Класифікація бюджетного контролю.

Бюджетний контроль – це сукупність заходів, що проводять контролюючі органи щодо перевірки законності, доцільності та ефективності формування і використання грошових фондів держави, ОМС, установ, що фінансуються з бюджетів різних рівнів.

Класифікація бюджетного контролю в Україні здійснюється за різними ознаками.

За суб’єктами бюджетного контролю виділяють:

державний бюджетний контроль;

місцевий бюджетний контроль;

відомчий бюджетний контроль;

внутрішній бюджетний контроль;

громадський бюджетний контроль.

За часом проведення контрольних дій бюджетний контроль поділяться на:

попередній бюджетний контроль (складання, розгляд, затвердження бюджету);

поточний бюджетний контроль (виконання і внесення змін);

наступний бюджетний контроль (склад., розгляд, затвердж. звітів про виконання).

За інформаційним забезпеченням контроль поділяють:

документарний – дає змогу визначити суть і достовірність господарських операцій за даними первинної документації, облікових реєстрів, звітів та інших документів;

фактичний контроль – полягає у визначенні дійсного реального стану об’єкта способом перерахування, зважування, вимірювання, аналізу.

Щодо конкретного об’єкта контроль класифікують на:

зовнішній, який здійснюється визначеними Конституцією України контролюючими органами в межах наданих їм повноважень;

внутрішній контроль – здійснюють фінансові підрозділи установи чи організації.

 

 

44. Стан б-ту х-ся трьома показниками: Профіцит, дефіцит та збалансований б-т. Показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюдже­ту, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення — найважливішим завданням бюджетного планування. Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збори й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плановому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним. Профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету). Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу та на забезпечення збереження розміру оборотної касової готівки. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

 

 

43. Бюджетний менеджмент — це сукупність взаємопов'язаних дій (управлінських функцій), прийомів, методів, що направлені на керування бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних потоків. Об'єктом виступає бюджет, суб'єктом — органи управління бюджетом. Предметом бюджетного менеджменту як навчальної дисципліни є бюджетний процес і управління ним. Якщо мало то: Складові бюджетного менеджменту

Виходячи з функцій менеджменту та із структури бюджетного процесу, можна виділити такі складові бюджетного менеджменту, як:1. Бюджетне планування.2. Організація виконання бюджету.3. Облік виконання бюджету,4. Контроль за виконанням бюджету. Варто зазначити, що основна і визначальна функція бюджетного менеджменту — стратегічне планування. Реалізація функції стратегічного планування в Україні покладається на органи законодавчої влади. Функції планування реалізації стратегії та організація виконання розроблених планів покладаються на органи виконавчої влади та оперативного управління бюджетом, які займаються поточним бюджетним плануванням та виконанням бюджету в рамках бюджетного процесу. Виконання бюджету включає заходи з виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів України — Державного та понад 12 тис. місцевих. Облік виконання бюджету є третьою складовою бюджетного менеджменту. Для успішного виконання затвердженого бюджету важливим є облік. Значення обліку виконання бюджету в бюджетному менеджменті визначається місцем обліку в системі управління. Від прийняття своєчасних і правильних рішень з питань планування і виконання бюджету залежить ефективність управлінської діяльності. Ці рішення можуть бути прийняті тільки на підставі проведеного аналізу відповідної інформації, яка характеризує стан об'єкта управління (бюджету) на певну дату чи за певний проміжок часу. Облік дозволяє виконати таке важливе завдання — забезпечити систему управління необхідною інформацією. Тобто, облік виконання бюджету — це забезпечуюча система, на якій базується бюджетний процес. Правильність прийняття рішень залежить ще від кваліфікації бюджетних працівників і від методики бюджетної роботи.

Контроль за виконанням бюджету є одним із основних напрямків фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. В процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній контроль, а також поточний. Вказаний контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу (органи управління, а також підприємства, організації та установи). Поточний контроль проводиться органами державної влади та управління, а також спеціалізованими службами фінансового контролю (Податковою адміністрацією, Контрольно-ревізійною службою, Державним казначейством, Аудиторською палатою й аудиторськими фірмами, Рахунковою палатою) у процесі виконання бюджету. У країнах з розвинутими ринковими відносинами такий контроль здійснюється також безпосередньо громадянами і забезпечується, насамперед, гласністю і відкритістю бюджетного процесу та демократичними виборами до органів влади, що, в свою чергу, впливає і на контрольні органи, діяльність яких стає відкритою, а результати можуть бути перевірені.

 

Сутність б-ту держави як ек. категорії

Як економічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатків бюджету. Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше на виконанні нею азначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб‘єктів його створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП є основою для виділення того чи іншого виду моделі. Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємопідпорядкування. Для бюджету, як і для економіки країни, дуже важливим чинником є зростання ВВП. При цьому, за умови стабілних пропорцій розподілі, зростають доходи всіх розподільних, у т.ч. і держави. Головне ж полягає у тому, що стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичнизх і фізичних осіб.

 

Етапи формування бюджету

КМУ розробляє проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди. Міністерство фінансів України на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень доходів, видатків і кредитування бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України та індикативних прогнозних показників Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

 

45. Причини виникнення та наслідки бюджетного дефіциту. Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збори й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плановому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним. Основні фактори зростання дефіциту бюджету: Збільшення оборонних видатків. -Зростання виплат по державному боргу. - Збільшення трансфертних платежів.- Зниження податків. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту: скорочення бюджетних витрат; пошук джерел додаткових доходів; випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для

фінансування державних витрат; позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій. При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці). За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит – це той, що зафіксовано при затвердженні бюджету у відповідному документі: Законі про державний бюджет чи рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит – це той, що офіційно не визнається.

 

48. До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжб-х трансфертів, належать видатки на: 1) місцеву пожежну охорону; 2) позашкільну освіту; 3) соц. захист та соц. забезпечення: а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок,
сім'ї; б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення; в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії
учнів професійно-технічних навчальних закладів;
г) заклади соціального захисту для бездомних громадян, центри соціальної адаптації осіб, звільнених з установ виконання покарань;
ґ) компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; д) компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги
громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги; е) надання ветеранським організаціям фінансової підтримки та кредитування; 4) відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх
виробництво (надання); 5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів; 6) культурно-мистецькі програми місцевого значення, в тому
числі зоопарки загальнодержавного значення комунальної власності; 7) програми підтримки кінематографії та ЗМІ місцевого значення; 8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту; 9) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення; 10) транспорт, дорожнє господарство: 11) заходи з організації рятування на водах; 12) обслуговування місцевого боргу; 13) програми природоохоронних заходів місцевого значення;14) управління комунальним майном;15) регулювання земельних відносин; 16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах
повноважень, встановлених законом; 17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого
значення; 18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених законом, та республіканських АРК і місцевих референдумів; 19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань; 20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад; 21) інші програми, пов'язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою Автономної Республіки
Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.