Закон протиріччя (несуперечності).

 

Звичайно в логіці протиріччями називають такі думки, одна з яких стверджує те, що заперечує інша.

Такого роду думки здавна розглядалися як плутані, непослідовні.

У формальній логіці така неузгодженість однієї думки з іншою називається логічним протиріччям, яке полягає в тому, що в процесі мислення невільно або свідомо ототожнюється відмінне (різне) або видається за відмінне те, що є тотожним.

Логічне мислення характеризується несуперечливістю.

Протиріччя руйнують думку, ускладнюють процес пізнання.

Вимогу несуперечливості мислення виражає формально-логічний закон протиріччя (несуперечності), який формулюється так:

 

«У процесі міркування про який-небудь предмет не можна одночасно стверджувати і заперечувати що-небудь в одному і тому самому відношенні.»

 

Інакше кажучи, не можуть бути істинними два несумісні висказування (міркування) про один і той же предмет, взятий в один і той же час в одному і тому самому відношенні; одне з них буде обов’язково хибним.

 

Ця вимога несуперечливості виражає об’єктивні властивості самих предметів.

Якісна визначеність (виразність) будь-якого предмету означає, що належні йому властивості, рівно як і його існування, не можуть бути і не бути, належати і не належати йому в один і той же час в одному і тому самому відношенні.

В іншому випадку предмет не був би самим собою, втратив би визначеність.

Наприклад, не можуть бути одночасно істинними два таких судження:

«Іванов є курсантом коледжу»,

«Іванов не є курсантом коледжу».

 

Одне з цих суджень обов’язково хибне.

Питання про те, яке з двох суперечливих суджень є неістинним, закон протиріччя не вирішує.

Він говорить лише про те, що з двох суджень, з яких одне заперечує те, що стверджується в іншому, одне повинно бути хибним.

Яким буде друге судження, істинним чи ні, закон протиріччя (несуперечності) також не вирішує.

Воно може бути як істинним, так і хибним.

Так, наприклад, якщо візьмемо два суперечливих судження:

 

«Іванов під час занять був на уроці»,

«Іванов під час занять був вдома»,

 

то хибним може бути не тільки одне з них, але й обидва, а істинним буде третє судження:

«Іванов під час занять був у подруги».

 

Як бачимо, встановлення хибності одного з суперечливих суджень не в усіх випадках веде до визнання другого істинним.

Пояснюється це різним характером суперечливих суджень.

Закон протиріччя (несуперечності) має силу в усіх наших судженнях, до яких би галузей знань або практики вони не відносились.

Мусульманський богослов Аль-Газалі (1059-1111) стверджував, що закону протиріччя (несуперечності) «підкоряється навіть сам Бог».

Логічний закон протиріччя охороняє несуперечливість будь-якого правильного мислення.

Виражаючи відношення логічної несумісності понять і суджень, він забезпечує стрункість думки, переконливість аргументації, визначеність висновків і тим самим сприяє їх об’єктивній істинності.

Формальна логіка не заперечує реальних протиріч, вона лише вимагає, щоб і про суперечливі явища мислили несуперечливо, логічно правильно, у відповідності з об’єктивною дійсністю.

Закон протиріччя (несуперечності) виражається формулою:

«А не є не-А»,

яка означає, що не можуть бути одночасно істинними судження А і його заперечення – не-А.

 

Закон виключеного третього.

 

У тісному зв’язку з законом протиріччя знаходиться третій оснований закон формальної логіки – закон виключеного третього, який формулюється так:

 

«Два суперечні одне одному судження про один і той же предмет, взятий в один і той же час в одному і тому самому відношенні, не можуть бути одночасно хибними або істинними.

Якщо одне з них істинне, то друге – хибне. Третього не дано. (tertium non datur)».

 

Щоб зрозуміти визначену закономірність у відношенні істинності та хибності суджень, слід ознайомитися з двома видами логічної несумісності:

контрарної − протилежної

контрадикторної – суперечної.

 

Контрарна несумісність буває між загальними судженнями, які висловлюють протилежні думки, між твердженням і запереченням однорідних ознак відносно всього класу предметів («Бізнес завжди небезпечний»; «бізнес не є небезпечним»).

Субконтрарна (часткова) несумісність буває між двома одиничними судженнями, з яких одне щось стверджує, а друге це заперечує відносно того самого предмету («ця людина – студент», «ця людина – не студент»);

Контрадикторна несумісність буває між загальним і частковим судженнями, з яких одне – ствердне, а друге – заперечне («жодна сфера підприємницької діяльності не є збитковою», «деякі сфери підприємницької діяльності є збитковими»).

Закон виключеного третього обумовлений властивостями самих предметів, він відображує той простий факт, що предмет не може мати і не мати одночасно ту чи іншу властивість.

Він або має дану властивість або не має її.

Предмету не можуть одночасно належати суперечні ознаки; наявність однієї передбачає відсутність іншої і навпаки.

Наприклад, звинувачений Н. або ж «винний», або ж невинний», і не може такого бути, щоб він був «винним» і «невинним» одночасно (як Юрій Дєточкін у кінофільмі «Бережись автомобіля»).

У вигляді формули закон виключеного третього записується так:

А є або В або не-В.

(третього не дано - tertium non datur).

Закон достатньої підстави.

 

Закон достатньої підстави формулюється так:

 

«Будь-яка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.»

 

Іншими словами, будь-яка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою.

Цей закон вимагає, щоб наші судження про предмет і його властивості не були голослівними, а логічно витікали з достовірних фактів і аргументів.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість і доказовість нашого мислення.

Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо взаємозв’язані, витікали одна з одної, обґрунтовували одна одну.

Судження, яке наводиться для обґрунтування істинності іншого судження, називається логічною підставою (основою).

А те судження, яке витікає з інших суджень як з основи, називається логічним наслідком.

У вигляді формули закон достатньої підстави записується так:

 

А є тому, що існує В,

 

де А – наслідок, В – основа (підстава) цього наслідку.

Зв’язок основи (підстави) і наслідку є відображенням в мисленні об’єктивних, в т.ч. причинно-наслідкових зв’язків, які виражаються в тому, що одне явище (причина) породжує інше явище (наслідок).

Логічний зв’язок між підставою і наслідком слід відрізняти від причинно-наслідкового зв’язку.

Зрозуміло, що закон достатньої підстави виражає лише загальну вимогу до мислення. Конкретне обґрунтування істинності певних положень лежать поза сферою цього закону.

Логічний закон достатньої підстави спрямований проти таких думок в наших міркуваннях, які не зв’язані між собою необхідним чином, не витікають одна з одної, не обґрунтовують одна одну, проти нелогічного міркування, коли за основу висновку беруться сумнівні положення, які не можуть служити такими, або коли твердження беруться на віру.

 

Тема 3. СКЛАДОВІ ФОРМИ МИСЛЕННЯ, СУДЖЕННЯ ТА УМОВИВОДУ.

 

Лекція І. П о н я т т я.

 

1. Поняття як форма мислення.

2. Поняття і слово.

3. Логічна структура понять.

4. Логічні види понять.

5. Відношення між поняттями.

6. Операції з поняттями.

7. Визначення понять.

8. Поділ понять.

 

Поняття як форма мислення.

 

Поняття – одна з форм мислення, за допомогою якої пізнають сутність явищ, процесів, узагальнюють їхні істотні ознаки.

У поняттях предмети і явища дійсності відображаються в узагальненій абстрактній формі.

Елементами змісту понять виступають істотні для того чи іншого класу предметів чи явищ їхні загальні риси, властивості, перетворені в голові людини, тобто такі, які одержали ідеальну мисленну форму існування.

Риси, що виражають подібність або відмінність предметів, називають їх ознаками.

Ознаки, що належать багатьом предметам (класу предметів), називаються загальними.

Ознаки, притаманні тільки окремому предметові, називаються відмітними.

Поняття – це думка, в якій відображуються загальні, до того ж суттєві, властивості предметів і явищ.

На відміну від відчуттів, сприйняття і уявлень поняття позбавлені наочності або чуттєвості.

Зміст поняття нерідко неможливо уявити у вигляді наочного образу.

Поняття утворюються як результат двох діалектично зв’язаних операцій: виокремлення загального в ряду схожих за якоюсь ознакою об’єктів і відволікання, абстрагування від інших ознак.

Поняття одночасно являються загальними і абстрактними.

Обидві ці ознаки суттєві для поняття і взаємозв’язані, оскільки будь-яке поняття є результатом і узагальнення, і абстрагування.

Поняття – одна з основних форм наукового пізнання.

Формуючи поняття, наука відображує в них предмети, явища і процеси, які вивчаються нею.

 

Поняття і слово.

 

Поняття не існує без слова, мислення в поняттях – без мови.

Єдність мислення і мови означає не тільки те, що вони невідривні, не існують одне без одного, але також і те, що вони не тотожні.

Слово є матеріальною оболонкою поняття, а поняття – ідеальним змістом слова, і таким чином, в єдності слова і поняття міститься також відмінність і протиріччя матеріального і духовного (ідеального).

Процес розвитку думки, збагачення понять – процес нелегкий.

Коли народжується нова думка, інколи здається, що всі труднощі, зв’язані з її вираженням, − від «недостачі» слів.

Проте головна трудність полягає в недостатній ясності, чіткості самої думки.

Поки думка неясна, вона не може бути точно виражена; коли ж думка стає чіткою, вона порівняно легко знаходить своє словесне оформлення.

Мова не тільки не перешкоджає, а навпаки, сприяє розвитку мислення, оскільки реєструє і закріплює в словах успіхи в пізнанні світу, досягнуті окремими людьми.

Ці успіхи завдяки мові стають набутком всього суспільства.

Логічна структура думки і граматична побудова мови не співпадають.

Закони логіки загальнолюдські, а форми словосполучень специфічні для кожної національної мови.

В будь-якій мові існують синоніми та омоніми.

Здатність слів виражати різні поняття веде іноді до неясності в міркуваннях або в аргументації.

Тому в науці користуються словами-термінами (від лат. terminus – кордон, межа), які точно виражають зміст наукових понять.

 

 

Логічна структура понять.

 

В структурі кожного поняття слід бачити дві сторони: зміст і обсяг.

Зміст поняття складає сукупність суттєвих ознак предмета, мислимого в понятті, сутність елементів, їх єдність.

Утворення понять пов’язане з певними діями в мисленні, які дозволяють встановлювати загальні ознаки у предметів, виділяючи в них істотні та неістотні ознаки, утворювати з виділених істотних ознак певну єдність.

До таких дій належать: аналіз, порівняння, синтез, абстрагування, узагальнення.

Обсяг поняття визначається сукупністю предметів, на які воно поширюється.

Наприклад, обсяги понять «рослина», «тварина», «космічне тіло» виражають безмежну множину відповідних предметів реальної дійсності.

Інші поняття мають більш вузький обсяг, наприклад, «планети сонячної системи» та ін.

Існують також одиничні поняття, обсяг яких поширюється лише на один предмет або явище, наприклад: «підприємництво», «стажировка» і т.д.

Сукупність предметів, на які поширюється дане поняття, складає логічний клас предметів.

Логічний клас – це множина предметів, що мають загальні ознаки, внаслідок чого вони виражаються загальним поняттям.

Логічний клас предметів і обсяг відповідного поняття співпадають.

Якщо два загальних поняття знаходяться у відношеннях підпорядкування, тобто обсяг одного поняття входить в обсяг другого, то більш широке за обсягом поняття називається родовим, а підпорядковане – видовим.

Зміст і обсяг поняття взаємозв’язані.

Цей взаємозв’язок виражений в логічному законі оберненого відношення між обсягом і змістом понять, який формулюється так:

Із збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг, із збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.

 

Логічні види понять.

 

Поняття поділяються на види за змістом і обсягом в залежності від характеру і кількості предметів, на які вони поширюються.

За змістом розрізняють поняття:

§ конкретні та абстрактні;

§ позитивні та негативні;

§ абсолютні та відносні (тобто безвідносні та відносні).

За обсягом розрізняють поняття:

§ загальні;

§ одиничні.