Семінар: Католицизм: організація, вчення, культ

1. Особливості католицького віровчення та культу.

2. Організація католицької Церкви. Ватикан.

3. Становлення та розвиток соціального вчення католицької Церкви.

4. Сутність ідеології та особливості організації класичного протестантизму.

5. Етапи формування та особливості віровчення пізнього протестантизму.

 

Методичні рекомендації до семінару:

1. Віровчення католицизму (як і православ’я) грунтується на Святому Письмі та Священному Переказі. Католицька Церква ще до розколу 1054р. вносила нові догмати до християнського Символу віри та коригувала культову практику. Так, у 539р. на церковному помісному соборі в Толедо було прийнято догмат філіокве (латин. filioque), суть якого полягає в тому, що Дух Святий сходить не лише від Бога-Отця, але і від Бога-Сина. І, оскільки, як свідчить Євангеліє від Матвія, Римська церква була заснована самим І.Христом за посередництвом апостола Петра, то, відповідно, вона претендує на першість у християнському світі. Єпископи Риму вважаються намісниками Бога, а відтак, вони не мають права помилятися. Звідси - догмат про непогрішимість папи Римського у справах віри та моралі, який проповідує з амвону. Цей догмат почав формуватися ще у Vст., але затверджено його було на I Ватиканському соборі у 1870р. Були розроблені учення про чистилище, про «наднеобхідні заслуги», що пов’язано з теорією й практикою індульгенцій. Надзвичайне значення має культ Богородиці (почав формуватися з IVст.).

Існують канонічні відмінності католицької Церкви. Вони мають обрядово-культовий характер. Духовенство приймає обітницю безшлюбності – целібат. Існує непорушність таїнства шлюбу – не дозволяються розлучення, мають особливості і інші таїнства. Значного поширення набув культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. Богослужіння (Меса) супроводжується органною музикою. II Ватиканський собор (1962 – 1965рр.) визначив модернізацію культу та практики католицької Церкви. Сучасний католицизм є надзвичайно впливовим у світі значною мірою завдяки демократичності культу, а також своєю наближеністю до соціально-економічних та політичних процесів суспільства.

2. Католицька церква має централізовану організацію. Главою її є папа Римський (офіційний титул – Pontifex maximus), який обирається на конклаві (закритих зборах) двома третинами голосів вищих посадових осіб Католицької Церкви – кардиналів. Резиденція першоієрарха знаходиться в Ватикані (Папська держава, що розташована на території Риму). Адмістративними справами керує кардинальська комісія, церковними й політичними – Римська Курія (уряд)., створена ще в 1588р. Папою Сикстом 5. Тепер Курія – це Державний Секретаріат (центральний орган), 9 Конгрегацій, 12 Папських Рад, 3 Трибунали і 3 Відділи.

Велика кількість віруючих, що проживають на значній території, зумовила складну систему управління Церквою. Віруючі об’єднуються в душпастирські осередки – парафії, які територіально об’єднані в дієцезії, архідієцезії, митрополії на чолі з єпископами. Сукупність дієцезій у межах однієї держави формує Національну церкву, яку очолює кардинал. Національні церкви – складові єдиної Католицької церкви. Окрім Римо-Католицької Церкви, до католицизму відносяться ще 13 уніатських Церков, що визнали адміністративну владу і духовний авторитет Папи Римського, частково католицьке віровчення, але зберегли культову практику і внутрішній устрій. Найбільшою (чисельно) є Українська Греко-Католицька Церква. Дипломатичні стосунки з іншими державами Ватикан підтримує через своїх представників – Апостольських нунціїв (послів). Дипломатичні стосунки з Україною були встановлені у 1992р. Нинішній Апостольський нунцій в Києві – архієпископ Іван Юркович.

Католицька церква має велику кількість чернечих орденів: бенедиктинці, францисканці, домініканці, кармеліти, єзуїти та ін., які мають свої статути. Ці організації ченців спеціалізуються на провідницькій, місіонерській, виховній та благодійній діяльності. Нині існує майже 180 чернечих орденів.

3. Потрібно знати, що віровчення протестантизму у найбільш повному вигляді було сформульовано М. Лютером в «Аугсбурзькому визнанні віри», прийнятому 1559 р. Воно має наступні принципи:

- визнання абсолютного авторитету Біблії;

- визнання того, що людина спасається виключно через персональну віру;

- визнання, що виправдання грішника можливе не через добрі справи, а через благодать Божу.

Відповідно до цих віроповчальних положень було сформульовано основні особливості протестантизму:

- загальне священство (кожен віруючий може звертатися до Бога через молитву); духовенство не є посередником між Богом та людьми;

- ліквідація целібату; ліквідація інституту чернецтва та монастирів.

- повернення до традиції ранньої Церкви;

- критика інституту папства;

- заперечення молитви за померлих та молитов до святих;

4. Слід з’ясувати, що подальший розвиток протестантизму пов’язаний з двома основними чинниками: виникненням нових деномінацій та модернізацією теологічних доктрин традиційного протестантизму. У XVII ст. у Великій Британії з’являються баптисти; у 1830р. – у США Церква Ісуса Христа святих останнього дня, більш відома під назвою «мормони»; у 1884р. у США – свідки Єгови; у 1901р. у США – християни віри євангельської, більше відомі під назвою «п’ятидесятники». Протестантизм виходить з того, що природні права людини є споконвічно притаманні людям. Реформація заклала фундамент концепції прав людини і громадянина, яка сьогодні стала наріжним каменем політичної та моральної культури. Протестантизм сповідує ідею покликання, культ працелюбності, успіху; засуджується марнотратство та неробство. У великій пошані - стоїчне ставлення до життєвих негараздів та наполегливість у досягненні мети.

Питання для самостійної роботи:

1. Чернечі ордени. Орден єзуїтів та його діяльність.

2. ІI Ватиканський Собор та його соціальне значення.

3. Причини та наслідки Реформації.

4. Англіканство: історія та сучасність.

5. Напрями неопротестантизму та їх віросповідні особливості.

 

Методичні вказівки до самостійної роботи:

1. Католицьке чернецтво згуртоване в централізовані, відносно автономні спільноти – ордени, які мають свої статути та організаційно підпорядковуються Ватикану. Це бенедиктинці, францисканці, домініканці, кармеліти, єзуїти та інші. Ці духовні організації ченців спеціалізуються на проповідницькій, місіонерській, виховній та благодійній діяльності. Зокрема орден єзуїтів (товариство Ісуса) був заснований іспанцем І.Лойолою у 1534р. для боротьби з Реформацією. Основна мета – навчання та виховання молодого покоління. Створивши внутрішню потужну систему теологічної підготовки, орден за короткий час став могутньою релігійно-ідеологічною силою католицизму в боротьбі з реформаційними ідеями. Єзуїти реформували систему освіти. Відкривши по всій Європі мережу духовних навчальних закладів (семінарії, колегії, академії), орден перетворився в монополіста в галузі освіти та виховання. Нині орден є наймогутнішим в католицькій Церкві, який активно впливає на різні напрями її діяльності. Орден має своїх представників у різних регіонах світу, керівництво над якими здійснюється Генеральною радою. Має 33 власні університети, 200 шкіл різного типу.

2. Другий Ватиканський собор оголосив політику оновлення (аджорнаменто), що відтворено у 16 найважливіших документах. Головна суть цієї політики – модернізація соціально-політичної доктрини, курс на більш тісний зв’язок віровчення з сучасними реаліями в соціальній, політичній, економічній сферах. Основна мета Собору – розповсюдження віровчення шляхом євангелізації (навернення народів або окремих осіб в християнство). Теоретичне обгрунтування - у заповіді І. Христа своїм учням: «Ідіть і научіть усі народи» (Мв. 28.19). Програма євангелізації є цілісною соціально-політичною програмою римської ієрархії на сучасному етапі життєдіяльності церкви. На Соборі також було прийнято рішення про спрощення багатьох обрядів та пристосування їх до місцевих умов, запровадження при Богослужінні національних мов. Надзвичайно важливим у справі порозуміння в християнському світі стало рішення Собору про зняття взаємної анафеми, проголошеної в 1054р. Римською та Константинопольською Церквами.

3. Відповідь на перше питання потрібно розпочати з визначення поняття Реформації, вказавши, що це національно-визвольний та революційний рух у країнах Європи, що відбувався під релігійними гаслами. Основними соціально-економічними причинами Реформації були такі: криза феодалізму як суспільно-політичного й економічного ладу, розвиток товарно-грошових відносин, зміцнення позицій дрібної буржуазії, прагнення до подолання феодальної роздрібненості та утворення централізованих держав.

Саме у цей час католицька церква була найбільш впливовим інститутом феодального суспільства, тому будь-який суспільно-політичний рух неодмінно набував певної теологічної форми. Боротьбу проти католицької церкви очолив німецький теолог Мартін Лютер. Він оприлюднив 95 тез, у яких звинувачував католицьку церкву стосовно практики продажу індульгенцій. Незалежно від Лютера своїм шляхом до Реформації прийшов Ульріх Цвінглі (Німеччина), у Женеві реформацію здійснював Ж.Кальвін, у Англії проти засилля Риму виступив король Генріх VIII, щоправда з особистісних причин.

Важливим наслідком Реформації було те, що вона дала поштовх до консолідації націй та утворення національних держав у Європі. Святе Письмо – Біблія було перекладено національними мовами, які стали впроваджуватися у церковну практику. З появою Аугсбурзького віросповідання почалася епоха конфесійності в церковному житті, що заклало фундамент для ствердження принципу свободи совісті.

Подальший розвиток протестантизму пов’язаний з двома основними чинниками: виникненням нових деномінацій та модернізацією теологічних доктрин традиційного протестантизму.

4. Варто звернути увагу, що виникнення англіканської церкви розпочалося з ініціативи правлячих кіл. У 1534р. англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи, а короля Генріха VIII – її главою. Саме з особистісних причин короля були розірвані церковні стосунки з Ватиканом. Було закрито монастирі, а їхнє майно конфісковано. Англійська церква прийняла протестантські догмати про виправдання вірою і про Святе Письмо як єдине джерело віри. Але при цьому залишився католицький догмат про церкву як необхідного посередника між Богом і людьми. Таким чином, англіканська церква поєднала католицькі та протестантські догмати. Ця церква є державною у Великобританії. Її постійним главою є монарх, який призначає вищих ієрархів – архієпископів та єпископів, які є довічними членами палати лордів.

5. Необхідно знати, що основи протестантської релігійної ідеології закладені у вченнях німецьких теологів М. Лютера і Ф.Меланхтона, швейцарців У.Цвінглі і Ж.Кальвіна. Реформація виступила на захист свободи особистості. На основі цих вчень виникла містична школа – пієтизм (з лат. – благочестя). Вважалось, що в стані релігійного екстазу людина стає рівною абсолюту, тобто завдяки власним зусиллям долає гріховність своєї природи. На грунті пієтизму сформувався новий напрям – романтизм, фундатором якого є Ф.Шлейєрмахер. Вважав, що релігійне почуття є вродженим і становить невід’ємну складову людської психіки. Вища і самодостатня цінність є не Бог, а сама людина. С.К’єркегор став засновником відразу двох напрямів сучасної релігійно-філософської думки: діалектичної теології та екзистенціалізму. Розумів релігійність як прояв справжньої людяності, акцентував на абсолютній трагічності людського існування. Головна позиція діалектичної теології – усвідомлення нездоланної прірви між Богом і людиною, святістю і гріхом (Д.Бонхоффер). Релігія і релігійність – не більше, ніж людські уявлення. Відповідальність людини перед вимогами світу є ознакою повноліття людини. Справжній інтерес протестантських модерністів і авангардистів полягає не в запереченні «надприродного», а в пошуах його нового сенсу в сучасному світі - шляхом пошуку Бога всередині світу

 

Питання до індивідуальної роботи:

1. Як змінювалося в Новітній час ставлення католицької Церкви до проблем культури, екуменізму?

2. Роль Ватикану в сучасних світових процесах.

3. Охарактеризуйте екуменічну та соціальну діяльність Івана Павла ІІ.

4. Оцінка керівництвом католицької Церкви інквізиції та хрестових походів.

5. Як поєднується централізм католицької Церкви з проблемами місцевих церков?

6. Чому протестантизм виник як опозиція католицькій Церкві?

7. Чим пояснюється спрощення культу та ліквідація чернецтва в протестантизмі?

8. Поясніть ставлення до Передання в протестантизмі.

9. Чим пояснюється заперечення іконошанування в протестантизмі?

Проблемні ситуації:

1. Рим вважається апостольською столицею. Католицизм обґрунтовує цей факт наслідуванням влади від ап. Петра. Як Ви можете пояснити це вчення католицизму?

2. Іван Павло II, звертаючись після Другої світової війни до німецьких єпископів, сказав: «Вибачаємо і просимо вибачити!». Що визначає цю глибоку формулу?

3. Чим католицизм відрізняється від православ’я в догматичному плані? Розкрийте зміст основних догматичних понять католицизму, що відрізняють його від православ’я: “Filiouve”, «Верховенство Папи», «Непогрішність Папи». Наскільки ці вчення виступають нездоланною перепоною для діалогу Церков?

4. Обґрунтуйте принцип загального священства в протестантизмі. Чи можна вважати цей принцип в певному розумінні проявом загальної тенденції до демократизації різних сфер життя?

5. Чому протестантизм вважають ідеологією буржуазії, адже саме продаж індульгенцій католицькою церквою є свого роду реалізацією ринкових відносин в духовному житті?

6. У чому принципова відмінність протестантського та православного ставлення до збагачення?

7. На яких засадах можливий діалог протестантів з представниками традиційних Церков?

8. Чим можна пояснити велику кількість протестантських церков і як це можна узгодити з принципом єдності Церкви?

 

Теми творчих робіт:

1. Принципи стосунків католицької Церкви з іншими християнськими Церквами.

2. Сучасний стан та перспективи діалогу католицької та православної Церков.

3. Тенденції розвитку католицизму в XX-XXI ст.

4. Діяльність та вчення Папи Бенедикта XVI.

5. ІІ-й Ватиканський собор: новизна соціально-економічних ідей.

6. Проаналізуйте сучасні тенденції в розвитку протестантизму.

7. Тенденція харизматизації сучасного християнства.

8. Протестантська етика як моральна основа формування підприємництва.

Реферати:

1. Ватикан як скарбниця шедеврів європейського мистецтва.

2. Мартін Лютер та Реформація.

3. Англіканство: історія та сучасність.

4. Які існують напрями класичного протестантизму?

5. Виникнення та ідеологія баптизму.

6. Особливості віровчення адвентистів.

7. Віровчення та практика п`ятидесятників харизматичного спрямування.

8. Протестантизм та підприємництво.

Першоджерела:

1. Второй Ватиканский Собор. Конституции. Декреты. Декларации. – Москва – Брюссель, 1992.

2. Гуардини Р. Господь. − Брюссель, 1995.

3. Де Любак А. Католичество. Социальные аспекты догмата. − 1992.

4. Джусани Л. Христианство как вызов. − М., 1993.

5. Иоанн Павел II. Единство в многообразии. – М., 1994.

6. Иоанн Павел II. Любовь и ответственность. – М., 1993.

7. Иоанн Павел II. Про співвідношення віри і розуму. Енциклік. − К., 2000.

8. Карсавин Л.П. Католичество. Общий очерк.--Петроград.1918.

9. Рауш Т. Католичество в третьем тысячелетии. − М., 2007.

10. Церква і соціальні проблеми енцикліка «Сотий рік». Львів, 1993.

11. Честертон Г. Ортодоксия // Вечный человек. − М., 1991.

12. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. / Избр. произведения. – М., 1990.

13. Мартин Лютер Время молчания прошло. Избранные произведения 1520-1526 гг. − Харьков, 1992.

14. Райт Н. Иисус надежда постмодернистского мира. − Черкассы, 2006.

15. Райт Н. Что на самом деле говорил ап. Павел. Был ли Павел из Тарса основателем христианства? − М., 2004.

16. Робинсон Дж. Быть честным перед Богом. − М., 1993.

17. Громадка Й. Перелом в протестантской теологии. − М., 1993.

18. Бультман Р. Иисус // Путь. − 1992. − № 2. − С. 3-136.

19. Гайслер. Н. Энциклопедия христианской апологетики. − СПб., 2004.

 

Допоміжна література:

1. Історія релігій в Україні. Навчальний посібник. За ред. Колодного А.М., К., 1999.

2. Католицизм. Словарь. – М., 1991.

3. Постнов М.Э История Христианской церкви до разделения церквей. − К., 1991

4. Рашкова Р.Т. Ватикан и современная культура. – М., 1998.

5. Рожков В. Очерки по истории Римско-Католической Церкви. − М., 1994.

6. Григулевич И.Р. История инквизиции XIII-XX ст. − М., 1970.

7. Лозинский С.Г. История папства. − М., 1986.

8. Адвентисти сьомого дня в Україні. – К., 1996.

9. Гараджа В.И. Протестантизм. − М., 1971.

10. Головащенко С. Історія християнства. Курс лекцій. − К., 1999.

11. Єленський В.Є. Сучасний протестантизм: динаміка, процеси, тенденції. − К., 1989.

12. Кеннет Боа Лабиринты веры. − М.,1992.

13. Митрохин Л.И. Баптизм. − М., 1966.

14. Протестантизм: словарь. − М., 1990.

15. Чанышев А.Н. Протестантизм. − М., 1979.