Вища освіта сучасної іспанії

Країна. Іспанія має чималу територію (504 760 км²) і населення майже 40 млн. чол., які зосереджені на узбережжях і в районі Мадріда. Демократич­на Конституція 1978 р. покінчила з тоталітар­ним минулим і разом з прилу­ченням до Європейського Союзу привела до швидкого розвитку й онов­лення країни. Вона децентра­лізувала державу і надала великі права в уп­равлінні освітою місцевим урядам і 17 автономним територіям. За устроєм Іспанія — конститу­ційна монархія. Законодавча влада належить парламен­ту, виконавча — уряду, керівника якого призначає король за поданням парламенту. Головні політичні партії: іспанська соціалістично-робітнича (PSOE), народна (РР), об'єднаних лівих (IU), є кілька регіональних партій. Чималі регіональні відміни живлять екстремістські сили (насамперед бас­ків), які вибухівку вважають кращим політичним знаряддям. Та все ж Іспа­нія має дуже вагомі досягнення, які ще раз засвідчують переваги у наш час демократичного устрою над усіма іншими.

Розподіл активного населення такий: 6% у сільському госпо­дар­стві, 38% у промисловості, 56% у третинному секторі. Досить ви­со­кий рівень безро­біття (23% серед осіб віком від 16 до 55 років) зу­мов­лює підвищену мобіль­ність іспанців, ріст їх діаспори у країнах ЄС.

Чималі мовні і культурні відмінності між регіонами країни, мовою якої став кастильський діалект (літературна іспанська). Кілька регіонів (Каталанія, Валенсія, баскська провінція тощо) мають свої мови за другу офіційну мову. Майже 85% населення — католики, представників інших релігій ма­ло.

Минуле і сучасне системи освіти. На території Іспанії спалахи розвитку освіти припали на період Римської імперії, арабського завоювання (вісім вищих закладів існували у IX сторіччі), формування централізованої мо­нархії і Відродження. Наступні сторіччя супроводжувалися посиленням державного контролю над університетами. Лише демократичний закон 1970 р. повернув університетам належний рівень автономії (статут, управ­ління, використання бюджету, зміст програм і форми навчання, добір кад­рів) і започаткував реформу освіти.

З того часу система освіти Іспанії перебуває у постійній перебудові з ме­тою досягнення європейських стандартів. Є підстави вважати, що це зав­дання буде реалізоване після завершення третього циклу реформ уже після 2000 року.

Про обсяг і глибину вказаних змін свідчать, наприклад, такі факти: з су­часних (1993р.) 52 університетів країни лише 10 існували до 1968р., а за 80-ті роки кількість студентів подвоїлася і сягла 1,378 млн. чол. (з яких по­над ЗО 000 — іноземці). Для задоволення величезного попиту Міністерство освіти і наук (займається загальною координацією, має право визнання на­ціональних дипломів і звань тощо) майже потроїло кількість викладачів, але їх все ще надто мало (1 на 24 студенти). Не дивно, що урядова політика скерована на стимуляцію розвитку приватного сектора освіти, який менше обтяжує бюджет (стаття на вищу освіту у ньому перевищує всі витрати на оборону), ніж державні заклади. Міністерству у плануванні й координації допомагає значно впливовіша Університетська рада, яка об'єднує ректорів ВЗО, представників урядів провінцій і включає 15 незалежних експертів, ві­дповідаючи за оцінювання всього сектора вищої освіти й окремих закла­дів.

Заклади вищої освіти. Система вищої освіти Іспанії відзначається ви­ключною однорідністю, адже аж 98% студентів навчаються в університе­тах, поза якими готують лише фахівців з туризму, ремесел та деяких інших видів занять. З 52 університетів 7 недержавні. Серед університетів більшість мають класичний набір програм навчання, але є кілька політехнік, а також Відкритий університет дистанційного навчання.

Університети мають досить складну структуру і надають курси, програ­ми й кваліфікації різного рівня. Так, їх факультети (Facultad Universitaria) пропонують програми тривалістю 4-5 років з присудженням повного ди­плома (Licenciado). Вищі технічні школи (Escuela Tecnica Superior) після 4-5 років навчання присуджують дипломи вищих інженерів. Університетські (Es­cuela Univers.) і інженерно-технічні (Escuela Tecnica de Ingeneria) школи на­дають дипломи після трьох років навчання.

До сектору неуніверситетської вищої освіти входять інститути, що нада­ють два види дипломів: еквівалентний до університетських Diplomado or

Liceciado за умови виконання програм, подібних до універси­тетських (А), і нижчий від університетських диплом простіших програм мистецьких фахів (Б).

Диплом А надають Військова Академія, інститути туризму, цивільної аві­ації й теологічні заклади (всі вони не підпорядковані Міністерству освіти і науки). Дипломи Б надають інститути і професійні школи з легшими умо­вами вступу і простими програмами (музика, співи, дизайн та інші мис­тецькі фахи).

Доступ. Закон про університетську реформу (1983 р.) проголо­сив право кожного громадянина на отримання освіти за своїм вибо­ром. Умови і пра­вила вступу встановлює центральний уряд країни за рекомендаціями Уні­верситетської ради. Процедура для кожного ВЗО і факультету залежить від співвідношення наявних місць і кількості можливих вступників. До третьо­го циклу перебудови освіти середня школа мала 11 класів, тому її випуск­ники після отримання атестату з назвою "бакалавр", повинні були для вступу в університети обов'яз­ково навчатися протягом року ("репетиторський рік") і завершити "університетський курс орієнтації" із заключними екзаменами.

Ці річні курси організовувалися за чотирма напрямами:

· технології і природничі науки;

· біологія і охорона здоров'я;

· соціальні науки;

· гуманітарні науки і мистецтво.

Вступ відбувається через конкурсні екзамени у вигляді двох тестів, які проводить екзаменаційна комісія в одні і ті самі дні на всій території Іспа­нії. Автономність університетів дає їм право вводити, якщо це необхідно, додаткові вимоги. Перший тест має перевірити загальні вміння абітурієнта (культуру, знання мов, здатність до аналізу й синтезу тощо), другий — за­своєння тих дисциплін, що поглиблено вивчалися на курсах орієнтації. Під час селекції враховують оцінки атестату, випускних екзаменів за "курс орі­єнтації" і двох вказаних тестів. Оскільки певна кількість молоді вчиться протягом п'яти років у середніх технічних закладах й отримує дипломи техніків, вона може вступати у ВЗО разом з випускниками курсів орієнтації на відповідну до дипломної спеціальність.

Винятком з цих правил є умови вступу осіб віком понад 25 років. Вони складають два специфічних тести; під час прийому враховуються їх трудо­ва діяльність, досвід тощо.

Поділ країни на провінції привів до того, що 95% місць у ВЗО, розташо­ваних у певній провінції, надається мешканцям цієї ж території, 5% — при­булим з інших місць.

Академічний рік і екзамени. Академічний рік розпочинається у перший тиждень жовтня і закінчується в червні, є короткі канікули під час голов­них релігійних свят. На тиждень припадає 20-30 лекційних годин, що скла­дає 600-700 годин за навчальний рік. Після завершення вивчення дисцип­ліни складається екзамен (у лютому, червні чи вересні).

Система оцінювання передбачає 10 балів: 10 — matricula de honor, 9-9.9 — sobresaliente, 7-8.9 — notable, 5-6.9 — aprobado, нижче 5 — suspense. Прохідною є оцінка aprobado. Тези оцінюються трьома рівнями: extraordinario, apto cum laude, apto.

Навчання на факультетах і у вищих школах університетів організовані за трьома циклами: базовий (2-3 роки), спеціалізований (2 роки з присвоєн­ням диплома), дослідницький (2-3 роки з отриманням диплома доктора). В університетських школах навчання має лише один 3-річний цикл з високим рівнем спеціалізації навчальних програм для кращої фахової підготовки. Так готують учителів початкових шкіл, працівників соціальних служб то­що.

Навчальні плани університетів будуються з урахуванням існування трьох видів дисциплін: обов'язкових для всіх ВЗО, які присвоюють даний диплом (академічну кваліфікацію); на вибір ВЗО, які можуть бути як обов'язковими, так і факультативними; дисциплін за вибором студентів (10% всього навчального часу). Переповненість аудиторій та ряд інших причин (типу необхідності поєднувати навчання з підробітками) приводить до того, що дуже багато студентів кидає університети, не одержавши ди­плома. Упродовж 80-х років таке траплялося з кожним другим студентом. Лише 20% студентів Іспанії отримують ту чи іншу форму фінансової підтримки з боку державних чи провінціальних влад.

Викладачі. Викладачі ВЗО Іспанії поділяються на чотири категорії: про­фесори, виконуючі обов'язки професорів, викладачі-заступники, викладачі-асистенти. Перші повинні мати докторський диплом, викладати і проводи­ти наукові дослідження. Наступні дві категорії теж повинні мати звання доктора, лише викладачі-асистенти задовольняються повним дипломом університету чи еквівалентного ВЗО, але для отримання права на роботу складають професійний іспит. Уряд і Університетська рада докладають чи­мало зусиль для стимулювання викладачів до підвищення свого академіч­ного і професійного рівня (стажування за кордоном, курси підвищення ква­ліфікації тощо).

Кваліфікації. Завершення сучасної стадії реформування освіти в Іспанії приведе до описаної нижче системи кваліфікацій, які отримуватимуть учні і студенти.

Обов'язкова середня освіта триває 10 років і приводить "успіш­ного" учня до Craduado Escolar з правом продовження освіти у серед­ній школі вищого рівня (два класи з присудженням бакалаврату одно­го з чотирьох профілів і рік "університетського курсу орієн­та­ції") і отриманням права участі в кон­курсних іспитах в університети, "неуспішного" — до Certificate de Escolaridad, що надає доступ лише до дворівневої профосвіти (5 років разом) з от­риманням диплома техніка і можливим вступом (через конкурс) у ВЗО за профілем. Отже, модифікована середня освіта Іспанії стане "європейською" —13 років.

Трирічне навчання в університетських школах надає кваліфікацію інженера-техніка з правом продовження навчання у другому циклі цих же уні­верситетів чи переходу на ринок праці.

П'ятирічне навчання на факультетах університетів чи в їх вищих школах (і в частині інститутів) приводить до диплома Licenciado, що надає право на післядипломне навчання.

Виконуючи вказівку Університетської ради про розширення набору кур­сів, ВЗО розширили його майже втричі. Варто виділити введення магіс­терської програми з присвоєнням звання Magister Universitario обсягом 600 год. і тривалістю 1-2 роки, завданням якої є значне підвищення фахових вмінь випускника, збагачення його на­вичками наукового аналізу і дослід­ження. Інший новий варіант після­дипломних студій приводить до диплома спеціаліста (Especialista).

Закінчення двох перших циклів університетів й отримання Licenciado на­дає право продовжувати навчання для отримання диплома доктора. Воно триває два-три роки під наглядом наукового керівника (тьютора), супро­воджується самостійними пошуками, написанням і захистом дисертації.

Схематично сучасні кваліфікації вказані у таблиці 14.

Таблиця 14