Суспільно-політичні і культурні можливості компаративних тенденцій.

Після Першої світової війни у словацькому штературознавстві наступає якісний поворот, зумовлений Іміною умов суспільного, культурного і літературного життя. Позитивну атмосферу творили також розширення видавничих можливостей новостворених часописів і збірників, оновлення Матиці Словацької, закладення університету ім. Я.А.Коменського, створення Наукового товариства ім. Шафари-нІІ тощо. Дня розвитку та нової орієнтації компаративістських Існденцій у літературознавстві вирішальним стало усвідомлення І.Імобутності у межах незалежної держави чехів і словаків, що окреслювало еволюційні контури між вітчизняним та Інонаціональним літературними процесами. Потреба конфрон-І\»ати словацьку літературу зі здобутками інших національних письменств ставала все актуальнішою, ба навіть неминучою.

Міжлітературні взаємини базувалися не лише на усвідомленні національнолітературної самобутності, але й з ура­хуванням розвитку ідей соціального визволення, впливом чесь­кої та російської пролетарської та соціалістичної літератур. За цих умов нових обрисів набувають стосунки з угорською ииературою, де починають зміцнюватися ідеї партнерства, по-• І у ново втрачає силу словацько-угорська білітературність, що, в І пою чергу, зміцнює момент міжлітературності шодо угорської І радиції та сучасності.

Дедуктивні підходи Штефана Крчмерого. Штефан Крчмерий не був компаративістом у справжньому сенсі цього' слова. Він був поетом, літературним критиком, публіцистом, організатором літературного руху та істориком літератури. Ком­паративний складник Його літературознавчої діяльності репре-* зентує серія статей, рецензій, написаних з того чи того приводу, заміток про твори та репрезентантів світової культури, де при-¹ сутній органічно конфронтаційний аспект.

Крчмерий не був послідовником ідей Шафарика, Коллараг j чи ІПтура. Спосіб його порівняльних оцінок скоріше нагадував¹] компаративістські настанови С.Г.Ваянського, Й.Шкультетого, Я.Влчка і Ф.Вотруби в низці статей компаративного характеру: "Ювілей Данте" (Jubileum Danteho II Stovenské pohFady. -1922. J -S.54-55); "Лорд Байрон" (Lord Byron II Slovenské pohl'ady. -' 1924. -S. 118-120); "Літературні взаємини" (Literârne suvislostf^ II Sbornfk Matice slovenskej. -1928. -N 1. -S. 1-Ю); "Олександр* Сергійович Пушкін " (Alexander Sergejevic Puśkin II Slovenské < smery. -1937. -N 4) тощо. Крчмерий зосереджується на; висвітленні паралелей стосовно мотивів, послуговуючись того-j часною впливологічною термінологією. Втім, висновки Крчме-j рого не є аж надто впливологічними завдяки його глибою» переконанню у неможливості виводити художню творчіс тільки з традицій, чи то у вужчому, національному, чи то ширшому - міжлітературному сенсі.

Наступною, специфічною галуззю, де Крчмерий прямо непрямо доводить необхідність та інтегральність компаративне го підходу до вивчення словацької літератури, є художній пе клад. При цьому він виходить з особистого досвіду та з безп середньої дотичності до літературної практики. Тут, на відмії від попередніх розвідок, де часто мимохіть вказується міжлітературні стосунки згадуваних авторів і творів, у вила оцінки перекладної продукції Крчмерий іде далі й формул врешті-решт теоретико-методологічні засади пере» котрі випливали з домінуючих і для Крчмерого притама критичних інтенцій: сприяти розвиткові словацької перек дацької справи. Дуже виразно про це свідчить, напри оцінка П.О.Гвєздослава як перекладача (Hviezdoslav prettada II Prudy. -1913. -S. 129-131); розмірковування над словацьк перекладами "Фауста" (Slovenské preklady Goetheho „Fausta": Slovenské pohl'ady. -1927. - S. 598-599) або над перекладе "Манфреда" Байрона, зробленого ПБуйнаком (О Byronovc „Manfredovi" ajeho slovenskom preklade II Nârodné noviny. -19 И -N 274).

Крчмерий виходить з переконання, що завданням перекла­дача - передусім "зрозуміти, відчути, пережити" оригінал, опо­середкувавши його вартості читачеві в новому мовному середо-нищі. Таким чином, він виходить з домінуючої комунікативної функції перекладу і лише на другому місці згадує творче транс-формативне завдання перекладацької інтенції, котра здатна в окремих випадках "посилити" оригінал. Творчість перекладача не може бути, отже, "без ладу і складу", але має бути продикто-иана внутрішніми контактами автора і перекладача. З цМ наста­нови Крчмерий виводить тезу про те, що у перекладацькому ниборі вирішальну роль завжди (щоправда, при творчому підході) відіграє "симпатія поета до поета". Мається на увазі Іпдоме поняття "зустрічна течія", теоретично і практично сфор­мульоване О.Веселовським, яке часто недооцінювалося та зане-абувалося в системі тогочасної компаративної "впливологіГ.

4 гідно з сучасною термінологією, ідеться про типологічні сход­
ження або неминучі творчі передумови кожного творчого кон-
Іакгу як внутрішньолітературних, так і міжлітературних
цінностей.

У сенсі згадуваного принципу Крчмерий робить спробу її налізу перекладацьких прийомів Гвєздрслава при перекладі "Демона" Лєрмонтова (Hviezdoslav prełdadatel H Prudy. -1913. -

5 129-131) тощо.

Крчмерий належить до тих літераторів, котрі розуміли й поціновували словесне мистецтво не ізольовано, а в органічній І дності з іншими видами. У ньому напрямку відбувалася його ІІубліцистично-критична діяльність, де, крім статей про шературу та рецензій, помітне місце посідають думки про теат-І'.шьне, образотворче мистецтво, музику. Цілком закономірно, то принцип комплексності художньої діяльності в його системі ні- переноситься тільки на взаємну єдність і зумовленість явищ

міератури в межах ширшого, міжлітературного процесу, але мміючає й мистецтво як цілісність. І хоча Крчмерий не підійшов гіс июсередньо до "міжмистецькоГ конфронтації з особисто ишірацьованою програмою, його аналогії тим не менше доку­ментують пізнавальне значення паралелей між літературою та літописом, (див.: Mânes a Sladkovic// Slovenské pohTady. -1922.

S 58-60).

Цілеспрямоване й функціональне значення порівняльного нніічення літератури відобразилося у вершинному синтетичному І морі Крчмерого "Сто п'ятдесят років словацької літератури" І Sto päfdesiat rokav slovenskej literatury) - винятковій своїм спо-І пікш історії літератури, де майже кожному авторові, ба навіть

творові віднаходиться ширший, міжнародний контекст. Твір виступає не ізольовано, не лише у вітчизняному національнолітературному середовищі, а в міжлітературних взаєминах і значенні. Тут розглянуто контакти вітчизняного письменства з німецькою, французькою і російською літературами від найдавніших часів до сучасності. Щоправда, Крчмерий базувався виключно на власному досвіді й не мав можливості скористатися здобутками розвинутих компаратив­них студій цілих генерацій компаративістів. Але й з цього по­гляду його синтез вартий уваги і є й на сьогодні випадком ви­нятковим. І хоча з огляду на тогочасну термінологію він доволі часто користується терміном "вплив", його виклад цього понят- < тя є загалом антивпливологічний і позбавлений саме тієї одно*"*! бокості, котра найбільше послабила значення доволі розвинутої*" f компаративістської практики у багатьох європейських літературах.

Наступ інтернаціональних аспектів. У 20-і роки в галузі-літературознавства провідне місце посідала група "ДАВ", метою¹ якої була розбудова соціалістичної літератури, марксистської літературної критики та естетики. Сформульоване, але у прин­ципі існуюче уявлення про світовий літературний процес P міжлітературність не було в програмі давістів однобоким, макь* чи всі ознаки універсальності в дусі прогресистського ев люційного процесу літератури.

Безперечно; давістів годі зараховувати до цілеспрямова компаративістів, їхні компаративні аксіоми були пов'язані з ференціально-інтеграційним розумінням функції співдружно словацької та чеської літератур. Другим опорним моменто* інтернаціональних тенденцій при викладі вітчизняного красног письменства було онтологічне ставлення до радянськ літератури, до її соціального покликання та новаторських дожніх здобутків. Тому в літературно-критичній діяли ЛНовомеського, Е.Уркса, Д.Окалі предметом зіставлення розвиток і здобутки чеського і радянського літературного цесів, творчість І.Волькера. В.Незвала, Я.Сейферта, П.Безр. Й.Гори та ін., О.Блока, В.Брюсова, В.Маяковського, В.Іванов С.Єсеніна, МТорького, ЛЛолстого, О.Пушкіна і т. Співдружність словацької та чеської літератур, як і взаем» цих двох письменств з радянським, зокрема й з українсьв стали містком, котрий в певному сенсі зумовлював ставлення і лише до літературного спадку, але й до літературних цінне інших європейських народів. Принципи ставлення слов літератури і культури до Сходу і Заходу вислс

Ц.Новомеський у доповіді на І конгресі словацьких письмен­ників (1936).

Однією з центральних тез доповіді був наголос на не­обхідності не формальної, а творчої орієнтації словацького І^ультурного процесу на світову культуру та літературу. Ця участь передбачала внутрішній творчий акт, який уможливив би народження нової естетичної конструкції. На тлі компаратив­ного мислення в словацькій літературній історії ця, здавалося, 'Іфактична" інструкція набуває ролі теоретичних тез з огляду на неефективність позитивістської та "вішивологічної" компара-Іивістики 30-х pp. З практичного й теоретичного погляду ця до* повідь є актуальною на той час спробою Новомеського встано-ІІити масштаб і обсяг стосунків словацької літератури як із Захо­дом, так і зі Сходом, а також окремо з чеською літературою: "Те, що в західній культурі було спроможним до творення, пошуку і розвитку, те, що в ній було "з людини і для людини", подає по­над усі кордони Європи руку культурі т. зв. Сходу". Новомесь-кий ставить питання про можливості та форми чехо-словацького Інгературного співробітництва, підкреслюючи взаємну слизькість традицій та сучасних інтересів і цілей, і водночас на-Іолошує на особливостях двох культур. Саме ця специфічність мала стати головним мірилом контактів зі "всесвітністю", котра мала увиразнювати своєрідність погляду й потреб, що є вирішальною передумовою творчого сприймання Інонаціональних літературних цінностей. Таким чином І Іовомеський сформулював, власне, специфіку спільноти чеської І.І словацької літератури, їх взаємну контекстуальність, білі-н-ратурність.

Кінець 20-х і особливо 30-і роки ознаменувалися в процесі.Ініивізації міжлітературного дискурсу появою певної юслідницької межі. У багатьох європейських літературах, зок­рема французькій, німецькій, російській спостерігається розви-юк порівняльного вивчення з орієнтацією на розширення дослідницького проекту всупереч його цілеспрямованій кла-< ифікації та функціональній організації. У цей час відбувається • мін.рідна кульмінація пануючого тоді позитивістського методу н,п ромадження найрізноманітніших поглядів і фактів щодо форм білітературних міжлітературних контактів, з фокусуван-имм на закостенілій системності, класифікації та певній м р.Ірхізації матеріалу. Якщо після Першої світової війни вела І u ред "спонтанна" історико-літературно налаштована форма міжлітературних конфронтацій, через певний часовий відтинок н підносного наповнення виникає хвиля теоретичних узагаль-

нень. Притому теорія і методологія орієнтувалися як на попе­редню стадію розвитку, так і на створення передумов для май­бутніх досліджень (французька, російська, чеська, польська школи компаративістики).

У словацькому літературознавстві в цей час спо­стерігається формування генерації фахово вишколених дослідників, репрезентованої А.Мразом, Р.Угларом, Р.Бртанем, М.Пішутом, И-Феліксом, М.Бакошем та ін. Ці молоді вчені та­кож розпочинають з типово "вшшвологічних" студій (Див.: SeleckyA. Kollar s Goethe It Bratislava, 1930 -S. 648-667, Brtau R. Hviezdoslav, prekladateF Goetheho II Roćnik. -1932. -S. 139-145, Mećiar S. Tatry v slovenskej a polskej poézii II Detvan 50 rokov v Prane. -Turćansky Sv. Martin, 1932), після чого з'являється праця Р.Углара "Зв'язки між словацькою літературою і літературами сусідніми" (Uhlâr R. Vzt'ahy medzi Slovenskou literaturou a literaturami susednymi II Detvan 50 rokov v Praze. -S. 12O-154), котра долає пануючий у Словаччині тогочасний "впливологічний" стереотип. У своїх теоретичних постулатах Угляр базувався на настановах, викладених у фундаментальній монографії П.Буйнака "Арані у словацькій літературГ, в якій з'ясовуються причини того, чому саме творчість Арані та Аді, відгукнулися у творчості багатьох словацьких письменників і робиться висновок, що зазначені письменники виразили найти-повіше і найповніше обставини співжиття словаків і угорців.

Угляр у своїй праці робить спробу вирішити низку методо- ' логічних проблем компаративістики, дати відповідь на такі пи­тання, як скажімо, мета й сенс порівняльного дослідження зага- ' лом, його методика та інструментарій. У вступній частині він оглядає головні порівняльні тенденції європейських літератур (французька, німецька, англійська, італійська), особливо відзначаючи роль французького вченого Ван Тіґема.

Нове спрямування компаративістичних досліджень при­несло відповідні наслідки. Це вилилося, зокрема, у студії С.Мечіара "Гвездосяав і Каспрович" (Hviezdoslav і Kasprowicz lt^A Sbornik na poćesf Józefo Skultétyho. -Turćansky Sv. Martin, 1933. -S. 116-153), "Апофеоз словацької діви у Боннського і Пушкіна"¹ (Apoteoza slovenskej devy u Vajanského a PuSkina II Slovenskej pohfady. -1937 -S. 88-92), де на засадах переважно тогочасних* практик робиться спроба розширити традиційну уніформу вик- \ ладу художнього твору в порівняльному аспекті.

30-ті роки висувають наперед кілька досить помітних європейській компаративістиці фігур. Це Р. Бртань, котрий^ тривалий час досліджував контакти словацької літератури зЧ

німецьким, польським, чеським і російським письменствами. Сюди передусім варто зарахувати монографію "Бароковий і'лавізм" (Barokovy slavizmus. -Liptovsky Sv. Mikulaä, 1939), що, попри всю відданість в частковостях традиційній пози-І ивістській методології, демонструє і намагання створити шир­ший компаративістичний синтез. Варто назвати також статті "Пушкін і Андрей Сладкович" (Puśkin aAndrej Slàdkovicll Elan. -1936-1937. N 5. -S. 4-5); "Російський поет Лєрмонтов. Початки його культу в нас" (Rusky basnik Lermontov. Poćiatokjeho kuetu u nas II Elan. -1939. -N 3. -S- 2-3).

У другій половиш 30-х років у літературознавстві можна спостерігати утвердження диференційованих компаративних підходів. Тут слід говорити про певне подолання описовості й прямолінійної класифікації матеріалу через методологічну ви­нахідливість. Починає переважати тенденція до розуміння ком­паративного дослідження як органічного складника історії,'Іітєратури, хоча й з маргінальним ухилом, як необхідний дода-Іок до комплексного погляду на процесуальність вітчизняного письменства. Зміцненню зазначених функціональних аспектів сприяла літературознавча діяльність Андрея Мраза, Йозефа Фелікса, Мілана ГІішута і Мікулаша Бакоша.

Якщо навіть розвідка А.Мраза "Словацький толстовеиь Альберт Шкарван" (Slovenskz tolstovec Albert Skarvan II Slovenské pohl'ady. -1935. -S. 647-656, 684-692) і мала загалом "контактологічний" характер, її водночас слід сприймати як складову частину послідовного намагання вирішити в історико-итературному плані актуальні проблеми перебігу словацько-російських літературних зв'язків.

Серед вітчизняної компаративістичної продукції варті ува-І и праці Йозефа Фелікса, зокрема "Залежність літературних праць Хробака від іноземних взірців. Додатки до кники Добро-слава Хробака "Камарат Яшек" (Zavislost' Chrobâkovych hterârnych prac od cudzlch vzorov. Dodatocné poznamky ku knihe Dobroslava Chrobâka „Kamarat Jaśek" II Slovenské pohFady. -1938. -S. 67-88), де переконливо продемонстровано акту-.Ільність, оперативність порівняльного аналізу не лише з огляду на історико-літературну класифікацію матеріалу, а й з позиції дослідження процесуальності літературного розвитку, ба навіть І позиції найсучасніших літературно-критичних потреб. Ідеться про зіставлення спільних мотивів у творі Д.Хробака та творах ЖЖіоно, X. Рамуса, Л.Франка, КТамсуна та ін., причому ро-Гшться спроба доведення плагіаторського ставлення Хробака до роману Жіоно "Людина з гір".

Виразне історико-літературне спрямування має і студія І
М.Піщута JKapen Гінек Маха і Словаччина" (Karel Hynek Mâcha І
a Slovensko II Elan. -1935-1936. -N б. - S. 1-3). Хоча ця праця і \
написана з приводу 100-літнього ювілею виходу в світ поеми і
„Май", проте як за своїм змістом, так і зануренням у процес ес- \
тетичної кристалізації штурівської генерації та її поетики, є це І
виняткова студія з притаманними атрибутами по-сучасному І
інтерпретованої літературної компаративістики. Пішута і
цікавлять окремі філіації між Махою і Кузьманим, Кральом, і
Ботто, Слаковичем як прояв, результат внутрішньої ево-1
люційної динаміки цих авторів, як результат „зустрічних по- і
токів" між Махою і представниками штурівської поезії. Дана!
Пішутова праця була першою в цілій низці його порівняльних і
досліджень, в яких розглянуто еволюцію словацької літератури І
в діалектичній єдності внутрішньолітературного J
національнолітературного та міжлітературних закономірностей і
та імпульсів(Див.: Проблеми історії літератури „Централь- і
носхідної Європи" (Problemy literârnej historie „Stredovychdnej\
Europy II Elan. -1943-1944. N l. -S. 1-3). l

Середина 30-х років була позначена намаганням подолати І
маргінальність висвітлення стосунків словацької літератури з J
інонаціональними літературами. Літературна компаративістики і
щодалі, то більше ставала органічною складовою історії j
літератури. На зміну колишньому дуалізмові прийшли тенденції 1
до історико-літературного монізму. Цьому процесові сприяло!
зростаюче усвідомлення самобутності вітчизняного 1
літературного процесу, його внутрішньої континуальності, а І
також сама диференціація методологічних і методичних 1
підходів словацького літературознавства. Особливу роль тут|
відіграли переклади М.Бакоша творів російських формалістів, І
що побачили світ 1941 р. під назвою "Теорія літератури", 1

Саме на цій основі почалося становлення концептуального І вивчення контактів словацької літератури з чеською та угорсь-1 кою, що було спричинено як історичною ситуацією, так Г] відповідало потребам тогочасного літературного історизму. Про! це свідчить, скажімо, стаття М.Бакоша "До проблематики сто-\ сунків між словацькою та чеською літературою" (лі problematike vztahov literatury slovenskej a ćeskej II Jednota. -1938.1 -S- 67-68), де сформульовано, окрім тези про літературно-І історичну неминучість систематичних досліджень зв'язків міЖІ словацькою та чеською літературами, також деякі принципи! методики порівняльного дослідження, причому в опозиції до і домінуючої "впливології", механістичного викладу І

міжлітературних взаємин. З діалектичних та історично зумовле­них взаємин національних літератур випливає одна з головних Інсад сучасної компаративістики, яка окреслює особливу роль приймаючої літератури для з'ясування міжлітературного обміну цінностей: "Дня кожного "впливу" повинні скластися умови в літературі,-і до цих умов він повинен пристосуватися. Інакше він не може бути впливом, не може реалізуватися. Тому ненауково ототожнювати аналогічні явища в двох літературах, і відтак ці аналогії не можна пояснювати впливом" (Там само).

У зв'язку з розвитком компаративістики у Словаччині в 20-Ш-ті pp. не можна обійти здобутки чеських та польських сло-накістів. Типово позитивістський напрямок чеської словакістики репрезентує діяльність Альберта Пражака. Так, наприклад праця "Гвездослав і Дайте" (Hviezdoslav a Dante H Sbornfk Filoyofskej faculty UK v Brazislave. -1924. -N 20. -S. 2-29), яскраво виявляє науковий метод Пражака. У першій частині наводяться окремі висловлювання словаків про Данте, а в другій частині наводять­ся дві словацькі статті про Дайте: В.Пауліні-Тота та І.Зоха. У Іретій частиш ідеться про три спроби перекладів з Данте. У чет­вертій частині досліджуються "впливи" Дайте на Й.М.Гурбана, Я.Ботго, Я.Коллара, Я.Смрека. На подібному методологічному принципі базується і студія "Й.В.Гете і словаки^" (J.W.Goethe a Sloväci II Goethuv sbornik. Pamätce 100. Vyrofif bâsnikozy smrti vydali ceStf germaniste. -Prana, 1932. -S. 139-181), котра, попри свою дещо прямолінійну матеріалістичність, становить серйозну спробу осягнути сутність міжлітературних взаємин словацької літератури протягом кількох десятиліть, а також своєрідний апофеоз її специфіки. Чимало цікавих відомостей містить і студія "Штур, Гурбан і Маха" (Stur, Hurban a Mâcha II Sbornfk literârnohistorické spolounosti. - Praha, 1937. -S. 234-244), a також y праці "Deutche Elemente in der Jungenbildung S. Hurban Vajansky \\ Xenia Pragensia. -Praha, 1929. -S. 182-201).

З методологічного погляду особливе місце посідає Пра-жакова студія "Наполеон у словацькій літературі" (Napoleon v lüvenskej literature II Slovensky dennik. - 1921. -N 102-105), цікава з погляду дослідження жанрової специфіки словацької нітератури, зокрема з точки зору оцінки цієї визначної Історичної постаті, що може мати значення більше для характе­ристики процесу самоідентифікації, ніж для вивчення словаць­ко-французьких літературних зв'язків. Сюди ж частково нале­жить стаття "Боннський у Німеччині" (Vajansky v Nemecku II Sbornflc Pilozofickej faculty UK v Bratislava 1925. -S. 3-141), кот-

pa являє собою типовий прояв гематології, характерної для доби >
по-позитивістськи налаштованої впливології. і

Значну роль для розвитку словацької компаративістської
думки мають порівняльні Студії Франка Вольмана, котрі в 20-их ,
роках виходили в серії "Записки Філософського факультету;
Університету Корейського в Братиславі" (Spisy Filozofśkej;
faculty Univerzity Komenského v Bratislave). Ці праці стали вда- j
лою спробою подолання домінуючих підходів тодішнього:
"впливологічного" методу дослідження. j

Вольман у своїх працях базувався частково на підходах чеського компаративіста Ї.Полівки і частково на ідеях і О.Веселовського. Його метод характеризується розумінням І історії літератури як внутрішнього процесу з І взаємозумовленістю художніх засобів і форм. Його праці з га- j лузі історії драми південних слов'ян носять синтетично- f аналітичний характер. Це фактично спроба написати історію південнослов'янської драми як частину до загально-слов'янського компаративного узагальнення. Подібний харак- j тер має і його праця "Письменство слов'ян" (Slovesnost Slovanu. -Prana, 1928.-259 s.).

Не можна обійти й теоретичну компаративістську працю і
Вольмана "До методології порівняльного письменства І
слов'янського" (K metodologii srovnàvaci slovesnosti slovaské //1
Spisy Filotofické faculty Masarykové university v Brnę. -Brno,!
1936. -154 s.). Вольман робить свої теоретичні побудови не ли-1
ше на власній компаративістичній практиці, а й використовує!
набутки російської формальної школи і частково постулати І
структуралізму, сучасно реагуючи на відкриття європейської]
літературної компаративістики, так як її репрезентує творчість!
Ван Тігема. і

Помітний документальний внесок у розвиток словацьк(Уї| порівняльної фольклористики зробив чеський фольклорист Іржі ] Полівка, видавши три томи "Реєстр словацьких казок" (Supisl slavenstych rozprâvok, 1923,1924,1927), Й.їрасек своїми працями! "Словаки і Росія" (Slovensko a Rusko II Prûdy. -1923. -S. 325-334І 395-402,441-461), "Росія і ми" (Rusko а ту. -Praha-Brno, 1946).^l|

Характерною ознакою всіх вищезазначених праць є кнії спроможність функціонувати як в контексті чеської традиції, тата і словацької історії літератури. Одним із знаків приналежноеш до певного національно-літературного контексту є, наприклажі спосіб і міра інтенціональної авторської адресності, факт того! наскільки автор має на увазі тип читача однієї чи іншая літератури. При цьому існує між цими працями й відмінність!

Якщо Пражак, виходячи з засад і _гтогочасного стану чеської >Іі гературної компаративістики, концепціював свої праці гнльшою мірою з огляду на специфічні потреби словацького «и-шча, то Вольман будує свої компаративістичні студії на загаль­них принципах, а тому міра його адресності до словацького чи-ІІІча не особливо увиразнена. Випливає це й з,того, що Вольма-нові праці не досліджують словацько-інонаціональні зв'язки, а Іакож з того, що базуються на інших методологічних принци­пах. Вольман рухається шляхом мультилітературного порівняння, тоді як Пражак має на меті білітературну модель.

Помітну роль у диференціації компаративістичних підходів иідіграли й дослідження чеського вченого Карела Крейчі,»міщені в словацьких часописах. Це, зокрема студія "Ленорсь-huu мотив у ренесансній польській поезії" (Lenorsky motń> v n-nesanćni poezii polské II Sbornik Matice slovenskej. -1936), котра Ііівдяки своїй історичній актуальності при аналізі окремих об-річів і форм їхньої адаптації у польському літературно-к горичному середовищі створила певні передумови для змен­шення домінування фактографізму словацької компара-Іивістики, передусім через демонстрацію функціональних Іс Іорико-літературних зв'язків як у приймаючої літератури, так і мп тлі ширших міжлітературних європейських взаємин. Посіла І ІІоє місце і праця Крейчі "Мовна карикатура в драматичній птературі" (Jazykovâ karikatûra v dramatickej literature II shornfk Matice slovenskej, 1937. -S, 502-512), в якій досліджується роль макаронізмів в драматургії.

У зв'язку з розвитком порівняльних концепцій у словаць­кому літературознавстві 30-х років треба також звернутися до пильності польського історика літератури Владислава Бобека, 'Іиї праці особливо з царини польсько-словацьких взаємин, сто-

< унків словацької літератури з російською у кінцевому підсумку
кореспондуються з тогочасними тенденціями словацької
ні І ературної історіографії.

Компаративістичним працям Бобека притаманне широке рошаїття тем і комбінацій підходів з переважанням пози-півістської фактографії і впливології: стаття "З історії одного мотиву" (Z dejinjedného motńu II Slovenské pohl'ady. -1931. - S. І ' 3-328), монографія польською мовою "Міцкевич у словацькій птературі" (Mickiewicz w literaturze słowackiej. -Praha, 1931),

< І удіях Міцкевич і Пушкін " (Mickiewicz a Puśkin II Prûdy. -1934.
s 543-556) "Полоніка у Гурбана, Гробоня, Годжі та

\ І Догнаного" Polonica u Hurbana, Hrobona, Hodźu a M. nohnânyho II Prùdy. -1934. -S. 91-98) та ін. Цікавою видається.

Наприклад, праця "Єсенський і Пушкін", в якій ідеться про,

логічне порівняння творчості Пушкіна з словацькою поезією ] акцентом на творчість Єсенського, з аналізом рецепції Пупп"¹ штурівцями, Ваянським та Єсенським.

Студії, присвячені Словаччині, побачили світ у д_ книжкових публікаціях "Словаччина і Слов'янство" (SlovensktA Slovanstvo. -Bratislava, 1936) і "Розділи про Слов'янство" ' Kapitoly о Slövanstve. -Bratislava, 1937. -283 s.)- Сюди ж ва долучити "Нарис історії словацької мови" (Dijiny slovensk jazyka v nâôrte. -Bratislava, 1938. -262 s.), ''Коротка історія <_. вацької літератури" (Prehladné dejiny slovenskej literatury. Bratislava, 1939. -169 s.).