Визначення понять. (Дефініції)

 

Визначенням, або дефініцією, називається логічна операція, що розкриває зміст поняття.

Наприклад: «Холдингова компанія – це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній».

Якщо у визначенні розкривається тільки назва поняття, то воно називається номінальним (від лат. nomen – ім’я, назва.).

Якщо ж у визначенні розкриваються істотні ознаки предмету, то воно називається реальним.

Найпоширенішим видом реальних визначень є визначення через найближчий рід і видову відмінність.

 

Поділ понять.

 

Логічна операція, що розкриває обсяг поняття, називається поділом поняття.

Суть цієї операції полягає в розчленуванні відомого класу предметів, охопленого даним поняттям, на більш дрібні класи.

Поділ – це така логічна операція, в якій загальне і відмітне, як дві сторони кожної речі, знаходять свій окремий прояв у підпорядкуванні видових понять загальному роду і у взаємному співпідпорядкуванні.

Наприклад: в результаті логічного поділу поняття «вертоліт» ми одержуємо його види – «цивільні» і «військові вертольоти».

 

Тема 3. СКЛАДОВІ ФОРМИ МИСЛЕННЯ, СУДЖЕННЯ ТА УМОВИВОДУ.

Лекція ІІ. С у д ж е н н я.

 

1. Судження як форма мислення та його структура.

2. Класифікація суджень.

3. Основні види суджень.

4. Сумісні та несумісні судження.

5. Відношення суджень за істинністю.

 

 

Судження як форма мислення та його структура.

 

Судження – це форма мислення, в якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між предметом та його властивостями чи відношення між предметами.

Про предмети можна судити вірно або невірно. В судженнях виражається істинна чи хибна думка. Істинність судження, як і поняття, визначається його відповідністю об’єктивній дійсності.

Таким чином, судження – це головне форма мислення, без судження немає пізнання.

В кожному судженні розрізняють поняття про предмет думки (суб’єкт S) і поняття про властивості і відношення, наявність яких стверджується або заперечується в судженні (предикат Р).

Обидва ці поняття – суб’єкт і предикат – називається термінами судження.

У простих судженнях суб’єкт S і предикат Р пов’язані за допомогою зв’язки «є» чи «не є».

У складних судженнях пов’язані два і більше простих судження за допомогою логічних сполучників «i»(« та »), «або...або», «або»(«чи»), «якщо...,то», «тоді і тільки тоді».

Кожне судження складається з трьох елементів – «суб’єкта», «предиката» і «зв’язки» (двох термінів і зв’язки).

Склад судження можна виразити загальною формулою «S є P» або «S не є Р».

Будь-яке судження зводиться до однієї з цих формул.

Будь-яка відносно закінчена думка, що відображує дійсність, має суб’єктивно-предикативну форму: вона загальна для всіх суджень.

 

 

Класифікація суджень.

 

Судження класифікуються шляхом поділу їх за своїми структурними особливостями на окремі види та різновидності.

Підставою служать такі ознаки, за видозміною яких поділяються всі судження:

- зміст предикату;

- якість зв’язки;

- обсяг суб’єкту;

- модальність;

- тип логічних сполучників.

 

І. Поділ суджень за змістом предикату.

 

Всі прості судження поділяються на:

1. екзистенціональні (судження існування), у яких виражається сам факт існування предмета.

2. відносні судження, у яких роль предиката, що виражає відношення між двома іншими елементами судження, виконують інші поняття.

 

Вони виражають різні відношення між предметами за місцем, величиною, часом, причинною залежністю і т.д. (Наприклад: «Т.Шевченко був сучасником М.Г.Чернишевського і М.О.Добролюбова»).

 

3. атрибутивні судження, у яких стверджуються або заперечуються певні властивості, що належать предмету:

S є Р, S не є Р.

Ці судження називають ще категоричними.

Елементарна логіка розглядає переважно атрибутивні судження.

 

 

ІІ. Поділ суджень за якістю зв’язки.

 

Поділ суджень за якістю зв’язки – це поділ їх за основною логічною функцією – твердження або заперечення. В цьому полягає «якість» судження, виражена характером зв’язки: «є» чи «не є».

Таким чином, за якістю зв’язки всі судження поділяються на ствердні та заперечні.

 

ІІІ. Поділ суджень за обсягом суб’єкту.

 

Поділ суджень за обсягом суб’єкту прийнято називати поділом за кількістю.

Судження бувають загальними, частковими, одиничними залежно від того, чи мова йде про весь клас предметів, його частину, чи про один предмет у суб’єкті:

а) загальні судження – «всі S є (не є) Р»;

б) часкові судження – «деякі S є (не є) Р»;

Вони можуть бути визначеними і невизначеними. («тільки деякі S є (не є) Р»; «в усякому разі деякі S є (не є) Р»).

 

в) одиничні судження – «це S є (не є) Р».

 

IV. Поділ суджень за модальністю.

 

Модальність (від лат. modus – міра, спосіб) – характеристика судження за «силою» висловленого в ньому твердження.

Поділ за модальністю – це поділ суджень за характером вираженого в них знання:

При поділі слід розрізняти два плани: план буття (об’єктивну модальність) і план обґрунтованої думки (логічну модальність).

В плані буття судження представляють собою знання: про можливе, дійсне і необхідне.

В плані обґрунтованої думки судження поділяються на: проблематичні (ймовірні) і достовірні.

 

V. Поділ суджень за типом логічних сполучників.

 

За типом логічних сполучників судження поділяються на категоричні, розділові та умовні.

Категоричні судження виражають знання про належність або неналежність ознаки предмету в безумовній, беззастережній формі. («Речовина складається з атомів.»)

Категоричним називають просте судження, що складається з одного суб’єкта і одного предиката.

 

Структура категоричного судження виражається такими формулами:

«S є Р»; «S не є Р».

Умовні та розділові судження – складні.

Вони складаються з ряду простих суджень, пов’язаних логічними сполучниками (логічними зв’язками): «якщо..., то», «або», «і» та їм рівнозначними.

Логічні сполучники прийнято позначати певними символами (знаками): «і» − знаком Λ: «або» − знаком V; «якщо..., то» − знаком →.

 

Основні види суджень.

 

З наведеної досить широкої класифікації суджень в логіці виокремлюються основні види, які – найчастіше використовуються в усіх логічних операціях.

Таких видів чотири: загальноствердні, загальнозаперечні, частково- ствердні та частковозаперечні.

Вони вийшли в результаті сполучення якісної та кількісної сторін судження.

Загальноствердні судження – загальні за обсягом суб’єкту і ствердні за якістю зв’язки.

Загальною формулою їх можна виразити так: «Всі S є Р”.

 

Символом загальноствердних суджень служить буква «А» - перша голосна дієслова affirmo − «стверджую» (лат.).

Загальнозаперечні судження – загальні за обсягом суб’єкту і заперечні за якістю зв’язки.

Виражаються формулою: «Жодне S не є Р”.

 

Символом загальнозаперечного судження служить буква «Е» - перша голосна дієслова n e g o – «заперечую» (лат.)

Таким чином, якщо в загальноствердних судженнях суб’єкт підпорядкований предикату або обидва терміни є рівнозначними поняттями, то в загальнозаперечних судженнях обсяги суб’єкту і предикату повністю виключають одне одного.

Частковоствердні судження – часткові за обсягом суб’єкту і ствердні за якістю зв’язки.

Загальною формулою їх можна виразити так: «Деякі S є Р».

Символом частковоствердних суджень служить буква “I” – друга голосна дієслова a f f i r m o («стверджую»).

В деяких частковоствердних судженнях суб’єкт і предикат − перехресні поняття, їх обсяги співпадають. (Наприклад: «Деякі викладачі – колишні пілоти».

 

 

	S		P

 

А в деяких частковоствердних судженнях обсяг суб’єкту ширше обсягу предикату. (Наприклад: «Деякі злочини є посадовими».)

 

Частковозаперечні судження – часткові за обсягом суб’єкту і заперечні за якістю зв’язки.

Загальною формулою їх можна виразити так: «Деякі S не є Р».

 

Символом частковозаперечних суджень служить буква «О» - друга голосна дієслова “ n e g o ” («заперечую»).

В частковозаперечних судженнях частка обсягу суб’єкту входить в обсяг предикату і разом з ним виключається з решти суб’єкту.

Такі основні види суджень.

Під них можна підвести будь-яке категоричне судження.