Основні етапи розвитку логіки.

 

Історія логіки бере свій початок ще з Стародавньої Греції V−IV ст. до н.е.

Вже Демокріт (бл. 460-370 рр. до н.е.) торкався понять, гіпотези та інших проблем логіки.

Сократ (бл. 469-399 рр. до н.е.) висловив своє ставлення до таких засобів дослідження як індукція та дедукція.

Його учень Платон (бл. 427-347 рр. до н.е.) проводжував розробку питання про дефініції (визначення), розглядав логічний прийом поділу, логічну форму судження і наблизився до формулювання основних законів логіки.

Однак жоден з названих філософів не виділяв логіку в самостійну науку.

Це вперше було зроблено Арістотелем (384-322 до н.е.).

Логіку він назвав аналітикою і дав детальний аналіз відкритого ним поняття силогізму як особливої форми умовиводу.

Арістотель розкрив також сутність доведення, прийомів доведення і поділу, визначив різницю між науковим і ненауковим знанням.

До логічних творів Арістотеля слід віднести «Аналітики І і ІІ», «Топіку», «Категорії», «Про тлумачення», «Про софістичні спростування» та ін.

Послідовники Арістотеля об’єднали ці твори під назвою «Органон» (знаряддя пізнання).

Ряд важливих логічних проблем висвітлено у його головній філософській праці «Метафізика».

Зокрема, саме тут викладено три основні закони формальної логіки: закон тотожності, закон несуперечності і закон виключеного третього.

У часи Арістотеля і пізніше формальна логіка розроблялася представниками школи стоїків – Хризипом (бл. 281-208 рр. до н.е.), Сенекою (бл.4 – 65 рр. н.е.) та ін.

Якщо Арістотель у своїх творах головну увагу звертав на дослідження категоричного силогізму, то стоїки займались головним чином тими умовиводами, до складу яких входили умовні та розділові судження.

Вони застосували ряд логічних категорій, які увійшли в сучасну символічну (математичну) логіку.

В епоху Середньовіччя логіка Арістотеля була дуже популярною, але зазнала певної модифікації відповідно до основних настанов схоластичної догматики.

У XIV-XVII ст. у зв’язку з потребами природознавства й промислового виробництва все гучніше стали лунати заклики створити нову логіку.

Ця ідея була реалізована англійським філософом Ф.Беконом (1561-1626) у праці «Новий Органон», яка повинна була, на думку автора, замінити арістотелівський «Органон».

Силу своєї логіки він вбачав в індуктивному методі, що протиставлявся дедукції і силогістиці Арістотеля.

Ф.Бекона називають творцем індуктивної логіки.

Засновником сучасної логіки був Г.Лейбніц. (1646-1716).

Створена ним штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки.

Він створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна було звести до певного виду обчислення, сформулював закон достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.

У ХІХ ст. англійський філософ і логік Джон Стюарт Міль (1806-1873) систематизував дослідження Ф.Бекона в галузі індуктивних методів встановлення причинних зв’язків явищ.

З того часу питання індукції стали викладатися в курсах і навчальних посібниках з логіки окремим розділом.

Інший аспект розвитку формальної логіки полягає у тому, що в обох її розділах – дедуктивному та індуктивному – почали застосовуватися методи логічних обчислень.

Проникнення математичних методів в індуктивну логіку приводить до її модифікації в логіку імовірнісну, предметом якої стає вже вивчення методів оцінки істинності гіпотез.

Перевагою математичної логіки є те, що завдяки символічному апарату, який там застосовується, стає можливим виражати точною математичною мовою досить складні судження, у котрих логічно пов’язано багато елементів.

Однак це не означає, що всі проблеми формальної логіки можна розв’язати засобами символічної логіки.

Доречі, перша формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. Г.Фреге (1848-1925). Він увів поняття логічної функції.

Проте засобів логічних обчислень виявилося недостатньо для дослідження сутності понять, співвідношення поняття і слова, природи індукції, методів аналогії тощо.

У І-й третині ХІХ ст. філософ Г.Гегель ґрунтовно розробив діалектичну логіку, основні ідеї якої були викладені у його праці «Наука логіки».

Основними принципами діалектичної логіки є:

а) об’єктивність при розгляді предметів;

б) всебічне охоплення предмету;

в) розгляд предмету в його постійному русі, розвитку;

г) єдність історичного і логічного;

д) єдність аналізу й синтезу;

е) єдність форми і змісту;

є) єдність кількісних і якісних характеристик;

ж) єдність і боротьба протилежностей;

з) заперечення заперечення.

Сучасна формальна логіка є надзвичайно розгалуженою наукою і може бути розподілена на різні складові частини (розділи).

Якщо за основу структурування логіки брати застосування математичного апарату (логічні числення), то тоді логіка поділяється на дві частини:

1) загальну (несимволічну) логіку;

2) символічну (математичну) логіку.

 

В нашому курсі ми розглядали саме загальну логіку та елементи її структури.

Вираз «загальна логіка» у деяких випадках використовується для позначення теоретичної частини логіки, відмінної від прикладної.

В цьому розумінні загальна логіка вивчає форми і закони мислення поза відношенням до мислимого змісту, а прикладна – у відношенні до певного змісту.

Крім того, існує «законсервована» культура логічного мислення, яка характеризує буддизм (Гаутама, VI ст. до н.е.), індійські школи ньяя (Васубандху, ІІІ-V ст.)¸ міманса, санкх’я, логіка джайністів (Дигнага, Дхармакірті, VI-VIII ст.).

 

Розвиток логіки в Україні.

 

Логіка античних мислителів стала відомою в Київській Русі вже в ХІст.

Це насамперед логічні уявлення Платона про поняття, вчення Арістотеля про силогізми, закони і форми мислення.

З другою половини ХV ст. з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М.Маймоніда, Й.Дамаскіна.

У XVI ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали Х.Стегман та Х.Остодорт.

В цей же час для членів вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною «гімнастикою розуму», забезпечує розвиток абстрактного мислення і логічного виведення.

Логіка стає обов’язковою дисципліною вивчення в Києво-Могилянській академії.

Свій внесок в розвиток логіки зробили професор Ф.Прокопович, мандруючий філософ Г.Сковорода.

Наприкінці XVIII − початку ХІХ ст. логікою займався професор Львівського університету Н.Д.Лодій (1764-1829).

Він написав праці: «Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного», «Наставления логики», «Теория общих правил», у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. логіка в Україні не була однорідною, а складалася з представників багатьох конкуруючих течій, шкіл та угрупувань:

− одні (М.Н.Гротт) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у її зближенні з психологією;

− другі (В.В.Лесевич, О.О.Козлов, Г.І.Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гельянцями, позитивістами;

− треті (В.Д.Кудрявцев та ін) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою.

Засновником відомої в науці одеської логічної школи був І.В.Слешинський (1854-1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії.

Він довів, що алгебра логіки є своєрідний переклад арістотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни громіздких доведень новими, скороченими.

З одеської логіко-математичної школи вийшли також С.Й.Шатуновський, С.О.Яновська, праці яких присвячені вивченню логічних законів, обґрунтуванню фундаментальних математичних понять, а також філософсько-математичним проблемам математики і математичної логіки, та А.І.Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії, формального аналізу систем.

В радянський період в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х років логіку в Радянській Україні частково «реабілітували»: стали читати курс традиційної логіки в деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Новосибірська, Харкова та інших.

Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів вважали ворожими діалектичній логіці.

Позитивні зрушення щодо сучасних напрямків логіки почалися в 60-ті роки. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю Л.В.Копніна (1922-1971) на посаді зав. кафедрами філософії КПТУ, а потім і КДУ ім.Шевченка, директора Інституту філософії АН України.