Тактика сл. Дій та такт. Операції

Тактична операція - це комплекс слідчих, оперативно-розшукових та організаційних дій, спрямованих на розв'язання окремих (проміжних) завдань, що підпорядковані загальним цілям розслідування кримінальної справи (Л. Я. Дряпкін, А. В. Дулов, А. Ф. Волобуєв, М. В. Салтевський). Це, наприклад, тактичні операції "Затримання злочинців на місці події", "Розшук викраденого майна ", " Розшук злочинця", "Забезпечення безпеки свідків" тощо. Доречно говорити про певну тактичну операцію, коли шляхом застосування розрізненого провадження слідчих дій та інших заходів не можна розв'язати певне тактичне завдання; якщо ж це й можливо, то з більш значними витратами часу, сил і засобів. Розроблення та дослідження тактичних операцій як саме такого комплексу дій у теорії криміналістики є одним із важливих напрямків удосконалення криміналістичної тактики та методики розслідування злочинів.

Зміст тактичної операції розкривається через мету, об'єкт, суб'єкт та засоби досягнення визначеної мети. Метою певної тактичної операції слід вважати розв'язання тактичного завдання, яке водночас є окремим (проміжним) завданням на шляху розв'язання певного загального завдання кримінального судочинства, пов'язаного із застосуванням криміналістичних засобів, прийомів та методів. Об'єктом впливу тактичних операцій є певна слідча ситуація розслідування. Суб'єктом проведення тактичної операції є всі учасники кримінального судочинства, провідною ланкою з-поміж яких постає слідчий, котрий є ініціатором та організатором планування, підготовки та проведення слідчої дії або прийняття будь-якого процесуального рішення у справі, що перебуває в його провадженні. На думку В. Ю. Шепітька, за своїм змістовим наповненням засоби досягнення поставленої мети можуть становити: а) дві чи більше однотипних слідчих дії; б) комплекс різнопланових слідчих дій; в) комплекс слідчих та оперативно-розшукових заходів; г) систему оперативно-розшукових заходів (оперативно-тактична операція); д) комплекс оперативно-розшукових та організаційних заходів. Протилежну позицію можна зустріти в роботах Т.В. Авер'янової, P.C. Белкіна, В.І. Шиканова, відповідно до якої в основі тактичної операції перебуває проведення слідчої дії, а оперативно-розшукові заходи виконують функцію супроводу досудового слідства.

Тактичні операції класифікують за такими підставами.

1. За змістом діяльності: а) однорідні (лише комплекс слідчих дій - наприклад декілька обшуків); б) неоднорідні (комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів).

2. За етапами розслідування: а) наскрізні (можуть бути наявні на всіх його етапах); б) локальні (використовувані лише на конкретному етапі розслідування).

3. За рівнем типовості: а) типові - тобто виявлені на основі узагальнення практики; б) специфічні (або індивідуальні, конкретні) - наявні під час розслідування конкретного злочину.

4. За метою (на думку A.B. Дулова, мають найважливіше значення) виділяють такі тактичні операції: а) збір інформації (збирання доказів за заздалегідь запропонованою схемою); б) пошук (виявлення відповідних об'єктів - наприклад, пошук злочинця, що переховується); в) фіксація (фіксування факту взаємодії об'єктів, наприклад хабароодержувача і хабародавця в момент давання-одержання хабара); г) профілактика (спрямована на виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів, спрямованих на їх усунення).

ПРИНЦИП ПОБУДОВИ ОКРМЕИХ МЕТОДИК ТА ЇХ КЛАСИФ.

Окрема криміналістична методика -це впорядкована сукупність практичних рекомендацій (або комплекс науково о обґрунтованих та апробованих практикою порад типізованого характеру) щодо організації та здійснення розкриття, розслідування та попередження окремих видів (родів) злочинів (P.C. Бєлкін, І.М. Лузгін, В. Ю. Шепітько та інші). Кожний вид злочину характеризується специфічними особливостями розслідування - відповідно основне завдання окремої криміналістичної методики полягає у визначенні й науковому обґрунтуванні особливостей такої злочинної діяльності та діяльності з розкриття та розслідування такого виду злочинів. Ступінь теоретичного та практичного обґрунтування повинен бути достатньо високим, що забезпечує реалізацію прикладного характеру кожної окремої криміналістичної методики.

Для максимального наближення окремої криміналістичної методики до практики розкриття й розслідування конкретної кримінальної справи криміналістичні методики систематизують (а в теоретичному плані класифікують) певним чином. Питання класифікації окремих криміналістичних методик є досить дискусійним. Криміналісти наводили багато неоднозначних і суперечливих підстав для класифікації, однак загальновизнаними та головними підставами такої класифікації залишаються кримінально-правовий або криміналістичний критерії.

За кримінально-правовою кваліфікацією злочинів виділяють такі види окремих криміналістичних методик:

1) групові методики - класифіковані відповідно до розділів особливої частини Кримінального кодексу України (наприклад методика розслідування злочинів проти основ національної безпеки України - розділ І КК України: ст. 109-114; проти власності - розділ VI КК України: ст. 185-198; методика розслідування злочинів, які вчиняються у сфері використання електронно-обчислювальних машин розділ XVI КК України -ст. 361-363-1 тощо);

2) видові криміналістичні методики розслідування злочинів або основні (типові, за статтями КК) методики (наприклад методика розслідування шахрайства, убивства, вимагання хабара тощо);

3) особливі криміналістичні методики розслідування злочинів (на думку I.A. Возгрина) - це видові методики, класифіковані за певними підставами в законах (наприклад методика розслідування крадіжки з проникненням до житлового приміщення; методика розслідування крадіжки групою осіб тощо).

Відповідно до криміналістично значущих критеріїв злочину виділяють групи окремих криміналістичних методик:

1) за особою злочинця - наприклад, методика розслідування злочинів, учинених неповнолітньою особою (жінками; рецидивістами; особами, що перебувають у місцях позбавлення волі; іноземцями; організованою групою; організованим угрупованням тощо);

2) за часом учинення злочину (методика розслідування злочинів " по гарячих слідах"; методика розслідування злочинів минулих років);

3) за місцем учинення злочину - наприклад, методика вчинення злочину на залізничному транспорті (в курортних або великих містах, сільській місцевості тощо);

4) за особою потерпілого - наприклад, методика розслідування злочинів проти іноземців (неповнолітніх; осіб, котрі страждають на психічні хвороби; жінок тощо).

Також досить поширеною та практично використовуваною стала наразі класифікація окремих криміналістичних методик на одиничні (за певною групою або видом злочинів) та комплексні методики. До комплексних відносять методики розслідування злочинної діяльності, яка поєднує в собі комплекси взаємопов'язаних, але різних за видом, злочинів (наприклад злочинів проти власності, господарських, посадових, "комп'ютерних" злочинів), що набувають ознак системної діяльності. Одним із визначальних факторів існування комплексу злочинів як системи є наявність між злочинами такого зв'язку, що поєднує їх у єдиний ланцюг злочинної поведінки. Цей ланцюг характеризується наявністю основних і підпорядкованих злочинів. Причому підпорядковані злочини постають формою, способом чи необхідною умовою вчинення злочину основного (наприклад методика розслідування економічних злочинів, учинених через використання корумпованих зв'язків із посадовими особами; методика розслідування злочинів проти авторських прав, учинених із використанням мережі Інтернет; методика розслідування торгівлі людьми шляхом використання організованої злочинності тощо.