Предмет і завдання кримінальної психології

Предмет і завдання кримінальної психології

Кримінальна психологія – це галузь юридичної психології, яка вивчає психологічні механізми правопорушень і пс. правопорушників; псих. проблеми утвор., структури функціонування і розподілу злочинних груп. Це наука, яка вивчає, пояснює та прогнозує псих. аспекти пов’яз. з злочинністю.

Предмет КП (Костицький):

1. психологічні закономірності виникнення та динаміки протиправних установок, мотивів скоєння злочину, псих. особливості злочинної поведінки;

2. псих. формування злочинних груп, конкретні чинники та умови, що сприяють груповим злочинним проявам;

3. Форми і способи діяльності, щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин та умов формування антисуспільної орієнтації об’єктів професійної діяльності.

Предмет КП (Столяренко):

· психолого-правова асоціалізація;

· психологія генезису протиправної поведінки;

· психологія особистості злочинця;

· психологія кримінального середовища та злочинних груп;

· психологія особливостей різних видів злочину;

· психологія причини та умови злочинної поведінки, способу життя;

· кримінально-псих. моніторинг і прогнозування.

Отже, предмет КП узагальнено визначається двома напрямками:

1) псих. аспекти злочинної активності злочину, його суб’єкти і жертви;

2) псих. аспекти попередження та припинення злочинів.

Завдання КП:

1. вивч. псих. детермінант (індив. психол., соц. психологічн., психофізіологічн.) злочинної активності;

2. психол. аналіз структури злочину, стадії, видів;

3. вивч.психол. особл. суб’єкта злочину (злочинця) і його жертви;

4. псих. забезпечення діяльності із загальної профілактики та припинення злочинності;

5. професійно-психологічна підготовка правоохоронця до діяльності із профілактики та припинення злочинності.

Зв’язок кримінальної психології з іншими галузями психології.

Зв'язок кп із загальною психологією -при цьому є для кп теоретичною базою, оскільки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психічної діяльності людини. Має місце і зворотний зв'язок, оскільки розвиток кп збагачує загальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням., порівняльною психологією, віковою психологією- вивчає закономірності психічного розвитку людини, становлення психічних процесів та станів особистості на різних вікових ступенях її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання кп даних цієї науки дозволяє більш точно диференціювати психологічні особливості правопорушника, потерпілого, свідка залежно від їх віку, підбирати адекватні та необхідні засоби впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. соц.пс. - вивчає психічні прояви різних соціальних груп, їх настрої, суспільну думку, зв'язки, проблеми лідерства та конформізму, сумісну діяльність. Це сприяє більш повному дослідженню суспільної та індивідуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки, психологічних особливостей правоохоронної, правозасто-совчої, профілактичної та інших видів професійної діяльності. Дослідження в галузі кп, в свою чергу, активізують розвиток соціальної психології., диференціальною психологією -бере знання про індивідуально-психологічні,психофізіологічні,соціально-психологічні Особливості людини,які впливають на скоєння нею злочину. Із філософією -є теоретико-методологічною базою,бере звідси знання про загальні особливості злочинності,об’єктивну оцінку злочинності.Із педагогічною психологією -бере знання про методи впливу на правопорушників, Педагогічна психологія досліджує психологічні основи навчання та виховання і забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки слухачів до специфіки подальшої професійної діяльності.

Зв’язок кримінальної психології з юридичними науками.

Зв'язок кп з кримінальним правом і кримінологією-виступають теоретико-нормативною базою для кп,яка бере звідси знання про злочинність в цілому,окремі види злочинності,і особливості несення кримінальної відповідальності за скояний злочин і терміни покарання.

Зв'язок кп з криміналістикою-бере звідси технічні засоби і методи за допомогою яких отримую кримінально-значущу інформацію яка використовується для профілактики злочину.

Зв'язок кп з віктимологією-бере знання про особливості віктивної поведінки які призводять до скоєння злочину злочинцем.Про характеристику жертви.

Зв’язок кримінальної психології з суспільними та іншими науками.

Філософія, як відомо, є загально-методичною базою для всіх наук про природу і суспільство. У цій ролі вона виступає і щодо кримінології, яка користується багатьма філософськими категоріями і законами. Вона конкретизує їх стосовно свого предмета.

Особливо тісний зв’язок простежується між кримінологією і соціологією. Соціологічна галузь знань має своїм предметом життя суспільства. Окрім суспільства взагалі, вона вивчає окремі сторони цього складного організму, а саме: соціологію особистості, умови формування її поглядів, соціологію сім’ї, соціальних груп, проблеми зайнятості, освіти, дозвілля, міграції тощо. Істотне місце в ній належить соціальній патології: проблемам алкоголізму, наркоманії, безробіттю, негативній ролі окремих напрямів засобів масової інформації та іншим соціальним аномаліям. Викладене має, безсумнівно, велике значення для кримінології.

Взаємодія з педагогікою особливо важлива при до­слідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидив­них злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у про­цесі розробки й аналізу ефективності індивідуальних заходів запобігання злочинам.

Наявність певного впливу демографічних процесів на злочинність обумовлює зв'язок кримінології з демографією.

Дані демографії, соціології (соціології права) та політології використовуються в процесі прогнозу­вання та планування боротьби зі злочинністю, а також у спеці­альній профілактиці злочинів неповнолітніх, побутових і реци­дивних злочинів, злочинів, вчинених особами без постійного місця проживання, представниками національних меншин тощо.

Історія розвитку КП: описовий та порівняльно-аналітичний етап.

1. описовий етап виникн.: охоплює античний світ та середньовіччя, використ. методів псих. впливу з метою розкриття злочинів.

Розвиток кримінальної психології, зокрема її рання історія пов’язана з використанням психологічних знань для забезпечення ефективності правосуддя. Перші спроби такого використання відомі ще з Античності і Середньовіччя.

У ХІІV – ХІІІV ст. особливості зізнання продовжується залишатися головним доказом вини підозрюваного. Щоб його отримати у правосудді поступово відходять від способів фізичного впливу, залишається дієвими способи психологічного впливу. Саме в цей час з’являється перші наукові праці з психології, які стосуються проблем КП.

2. порівняльно-аналітичний: поч. 19ст. в КП вид. 2 головних напрямки досліджень: особа злочинця, як психолог. проблема; злочинність як психологічна проблема. В цей період термін КП набуває офіційного статусу і пов'язаний з працею нім. дослідника Шаумана «Думки щодо КП» 1792р.

Увійшов в історію як етап антропологічного підходу до кримінології. Головна ідея: злочинність зумовлене біологічними факторами.

Фізичні ознаки злочинця: американський череп, приплюснутий ніс, великі вуха, високі скули.

Психологічні ознаки злочинця: потяг до жорстких ігор, пристрасть до тату, бідність мови.

Поняття агресії та її види.

Агресія- це фізична або вербальна поведінка, спрямована на заподіяння комусь шкоди.

Берон і Рідчарсон виокремлюють:

1.фізична (насилля і руйнування), вербальна;

2. активна (здійснення певних дій і вчинків), пасивна (бездіяльність агресора);

3. пряма(здійснюється відкрито, очевидно); непряма (здійснюється підступно, замасковано від жертви).

Поєднання цих видів дає наступні комбінації: фізична,активна, пряма агресія; фізична активна не пряма; фізична пасивна пряма; фізична пасивна не пряма; вербальна активна пряма; вербальна активна непряма; вербальна пасивна пряма; вербальна пасивна непряма.

Види агресії за Маєрсом: 1-ворожа(гаряча) -агресія породжена і спровокована люттю і злобою,які виступають самоціллю(умисні вбивства). 2-інструментальна(холодна)- агресія,яка виступає засобом досягнення певної мети(війни,територіальні акти).

В псих. релігії розрізняють: зовнішню агресію; внутрішню агресію.

Теорії походження агресії: т. інкстинктивної агресії, фрустраційна теорія агресії, теорія набутої агресії, теорія відчуження.

 

Теорія набутої агресії.

Головна ідея- агресивна поведінка є результатом научіння,тобто агресія виступає набутою соціальною навичкою.

Людини засвоюють зразки соц. поведінки за допомогою спостереження та імітація під впливом винагороди і покарання.

Моделі агресивної поведінки постійно демонструються в сімї, субкультурі, ЗМІ.

Прихильники: Бандура, Нізберг.

Види агресивних злочинів.

1. Умисний замах на життя, честь, здоров’я та гідність людини;

2. Злочини проти держави, сусп.. безпеки, гром.порядку та порядку управління.

3. Незаконні насильницькі дії посадових осіб при виконанні ними посадових обов’язків;

4. насильницькі статеві злочини;

5. вандалізм.

20. Мотивація злочинної агресії.

Мотивація агресивних злочинів (Зелінський):

1) Ворожа мотивація – включає в себе мотиви, які зароджуються на основі індивідуальних потреб в безпеці, самоповазі і самоствердженні (жертва і злочинець завжди знайомі між собою).

2) Інструментальна мотивація – пов’язана із прагненням зняти напруження викликане образами чи іншими неприємностями. Особистого зв’язку між злочинцем і жертвою нема. Вона лежить в основі хуліганства, багатьох статевих злочинах, а також приблизно половини всіх умисних вбивств скоєних на основі користі.

3) Негативіська мотивація - в її основі лежить патологічна потреба в негативних емоціях, типу переживання тривоги, ризику, нервового напруження. Тут спостерігається прагнення людини виділитися з маси, привернути до себе увагу, добитися слави і стати відомим будь якою ціною.

 

Класифікація потерпілих.

Класифікація жертв злочину:

1.За кількісно ознакою:

a) Індивідуальна

b) Групова 1-10 осіб

c) Масова більше 10 осіб

2.За кількістю злочинних посягань:

a) Разова

b) Епізодична – 2-3 скоєний злочин

c) Стійка жертва, більше 3 злочинів одного типу

3.За часом настання шкідливих звичок:

Безпосередня жертва.

Віддалена ж. – шкода проявляється у часі пізніше від самого скоєння злочину (венеричні захворювання, отруєння харчами чи підробленими ліками)

4. За правомірністю поведінки до і після злочину:

Правомірна жертва – не створює сприятливих умов для злочину, тобто поведінка не віктимна

Нейтральна жертва – поводить себе пасивно, не чинить опру але й не провокує

Неправомірна жертва – створює умови для злочину, поведінка віктимна.

41 класифікація жертв злочинів за Гентінгом (ст.. Барданова)

Гентінг обєднав всі види жертв в 3 основні класи:

- Загальний клас жертв

- Психологічний тип жертв

- Активоване страждальне обличчя.

І Загальний клас жертв:

- Молодь, діти. Вони фізично слабкі і знайбільшою степення вірогідністю можуть стати жертвою нападу.

- Жінки. Жінки друга форма слабкості, які провокують злочин.

- Старше покоління. До старшого покоління відносяться більшість власників великого майна, влади в різних її проявах.

- Розумово неповноцінні – психічно хворі, наркомани, алкоголіки.

- Імігранти і різні соціальні меншини.

ІІ психологічні пити жертв:

-депресивний тип. Такі жертви можуть постраждати через подавлення інсктинкта самозбереження. Позбавлений такого інсктинкта індивід може бути легко піддаватися насилю, обману.

- жадний. Такий тип людини представляє собою легку жертву. Занадто велике бажання до вигоди затуманює розум, життєвий досвід, внутрішній голос.

- екстравагантний. Безпричинне, виходяче за загальні рамки поведінки часто провокує злочин.

- одинокі і «убиті горем» жертви. Самотність веде до послаблення розумових здібностей індивіда, які становляться легкою здобиччю для злочинців, а убиті горем жертви часто бувають настільки заклопотані своїми втратами що є легкою здобиччю для злочинців всякого роду.

- мучитель. Жертва мучителя часто стає злочинцем.

- «заблокована жертва». Тут жертва настільки заплутана в ситуації складного відношення з злочинцем, що захисні кроки становляться для неї неможливими.

ІІІ до активованого страждального обличчя може бути віднесена жертва, яка співпадає з любою категорією загального класу, або психологічно типу.

Випадкова група.

Група неповнолітніх, для якої характерні певні групові норми і стандарти поведінки, а також ціннісні орієнтації, які хоч і не носять яскраво виражений асоціальний характер, все ж відходять від соціально схвалюваних. Членство в такій групі зберігається через примітивну мотивацію: можливість позбутися соціального контролю з боку дорослих. Найбільший злочин таких груп - порушення ромадського порядку.

Ретристська група.

Група, для якої характерна самоізоляція від соціуму і прагнення уникати життєвих труднощів (хіпі, панки, рокери; неформали, деякі секти і т.д.). Членство в такій групі пов'язане з можливістю задоволення «своєрідних» потреб: в наркотиках, алкоголі, спілкуванні на певні «нестандартні» теми і т.д. Разом з цим, це група однодумців, де ніхто нікого не засуджує, а повністю приймає і поділяє погляди.

Ретристська група може за певних умов ставати злочинною.

Агресивна група.

Це типова злочинна група неповнолітніх, яка характеризується жорсткою ієрархічною структурою, жорсткими нормами поведінки, за порушення яких передбачені жорстокі санкції. Крім цього, такій групі властива крайня відособленість від оточуючого середовища за принципом «ми-вони».

 

Психологія судової промови.

В цілому не існує єдиного підходу до судової промови, її визначення та атрибутів, ознак. Можна вважати, що до сфери розгляду в судовому красномовстві належать всі форми виступів учасників процесу.

За призначенням у кримінальному процесі судова промова може бути або "захисною", або "обвинувальною.

Головною характеристикою судової промови є те, що це процесуальна діяльність, визначена законом, та, відповідно правовий акт. Цим зумовлюються певні елементи формалізації в судовій промові.Перш за все, деякі мовні конструкції, що використовуються при зверненні до суду та учасників процесу, при представленні доказів, тощо. При підготовці судової промови слід вивчати практику відомих судових процесів, звертаючи увагу на "стандартні" елементи промови та правила їх застосування. Промова завжди містить взаємодію з аудиторією, навіть якщо ця аудиторія була б уявною, а сам контакт — умовним. Не є винятком і судова промова. Існують розбіжності стосовно розуміння того, що вбачається в понятті "аудиторія " у даному випадку. Очевидно, більш правильним буде таке розуміння судової аудиторії, при якому до неї належать лише ті, хто прямо вишпчрііий у законі як учасник процесу. В іншому випадку, тобто коли аудиторією вважають всіх присутніх в залі судового засідання, саме визначення судової промови буде розпливчастим, і вона втрачає свою якісну природу як процесуальної дії.

Психологічна культура судового оратора полягає втому, що він має володіти знаннями та вміннями психологічного спілкування такою мірою, щоб стати керівником (лідером) організації специфічного пізнавального процесу, яким є судовий розгляд. Досягається це не лише логічними та фактологічними засобами, але й за допомогою таких психологічних прийомів, як управління увагою, пізнавальною активністю т. ін.Судова промова в своїй основі мас суто професійну мовленнєву базу, тобто до лексики належить професійна юридична мова. Це зумовлює її насиченість спеціальними термінами та зворотами. Тому мовленнєвою нормою в судовій промові найчастіше є адекватне вживання спеціальних термінів. Різновиди судової промови в процесі пов'язані з певними процесуальними функціями, і їх побудова має свої особливості.

Загальними принципами побудови промови мають бути: поєднання її направленості (наприклад, обвинувальної чи захисної) з абсолютною точністю та повнотою у викладенні права; уникнення загальних положень, абстрактної та нецілеспрямованої мови; аргументованість та підпорядкованість усієї промови цільовому призначенню та темі промови.

Варто враховувати й те, що судова промова мас виховну спрямованість, активно впливаючи на судову аудиторію, широку громадськість і передаючи ті вселюдські духовні цінності, якими мас керуватися судовий оратор.

 

Предмет і завдання кримінальної психології

Кримінальна психологія – це галузь юридичної психології, яка вивчає психологічні механізми правопорушень і пс. правопорушників; псих. проблеми утвор., структури функціонування і розподілу злочинних груп. Це наука, яка вивчає, пояснює та прогнозує псих. аспекти пов’яз. з злочинністю.

Предмет КП (Костицький):

1. психологічні закономірності виникнення та динаміки протиправних установок, мотивів скоєння злочину, псих. особливості злочинної поведінки;

2. псих. формування злочинних груп, конкретні чинники та умови, що сприяють груповим злочинним проявам;

3. Форми і способи діяльності, щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин та умов формування антисуспільної орієнтації об’єктів професійної діяльності.

Предмет КП (Столяренко):

· психолого-правова асоціалізація;

· психологія генезису протиправної поведінки;

· психологія особистості злочинця;

· психологія кримінального середовища та злочинних груп;

· психологія особливостей різних видів злочину;

· психологія причини та умови злочинної поведінки, способу життя;

· кримінально-псих. моніторинг і прогнозування.

Отже, предмет КП узагальнено визначається двома напрямками:

1) псих. аспекти злочинної активності злочину, його суб’єкти і жертви;

2) псих. аспекти попередження та припинення злочинів.

Завдання КП:

1. вивч. псих. детермінант (індив. психол., соц. психологічн., психофізіологічн.) злочинної активності;

2. психол. аналіз структури злочину, стадії, видів;

3. вивч.психол. особл. суб’єкта злочину (злочинця) і його жертви;

4. псих. забезпечення діяльності із загальної профілактики та припинення злочинності;

5. професійно-психологічна підготовка правоохоронця до діяльності із профілактики та припинення злочинності.