 педагогічний, 40 мистецьких, 56 медичних, 64 сільськогосподарських і 5 ветеринарних інститутів, 40 спеціалізо­ваних вищих шкіл та інших ВЗО. З'явилися кілька десятків пер­ших недержавних закладів вищої освіти.

На вересень 1996 р. кількість державних ВЗО майже не змінилася (541 ци­вільний і 89 військових), а в недержавний сектор приватних і муніципаль­них ліцензованих закладів увійшло аж 225 університетів, академій, інститу­тів, коледжів, тому загальна кількість студентів у Росії перевищила 3 млн. з навчанням за 89 напрямами і понад 400 спеціальностями. Практично оформилася триступенева структура вищої освіти, відбувся перерозподіл потоків студентів зі зростанням контингенту на економічних і більшій час­тині гуманітарних спеціальностей. Дуже мало змінилася середня освіта і система допуску у ВЗО.

Правову базу вищої освіти заклав Закон про освіту у версії 1996 р. і кіль­ка президентських указів.

Доступ. Для отримання права навчатися у ВЗО необхідно мати атестат за 11 -річну загальноосвітню школу чи диплом середніх проф- і техшкіл, ек­вівалентний у доступі до вищої освіти шкільному атестату. Наявна мережа ВЗО Росії не може поглинути і третини бажаючих, тому абсолютна біль­шість молоді опиняється у ній через конкурсні вступні екзамени, програми яких встановлює Міністерство освіти (нещодавно утворене об'єднане Мі­ністерство освіти) з огляду на зміст предметів середньої школи і вимоги ви­щої освіти до рівня знань вступників. Університети та інші ВЗО мають чималу автономію у проведенні вступних екзаменів (форма, кількість, введен­ня додаткових дисциплін, час тощо) і деталях селекції абітурієнтів. Пере­можці предметних олімпіад високого рівня (міжнародних і всеросійських) зараховуються в заклад за їх вибором без екзаменів, медалісти (володарі високоякісних шкільних атестатів) складають один вступний екзамен (мен­ше, ніж решта конкурентів) чи мають лише співбесіду.

Доступ на вищі рівні навчання у ВЗО також конкурсний, як правило, зі вступними екзаменами чи з іншими формами селекції (програми магістра, докторські студії тощо).

До іноземців ставляться ті ж вимоги, що й до громадян Росії, за винят­ком випадків міждержавного обміну, коли відбір кандидатів здійснює країна-партнер. Оскільки майже всі іноземці проводять рік у Росії на мовних курсах з паралельним повторенням необхідних предметів, то випускні екза­мени цих курсів виконують роль вступних в університети та інші заклади вищої освіти.

Академічний рік і екзамени. Як і в середній освіті, навчальний рік у ВЗО розпочинається 1 вересня, поділяється на два семестри (або 3 в окремих за­кладах) і триває до червня з невеликими перервами на свята і між двома семестрами. Тижневе навантаження на студента встановлене на рівні 52-54 год., з яких до 24 припадає на аудиторні заняття, серед яких домінують лекції. Крім лекцій, застосовуються активніші форми занять — різні види семінарів, практичні і лабораторні роботи, практика на виробництві тощо. Для самостійної роботи студенти мають недостатню кількість засобів і можливостей. Сучасний обсяг державного бюджету не додає оптимізму ВЗО, які намагаються застосувати нові методи самофінансування типу за­рахування частини студентів, які платять за навчання, залучення коштів приватних структур і спонсорів, отримання закордонної допомоги типу проекту Фонду Сороса (100 млн. USD) для прилучення ВЗО Росії до Інтернету.

Опрацювання важливих дисциплін закінчується екзаменом чи якимось з видів тестування. Система оцінювання: найвища оцінка — 5 (відмінно), далі йдуть 4 (добре), 3 (задовільно), якої досить для зарахування дисциплі­ни, 2 (незадовільно), отримання якої не дає змогу продовжувати навчання. Менш істотні дисципліни можуть оцінюватися за двобальною шкалою: "зараховано" (викладач вважає, що студент загалом виконав вимоги) і "незараховано" (робота студента незадовільна, предмет має бути повторе­ним чи вивченим самостійно). Започатковані експерименти з рейтинговим оцінюванням і модульними навчальними планами.

Радянська однолінійна структура навчання у ВЗО передбачала студії впродовж 5 років (6 для медичних спеціальностей) без проміжних стадій, державні екзамени, написання і захист дипломної роботи з отриманням (у разі успіху) документа з назвою "диплом спеціаліста", який мав і академіч­ний (давав право вступу на докторські студії), і професійний (право вико­нувати певну роботу) кваліфікаційний зміст. П'ятирічні програми підготов­ки спеціалістів залишаються лише як перехідна форма організації навчання у ВЗО.

Нова структура запроваджена вже у половині ВЗО і передбачає дворічну базову вищу освіту (30% часу на природничі дисципліни і математику, 25% — на гуманітарні) з отриманням проміжного сертифіката про неповну ви­щу освіту й можливістю часткової зміни напряму навчання на другому циклі тривалістю 2 роки й отриманням кваліфікації "бакалавр", програми якої містять середню кількість дисциплін спеціалізації. Якщо останніх біль­ше, то присвоюється кваліфікація "спеціаліст".

Кращі студенти можуть продовжити навчання й стати магістрами (три­валість вищої освіти не менше 6 років), що відкриє їм шлях до докторських студій, або отримати кваліфікацію "спеціаліста з розширеною освітою" (тривалість навчання 5 і більше років).

Заключний рівень російської освіти (аспірантура) триває 2-3 роки під на­глядом наукового керівника і включає виконання самостійних досліджень, написання і захист дисертаційної роботи визначеного рівня і обсягу. Йде дискусія про те, чи зберегти старе звання "кандидат наук", чи ввести міжна­родне — "доктор філософії" (PhD). Триваліша наукова робота й узагаль­нення її наслідків у більшій дисертації зі складнішою процедурою захисту приводить до найвищого наукового звання "доктор наук" з широкими правами на особисту автономію у дослідженнях і отримання постів у вищій закладовій і науковій ієрархії.

Викладачі. До складу навчального персоналу ВЗО Росії входять чотири категорії викладачів: професори, доценти, старші викладачі, асистенти (наукові структури мають свою класифікацію). Для отримання вченого звання "професор" і відповідного диплома необхідно мати науковий сту­пінь "доктор наук" (у виняткових випадках за наявності визнаного науко­вого доробку і тривалого успішного викладання досить диплома кандида­та наук). Професор має керувати кафедрою чи напрямом наукових дослід­жень і викладати якийсь істотний курс (дисципліну). Доцент — кандидат наук повинен читати лекції і керувати науковою роботою. Старший вик­ладач має право читати лекції і вести інші види занять, асистент для читан­ня лекцій повинен отримувати дозвіл керівництва факультету. Різниця у рі­внях оплати цих чотирьох категорій викладачів невелика, а абсолютний її рівень не відповідає складності роботи, яку вони виконують. Усі викла­дацькі посади заміщуються за конкурсом. Останнім часом експерименту­ють з контрактним зарахуванням.

Аудиторне навчальне навантаження викладачів у Росії істотно переви­щує стандарти розвинених країн, коливаючись від 200-300 годин для про­фесорів до 800-900 для асистентів. Брак часу і необхідного обладнання іс­тотно звужує можливості викладачів виконувати наукові дослідження ви­сокого рівня.

Кваліфікації. Закінчення загальної середньої школи (11 років навчання) надає кваліфікацію "атестат зрілості", професійно-технічної (12 років нав­чання від його початку) — диплом техніка чи молодшого спеціаліста. Обидва дають право вступу у російські ВЗО.

Стара п'ятирічна вища освіта приводила лише до подвійної за змістом кваліфікації "дипломованого спеціаліста", вище якої стояли ступені (звання) кандидата і доктора наук. Нова структура передбачає чотири заключні кваліфікації за зростанням запланованої для їх отримання трива­лості навчання після школи: бакалавр (4), магістр (5-6), доктор філософії (8-9), доктор наук (понад 12). В принципі, ВЗО освіти можуть пропонувати програми підготовки спеціалістів двох рівнів: чотири роки (спеціаліст), п'ять і більше — спеціаліст з розширеною освітою. Нова структура квалі­фікацій у вищій освіті Р



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 200; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.22.249.229 (0.012 с.)