Компаративні виміри літературно-критичної І а І Іубліцистичяоїдшльності С.Г.Ваянського і Й.Шкультетого. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Компаративні виміри літературно-критичної І а І Іубліцистичяоїдшльності С.Г.Ваянського і Й.Шкультетого.



З цього погляду на особливу увагу заслуговують

Критичні записки^' (Kritické listy), якими обмінювалися

» І Ваянський та Й.Шкультетий у 1880 р. Помітне місце

ні к їдали в них проблеми національної своєрідності словацької

Імфатури та її стосунки з інонаціональними художніми

ніпкостями. Цю проблему першим поставив Ваянський, котрий

• І її-1 представників своєї генерації найбільше опікувався

' ' ргженням традиційних концепцій національної літератури, шр-


правда, частково модифікованими у дусі нової програ відстоюючи національний аспект як обов'язкову передумо ширшої орієнтації літератури, "тісні зв'язки з народом", "ко кретну своєрідність" і відкидаючи "занурення у космополі-загальники".

Для Шкультетого головною передумовою художності 6yJ не національна тенденція або матерія, а "краса без огляду матерію" (Див.: Skultéty J. Plody pravtfy nârodnej. - Bratislav 1972. - S. 9). У тлумаченні Шкультетого поняття „національне „світове" не перебували у зіткненні, а творили єдність, щог да, лише у царині високохудожнього твору. Саме тут уже у \ диментарній формі висловлюється одна з засадничих тез ко\ ративістики. Це не лише теза про діалектичну зумовленість1 єдність національнолітературного і міжлітературного процесі але врешті-решт і теза про домінуючу роль приймаючого яв» автора, літературної конвенції, національної літератури в цесі міжлітературної комунікації. Ці настанови Шкультетий в» словив не прямо, а в процесі вирішення актуальних орієнтації тогочасної словацької літератури у добу наступу алізму.

Сенс універсалізації цінностей художньої літератури ви вився у Шкультетого, наприклад, при поцінуванні творчо Шекспіра, котра в основі своїй є національна там, де авт відтворює чужу матерію, оскільки „Шекспір є велетом в тому, що не римлянина, не датчанина, не англійця предст але людину" (Там Само). Особливо цікавим є у Шкультетоі' оцінка творчого методу Золя у четвертому листі до Ваянськог де він не погоджується з натуралістичним методом відтворе» дійсності у Золя, але у дусі ліберальних настанов і ширшого І зуміння завдань і сутності художньої літератури його ставлен до творчості Золя не є категорично негативним: „Я ще й у само го Золя довідаюсь, що має доброго" (Там же. - С. 14).

Подібними критеріями керувався Шкультетий і протятої» своєї діяльності в „Словенских поглядах" (Slovenské pohFady),, він кілька десятиріч систематично оглядав літературну дукцію особливо слов'янських народів, звертав на неї увагу численних відгуках, статтях, рецензіях, оглядах, створюючи редумови компаративного вивчення словацької літературі Ширше міжлітературні перспективи словацької літер Шкультетий накреслював або безпосередньо реалізував у свс перекладацькій діяльності, видавши переклади з Гогол Пушкіна, Тургенева, Толстого та ін.


Не можна обійти і проблеми формування чехо-словацької 111 сратурної взаємності, котра починаючи з 70-х pp. XIX ст. роз-нІІІшлася обопільне. Низка творів чеської літератури з словаць-мио тематикою була зумовлена щирим зацікавленням культур­ним і літературним життям Словаччини. Часом ішлося й про ІІІдІримку словацької літератури у добу деякого спаду актив­ні ч11 і національного та культурного життя після підписання ав-t- Іро-угорської угоди і в період зміни літературних генерацій та ІІІІІІрямків. Таким був, скажімо авторський намір і об'єктивний І *нс збірки "Цимбали й скрипка" Гейдука (Cimbäl a husle, 1875), І йіікових „Загадок нашого села" (Pohaäky z nasi vesnice, 1874), (пильності Ф.Таборського, літературно-організаційна праця Iе І Іокорного, Я.Влчка та ін, котрі у цей період репрезентували лі толі сильну словакофільську групу. До цієї ж хвилі чехо-t (юнацької літературної взаємності належить і Гурбанове ана-нроііічне повернення до писемної чеської мови у УІ та УП |ІІчпиках альманаху „Нітра" (1876, 1877), діяльність Гвєздослава і особливо діяльність С.Г.Ваянського у зв'язку з його виступами проти „космополітичних" елементів поезії Врхліцького тощо.

Безперечно, що цей помірно розвинутий рух був в окремих
иммадках і періодах мотивований часто відмінними
І u цільними та літературно-естетичними моментами. Та з огля-
/Іу на появу і поступовий розвиток міжлітературних взаємин
t (юнацької літератури об'єктивно вони були проявом нового
Іч.иіу в процесі подолання однотипності літературного процесу,
Мит відносної закритості. З позиції цих еволюційних критерій)
ннііряд чи варто заперечувати, що повернення Гурбана до чесь­
кої мови не виражало об'єктивних тенденцій розвитку словаць­
кі мови і літератури, що словацько-чеські зацікавлення Ваянсь-
мпо та Шкультетого відбувалися не під знаком „світової", а
національної" концепції літератури, що між чеською та сло-
ннн.кою сторонами часто доходило до непорозумінь тощо. З
Ін ниції компаративних зусиль, що відбувалися в словацького
ІІІгратурному житті, важливо, однак, що тут у принципі Йшлося
н| м І вияв об'єктивної історичної неможливості подолати свою
Імціональнолітературну закритість, і то передусім завдяки
ми я Іуванню контактів з літературою найближчою, з якою сло­
ни 111,ка мала в минулому спільну долю і з якою мала, власне,
німн.ну традицію. Крім того, спроба налагодження чехо-
• n ніццької літературної взаємності була результатом наступного
І.ту пошуків конституювання власної національнолітературної
...... ифікації.


Синтез національної літератури і

Як передумова порівняння. І

Стимулююча роль „Історії літератури словацької" '••

Я.Влчка. „Історія літератури словацької" (1889-1890) як син-г| тез еволюційного процесу словацької літератури, з'явилася не* І випадково, а була закономірним виявом наступної хвилі'J історизму у дослідженні словацької літератури. Й генеза, без- 1 сумнівно, пов'язана з суб'єктивними факторами, що визначають І Влчка як зосередженого систематика літературного процесу. J l

Влчек був добре знайомий як з чеською, так і з словацькою І
літературами, являючи собою приклад білітературності. Знання і
двох національних літературних традицій уможливило ак- J
тивізацію диференціального погляду на історію чеської та сло-'1|
вацької літератури, загострювало погляд на специфічно1-!
національні еволюційні особливості. Це був погляд зсередини і * і
водночас з іншого боку, певний відступ і погляд згори.']
Література Словаччини" Влчка побачила світ 1881 р., „ Огляд'!
літератури чеської" - 1885; історія літератури словацької"1 і
(1889-1890) і „Історія чеської літератури" - 1892.) репрезен-т|
тували нову хвилю літературного історизму, новий погляд на і
еволюційні процеси в словацькій літературі. Ідеться не про |
бібліографічні чи біографічні огляди, а про синтез літературного-!
процесу в справжньому сенсі, закладений на аналізі виразних І
явищ і класифіковану з точки зору жанрової структури |
інтеграцію художнього письма. Саме у цьому, загалом уже мо-П
дерному розумінні літературного твору і літературного процесу1!
слід вбачати в „Історії літератури словацької серйозну пере-**І
думову розвитку вже не потенційної, а програмової/!
усвідомленої та інтенціональної компаративістики. 'І

У цей період з'являються і перші справді компаративні*!
спроби, спроби порівняти словацьку літературу з J
інонаціональною, часто через позалітературні галузі. Такий ха-1
рактер має, наприклад, порівняльна студія Т.Г.ТурцеровоїІ
Контакти слов'янофілів з словаками та сс вплив нат
відсторонення словаків від чехів"
(Turcerovâ N.H. 5?у£Н|
slavianofilov so Slovâkmi a ich vplyv na odtrhnutie sa Slovàkov od J
Cechov II Prûdy. - 1913. - S. 345-350). Це була типово „контакто-1
логічна" студія, де йшлося про зв'язки російських славістів Бо-Ч
дамського, Прейса і Срезневського зі Словаччиною. До такого ж І
типу розвідок належить і праця Квачала "Переломи у вірі в Ко-^А
менського і Міцкевича
(KvaCal J. Prielomy vo viere Komenského ai
Mickiewicza II Petrohrad, 1907). 1


Кінець XIX - початок XX ст. засвідчує зростаюче намаган­ня інтерпретувати розвиток словацької літератури на ширшому міжлітературному тлі, а, крім того, якісну зміну в розумінні ре-ІІ я ції між словацькою та інонаціональною літературою. Варто вказати бодай на послідовну орієнтацію "Гласу" (Has), на пиературно-критичну діяльність Л.Надаші, Ф.Вотруби та ін. (міна критеріїв оцінки словацької літератури несла з собою у молодої генерації літераторів і зміну поглядів при переоцінці І радиційних реляцій між окремим - національним і загальним -иіітовим. У тексті та контексті виступів цієї генерації уже не (Ішлося лише про стимулювання "імпорту" цінностей Інонаціональної культури до організму словацької літератури, а M про потребу й неминучість цілком партнерських взаємин сло-нацької літератури з міжлітературним контекстом. Конфрон-І.шійний аспект переставав бути тільки якимось доповненням, надбудовою у пізнанні явищ національної літератури, а стає по-І утнім параметром пізнавання вітчизняної літератури як частки міжлітературного процесу. Словацька література у цих інтенціях і приймається як органічна складова не лише слов'янського, а й t нропейського літературного контексту.

Новому поглядові на словацько-інонаціональні контакти мідповідав, безсумнівно, і потужній потенціал письменників другої хвилі словацького реалізму кінця XIX ст. і перших деся-пиііть XX ст., котрий засвідчив цілеспрямоване прагнення митців увійти у творчий діалог з європейським літературним процесом. Доказом цього може бути, окрім іншого, й перекла-плцька діяльність, якій присвячують чимало творчих зусиль письменники т. зв. першого ешелону. Діяльність представників ІІІ.ОГО покоління мотивувалася не лише комунікативною функцією, а й прагненням внутрішньо конфронтувати шічизняний літературний узус, поетику з передовими Інонаціональними літературними творами. Дуже переконливим І у цьому сенсі приклад П.О.Гвєздослава, котрий за допомогою перекладів зі світової літератури (Пушкін. Лєрмонтов, Петефі, І ете. Шіллер, Шекспір, Міцкевич) прагнув, окрім іншого, пе­ревірити дієвість художнього арсеналу виражальних засобів су-члсної словацької та своєї власної поетики. Сюди ж слід зараху-ІІІІги і перекладацькі зацікавлення Тайовського (Чехов), Ку-нучіна (Гоголь), Людмили Під'яворинської, Ладіслава Надаші, І мана Краска,- Янка Єсенського та ін.

Перегляд тенденцій порівняльного аспекту в словацькому ІІпературознавстві в перебігу XIX ст. вказує, що існуючі кон­фронтаційні намагання, як і конкретні компаративістські праці,


по суті, не перейшли меж словацької міжлітературної цілісності, j

Втім, це не була проблема звуженого погляду на дифе- j

ренційованість європейської літератури, котру більшість сло- |

вацьких літераторів опанувала через німецьке посередництво, J

але безпосередній результат живого та інтенсивного Ч

усвідомлення словацької включеності у європейську спільноту. 'J

Життєвість словацької літературної думки має свої об'єктивні J

причини, котрі часто тяжіли до модифікацій Колларової ідеї 1

слов'янської взаємності, романтичного й постромантичного г|

месіанізму, переходячи в окремих випадках у звужену кон- 'і

цепцію словацького русофільства. У тексті й підтексті ана- '\

логічних програм існувала свідома й підсвідома месіанська ідея j

з своєю позитивною історичною метою, але й з певною обмеЖе- *|

ною, часом аж доленосною "приреченістю" словацьке- Ą

інанонаціональної свідомості. Тому, скажімо, протягом XIX ст. *]

у словаків не з'явилося порівняльної фольклористики у такій ^

формі й масштабах, як це спостерігається в європейській компа- Ą

ративістиці. Відтак і порівняльні дослідження художнього пись- 1

менства присвячено переважно словацько-слов'янським 4

взаєминам. У цьому можна вбачати, зокрема, її відмінність від І

чеської компаративістики, де завдяки диференційованішій J

літературознавчій програмі вдалося подолати виключність чесь- 4

ко-словацької свідомості. Ą

Літературно-критична конфронтація Франтішка Во-'Щ

труби. Франтішек Вотруба своєю творчістю й редакторською 4

діяльністю утвердив низку основних позицій гласистської про- Щ

грами. Завдяки комплексному підходу до художньої літератури Ч

сформувався і його підхід до поцінування сучасного стану й по- -І

дальших еволюційних перспектив словацької літератури різних Ч

періодів та її оціночні критерії. Помітну роль у розробці власної!

програми вироблення нових імпульсів для інтенсифікації сло-І

вацького літературного життя відіграв той факт, що Вотрубовуі

літературну свідомість, норму і смак зумовлювала й причетність 1

до чеської літературної традиції, здатність інтерпретувати часе-1!

ве та історичне значення окремих авторів і творів на перетині 1

двох, хоча й історично близьких, проте відмінних оціночних |

критеріїв. Уже цей момент забезпечував Вотрубі наявність пев-1

ної міжлітературності не лише літературно-критичного, але ЇЙ

історико-літературного погляду. Крім того, вона зміцнюваласягі

за рахунок широкої орієнтації у російській, українській^

польській літературах, низці європейських. Все це давало мож-і

ливість Вотрубі інтегрувати до своєї літературно-критичної тая

 

редакторської практики спонтанні та цілеспрямовані компараїі


Іинні тенденції, котрі, на відміну від таких же у представників попередньої доби, не були спрямовані лише на зовнішнє сприй­ми Ітя національнолітературних традицій і своєрідності. Попе­редні ідеї про національне та світове (космополітичне) спряму-Ішння словацької літератури, присутні в полеміці про значення ппезії Врхліцького, уявлялися Вотрубі більш-менш ана­хронічними. Інтерпретуючи зв'язки словацької літератури з Інонаціональними письменствами, Вотруба виходив з недиску-шбельної ідеї цілісності національнолітературної традиції, з утілення про своєрідний організм словацької літератури, котра шдля дальшого успішного розвитку мусить обов'язково ак-Іншзувати контакти з ширшим середовищем і літературними Ісренами.

у неминучості літератури з

Спонтанним внутрішнім переконанням Ішртнерських стосунків словацької Інонаціональним літературним процесом зумовлена й Вотрубова перекладацька діяльність. При виборі авторів для перекладу (Пушкін, Лєрмонтов, Франко, Стефаник, Реймонт, Жеромський, Прус, чеські, німецькі, югославські письменники) Вотруба у першу чергу керувався актуалізаційними критеріями. Не випад-kono і його перша редакторська стаття компаративного характе­ру "Українсько-російська (руська) видавнича спілка" (І Ikrajinsko-ruska vydavnyca spilka, 1903) свідчить про прагнення (поширити реєстр перекладів на словацьку з європейських шісратур, а у цих межах і з літератури української, котра за І моїм характером мала можливість зміцнити, а тим самим і ди­ференціювати певну специфіку словацького літературного

I прямування. Аналогічну мету має і розлога стаття "Чеська
ышжка
- словацька книжка - мадярська книжка" (Ceskâ kniha

\lovenska kniha - madarskâ kniha II Pfûdy. - 1912. - № 6. - S.

I1 (>-224), яка містить коротку оцінку дотеперішньої словацької
перекладної продукції з наведенням переконливих конкретних
фикіів, зумовлених побудовою власної перекладацької кон-
ш'Іщії, і водночас активізації чеських перекладацьких видань як
противага мадярському впливові. Вотрубова діяльність у цьому
І писі свідчить про новий гатунок компаративних тенденцій у
І нонацькому літературному житті. Хоча йдеться про розвиток у
І-І пузі компаративної „праксеологіУ, супроводжуваних числен­
ними Вотрубовими літературно-критичними статтями і спора-
пічіїими, але цілеспрямованими заувагами щодо
Інонаціонального літературного процесу, вона творить певну
ими І форму, з якої поступово виростають авторські
мінеспрямовано зорієнтоваш компаративні статті, як наприклад,


студія ^рхліцький і Словаччина" (VrMicky a Siovensko //'*І

Slovensky dennfk. - 1912. - S. 175-177, 183-184. 188),, де автор, «І

окрім конкретного аналізу, подає, власне, й характеристику 4

вітчизняних компаративних тенденцій, передусім протягом ос- ą

танніх декад XIX ст. У статті подолано межі фактографічної^

„фахової" позитивістської компаративістики та репрезентовано«*!

суперечливу діалектику ставлення словацького письменства до Ą

цього своєрідного чеського поета і перекладача. Цікаво, щ&ч

студія виникла не як результат цілеспрямованої, інтенціональноїі

компаративістики з обмеженим полем аналізу, а як результаті

Вотрубових зусиль по актуалізації міжлітературного процесу,-!

що випливало з літературно-критичної програми дослідника,!

його прагнення виокреслити послідовну еволюцію!

міжлітературної орієнтації тогочасного літературного процесу. 1

Вотруба не користується арсеналом типово компаративних!

прийомів, його оцінки та спосіб викладу безпосередній, живий«

тому дійовий і переконливий. Компаративний сенс найяск-|

равіше виражено у заключній частиш праці, де він констатує^

„... якби можна було наші уривчасті замітки, присвячені йогої

пам'яті, назвати не ,£рхліцький і Словаччина", але бодай

літературі) „Словаччина і світ", оскільки він ним був і для нае|

цю проблему поставив і ми були змушені її усвідомити і своїм

способом з нею рахуватися. Марними були, як ми бачили, спро-4

би гатити проти неї греблі і марними були всі гримаси й зневазі

ги" (Vybrané 'spisy L -Bratislava, 1954. - S. 259). Меті

порівняльного дослідження виступає тут засобом, що документі

тує або ілюструє об'єктивні тенденції сучасного естетичного!

розвитку. Саме завдяки умінню поєднати й функціонально по!

яснити порівняльний і літературно-критичний погляди у безпоч

середньо компаративістичних студіях словацька компараЗ

тивістика здобуває нової якості й специфічного масштабу. Я



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; просмотров: 117; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.204.34.64 (0.115 с.)