З інонаціональним розвитком.

Зусилля до конфронтації

З інонаціональним розвитком.

Зв'язок літератури з народною творчістю був однією з kos ституюваних і еволюційно прогресивних рис доби словацьког романтизму. У період же затухання романтичної пое подібним чином тлумачений зв'язок з фольклором набував що раз більше рис епігонства. Його абсолютизація, зумовле інертністю традиційних принципів і художніх прийомів, озї ла у новій ситуації уповільнення авторських оригік інтенцій. Так група "Уперед" (Napred) разом з молод Гвєздославом (тоді ще Павлом Орсагом) проголосили як; вагу "наслідуванню" програмове прагнення до індивідуальн майстерності, що у майбутньому "привело б аж до артизл

I мін Dejiny slovenskej literatury. III. - Bratislava, 1965 - S. 282).
Підхід від колишнього тотального фольклоризму в літературі

I1 Іюрював непрямі передумови для нових стосунків словацького
письменства з іншими письменствами. Мірилом конфронтації
І юнацької літератури з іншими літературами уже не могла бути
Ііиьки її "національна виключність, особливість", як це було у
ІПІуровій праці "Про народні повісті й пісні племен
І»к«'ямських ", але у першу чергу художня майстерність.

Другою рисою, завдяки якій "налредисти" долали попередній канон і знову ж таки непрямо відкривали можливість /ти якісно нових критеріїв міжлітературної конфронтації, була пи-новому зрозуміла функція національної літератури. всупереч будительському й нащональноохоронному»нрактерові мистецтва й літератури наголошувалося на високому покликанні літератури в ім'я демократичних і tui.Ільнолюдських принципів.

З цією тенденцією було пов'язане й зусилля молодого І мі Ідослава конфронтувати свою поетику з мадярською, німецькою і світовою літературою загалом і його прискіплива и нскційність у ставленні до вітчизняної традиції. Якщо в добу національного відродження конфронтація словацької літератури І Іншими літературами не зуміла перетнути кордонів t ІоІГянської етнічної цілісності, зрозумілої загалом як розвиток національного - окремого у напрямку до особливого

0 нов'янство), то нова генерація завдяки своїм засадам
ти Іупово творила можливості для взашоперетинів словацької
чі Іератури з загальним (європейська чи світова літератури).

Своєрідне коріння поступової еволюції міжлітературних Ішіунків наявне вже у редакторській діяльності Андрея

1 |І\ллого-Ситнянського, котрий в другій половині 70-х pp. XIX
11 будучи редактором часопису "Орел", цілеспрямовано
иі.нюмив читачів з окремими творами світової літератури.

Синтез національної літератури і

Як передумова порівняння. І

Стимулююча роль „Історії літератури словацької" '••

Я.Влчка. „Історія літератури словацької" (1889-1890) як син-^г| тез еволюційного процесу словацької літератури, з'явилася не* І випадково, а була закономірним виявом наступної хвилі'J історизму у дослідженні словацької літератури. Й генеза, без- 1 сумнівно, пов'язана з суб'єктивними факторами, що визначають І Влчка як зосередженого систематика літературного процесу. ^J l

Влчек був добре знайомий як з чеською, так і з словацькою І
літературами, являючи собою приклад білітературності. Знання і
двох національних літературних традицій уможливило ак- J
тивізацію диференціального погляду на історію чеської та сло-'¹|
вацької літератури, загострювало погляд на специфічно¹-!
національні еволюційні особливості. Це був погляд зсередини і * і
водночас з іншого боку, певний відступ і погляд згори.']
Література Словаччини" Влчка побачила світ 1881 р., „ Огляд'!
літератури чеської" - 1885; історія літератури словацької"¹ і
(1889-1890) і „Історія чеської літератури" - 1892.) репрезен-^т|
тували нову хвилю літературного історизму, новий погляд на і
еволюційні процеси в словацькій літературі. Ідеться не про |
бібліографічні чи біографічні огляди, а про синтез літературного-!
процесу в справжньому сенсі, закладений на аналізі виразних І
явищ і класифіковану з точки зору жанрової структури |
інтеграцію художнього письма. Саме у цьому, загалом уже мо-П
дерному розумінні літературного твору і літературного процесу¹!
слід вбачати в „Історії літератури словацької серйозну пере-**І
думову розвитку вже не потенційної, а програмової/!
усвідомленої та інтенціональної компаративістики. 'І

У цей період з'являються і перші справді компаративні*!
спроби, спроби порівняти словацьку літературу з J
інонаціональною, часто через позалітературні галузі. Такий ха-1
рактер має, наприклад, порівняльна студія Т.Г.ТурцеровоїІ
Контакти слов'янофілів з словаками та сс вплив нат
відсторонення словаків від чехів" (Turcerovâ N.H. 5?у£Н|
slavianofilov so Slovâkmi a ich vplyv na odtrhnutie sa Slovàkov od J
Cechov II Prûdy. - 1913. - S. 345-350). Це була типово „контакто-1
логічна" студія, де йшлося про зв'язки російських славістів Бо-Ч
дамського, Прейса і Срезневського зі Словаччиною. До такого ж І
типу розвідок належить і праця Квачала "Переломи у вірі в Ко-^А
менського і Міцкевича (KvaCal J. Prielomy vo viere Komenského ai
Mickiewicza II Petrohrad, 1907). 1

Кінець XIX - початок XX ст. засвідчує зростаюче намаган­ня інтерпретувати розвиток словацької літератури на ширшому міжлітературному тлі, а, крім того, якісну зміну в розумінні ре-ІІ я ції між словацькою та інонаціональною літературою. Варто вказати бодай на послідовну орієнтацію "Гласу" (Has), на пиературно-критичну діяльність Л.Надаші, Ф.Вотруби та ін. (міна критеріїв оцінки словацької літератури несла з собою у молодої генерації літераторів і зміну поглядів при переоцінці І радиційних реляцій між окремим - національним і загальним -иіітовим. У тексті та контексті виступів цієї генерації уже не (Ішлося лише про стимулювання "імпорту" цінностей Інонаціональної культури до організму словацької літератури, а M про потребу й неминучість цілком партнерських взаємин сло-нацької літератури з міжлітературним контекстом. Конфрон-І.шійний аспект переставав бути тільки якимось доповненням, надбудовою у пізнанні явищ національної літератури, а стає по-І утнім параметром пізнавання вітчизняної літератури як частки міжлітературного процесу. Словацька література у цих інтенціях і приймається як органічна складова не лише слов'янського, а й t нропейського літературного контексту.

Новому поглядові на словацько-інонаціональні контакти мідповідав, безсумнівно, і потужній потенціал письменників другої хвилі словацького реалізму кінця XIX ст. і перших деся-пиііть XX ст., котрий засвідчив цілеспрямоване прагнення митців увійти у творчий діалог з європейським літературним процесом. Доказом цього може бути, окрім іншого, й перекла-плцька діяльність, якій присвячують чимало творчих зусиль письменники т. зв. першого ешелону. Діяльність представників ІІІ.ОГО покоління мотивувалася не лише комунікативною функцією, а й прагненням внутрішньо конфронтувати шічизняний літературний узус, поетику з передовими Інонаціональними літературними творами. Дуже переконливим І у цьому сенсі приклад П.О.Гвєздослава, котрий за допомогою перекладів зі світової літератури (Пушкін. Лєрмонтов, Петефі, І ете. Шіллер, Шекспір, Міцкевич) прагнув, окрім іншого, пе­ревірити дієвість художнього арсеналу виражальних засобів су-члсної словацької та своєї власної поетики. Сюди ж слід зараху-ІІІІги і перекладацькі зацікавлення Тайовського (Чехов), Ку-нучіна (Гоголь), Людмили Під'яворинської, Ладіслава Надаші, І мана Краска,- Янка Єсенського та ін.

Перегляд тенденцій порівняльного аспекту в словацькому ІІпературознавстві в перебігу XIX ст. вказує, що існуючі кон­фронтаційні намагання, як і конкретні компаративістські праці,

по суті, не перейшли меж словацької міжлітературної цілісності, j

Втім, це не була проблема звуженого погляду на дифе- j

ренційованість європейської літератури, котру більшість сло- |

вацьких літераторів опанувала через німецьке посередництво, J

але безпосередній результат живого та інтенсивного Ч

усвідомлення словацької включеності у європейську спільноту. 'J

Життєвість словацької літературної думки має свої об'єктивні J

причини, котрі часто тяжіли до модифікацій Колларової ідеї 1

слов'янської взаємності, романтичного й постромантичного ^г|

месіанізму, переходячи в окремих випадках у звужену кон- 'і

цепцію словацького русофільства. У тексті й підтексті ана- '\

логічних програм існувала свідома й підсвідома месіанська ідея j

з своєю позитивною історичною метою, але й з певною обмеЖе- *|

ною, часом аж доленосною "приреченістю" словацьке- Ą

інанонаціональної свідомості. Тому, скажімо, протягом XIX ст. *]

у словаків не з'явилося порівняльної фольклористики у такій ^

формі й масштабах, як це спостерігається в європейській компа- Ą

ративістиці. Відтак і порівняльні дослідження художнього пись- 1

менства присвячено переважно словацько-слов'янським 4

взаєминам. У цьому можна вбачати, зокрема, її відмінність від І

чеської компаративістики, де завдяки диференційованішій J

літературознавчій програмі вдалося подолати виключність чесь- 4

ко-словацької свідомості. Ą

Літературно-критична конфронтація Франтішка Во-'Щ

труби. Франтішек Вотруба своєю творчістю й редакторською 4

діяльністю утвердив низку основних позицій гласистської про- Щ

грами. Завдяки комплексному підходу до художньої літератури Ч

сформувався і його підхід до поцінування сучасного стану й по- -І

дальших еволюційних перспектив словацької літератури різних Ч

періодів та її оціночні критерії. Помітну роль у розробці власної!

програми вироблення нових імпульсів для інтенсифікації сло-І

вацького літературного життя відіграв той факт, що Вотрубовуі

літературну свідомість, норму і смак зумовлювала й причетність 1

до чеської літературної традиції, здатність інтерпретувати часе-¹!

ве та історичне значення окремих авторів і творів на перетині 1

двох, хоча й історично близьких, проте відмінних оціночних |

критеріїв. Уже цей момент забезпечував Вотрубі наявність пев-1

ної міжлітературності не лише літературно-критичного, але ЇЙ

історико-літературного погляду. Крім того, вона зміцнюваласягі

за рахунок широкої орієнтації у російській, українській^

польській літературах, низці європейських. Все це давало мож-і

ливість Вотрубі інтегрувати до своєї літературно-критичної тая

редакторської практики спонтанні та цілеспрямовані компараїі

Іинні тенденції, котрі, на відміну від таких же у представників попередньої доби, не були спрямовані лише на зовнішнє сприй­ми Ітя національнолітературних традицій і своєрідності. Попе­редні ідеї про національне та світове (космополітичне) спряму-Ішння словацької літератури, присутні в полеміці про значення ппезії Врхліцького, уявлялися Вотрубі більш-менш ана­хронічними. Інтерпретуючи зв'язки словацької літератури з Інонаціональними письменствами, Вотруба виходив з недиску-шбельної ідеї цілісності національнолітературної традиції, з утілення про своєрідний організм словацької літератури, котра шдля дальшого успішного розвитку мусить обов'язково ак-Іншзувати контакти з ширшим середовищем і літературними Ісренами.

у неминучості літератури з

Спонтанним внутрішнім переконанням Ішртнерських стосунків словацької Інонаціональним літературним процесом зумовлена й Вотрубова перекладацька діяльність. При виборі авторів для перекладу (Пушкін, Лєрмонтов, Франко, Стефаник, Реймонт, Жеромський, Прус, чеські, німецькі, югославські письменники) Вотруба у першу чергу керувався актуалізаційними критеріями. Не випад-kono і його перша редакторська стаття компаративного характе­ру "Українсько-російська (руська) видавнича спілка" (І Ikrajinsko-ruska vydavnyca spilka, 1903) свідчить про прагнення (поширити реєстр перекладів на словацьку з європейських шісратур, а у цих межах і з літератури української, котра за І моїм характером мала можливість зміцнити, а тим самим і ди­ференціювати певну специфіку словацького літературного

I прямування. Аналогічну мету має і розлога стаття "Чеська
ышжка - словацька книжка - мадярська книжка" (Ceskâ kniha

\lovenska kniha - madarskâ kniha II Pfûdy. - 1912. - № 6. - S.

^I1 ⁽>-224), яка містить коротку оцінку дотеперішньої словацької
перекладної продукції з наведенням переконливих конкретних
фикіів, зумовлених побудовою власної перекладацької кон-
ш'Іщії, і водночас активізації чеських перекладацьких видань як
противага мадярському впливові. Вотрубова діяльність у цьому
І писі свідчить про новий гатунок компаративних тенденцій у
І нонацькому літературному житті. Хоча йдеться про розвиток у
І-І пузі компаративної „праксеологіУ, супроводжуваних числен­
ними Вотрубовими літературно-критичними статтями і спора-
пічіїими, але цілеспрямованими заувагами щодо
Інонаціонального літературного процесу, вона творить певну
ими І форму, з якої поступово виростають авторські
мінеспрямовано зорієнтоваш компаративні статті, як наприклад,

студія ^рхліцький і Словаччина" (VrMicky a Siovensko //'*І

Slovensky dennfk. - 1912. - S. 175-177, 183-184. 188),, де автор, «І

окрім конкретного аналізу, подає, власне, й характеристику 4

вітчизняних компаративних тенденцій, передусім протягом ос- ą

танніх декад XIX ст. У статті подолано межі фактографічної^

„фахової" позитивістської компаративістики та репрезентовано«*!

суперечливу діалектику ставлення словацького письменства до Ą

цього своєрідного чеського поета і перекладача. Цікаво, щ&ч

студія виникла не як результат цілеспрямованої, інтенціональноїі

компаративістики з обмеженим полем аналізу, а як результаті

Вотрубових зусиль по актуалізації міжлітературного процесу,-!

що випливало з літературно-критичної програми дослідника,!

його прагнення виокреслити послідовну еволюцію!

міжлітературної орієнтації тогочасного літературного процесу. 1

Вотруба не користується арсеналом типово компаративних!

прийомів, його оцінки та спосіб викладу безпосередній, живий«

тому дійовий і переконливий. Компаративний сенс найяск-|

равіше виражено у заключній частиш праці, де він констатує^

„... якби можна було наші уривчасті замітки, присвячені йогої

пам'яті, назвати не ,£рхліцький і Словаччина", але бодай (Щ

літературі) „Словаччина і світ", оскільки він ним був і для нае|

цю проблему поставив і ми були змушені її усвідомити і своїм

способом з нею рахуватися. Марними були, як ми бачили, спро-4

би гатити проти неї греблі і марними були всі гримаси й зневазі

ги" (Vybrané 'spisy L -Bratislava, 1954. - S. 259). Меті

порівняльного дослідження виступає тут засобом, що документі

тує або ілюструє об'єктивні тенденції сучасного естетичного!

розвитку. Саме завдяки умінню поєднати й функціонально по!

яснити порівняльний і літературно-критичний погляди у безпоч

середньо компаративістичних студіях словацька компараЗ

тивістика здобуває нової якості й специфічного масштабу. Я

МЮЧІ.

Особливе місце посідає у цей час діяльність М.Пішута, тобливо його студії про словацько-чеські літературні зв'язки, >Іг спостерігається комплексний погляд на літературний процес з \ рахуванням компаративістичних підходів. Таку мотивацію має,

I Іиїжімо, праця "Розвиток словацької літературної історії і
'Мдо/я Ярослава Влчка" Vyvin slovenskej literarnej historie a

I1 \tupenie Jaroslava Vlcka //Literàrnohistoricky sbornfk. -1947. -N
l S. 1-26) низка порівняльних студій про А.їраска (Alojz
Ін osek a slovensky roman //Nové prûdy. -1946. -S- 16-17, S- 376-
І /7, Dielo Alojza Jiraska ajeho vyznam pré slovenskû literaturu //
Movenské pohFady. -1951. -N 7-8. -S- 507-515, Havlicek a Stur II
Nuvé prûdy. -1946. -N 14. -S. 315-317) та ін. Пішут у своїх ком-
н.Іративістичних побудовах завжди базувався на тезі про
и І.к мозалежність національно-літературного і міжлітературного
ми І текстів, цей історико-літературний монізм мав стимулюючий
пі І нив на розвиток словацької літературної компаративістики у
mulІупний період.

У добу творення передумов для вибудови історико-'Імсратурної компаративної моделі в словацькому ш сратурознавстві посутню роль відіграла цілеспрямована

діяльність по формулюванню принципів та настанов теоретик-* ного і методологічного характеру. Тут варто згадати передусім розлогу працю Карела Розенбаума „Зв'язки словацького літературного романтизму з німецьким літературним І\ класицизмом " (Vztah slovenského lliteràrneho romantizmu k Ą nemeckému literórnemu klasicizmy // Literarnobistoricky sbornik. -1945-1946. -S. 134-151; 1947. -N 1. -S. 27-41, N 2-3. -S. 116-138, N 4. - S. 205-221; 1948. -N 1. -S. 19-33, N 2. -S. 57-77) і студія І МБакоша ,Дітературна генеза Сладковичової строфи "J Literàrna geneza Slâdkovicovej strofy" II Studie o Sladkovicovi. -'• Bratislava, 1950. - S. 5-28). Варто відзначити тогочасне^ ставлення Розенбаума до поняття "вплив", котрий, на йопИ думку, не є узагальнюючим поняттям, оскільки "впливом можна виразити динамічність зв'язків, їхню продуктивність дієвий результат" (Literarnohistoricky sbornik, -1945-1946. =S."* 140). Розенбаум проголошує в дусі теорії Ф.Вольмана т. зв.; формалізований підхід, котрий уможливлює з'ясування процесі зв'язків структурні зміни і є досить широким, аби*! охопити як стильові, так і видові аспекти літератури.

Системність Розенбаумового викладу теорії літератури компаративістики найвиразніше виявляється у висвітл аспекту приймаючої національної літератури, що знайшло міс у його полеміці з Вольманом, котрий у принципі залишився; боці твору інонаціональної літератури і розглядав його з огл на художню вартість, а не з точки зору ситуації, що складалася 1 вітчизняній літературі. З цього ж погляду Розенбаум погоджується з "напрямком дослідження" у В.Жирмунськог оскільки той у книжці "Байрон і Пушкін" пропоя висвітлювати вплив Байрона на Пушкіна а не зв'язки Пушкіна ä Байрона. Автор тлумачить теоретичні засади дослідження з позиції національної літератури і з цих робить спробу проаналізувати значний матеріал словацького літературного романтизму з німець* літературним класицизмом.

Обидві ці праці, з'явившись невдовзі після війни, не мог узагальнити мало розвинутий історико-літературний Вони базувалися на попередніх еволюційних інтенціях І міжлітературних позицій в словацькому літературознавстві,*! тим водночас вказували шлях їх подальшого розвитку, f 4 факт, що наведеш праці, що своїми висновками пе тогочасний ступінь висвітлення даної проблематики, в були відсунуті в історіографічній "пам'яті" назад, є до мірі парадоксальним. Саме ці дві праці були покладені в

роки в основу нової теоретичної моделі компаративних досліджень.

Словацька компаративістична теорія та методологія вихо­дять у той період з безпосередніх і непрямих засад попередньої доби і з деяких засад літературного структуралізму. Слід підкреслити, що у ставленні словацької компаративістики до структуралізму переважає селекційний підхід, всупереч струк-Іуралістським тезам про непродуктивність компаративного дослідження. Особливі умови розвитку словацької літератури, порівняно з чеською, вимагали більшою мірою звернення до Інонаціональних явищ, причому не лише чеської чи угорської нігератури, але й інших європейських літератур. Окрім усього Іншого, саме цей факт зумовив появу цілеспрямованих зусиль шдля констатації порівняльних підходів у історії словацької Іптератури в ім'я історії словацької літератури, словацького Іптературно-наукового історизму. У цьому зв'язку варто згадати наукові дослідження М.Бакоша "Теорія літератури" (Teorie literatury. - Trnava, 1941); "Розвиток словацького вірша" (Vyvin \lovenskeho versa. - Bratislava, 1949); "Проблеми періодизації Іючвитку словацької літератури" (Problemy vyvinovej furiodizäcie slovenskej literatury. - Trnava, 1944) Ці праці ознаме­нували в словацьких умовах пошуки власного предмету ІІІІературознавством з власним специфічним науковим апара­ти. В галузі історії літератури це призвело врешті-решт до формулювання окремих теоретичних принципів при реконст­рукції еволюційної поступовості словацької літератури.

Фактографічність і широта. У другій половиш 50-х років в словацькій літературній компаративістиці спо-

I І ері гається значний кількісний злет, з'являється чимало
порівняльних досліджень, причому не випадкових, а спонтанно
миішиваючих з вирішення проблем історичної поступовості
Імцюнальнолітературного процесу, а також у працях програмове
компаративного спрямування. При цьому переважна більшість

I1 удій має фактографічний, у основі своїй екстерноконтактний
мрактер, що випливає передусім із широкого охоплення ма-
н-ріалу при викладі стосунків словацької літератури з
Інонаціональним процесом. У цей період переважають ней-
І рольні фактографічні дослідження, які стали підготовчим ета­
пом для справжнього розвитку літературної компаративістики.

Типовим результатом згадуваних тенденцій була, наприк­лад, книжка А.Мраза "Про російську літературу та її відгомони І І новаків " (Z ruskej literatury a jej ohlasov и Slovâkov. —Bratislava, l '»'iS. - 211 s.), монографія Я.Станіслава "Зросійсько-словацьких

культурних контактів часів Яна Готого і Людовіта Штура " ("Z rusko-slovenskych kuMrnych stykov v ćasoch Jâna Hollého a Ludavita Stura. -Bratislava, 1957. - 130 s.)- Сюди ж варто зараху­вати і збірник "Людовіт Штур" (Ludavit Stur. - Bratislava, 1956). У цей же період починається систематичне дослідження взаємодії чеського і словацького літературного контекстів, свідченням чого став збірник "Про взаємні стосунки чехів і сло­ваків" (О vzâjomnych vyf ahoch Cechov a Sloväkov. -Bratislava, 1956.-450 s.; тощо.

Наступною об'єктивною передумовою інтенсифікації
порівняльних аспектів вивчення історії словацької літератури
було те, що лави дослідників інононаціональних літератур уже •
не обмежувалися переважно істориками словацької літератури,
як це було у попередні часи, коли порівняльні праці виникали як
суміжний продукт емінентних словакістичних зацікавлень. У *
другій половині 50-х pp. поступово з'являються студії молодих •
фахівців з російської, української, інших слов'янських і не­
слов'янських літератур. Порівняльне вивчення словацької '
літератури уже перестає бути лише доповненням до історії сло- '
вацької літератури, а узаконюється як відносно самостійний 1
науковий напрям. Помітну роль відіграло в цьому процесі ство- S
рення Чехословацько-радянського інституту Словацької Ака- Ч
демії наук, де під орудою директора Я.Грозієнчика об'єдналися '^;
дослідники не лише російської та української літератури, а й '*
багатьох інших письменств. ³

Реалізації цього проекту сприяло й закладення видання 1 "Слов'янські студії", котрі протягом кількох років мобілізували й об'єднали фахівців-компаративістів не лише з Словаччини, але 1 й з Чехії, Росії, України, Польщі, Угорщини, Болгарії. Уже пер- ^J ший том Слов'янських студії "З історії чесько-словацько- *| українських зв'язків" (Z déjin cesko-slovensko-ukrajinskych & vzfahov. -Bratislava, 1957. -622 з.)під ред. ММольнара, що поба- * чив світ також і в українському варіанті, всупереч своїй методо- \ логічній екстенсивності та фактографізму, заклав засади фахо- ** вому та систематичному розвитку компаративних досліджень у ] словацькому літературознавстві. Органічним продовженням \ запланованої діяльності був другий том "Слов'янських студій" Ą "З історії чесъко-словацъко-слов"янсыаа зв 'язіда" (Z defin ćesko-"^, slovensko-slovanskych vzfahov. -Bratislava, 1959. -490 s.^ Цей гру- Ą бий збірник крім того, що об'єднував результати дослідницьких'«зацікавлень на теренах русистики, полоністики і болгаристики,*! реалізував також намагання створити теоретико-методологічну^ концепцію, реалізовану в статті Ф.Вольмана "Порівняльний м&М

mod у літературознавстві"(Sravnàvaci metoda v literami vede II І ам само. - С. 9-28).

Дальше поглиблення дослідницької компаративної програ­ми у Словаччині містить третій і четвертий томи "Слов'янських студій". Третій том "Матеріали до міжслов 'янських зв 'язків в чехословацькій історії" (Prispevky k medzislovanskym vzfahom v fuskoslovenskych dejinâch. - Bratislava, 1960. - 562 s.^ містить матеріали, присвячені різним аспектам словацько-російський і словацько-польських літературних зв'язків (СЛеснякова, ІШановрва, АЛопович, М.Федор, Т.Арістова, Ю.Богданов, ГБатовський, Й.Магнушевський та ін.). Четвертий том "З нідгуків про Л. М. Толстого у Словаччині" (Z ohlasov L N.Tolstého па Slovensku. - Bratislava, 1960, -342 s.) мав моноте-матичний характер, а його значення, окрім репрезентації розло-Іого фактичного матеріалу, полягало у з'ясуванні форм і наслідків сприйняття творчості Толстого у словацькій літературі І а культурі, а також у послідовному спрямуванні на вирішення конкретних і актуальних проблем історії словацько-Інонаціональних стосунків.

У цей період розвитку компаративістики непересічну роль мідіграв ГУ Міжнародний з'їзд славістів (Москва, 1958), де фак-І ично була підведена риска у дискусії стосовно продуктивності порівняльних аспектів. Відбулася повна реабілітація компара-Іивного підходу до вивчення літературного твору і процесу й пули відкинуті останні заборони та неясності у цій проблема-Іиці.

Наслідком дії цілого комплексу різних сприятливих обста-нин об'єктивного характеру стала поява кількох монографічних праць молодих словацьких компаративістів, що були результа-І ом їх кількарічної праці. Водночас вони сигналізували про не­розвиненість методологічно-методичного апарату компаратив­них досліджень. Ідеться, зокрема, про монографічні праці М.Мольнара "Зв"язки Івана Франка з чехами та словаками. Ібірник матеріалів та документів". (Братислава, 1957. -687 с.), Гарас Шевченко у чехів та словаків" (Пряшів, 1961. -284 с.); Словаки і українці. Причинки до словацько-українських ІІтературних взаємин з додатком документів" (Пряшів, 1965. -(99 с.), "До словацько-українських літературних зв"язків до 1945 р. " (К slovensko-ukrajinskym literârnym vzfahom do roku 1445. Bibliografia. - Martin, 1970. -41 s.), "Зустрічі культур" ( І Іряшів, 1980- 540 s.), книжка С.Леснякової Максим Горький в І ІІовацькій культурі" (Maxim Gorki/ v slovenskej kulturę. — Bratislava, 1961. -170 s.); монографія АЛоповича "Російська

література на Словаччині в 1863-1875 рр" (Ruska literatura па і
Slovensku v rokoch 1863 aż 1875. - Bratislava, 1961. - 151 s.); серія І
статей Е.Пановової, присвячена зв'язкам Янка Єсенського з 1
російською культурою, перші статті Д. Дюришина. Не можна J
оминути і праці болгарського словакіста Георгі Влчева, який І
працював в Словацькій академії наук (Див.: Bulhari a Slovensko і
//Słoweńska literatura. -1959. -N 4. -S. 495-498, Slavensko 1
bulharské vzfahy pätdesiatych a Sesfdesiatych rokov 19 st. Il Z dejfn 1
ceskoslovensko-slovanskych vzfahov. Slovänske Studie. -Bratislava, ' 1
1959. -S. 447-474 та ін.), котрі пізніше вилилися у монографію * |
"З історії словацько-болгарських зв 'язків до звільнення Болгарії в І
1878 р. " (U dejin slovensko-bulharskych vzf ahov do oslobodenia J
Bulharska r. 1878. -Martin, 1959. -109 s.). 1

Словацька, якщо можна так сказати, спеціалізована компа- і
ративістика розвивалася у тісному зв'язку з розробками |
літературних істориків-словакістів А.Мраза, котрий, окрім і
іншого, виявляв зацікавлення і українською проблематикою J
(Див.: Ivan Franko о Jânovi Kollârovi // Z dejin ceskoslovensko- * 1
ukrajinskych vzfahov. Slovänske Studie. -Bratislava, 1957. -S- 102- 'I
107, Uloha medzislovandkych vzt'ahov vo vyvine nivsej slovenskej 1
literatury if Ceskoslovenské prednaäky pro IV. Mezinarodni sjezd 'J
slavistu v Moskve. - Praha, 1958. -S. 345-356 та ін.), МЛішута 'j
(Див.: Jan Neruda a Slovensko // Z doby Nerudovi. - Praha, 1959. - ']
S. 36-44), Р.Бртаня (Див.: Sturovci a ruska literatura II Slovenské-¹!
pohFadz. -1956. -N 1-2. -S- 132-144, KJ.Erben a I.I.Sreznevskij //'Ą
F.Wollmanovi k sedmdesâtinam. - Praha, 1958. -S. 164-181 тощо); І
К.Розенбаума, відомого своїми україністичними зацікавленнями 1
(Див.: Slovensko-ukrajinské vzfahy v literature // Z dejfn ⁴І
ceskoslovensko-ukrajinskych vzfahov. Slovänske Studie. - Ч
Bratisklava, 1957. -S- 563-565, PJ.Safarik. -Bratislava, 1961. -179 1
s.) М.Бакоша (Див.: K otâzkam Specifiënosti vzfahov slovenskej a a
ćeskej literatury // Problemy literérnej vedy vcera a dnes. -4
Bratislava, 1964. -S. 336-363); СШматлака (Див.: Pokus o ozivenie ^f'\
ceskoslovenskej literàarnej vzajomnosti Heyduk - Hurban - Nitra "• J
// Slovenskâ literatura. -1962. -N 2. -S. 166-178, Kapitola z\
ceskoslovenskych literórnych vytahov II Slovenskâ literatura. -1962. l
-N 4.-S-385-406 тощо).. Ч

Поціновуючи здобутки цього періоду, слід зазначити, що «І
більшість словацьких фахівців молодої генерації віддавала пере- • J
вагу порівняльному підходові перед висвітленням історії тої чи 1
іншої інонаціональної літератури. Це явище не видається випадні
ковим, у нових ідейно-суспільних умовах... 4

У цей же період у Словаччині за ініціативи МЛішута було підготовлене унікальне на той час для соціалістичних країн ви­дання "Історія світової літератури" (Dejiny svetovej literatury. Bratislava, 1963. - Sv. 1. - 673 s., Sv. 2. - 521 s.;, котра стала адекватним завершенням компаративних тенденцій в словаць­кому літературознавстві, спрямованих передусім на досягнення надуваної вже фактографічності та широти при викладі міжлітературності в словацькому літературознавстві. Автори "Історії світової літератури" хоча поставили проблему міжлітературного процесу як мети дослідження та історико-нітературного узагальнення явищ, проте не довели її практичну реалізацію до кінця. 1964 р. було створено Інститут світової пітератури і мов під керівництвом відомого теоретика пітератури М.Бакоша.

Методологічні принципи.

Особливістю сучасної словацької компаративістики, зу­мовленої присутністю в ній такої непересічної постаті, як

Д.Дюришин, є те, що її еволюція відбувалася не лише в межах І

історико-літературних, але у царині теоретичній задля вироб- і

лення теоретико-методологічних принципів і методично* і

робочого інструментарію. Основні напрямки внутріпшьої дифе- \

ренціації та поглиблення окремих галузей порівняльної теорії та І

методології відповідали таким напрямкам: художній переклад, і

компаративна генологія, віршологія, стилістика, теоретичні ас- І

пекти міжлітературних синтезів, угруповань, національних і

літератур, проблеми закономірностей розвитку літературного І

процесу. Підтвердженням цього є, скажімо, переклад і видання і

російською та багатьма мовами світу (німецькою, угорською, 1

англійською, китайською та ін.) праці Д.Дюришина "Теория ш

сравнительного изучения Литературы" (Москва, 1979. -319 с.||

(Teoria literórnej komparatistiky. - Bratislava, 1975), яка вже понад 1

два десятиліття є не лише настільної книжкою для компара-1

тивістів колишнього Радянського Союзу, але й навчальним і

посібником для студентів та аспірантів. Зрозуміло, що її не- 1

обхідно перекласти українською та перевидати. Тут же слід hskj

звати монографії Дюришина "Проблеми літературної компа-І

ративістики" (Problemy literórnej komparatustiky. -Bratislava/l

1967. —197 s.), "З історії та теорії літературної компара-\

тивістики " (Z dejin a teorie literârnej komparatistiky. —Bratislava;!

1970. -403 s.), "Теорія літературної компаративістики" П

Teoria literarnejnej komparatistiky.-Brstisl&vz, 1975. -408 s./ "ПроЧ

літературні зв'язки -Стиль, жанр. Переклад" (О literarnychj

vzt'ahoch -Sloh, druh, preklad. -Bratislava, 1976. -312 s.), високої

поціловані світовим літературознавством як спробу розробки таї

систематизації основних теорем порівняльного дослідження!

літератури. j

У цьому ж дискурсі варто розглядати статтю М.БакошаІ

"Проблема періодизації міжлітературних зв'язків" (О problémm

periodizâcie medziliterârnych vzt'ahov // Zum Problem den

Periodisierung interliterarischer Bezihungen. Slavica Slovaca, 1967.1

-N 2. -S- 105-112), студію К.Розенбаума "Нарис стану і завдант

словацької літературної компаративістики" (Naćrt stavu a иІоЩ

slovenskej literârnej komparatistiky II Slavica Slovaca. - 1966. - Vn

2. -S. 156-163), А.Поповича "Про два літературні синтези" (Ш

dvoch literârnych syntezach // Slovenskâ literatura. -1966. -N 1. -Sa

83-96), працю П-Петруса "Про деякі теоретико-методологічнш

проблеми порівняльного вивчення літератур" (K niektórymi

teoreticko-metodologickym problemom porovnàvacieho skûmanim

literatur II Sbornik Sevcenkovsky. -Bratislava, 1965. -S. 83-96>|

розвідку Д.Дюришина "Основні типи літературних зв'язків 1

залежностей " (Zâkladné typy literârnydh vzfahow a sûvislosti // Aktoelle Probleme der Vergleichenden Literaturforschung. -Berlin, 1968.-S. 47-59/

Теорія і методологія літературної компаративістики (котру, як бачимо, в СРСР у репресивний період 70-х'років цнотливо називали "порівняльним літературознавством", уникаючи за­гальновживаного в науковому дискурсі терміну "компара­тивістика") відігравала інтроструктурну роль саме у- переломні періоди впровадження та розвитку ідей міжлітературності у словацькому історико-літературному дискурсі, коли компара-тивістична практика поставала веред проблемою попгуків історико-літературної уповноваженості, функціональності наслідків власної праці чи була поставлена перед необхідністю ігнорувати традиційно змодельовані підходи. Таку функцію ви­конували, наприклад, у боротьбі з практиками "впливологі'І" згадувані праці Р.Угляра, К.Розенбаума і М.Бакоша, котрі не лише за словацьких умов, але й з огляду на зростання порівняльних підходів у європейській компаративістичній думці загалом, були прагненням вберегти компаративістику від наслідків прямолінійного та здебільшого самоцільного емпіризму.

Спробуємо коротко визначити основні теоретичні засади, що творять модель сучасного розвитку теоретико-методологічного мислення словацької літературної компара­тивістики.

1. Теоретико-методологічні проблеми, як і літературно-Історична практика, порівняльного вивчення літератури багато в чому залежить від ставлення до основних теоретичних переду­мов розвитку літературознавства. Передусім ідеться про посту-иювання предмету й мети компаративістики. Безпосередньо від цього залежить і питання про функцію порівняльних підходів у системі літературознавства, як і концепція світової літератури, Іак само як проблема вихідної позиції та кінцевої мети дослідження. Ці теоретичні настанови й похідні від них пробле­ми не нові для теорії компаративістики, але часто-густо вони нирішуються випадково, подеколи емпірично в процесі компа­ративної практики. При цьому, однак, зрозуміло, що ієрархію конкретних методологічних підходів неможливо встановити без однозначної і теоретично викінченої відповіді на поставлені за­питання, оскільки вони закономірно впливають не лише на су­купність методологічних підходів, але й на загальний напрямок і кінцеві висновки.

2. Формуючи предмет порівняльного дослідження, слід ма~ 1
І и на увазі, що виникнення літературно'!' компаративістики тісно \
пов'язане з розвитком літературної історії, з зусиллям пізнати \
явище і процес у ширших міжлітературних залежностях. Це за- І
кономірно еволюційне спрямування мало наслідком подолання і
традиційно витлумаченої національної літератури. Порівняльне і
дослідження, відтак, часто розвивалося паралельно з історією І
національної літератури, а його предмет був зосереджений І
здебільшого на міжлітературних контактах і взаєминах. При І
цьому занедбувалася внутрішня залежність і взаємозумовленість І
міжлітературного процесу з національне- літературним. і