Особливості огляду і дослідження електронних документів та технічного обладнання, пристроїв з їх виготовлення

Найчастіше в кримінальних справах використовуються документи, які виступають як письмове джерело доказів, тобто інформація в них викладена у вигляді рукописного або друкованого тексту. Але останнього часу все частіше в господарчих операціях (і не тільки в них) використовуються так звані “електронні” документи, тому вони теж фігурують у кримінальних справах про економічні злочини. Електронний документ може являти собою копію звичайного письмового документу (коли документ набирається і друкується за допомогою комп’ютерної техніки) але може мати і самостійне значення як, наприклад, електронна база даних, програмне забезпечення комп’ютерної системи банку чи підприємства. Вчинення розкрадань майна та інших економічних злочинів з використанням підроблених документів за допомогою комп’ютерної техніки або з втручанням (внесенням змін) в електронну базу даних, програмне забезпечення підприємства або банку робить необхідним дослідження цих документів під час розслідування. Вирішення цього завдання потребує використання спеціальних знань з комп’ютерної техніки та програмного забезпечення, зокрема, шляхом залучення до участі в слідчих діях відповідного спеціаліста.

Особливість електронного документа, це відсутність жорсткої прив’язки до носія, тобто той самий документ може існувати на окремих носіях, залишаючись при цьому автентичним. Встановлено, що у достовірному вигляді документ існує лише на машинному носії.

Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” дає таке визначення: електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. (ст. 5). Обовязковим реквізитом електронного документа є електронний підпис (ст. 6). Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Коли ми говоримо про електронний документ як доказ, то нас відповідно цікавить питання про оригінал такого документа. Як відмічав Коваленко Є.Г. до електронного документа неможливо застосовувати такі терміни, як “оригінал” та “копія”, бо можуть існувати лише ідентичні за своїм змістом копії одного електронного документа на різних носіях. Однак Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” містить наступне визначення оригіналу електронного документа: оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

Результат експертного дослідження багато в чому залежить від своєчасного та якісного проведення слідчих дій (огляду, обшуку, виїмки й т.ін.), тому слідчий має здійснити низку обов'язкових підготовчих заходів (запросити учасників огляду, підготувати технічні засоби тощо). У справах, пов'язаних з комп'ютерними технологіями, участь у слідчих діях спеціалістів в цій галузі знань є обов'язковою.

Оскільки процес виготовлення документів за допомогою комп'ютерних технологій проходить дві стадії (підготовка документа в електронному вигляді і його друк), то на першому етапі дослідження встановлюються електронні дані, засоби, методи підготовки, створення, передачі електронного документа та накладання електронного цифрового підпису (використання особистого відкритого чи закритого ключа).

Для автоматизації роботи з електронними документами може використовуватися низка спеціалізованих редакторів („Word processing” „Cognitive Technologies” й ін.). Загальними ознаками електронного документа є: формат і структура даних, які його складають, наявність (відсутність) певних реквізитів, візуальна форма представлення; окремими: конкретні електронні дані, програмні, програмно-апаратні і апаратні засоби, методи його підготовки, створення, передачі, перевірки цілісності; параметр криптографічного алгоритму формування електронного цифрового підпису, який відомий лише конкретній особі.

В зв'язку з тим, що електронні документи копіюються на змінні носії, друкуються на різних видах принтерів, має досліджуватися весь апаратно-програмний комплекс (комп'ютер, його програмне забезпечення, принтер) створення документа. При цьому експерт має знати основні технічні характеристики комп'ютерних засобів, принцип дії, основні механізми, їх властивості, ознаки виконання документа на принтері певного типу, виду, моделі.

На завершальній стадії огляду документи, засоби комп'ютерної техніки й інші об'єкти упаковуються, опечатуються і вилучаються з дотриманням низки правил.

 

27. ПОНЯТТЯ СУДОВОЇ ГАБІТОСПОПІІ!

Габітологія (або габітоскопія)^* — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології^**.

Криміналістична габітологія вивчає: 1) структуру і властивості зовнішнього вигляду людини, систему його елементів і ознак, основні передумови його використання в практиці попередження й розкриття злочинів; 2) закономірності відображення зовнішнього вигляду людини в різних відображеннях, систему і характеристики відображень і можливості їх використання в криміналістичній практиці; 3) загальні закономірності збирання і використання даних про зовнішній вигляд людини, систему науково-технічних засобів і методів збирання даних про зовнішній вигляд людини, їх вивчення і використання; 4) науково-технічні засоби і методи вивчення й використання, методику криміналістичної портретної експертизи.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об’єктами виступають:

1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред’явлення для впізнання;

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:

1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);

2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);

3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;

4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;

5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);

6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора М. М. Герасимова);

2) за уявними образами (за ідеальними слідами);

3) за описом прикмет.

На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):

1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;

2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;

3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР)— діапозитивів;

5) комп’ютерний фоторобот — найсучасніший метод формування суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців (або потерпiлих).