Т-17: Предмет релігієзнавства. Сутність та структура релігії. Суспільство та релігія: аспекти взаємодії

Мета: розкрити предмет, структуру, форми та специфіку релігієзнавства як науки. Ознайомитися зі специфікою феномена релігії, з’ясувати її стуктуру та основні функції. Визначити роль релігії у суспільстві.

Основні поняття: релігієзнавство, релігія, теологія, вільнодумство, релігійна свідомість, релігійний досвід, релігійний культ, релігійна віра, політеїзм, монотеїзм, деїзм, пантеїзм, філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, функції релігії, релігійна громада, право на свободу совісті, віросповідання, віротерпимість, віровчення, релігійна організація, релігійне управління /центр/, духовні навчальні заклади, статути /положення/ релігійних організацій, релігійна організація - юридична особа, реорганізація і ліквідація релігій­них організацій, релігійне майно, власність релігійних організа­цій, предмети релігійного призначення. секуляризація правових відношень /інс­титутів/, релігійна дискримінація, релігійно-конфесійні меншини, громадянські та політичні права, конвенція, пакт, резолю­ція, конфесійно-етнічні групи, релігійні права і звичаї, релі­гійні прала і звичаї, релігійний дисидент, репресія.

План лекції:

1. Предмет, структура та функції релігієзнавства.

2. Сутність та головні компоненти релігії.

3. Основні сфери суспільного вияву релігії.

4. Сучасні моделі державно-церковних відносин.

 

Семінар: Релігія як культурно-історичний феномен.

Суспільство та релігія

1. Предмет, об’єкт та функції релігієзнавства.

2. Сутність, структура та функції релігії.

3. Основні сфери суспільного вияву релігії.

 

Методичні вказівки до семінарів:

1. Підготовка до першого питання передбачає, в першу чергу, усвідомлення студентами того, що предмет релігієзнавства має особливу специфіку: ним є релігія, її сутнісні особливості та роль в суспільстві.

Для дослідження релігії використовуються наступні універсальні принципи: історизму (простежування виникнення, розвитку та функціонування релігії), об’єктивізму (відтворення явища у його внутрішній сутності, незалежно від уявлень про нього людей), дуальності (визнання основоположним для аналізу релігії поділу на природне та надприродне, священне та мирське, іманентне та трансцендентне), загальнолюдськості (сприйняття релігії як загальнолюдського феномену), толерантності (ввічливий діалог релігійних і нерелігійних світоглядів); а також методи дослідження: типологічний, структурно-функціональний, контекстуальний (аналіз релігійного явища в історико-культурному контексті), герменевтичний (врахування фактору тлумачення, розуміння людиною себе, світу і надприродного як фундаментального в аналізі релігії), феноменологічний (розуміння релігійних процесів через співвіднесення людських поведінки, ідей, уявлень, мотивів), компаративний (аналіз структур і явищ релігії в порівнянні з структурами і явищами інших релігій).

За своєю структурою релігієзнавство є полідисциплінарним утворенням, комплексність якого зумовлена складністю структури її об’єкта, що поєднує одночасно матеріальні, духовні та соціальні складові. Релігієзнавство об’єднує в собі такі основні структурні системи: історія релігії, філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, географія релігії, політологія релігії, етнологія релігії, феноменологія релігії тощо.

Як спеціальна предметна галузь філософського знання, що почала формуватися у XVII-XVIII ст., філософія релігії вивчає природу та сутнісні вияви релігії як духовно-культурного феномену. Психологія релігії вивчає психологічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігійних явищ. Соціологія релігії розглядає релігію як соціальний феномен, прослідковує ї зв’язки з різними структурами суспільства. Історія релігії зосереджується на дослідженні історичної еволюції, форм трансформації та сучасного стану релігії. Предметом географії релігій є роль природного чинника у процесі формування і поширення релігій, взаємозв’язок етнічності й конфесійності. Феноменологія релігії намагається виявити найбільш стійкі сутнісні риси релії шляхом порівняння релігійних явищ різних релігій. намагається об’єктивно, світоглядно нейтрально розглянути окремі явища релігії не привносячи в них оцінок дослідника. Тобто, базовою установкою феноменології релігії є „ епохе, ” – утримання від екзестенційних, ціннісних оцінок і суджень, відхід від дослідження історичної основи і зв’язків релігійного явища. Феноменологія практикує так зване „ ейдетичне бачення ”, яке полягає в інтуїтивному спогляданні сутностей, що лежать в основі релігійних феноменів, т.б., реалізується спроба побачити релігійний предмет таким яким він є. Виділяють описову (емпіричну) та інтерпретативну феноменологію.

2. Відповідаючи на третє питання необхідно пояснити, що релігія − це складний культутно-історичний та духовний феномен, який не лише виражає віру людини в існування надприродного початку, що є джерелом буття світу, а й виступає для людини засобом спілкування з Богом і суттєвим чинником її духовного зростання.

Суттєвими ознаками релігії є: поділ дійсності на природну та надприродну, визнання Бога (богів), як творчої сили, що творить світ; виділення двох буттєвих просторів − профанного (земного, гріховного) та сакрального (божественного, святого); духовне тлумачення природи людини, яка складається з смертного тіла та безсмертної душі; ідея спасіння, визволення людини з існуючого недосконалого світу; спеціальні духовні практики, що допомагають вдосконалити людину; наявність культово-символічної сфери, яка допомагає єднанню людини з надприродним.

Варто знати, що релігія має структуру. В ній можна виділити: релігійну свідомість, релігійний культ, релігійну організацію, які в цілому відповідають мовно-дискурсивному, символічно-практичному та суспільному аспектам феномена релігії. Релігійна свідомість − система дорефлективних релігійних переживань (віра, досвід, емоції, ціннісні установки та інтуїції), дискурсивних знань (уявлень, ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, догматів) та морально-вольових актів (практичних дій, рішень, духовних вправ), які разом утворюють релігійні уявлення та спосіб життя. Релігійна свідомість, як будь яка інша, має буденний та теоретичний рівні, включає ірраціональні та раціональні складові. Релігійний культ − це система символічних дій (обрядів, таїнств, свят) та духовних практик (молитв, медитацій), спрямованих на встановлення зв’язку з надприродним. Релігійна організація − об’єднання послідовників певного вірування навколо релігійних ідей та культу. Виділяють три типи організацій: церква, деномінація, секта.

Релігія, як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, задовольняє певні потреби особи та суспільства, виконує відповідні соціальні функції. Компенсаторна функція релігії надає віруючому того, чого йому бракує в реальному житті та захищає від різного роду негараздів. Світоглядна − формує релігійний світогляд людини, який формує релігійне тлумачення природи, людини та суспільства. Інтегративна − є засобом об’єднання єдиновірців навколо цінностей та принципів свого віровчення. Регулятивна − через систему своїх духовних цінностей, норм та правил впливає на приватне та громадське життя людини, визначаючи її поведінку та життєву позицію.

3. Відповідь на перше питання передбачає констатацію тісного зв’язку релігії з різними сферами суспільного життя: політикою, мораллю, правом, економікою, наукою та мистецтвом. Духовні засади мають бути провідними в усіх сферах діяльності. Сфера політики пов’язана, перш за все, з боротьбою за державну владу та її використанням. І хоча релігія, будучи духовним процесом, до того не повинна б мати відношення, все ж в реальності не так. Релігійні об’єднання живуть у суспільствах - певних державах, країнах, тому, щоб відстояти свій інтерес, вони змушені вступати в політичні стосунки. Наш час характеризується певним піднесенням суспільної активності. Певні релігійні догмати стають засадами політичної діяльності (наприклад, ісламський фундаменталізм, релігійні протистояння в колишній Югославії, між Англією та Ірландією, Індією та Пакистаном). Релігійні організації також висловлюють своє відношення до певних політичних подій та процесів, беруть участь у політичних заходах. Релігія має зберігати свій нейтралітет, тобто оцінка політичних подій має даватись з критеріями духовності.

В суспільного процесах існує два основних розряди норм, що визначають поведінку людини: моральні та юридичні. Моральні норми тримаються на силі та авторитеті громадської думки, традиціях, вихованні та людському сумлінні. Вони визначають людські дії згідно духовного та душевного станів. Релігія з давніх часів претендувала на роль моральної наставниці. Юридичні норми запроваджуються відповідними владними органами, так само ними ж і контролюються. У сучасних розвинених суспільствах юридичні норми пронизують усі сфери людської життєдіяльності.

Особливими є стосунки релігії з економічною діяльністю. І хоча догматично переважна більшість релігійних культів негативно ставиться до питання матеріального збагачення людини, все ж сьогодення вносить істотні корективи. Оскільки економічні стосунки є основою суспільного розвитку, то економічні процеси мають відбуватися за певних умов.

Ставлення релігії до науки історично змінювалось. У наш час у різних регіонах Землі та в різних релігіях відношення до науки виглядає по-різному. Католицизм, спираючись на доктрину «симфонії розуму та віри», розроблену Т. Аквінським, досить активно використовує наукові досягнення та підтримує прагнення людини до пізнання. Православна церква намагається зберігати нейтралітет. Протестантизм залишає питання про пізнання на розсуд самих науковців, іслам зберігає інтерес до співпраці з передовими загонами науки. Традиційні східні релігії (брахманізм, буддизм, даосизм, синтоїзм, зороастризм) вважають поступ науки відхиленням від найперших та виправданих людських справ і зацікавлень. Загалам же сучасні науковці і теологи доходять висновку, що сучасна наука значною мірою деталізує, прояснює та конкретизує ті істини, які були дані людям через об’явлення.

Релігія завжди була пов’язана з з культурою та мистецтвом, починаючи з первісного суспільства, коли певні зображення тварин (рослин) зумовлювались магічними діями. Відправлення релігійного культу теж тісно переплетено з мистецтвом. Наприклад, християнський храм є синтезом мистецтв, а сама Літургія включає різні види та жанри мистецтва. У світовому ж мистецтві дуже часто відображуються релігійні мотиви.

 

Питання для самостійної роботи:

1. Основні підходи до вивчення релігії: релігієзнавчий та теологічний.

2. Основні історичні типи релігій та їх класифікація.

3. Свобода совісті: її сутність та правовий зміст.

4. Законодавче забезпечення принципу свободи совісті в Україні.

5. Вільнодумство та його історичні форми.

6. Проблема державно-церковних відносин: історичний аспект.

Методичні вказівки до самостійної роботи:

1. Відповідь на друге питання потребує з’ясування відмінностей між академічним релігієзнавством, теологією та теологічним релігієзнавством. Академічне релігієзнавство комплексно досліджує релігію як складову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв’язків з економічними, політичними і соціальними структурами, з’ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи. Головним при цьому є філософський аспект дослідження, що акцентує увагу на філософсько-світоглядному розумінні взаємин людини з природою та суспільством. Наукове дослідження релігії спирається на здобутки суспільствознавчих та природничих наук.

Теологія (від грец. «теос» - Бог і «логос» - вчення) − вчення про Бога, яке систематизує уявлення людини про надприродне. Теологія, на відміну від вірування, продукує теоретичні вчення в яких обгрунтовує систему релігійних догматів, творює докази буття Бога, захищає певну релігійну доктрину та систему релігійних принципів і цінностей. Теологічна думка ставить історію та прогресивний розвиток суспільства у пряму залежність від Божественного Розуму. Вона, зазвичай, має конфесійно-апологетичне спрямування. Значне місце в ній посідають соціально-економічні та політичні вчення, за допомогою яких виявляється соціальна позиція церкви.

Поряд з академічним існує теологічний підхід в дослідженні релігії. Теологічне релігієзнавство, на відміну від теології, вивчає історичні форми й основні засади релігії. Воно використовує здобутки суспільних наук, але переслідує апологетичні цілі. Теологічне релігієзнавство складає альтернативу методам і підходам академічного релігієзнавства.

2. При підготовці до цього питання, студент має засвоїти те, що всі відомі у світі релігії класифікуються за різними ознаками: етнічними, часом виникнення, рівнем організації, державним статусом. Універсальною є схема, що виокремлює:

I. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, шаманство, культ природи, культ предків.

II. Етнонаціональні релігії:

1. Ранні етнонаціональні релігії: релігія Стародавнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігії Стародавньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму, релігії доколумбової Америки, релігія слов’ян та ін.

2. Пізні етнонаціональні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи: неохристиянство, релігії орієнталістського напряму, синтетичні релігії, езотеричні об’єднання, неоязичництво, сайєнтологічні рухи, сатанізм.

3. Підговка до даного питання потребує наступних знань. У філософській інтерпретації свобода совісті постає як специфічна узгоджена активність свідомості, совісті та волі індивідуума, спрямованих на його самовизначення в духовній реальності щодо граничних життєво смислових засад свого буття. Свобода совісті є цілковитою свободою світогляду. Її складовим елементом може бути свобода релігійних переконань. Визнання свободи совісті означає разом з тим визнання цінності вільної особистості, її духовного суверенітету, яка у своєму самовизначенні підзвітна лише своїй совісті, а для віруючої людини - Богу, зв’язок з яким є для неї сенсом та метою життя.

У релігієзнавстві свобода совісті розглядається як право, що гарантує недоторканність людини у питаннях ставлення до релігії. Свобода совісті базується на ряді важливих принципів: відокремлення церкви від держави, школи від церкви. Оскільки релігійні відносини − складовий елемент суспільних відносин, суб’єктом яких є релігійне та нерелігійне населення, держава зобов’язана регулювати їх за допомогою законодавства.

4. При підготовці до третього питання потрібно пригадати, що в Україні-Русі толерантно ставилися до релігійних вірувань інших народів. Але після втрати державної незалежності в Україні, особливо після підписання Люблінської унії 1569 р., коли значна частина православної України ввійшла до складу католицької Польщі, почалася релігійна дискримінація. Не сталося особливих правових зрушень у релігійному статусі після приєднання України до складу Російської держави. Не реалізовувалися конституційні гарантії свободи совісті і за радянських часів. І лише після здобуття незалежності Українська держава заявила про свою прихильність до принципів демократії та правової держави, які ґрунтуються на демократичних принципах міжнародного права. Особливе значення в цьому плані має Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації», прийнятий 23 квітня 1991 р. Основа ж законодавчої бази свободи совісті в Україні закладена в статті 35 Конституції України.

5. По першому питанню перш за все потрібно з’ясувати, що світогляд – це система узагальнених уявлень (поглядів) людини на світ та її місце в ньому. Світогляд визначає духовність людини та є основою мотивів її діяльності та поведінки. Релігія та вільнодумство – різновиди світоглядів. Вільнодумство формувалось упродовж віків. Внаслідок цього склались різні форми вільнодумства, як системи світоглядних концепцій. Серед них, в першу чергу, можна виокремити наступні. Скептицизм, як недовіра до істинності релігійних тверджень; агностицизм – визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає; деїзм – учення, яке визначає Бога, як творця світу, але заперечує його втручання в існуючий світ і тому позбавляє сенсу релігійних вірувань; пантеїзм – система уявлень, що Бог розчиняється в природі, ототожнюється з природою, що позбавляє його особистісності. Філософським вільнодумством було вчення давньогрецького філософа Епікура, римського філософа Лукреція Кара, китайського філософа Ван Чуна, іранського Авіценни, українських демократів Т.Шевченка, І Франка, Л.Українки.

6. Готуючись до другого питання, потрібно знати, що в первісному суспільстві політичні структури, які перебували в зародковому стані, були проникнуті релігійними віруваннями у зв’язку з ритуалами. Держава, у період свого становлення, та релігія існують вже як два самостійних інститути. Кожний з них розробляє свою систему цінностей та вірувань. Релігія легітимізує політичний лад, освячує його законність. Владні особи стародавніх держав (Стародавній Схід) виступали як представники Бога на землі. Політичне життя було пронизано релігійними ритуалами. В період виникнення світових релігій спостерігалось домінування церкви над державою.

Не менш важливою й актуальною є проблема релігія та держава в сучасних умовах. Це висвітлюється в питанні «Сучасні моделі державно-церковних відносин» лекції з означеної теми.

 

Питання індивідуальної роботи:

1. Охарактеризуйте основні типи релігійно-філософського світогляду: теїзм, пантеїзм, деїзм.

2. Сформулюйте відмінності між поняттями «релігієзнавство», «теологія», «релігійна філософія».

3. Назвіть відмінності між вірою та релігійною вірою.

4. Як пов’язані між собою релігійний досвід, релігійна практика та релігійна віра.

4. Охарактеризуйте співвідношення понять «сакральне» та «профанне», «святе» та «священне».

5. Охарактеризуйте місце і роль Церкви в суспільстві.

6. Яку роль відіграє релігія у формуванні моральних та правових принципів людини та суспільства?

 

Проблемні ситуації:

1. Поміркуйте над проблемою: релігія − опіум для народу, форма духовної влади чи прозріння нової реальності?

2. Чи можна погодитися з твердженням Л. Фейєрбаха: «сутність Бога − це проекція сутності людини»?

3. На вашу думку: релігійний досвід − переживання Бога чи розкриття внутрішнього виміру людини?

4. Обговоріть проблему: атеїзм − форма вірування чи наука?

5. Ф. Енгельс в свій час зауважив, що “…без античного рабства не було б сучасної цивілізації”. Чи можна те ж саме сказати про релігію?

6. Як релігія взаємодіяла з наукою в історичному аспекті? Як взаємодіє тепер? Чи можна говорити про їх взаємне зближення?

7. Яку роль відіграє релігія в житті сучасного суспільства? Чи можна говорити про зникнення релігії в недалекому майбутньому?

8. Як відомо, релігія виконує в суспільстві інтегративну функцію. Чи може вона виступати дезінтегратором суспільних процесів?

 

Теми творчих робіт:

1. Релігія як геополітичний чинник розвитку суспільства.

2. Релігія і проблеми національно-етнічного становлення.

3. Релігія та наука: проблема коадаптації.

4. Церква і бізнес: актуальні аспекти взаємодії.

5. Роль релігії у формуванні мистецтва.

6. Сучасна історична наука про виникнення релігії.

7. Сучасні форми міфу.

8. Феномен народної магії.

9. Дохристиянські вірування українського народу.

 

Теми рефератів:

1. Культуротворча функція релігії.

2. Становлення ідеї свободи совісті в історії вітчизняної культури.

3. Державно-правові гарантії свободи віровизнань в сучасній Україні.

4. Сучасна історична наука про виникнення релігії.

2. Система релігійно-міфологічних вірувань Стародавнього Шумеру.

3. Теогонія Стародавнього Єгипту.

4. Історико-культурна цінність античної міфології.

5. Феномен народної магії.

6. Дохристиянські вірування українського народу.

 

Першоджерела:

1. Вебер М. Социология религии: Типы религиозных сообществ // Вебер М. Избранные произведения. − М., 1990.

2. Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. − СПб., 1993.

3. Классики мирового религиоведения. Антология. − М., 1996.

4. Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиоведения. Антология / Под. ред. А. Красникова. − М., 1998.

5. Отто Р. Священное. Об иррациональном в идее божественного и его соотношение с иррациональным. − СПб, 2008.

6. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". /Відомості ВР України. № 25 /Доповнення і зміни: Відомості ВР України 1992. № 20 ст.22. № ЗО. ст.418, 1993. № 26. ст.277, 1994. № ІЗ ст.66, 67/. Кн.: Нове законодавство України. Вип.4. К., 1992.

7. Указ Президента України "Про надання пільг релігійним органі­заціям". //22.06.1994 р./, - Урядовий кур’єр. 1994. 25.06.

8. Розпорядження Президента України "Про повернення релігійним Організаціям культового майна" /22.06.1994 р./ - Урядовий кур'єр. 1994. 25.06.

9. Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", (зміни та доповнення від 23.12.1994 р.) - Відомості ВР України. 1994. № ІЗ ст.67.

10. Закон України "Про внесення змін та доповнень у Закон України "Про освіту", ст.8,9.- “ГУ" І996. 25.04.

11. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве самоуправління". /7.12.1990 р./ - Нове законодавство України. Вип.4. К., 1992. Ст.3, п.4.

12. Закон України "Про прокуратуру" (5.II.1991 року із змінами внесеними 22.04.1994 року). К., 1993. Ст. 1, 4 п.2.

 

Основна література:

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. А.Колодного. – К., 2000.

2. Дисциплінарне релігієзнавство. Навчальний посібник. − Київ, 2010.

3. Гараджа В. Социология религии. – М., 1996.

4. Кислюк К.В., Кучерук О.М. Релігієзнавство. − К., 2007.

5. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігії: Підручник. - К., 2004.

6. Основы религиоведения: Учебное пособие / Под ред. И.Н. Яблокова. − М., 1998.

7. Религиоведение: Энциклопедический словарь. − М., 2006.

8. Черній А.М. Релігієзнавство. Підручник. − К., 2008.

Додаткова література:

1. Бодак В. Релігія і культура. − Дрогобич, 2005.

2. Виговський Л. Функціональність релігії. − К., Хмельницький, 2004.

3. Довинюков А.С. Свобода совести (анализ. практика, выводы) // Гос. и право. − 1995. − № 1.

4. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії. − К., 1996.

5. Доусон К.Г. Религия и культура. − СПб., 2000.

6. Дулуман Є.К. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна // Людина і світ. − 1992. − № 9-10.

7. Кимилев Ю. Философия религии: Систематический очерк. − М., 1998.

8. Колодний А. Феномен релігії. − К., 1999.

9. Красников А.Н. Методологические проблемы религиоведения. Учебник для вузов. − М., 2007.

10. Ларионова В.К. Феноменология религии. Учебное пособие для студентов специальности «религиоведение». − Ивано-Франковск, 2010.

11. Малерб М. Религии мира. − М., 1997.

12. Митрохин Л.М. Философия религии. − М., 1993.

13. Морозова Л.А. Государство и церковь: особенности взаимоотношений // Госуд. и право. − 1995. − № 3.

14. Мюллерсон Р.А, Права человека: идея, норми, реальность,М., 1991На пути к свободе совести. − М,, 1990.

15. Права человека в истории человечества и в современнои мире. − М., 1989.

16. Религиоведение: Энциклопедический словарь. − М., 2006.

17. Савельев В.Н. Свобода совести: история и теория. М., 1991.

18. Клочков В,В. Религия, государство, право.М., 1979.

19. Черній А. Духовна сутність релігії. − К., 1995.

20. Філіпович Л.О., Колодний А.М. Що таке релігія // Людина і світ. − 1992. − № 9-10. − С. 17-20.

 

Т. 18.: Національно-державні релігії країн Сходу: