Сучасна релігійна ситуація в Україні

1. Основні догмати, обрядові та культові особливості ісламу.

2. Стан православних церков після проголошення незалежності України.

3. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Коран включає наступні догмати, безперечне виконання яких є обов’язковим для всіх мусульман: 1) віра в Аллаха. На противагу християнській Трійці, іслам стверджує, що Бог єдиний; 2) віра в ангелів та демонів. Це безтілесні істототи, які виконують волю Аллаха; 3) віра в святість Корану; 4) віра в пророків і посланність Мухаммада; 5) віра в рай та пекло; 6) віра в Божественну визначеність наперед; 7) віра в безсмертя душі; 8) вчення про священну війну з невірними – джихад.

Іслам має п’ять «стовпів віри», що вказують на найважливіші обов’язки мусульманина – аркан: 1) сповідування віри; 2) щоденна п’тиразова молитва – намаз; 3) дотримання посту в місяць рамазан; 4) обов’зкова сплата податку – закят; 5) паломницво до святих місць.

2. Відповідаючи на друге питання треба зазначити, що сьогодні існує принаймні три значні православні церкви в Україні: УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ. УАПЦ виникла в 20-ті роки XX ст. і, після гонінь в часи радянської влади, у 1990 р. Відновила свою діяльність. На сьогодні вона має біля 1,5 тис. Приходів. УПЦ − це частина Руської православної церкви, яка отримала грамоту про неалежність від РПЦ у 1990. На сьогодні вона має біля 12 тис. Приходів, свої духовні школи та друковані видання. УПЦ-КП виникла у 1992 р. Внаслідок спроби частини єпископів УПЦ та УАПЦ об’єднатися. Вона має біля 4 тис. Общин. Відсутність єдності в православ’ї обумовлена багатьма причинами: історичними, національними, психологічними, геополітичними. Але головним чином розкол у православ’ї пояснюється відсутністю єдиної історичної пам’яті народу, культурної та ментальної єдності населення України. Ці фактори визначають ситуацію в якій частина населення прагне до автокефалії (на Заході), а інша частина згодна з тим, що церква перебуває в підпорядкуванні РПЦ (на Сході). 25-30 % опитаних відносять себе до православ’я українського спрямування. Ситуація ускладнюється конфліктністю відносин між церквами, їх боротьбою за вплив на політику, претензіями на виключність та втручанням в процес з боку РПЦ. На сьогодні не існує єдиного плану входу з церковної кризи. В ситуації коли надання автокефалії залежить від Московського та Константинопольського патріархату, лише подолання суперечностей в середині українського православ’я є запорукою отримання автокефалії.

3. Відповідаючи на третє питання варто звернути увагу на причини виникнення та класифікацію нетрадиційних вірувань. Нетрадиційні релігії спричинені кризою традиційних релігій, стрімким розвитком НТР, кризою традиційної культури та поширенням нових духовних ідеалів та практик. Нетрадиційні релігії поєднують у собі елементи багатьох релігій, використовують ідеї окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, тощо. Усі нетрадиційні релігії, на відміну від традиційних, роблять акцент не на віровченні (загальному одкровенні), а на можливості прямого містичного єднання з Богом (індивідуальному одкровенні). Вони визнають істинність і спасительність усіх релігій, можливість дійти Бога різними шляхами. Нетрадиційні релігії визнають можливість втілення Бога в окрему людину, досягнення нею спасіння й святості вже в цьому житті. Нетрадиційні релігії класифікуються наступним чином: неохристиянські − течії, що модернізують традиційне християнство, адаптуючи його до умов часу. Для неохристиян характерна спрощена доктрина, прозора мораль, наголос на особистому виборі та зусиллі віруючого, простіша символіка та богослужіння (Собор незалежних євангельських церков, Церква повного Євангелія, Церква «Філадельфія», Церква Бородиці, мормони, Церква єднання Муна, Церква Христа); орієнтальні (східні) − вчення, що адаптують східні релігійні ідеї до західного способу життя. Вони розробляють новітні, полегшені способи духовних практик, психотехнік (кришнаїзм, вчення Сатьї Баби, центр Шрі Чінмоя, Ошо-центр, Сахаджа його); неоязичництво − течії, що відроджують та модернізують слов’янські язичницькі вірування, адаптуючи їх до сучасності. Намагаються створити сучасні форми язичництва, альтернативні християнству (Рідна віра, РУН віра); синтетичні − течії, що поєднують в собі елементи східних та західних релігійних ідей та практик (Братство Грааля, Агні Йога, Біле братство, Бахаїзм); сайєнтологічні − течії, що синтезують релігію й науку, політику, бізнес в єдину систему поглядів (Діанетика, Наука розуму, Християнська наука); сатанізм − культи, що відроджують середньовічні таємні практики поклоніння злу.

 

Питання для самостійної роботи:

1. Ідейний взаємозв’язок іудаїзму, християнства та ісламу.

2. Коран – священна книга мусульман.

3. Шаріат як мусульманська правова система.

4. Традиціоналізм та модернізм в ісламі.

5. Релігійна ситуація в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку.

6. Українське православ'я: історичні тенденції розвитку.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Готуючись до першого питання, потрібно взяти за основу наступне. Бог розглядається в ісламі як вічна істота. Іслам запозичив від іудаїзму ідею посередництва між Богом і людьми, відкинувши християнський догмат Боговтілення. Мухаммад – пророк, людина, обрана Богом, а тому здатна бачити і чути все, чого не можуть інші: спілкуватись з Богом і ангелами. Мухаммад передає людям Одкровення Боже - Коран, який нібито не створений, а існує вічно. З монотеїзмом пов’язана важлива в ісламі ідея покірності Богові, слухняності та смирення. Іслам проголошує рівність людей перед Богом. Космогонія, антропологія й есхатологія ісламу викладені в Корані відповідно до іудео-християнських уявлень з незначними особливостями. Світ, за Кораном, створений Богом з нічого за шість днів. Перші люди, Адам та Єва, створені з матерії. Іслам прийняв вчення про двоїсту природу людини (тілесну і духовну), про смерть тіла і безсмертя душі. Головне в ісламі посідає есхатологія. Мусульманська теологія розробила вчення про майбутню долю світу: через певний час настане страшний суд, на якому, як і у християнстві, буде визначено для кожної людини відплату – рай чи пекло.

2. Вважається, що Коран є предвічною книгою, а зміст його було передано пророку Мухаммаду в Божественних Одкровеннях. В дійсності ж Коран було укладено упродовж кількох десятиліть після смерті Пророка на основі його проповідей. Текст Корану написаний римованою прозою і складається з 114 сур (глав), які складаються з 6200 айятів (віршів). Книга містить настанови, повчання, правила, заборони, накази культового, етичного, юридичного, господарчого характеру. Для однозначного розуміння й інтерпретації Корану потрібно було створити традицію тафеіра, тобто тлумачення його тексту. Коран як джерело віровчення доповнюється не менш важливим для мусульман джерелом – суною. Суна – це збірка священних переказів (хадисів) про життя, чудеса та повчання Пророка.

3. По цьому питанню, в першу чергу, необхідно з’ясувати, що шаріат (араб. аш-шаріа, букв. прямий, правильний шлях) – зведення норм моралі, права, культових розпоряджень, що регламентують усе суспільне й особисте життя мусульман. Норми шаріату можна поділити на ті, що стосуються обрядово-культової діяльності, і ті, що стосуються питань державного, цивільного і кримінального права. Більшість розпоряджень шаріату мають загальний характер і визначають основні принципи ісламського законодавства. Разом з тим, у ньому можна зустріти і конкретні юридичні норми, особливо щодо ритуальної практики. Головними джерелами шаріату є Коран і суна (збірка хадисів). Становлення ісламської юриспруденції відбувалося паралельно з фіксацією хадисів. Систематизація мусульманських священих переказів сприяла формуванню шаріату

4. Відповідь на третє питання стверджує, що сучасний іслам має два основні напрями – традиційний та модернізований. Представники традиційного ісламу – консервативне духовенство - налаштовані проти будь-яких нововведень; вони проповідують повернення до ісламу в його первісній чистоті й простоті, заперечують використання наукових і технічних досягнень інших країн. Традиціоналісти прагнуть теократії. Традиційний іслам характерний для країн Сходу (Пакистан, Іран, Саудівська Аравія), де збереглися залишки феодалізму.

Представники модернізованого ісламу намагаються замінити шаріат буржуазним правом, спростити обряди, запроваджувати досягнення науки й техніки країн Західної Європи. Виступають за примирення науки і релігії, підтримують позицію зближення з іншими релігіями. Діяльність модерністів спрямована до пристосування ісламу до вимог сучасності. Нині цей напрям властивий усім країнам з переважаючим поширенням ісламу (Туніс, Алжир, Сирія, Єгипет).

4. Відповідаючи на перше питання необхідно розкрити основні історичні віхи розвитку православ’я в Україні. Виділяють кілька етапів. Православ’я київської доби X-XIII ст. має початок з акту хрещення Русі по візантійському обряду в 988 р., яке князь Володимир прийняв від корсунського духовенства. Київське християнство часів Володимира − це слов’янський варіант християнства, для якого характерні: універсалізм − тісні зв’язки як з Візантією так і з Римом, орієнтація переважно на кирило-мефодіївську традицію слов’янського християнства, виборність духовенства. Хоча розкол 1054 р. став підставою для включення Русі в орбіту візантійського християнства, але зберігалася напруженість між провізантійськими та прокиївськими тенденціями в політиці церкви. В цілому християнство цієї доби мало де факто автономний статус від Константинополя. Православ’я польсько-литовської доби − XIV-XVII ст. У 1300 р. відбувся перенос київської кафедри до Володимира на Клязьмі, а в 1325 р. у Москву. Паралельно з 1302 по 1391 рр. існувала Галицька митрополія. Але в результаті переходу під владу Литви, з 1317 р. була відновлена окрема Київська (Литовська) митрополія. Остаточний поділ митрополії на Київську та Московську відбувся у 1448 р., коли в Москві був поставлений власний єпископ Йона, а Константинополь у 1458 р. висвятив на митрополита Київського Григорія Болгарина. Протягом XV-XVII ст. православна церква в межах перебувала під тиском Речі Посполитої. Після унії 1596 р. православне духовенство залишилося без єпископату, який був відновлений лише в 1620 р. (а легалізований у 1632 р.). Найвищого розвитку українське православ’я досягло за Петра Могили (1632-1647). Церква стали вагомим чинником національно-духовного та державного відродження України. Православ’я доби Російської імперії та Радянської влади − кін. XVII-поч. XX ст. Після з’єднання України з Росією у 1654 р. та політичного поділу України між Росією та Польщею, відбулося з’єднання Київської митрополії з Московським патріархатом у 1685 р., яке привело до повної втрати самобутності українського православ’я. Протягом 1721-43 рр. Київська митрополія була перетворена на звичайну єпархію. І хоча в 1743 р. їй був повернутий статус митрополії, при Катерині II з 1764 р. остаточно ліквідуються рештки самоврядування української церкви. Для цього періоду характерні одержавлення, централізація, ідеологічне обслуговування церквою самодержавства. В 20-х рр. XX ст. в Україні зародився рух автокефалістів, який привів до виникнення у 1921 р. УАПЦ, що була знищена в 1930 р. В часи радянської влади православні громади в Україні існували у складі Українського екзархату аж до 1990 р., коли отримала статус автономії УПЦ.

5. Відповідаючи на перше питання треба вказати на те, що релігійне відродження в Україні доби незалежності виявилося зростанням кількості зареєстрованих конфесій та релігійних організацій з 9 конфесій до 120, а релігійних організацій з 4,5 до 34 тис. 60-65% громадян позитивно оцінюють значення релігії та церкви для суспільства. Найчисельнішою конфесією України є православ’я (загалом 17 тис. приходів), хоча православними себе вважають біля 40% населення. Серед найбільших православних церков України є УПЦ московського патріархату, УПЦ київського патріархату, УАПЦ. Католицизм представлений Українською греко-католицькою та римо-католицькою Церквами, які мають, відповідно, 3685 та 1061 організацій. Протестантські церкви нараховують біля 8,5 тис. і складають 25% від загальної цифри релігійних спільнот України. Активно розвиваються баптисти (3025), п’ятидесятники (2517), адвентисти (1101), Свідки Єгови (біля 1200). Іслам та іудаїзм відносяться до конфесій релігійних меншин (959 та 285). Отже, Україна є багатоконфесійною, полірелігійною країною в якій християнські релігії в їх традиційних, модерних та постмодерних виявах, домінують над нехристиянськими у співвідношенні 80% до 20%.

Сьогоднішню Україну не можна назвати суто православною країною. Швидке зростання традиційних християнських церков (православні, греко-католицькі, римо-католицькі), яке відбувалося в перші роки незалежності майже зупинилося, натомість темпи зростання протестантських церков залишаються значними, так, що співвідношення традиційного та нетрадиційного християнства становить 50 % до 40%. Окрім того, постійно збільшується кількість нецерковних християн та просто віруючих, що взагалі не відносять себе до певної конфесії.

 

Питання до індивідуальної роботи:

1. Чому Мухаммада називають «печаткою пророків»?

2. Консервативні та новаторські тенденції в ісламі.

3. Охарактеризуйте містику ісламу. Суфізм.

4. Чи можна вважати, що православ’я є найважливішим чинником самоідентифікації сучасного українця?

5. Якими є основні шляхи до порозуміння в українському православ’ї.

6. На Ваш погляд які існують проблеми здобуття автокефалії українською Церквою?

7. Роль протестантських конфесій у формуванні громадянського суспільства в Україні.

 

Проблемні ситуації:

1. В своїх проповідях Мухаммад закликав повернутися до стародавньої релігії Ібрахіма, розкрийте зміст цього заклику.

2. Мусульмани стверджують, що Коран є повним Одкровенням. Чи мають вони підстави для таких тверджень?

3. Відомо, що в Корані Ісус Христос постає великим пророком. Чи може таке тлумачення постаті Ісуса стати основою для релігійного діалогу? Які ще підстави можуть бути для діалогу між християнами та мусульманами?

4. Які наслідки мало введення християнства в Київській Русі? Як позначилася на еволюції моральної свідомості нашого народу проблема двовір’я?

5. М. Грушевський, характеризуючи роль православ’я 16 - 17 ст. сказав, що воно «... було символом української нації». Чи залишається воно таким і нині?

6. В свій час Ред’ярд Кіплінг зауважив: “Схід є Схід, а Захід є Захід і їм ніколи не зустрітися”. Наскільки справедливим таке твердження сьогодні?

7. Наскільки вдалими можна вважати намагання вирішити проблему самореалізації сучасними нетрадиційними релігіями?

8. На сьогоднішній день в світі налічують більше 1 млн. неоязичників. В чому ви бачите причини відродження язичництва?

 

Теми творчих робіт:

1. Роль ісламу в сучасній геополітиці.

2. Сучасна соціально-політична доктрина ісламу.

3. Проаналізуйте чинники зіткнення християнської та ісламської цивілізацій.

4. Проблема жінки в ісламі. Коран про її права та обов’язки.

5. Українське православ`я: пошуки шляхів порозуміння.

6. Можливість створення в Україні помісної православної Церкви.

 

Реферати:

1. Іслам на українських землях: історія та сучасність.

2. Економічні засади арабського суспільства, сакралізовані Кораном.

3. Особливості економіки мусульманських країн.

4. Іслам та проблеми оподаткування.

5. “Третя світова теорія” Муамара Каддафі.

 

Першоджерела:

1. Абу Аля Ал Маудуді. Принципи ісламу. − Л., 1995.

2. Коран. − М., 1990.

3. Максуд Р. Ислам. − М., 1998.

4. Резван Е. Коран: тексты, переводы, комментарии. − СПб., 2000.

5. Ханиф С. Что должен знать каждый об исламе и мусульманах. − К., 1995.

6. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. К., 1992.

7. Бхактиведанта Свами Прабхупада Источник вечного наслаждения. Бхактиведанта Бук Траст. Калькутта 1986. С. 1-851.

8. Бхактиведанта Свами Прабхупада. Бхагавад-гита как она есть. Бхактиведанта Бук Траст. – Калькутта. 1984. С. 1-828.

9. Сатсварупа Даса Госвами. Очерки ведической философии. – Бхактиведанта Бук Траст. - Калькутта. 1989. С. 7-110.

10. Устав Русской Православной Церкви.

11. Флоровский Г. Пути русского богословия.--Имка-Пресс. 1993.

Допоміжна література:

1. Бартольд В. Ислам и культура мусульманства. − М., 1992.

2. Васильев Л.С. История религий Востока. − М., 1988.

3. Грюнебаум Г. Классический ислам. − М., 1986.

4. Климович Л. И. Книга о Коране. Его происхождении и мифологии.

− М.,1988.

5. Массэ А. Ислам. − М.,1961.

6. Пиотровский М.Б. Коранические сказания. − М., 1991.

7. Ислам: исторические очерки. − М., 1991.

8. Ислам: словарь. − М., 1988.

9. Ислам. Энциклопедический словарь. − М.. 1991.

10. Христианство, иудаизм, ислам. Верность и открытость. − М., 2004.

11. Здіорук С. Суспільно-релігійні вияви: виклики України XXI століття. − К., 2005.

12. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. − К., 1999.

13. Історія християнської церкви на Україні.К., 1992.

14. Матвєєв В. 16 кіл, 108 намистинок… // Людина і світ. − № 2. − 1999.

15. Огієнко І.І. Українська церква. К. 1993.

16. Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України. Колективна монографія. − К., 2009.

17. Релігія і нація в суспільному житті України й світу. Колективна монографія. − К., 2006.

18. Саган О. Національні прояви православ’я: український аспект. − К., 2001.

19. Україна релігійна. Прогнози релігійного життя України. Колективна монографія. − К., 2008.

20. Україна релігійна. Стан релігійного життя. України. Колективна монографія. − 2008.

21. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. в 3-х т. К., 1994.

22. Християнство доби постмодерну. Колективна монографія. − К.. 2005.