Стандартизація і нормування у галузі охорони земель.

Згідно з законом україни “про стандартизацію” від 17 травня 2001 р. Стандартизація — це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. Мета стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів полягає в забезпеченні екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Відповідно до ст. 165 зк україни, поряд зі стандартизацією, в сучасних умовах застосовується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування. Воно полягає у прийнятті нормативів, перелік яких встановлений зк україни: а) оптимального співвідношення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) граничнодопустимого забруднення ґрунтів; г) показники деградації земель та ґрунтів.

Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання надмірному антропогенному, в тому числі сільськогосподарському, освоєнню території та надмірній розораності земельних угідь сільськогосподарського призначення.

Нормативи якісного стану ґрунтів встановлюються для здійснення ефективного контролю за якісним станом ґрунтів сільськогосподарських угідь, які використовуються у сільськогосподарському виробництві, та запобігання їх виснаженню.

Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів запроваджуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздоровчим, рекреаційним тощо). До нормативів граничнодопустимого забруднення ґрунтів належать: граничнодопустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімі-катів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами.

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюються для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного контролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їхнього стану.

Слід зазначити, що застосування стандартів та нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів може здійснюватися шляхом укладення та реалізації договорів. Наприклад, у договорі оренди земельної ділянки можуть бути визначені обов’язки орендаря щодо додержання у процесі використання орендованої ділянки певних параметрів (стандартів, нормативів) її використання. Стандарти та нормативи можуть також реалізовуватися через укладення та виконання договорів на рекультивацію земель, їх консервацію, виконання землевпорядних робіт тощо.

За роки незалежності в україні ще не були прийняті вітчизняні стандарти чи нормативи у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів. Однак законодавство не виключає можливості застосовування стандартів у цій галузі, які були прийняті органами влади колишнього срср, якщо вони не суперечать законодавству україни.

44. Правова охорона грунтів. Консервація і рекультивація земель. охорона земель передбачає здійснення заходів щодо охорони найважливішого їх компонента — грунтів. Серед великої кількості наявних у нашій країні типів грунтів найпоширенішими є чорноземи. Їм властива висока природна родючість через високий вміст гумусу.

Правова охорона грунтів — складова правової охорони земель. Усі передбачені земельним законодавством вимоги щодо раціонального використання та охорони земель повною мірою стосуються і грунтів. Однак охорона грунтів має ряд особливостей, які відображені у правовому регулюванні їх охорони та використання. Ці особливості виявляються, по-перше, у забезпеченні підвищеної правової охорони земель, вкритих цінними в екологічному, економічному, сільськогосподарському та соціальному відношеннях видами грунтів, та, по-друге, у правовій регламентації використання земель, пов’язаного з відокремленням ґрунтового покриву від материнської основи та його перенесенням на інші землі.

Перша особливість правової охорони грунтів виявилася у запровадженні в земельне законодавство категорії “особливо цінні землі”. Згідно зі ст. 150 зк україни до особливо цінних земель належать: 1) ділянки сільськогосподарського та іншого призначення з особливо цінними видами грунтів, а саме: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі оггідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти південного узбережжя криму; дернові глибокі ґрунти закарпаття; 2) землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; 3) землі природно-заповідного фонду; 4) землі історико-культурного призначення.

Підвищений рівень правової охорони особливо цінних земель виявляється у встановленні законодавством загальної заборони на використання таких земель не за їх основним цільовим призначенням. Так, вилучення особливо цінних земель, вкритих особливо цінними видами грунтів, а також земель, на яких розташовані дослідні поля науково-дослідних установ і навчальних закладів, для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 150 зк україни. А відповідно до закону україни “про природно-заповідний фонд” та закону україни “про охорону культурної спадщини” на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Разом з тим, земельний кодекс україни дозволяє вилучення (викуп) для суспільних та інших потреб ділянок особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності (для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та ін.). Таке вилучення (викуп) може здійснюватися за постановою кабінету міністрів україни або за рішенням відповідної місцевої ради лише після отримання відповідного дозволу від верховної ради україни.
Друга особливість правової охорони грунтів зумовлена тим, що грунти як природну субстанцію можна відокремити від материнської основи, що може негативно позначитися на їх природних властивостях, зокрема на виконанні грунтами екологічної, сільськогосподарської та інших функцій. В зв’язку з цим у ст. 168 зк україни грунти проголошено об’єктом особливої охорони та встановлений спеціальний порядок проведення діяльності, пов’язаної з порушенням ґрунтового покриву земель. Так, власники і користувачі земельних ділянок не мають права знімати та переносити ґрунтовий покрив земельних ділянок без спеціального дозволу органів, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Згідно з постановою кабінету міністрів україни “про утворення державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель” від 25 грудня 2002 р. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель як урядовий орган державного управління, що діє у складі держкомзему україни. Саме державна інспекція має право видавати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок.

Рекультивация земель. Статья 101 зк обязывает собственников земли, землевладельцев, землепользователей и арендаторов осуществлять рекультивацию нарушенных земель, восстановление их плодородия и других полезных свойств земли и своевременное вовлечение в хозяйственных оборот; снятие, использование и сохранение плодородного слоя почвы при работах, связанных с нарушением земель.

Порядок проведения работ по рекультивации земель определен в постановлении правительства рф от 23 февраля 1994 г. № 140 «о рекультивации земель, снятии, сохранении и рациональном использовании плодородного слоя почвы»*. Установлено, что рекультивация земель, нарушенных юридическими лицами и гражданами при разработке месторождений полезных ископаемых и торфа, проведении всех видов строительных, геолого-разведочных, мелиоративных, проектно-изыскательских и иных работ, связанных с нарушением поверхности почвы, а также при складировании, захоронении промышленных, бытовых и других отходов, загрязнении участков поверхности земли, осуществляется за счет собственных средств юридических лиц и граждан в соответствии с утвержденными проектами рекультивации земель. При необходимости в установленном порядке на эти цели могут направляться средства из других источников финансирования в соответствии с действующим законодательством.

Действуют также основные положения о.рекультивации земель, снятии, сохранении и рациональном использовании плодородного слоя почвы, утвержденные приказом минприроды россии и роском-зема от 22 декабря 1995 г. № 525/67. Этот нормативный правовой акт регулирует порядок выдачи разрешений на внутрихозяйственные работы, связанные с нарушением почвенного покрова; приемку и передачу рекультивированных земель, учет нарушенных земель и контроль за рекультивацией земель и применение мер ответственности на нарушение обязанностей по рекультивации.

Консервация земель. В соответствии со ст. 101 зк в случаях невозможности в ближайшее время восстановить плодородие почв деградированных сельскохозяйственных угодий, земель, загрязненных химическими и радиоактивными веществами свыше допустимой концентрации, а также карантинными вредителями и болезнями растений предусматривается консервация земель.

Постановлением правительства рф от 5 августа 1992 г. № 555 (в ред. От 27 декабря 1994 г.)* утверждено положение о порядке консервации деградированных сельскохозяйственных угодий и земель, загрязненных токсичными промышленными отходами и радиоактивными веществами. Деградированными признаются земли, на которых в результате антропогенных или природных факторов происходят устойчивые негативные процессы изменения состояния почв. Консервация земель, или временное исключение их из хозяйственного оборота, осуществляется для предотвращения развития и устранения процессов деградации почв, восстановления их плодородия и реабилитации загрязненных территорий.

В зависимости от способа восстановления деградированных сельскохозяйственных угодий и степени загрязненности земель вместо консервации может вводиться специальный режим их использования или изменяется целевое назначение земель.

Консервации подлежат, сельскохозяйственные угодья с сильноэродированными, сильнозасоленными, сильнозаболоченными почвами, и другие, когда использование по целевому назначению этих земель приводит к дальнейшему развитию негативных процессов, ухудшению состояния почв и экологической обстановки; земли, загрязненные токсичными промышленными отходами свыше предельно допустимых концентраций или радиоактивными веществами свыше предельно допустимых уровней.

Земли, выведенные из хозяйственного оборота в результате консервации, сохраняются за собственниками земли, землевладельцами, землепользователями (при создании ими необходимых условий для восстановления деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель) либо переводятся в земельный запас.

Деградированные сельскохозяйственные угодья и загрязненные земли выявляются путем обследований. По результатам обследований изготавливаются карты, картограммы, таблицы по видам и степени деградации и загрязнения земель, а также подготавливается заключение по их дальнейшему использованию (введение специального режима использования земель, изменение их целевого назначения, рекомендуемый срок консервации и примерный перечень мероприятий по восстановлению деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель).

Решения о дальнейшем использовании деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель принимаются соответствующими органами местного самоуправления.

Убытки, причиненные ухудшением качества земель и ограничением их использования, включая упущенную выгоду на период консервации, возмещаются собственникам земли, землевладельцам, землепользователям в полном объеме теми предприятиями, учреждениями, организациями и гражданами, по чьей вине произошли деградация и загрязнение земель. Порядок определения размеров ущерба от загрязнения земель химическими веществами утвержден приказом роскомзема от 10 ноября 1993 г. И минприроды россии от 18 ноября 1993 г.

Убытки и потери сельскохозяйственного и лесохозяйственного производства определяются по методикам и нормативам, утвержденным в установленном порядке, а при их отсутствии — по фактическим затратам на восстановление деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель с учетом понесенных убытков, в том числе упущенной выгоды. Виновные лица могут полностью или частично освобождаться от возмещения вреда, потерь сельскохозяйственного и лесохозяйственного производства при условии своевременного выполнения ими необходимых мероприятий по восстановлению деградированных сельскохозяйственных угодий, реабилитации загрязненных земель и оздоровлению экологической обстановки