Методи зниження господарського ризику.

Перший метод – горезвісні усунення, запобігання ризику. Стосовно до ризиків, зв'язаних зі стихійним лихом природних сил, це взагалі не можливо. Зрозуміло, необхідно уникати катастрофічних ризиків, здатних викликати втрати, близькі до розміру власних оборотних коштів (ризик можна вважати критичним, якщо втрати чистого прибутку грозять досягти 75%).

Другий метод управління ризиком – зменшення несприятливого впливу тих або інших факторів на результати виробництва у цілому й підприємницької діяльності.

Третій метод управління ризиком – його передача, переклад. Цей метод реалізується шляхом формування ефективної системи страхування усіх видів ризику, створення акціонерних товариств (як суспільств з обмеженою майновою відповідальністю), і інших аналогічних дій.

Найбільш діючий метод ризикового менеджменту є четвертий – оволодіння ризиком. Застосуємо, коли потенційні втрати незначні, коли робиться все можливе для попередження або зниження збитку від впливу обставин, коли, головне – чітко виявлені шанси на одержання високого доходу.

 

 

Тема 8. Виробничі і кредитні ризики

 

Виробничі ризики – ризики, що виникають безпосередньо в процесі виробництва продукції. У ринкових умовах дуже важливо не допустити зриву виконання виробничої програми. Існує кілька підходів моделювання ризиків в умовах підприємства.

Узагальнена структура моделі може бути представлена у вигляді графа (рис.8.1), що для реальної виробничої системи вимагає деталізації кожного стану. Всі технічні, комерційні і збутові рішення розглядаються комплексно, у тісному зв'язку з внутрішньою структурою підприємства, контактами з постачальниками, як цільові вершини графа приймається вибір вироблених фірмою товарів. На цей вибір впливає безліч факторів, а саме можливість забезпечити виробництво необхідними матеріалами, зробити товар і реалізувати його. Кожний з тих факторів, відповідає визначеному рівневі моделі.

На першому рівні виробляється вибір постачальників матеріалів і комплектуючих, де кожен стан Si відповідає визначеному i-му постачальникові.

Другий рівень визначає вибір устаткування, необхідного для виробництва товару. Третій - це мережа реалізації товару.

Четвертий відповідає безлічі планованих до виробництва товарів. Дуги графа відповідають наявності зв'язків між обраним товаром і засобами його виробництва і реалізації. При визначенні кожного рівня необхідно дотримуватися одного з загальних правил зниження ризику – диверсифікованість партнерів і парку устаткування, при якій відмовлення декількох з них не зірве виробничу програму.

IV товари

 

 

III збут

 

 

II

Ri Rj

виробництво

 

I Si Sj

Ci Cj постачання

Рис. 8.1. Структура моделі оцінки виробничого ризику

Кількісна оцінка стану виражається двома основними показниками:

Ri – ступенем ризику;

Сі – витратами на кожен етап проходження продукту у виробничому циклі.

У технології проектування експертних систем величина невизначеності виражається коефіцієнтом ризику, що приблизно еквівалентний імовірності виникнення ризику при переході від одного стану до іншого: R-P. Коефіцієнт ризику відбиває ступінь непевності в тім, що дана ланка виробничого циклу реалізує закріплену за ним функцію і відповідає дузі на графі станів. Для R застосовна ідея біполярності, тобто допущення зміни їх в інтервалі від -1 до +1. Границі інтервалу означають наступне:

+ 1 – ризик настає з імовірністю 1 (ми ризикуємо на 100 %);

0 – нічого не можна сказати про ризик (ми не ризикуємо);

1 – ризик не наступить з імовірністю 1 (ми перестраховуємося на 100%).

При визначенні загального коефіцієнта ризику становища треба дотримувати наступних правил:

1) Якщо до одного висновку приводять кілька умов, зв'язаних диз'юнкцією (“або”), загальний коефіцієнт ризику дорівнює мінімальному з них:

Rобщ (R1 або R2) = min (R1, R2).

Наприклад, забезпечити постачання певного матеріалу може або постачальник (R1 = 0,1) або (R2 = 0,3). Загальний ризик дорівнює 0,1.

2) Якщо умови зв'язані відношенням кон’юнкції (“і”), загальний коефіцієнт ризику дорівнює максимальному

Rобщ (R1 і R2) = мах (R1, R2).

Припустимо, продукт повинен пройти обробку і на одному устаткуванні (R1=0,2), і на іншому (R2 = 0,5). Ризик виробництва продукту дорівнює 0,5. При виборі max або min треба враховувати знаки коефіцієнтів.

Якщо два переходи до одного стану не пов'язані між собою, композиція коефіцієнтів невизначеності дорівнює:

R = R1 + R2 – R1* R2, якщо обидва коефіцієнти позитивні, тобто (R1>0, R2>0);

R = R1 + R2 – R1* R2, коефіцієнти негативні, тобто (R1<0, R2<0);

R = (R1 + R2) / [1 – min(|R1|,|R2|)], якщо один коефіцієнт негативний, тобто (R1>0, R2<0 або R1<0, R2>0).

У наведеній моделі становища одного рівня можуть бути пов'язані кон’юнктивно, диз’юнктивно і не пов'язані ніяк. Усі рівні повинні бути пов'язані кон’юнктивно (тобто продукт повинен бути і забезпечений матеріалами, і зроблений, і реалізований).

Методи досліджень для одержання коефіцієнтів ризику включають апріорний аналіз основних показників фірми на основі експертних оцінок і апостеріорний аналіз на основі статистичних даних діючих фірм. Поняття ризику зв'язане з поняттям утрат, тому, крім імовірності настання ризику, на кожнім етапі необхідно знати величину витрат при реалізації цього етапу. Ця величина може бути оцінена витратами по кожному постачальникові, виду устаткування, способу реалізації. У грошовому виразі втрати визначаються як добуток коефіцієнта ризику на величину витрат (планових):

Пі = Ri*Сплі,

Сфі = Пі + Сплі,

Резерв: Ri = Сфі + Сплі.

Приклад. Нехай для виробництва товарів мається п'ять постачальників комплектуючих, на які планується затратити однакові кошти (Ci = 100 у.о.) і відомі коефіцієнти ризику кожного R1.

У результаті моделювання одержуємо прогнозовані втрати, на основі яких робимо висновок про фактичні витрати, необхідних для виконання виробничої програми, і величині резерву, що дорівнює величині можливих утрат (табл.8. 1).

Таблиця 8.1.

Прогнозовані втрати

Постачаль­ник,	Коефіцієнтризику, Ri	Планові витрати, Ci	Втрати Пі = Ri*Ci	Фактичні витрати, Сфi	Резерв
	0,9
	0,1
	-0,1		- 10		-
	-0,9		- 90		-

У випадку негативних втрат фактичні витрати менше планових, отже, немає необхідності в резерві, навіть навпаки, планові витрати варто зменшити, щоб не допустити упущеної вигоди.

Реалізація моделі дозволить:

- розрахувати можливі ризики на всіх рівнях і етапах проходження продукту в життєвому циклі підприємства;

- вибрати структуру підсистем за критерієм мінімальних втрат;

- визначити величину необхідних резервів для включення її у вартість продукту.

Результати моделювання можуть бути використані для: вироблення стратегії управління фірми, яка спрямована на компенсацію втрат у процесі функціонування; обліку розрахованих величин виробничих ризиків у плановій і договірній діяльності.

Сутність кредитного ризику. Він виникає в процесі ділового спілкування підприємства з його кредиторами, контрагентами, різними контактними аудиторіями. Рівень кредитного ризику визначається ступенем кредито- і платоспроможності підприємства.

Показники оцінки кредитного ризику. Рівень кредитного ризику для реальних і потенційних клієнтів виявляють за допомогою певного набору стандартних коефіцієнтів і індексів. Основним методом аналізу є «Експрес-аналіз». Він проводиться з використанням ЕОМ і різних економіко-математичних методів (ЕММ).

Коефіцієнт автономії (К_а) виражається відношенням загальної суми власних коштів до активу фінансового балансу підприємства.

 

 

При аналізі рівня кредитного ризику виробників використовується коефіцієнт маневреності (Км): відношення власного оборотного капіталу (дебіторської заборгованості і запасів ТМЦ за мінусом кредиторської заборгованості і заборгованості за позикою) до власного капіталу підприємства.

3.Ліквідність балансу. 1 група – високоліквідні кошти, що включають грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному рахунку, інших рахунках у банках. 2 група – менш ліквідні кошти, що включають розрахунки з дебіторами (за товари, послуги, векселі, отримані за бюджетом, і ін.)..3 група – низьколіквідні кошти, що включають запаси і витрати. 4 група – неліквідні кошти, до яких відносяться основні кошти, НА, капітальні вкладення, тобто величина реального основного капіталу.

Модифікацією Кал є коефіцієнт ліквідності (Кл), що представляє відношення суми коштів високої і середньої ліквідності до короткострокової заборгованості.

 

 

Коефіцієнт модернізації (Кмд) – це відношення суми нарахованої амортизації до початкової вартості всього основного капіталу виробника, включаючи нематеріальні активи (ціна підприємства, патенти і ліцензія, товарні знаки, витрати на освоєння нових технологій виробництва й ін.).

Коефіцієнт заборгованості (Кз) виражається відношенням:

 

Для визначення рівня кредитного ризику необхідно проаналізувати коефіцієнт покриття інвестицій (Кпі), що характеризує частину активу балансу, фінансовану за рахунок стійких джерел, а саме власних коштів, середньо- і довгострокових позикових зобов'язань.

 

 

Тема 9. Фінансовий ризик

 

Фінансові ризики пов'язані з імовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їхнім недоодержанням. Особливістю фінансового ризику є імовірність настання збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, що випливає з природи цих операцій. Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю.

Приклад. Є два варіанти вкладення капіталу. Встановлено, що при вкладенні капіталу в захід А одержання прибутку в сумі 15 тис.грн. має імовірність 0,6; у заході Б одержання прибутку в сумі 20 тис.грн. – 0,4. Тоді очікуване одержання прибутку від вкладення капіталу (тобто математичне очікування) складе:

по заходу А – 9 тис.грн. (15*0,6)

по заходу Б – 8 тис.грн. (20*0,4).

 

При оцінці фінансового ризику необхідно враховувати такі специфічні фактори, як неплатоспроможність одного з агентів фінансової угоди, зміна курсу грошей, валюти, цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції, можливі вилучення визначеної частини фінансових ресурсів у процесі здійснення підприємницької діяльності. Величина ризику, або ступінь ризику, виміряється двома критеріями: середнє очікуване значення; мінливість можливого результату.

Середнє очікуване значення – це те значення величини події, що зв'язано з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення є середньозваженим для всіх можливих результатів, де імовірність кожного результату використовується як частоту або ваги відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, що ми очікуємо в середньому.

Середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу.. Для цього на практиці звичайно застосовують два близько зв'язаних критерії: дисперсію. І середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія являє собою середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

G = ,

де G – дисперсія;

х – очікуване значення для кожного випадку спостереження;

х – середнє очікуване значення;

n – число випадків спостереження (частота).

 

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

G = ,

де G – квадратичне відхилення.

При рівності частот маємо окремий випадок:

G =

Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є мірами абсолютної мінливості.

Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації. Коефіцієнт варіації являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень:

V = * 100 %,

де V – коефіцієнт варіації, %;

G – середнє квадратичне відхилення;

X – середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть мінливість ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим більше коефіцієнт, тим сильніше мінливість. Установлено наступну якісну оцінку різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % - слабка мінливість; 10-25 % - помірна мінливість; понад 25 % - висока мінливість.

Фінансові ризики вирішуються за допомогою різних засобів і способів. Засобами вирішення фінансових ризиків є їх запобігання, утримання, передача, зниження ступеня.

Під запобіганням ризику розуміється просте відхилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак запобігання ризику для підприємця найчастіше означає відмовлення від одержання прибутку. Утримання ризику має на увазі залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу утрату венчурного капіталу. Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад страховому суспільству. У даному випадку передача ризику відбулася шляхом страхування фінансового ризику. Зниження ступеня ризику – скорочення імовірності й обсягу втрат.

При виборі конкретного засобу вирішення фінансового ризику інвестор повинен виходити з наступних принципів:

1) не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;

2) треба думати про наслідки ризику;

3) не можна ризикувати багато чим заради малого.

Співвідношення максимально можливого обсягу збитку й обсягу власних фінансових ресурсів інвестора являє собою ступінь ризику, що веде до банкрутства. Вона виміряється за допомогою коефіцієнта ризику:

Кр = У / З

де Кр – коефіцієнт ризику;

У – максимально можлива сума збитку, грн.;

С – обсяг власних фінансових резервів з урахуванням відомих надходжень коштів, грн.

Дослідження ризикових заходів дозволяють зробити висновок, що оптимальний коефіцієнт ризику складає 0,3, а коефіцієнт ризику, що веде до банкрутства інвестора – 0,7 і більше.

Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи: диверсифікованість; лімітування; страхування й ін.

Диверсифікованість являє собою процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладення, що безпосередньо не пов'язані між собою.

Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажі, кредиту і т.п. Лімітування є важливим засобом зниження ступеню ризику і застосовується банками при видачі позичок при укладанні договору на овердрафт і т.п.; суб'єктам, що господарюють – при продажі товарів у кредит (по кредитних картках), по дорожніх чеках і єврочекам і т.п.; інвестором – при визначенні сум вкладення капіталу і т.п.

Сутність страхування виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження ступеня ризику до нуля.

Процес управління фінансовими ризиками складається із шести стадій: визначення мети, з'ясування ризику, оцінка ризику, вибір методів управління ризиком, їхнє здійснення й оцінка результатів.

Визначення мети зводиться до забезпечення існування фірми у випадку значних збитків.

Імовірність ризику з'ясовується за допомогою збору різної інформації як з офіційних так і неофіційних джерел.

Аналіз ризиків можна підрозділити на два види, які доповнюють один одного: якісний і кількісний. Якісний аналіз являє собою по суті другий етап управління ризиком – ідентифікацію всіх можливих ризиків, його головна задача – визначити фактори ризику, етапи роботи на яких виникає ризик і т.д. Кількісний аналіз – це визначення конкретного розміру грошового збитку по окремих підвидах і фінансовому ризику в цілому.

Високий ступінь фінансового ризику проекту приводить до необхідності пошуку шляхів її штучного зниження: розподіл ризику між учасниками проекту, самострахування (передача частини ризику всім здобувачам прибутку від даного проекту), с трахування (укладання договору зі спеціалізованою страховою фірмою), резервування коштів на покриття непередбачених витрат і т.д.

Для попередження ризику звичайно використовують такі способи: регулярна оцінка платоспроможності підприємства; зменшення розмірів одержуваних кредитів; страхування кредитів; стійке забезпечення кредиту; укладання постійних кредитних договорів замість одержання разових кредитів і т.п.

Для зниження фактора фінансового ризику на практиці застосовують: опціон – це документ, що засвідчує право на покупку або продаж якого-небудь товару за фіксованою ціною. Ф'ючерси (контракти на майбутнє) – основний тип цінних паперів, що фігурує на товарних біржах. Контракт є зобов'язанням продавця поставити у визначене місце у визначений місяць визначену кількість товару.