Тема 1. Економічний ризик і його сутність

Тема 1. Економічний ризик і його сутність

У ряді літературних джерел відзначається, що в розвитку наукових представлень про ризик можна виділити кілька етапів:

1. Ризик як явище вивчається невеликою групою приватних наук – деякими розділами математики, статистики, поруч правових і економічних дисциплін.

2. Поняття «ризик» досліджується значним числом конкретних наук: теорією ігор, імовірностей, операцій, катастроф, імовірнісної логіки, психологією, медичними, біологічними правовими й іншими галузями наук.

3. Приблизно до 60-х років ХХ сторіччя ризик стає предметом міжнародних досліджень, здобуває статус загальнонаукового поняття, що виходить за межі тієї або іншої приватної науки або їхньої специфічної групи.

Проблема ризику. д ля економіки України проблема ризику важлива не тільки як фактор, що стимулює до обміркованої дії, але і потребуючого глибокого розуміння його природи, об'єктивності його існування, сфери прояви. Будь-які господарські ситуації неможливо контролювати цілком: вони залежать від дій постачальників і конкурентів, попиту на продукцію даної фірми, мір уряду і т.д. Ці ситуації ніколи не повторюються в точності: діють сховані довгострокові тенденції, частина інформації приховується навмисно (наприклад, конкурентами) і т.д. У результаті інформація неповна, ненадійна, часто недоступна. Позначається і недолік часу для оцінки величини або імовірності потенційного збитку.

Тема 2. Основні поняття теорії ризику і характерні його риси

Вивчення ризику термінові «ризик» відповідає три взаємозалежних значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя при неуспіху в діяльності, обумовлена сполученням імовірності неуспіху і ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку;

2) ризик як дія, у тому або іншому відношенні, яка загрожує суб'єктові втратою (програшем, травмою, збитком і т.п.); Експериментально розрізняються ризик мотивований, розрахований на ситуативні переваги в діяльності і немотивований. Крім того, виходячи зі співвідношень очікуваного виграшу й очікуваного програшу при реалізації відповідної дії, виділяють виправданий і невиправданий ризик.

3) ризик як ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш привабливим, однак більш надійним, і більш привабливим, але менш надійним (результат якого завжди проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками). Такий підхід до розумію ризику дозволяє в рамках концепції мотивації досягнення пояснити прояву в особистості тенденції до ризику в умовах вільного вибору задач різних труднощів, з'ясувати зв'язок між рисами і якостями людини, його темпераментом, мотивами поводження, з одного боку, і підвищення або зниження схильності до ризику з іншої сторони. Досить серйозне місце в психології займає підхід до ризику з погляду теорії мотивації досягнення, теорії рішень і контролю над ситуативною активністю. Різні підходи припускають і різне розуміння феномена «ризик».

 

Тема 3. Види ризиків у господарській діяльності підприємства

 

Методики аналізу господарських ризиків у загальному виді представлена на рис.3.1.Дана методика може бути використана при оцінці будь-якого виду господарського ризику з урахуванням індивідуального підходу до оцінюваних факторів.

 

Рис.3.1. Схема основних етапів дослідження господарського ризику.

Класифікація господарського ризику. В економічній літературі й у практиці господарювання поки відсутні загальновизнані теоретичні принципи і методичні положення по управлінню господарським ризиком і його оцінці. Господарський ризик можна класифікувати по наступних ознаках:

а) по природі виникнення

- суб'єктивний ризик, (нерозвинені здібності до ризику, недолік практичного досвіду, утворення, професіоналізму й ін.);

- об'єктивний ризик, (недолік інформації, стихійні лиха, несподівані зміни кон’юнктури ринку, рівня інфляції, оподатковування, інвестування і т.п.);

б) у залежності від етапу рішення проблеми:

- ризик на етапі прийняття рішень, (помилки у визначенні методів аналізу й оцінці рівня ризику через недолік інфляції або її низької якості, дезінформація);

- ризик на етапі реалізації рішень, (помилки, недоліки в процесі реалізації рішень, несподівана зміна суб'єктивних умов);

в) по масштабах:

- локальний ризик, (ризик окремої фірми і її структурних підрозділів);

- галузевий ризик, (властивої специфічної галузі);

- регіональний ризик (охоплює підприємництво або господарювання на рівні території суб'єктів України, економічних регіонів держави);

- національний (глобальний), (охоплює підприємництво на рівні макроекономіки, тобто з урахуванням несподіваної зміни політики, законодавства, кредитування, оподатковування і т.д.);

- міжнародний, (ризик зв'язаний зі змінами в кон’юнктурі світового ринку, взаєминами між країнами, стихійними лихами);

г) по сфері виникнення:

- зовнішній ризик, (несподівані зміни в економіці, політиці, стрибки кон’юнктури на світовому ринку, валютний ризик);

- внутрішній ризик, (ризики, зв'язані зі спеціалізацією підприємства, виробничий і фінансовий ризики);

- інноваційний ризик (ризик, що випливає з невизначеності в інноваційній сфері);

д) по можливості диверсифікованості:

- систематичний ризик;

- специфічний ризик, (ризик, зв'язаний з одержанням доходу від конкретної господарської операції);

е) по ступені допустимості:

- мінімальний (можливі втрати розрахункового прибутку в межах 0-25 %);

- підвищений (середній), (не перевищуючих можливих утрат розрахункового прибутку в розмірі 25-50 %);

- критичний ризик, (можливі втрати розрахункового прибутку в розмірі 50-70%);

- неприпустимий ризик (можливі втрати близькі до розміру власних засобів, що може привести фірму до банкрутства, 75-100 %).

 

Функції господарського ризику:

Інноваційну функцію ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень проблем, що стоять перед господарником, підприємцем. Більшість фірм, компаній домагаються успіху, стають конкурентноздатними на основі інноваційної економічної діяльності, пов’язаної з ризиком. Ризикові рішення, ризиковий тип господарювання приводять до більш ефективного виробництва, від якого виграють і виробники і споживачі.

Регулятивна функція має суперечливий характер і виступає в двох формах: конструктивної і деструктивної. Ризик господарника, як правило, орієнтований на одержання значимих результатів нетрадиційними способами. Тим самим він дозволяє переборювати консерватизм, відсталість, психологічні бар'єри, що перешкоджають перспективним нововведенням. У цьому виявляється конструктивна форма регулятивної функції господарського ризику.

Однак ризик може стати проявом авантюризму, суб'єктивізму, якщо рішення приймається в умовах неповної інформації, без належного обліку закономірностей розвитку процесу. У цьому випадку ризик виступає як дестабілізуючий фактор. Отже, хоча ризик і «шляхетна справа», але не будь-які рішення доцільно реалізувати на практиці, вони повинні бути обґрунтованими, мати зважений, розумний характер.

Захисна функція ризику виявляється в тім, що якщо для господарника, підприємця ризик – природний стан, то нормальним повинне бути і терпиме відношення до невдач. Ініціативним, заповзятливим господарникам потрібен соціальний захист, правові, політичні й економічні гарантії, що виключають, у випадку невдачі, покарання і стимулюючий виправданий ризик.

Дуже важливої є й аналітична функція, що зв'язана з тим, що наявність ризику припускає необхідність вибору одного з можливих варіантів рішення.

Головне не відмовлення від ризику взагалі, а вибір рішень, зв'язаних з ризиком на основі об'єктивних критеріїв, а саме: до яких меж може діяти підприємець, йдучи на ризик. Рішення цієї задачі багато в чому залежить від створення на фірмі цілісної системи управління ризиком.

 

Рис.5.1. Гіпотетичні функції переваги ризику.

Сила прагнення до дії залежить від ряду факторів:

1. Прагнення до досягнення успіху (М_S) і прагнення уникнути невдачі (М_f);

2. Імовірність успіху (Р_S) і імовірність невдачі (Р_f);

3. Цінність або привабливість успіху (V_S) і невдачі (V_f)

Сила прагнення до дії, або привабливість альтернативи (Та):

Т(а) = (М_S*P_S*V_S) + (M_f*P_f*V_f)

T(a) = P_S* (1-P_S) * (M_S – M_f)

З даної рівності випливає два цікавих висновки, які можна прийняти як гіпотезу.

По-перше, якщо прагнення до успіху сильніше, ніж прагнення уникнути невдачі, те Т(а) здобуває найвищу цінність, якщо Р_S = 0,5; або

Т(а) = 0,5 * (1-0,5)*(М_S – M_f) = max, якщо М_S > M_f

Тому суб'єкти, що приймають рішення, у яких М_S > M_f і які хочуть максимізувати Т(а), обирають задачі з імовірністю 0,5. Це – задачі середніх труднощів.

По-друге, якщо прагнення М_S слабкіше, ніж прагнення M_f, або, інакше кажучи, якщо особа, що приймає рішення, насамперед намагається уникнути невдачі. Те прагнення до дії здобуває максимальне значення тоді, коли імовірність успіху є дуже великою або дуже маленькою. Тобто, коли задача або дуже легка, або дуже важка. У той же час Т(а) найменше, коли Р_S = 0,5, або

Т(а) = 0,5*(1-0,5)*(М_S – M_f) = min, якщо М_S < M_f

Відповідно до цього, особи, що приймають рішення, у яких M_f > М_S, будуть переважувати дії з мінімальною дисперсією. Той факт, що людина, що прагне насамперед уникнути невдачі, вибирає або дуже легені, або дуже важкі задачі, принаймні частково відповідає звичайному життєвому досвідові. Переваги легких задач – задач з високою імовірністю успіху Р_S часто гарантують йому удачу. З іншого боку, вибір важких задач, у яких успіх малоймовірний, теж не викликає в нього великих коливань. Адже невдачу в рішенні задачі можна буде завжди пояснити надмірною складністю останньої.

На рис 5.2. показано залежності між прагненням до досягнень і рівнем ризику, а також привабливістю задач по прийняттю рішень.

 

 

2,5

2,0 М_S = 20, M_f = 10

1,5 М_S > M_f

1,0

0,5

0, 1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0

- 0,5 P_f як показник ризику

- 1,0 М_S = 10, M_f = 20

- 1,5 М_S < M_f

- 2,0

 

 

Рис.5. 2. Залежність лотереї Т(а) від сили прагнення М_S і M_f, а також від

Рівня ризику.

Особистість і процес вибору. Під особою, що приймає рішення, будемо розуміти систему (особа або коло осіб), що робить вибір альтернативи і несе відповідальність за своє рішення. Лише при наявності цих двох умов – вибору і відповідальності – можна з повною підставою говорити про те, що рішення прийняте конкретною юридичною особою. Вибір альтернативи свідчить про вольову раціональну дію, згадування про відповідальність указує на зацікавленість приймаюче рішення в досягненні визначеної мети.

Загальними рисами осіб, що приймають рішення, є цілеспрямованість, характеристика системи пам'яті, структура пізнавальної діяльності, наявність визначених правил (стратегій) при виборі альтернативи. Індивідуальними рисами особи, що приймає рішення, є риси особистості людини, його творчі здібності.

Дослідження показали, що з 15 потреб у виборі грають якусь роль тільки деякі. Виявлені залежності між факторами можна представити в такий спосіб:

1. Лотереї з більшим ступенем ризику обирали люди, що мали сильну потребу в перевазі, самоствердженні і більш агресивні.

2. Обережні лотереї вибрали особи, що володіють сильною потребою в незалежності і великій наполегливості в діях.

Роль властивостей особистості в процесі генерації альтернативних рішень і їхніх наслідків:

1. Особи, що генерують значне число альтернативних рішень у відкритих задачах, мають такі властивості, як установка на зовнішнє оточення (екстравертність), низький рівень тривоги, віра у власні сили. Навпроти, інтравертність, високий рівень тривоги і непевність у собі не сприяють продуктивному процесові.

2. Число встановлених суб'єктом наслідків дії залежить від декількох особистісних факторів, таких як циклотимічні схильності, підвищена внутрішня моральна цензура (“супер-его”) і висока самооцінка.

Такі здібності, як рухливість мислення або здатність генерації як можна більшого числа ідей, так само, як здатність виявити нові проблеми, грають у цьому процесі визначену роль.

Оригінальність мислення, що є однієї з важливих здібностей людини, не має великого значення в процесі генерації альтернативних рішень. У той же час вона важлива для передбачення їхніх наслідків.

У процесі рішення відкритих задач визначену роль грають індивідуальні риси особистості, такі, як рівень тривоги, впевненість у собі і рухливість мислення. Крім того, виявляється, що процес генерації альтернатив регулюється трохи іншими властивостями особистості, ніж процес передбачення наслідків (результат прийняття альтернатив).

Самооцінки, так само, як інші особистісні судження, володіють деякими особистісними властивостями, від яких залежить їхня роль у формуванні поводження. Важливим засобом самооцінок є ступінь їхньої визначеності. Особистість приписує самооцінкам S₁, S₂, …,S_n суб’єктивну імовірність ps₁, ps₂,…,ps_n<1... Можна припустити, що чим більш правдоподібно самооцінку, тим велику роль вона грає в поводженні людини.

Одним з елементів знання про себе є гіпотеза людей про джерело їхніх досягнень і невдач, успіхів і поразок, позитивних і негативних результатів. У залежності від змісту цієї гіпотези Дж.Роттер розрізняє людей із внутрішньою і зовнішньою стратегіями.

. Відношення осіб із внутрішньою (Вн) і зовнішньою (Вш) стратегією до ризику показано на рис.5.3. Особи з внутрішньою стратегією частіше приймають рішення із середнім рівнем ризику і рідше – з найбільш високим рівнем ризику

 

Середнє

співвідношення

виборів

 

0.90 Вм

0.80 Вш

0.70

0.60

0.50 Вм Вш Вш

0.40 Вм

0.30

0.20

0.10

Низький Середній Високий

рівень рівень рівень

ризику ризику ризику

 

Рис.5. 3. Відношення осіб із внутрішньою і зовнішньою стратегіями до ризику.

 

Колективний ризик. З ускладненням задач керування великими системами вироблення рішень це частіше перекладається з однієї людини на групу осіб. Рішення стає колективним, колегіальним.

Рішення, пов'язані з ризиком, як правило, особливо відповідальні. Тому тут роль групового вибору досить велика. Груповий вибір у ряді випадків виявляється менш суб'єктивним.

За характером, задачі, розв'язувані групою, можуть бути детерміновані і індетерміновані (імовірнісні), статистичні і динамічні, в умовах визначеності дані обстановки (з повною інформацією) і невизначеності (з ризиком), і т.д.

 

Стратегії вироблення групових рішень. Можна виділити кілька типів подібного переходу – стратегій вироблення групового рішення. У першу чергу це стратегія простої більшості. Вона добре відома, прикладом її може служити прийняття рішень на науково-виробничих нарадах простою більшістю голосів.

Другим шляхом вироблення групового рішення є стратегія підсумовування рангів. Істота даної стратегії буде ясно з наступного приклада, припустимо, що рішення, сполучене з ризиком, виробляється малою групою, що складається з трьох осіб. Можливі чотири альтернативи рішення: а1,а2,а3,а4. Приміром, це можуть бути чотири різних рішення, що виключає, у міру боротьби з пожежею на підприємстві і т.п. насамперед виробляється ранжирування – вибудовування в порядку переваги альтернатив кожною особою групи. Скажемо установлено:

 

Ранги

1 2 3 4

 

Першою особою а3 а4 а2 а1

Другою особою а3 а2 а1 а4

Третьою особою а1 а2 а4 а3

 

Наочно, це можна показати на графіку (рис. 5.4). Ранги по кожній альтернативі складаються. Групове рішення відповідає тій альтернативі, у якої сума рангів виявляється найменшою (нагадаємо, що чим нижче ранг, тим більше перевага).

 

Ранги

 

1

2 перша особа

3 третя особа

4 друга особа

 

0

а1 а2 а3 а4

 

 

Рис.5. 4. Графік переваги альтернатив.

 

Стратегія підсумовування рангів досить популярна завдяки своїй простоті. Разом з тим, у цієї стратегії мається ряд супротивників, що вважають її математично, не зовсім коректної.

Третя лінія поводження при виробленні групового рішення – стратегія мінімізації відхилень. Ідея цієї досить дотепної стратегії в тім, щоб зробити відхилення між перевагою групи й індивідуальних рішень, як можна меншими. Приклад. Мала група з трьох осіб оцінює три альтернативи а1, а2, а3 за допомогою трьохбальної системи оцінок: краща виходить 3 бали, середня – 2, а гірша – 1 бал. Припустимо, індивідуальна перевага виглядає так, як показано в табл. 5..2.

 

Таблиця.5.2.

Індивідуальна перевага

Альтернативи	I особа	II особа	III особа
а1
а2
а3

 

Для того, щоб мінімізувати наявні відхилення рішень членів групи від групового рішення, будується матриця розбіжності результатів рішення (табл.5. 3).

 

Таблиця 5.3.

Матриця розбіжності

Групове рішення	Індивідуальне рішення	Максимальна розбіжність
I особа	II особа	III особа
а1
а2
а3

 

При цьому спочатку робляться пропозиції про вибір групою тієї або іншої альтернативи, а потім оцінюються розбіжності між цим груповим і індивідуальним рішенням. Так, якщо групове рішення відповідає альтернативі а1 (оцінка 3 бали), та розбіжність між думкою колективу й індивідуальним вибором 1-го особи дорівнює одиниці, якщо ж група зупинилася на варіанті а2 (йому 3 бали), то розбіжності між нею і першою особою складе 2 бали і т.д.

Далі в рядках для кожної альтернативи знаходиться максимальна розбіжність, а потім з цих максимальних розбіжностей – найменше, у даному випадку – 1 бал. Цій розбіжності відповідає альтернатива а3, що і визнається кращим рішенням. При такій стратегії вибору можна затверджувати, що у випадку прийняття групою рішення а3, для будь-якої особи розбіжність з рішенням групи залишається мінімальним і не перевищуючого одного бала.

Наступна стратегія групового рішення -це стратегія оптимального передбачення. Зміст цієї лінії колективного вибору в тім, що отримане групове рішення повинне давати можливість передбачати індивідуальні переваги. Для цього необхідно, щоб переваги між будь-якими парами альтернатив, зроблена на основі групового рішення, відповідало дійсній перевазі. Дотепер ми оцінювали якість прийнятих індивідуальних і групових рішень винятково по їхніх кількісних показниках. Однак цього недостатньо. Як ми знаємо, істотний вплив на прийняття рішень, сполучених з ризиком, робить оцінка корисності їхніх результатів: можливого виграшу, у випадку успіху, і втрат при невдачі. Як же впливає оцінка корисності на групове рішення, пов'язане з ризиком?

Припустимо, рішення, пов'язане з ризиком, приймається групою з двох осіб. Можливі два альтернативних варіанти рішення: а1 і а2. Оцінки корисності даних варіантів обома особами для двох можливих результатів показані в табл..5.4. Імовірність результатів для кожної особи, природно, різні.

Таблиця 5.4.

Матриця корисності для 1 особи

Варіанти рішень	Імовірність результатів	Корисність за двома результатами
0,4	0,8
а1	-8	+12	-8*0,4+12*0,8 = +6,4
а2	+20	-3	+20*0,4-3*0,8 = +5,6

 

Таблиця 5.5.

Матриця корисності для II особи

Варіанти рішень	Імовірність результатів	Корисність за двома результатами
0,2	0,6
а1	-2	+4	-2*0,2+4*0,6 = +2,0
а2	+40	-7	+40*0,2-7*0,6 = +3,8

Оскільки перша особа оцінює вище корисність першого варіанта, а друга при ухваленні групового рішення прийти до загальної думки неможливо. У цьому випадку теорія рішень звичайно пропонує ґрунтуватися на середніх величинах: середніх імовірностях результатів і середніх корисностей.

Таблиця.5.6.

Матриця середньої корисності групи

Варіанти рішень	Імовірність результатів	Корисність за двома результатами
0,3	0,7
а1	-5	+8	-5*0,3+8*0,7 = +4,1
а2	+30	-5	+30*0,3-5*0,7 = +5,5

 

Тепер ясно, що група повинна обрати варіант а 2. Такий зрозумілий, здавався б шлях переходу до групового рішення містить, однак, можливість глибокого протиріччя: у деяких випадках може виявитися, що колективний вибір не відповідає жодному з індивідуальних рішень. От простий приклад (табл..5.7.).

Таблиця 5.7.

Матриця корисності для двох осіб

Варіанти рішення	I особа	II особа
Імовірність результатів	Корисність за двома результатами	Імовірність результатів	Корисність за двома результатами
	0,1	0,9	0,9	0,1
а1			0,8+3,6 = 4,4			1,8+1 = 2,8
а2			0+7,2 = 7,2			5,4+0 =5,4

 

Одностайне рішення обох – кращий варіант а2. Але от, що показує матриця середньої корисності групи (табл. 5..8.).

Таблиця.5.8.

Середня корисність групи

Варіанти рішень	Середня імовірність результатів	Корисність за двома результатами
0,5	0,5
а1			2,5+3,5 = 6
а2			1,5+2,0 = 3,5

 

Краще групове рішення, виявляється варіант а1. Цей парадокс, утім, не повинен нас дивувати. У житті теж іноді інтереси окремих особистостей входять у суперечність із груповими інтересами колективу. І якщо мова йде про корисність ризику для групи, то і рішення повинно прийматися відповідно до колективної необхідності.

У результаті більшості експериментів виявилося, що група йде на ризик значно більш охоче, чим окремі особистості: рівень ризику в колективі підвищується (рис.5.4.). Це цікаве і важливе для теорії і практики рішень явище, на думку психологів, викликано цілим рядом причин, що доповнюють один одного. Одна з них – уже згаданий поділ відповідальності, що приходиться на кожного менше, ніж при індивідуальному рішенні. Лідери ж – це, як правило, сміливі люди, що не бояться йти на ризик. Має значення,

 

 

Рівень

ризику

якому, надається

перевага

 

Кількість осіб, що приймають рішення

Рис. 5.4. Підвищення рівня ризику при груповому рішенні

 

Експеримент показує, що групове рішення краще індивідуального в тому випадку, якщо його учасники не мають досвіду індивідуальних рішень, з іншого боку, наявність досвіду групових рішень підвищує якість рішень, прийнятих індивідуально. Дослідження показують також, що перевага групового рішення тісно пов'язане з типом розв'язуваної задачі. Групове рішення виявляється більш ефективним при рішенні задач, які важко формалізувати, а також задач, що вимагають від вирішального попереднього досвіду.

Групи тверджень при розгляді властивостей особистості і прийнятих нею рішення. Можна виділити п'ять груп тверджень при розгляді властивостей особистості і прийнятих ними рішень:

Перша група тверджень описує, як у людини виникає представлення про задачу по прийняттю рішень. Тут показується, наприклад, що за спостереженням психологів, що приймає рішення звичайно домагається спрощення поставленої задачі, забуваючи або ігноруючи при цьому деякі альтернативи або їхні наслідки.

Друга група тверджень стосується процесу оцінки суб'єктивної цінності наслідків вибору, того, що ми називаємо корисністю. Одним з можливих тверджень цієї групи є представлення про те, що корисність виграшу, виражена в грошах, характеризується рівним відношенням – у скількох разів грошовий виграш більше, у стільки разів він “корисніше”. У дійсності, для ряду практичних задач характерно інше, непропорційне відношення приймаюче рішення до свого можливого виграшу і програшу.

Третя група тверджень відноситься до оцінки особою, що приймає рішення, імовірності настання умов, від яких залежать наслідки прийняття цього рішення. Наприклад, як показують експерименти, людина звичайно переоцінює імовірності мало правдоподібні і недооцінює імовірності дуже правдоподібних подій.

Четверта група тверджень містить опис стратегій вибору поводження особи, що приймає рішення. Тут, зокрема, розглядається оцінка корисності результатів і їхня імовірність, а також їхній спільний вплив на прийняття рішень. Так, наприклад, психологами встановлено, що при прийнятті рішень, сполучених з ризиком, звичайно домагаються максимуму очікуваної корисності, як різниці між можливим виграшем і втратами.

П'ята, остання група тверджень містить аналіз факторів, керуючих процесом підготовки й ухвалення рішення. До таких факторів відноситься вплив обстановки, у першу чергу, навколишнього середовища, рис особистості, що приймає рішення, соціальної групи, колективу і т.п. Наприклад, психологічні дослідження показують, що чим сильніше в особи, що приймає рішення, агресивні установки і потреби в домінуванні, тим більше високий рівень ризику, що допускається їм. Психологічно встановлено також, що колегіальні рішення звичайно більш ризиковані, чим індивідуальні.

 

 

Рис. 6.1. Схема зон ризику

При побудові кривої розподілу ймовірностей одержання прибутку прийняті наступні припущення(рис.6.2).

1.Найбільш ймовірне одержання прибутку, рівній розрахунковій величині - Прр. Імовірність (Вр) одержання такого прибутку максимальне, відповідно значення Прр можна вважати математичним чеканням прибутку.

2.Утратами прибутку (ПР) вважається її зменшення в порівнянні з розрахунковою величиною Прр_.

3.Імовірність винятково великих (теоретично нескінченних) утрат практично дорівнює нулеві, тому що утрати свідомо мають верхню межу (крім утрат, що не представляється можливим оцінити кількісно).

ПР = Прр - ПР

 

Імовірність одержання даної

величини прибутку

 

1,0 Вр

 

Область утрат Область програшу

 

 

Величина прибутку

 

0 ПР_р ПР

 

Рис.6 2. Типова крива ймовірностей одержання визначеного рівня

Прибутку

 

Виходячи з кривій ймовірностей одержання прибутку, побудуємо криву розподілу ймовірностей можливих утрат прибутку, що, власне, і варто називати кривою ризику. Фактично ця ж крива, але побудована в іншій системі координат (рис.6. 3.).

 

 

У

1.0 Вр

 

Вд 2

 

Зона до- Зона крити- Зона катастрофічного

пустимого чного ризику ризику

ризику

 

 

Вкр 3

 

Вкт 4

 

 

ПР_р ВР МС ∆ ПР

Рис. 6.3. Типова крива розподілу ймовірностей виникнення визначеного рівня втрат прибутку

 

Рис.7. 1. Структурна схема ризик-менеджменту

 

Ризик-менеджмент виконує визначені функції:

1. Функції об'єкта управління

- організація дозвіл ризику;

- організація ризикових вкладень капіталу;

- організація роботи зі зниження величини ризику;

- організація процесу страхування ризиків;

- організація економічних відносин і зв'язків між суб'єктами господарського процесу.

2. Функції суб'єкта управління

- прогнозування – являє собою розробку на перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і його різних частин;

- організація – являє собою об'єднання людей, що спільно реалізують програму ризикового вкладення капіталу на основі визначених правил і процедур. До цих правил і процедур відносяться створення органів управління, побудова структури апарата управління, установлення взаємозв'язку між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик т.п.;

- координація – являє собою погодженість роботи всіх ланок системи керування ризиком, апарата управління і фахівців;

- стимулювання – являє собою спонукання фінансових менеджерів, інших фахівців до зацікавленості в результаті своєї праці;

- контроль – являє собою перевірку організації роботи зі зниження ступеня ризику. За допомогою контролю збирається інформація про ступінь виконання наміченої програми дії, прибутковості ризикових вкладень капіталу, співвідношенні прибутку і ризику, на підставі якої вносяться зміни у фінансові програми, організацію фінансової роботи, організацію ризик-менеджменту. Контроль припускає аналіз результатів заходів щодо зниження ступеня ризику.

Як форма підприємницької діяльності, ризик-менеджмент означає, що управління ризиком являє собою творчу діяльність, здійснювану фінансовим менеджером. Цей вид діяльності виконує професійні інститути, страхові компанії, а також фінансові менеджери, менеджери по ризику, фахівці зі страхування.

Ризик-менеджмент по економічному змісту являє собою систему управління ризиком і фінансовими відносинами, що виникають у процесі цього управління. Як система управління, ризик-менеджмент включає:

1. Процес вироблення мети ризику і ризикових вкладень капіталу. Ціль ризику – це результат, який необхідно одержати. Ціль ризикових капітальних вкладень – одержання максимального прибутку.

2. Аналіз навколишнього оточення. На основі аналізу такої інформації і з урахуванням мети ризику можна правильно визначити імовірність настання події, у тому числі страхової події, виявити ступінь ризику й оцінити його вартість.

3. Визначення імовірності настання події.

4. Виявлення ступеня і величини ризику. Для підприємця важливо знати дійсну вартість ризику, якому піддається його діяльність. Під вартістю ризику варто розуміти фактичні збитки (втрати) підприємця, витрати на зниження величини цих збитків або витрати по відшкодуванню таких збитків і їхніх наслідків.

5. Розробка й аналіз варіантів зіставлення прибутку і ризику по вкладенням капіталу. На основі наявної інформації про навколишнє середовище, імовірність, ступені і величині ризику розробляються різні варіанти ризикового вкладення капіталу і приводиться оцінка їхньої оптимальності шляхом зіставлення очікуваного прибутку і величини ризику.

6. Вибір стратегії управління ризиком. На цьому етапі організації ризи