Від контактів до типології та спроба створення концепції.

Порівняльне вивчення літератури зазнало в 60-ті pp. прин­ципово якісних змін. Відбулася низка міжнародних конфе­ренцій, присвячених стосункам словацької літератури з ІІівденнослов"янськими літературами (1966), з польською нітературою (1967), з угорською літературою (1969), з нітературами російською та українською (1970), матеріали яких побачили світ. (Див.: Literârne vzfahy Slovàkov ajuftrpch Slavanjv. Bratislava, 1968. -l 76 s., Fedor M. Slovensty zâujem о literatûru halkànskzch nârodov. -Bratislava, 1965, Vztahz slovenskej apoFskej literatury. -Bratislava, 1972. -383 s., Fedor M. Polonica Siovaca. -Martin, 1967).Ці конференції стимулювали розвиток міжнародного співробітництва на платформі літературної ком­паративістики. Ідеться і про зародження словакістики в окремих • нропейських країнах і проведення відповідних конференцій у рі тих країнах з наступним виданням збірників (Див.: Чешско-I'vccKue и словацко-русские литературные отношения. —Москва, 1968. -474 с., Чешско-русские литературные связи в типологи­ческом освещении. - Москва, 1971. - 223 с.).

Доволі широка активність Інституту світової літератури і мов САН передусім на теренах славістики і широко тлумаченої компаративістики, реалізувалася в 1966 р. в організацію нового І навістичного часопису "Slavica Siovaca", який став помітним координатором багатоспектного зацікавлення розвитком сло­ті цької компаративістики як на ниві історико-літературній, так і ц-оретичній.

Міжнародні оціночні критерії хоча і були в 60-ті pp. новою, але ще не стали домінантною рисою розвитку словацької літературної компаративістики.

Компаративістична практика, як і теорія переважно і далі зосереджувалися на вирішенні актуальних проблем національнолітературного процесу. Зацікавлення реконст­рукцією історичного розвитку словацької літератури викликало передусім інтерес до вивчення стосунків словацької літератури з літературою чеською. Таку внутрішньолітературну мотивацію мали передусім праці С.Шматлака, присвячені чесько-⁴ словацького літературному контексту, проблемі'; білітературності. (Див.: Pokus о ozivenie ceskoslovenskej Hteramej vzäjemnosti // Slovenskâ literatura. -1969. -N 2. -S. 166-178,' Kapitola z cesko-slovenskych literârnzch vztàchov /І Там само. -№ 4. • -С. 385-406). Чимало статей, присвячених проблематиці чесько-словацького літературного контексту присвятили М.Бакош, К.Розенбаум, А.Мраз, М.Пішут, М.Томчик, С.Краус та ін.

Період нормалізації змусив значну частину уваги звертати на проблему чесько-словацького літературного контексту, сло-^г| вацько-радянські літературні контакти.

Наголос на процесуальності вітчизняної літератури фахово^
робили спеціалісти в галузі компаративної русистики*
(Е-Пановова, СЛеснякова, А.Попович, Д.Дюришин, ТІвнова),-^
україністики (ММолнар, М.Неврлий), югославістики (З.Клатік),¹'
полоністики (Я.Гвіщ, ІІ.Вінцер), германістики (Е.Терраї) та ін.'
Наперед виходило прагнення збагатити дотеперішні,'
здебільшого екстерноконтактні дослідження з'ясування*
міжлітературних зв'язків у структурі літературного твору. Роби* ¹
лися спроби подолати традиційне розуміння поняття "вплив"
поняття, що репрезентує пасивність явища приймаючого.^!
Підкреслювалося, що при вирішенні цієї проблеми єдиним ви-•
ходом є сприймання літературного явища у функціональній су-1
бординації окремих складників. Категорія естетичної
таким чином закономірно підпорядковувала всі т. зв. гетеро-1
генні імпульси, елементи твору, незалежно ві,

національнолітературного чи міжлітературного контексту.^ Міжлітературні стосунки, виражені певним літературним яве щем, втратили характер чужорідності та інтерпретувалися органічна, функціонально опосередкована складова творуЯ Відтак функціонально обумовленою, іерархізованою складов частиною є не лише твір чи автор, але й еволюційний npot національної літератури, увиразнюється теза про вирії роль приймаючої національної літератури при здійснеи

міжлітературної комунікації. Ця аксіома, унаочнена у найчут-Іивішін сфері міжлітєраіурних контактів, загадом детермінувала й увесь подальший розвиток вивчення словацько-Іконаціональних зв'язків, ставши своєрідним містком між контактологічною галуззю міжлітературного процесу і сферою перспективних типологічних конфронтацій.

Щоправда, словацька літературна компаративістика не Іміцнювала методологічних принципів безпосередньо, а завдяки мвним і менш явним спробам демонструвала наявність систематичної й координованої програми на теренах пнгившшвологічного дискурсу (Див.: Rosenbaum K. Tajovsky a ïolstoj II Z ohlasov L.N. Tolstého na Slovensku. Slovanské Studie IV. -Bratislava, 1960. -S. 141-150, Stevcek J. Kukucinov vztah k l'olstému H Там само. - С. 117-140; Pridavkova M. Kukucinov vztah k ruskej realistickej literature a jeho preklady Gogol'a II Jazykovedné ftludie. -1961. -S. 223-257, Petrus P. Vajansky a Cechov II Slovenska literatura. - 1962. -N 3. -S. 228-303).

Друга половина 60-х років позначена колективними Іусиллями вчених, що засвідчили про організований наступ на опанування антивпливологічної проблематики. Ідеться, зокрема про монографічне дослідження З.Клатіка "Штурівці і югославы" (Sturovci a Juhoslovania. -Bratislava, 1965. - 209 s.), якому нлалося завдяки чутливому ставленню до художнього артефакту нключига загальні проблеми інтерпретації зв'язків у тканину художнього твору. Праця Е.Пановової "Пушкін у словацькій поезії" (Puikin v slovenskej poézii do roku 1918. -Bratislava, 1966. 240 s.), безпосередні концепції літератур, котру приймають і 11 сю, що приймає, розглядаються через перекладацьку практику. І Ісрсклади з Пушкіна розглянуто дослідницею не лише як акт комунікативний, але й як внутрішній акт творчого змагання передачі усіх властивостей оригіналу. Дослідження Д. Дюришина "Словацьке реалістичне оповідання і М.В.Гоголь" характеризується принципово антивпливологічним підходом. У центрі аналізу -місце контактів у тканині літературного твору, рецепція творчості Гоголя у оповіданнях Я-Калінчака, M Кукучина і Я.Єменського. (Slovenskârealistickâpoviedka aN.V. <iogof. -Bratislava, 1966. - 239 s.). Проблематиці внутрішніх контактів присвячено і монографію А.Червеняка (Vajansky a /iirgenev. -Bratislava, 1968. -193 s.), А.Болека "Літературні контакти Гвєздаслава" (Hviezdoslavove literarne vztahy. -Hiatislava, 1969. -142 s.X С.Леснякової (Cesty realizmu. J.G. lajovsky a ruska literatura. -Bratislava, 1971. - 201 s.), молоністичне дослідження Й.Гвіща (Epické literârne druhy v \lt>venskom a pol'skom romantizme. ~ Bratislava, 1971. - 343 s),

орієнтована на угорсько-словацькі взаємини праця Р.Хмела] (Literatury v kontaktach. - Bratislava, 1972. - 230 s.). Уже перелік праць говорить не лише про цілеспрямовані зусилля! колективу працівників Інституту світової літератури і мов CAIÇ] об'єднаних прагненням просунутися по шляху методологічних засад словацького порівняльного" літературознавства. Кожна з згаданих монографій, у розробці концепцій яких помітна роль теоретичних поглядів М.Бакоша,; означала собою певний внесок у загальну методолог розробку компаративістичну проблематику, опанування | проблеми вивчення зв'язків у структурі літературного твору.*^ Водночас вони засвідчили і ті підводні камені, поява спричинена не лише специфікою досліджуваного матеріалу, й індивідуальних дослідницьких передумов й особливостей! авторів.

З сьогоднішнього погляду можна сказати, що монографії все ж не змогли уникнути впливологічної орієнтації,^ хоча даний недолік часто компенсується постулативним] увиразненням творчого характеру рецепції, що визначає роль| приймаючого явища.

Диференціація порівняльних підходів виявилася в галузі пєрекладознавства. Це цілком природно огляду на функцію перекладу в процесі міжлітературног обміну художніми цінностями, оскільки без цього навряд можна говорити.про міжлітературний процес у повному цього слова. Якщо вести мову про функцію художньої перекладу в словацькій літературі і слов літературознавчій свідомості, то з'ясовується, що розуміння інтерпретація перекладу загалом осцелювали між вн комунікативним, тобто практичним і ставленням до як до творчої активності. З цих двох полярно підходів випливає і відома дилема т. зв. точним і перекладом, котра є результатом скоріше абстракцій, аніж узагальненням перекладацької практики.

Розмірковуючи над долями художнього перекладу в 60-7 ті pp., можна прийти до висновку, що аспект пере адекватності домінував у перші дві повоєнні декади, відповідала і критика перекладацької праці, котра у більї випадків обмежувалася хіба що аналізом біжучої І практики, здебільшого з мовознавчого погляду. Переклад історико-літературна проблема аналізувався лише сі Більш систематично ця проблематика почала висвітлюватися: словацькій літературній історіографії розбору

діяльності у добу посилення компаративістичних тенденцій, як про це свідчать праці В.Кохола (Ivan Krasko v destine II Slovenské literatura. - 1960. -N 2. -S. 208-218, Sućasnó slavenskâ \mezia v ćeskom zrkadle II Slovenskâ literatura. -1963. -N 1. - S. 65- П, Slovo a basnicky tvar. -Bratislava, 1966. -294 s.) В. Турчаного {К poetike Hviezdoslavovych preldadov (Rozbor prekladu l'uSkinovych Cigânov II Slovenskâ literatura. -1960. -N- 2. - S- 213-'18, 1961. -N 1. - S. 36-48) Й.Фелікса (Slovensky preklad v l>crspektive historié a dneśka // Romboid. -1968. -N 2. -S. 3-Ю, N •l -S. 80-94).

Невдовзі аналіз перекладів стає органічною складовою компаративістичних досліджень наступної генерації фахово на-Ішштованих компаративістів, де у першу чергу форсується про­блематика перекладацького вибору, що розуміється як результат Іого чи іншого зв'язку з інонаціональними цінностями. Посту­пово ці дослідження набували специфічної форми, про що І ІІідчить, скажімо, праця А.Поповича "Російська література на ('ловаччині в 1863-1875 pp." студії С. Леснякової (Aktualna f vvvinovâ hodnota prekladu //Slavica Slovaca. -1972. -N 4. -S. 312-ł 19, Prekladanie ruskej literatury do slovenciny II Slovenskâ a ruska literatura. Vzfahy a sûvislosti. -Bratislava 1973. -S. 293-305, Józef Skultéty -pre/dadatef ruskej literatury II Slavica Slovaca. -1974. -N ' -S. 144-152), теоретичні розробки ЙТвіща (Див.: Druhavâ structura slovenskej a polskej romantickej bâjky // Slavia. -1966. -N I -S. 554-574, Transformâcia druhovej Struktury v preklade // Slavica Slovaca, -1972. -N 4. -S. 334-352, Hviezdoslavovepreklady Mickiewiczovej poézie // Slovensko-slovanské literarne vztfahy. -Mratislava, 1966.-S. 97-122).

Безпосередньо з компаративістичними зусиллями 60-х

I нжів пов'язаний і збірник перекладознавчих праць А.Поповича
Переклад і вираз" (Preklad a vyraz. - Bratislava, 1968. -249 s.),

побудована переважно на російському матеріалі, його ж ІнГшіографічний покажчик "Художній переклад у ЧССР"

I1 hnelecky preklad v CSSR. - Martin, 1975)-Теоретичних аспектів
исрекладознавства торкається дослідник і в монографії "Поети-
м; художнього перекладу" (Poetika umeleckého prekladu. —
liiatislava, 1975. -293 s.). Цієї ж проблематики торкається і
H Слободнік (Див.: Poznómky o teorii apraxi bâsnického prekladu

Slovenské pohl'ady. -1975. -N 9. -S. 40-56). Намагання Іослідників диференціювати аспекти аналізу художнього пере-Ічілду, заглибитися в теоретичну систематику в цей час иоІГязані, крім усього іншого, ще й загостренням політичної

(.иіуащ), „нормалізаторським*¹ Тиском, що його відчувало чимЙІ
ло дослідників. Ш

Наступною галуззю, яка активно розвивалася в 70-ті ррЗІ
будучи дещо відірвана від конкретного літературного житто
була генологія. Генологічне вивчення літератури було складом
вою частиною платформи російських формалістів, О. ВесеЦ
ловського, французького компаративіста Ван Тігема. ГенсЛ
логічний підхід становив органічну складову й чеської компара-1
тивістики (Ф.Вольман та ін.). З словацьких дослідників генологіп
присвятили свої дослідження 3. Клатік розвиток словацький
подорожніх нотаток" (Vyvin slavenského cestopisu. -BratislavaJ
1968. -474 s., Druhov-slohové problemy Vajanského Majaka m
komparativne hfadisko // Slavica Slovaca. -1968. -N 2. -S. 20 ill
215).Виразне генологічне спрямування має і книжка П.ВінцераІ
"Поетика поетичних напрямків" (Poetika basnickych smerov. -4
Bratislava, 1974. -174 s.), котра збагачує як глибоким історико^
літературним аналізом, так і збагачує компаративістичний аналіз
мультилітературним підходом. Сюди ж варто зарахувати й студи
Й.Гвіща (Див.: Oenologie und Komparatistik // О medziliterârnyc|
vzfahoch. - Bratislava, 1968. -S. 25-36, К otazce vzniku liter ornych
druhov v romantizme // Slavica Slovaca. -1973. -N 2. -S. 111-118^
Transformacia druhovej Struktury v preklade // Slavica Slovaca. -1
1972. - N 4. - S. 333-352, Literarna genologia a komparatistika /Л
Slavica Slovaca. -1975. -N 2. -S. 129-141). і

Паралельно_фз розвитком генологічних поглядів у компара-1
тивістячній історико-літературній практиці можна спостерігати
підвищену активність у царині формульованої поетики. Багато в
чому на цей процес вплинув бурхливий розвиток польської ге-'
нології, опосередкований і безпосередньо, і через студії
Н.Краузової, у першу чергу її монографію „Епіка і роман" (Epika,
a roman. - Bratislava, 1964. - 186 s. та „ Чинники літературної
теорії" (Prispevky k literórnej teorii. - Bratislava, 1967. -254 s.O
Вершинним досягненням у цих дослідженнях став збірний
"Компаративістика і генологія" (Komparatistika a genologia. J
Bratislava, 1973. -181 s.), y якому вже безпосередньо поставлена
проблема інтеграції порівняльних і генологічних підходів ^
історико-літературному дослідженні. ^v

Конкретною спробою розвинути компаративно-генологічні підходи в галузі теорії та історичного висвітлення був моноте-матичний випуск журналу "Slavica Slovaca" (№2 1972) -Я "Романтизм". У концептуальній статті Д.Дюришина накресленої основні методологічно-методичні підходи проекту в аплікація особливо на вивчення міжлітературних взаємин словацько||

Історичної новели доби романтизму, романтичної балади і ро­мантичної поеми. Дискусія, організована в цьому виданні исвідчила цілу низку як переваг, так і пересторог на шляху да­ного проекту (Див.: Miko F. Komparatistika, analyza a omunikâcia. S. 152-153, Cepan O. Romantizmus a mesianismus. -S. 154-156, Urtan R. Problemy slovenského romantizmu. —S. 156-161, HviaC J. l'oznâmky ku koncepcii romantizmu. -S. 161-163, Nevrly M.Niektoré \poloccne örty ukrajinského a slovenského romantizmu. -S. 163-165, I IviSc J. Kongrontâcia slovenského apolského romantizmu. - S. 168-171, Chmel R. Ponâmka k vzt'ahu slovenského a madarského romantizmu. -S. 171-172, Panovovâ E. K metodologie skûmania slovenského romantizmu. -S. 173-175, Klâtik Z. Typologickâ konfrontâcia slovenského a srbského romantizmu. -S. 140-151. До цієї ж серії належить і узагальнююча студія К.Розенбаума Slovensky romantizmus v stredoevropskom literarnom kontexte // ("eskoslovenske prednaSky pro YII mezinarodoi sjezd slavistu ve Varsave. -Praha, 1973. -S. 37-46).

Наступним результатом конкретного вивчення на цій же ниві була монотематична колективна праця "Історична новела (міжлітературні взаємини словацького романтизму" (Ihstorickâ novela (medziliterârne suvislosti slovenského romantizmu) II Literaria XYIII, 1975. -Bratislava, 1976. -183 s.), в якій простежувалися видові та жанрові аспекти словацької ро­мантичної новели у її зіставленні з російською, польською, угорською, чеською, хорватською, українською, болгарською й частково англійською романтичною прозою. Перспективність даного дослідження можна вбачати передусім у можливості иичленувати модельний жанрово-видовий тип конкретизації певного літературного напрямку на підставі міжлітературного еволюційного цілого, що уявляється єдино можливим шляхом вивчення як національнолітературної специфіки, так і пізнання Іакономірностей літературного процесу в його ширших міжлітературних реляціях.

Перспектива порівняльного дослідження літератури в 70-ті pp. визначила й подальші можливості внутрішньої диференціації І а поглиблення аналітичних підходів у дусі історичної поетики І а комплексного підходу до явищ літератури та літературного процесу. Ідеться, зокрема, про порівняльну віршологію, основу якої заклала фундаментальна праця МБакоша "Розвиток сло-Імцького вірша від штурівської школи" (Vyvin slovenského versa od skoly Sturovej. -Trnava, 1939, 1949, Bratislava, 1966). У цьому ряду слід назвати студії В.Кохола "Слово і поетична форма" (Slovo a bâsnicky tvar. - Bratislava, 1966, Metrum a rytmus v

bâsmckom preklade II Literaria IX, 1966. - Bratislava, 1968. - S. 45, Preklad a verS //Ceskoslovenské prednaaky pré Medzinârodny zjazd vo Varäave. -Praha, 1973. -S. 253-260), низ* студій В.Турчаного, об'єднаних у книжці Рима в словацькій пв езії" (Rym v slovenskej poézii. - Bratislava, 1975).

Аналогічна ситуація склалася й в царині порівняльна стилістики. Ширший чи вужчий стилістичний аналіз тексту прк сутній в усіх компаративістичних працях інтерноконтактного типологічного характеру. Ідеться здебільшого про аплікува певних принципів, продемонстрованих у низці Ф.Міко (Див.: Estetika vyrazu. -Bratislava, 1969. -292 s., Text Styl. -Bratislava, 1970. -188 s.). У 70-х роках Ф. Міко здійс» розробку принципів порівняльного стилістичного аналізу лише в галузі художнього перекладу з категорією „перек ності", але й при порівняльному аналізі літературних тексті загалом (Див.: Stylové konfrontâcie. - Bratislava 1976. - 347 s.). Перспективною є, безперечно, і галузь літературної мунікації, котра безпосередньо виявляє можливості для розе рення робочих підходів у компаративістиці не лише у парк аналізу літературного тексту, а й при формулюванні деяких тес ретичних принципів. Дана галузь видається особливо ною з огляду на те, що предметом порівняльного дослідження (власне, міжлітературна комунікація. При цьому літературна мунікація, формулюючи власні засади стосовно проблеми к тактів між творчістю та її реципієнтом, продукцією і споя ням, у загальному вигляді вирішує центральне міжлітературної рецепції літературного твору. Між словацької) компаративістикою та теорією комунікації відбуваються спс дичні контакти, хоча у більшості випадків лише зовнішньог характеру.

Розвиток порівняльних аспектів, не доходячи до ди<] ренціації аналітичних засобів, підходів та практик, все ж власний квантитативний масштаб, що підтверджується, зокре* конституюванням орієнталістики компаративного спрямува (Див.: Gâlik M. Naturalism A Changing Concept //East and West, -1966. -N 4. -S. 310-328 (Rome), Studies in Modern Chine Literary Criticism || Asian and African Studies. -Bratislava, 1973. S. 29-50; Mucka J. Le conte de A.P. Tchecav et le cont de Ngug Conhg Hoan || Zbornflc z konferencie о teoretickych problé âzijskych a africkych literatur vo Weimare. - Weimar, Celnârovâ X. Die Menschen vom Abgund in der Auffassung vc Orhan Remal und Maxim Gorkii || Asian and African Studies. 1978).

Визначальною рисою розвитку порівняльних дослідження u літературознавчому дискурсі 70-х років є, окрім розробки но-них робочих та теоретико-методологічних підходів, також за­провадження досягнутих результатів у аналіз літературнОІЧ) процесу. Компаративістика перестала бути супроводжуючим, паралельно існуючим відгалуженням, ставши органічним склад­ником літературознавчої свідомості, що засвідчує низка праць Істориків літератури (Rampak Z. Slovenski Uasicki dramatica 19 \torocia a inonarodno drama. -Bratislava, 1975. - 289 s.), Toitifcfk M. Literarne dvojobrazy. - Bratislava, 1976. - 296 s.>.

Стан розвитку типологічних досліджень характеризує книжка Д, Дюришина "Про літературні контакти, стиль, рід, переклад " (О literârnzch vzfahoch, sloh, druh, preklad. - Bratislava,

1976. -309 s.), дослідження З.Клатіка "Словацький і
спов'янський романтизм. Типологія епічних жанрів" (Slovensty а
\lovansky romantizmus. Typologia epickaćh druhov. — Bratislava,

1977. -336 s.). Палітру книжкових монографій доповнює і моно-
І рафія Е.Пановової "Російська поезія в словацькому
літературному та суспільному контексті" (Ruskâ poézia v
\lovenskom literarnom a spoloćenskom /contexte. - Bratislava, 1977.

299 s.), студія Я.Кошки "Словацькі погляди на болгарський південь" (Slovenske pohfady na bulharsky juh. - Bratislava, 1979), Іеоретичне дослідження Й.Гвіща "Проблеми літературної гено-югії" (Problemy literârnejgenologie, -Bratislava, 1978,).

Ширші міжлітературні критерії словацької компара-нівістики 70-80-х pp. модифікувалися і завдяки конкретизації шлей порівняльного аналізу. До форсованих зусиль у розвитку порівняльного дослідження, передусім до пізнання особливостей приймаючого явища призвело й намагання інтерпретувати яви­ща словацької літератури на тлі міжлітературного процесу, вия-ІІи ш місце словацької літератури у певних міжлітературних (интезах.

Цьому посприяло, окрім усього іншого, проведення різного І м >ду міжнародних компаративістичних заходів. Ідеться про кон-Іреси славістів (Прага, 1968, Варшава, 1973, Загреб, 1978, Київ, 1983, Софія, 1988_S Братислава 1993, Краків, 1998, а також кон-фсси Міжнародної асоціації порівняльного літературознавства ІІ.удапешт, 1976) Міжнародна конференція ЮНЕСКО (Київ, І ⁽>79) та багато інших.

Методологічні принципи.

Особливістю сучасної словацької компаративістики, зу­мовленої присутністю в ній такої непересічної постаті, як

Д.Дюришин, є те, що її еволюція відбувалася не лише в межах І

історико-літературних, але у царині теоретичній задля вироб- і

лення теоретико-методологічних принципів і методично* і

робочого інструментарію. Основні напрямки внутріпшьої дифе- \

ренціації та поглиблення окремих галузей порівняльної теорії та І

методології відповідали таким напрямкам: художній переклад, і

компаративна генологія, віршологія, стилістика, теоретичні ас- І

пекти міжлітературних синтезів, угруповань, національних і

літератур, проблеми закономірностей розвитку літературного І

процесу. Підтвердженням цього є, скажімо, переклад і видання і

російською та багатьма мовами світу (німецькою, угорською, 1

англійською, китайською та ін.) праці Д.Дюришина "Теория ш

сравнительного изучения Литературы" (Москва, 1979. -319 с.||

(Teoria literórnej komparatistiky. - Bratislava, 1975), яка вже понад 1

два десятиліття є не лише настільної книжкою для компара-1

тивістів колишнього Радянського Союзу, але й навчальним і

посібником для студентів та аспірантів. Зрозуміло, що її не- 1

обхідно перекласти українською та перевидати. Тут же слід hskj

звати монографії Дюришина "Проблеми літературної компа-І

ративістики" (Problemy literórnej komparatustiky. -Bratislava/l

1967. —197 s.), "З історії та теорії літературної компара-\

тивістики " (Z dejin a teorie literârnej komparatistiky. —Bratislava;!

1970. -403 s.), "Теорія літературної компаративістики" П

Teoria literarnejnej komparatistiky.-Brstisl&vz, 1975. -408 s./ "ПроЧ

літературні зв'язки -Стиль, жанр. Переклад" (О literarnychj

vzt'ahoch -Sloh, druh, preklad. -Bratislava, 1976. -312 s.), високої

поціловані світовим літературознавством як спробу розробки таї

систематизації основних теорем порівняльного дослідження!

літератури. j

У цьому ж дискурсі варто розглядати статтю М.БакошаІ

"Проблема періодизації міжлітературних зв'язків" (О problémm

periodizâcie medziliterârnych vzt'ahov // Zum Problem den

Periodisierung interliterarischer Bezihungen. Slavica Slovaca, 1967.1

-N 2. -S- 105-112), студію К.Розенбаума "Нарис стану і завдант

словацької літературної компаративістики" (Naćrt stavu a иІоЩ

slovenskej literârnej komparatistiky II Slavica Slovaca. - 1966. - Vn

2. -S. 156-163), А.Поповича "Про два літературні синтези" (Ш

dvoch literârnych syntezach // Slovenskâ literatura. -1966. -N 1. -Sa

83-96), працю П-Петруса "Про деякі теоретико-методологічнш

проблеми порівняльного вивчення літератур" (K niektórymi

teoreticko-metodologickym problemom porovnàvacieho skûmanim

literatur II Sbornik Sevcenkovsky. -Bratislava, 1965. -S. 83-96>|

розвідку Д.Дюришина "Основні типи літературних зв'язків 1

залежностей " (Zâkladné typy literârnydh vzfahow a sûvislosti // Aktoelle Probleme der Vergleichenden Literaturforschung. -Berlin, 1968.-S. 47-59/

Теорія і методологія літературної компаративістики (котру, як бачимо, в СРСР у репресивний період 70-х'років цнотливо називали "порівняльним літературознавством", уникаючи за­гальновживаного в науковому дискурсі терміну "компара­тивістика") відігравала інтроструктурну роль саме у- переломні періоди впровадження та розвитку ідей міжлітературності у словацькому історико-літературному дискурсі, коли компара-тивістична практика поставала веред проблемою попгуків історико-літературної уповноваженості, функціональності наслідків власної праці чи була поставлена перед необхідністю ігнорувати традиційно змодельовані підходи. Таку функцію ви­конували, наприклад, у боротьбі з практиками "впливологі'І" згадувані праці Р.Угляра, К.Розенбаума і М.Бакоша, котрі не лише за словацьких умов, але й з огляду на зростання порівняльних підходів у європейській компаративістичній думці загалом, були прагненням вберегти компаративістику від наслідків прямолінійного та здебільшого самоцільного емпіризму.

Спробуємо коротко визначити основні теоретичні засади, що творять модель сучасного розвитку теоретико-методологічного мислення словацької літературної компара­тивістики.

1. Теоретико-методологічні проблеми, як і літературно-Історична практика, порівняльного вивчення літератури багато в чому залежить від ставлення до основних теоретичних переду­мов розвитку літературознавства. Передусім ідеться про посту-иювання предмету й мети компаративістики. Безпосередньо від цього залежить і питання про функцію порівняльних підходів у системі літературознавства, як і концепція світової літератури, Іак само як проблема вихідної позиції та кінцевої мети дослідження. Ці теоретичні настанови й похідні від них пробле­ми не нові для теорії компаративістики, але часто-густо вони нирішуються випадково, подеколи емпірично в процесі компа­ративної практики. При цьому, однак, зрозуміло, що ієрархію конкретних методологічних підходів неможливо встановити без однозначної і теоретично викінченої відповіді на поставлені за­питання, оскільки вони закономірно впливають не лише на су­купність методологічних підходів, але й на загальний напрямок і кінцеві висновки.

2. Формуючи предмет порівняльного дослідження, слід ма~ 1
І и на увазі, що виникнення літературно'!' компаративістики тісно \
пов'язане з розвитком літературної історії, з зусиллям пізнати \
явище і процес у ширших міжлітературних залежностях. Це за- І
кономірно еволюційне спрямування мало наслідком подолання і
традиційно витлумаченої національної літератури. Порівняльне і
дослідження, відтак, часто розвивалося паралельно з історією І
національної літератури, а його предмет був зосереджений І
здебільшого на міжлітературних контактах і взаєминах. При І
цьому занедбувалася внутрішня залежність і взаємозумовленість І
міжлітературного процесу з національне- літературним. і

Цілеспрямований погляд на сенс порівняльного підходу і
дає можливість зробити висновок, що при порівняльному вив- і
ченні неможливо цілковито зігнорувати контактно-генетичні 1
зв'язки й типологічні залежності, навіть якщо ідеться про явище, |
що відноситься до міжлітературних зв'язків, або входить у рам- 1
ки однієї національної літератури. Міжлітературні й і
національнолітературні зв'язки й залежності, котрі при першому і
осягненні предмету дослідження постають як цілковито' і
відмінні, в процесі вивчення літературних структур взаємно до- " І
повнюються і замінюються. і

3. Таке ширше розуміння предмету порівняльного аспекту і
зумовлює і водночас є в своїй сутності зумовленою метою'І
дослідження. Пізнання, реконструкція та історична класифікація і
міжлітературних донтактів і взаємин є складовою частиною І
літературної компаративістики, але, з точки зору кінцевих зав- j
дань, лише метою вторинного характеру, котра закономірно ви* * 1
пливає з реалізації головної мети. Остання полягає передусім у І
пізнанні типологічної та генетичної основи літературного явища!
і процесу в рамках національної літератури і врешті-решт об- І
ширі світового літературного процесу. ' 1

4. З усвідомленого таким чином предмету й мети І
порівняльного вивчення літератури випливає відповідь на пи- "j
тання про стосунки компаративістики з окремими \
відгалуженнями літературознавства. Існує достатньо підстав |
вичленити її як окрему дисципліну у історико-теоретичному 'j
дискурсі. і

У першій стадії розвитку літературної компаративістики, | коли на чолі дослідження стояло передусім збирання матеріалу і та його попередня класифікація, у теоретичній сфері йшлося про'І розпрацювання не лише самої методики, але й методології. І Ідеться не просто про розширення реєстру дотеперішніх дис-] циплін літературознавства, оскільки компаративний підхід зав- |

жди був.присутній як при історико-літературному, так і теоре­тичному дослідженні літературного явища. Мова іде про розши­рення традиційно звуженого уявлення про історію літератури і водночас про збагачення теоретичних можливостей.

5. Моністична концепція історії літератури вилучає не ли­
ше механічне обмеження місця літературної компаративістики у
межах літературознавства, з'ясування її компетенції стосовно
Історії (традиційної) літератури, літературної теорії* чи критики,
але й зумовлює однозначне формулювання поняття» "світова
література" як первня і водночас мети дослідження. Э існуючих
визначень поняття, "світова література" компаративістичному
дослідженню відповідає сукупність літературних явищ, котрі є
як за основою* так і генезою взаємозумовленими. Ідеться про
Історичну категорію, залежну від ступеня пізнання
міжлітературних зв'язків і залежностей і підлеглу певним змінам
у окремі історичні періоди. Таким чином, порівняльне
дослідження мас можливість своїми результатами розширювати
й збагачувати існуюче уявлення про світову літературу. У ви­
падку розгляду певних ізольованих цінностей можна часто до­
сягти їх додаткового заглиблення у процес світової літератури, а
в окремих випадках і вплинути на світовий літературний процес.
Отже, це є послідовно історичне розуміння історії світової
літератури.

6. Мета літературної компаративістики - пізнання зако­
номірностей генези і типологічної сутності літературного явища
на підставі процесу національної та світової літератури - вима-
Іає з методичного погляду детальної диференціації предмету
дослідження. Загалом тут розрізняється дві галузі дослідження:
І. зв. контактна чи генетична, котра випливає з безпосереднього
дотику явшц,і галузь типологічна, зумовлена загальними зако­
номірностями розвитку літератури, мистецтва та окремих форм
суспільної свідомості. Термінологічно перша галузь виражається
поняттям контактно-генетичні зв'язки, друга - поняттям типо­
логічної взаємозалежності. Наведене членування випливає з
предмету коекзистенції явищ у літературному процесі, відтак
ноно важливе не лише при аналізі специфіки приймаючого, чи
Іого явища, що сприймається, але і при з'ясуванні еволюційних
іакономірностей міжлітературного процесу. З методично-
робочого погляду слід мати на увазі той факт, що обидві сфери
чослідження на практиці внутрішньо взаємозумовлюються й
складно перетинаються.

7. Потреби наукової практики вимагають дальшого поділу
явищ у межах двох згадуваних груп.

У контактно-генетичній сфері ідеться загалом пвдИ розрізнення т. зв. екстерних та інтерних контактів, далі прямихтИ опосередкованих, а також різних форм літературної рецеїщшя Необхідність ближчого розгляду взаємозумовленості, характеру» і наслідків конкретних зв'язків вимагає розрізнення посутньої тЛ аксидентальної форм рецепції, відносно активної і пасивно^И тобто міри творчого характеру -рецепції, інтеграційної та дифов ренційної. Членування інтеграційних та диференційних фориЯ рецепції є з огляду на інноваційний процес літературної творця чості практично невичерпним і вимагає індивідуального ггідходиИ з боку дослідника, спеціального у кожному конкретному випад- Я

«У- Я

8. Галузь типологічних аналогій та відмінностей ставигаЯ

питання про об'єктивну обумовленість літературного явища де-в термінантами літературного і мистецького характеру загалом^«далі детермінантами психологічного і ширшого суспільного ха-'-І рактеру. У межах літературно-естетичної обумовленості типові логічних аналогій та відмінностей увага зосереджується на ок-1 ремих складниках літературного твору, на творі як у певному • сенсі основної історико-літературної одиниці, на проблематииПІ жанрової і стильової класифікації літератури, з урахуванням,! класифікаційних параметрів таких одиниць історико- і літературного процесу, якими є, наприклад, національна f література, міжлітературні об'єднання національних літератур і і в кінцевому підсумку така історико-літературна одиниця, як J світова література.'Витлумачена таким чином категорія типо-"| логічних взаємозалежностей уможливлює включення до кута J зору дослідження не лише теоретичних аспектів літератури, а Й І вивчення закономірностей міжлітературного процесу в най- J ширшому сенсі. Аналіз типологічних взаємин між | літературними явищами і процесами вказує на кінцеву мету > дослідження, і тим самим зміцнює й обсяг та значення досі пе-реважаючих контактно-генетичних зв'язків, котрі стають завдя­ки цьому не метою, а засобом досягнення ширшого, уншерса-льнішого розуміння мети.

9. Вивчення інтерних контактів, зв'язків між художніми
творами у процесі розвитку, традиційно ставить проблему
"впливу", діяння, креації, тобто понять, що виражають експан­
сивну реальність явища, котре приймається. Вихідним момен­
том тут є тлумачення літературного твору з функціональною
субординацією окремих складників. Категорія естетичної
функції, витлумачена передусім історично, закономір"но
підпорядковує всі т. зв. гетерогенні елементи твору як

Іищюнальнолітературного, так І міжлітературного походження. Міжлітературні (як, і нащЧшальнолітературні) імпульси втрача-«пь у системі твору (процесу) характер чужорідності та Інтерпретуються як органічна, функціонально зумовлена скла­дова. Відтак категорія-"вплив", "залежність" стає методологічно безозначною.

10. Зі згаданої теоретичної аксіоми закономірно випливає й
наступний методологічний принцип. Оскільки не лише твір чи
ІІвтор не є фукнціонально ієрархічною або взаємозалежною оди­
ницею, але й процес національної літератури й кожна історико-
нітературна одиниця, то виникає думка про виріяіальну роль
приймаючого явища (літератури) у процесі міжлітературних
Ів'язків.

11. Втім очевидно, що теза про вирішальну роль приймаю­
чого явища (твору, виду, напрямку, національної літератури то­
що) здійснюється при реалізації певного рівня дослідження.
Ідеться про досягнення мети порівняльного аналізу, при якому
передує кут зору приймаючого явища. Втім, генеральною метою
порівняльного вивчення є й неминуче озирання на другий фак-
гор міжлітературного процесу, котрим є складник, який сприй­
мається як діалектична частина цього процесу.

 

12. Згадувані категорії, _як і послідовне дотримування
Історизму, змушує при компаративному дослідженні реалізувати
Іезу про модифікацію художньої цінності, функції приймаючого
елементу в новому контексті. Ця теза, котрою не можна нехту-
ІІати при синхронній інтерпретації міжлітературних зв'язків,
накладається однаковою мірою і на сферу своєрідності
літературного розвитку, як і цілий комплекс проблем спе­
цифічної суспільно-ідеологічної зумовленості літератури.
Наслідком спроб історичного розуміння літератури є відомі
категорії історико-генетичної і, нарешті, актуальної вартості
літературного твору чи процесу. Ці поняття категоризують пе­
ремінність функції й цінності літературно-естетичного явища
шгалом упродовж історії в залежності від ідейно-естетичних
умов. Відтак теза про модифікацію художньої цінності (функції)
у новому контексті стає основним принципом порівняльного
дослідження й виражає сенс взаємного обміну цінностями між
національними письменствами та явищами, і тим самим —
Існування закономірностей міжлітературного процесу.

13. Принцип історизму є, як відомо, підґрунтям історичної
поетики, сформульованої О.Веселовським як "пояснення сут­
ності поезії н історією". Сьогодні ці ж принципи покладено в
основу американського "нового історизму", згідно з яким,

історія входить у текст, а текст в історію. Про намагагащВ втілювати принципи історичної поетики у компаративістичномуіі дослідженні свідчить, наприклад, і фреквенція та спосЙгЦ інтерпретації таких літературознавчих категорій, яи| літературний твір, жанр, стиль, стильова формація, національна^! література, міжлітературні єдності, світова література^ літературний контекст, конвенція, літературна традиція тощо. Ц