Вища освіта об'єднаного королівства (uk)

Вища освіта в Європі

 

ВИЩА ОСВІТА ІТАЛІЇ

Країна. Італія стала парламентською республікою з 2 червня 1945 p., а її Конституція 1 січня 1948 р. запровадила двопалатний Парламент (Палату депутатів і Сенат) — законодавчий орган, що обирається прямими і загаль­ними виборами на п'ять років. Президент обирається на спільній сесії Пар­ламенту на сім років. Прем'єр-міністр обирається за поданням Президента. Юридична влада належить муніципалітетам.

Італія має площу 301 302 км² і населення 56,78 млн. чоловік. Молоді у віці 20-24 роки налічується 4,725, у віці 25-29 р. — 4,791 млн. чоловік. Більшість розмовляє італійською мовою, 1,3 млн. чол. — сардінським діа­лектом, 0,75 млн. чол. — іншими діалектами. У прикордонних районах вживається французька і німецька мови, інші мовні групи нечисленні.

Італія — промислова країна. Внески в її ВНП такі: 39% — індустрія (6,7 млн. чол), 5% — сільське господарство (1,5 млн. чол.), решта — послуги (12,2 млн. чол.). Залишається розрив у розвитку Півночі і Півдня. Безробіт­тя у 1991 р. — 11%, серед молоді віком від 14 до 29 років — 26,8%.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Найстаріший у світі університет створений у Болоньї у 1088 p., за ним виникли заклади в Падуї (1222 р.) і Неаполі (1224 p.). Останній вважається першим у світі державним універси­тетом.

Народжені вільними, університети потрапили під державний контроль після 1859 року. Реформа Gentili (1923 р.) зробила наголос на наукових завданнях університетів, дипломи яких стали суто акаде­мічними. Для викладачів ввели державні екзамени для отримання фахових документів, одно­часно зросла автономія університетів. У післявоєнний період довго трива­ли дискусії про напрями змін освіти, а здійснення планів настало лише піс­ля студентських заворушень кінця 60-х років. У 1969 р. було впроваджено безекзаменаційний вступ усіх володарів шкільних атестатів в університети, що врешті спричинило переповнення їх аудиторій й ускладнило роботу викладачів. В останні роки до вищої освіти переходять 63-67% випускників 13-річної середньої школи.

Рівновага сил реформаторів і консерваторів в Італії зумовила винятково малу швидкість змін в її освіті і збереження багатьох реліктів часів Муссоліні. Та активна участь Італії в Європейському Союзі примусила країну розпочати зближення своєї освіти з типовими для Європи зразками: впер­ше була введена аспірантура і наукове звання доктора наук, аналогічного до Ph.D.; з 1990 р. запровадили короткі спеціалізовані університетські про­грами (2-3 роки) з заключним університетським дипломом (Diploma universi­taria), а закон 1993 р. додатково розширив автономію університетів.

Заклади вищої освіти. Вища освіта Італії має гіпертрофований універси­тетський і малий неуніверситетський сектори, більшість закладів державні.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних дослід­жень, завдання якого:

– планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень;

– складати трирічні плани розвитку університетів;

– розподіляти кошти між закладами згідно з критеріями закону;

– координувати участь Італії у міжнародних програмах.

Національна Рада університетів (з 1979 р.) є консультативним органом, де представлені кілька інших національних рад (економіки і праці, науки, культури тощо). Інші консультативні органи під егідою міністерства: Національна Рада з науково-технологічних пошуків, Постійна конференція ректорів італійських університетів тощо.

Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і "вільних", що самоуправляються, але мають офіційне визнан­ня і дипломи, працюють за програмами державних й інспектуються Мініс­терством освіти). Розподіл ВЗО такий:

- 45 державних університетів;

- 3 політехніки: Bari, Milan, Turin;

- 5 вільних (приватних): Univ. Cattolica del Sacro Cuore (Мілан), Univ. Commerciale Baccani (Мілан), Univ. Internationale degli Studi Sociali (Рим), Libera Univ. "Maria S.S.Assunta" (Рим), Univ. di Urbino;

- 3 державних університетських інститути: Inst. Universitario Navale (Неаполь), Inst. Univ. Orientale (Неаполь), Inst. Univ. di Architettura (Венеція);

- 4 вільних університетських інститути: Institute Universitario "C.Cattaneo" (Castellanza); Inst. Univ. di Lingue Moderne (Мілан), Inst. Univ. di Magistero "S. Orsola" (Неаполь), Inst. Univ. Campus bio-medico (Рим);

- 2 університети для іноземців: Perugia, Siena;

- 3 вищих школи: Scuole Noramle Superiore (Піза), Sc.di Studi Universitari e di Perfezionamento "S. Anna" (Піза), Sc.Intemazionale Superiore di Studi Avanzati (Трієст).

Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:

а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького навчання Міністерства della Publica Istruzione, а саме:

- 20 Академій мистецтв, які мають чотирирічні курси з чотирьох напрямів мистецтв (малювання, скульптура, декоративне мистецтво і дизайн). Є вступні іспити, від яких звільнені учні середніх мистець­ких закладів (ліцеїв та інститутів). Щороку проводяться перевідні іспити, наприкінці навчання видається диплом з мистецької спеціалізації;

- 4 вищі інститути мистецької промисловості (Faenza, Florence, Rome, Urbino). Зміст курсів визначається науково-дидактичною радою закладу. Абітурієнти повинні мати атестат зрілості і пройти співбесіду. Заняття приводять до певного випускного проекту, який захищається на випускному іспиті і дає право на отримання диплома, еквівалентного дипломам Академій мистецтв;

- Академія театрального мистецтва у Римі з двома курсами підготовки акторів (4 роки) та менеджерів (директорів, 3 роки). Є вступний іспит і всього ЗО місць на кожен з двох курсів;

- Національна академія танцю в Римі з прийомом після закінчення початкової школи. Навчання триває вісім років. Учні закінчують паралельно середню школу і упродовж ще трьох років опановують хореографію, викладання і сольний танець;

б) інститути під егідою інших міністерств:

- 10 інститутів фізичного виховання (Рим та інші міста) з трирічним навчанням. Щоб вступити, треба мати атестат і скласти вступні іспити (кількість місць лімітована). Випускники одержують диплом викладача фізкультури;

- Експериментальний центр кіно в Римі, який видає офіційні професійні дипломи;

- Центральний інститут реставраторів у Римі, що має два потоки: з "металів та археологічних об'єктів" та мальованих картин. Вступ конкурсний (кількість місць обмежена), навчання триває три роки, у дипломі вказується фахова спеціалізація;

- Opificio delle Pietre Dure у Флоренції, де також готують реставраторів;

- школи архівістів у кількох містах для підготовки працівників державних архівів та установ;

- вищі школи перекладачів (приватні чи муніципальні), які мають два роки навчання. Після їх закінчення і року вдосконалення видається професійний диплом, визнаний державою. Не слід плутати ці дипломи з більш академічними, які видають після чотирирічних студій університети в Болоньї та Трієсті;

- військові академії та інститути поліції, якими керують відповідні міністерства (оборони і внутрішніх справ).

Доступ. Вступ визначається наявністю атестату за середню школу (Maturita exam). Решта попередніх умов залежить від вибору навчального курсу. Університети вільні у встановленні вимог і кількості місць для вступників. Чимало проводять вступний іспит і додають аналіз оцінок шкільного ате­стату.

Хоч більшість курсів відкриті для всіх, частина (медицина, стоматологія) мають визначену або змінну від року до року (архітектура) кількість ва­кантних місць. Вступ на лімітовані спеціальності здійснюється лише за ре­зультатами екзаменів. Обмеження місць існує і в приватних університетах.

Доступ до диплома спеціалізації також через конкурсні екзамени (усний і письмовий тест з оцінюванням досягнутої кваліфікації). Кандидати допус­каються до навчання за отриманим після екзаменів кваліфікаційним спи­ском.

Прийом на докторські заняття після отримання диплома також прова­диться за результатами конкурсних іспитів (письмовий чи усний тест). Іс­пити організовуються на національному рівні; кожен курс (програма) має визначену кількість місць.

Академічний рік і екзамени. Раніше рік розпочинався 1 листопада і закін­чувався 31 серпня наступного року. Останнім часом навчальний рік на ба­гатьох факультетах поділяється на два семестри, розпочинаючись раніше.

Програми, як правило, поділяються на окремі курси (дисципліни) з усни­ми екзаменами після завершення. Кожен навчальний рік закінчується пев­ною кількістю екзаменів. Прохідні бали лежать між 18/30 і ЗО/ЗО, до остан­ніх може додаватися lode (cum laude). Шкала складається з ЗО балів, бо ек­заменаційна комісія включає три особи, кожна з яких може поставити мак­симум 10 балів (lode додається за умови повної одностайності). Кількість щорічних екзаменів залежить від факультету. Є також список необхідних предметів та іспитів, частина яких складається за вибором самого студента і затверджується Consiglio di Laurea. На закінчення студій студент повинен скласти заключний іспит з назвою esame di laurea у вигляді письмових тез чи проекту (tesi di laurea), які захищаються перед групою 11 викладачів (то­му загальна оцінка може сягти 110). За наслідками обговорення під час за­хисту може бути додане lode.

Відвідування обов'язкове під час набування диплома спеціалізації. Для доступу до навчання наступного року наприкінці попереднього року скла­даються екзамени з теорії й практики обраної дисципліни (спеціалізації). Заключний іспит включає письмові тези з одного чи кількох предметів, що стосуються програми навчання.

Аспіранти на докторських студіях повинні щороку звітувати про вико­нане для отримання дозволу на продовження навчання. Після його закін­чення вони захищають тези (дисертацію) перед національною комісією.

Викладачі. До їх числа в університетах входять такі категорії:

а) повні чи асоційовані професори, які користуються однаковим правами і незалежністю;

б) дослідники, які розширюють поле досліджень і допомагають у читанні офіційних навчальних курсів;

в) професори за короткочасними контрактами, які також допомагають читати офіційні курси fix 1/10 від кількості усіх викладачів);

г) lettori di madre lingua (викладачі мов) на курсах, де не може бути більше 150 осіб.

Кваліфікації. Італійські університети, приймаючи учнів 13-річної серед­ньої школи, присуджують лише чотири види дипломів:

1) Diploma universitario коротких циклів стандартною трива­лістю 2-3 роки в університетах і так званих scoule dirette a fini speciali, які мають бути перетворені у майбутньому на повні "дипломні" курси,

2) Diploma di laurea — повний диплом після 4-6 років загальних культурних і наукових студій, який дає право на титул "dottore". Представники регульованих професій (лікарі, архітектори та ін.) для початку фахової діяльності мають скласти державний профекзамен. З більшості фахів навчання триває 4 роки, з інженерії, архітектури, стоматології — 5 років, з медицини — 6 років.

3) Diploma di specializzazione — професійна кваліфікація спеціаліста після додаткових 1-2 років навчання за програмами, які визначають самі університети (підготовка вчителів ліцеїв тощо).

4) Dottorato di ricerca (Ph.D.) — введене з 1980 p. звання доктора з наукових досліджень, які здійснюються під наглядом і за рішенням Collegio del docenti з даної дисципліни. Студії тривалістю 3-5 років дають аспіранту змогу виконати самостійні пошуки з оригінальними результатами.

Таблиця 13

Тривалість навчання і дипломи для головних профілів вищої освіти сучасної Італії [75]

 

Профіль	Роки навчання
							5,5
Педагогіка					L				Dr
Гуманітарні науки					L				Dr
Мистецтва					La
Архітектура							L		DS	Dr
Право, політологія					L			DS	Dr
Економіка			DU		L			DS	Dr
Природничі науки					L			DS	Dr
Хімія, інженерія			DU		L				DS	Dr
Сільськогосп. науки							L	DS	Dr
Загальна медицина			DU					L	DS
Стоматологія							L			Dr
Фармакологія					L			DS
Ветеринарія							L	DS

 

Примітка. DU — Diploma Univeisitario, L — laurea, La — licenza accademia di belle arti, DS — Diploma di Specializazzione, Dr — Dottorato di ricerca.

 

Університети також можуть видавати дипломи за курси perfezionamente за угодою з державою чи з місцевими владами. Навчання на них триває переважно один рік і приводить до поглиблення знань з якогось фаху чи до засвоєння нового, що підвищує шанси випускника на ринку праці Італії.

Навчання студентів-інозеїчців. Звернення. Кандидат повинен розпочати дії за рік до обраного ним моменту початку занять в Італії зі звернення до найближчого Посольства (консульства) Італії. Інформацію про систему ос­віти й умови прийому можна отримати через базу даних ORTELIUS, а та­кож шляхом звернення до: Міносвіти; університетів та інших закладів ви­щої освіти; до інформаційного центру з порівняння і визнання СІМЕА (іта­лійський NARIC); довідників про окремі факультети, що містять детальну інформацію про курси.

Щоб підвищити шанси на отримання гранта, необхідно звернутися до європрограм Сократес (освіта) і Леонардо (профосвіта). Про плани Євро­пейського Союзу з обмінів на наступні роки необхідно дізнатись у Брюс­селі. В Італії чимало студентів-іноземців, більшість з Третього світу, але й європейців вчиться понад 12 000 (найбільше греків). Переповнення універ­ситетів примусило прийняти в 1982 р. постанову, що обмежила кількість студентів у нових університетах стелею 40 000. Місця для іноземців резер­вуються як у ВЗО з вільним вступом, так і з вступом через конкурсні іспити.

Для претензій на повний диплом треба мати позаду не менше 12 років навчання у СШ і визнаний в Італії атестат, а також скласти іспит з італійсь­кої мови, який проводить кожен ВЗО для себе. Комплект документів від громадян країн ЄС має потрапити у найближче консульство Італії до 15 квітня. Вказується найпривабли­віший факультет, а також другий за ви­бором. Якщо там складаються конкурсні іспити, іноземці роблять це разом зі школярами Італії.

Визнання закордонної кваліфікації. Італія, що є членом більшості міжна­родних конвенцій з визнання Ради Європи та ЮНЕСКО, визнає і приймає Міжнародний та Європейський бакалаврати.

Угоди з Францією, Бельгією й Іспанією забезпечують автома­тичне взаємовизнання атестатів, які дають допуск в університети. З Францією та Іс­панією вже відбувається процес передачі кредитів. Підписані двосторонні угоди про визнання заключних дипломів університетів з Францією, Німеч­чиною, Іспанією.

Вступні іспити. До зарахування всі іноземці мають скласти мовний екза­мен, жодний закордонний диплом філолога чи перекладача його замінити не може. Дату і місце тесту повідомляє аплікатам Міністерство закордон­них справ Італії.

Місця в університетах надаються в такому порядку:

1) громадянам країн Європейського Союзу (ЄС);

2) громадянам з країн, що розвиваються;

3) громадянам з країн без вищої освіти чи з тих, де немає бажаної програми навчання.

У випадку успішного складання мовного тесту наступні групи осіб не за­знають обмеження у прийомі через ліміт місць для іноземців:

· вигнанці, які отримали посвідчення від Міжнародної соціальної служби (розташована у Римі);

· громадяни ЄС, які мешкають в Італії з батьками чи родичами;

· діти і персонал закордонних амбасад в Італії;

· іноземці, які мають грант від уряду Італії (через відбір ці особи не скла­дають тест з італійської).

Від тесту з італійської мови звільняються:

а) володарі атестатів з прикордонних до Італії шкіл, де частина уроків проводиться італійською мовою;

б) випускники Німецької школи в Італії, Французького ліцею і ліцею Сервантеса в Римі, які складають італійську на атестат зрілості;

в) випускники з Європейських шкіл Бельгії, ФРН, Люксембурга, Франції;

г) випускники з міжнародним бакалавратом;

д) ті, хто навчався п'ять років і склав екзамен на атестат зрілості в італійському ліцеї.

Прийом на післядипломне навчання. Докторантура має обмежену кількість місць, тому всі кандидати зобов'язані складати вступний іспит. Іноземцям надають до 50% наявних місць. Оформлення запитів здійснюється через іт­алійські дипломатичні служби. Для допуску до Scuole dirette a fmi special! також обов'язкові вступні іспити. Заклади освіти можуть встановити свої вимоги і провадити селекцію. Оформлення запитів — через амбасади.

Мовні вимоги. Оскільки мовний тест обов'язковий, то іноземці можуть вчити мову в університетах для іноземців в Перуджі і Сієні впродовж року, а також улітку. Решта університетів мають свої курси у Мовних центрах. 42% італійських студентів володіють іноземними мовами, переважно анг­лійською (старше покоління віддавало перевагу французькій мові).

Плата за навчання. Кожен університет сам встановлює плату, орієнту­ючись на кілька критеріїв типу прибутків сім'ї і заслуг студента. Мінімум встановлений в 300 000 лір (190 доларів), максимум — не більше 900 000 лір за рік, (сума зростатиме пропорційно інфляції). Плата в приватних закла­дах набагато більша.

 

ВИЩА ОСВІТА СУЧАСНОЇ ПОЛЬЩІ

Країна. Польща — найближча західна сусідка України з дуже подібною мовою і (почасти) історією, бо не раз зникала з карти Європи під натиском загарбників. Останні поводили себе далеко неоднаково: Росія перешкоджа­ла розвитку національної культури і освіти, Прусія не шкодувала грошей на початкову (німецьку) школу і лише Австро-Угорщина була досить циві­лізованою для утримування повної системи освіти, вершину якої складали університети з викладанням не тільки німецькою, а й польською мовами.

Порівняно легко і швидко покінчивши з соціалістичним устроєм, сучасна Польща (з 1991 р.) є демократичною країною з президентським правлінням і двопалатним парламентом. Обидві гілки влади обираються прямим голо­суванням і врівноважують одна одну.

Територія країни становить 312,7 тис. км², населення мононаціональне (майже 98% поляків) і наближається до межі 40 млн., яку перетне у 2000 ро­ці. Попри чималу еміграцію (події початку 80-х років зумовили виїзд майже 1 млн. молоді) воно продовжує зростати. Промисловість має середній рівень розвитку, у селах й досі мешкає майже третина населення. Чимало фермерів і дрібних ремісників. Рівень безробіття високий, що є однією з причин еміграції. Традиційно великий вплив у багатьох сферах має като­лицька церква. Присутність інших конфесій незначна.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Історія вищої освіти Польщі до­сить тривала, бо перший університет (м. Краків) заснований ще у 1364р., а в часи розквіту країни у XVI-XVII сторіччях додалися університети у Вільно (1578 р.) і Львові (1661 p.). У Варшаві університет діє з 1816 р, політ­ехнічний інститут — з 1826 р. Періодами досить швидкого розширення вищої школи двічі стали післявоєнні роки нашого сторіччя, хоч першого разу модель освіти була німецькою, а другого — радянською.

На момент краху соціалістичного ладу державна вища освіта була без­коштовною, а розподіл студентів у держсекторі виглядав таким чином:

* заклади Міністерства освіти: 10 університетів (96900 студентів), 18 вищих технічних закладів (64045), 9 сільсько­господарських ВЗО (26680), 5 економічних інститутів (17970), 10 педагогічних закладів (28100), 2 теологічні академії (1340);

* заклади підпорядковані іншим міністерствам: 11 медичних академій (35880 студентів), 2 морські навігаційні школи (1980), 17 шкіл мистецтв (6850), 6 закладів фізкультури (9450). Всього денну освіту отримували майже 275 000 осіб, вечірню і заочну — 85 000. Кількість студентів-іноземців перевищувала 7000 (переважно з країн Третього світу). Максимальна кількість студентів на 100 000 населення припала на середину 70-х років (1369 студентів), але надалі скорочення неденної освіти істотно зменшило цей показник (усього до 850 студентів наприкінці 80-х). Недержавний сектор складав Люблінський католицький університет (4370 студентів), відомий тим, що був єдиним великим недержавним закладом освіти в усьому "соцтаборі".

У даний момент вища освіта Польщі еволюціонує від соціалістичної то­талітарної до демократичної європейської моделі: заклади вищої освіти отримали значно вищий рівень автономії, право приймати частину сту­дентів з оплатою навчання; переглядається номенклатура спеціальностей; виникло чимало приватних ВЗО. Навчання у державних закладах безкош­товне для вступників за конкурсом у межах лімітів, якщо вони виконують програму. У випадку повторення навчального року через неуспішність студент платить з власної кишені. Змушені платити і студенти неденного навчання (вечірнього, заочного тощо).

У 1995р. Польща мала 11 державних і 1 приватний університети класич­ної моделі, 15 технічних університетів і 2 інститути, 6 академій економіки, 11 медичних академій, 17 шкіл мистецтв і 6 вищих закладів навчання з фіз­культури і спорту. Список недержавних закладів вищої освіти включав вже 84, з яких 9 мали право надавати кваліфікацію "магістр".

Заклади вищої освіти. Системою вищої освіти керують міністерства, яким підпорядковані найбільші (державні) заклади. З ними співпрацює Центральна Рада з вищої освіти, що складається з обраних представників ВЗО і наукової громадськості (35 професорів, 10 вчителів, 5 студентів), яким закон надав чималі наглядові права, бо без згоди ради не розподіля­ються кошти бюджету і не виходять міністерські накази.

Вища освіта Польщі складається майже виключно із закладів універси­тетського рівня. В довідники входять наступні типи ВЗО: 1) університети (практично автономні в усіх питаннях внутрішньої і зовнішньої діяльності, включаючи введення нових факультетів чи спеціальностей); 2) політехнічні і вищі технічні університети; 3) медичні академії; 4) сільськогосподарські академії; 5) економічні академії; 6) вищі педагогічні школи; 7) вищі акаде­мії мистецтв (музичні, театральні, художні, кіно); 8) академії фізичного ви­ховання; 9) морські школи; 10) теологічні академії; 11) неурядові і приватні заклади.

Структура ВЗО аналогічна нашій: факультети на чолі з деканом і радами включають кафедри й інститути. Закладом керує ректор і виборний сенат (представництво студентів у радах і сенаті сягає 12-20%).

Неуніверситетський рівень вищої освіти (післясередньої освіти) склада­ють численні училища (studia), технікуми, вищі профшколи тощо з дипло­мами і сертифікатами відповідного рівня (техніка, сестри, вихователя до­шкільних закладів), які за правами вступу у ВЗО не перевищують диплома загальноосвітніх ліцеїв (matura).

Мова викладання найчастіше польська, але з підвищенням рівня освіти зростає частка занять на іноземних мовах (англійська, німецька тощо). Система оцінок шестибальна, 3 (задовільно) є прохідним балом, 6 — най­вищою оцінкою.

Доступ. Середня освіта включає восьмирічний нижчий рівень і чотири­річний ліцеїв загальної освіти чи п'ятирічний професійних закладів. Атес­тат має назву "swiadectwo dojrzalosci" (свідоцтво зрілості) чи "матура". От­римання його не гарантує автоматичного вступу у ВЗО, які можуть вста­новлювати власні вимоги і застосовувати свої методи селекції. Найчастіше проводяться письмові чи усні вступні екзамени за програмою середньої ос­віти, аналізуються шкільні оцінки і проводиться співбесіда для визначення загального розвитку і здібностей. Фахові перевірки проводять для майбут­ніх митців і спортсменів. Винятком є переможці і призери всепольських предметних олімпіад, які зараховуються без вступних екзаменів.

Іноземці, крім знання польської мови, повинні продемонстру­вати ті ж знання, що й польські громадяни.

Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 жовтня і закін­чуються у червні, маючи зимовий і весняний семестри й екзаменаційні сесії у лютому і червні/липні. Додаткові екзамени проводяться наприкінці верес­ня. Студенти сільськогосподарських і частини технічних ВЗО часто мають улітку виробничу практику. Проміжні екзамени проходять аналогічно до того, як це відбувається у вузах України. Важливі дисципліни закінчуються екзаменом, короткі чи практикуми — заліками. Наприкінці складаються державні екзамени і захищається письмова самостійна робота (тези).

Все навчання поділяється на цикли, які закінчуються присудженням від­повідних кваліфікацій. З часу трансформації вищої освіти студенти отри­мали набагато ширші можливості навчатися за індивідуальними навчальними планами. Для створення міцнішої бази для такого навчання плануєть­ся перехід на систему підрахунку виконання програми через кредити.

Викладачі. Диференціація викладачів, їх підготовка, наукові і вчені зван­ня, прийом на роботу за конкурсом тощо у Польщі дуже подібні до того, що є в Україні. Лише замість назви "доктор наук" вживається назва "док­тор габілітовани" (doktor habilitiwany).

Кваліфікації. Кваліфікації, які надає вища освіта Польщі, унаочнює таб­лиця 18 (тривалість навчання вказана та, яка передбачена навчальними планами і програмами).

Таблиця 18

Тривалості навчання і дипломи для головних профілів польської вищої освіти,

Профілі	Роки навчання
								Різна тривалість
Педагогічний				LT		ME		DH
Мистецтва						MS		DH
Теологія						М		DH
Гуманітарні науки						М		DH
Економічні науки				LT	I	M		DH
Право						М		DH
Політичні науки						М		DH
Менеджмент, комерція				LT		M		DH
Природничі науки						М		DH
Технологія, архітектура					І	МІ		DH
Загальна медицина							L
Стоматологія						LS		DH
Фармацевтика						М		DH
Ветеринарія						LW		DH
Сільське і лісове господарство						МІ		DH
Фізкультура				LT		M		DH

 

Примітка.І — інженер; LT — ліценціат; М — магістр; ME — магістр педагогіки; MS — ма­гістр мистецтв; МІ — магістр інженер; L — лікар; LS — лікар-стоматолог; LW — лікар-ветеринар; D — доктор; DH—доктор габілітовани.

 

"Ліценціат" та "інженер" є професійними кваліфікаціями, академічна складова яких недостатня для вступу на докторські студії. Право на остан­ні надає найпоширеніша у ВЗО кваліфікація "магістра", отримання якої ви­магає переважно п'ятирічного навчання у закладах університетського рів­ня. Сучасні зміни у польській системі освіти мають кінцевою метою досяг­нення міжнародного визнання "магістерки".

Вступ на докторські студії здійснюється через конкурс. Під час навчання необхідно скласти три екзамени (фах, додаткова дисципліна та одна з по­ширених іноземних мов). Вимоги до тез (дисертації), до її перевірки і захис­ту для обох найвищих рівнів польської вищої освіти приблизно такі ж, як в Україні до кандидатських і докторських дисертацій. Права і можливості володарів цих наукових звань теж аналогічні нашим.

Навчання студентів-іноземців. Звернення. У минулому, в часи надвисокої державної централізації більшість звернень про прохання навчатися у Польщі проходили через амбасади і контингент студен­тів-іноземців фор­мувався переважно як результат міждержавних домовленостей і угод про обміни студентами чи про прийом на навчання.

Демократизація початку 90-х років супроводжувалася істотною децен­тралізацією. Нині ВЗО часто здійснюють міжнародні контакти і проекти поза міністерствами. Все ж, враховуючи величезний досвід співробітників польських амбасад, не завадить і в наш час розпочати оформлення свого звернення з відвідування амбасад і консульств Польщі у рідній країні кан­дидата. Це подвійно корисно особам з помітним "польським корінням", бо нова Польща докладає зусилля до об'єднання і підтримки своєї діаспори.

Оскільки останнім часом про польські заклади можна знайти чимало ін­формації у міжнародних виданнях і базах даних, то можна надіслати запит безпосередньо бажаному навчальному закладу.

Визнання закордонних кваліфікацій. Польща підписала практично всі єв­ропейські конвенції з порівняння і визнання освітніх кваліфікацій, має по­рівняно багато двосторонніх угод, є однією з найактивніших учасниць но­вих проектів, тому, як правило, визнає ті атестати, які у країні їх присуд­ження після 12-13-річної середньої освіти надають володарю право претен­дувати на вступ у заклади університетського рівня. Втім, кожне звернення розглядається суто індивідуально, тому певні шанси мають і володарі пос­відчень трохи нижчого рангу за наявності інших позитивних факторів.

У Польщі визнаються також періоди розпочатої за кордоном вищої осві­ти, якщо кандидат подає всі необхідні докази їх успішного завершення.

Вступні іспити. У випадках належної оплати програми навчання і вико­нання вказаних вище кваліфікаційних вимог вища освіта Польщі практич­но повністю відкрита для студентів-іноземців. Тим, хто бажає навчатися чи продовжувати освіту на мистецьких і спортивних спеціалізаціях, необхідно скласти спеціальні тести для доведення наявності належних здібностей, а також (за вимогою) подати зразки свого творчого доробку.

Успішного навчання на річних мовних курсах й складання заключних іс­питів, як правило, цілком достатньо для вступу і початку навчання на пер­шому циклі польських закладів університетського рівня.

Мовні вимоги. Достатнє знання польської мови є обов'язковою умовою для допуску. Його можуть засвідчити амбасади і консульства. У разі необ­хідності вивчення мови кандидат повинен звернутися чи у ВЗО, чи у мов­ний центр у м. Лодзь, щоб за 9 місяців занять по 20 год. мови щотижня під­готуватися до складання іспитів і навчання.

Дисертації вищого рівня дозволено писати і захищати головними інозем­ними мовами (англійською, німецькою, французькою чи російською). Ос­таннім часом дедалі більше прикладів застосування цього правила до магі­стерських тез.

Прийом на докторські студії. Для докторських студій кандидат повинен звертатися до польського закладу, який має право їх проводити. Зараху­вання проходить на наявні місця з урахуванням рівня академічної кваліфі­кації претендента, яка повинна бути не нижчою магістра у Польщі.

Плата за навчання. Про її обсяг повідомляють польські амбасади, а та­кож самі ВЗО, які мають право встановлювати вартість освітніх послуг з врахуванням своїх умов. Сума вноситься завчасно у злотих чи в поширених світових валютах. На початку 90-х вартість року навчання була (в амери­канських доларах): з гуманітарних і економічних наук — 3200, природни­чих, інженерних і технологій — 4000, медичних і мистецьких — 5000, морської торгівлі — 6000, кіно й телебачення — 8000. Вартість року докто­рантури коливається для всіх спеціальностей від 5000 до 6000 доларів США.

ВИЩА ОСВІТА СУЧАСНОЇ РОСІЇ

 

Країна. Росія проголосила свою незалежність у буремні дні серпня 1991 p., що спричинило остаточний занепад Радянського Союзу з виник­ненням на його території перших 15 незалежних країн.

Стара Росія була великою імперією, що сторіччями створювалася силою зброї й хитрістю політиків. Однак, вона не змогла своєчасно переорієнту­вати свою енергію на внутрішнє облаштування і досягнення суспільної зла­годи, що стало чи не головною причиною перемоги в ній екстремістського варіанта комунізму й виникненням суперечливого утворення — СРСР з йо­го маячною ідеєю перетворити весь світ на свою подобу.

Для досягнення такої серйозної мети керівники СРСР використали (хоч і не ідеальним чином) усі природні ресурси і створили дуже специфічну бага­торівневу систему освіти, кращі часи якої припали на перші два десятиріч­чя після Другої світової війни, коли вона визнано входила у трійку кращих у світі як за рівнем охоплення молоді, так і змістом та якістю навчання. Го­ловні недоліки радянської системи освіти пов'язані як з поєднанням надмір­ної централізації з екстремістською ідеологією, так і "залишковим" фінан­суванням освіти і неувагою до підтримки викладачів усіх рівнів.

З моменту свого утворення нова Росія проголосила демократизацію і де­політизацію головним напрямом освітньої політики, досягнувши на цьому шляху очевидних успіхів у формі швидкого розвитку недержавного секто­ра освіти, діяльності сотень незалежних видавництв і формування ринку навчальної літератури, змін у структурі рівнів освіти, спрямованих на лікві­дацію успадкованих недоліків і наближення якості і змісту освіти до визна­них світових і європейських стандартів.

У політичному плані Росія є специфічним варіантом президентської де­мократії з двопалатним парламентом і повністю підпорядкованим прези­денту урядом. Слабко оформлена багато­партійність і незначний рівень ор­ганізованої політичної діяльності громадян роблять новий лад у Росії недосить стійким і надто залежним від дій окремих політиків (насамперед пре­зидента).

Територія Росії (у межах РСФСР) — 17,075 млн. км² — найбільша у світі, населення (початок 1996 р.) — 147,8 млн. чол. (тимчасове зменшення на 0,3 млн. щороку викликане економічними причинами). У системі середньої за­гальної і професійної освіти навчається 21 млн. учнів (дані на вересень 1996 p.), шкіл понад 70 000, профтехучилищ — близько 4 000.