Для проходження асистентської

ІННА ЧЕРВІНСЬКА

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ АСИСТЕНТСЬКОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

МАГІСТРАНТІВ

Спеціальності: 8.01010201 Початкова освіта

Галузь знань: 0101 Педагогічна освіта

Івано-Франківськ

УДК 37.026: 373.3

ББК 74.204

Червінська І.Б. Методичні рекомендації щодо організації та проведення педагогічної асистентської практики магістрантів спеціальності: 8.01010201 Початкова освіта. / І.Б. Червінська / Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2011. – 44 с.

 

Рецензенти:

Руснак І.С. - доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки і методики початкової освіти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Василишин Я.І. – керівник педагогічної практики Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

 

Затверджено вченою радою Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Протокол №6 від 10 листопада 2011 р.

 

Методичні рекомендації спрямовані на допомогу магістрантам Педагогічного інституту, з метою покращення організації та проходження ними педагогічної асистентської практики.

У посібнику подано практичні поради, вказівки до проведення лекційних та практичних занять, зразки оформлення звітної документації.

 

ББК 74.204

© Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, 2011.

© Червінська І.Б.

 

Ти лише доти здатний

Сприяти освіті інших,

Доки продовжуєш працювати

Над власною освітою.

Фрідріх Адольф Вільгельм Дістервег

ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ПРАКТИКИ

Асистентська педагогічна практика є складовою частиною професійної підготовки спеціалістів на освітньо-кваліфікаційному рівні “Магістр”.

Базами проходження педагогічної практики студентів-магістрів є відповідні кафедри Педагогічного інституту. Для проходження практики студенти можуть бути скеровані і в інші навчальні підрозділи (скажімо, коледжі), де викладаються відповідні дисципліни спеціалізації і здійснюється підготовка спеціалістів за бакалаврською програмою.

Педагогічна асистентська практика є важливим компонентом освітньої підготовки магістрантів Педагогічного інституту. Педагогічна практика готує майбутнього спеціаліста до викладання психолого-педагогічних дисциплін, що є одним із головних напрямків професійної діяльності випускника інституту.

Педагогічна практика магістрантів Педагогічного інституту організується відповідно до “Положення про проведення практики студентів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника” та даного положення.

Умовою успішного проходження педагогічної асистентської практики є оволодіння магістрантом змістом фундаментальних психологічних, педагогічних дисциплін, методик викладання навчальних дисциплін початкової школи.

У відповідності з навчальним планом Педагогічного інституту педагогічну асистентську практику проходять магістранти випускних курсів під час навчання в Університеті.

Педагогічна асистентська практика є важливим компонентом освітньої підготовки магістрантів Педагогічного інституту. Педагогічна практика готує майбутнього спеціаліста до викладання психолого-педагогічних дисциплін, що є одним із головних напрямків професійної діяльності випускника інституту.

Педагогічна практика магістрантів Педагогічного інституту організується відповідно до “Положення про проведення практики студентів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника” та даного положення.

Умовою успішного проходження педагогічної асистентської практики є оволодіння магістрантом змістом фундаментальних психологічних, педагогічних дисциплін, методик викладання навчальних дисциплін початкової школи.

У відповідності з навчальним планом Педагогічного інституту педагогічну асистентську практику проходять магістранти випускних курсів під час навчання в Університеті.

Мета педагогічної асистентської практики — оволодіння магістрантами головними вміннями, необхідними для успішної викладацької діяльності.

Мета проведення педагогічної асистентської практики магістрантів — закріплення теоретичних знань щодо організації навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах, а також набуття практичних навичок і вмінь, удосконалення педагогічної майстер­ності майбутнього вчителя, викладача.

Завдання педагогічної асистентської практики магістрантів:

n безпосередньо ознайомитись з формами та методами викладання педагогіки, психології та методик викладання навчальних предметів початкової школи;

n оволодіти вміннями готувати та проводити лекційні, практичні заняття з педагогічних дисциплін.

n здобути вміння критично оцінювати та рецензувати навчальні заняття своїх колег та робити на підставі цього висновки щодо організації власної викладацької роботи.

Магістерську педагогічну практику проводять у середніх спеціальних навчальних закладах, спеціальних навчально-виховних закладах освіти різних типів та вищих навчальних закладах освіти І-ІІ та ІІІ-IV рівнів акредитації на V курсі. Відповідно до навчального плану спеціальності передбачено наступний порядок проходження магістрантами педагогічної практики:

- педагогічна практика у вищих навчальних закладах (викладацька). (Проводиться на V курсі в навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації у 10 семестрі. Тривалість — 144 годин (4 тижні);

Педагогічна (викладацька) практика магістрантів педагогіч­ного інституту спеціальності "Початкова освіта" проводиться перед виконанням магістерської роботи. Під час цієї практики поглиблюються та закріплюються теоретичні знання з усіх навчальних дисциплін, збирається фактичний матеріал для виконання кваліфікаційної роботи та складання державних екзаменів.

Магістранти проходять педагогічну практику комплексно у технікумах і вузах на посадах викладача, куратора.

Мета проведення педагогічної практики магістрантів — закріплення теоретичних знань щодо організації навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах, а також набуття практичних навичок і вмінь, удосконалення педагогічної майстер­ності майбутнього вчителя, викладача.

ЕТАПИ ПРОХОДЖЕННЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ЛЕКЦІЯ

І. Загальні відомості

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні лекція є важливою ланкою, доцільною формою організації навчання у вищому навчальному закладі. Її загальне призначення – формування у студентів орієнтовної основи для оволодіння знаннями, уміннями, навичками, їх позитивного ставлення до життєвих реалій, що вивчаються, смаку до науки і дослідницької діяльності. Слово “ лекція ” у перекладі з латинської мови означає “lectio” – читання, а лектор – “lector”, читець. Лекція активно застосовувалася в середньовічних університетах у формі читання й коментування викладачем тексту книг. В історії розвитку вона стала важливою формою словесного, особистісного впливу викладача, оратора на людину.

У науковій, психолого-педагогічній літературі існує багато аргументів щодо пасивного характеру лекції як форми організації навчання. Зазначено, що лекція:

- привчає студентів сприймати готові думки, гальмує їхнє самостійне, творче мислення;

- змушує студентів займати позицію об’єкта навчального процесу;

- гальмує їхню активність, розвиток внутрішньої мотивації навчання, оскільки студенти позбавлені можливості самостійного пошуку, відкриття істин, критичного аналізу;

- регламентована в часі, тому наукова, навчальна інформація подається у визначеному, обмеженому обсязі;

- спроможна задіяти, захопити тільки деяку частину слухачів, адже рівень їхнього розвитку, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, індивідуальні здібності тощо є відмінні;

- обмежує можливості викладача щодо перетворення аудиторії студентів у єдиний колектив, спільноту.

Отож поряд з лекцією повинні застосовуватися інші форми організації навчання: семінарські, практичні, лабораторні заняття, тренінги та інші організаційно-методичні форми, що активізують самостійну, творчу пошуково-дослідницьку діяльність студентів. Проте повна відмова від лекцій порушує науковий рівень, цілеспрямований, системний характер організації навчального процесу, обмежує можливості позитивного особистісного впливу викладача на внутрішній світ, поведінку студентів.

Доцільність і необхідність лекції як важливої форми організації навчального процесу у закладах вищої освіти зумовлена такими причинами:

- лекція іноді є основним джерелом наукової, навчальної інформації у зв’язку з відсутністю необхідних підручників і посібників;

- викладач повідомляє сучасну наукову інформацію, результати останніх досліджень, що не знайшли висвітлення у підручниках і посібниках;

- у змісті лекції викладач має змогу використати результати власних спостережень, досліджень, а також і своїх колег;

- існують різноманітні наукові концепції, підходи до трактування сутності явищ, понять, що можуть бути доступно і стисло висвітлені викладачем;

- деякі факти, теорії, концепції неоднозначно, суперечливо або складно обгрунтовуються в науковій літературі і потребують дохідливого пояснення лектором;

- під час лекції викладач має змогу здійснювати вплив на формування ціннісних орієнтацій студентів, розкривати у змісті не лише наукові поняття, положення, але й світоглядні, моральні, етичні ідеї та норми.

Позитивні сторони лекції будуть підсилені, а слабкі зменшені, за умови, якщо викладач:

взаємодіє, спілкується зі студентами як рівноправними партнерами, суб’єктами спільної навчально-пізнавальної діяльності;

стимулює активність студентів, розвиток їхнього критичного, творчого мислення шляхом постановки проблемних питань, залучення їх до дискусії, діалогу, висловлювання власних міркувань;

регулює увагу студентів, спонукає їх до слідкування за власною думкою;

не критикує судження слухачів, а лише здійснює відгук на їхні міркування, спирається на них під час викладу змісту;

висловлює власні точки зору, виявляє своє захоплення відповідною темою, галуззю науки;

постійно здійснює зворотній зв’язок, слідкує за динамікою емоцій студентів, перевіряє рівень розуміння, осмислення ними навчальної інформації.

ІІ. Вимоги до проведення лекції:

створення психологічно-комфортної атмосфери взаємодії зі студентами, атмосфери співробітництва та спільного міркування;

дотримання лектором педагогічного такту, вияв уважного, позитивного ставлення до студентів;

науковість та інформативність викладання, застосування сучасних наукових підходів;

доказовість, аргументованість викладу основних положень;

логічність, послідовність, системність висвітлення змісту навчальної інформації;

доступність, ясність, чіткість пояснення, інтерпретації наукових положень;

включення у зміст актуальних соціальних, моральних проблем, інформації, значущої для професійної діяльності, особистісного розвитку студентів;

активізації мислення студентів, опора на їхній життєвий досвід;

емоційність викладу навчального матеріалу;

застосування аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів.

ІІІ. Структура лекції

Процес організації лекцій складається з трьох частин:

вступна

основна

заключна

У вступній частині викладач:

встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психо-емоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції “Ми”;

налагоджує зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;

повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;

визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;

захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); показ викладачем власного інтересу до теми, переживань, думок.

Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5–6–хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Головне завдання викладача на цьому етапі – залучення самих студентів до лекції, психологічна підготовка їх до сприймання основного навчального матеріалу. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно.

Основна частина лекції тісно поєднана з вступною. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації викладач може:

поставити питання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;

запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;

зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;

шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.

Основна частина лекції є найбільш відповідальною і тривалішою у часі. В цій частині викладач висвітлює зазначені на початку лекції питання, обгрунтовує необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання викладач обирає доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Варто, щоби шлях висвітлення кожного питання був відмінним і зумовлював своєрідний стиль діяльності і поведінки педагога. Не зважаючи на деякі відмінності, схема і вимоги до розгляду питань, що відповідають загальноприйнятим вимогам до лекції є однаковими. Протягом основної частини викладач використовує такі ідеї:

у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;

постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовує різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування мислительних дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);

постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка?”, “А чому…?”, “Що краще…?”;

у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;

визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;

слідкує за логікою власного викладу, обгрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;

стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;

постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні питання; показує розуміння внутрішнього стану студентів; спостерігає за усіма змінами в аудиторії, зауважує тільки ті моменти, які негативно впливають на увагу, активність, емоції, поведінку студентів;

підтримує і розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну

мотивацію процесу пізнання, пошуку.

Заключна частина лекції є не менш важливою. Це є останній акорд у виконанні діяльності. Не вдале закінчення лекції здатне погасити позитивні враження,. емоції студентів, отримані студентами протягом лекції. У цій частині педагогу доцільно бути особливо обережним. Втома студентів, які втрачають увагу, поглядають на годинники, починають вести розмови, а також виснаження викладача можуть викликати втрату ним контролю над слухачами або самоконтролю. Тому викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Окрім цього, лекцію необхідно завершити на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, із такою ж енергією, як і на початку.

У заключній частині викладач

здійснює логічні, лаконічні висновки про основні поняття, положення, теорії, що розглядалися;

нагадує про семінарські заняття, визначає характер обговорення та аналізу висвітлених ідей на цьому занятті, прагне не завантажувати студентів великим обсягом інформації;

дає студентам можливість висловитися щодо лекції, явищ, що вивчалися, поставити питання;

коротко повідомляє проблеми, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створює позитивні очікування щодо наступної зустрічі;

дякує студентам за увагу і прощається з аудиторією.

ЛЕКЦІЯ

1. Мета:

Вказати, виходячи із змісту робочої програми курсу, конкретний результат, який планується досягти.

Навчальна мета передбачає формування у студентів: наукових (методологічних знань про …;

- розуміння понять (теорій тощо);

- осмислення закономірностей (теорій, підходів тощо);

- умінь дискусії (діалогу) з проблем;

- ціннісних уявлень про …;

- особистісного ставлення до …;

- особистісних поглядів стосовно …;

- критичного ставлення до проблем …

Навчальна мета може включати декілька завдань як освітнього, так і виховного і розвивального напрямів.

П. Методи, прийоми, засоби:

Зазначити, які методи, прийоми, засоби навчання застосовуються під час лекції для досягнення визначених завдань.

Методи, прийоми передачі та обміну словесною інформацією:

- розповідь;

- бесіда (репродуктивна, пошукова, проблемна, аутентична - обговорення особистісних поглядів, життєвих міркувань студентів тощо);

- мозкова атака;

- дискусія;

- діалог;

- кейс-метод (розповідь про подію, що сталась у житті людини);

Методи, прийоми переконування:

- апеляція до висловлювань відомих людей;

- проведення доказів;

висловлювання аргументів «за» і «проти»;

апеляція до позитивних і негативних емоцій студентів;

діагностичне питання.

Методи, прийоми розвитку мислительних дій:

аналіз;

синтез;

порівняння;

розрізнення;

аналогія;

узагальнення;

екстраполяція;

міркування (просте, складне, вільне, доказове);

дедукція;

ндукція.

ІІІ. Наочність: Таблиці, схеми, графіки, макети, приладдя, тощо.

Технічні засоби навчання: кодоскоп, діапроектор, комп’ютери тощо.

ІV. Основні питання лекції: (не більше чотирьох на одну лекцію).

V. Рекомендована література:

Основна (конкретно вказати: автор, назва, рік видання, сторінки)

Додаткова (––– ’’ ––––).

VІ. Основні питання, що розглядаються під час лекції:

Хід лекції:

 

Розкрити зміст інформації, що висвітлюється під час лекції, описати дії викладача, застосування методів навчання та виховного впливу на студентів, зазначити питання для обговорення, дискусії, діалогу.

І. ПАМ’ЯТКА НА ДОПОМОГУ СТУДЕНТАМ-ПРАКТИКАНТАМ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРУ

Види семінарських занять

Вид семінару	Його коротка характеристика
Семінари-бесіди	найпростіша форма семінару, побудована на основі евристичної бесіди (студенти дають відповіді на запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення, як-от: “Чому...?”, “Як Ви вважає­те...?”, “Чим можна пояснити...?” тощо);   дискусія (від лат. розгляд, дослідження) є вищим рівнем евристичної бесіди; найбільш поширеними і ефективними є: “ круглий стіл ”, форум, дебати, симпозіум (базуються на обміні думками між усіма учасниками, що привчає студентів самостійно мислити, сприяє роз­витку аналітичних навичок, розвиває здатність до ви­важеної аргументації, обстоювання власної точки зору, адекватно оцінювати себе та поважати думки інших); може проводитися шляхом розгляду питань у вигляді невеликих доповідей студентів та подальшого обговорення учасниками семінару;
Наукові семінари	характеризуються високим рівнем узагальнення знань, умінь, нави­чок; дидактичні цілі і зав­дан­ня цього заняття реалізуються шляхом заслуховування і широкого аналізу звітів студен­тів про проведену науково-пошукову роботу; проводяться у формі наукових конференцій; на них студенти виступають з доповідями, у яких висвітлюють результати виконаної ними науково-пошукової роботи, підготовки до студентських наукових конференцій тощо.
З використанням ігрових ситуацій	проводяться у формі пізнавальної гри за типом телевізійних ігор (наприклад: “Що, де, коли?”, “Рейн-ринг”, “КВК” та ін.); ефективним різновидом є рольові ігри, що проводяться у формі наукових конференцій (на них студенти-доповідачі виступають у ролі експертів з того чи іншого питання; їхні доповіді рецензуються і оцінюються групою рецензентів – до 3-х чоловік); студенти, які незгідні з деякими положеннями, висвітленими у доповідях експертів, виступають у ролі опонентів; веде конференцію студент-головуючий, який надає слово усім учасникам гри, підводить підсумки після кожної доповіді, організовує обговорення тощо); різновидом рольових ігор є прес-конференції (студент, який виконує роль прес-секретаря веде конференцію; студенти- журналісти ставлять запитання експертам з проблем, що винесені на розгляд семінару)
Міжпредметні семінари	проводяться одним або різними викладачами; на них обговорюється навчальна інформація, яка є предметом вивчення декількох дисцилін.

СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Цілеспрямованість – висунення проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування – виокремлення головних питань, пов’язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури, тощо.

3. Організація семінару – уміння починати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого викладача.

4. Стиль проведення семінару – пожвавлений, з постановкою гострих питань, з дискусією або млявий, який не викликає інтересу.

5. Ставлення викладача до студентів – поважне, урівноважене, в міру вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до викладача – поважне чи байдуже, критичне.

7. Управління групою – викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою носить педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на декількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки викладача – кваліфіковані, доказові, переконливі, чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять у собі теоретичних зауважень.

Зразок оформлення титульної сторінки

Імені Василя Стефаника

Педагогічний інститут

Кафедра_______________________________________

Аналіз

 

навчального заняття з_____________________

(назва предмету),

проведеного у________________________________________…. (вказати групу, курс, факультет, навчальний заклад)

Магістрантом V курсу

_________________________________________________________

Педагогічного інституту

Імені Василя Стефаника

Виконано:

Магістрантом_______курсу

Перевірив:_______________-

 

ЗМІСТ (РЕЦЕНЗІЇ) АНАЛІЗУ

1. Загальні відомості про навчальне заняття:

– тема навчального заняття, її зв’язок з попередніми і наступними, місце у відповідному розділі;

– форма, тип навчального заняття, його структура, відповідність темі та поставленій меті;

–рівень досягнення мети та отримані результати, умови, чинники, що сприяли цьому;

– сильні та слабкі сторони, досягнення, загальні враження.

2. Підготовка викладача до організації навчального заняття: визначення структури, використання фахової та методичної літератури, підготовка дидактичного та роздаткового матеріалу.

3. Постановка мети, завдань навчального заняття як кінцевого результату, необхідного для досягнення викладачем та студентами, створення у студентів установки на досягненні мети.

4. Відбір змісту навчального матеріалу, розвиток особистісного ставлення студентів до нього:

– раціональний відбір наукових, засадничих знань, понять, фактів, що складають основу розвитку умінь, навичок студентів, їхнього соціального становлення, подальшого навчання;

– спрямованість змісту навчального матеріалу на розгляд проблем, соціального значущих та актуальних для життя студентів, задоволення їхніх пізнавальних і особистісних потреб та інтересів;

– відповідність змісту навчального матеріалу рівню розвитку студентів, їхнім пізнавальним можливостям;

– стимулювання інтересу студентів до змісту (новизна знань, умінь, їхня різностороння значущість, парадоксальність понять, фактів, популярність інформації, емоційність викладу, подання інформації через призму бачення викладача, науковця);

– інтегрування змісту навчального матеріалу з іншими темами, навчальними курсами і спецкурсами.

5. Застосування методів, прийомів, засобів, форм організації навчально-пізнавальної діяльності студентів і їх творче, цілеспрямоване поєднання, активізація думки студентів, стимулювання їх до критичного та творчого мислення, вияву власної позиції, поглядів, самостійного пошуку і дослідження.

6. Діяльність викладача:

– ставлення до студентів, наявність позитивної установки;

– стиль діяльності та поведінки викладача, його комунікативні уміння, відкритість, щирість, знаходження контакту зі студентами, вияв педагогічного такту у організації взаємодії зі студентами;

7. Діяльність студентів:

– ставлення студентів до процесу навчання, застосованих форм, методів організації навчально-пізнавальної діяльності, їхня мотивація;

– ставлення до особистості викладача, вияв до нього.

8. Організація міжособистісної взаємодії студентів та розвиток їхніх взаємин:

– створення психологічно комфортного середовища на навчальному занятті;

– застосування різноманітних форм співробітництва, міжособистісної взаємодії студентів (дискусії, діалоги, групові форми, колективна робота тощо).

9. Отримання зворотнього зв’язку:

– методи, прийоми організації зворотнього зв’язку на кожному етапі навчального заняття;

– перевірка викладачем рівня розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу, рівня сформованості їхніх знань та умінь;

– застосування зворотнього зв’язку для усвідомлення особливостей діяльності, мислення студентів, мотивації їхнього навчання з метою удосконалення організації навчальних занять;

– об’єктивність оцінювання індивідуальних особливостей навчальної діяльності студентів;

– мотивація оцінок студентів без елементів критики особистості.

– загальні висновки(пропозиції і поради щодо вдосконалення підготов -ки і проведення наступних навчальних занять).

Примітка: при комбінованій формі проведення семінарського заняття виконання практичних завдань, що передбачають закріплення теоретичних питань, можна винести в окремий етап заняття. У такому випадку обов’язково проводиться Інструктаж щодо їх виконання.

ОРІЄНТОВНА СХЕМА АНАЛІЗУ ЛЕКЦІЙ:

 

1. Зміст лекції: науковість, відповідність сучасному рівню розвитку політології. Ідейна спрямованість. Визначення головних ідей, питання методології науки, зіставлення різноманітних концепцій. Висунення проблемних питань, активізація мислення. Наявність завдань для самостійного відпрацювання матеріалу, зв'язок з попередніми лекціями, розділами курсу, внутрішньопредметні зв'язки, між предметні зв'зки, зв'зок з факультетом.

2. Методика читання лекції: чітка структура, логіка викладу, повідомлення літератури до теми або до всього курсу. Доступність, аргументованість, виокремлення головного в матеріалі та висновках. Повторення, підтвердження підсумків, крисаня схем, таблиць, окремих записів.

3 Керівництво роботою студентів: допомога у веденні записів (темп), використання цікавих прикладів, риторичних запитань, жартів та ін. Спонукання до запитань з боку студентів.

4. Особистість лектора: знання предмету. Емоційність, голос, дикція. Якість, чіткість, грамотність мовлення. Зовнішній вигляд, вміння триматись перед аудиторією. Уміння відчувати аудиторію, встановлювати контакт.

5.Результати лекцій: інформаційна цінність лекцій. Виховний вплив, досягнення дидактичний цілей.

 

СХЕМА АНАЛІЗУ ЛЕКЦІЇ

I. Тема, мета лекції, її структура. Повідомлення плану лекції, рекомендованої літератури, місце в загальній структурі курсу. Присутність студентів на лекції.

II. Зміст лекції.

1. Науковість, відповідність сучасному рівню розвитку науки.

2. Забезпечення виховного впливу лекції на студентів.

3. Зв'язок теорії з практикою, професійна спрямованість лекції.

4. Розвиток мислення студентів, елементи проблемності.

5. Забезпеченість зв'язку з попереднім навчальним матеріалом, з суміжними дисциплінами та спеціальністю студентів.

6. Точність визначення понять, формування правил, обгрунтування аргументів і висновків.

7. Відповідність меті змісту теми лекції.

III. Методика читання лекції.

1. Чіткість структури і логіка викладу.

2. Виділення основних думок і висновків.

3. Спроби і прийоми активізації пізнавальної діяльності студентів.

4. Використання комп'ютерів та інших технічних засобів навчання, наочних посібників, дидактичних матеріалів.

5. Використання опорних матеріалів під час читання лекції (текст, тези, вільне читання лекції без опорних матеріалів та інше).

6. Засоби підтримування уваги студентів, зв'язок з аудиторією, дисципліна студентів під час лекції.

7. Організація навчальної роботи студентів (темп лекції, вимоги до конспектування, запис графіків, схем, орієнтація на самостійне опрацювання навчального матеріалу).

IV. Рівень педагогічної майстерності викладача.

1. Володіння навчальним матеріалом, уміння використати приклади з практики, життя.

2. Емоційність викладача.

3. Уміння встановлювати контакт з аудиторією, враховувати її особливості. Психологічний клімат в аудиторії.

4. Володіння технічними засобами, прийомами роботи з дошкою, наочними посібниками.

5. Стиль викладу матеріалу. Культура мовлення викладача.

V. Загальні висновки про відвідане заняття.

1. Загальна оцінка лекції.

2. Ступінь досягнення дидактичної мети (інформаційна цінність, виховний вплив лекції).

3. Основні позитивні ознаки і недоліки лекції.

4. Рекомендації і поради щодо удосконалення лекції.

 

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ВІДВІДАНОЇ ЛЕКЦІЇ

I. Науково-теоретичний рівень.

1. Використання сучасних наукових досліджень (наукові відкриття, монографії, статті і т.д.)

2. Методологічне обґрунтування теми.

3. Зв'язок теорії з практикою. Орієнтація на майбутню професію студента.

4. Глибина і повнота змісту, досягнення поставленої мети лекції.

II. Логіка викладу матеріалу.

1. Чіткість плану і його реалізація.

2. Послідовність і систематичність викладу.

3. Аргументованість і доказовість положень лекції.

4. Точність визначення понять.

III. Методичний рівень лекції.

1. Доступність викладу, володіння викладачем матеріалом.

2. Встановлення контакту з аудиторією.

3. Відповідність методів і форм роботи меті і змістові лекції.

4. Використання комп'ютерів та інших ТЗН, наочності.

5. Активізація пізнавальної діяльності студентів.

6. Культура мови викладача.

Імені Василя Стефаника

Педагогічний інститут

Кафедра_______________________________________

 

ПЛАН – КОНСПЕКТ

Семінарського заняття

З навчальної дисципліни

_____________________________________________________

на тему: ____________________________________________________

_________________________________________________________

 

Склав (склала) магістрант (ка)

групи________________________

Прізвище, ініціали

Перевірив ________________________

 

Вид заняття: ______________________

 

(Див. табл. 1 методичних вказівок, у якій наведено деякі види

Група: ___________________ Дата: ________________________

Тривалість заняття: 90 хв.

Час проведення: _________________________________________

(пара, час)

Місце проведення: ________________________________________

(аудиторія, факультет)

Навчальна мета: Вказати конкретно, які поняття закріплюються, поглиблюються, з якої теми (Див. на метод. вказів. – вказано навчальні та діагностично-корекційні функції та дидактичні цілі. За цим зразком можна сформулювати цілі до даного заняття адекватно тому, які питання будуть розглядатися чи відповідно до завдань, які будуть вирішуватися)

Виховна мета: (Аналогічно – див. мет.вказ. – вказано виховні функції та дидактичні цілі)

Розвивальна мета: (Аналогічно – див. мет.вказ. – вказано виховні функції та дидактичні цілі).

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: Конкретно вказати назви тих дисциплін, які вже вивчалися студентами і є базою для засвоєння навчальної інформації, що виноситься на розгляд даного семінару.

Забезпечувані дисципліни: Конкретно вказати назви тих дисциплін, які будуть вивчатися студентами і для яких навчальна інформації, що виноситься на розгляд даного семінару, стане базою для успішного засвоєння.

Рекомендована література

Основна: (Конкретно вказати: автор, назва, рік видання).