Сліди людини, знарядь злому, інструментів і транспортних засобів: виявлення, огляд, фіксація, доказове значення

Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискан­ня, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу та свердлін­ня (рис. 8). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об’ємними та поверхневими, статичними та динамічними. Сліди зна­рядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проломаних підлогах або стелях, замикаючих пристроях.

Знаряддя злому — це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира та ін.), який може бути використаний для подолання перешкод. Зазвичай застосовується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому на­лежать спеціально виготовлені у злочинних цілях інструменти та при­строї: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «уїстіті», «відмички» та ін.

Сліди фіксують за загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, фор­ма, механізм утворення, вид слідів, наявність у них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду та опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необ­хідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди- відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки.

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) виготовлення схем;

4) копіювання;

5) виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовують різні матеріали: пласти­лін, гіпс, синтетичні матеріали — пасти «К», «У-4», «СКТН-1», зубо­лікарські зліпочні маси (стіракрил, стенс, дентол, тіодент). Виготовле­ні зліпки слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дає змогу з’ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову на­лежність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовніш­ню будову частин транспортного засобу: сліди-відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що виокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження — сліди гальмування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) та поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову на­лежність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер пошкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє визначити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі;

2) фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання;

1) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходжен­ня слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об’ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об’ємних слідів щодо поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. В разі виявлення слідів на картоні, фа­нері, папері, одязі потерпілого їх вилучають у натурі.

З об’ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліп­ки (зліпки повинні бути завдовжки 600-700 мм). Для фіксації окремих деталей використовують полімерні матеріали.

Сліди людини - людина у злочинній діяльності є головним елементом взаємодії, вступаючи в різні форми зв'язків з суб'єк­тами злочину і матеріальним середовищем, використовує певні засоби для досягнення своєї мети. Тому людина є найбільш ін­формаційною фігурою у злочинній діяльності й полишає на місці злочину найбільшу кількість слідів, що поділяються на підвиди, про які мова йтиме далі.

Матеріальні сліди людини можна поділяти за об'єктом і предметом відображення на:

сліди відображення:

- зовнішності;

- шкірного покриву;

- рук, ніг;

- ліктів;

- зубів;

- звуку голосу;

- навичок: письма, ходи, способів дії;

сліди-речовини на дві групи:

- перша група: речовини-частки (крові, волосся, нігтів, шкі­ри, кісток, сперми тощо);

- друга група: речовини-виділення (потожирові, слини, запа­ху, сечі, калу, піхвової рідини, виділень з носа, блювотні маси).

Антропоскопія – розділ трасології, що вивчає сліди людини (рук, ніг/ взуття, нігтів, зубів, інших ділянок тіла, одягу, сліди біологічного походження) і розробляє заходи, прийоми і методи їх збирання та дослідження з метою вирішення завдань розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

Дактилоскопія – розділ трасології, що вивчає властивості і ознаки папілярних візерунків шкірного покриву людини (переважно пальців рук) і розробляє кошти, прийоми і методи збирання і дослідження слідів папілярних візерунків з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Високе доказове значення цього виду слідів обумовлено морфологічними особливостями будови шкірного покриву людини і властивостями папілярних ліній.

Рельєф шкіри долонної поверхні руки людини включає такі елементи:

а) флексорні лінії, що утворюються в результаті згинальних рухів кисті руки;

б) дрібні складки шкіри (зморшки);

в) пори – отвори вивідних проток потових залоз;

г) папілярні лінії - лінійні піднесення, розділені борозенками і утворюють різні візерунки.

Властивості папілярних узорів:

а) індивідуальність, яка обумовлює неможливість збігу двох папілярних візерунків у всій сукупності ознак;

б) відносна стійкість, що означає незмінність папілярних візерунків у сукупності своїх ознак протягом усього життя людини (за винятком розмірних характеристик – ширини папілярних ліній і межпапіллярних відстаней);

в) відновлюваність – здатність папілярних візерунків набувати колишній вигляд після ушкоджень шкірного покриву;

г) здатність відображатися на предметах матеріального світу.

Типи папілярних візерунків:

– петльові (зустрічаються у 65% випадків), що характеризуються наявністю однієї дельти (місце сходження трьох потоків папілярних ліній);

– завиткові (зустрічаються у 30% випадків) – дві дельти і більше;

– дугові (зустрічаються в 5% випадків) – дельти відсутні.

Усередині кожного типу розрізняють види папілярних візерунків - прості (типові) і складні. Крім того, зустрічаються і так звані помилкові (перехідні) папілярні візерунки, які неможливо віднести до жодного з трьох перерахованих типів.

У папілярних узорах розрізняють деталі (особливості) будови - початку і закінчення папілярних ліній, їх злиття та розгалуження, «вилка», «гачок», «фрагмент», «місток», «око» («острівець»), папілярна крапка. Ці деталі використовують в якості приватних ознак, які в сукупності із загальними ознаками слідів рук (форма, розміри сліду, тип і вид папілярного візерунка, розташування дельт та ін.) утворюють ідентифікаційну сукупність, що дозволяє ідентифікувати конкретну людину, яка залишила сліди.

Способи виявлення маловидимих слідів папілярних узорів:

– візуальне спостереження – огляд об'єкта неозброєним оком або з використанням оптичних приладів та спеціальних умов освітлення – в косопадаючому світлі або на просвіт (на прозорому предметі, наприклад, на склі, пляшці);

– фізичні способи – обробка дактилоскопічними порошками, фарбування кіптявою полум'я, обробка парами йоду, авторадіографія, використання лазера;

– Хімічні способи – обробка хімічними реактивами (розчинами азотнокислого срібла, алоксану, нингидрина).

Способи фіксації і вилучення слідів рук:

– опис у протоколі відповідного слідчої дії, складання схем, креслень, замальовок, фотографування, відеозапис;

– виготовлення відбитків з поверхневих слідів із застосуванням дактилоскопічної плівки;

– виготовлення копій з об'ємних слідів за допомогою полімерних матеріалів, наприклад, пасти «К»;

– вилучення разом з об'єктом-носієм або його частиною.

У процесі проведення дактилоскопічних експертиз і досліджень можна вирішувати діагностичні та ідентифікаційні завдання.

Діагностичні завдання:

– визначення придатності слідів папілярних узорів для ідентифікації особи;

– встановлення руки і пальців, що залишили сліди;

– визначення ділянки долонної поверхні, яка залишила слід;

– встановлення фізичних та інших даних людину, яка залишила сліди (визначення статі, віку, примірного росту, будови кисті руки, наявності на ній сторонніх предметів - кілець, пов'язок);

– визначення окремих обставин злочину (приблизної кількості осіб, характеру і послідовності дій злочинця на місці пригоди тощо).

Ідентифікаційні завдання:

– ототожнення конкретної людини слідами рук;

– встановлення, чи не залишені сліди рук, вилучені з інших місць подій, підозрюваним (обвинуваченим) у вчиненні конкретного злочину.

У процесі розкриття і розслідування злочинів досить часто використовують криміналістично значиму інформацію, що міститься в слідах ніг людини, які в трасології прийнято підрозділяти на сліди босих ніг, взутих ніг, одягнених у шкарпетки, панчохи. При цьому треба відзначити, що сліди босих ніг у практиці розслідування злочинів зустрічаються нечасто, а способи роботи з ними на місці події і методика дослідження аналогічні тим, які використовують при збиранні та дослідженні слідів папілярних узорів рук людини. Найпоширенішими слідами ніг людини є сліди взутих ніг, тобто сліди взуття. Крім того, виділяють одиночні сліди ніг і доріжку слідів (сукупність послідовно залишених слідів).

При дослідженні слідів взуття вирішують діагностичні та ідентифікаційні завдання. До діагностичних задач відносяться наступні:

– встановлення обставин події злочину і механізму слідоутворення (зразкової кількості учасників події; напрями, характер, темпи пересування; способи проникнення в приміщення, подолання перешкоди; часу, послідовності і черговості утворення слідів і т.п.);

– визначення окремих ознак людини (статі, зразкового віку, ваги, особливостей ходи, наявності фізичних недоліків опорно-рухового апарату тощо);

– визначення виду, розміру, фасону взуття, особливостей її підошовної частини.

Ідентифікаційні завдання:

– ототожнення взуття, яке залишило слід;

– вирішення питання, чи не залишені сліди взуття, вилучені з різних місць подій, одним і тим же взуттям.

При визначенні зразкового росту людини по довжині сліду взуття використовують результати антропометричних досліджень, згідно з якими розмір стопи дорівнює 15,5% росту жінок і 15,8% зросту чоловіків. При здійсненні відповідних розрахунків з довжини сліду взуття треба попередньо відняти 1-1,5 см, тобто величину, на яку довжина взуття перевищує довжину босої ноги людини, що залежить від виду, моделі взуття.

Сліди біологічного походження несуть суттєву інформацію, яка може бути використана з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів. До них відносяться сліди крові, сперми, слини, поту, волосся, тканини людського організму і т.п.

Для виявлення об'єктів біологічної природи використовуються оптичні прилади (лупи), освітлювальні прилади, переносні джерела ультрафіолетового випромінювання (висвітлювати якими сліди можна не більше п'яти секунд, оскільки ультрафіолетові промені руйнують ДНК крові, сперми), а також хімічні реактиви (гемофан, реактив Воскобойникова, люмінол, реагент «Фосфотест»).

Сліди біологічного походження фіксуються за допомогою їх опису в протоколі слідчої дії (наприклад, огляду місця події), а також фотографуються, замальовують і т.п.

При вилученні розглянутих слідів необхідно дотримуватись відповідних правил. Так, одяг та інші предмети зі слідами біологічного походження вилучають цілком. З громіздких предметів роблять зіскрібки (після попереднього висушування рідких речовин). З води, снігу сліди крові, сперми, сечі вилучають на марлю і висушують. Необхідно пам'ятати, що змиви таких слідів на марлю або інший матеріал з твердих об'єктів категорично забороняється. Волосся вилучають пінцетом.

Всі вилучені об'єкти поміщають в окремі паперові пакети. Одяг згортають слідами всередину і перекладають чистим папером, щоб сліди не стикалися. Використання поліетиленової упаковки неприпустимо.

Попереднє трасологічне дослідження слідів біологічного походження на місці події дозволяє встановити механізм їх утворення і реконструювати окремі обставини події злочину. Наприклад, слідами бризок крові можна встановити відстань від перешкоди до джерела бризок; відсутність крові на місці виявлення трупа з пораненнями, що викликають кровотечу, свідчить про те, що місце виявлення трупа (місце події) не збігається з місцем злочину (місцем нанесення відповідних тілесних ушкоджень).

У процесі експертного дослідження слідів біологічної природи вирішують ідентифікаційні та діагностичні задачі.

Діагностичні завдання:

– чи є на представлених об'єктах сліди крові, сперми та інших виділень людини;

– чи є подані об'єкти волоссям людини;

– яка групова приналежність крові, сперми, волосся та ін.

Ідентифікаційні завдання:

– чи належать кров, сперма, волосся конкретній людині;

– чи наступила вагітність від підозрюваного у згвалтуванні та ін.

При розслідуванні злочинів широко використовується інформація, носіями якої є сліди зубів, нігтів, інших частин тіла людини, його одягу, оскільки в ході їх дослідження також можуть бути вирішені діагностичні та ідентифікаційні завдання, які б встановленню істини у кримінальній справі.