Дайте загальну характеристику творчості Аристотеля. Доведіть, що в «Поетиці» Аристотеля відображена теорія мистецтва античного світу, походження трагедії і комедії.

«Поетика» Арістотеля є першим в історії твором, що узагальнив естетичні знання античного світу, обґрунтував цілий ряд теоретико-літературних категорій, звівши їх у певну завершену й цілісну систему. Він обґрунтував поділ літератури на три роди — епос, лірику і драму.

На самому початку «Поетики» Арістотель пише про те, що усі роди поезії є по суті нічим іншим як наслідуванням (мімезис). Торкаючись питання про виникнення драми, Аристотель пише, що трагедія і комедія виникли з імпровізації. Безпосередньо трагедія розвинулася з фалічних пісень. Есхіл перший збільшив кількість акторів від одного до двох, зменшив хорові партії та на перший план вивів діалог. Софокл ввів трьох акторів та декорації. Пізніше за трагедіями закріпився усталений розмір, природний для усної мови — ямб.

Епічна поезія подібна до трагедії тим, що зображує серйозні характери, а відмінна — тривалістю дії. Епічна поезія не обмежена часовими рамками, а трагедія намагається триматися у рамках одного дня.

Арістотель дає трагедії наступне визначення: «Трагедія є відтворення дії серйозної і закінченої, що має певний об'єм, прикрашена мовою, різними її видами окремо в різних частинах, — відтворення дією, а не розповіддю, що здійснюється через співчуття і страх очищення подібних відчуттів».

«Прикрашеною» називається мова, що має ритм, гармонію і віршовий розмір, «різними її видами» — це виконання декількох частин трагедії тільки розмірами чи розмірами і співом. Текст у драмі — це пояснення дії через слова. Оскільки дія виконується певними особами, то для оцінки якості виконання використовуються «думка» і «характер».

Відтворення дії — це фабула, тобто, послідовність подій. Характер — це те, на основі чого глядачі визначають якості діючих осіб. Думка — те, застосовуючи що актори доводять щось чи просто пояснюють про свої погляди.

Отже, кожна трагедія має складатися з шести частин, а саме: фабула, характер, думка, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Ці частини характерні для кожної трагедії.

Найважливіша з цих частин — склад подій, оскільки трагедія є зображенням не людей, а дій і нещасливої долі. Щастя і нещастя виявляються у дії, і мета трагедії зобразити якусь дію, а не якість. Люди за своїм характером бувають різними, а якщо оцінювати їх за вчинками то, то вони бувають щасливими чи, навпаки, нещасливими. Зважаючи на це поети піклуються не про те, щоб зображувати характери, а про те, щоб зображувати дії. Таким чином, дія і фабула є метою трагедії, а мета важливіша понад усе.

Аналізуючи елементи, необхідні гарній фабулі, Аристотель називає три такі елементи — це перипетія, пізнавання та страждання. Як перипетію Аристотель розуміє неочікувану зміну у ході подій, коли хід подій стає протилежним. Пізнавання — це один з видів перипетій, коли в результаті різкої зміни ходу подій, герої дізнаються щось важливе про свою долю чи долю інших героїв. Аристотель наголошує на тому, що перипетії та пізнавання мають обов'язково бути присутніми в фабулі трагедії, оскільки тільки вони можуть викликати у глядачів страх чи співчуття, зображення яких власне і займається трагедія.

Третя частина трагедії страждання — це частина дії, коли на сцені герой помирає, страждає від болю тощо.

Даючи рекомендації, Аристотель пише як правильно потрібно зображувати страждання і страх на сцені. Для зображення страждання, потрібно уникати двох крайнощів: не слід обирати негідників чи благородних людей — потрібно обирати щось середнє, щоб герой, який страждає на сцені, був подібний чимось до глядачів. А глядачів саме це і має лякати і викликати співчуття, глядачі повинні бачити у герої, що страждає, самих себе. Страх і співчуття можуть бути викликані театральною обстановкою чи поєднанням подій. Останнє цінується набагато вище і досягається тільки найкращими поетами.

Фабула повинна бути складена так, щоб глядач дивлячись на події на сцені страждав і відчував співчуття. Метою трагедії є викликати у глядачів специфічне задоволення (катарсис), яке виникає тоді, коли глядач споглядаючи дію трагедії переживає страх і співчуття. Саме тому дія трагедії має бути сповнена цих почуттів.

Видів трагедії чотири:

1. Трагедія заплутана, яка цілком складається з перипетії і пізнавання;

2. Трагедія патетична, наприклад, «Еанти» і «Іксиони»;

3. Трагедія характерів, наприклад, «Фтіотіди» і «Пелей»;

4. Трагедія фантастична, наприклад, «Форкиди», «Прометей» і всі ті, де дія відбувається у пеклі.

Аристотель радить поетам наскільки дозволяє фабула суміщати усі ці чотири види у кожній трагедії.

В кінці свого трактату Аристотель порівнює трагедію і епос. Аристотель стверджує, що трагедія стоїть вище за епос. Головні його аргументи полягають у тому, що трагедія має усі ті засоби виразності, що й епопея, наприклад поетичний розмір. Крім того, в трагедії можна користуватися музикою, сценічною обстановкою, завдяки якій приємні враження стають особливо живими. Далі, трагедія має наочність, яка властива тільки дії. Трагедія менша за протяжністю в часі, що полегшує її сприйняття. Але найголовніша перевага трагедії це те, що вона викликає особливий конкретний вид задоволення, коли глядач боїться і співчуває.

Отже, Аристотель у своєму трактаті «Поетика» приділив значну увагу розробці теорії трагедії. Він назвав формальні ознаки трагедії, виділивши шість головних частин: фабула, характер, думки, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Він також класифікував трагедії за змістом: заплутана, фантастична, патетична, трагедія характерів; виділив головні елементи кульмінації: перипетія, пізнавання, страждання. Крім того, Аристотель визначив головну мету трагедії. Мета трагедії полягає у створенні у глядачів особливого виду задоволення, яке виникає, коли глядачі відчувають страх чи співчуття, а також пояснив, що необхідно для того, щоб викликати у глядачів ці відчуття.

7.Розкрийте історію створення і переосмислення міфу в „Енеїді” Вергілія. З’ясуйте особливості композиції твору. Покажіть творче наслідування Вергілієм поем Гомера і новаторство „Енеїди”. Розкрийте вплив Вергілія на українську літературу (Вергілій і Котляревський).

 

Сюжет «Енеїди». Після спалення Трої Еней, син богині Венери, з батьком Анхісом, дружиною Креусою, сином Іулом, домочадцями спішно залишає рідне місто. Буря, послана вороже на­строєною Юноною, прибила кораблі героя до Карфагена (в Пів­нічній Африці), де Еней стає гостем цариці Дідони. На бенкеті він розповідає їй про останні дні Трої, зокрема про троянського коня і жерця Лаокоона з синами, про свої поневіряння по Егейському і Адріатичному морях. Співчуття цариці до вигнанця переростає у палке кохання. Історії кохання Дідони і Енея присвячене IV кни­гу — кращу у творі. Проте Юпітер через свого посланця наказує Енею залишити Дідону і плисти в Італію. Дідона не може пережити горя розлуки і вбиває себе.

В Італії Еней спускається у підземний світ, де дізнається від померлого батька Анхіса про подвиги, які йому належить волею богів звершити в майбутньому. В Італії він має перемогти місцеві племена, а його нащадки Ромул і Рем побудують там Рим. Най­більшої слави місто досягне за їхнього далекого правнука імпе­ратора Августа.

В Італії Еней вступає в союз з народом латинів і хоче одружи­тися з їхнею царівною Лавінією. Але проти цього виступає цар племені рутулів Турн. Бої між троянцями і рутулами відбуваються з поперемінним успіхом. Еней б'ється зброєю, яку для нього скував бог Вулкан. На щиті було зображено всю майбутню історію Риму, зокрема можна було побачити легендарних Ромула і Рема біля вовчиці. Нарешті Еней у двобої перемагає Турна і здобуває Лавінію. На цьому твір уривається.

Політичний зміст твору. Політична тенденційність твору мала прозорий характер. Вергілій оспівував далекого предка Августа. Оскільки, за міфом, матір'ю Енея була богиня Венера (Афродіта), то поема мала підкреслити божественне походження імператора. Боги від початку скеровували історію Риму. Своїм твором Вергілій мав зміцнити впевненість громадян у тому, що Рим завжди процвітатиме, бо ним опікуються самі боги. Рим — це вічне місто, а римляни — богообраний народ.

Поема містила зрозумілі всім рим­лянам політичні натяки. Такою є історія з Карфагеном, який був заклятим ворогом римлян. Міфологічно ворожнеча пояснювалася прокляттям, яке цариця Дідона залишила Енею і його нащадкам. Упродовж трьох Пунічних війн (III—IIст. до н. е.) римляни перемогли Карфаген. Легко побачити натяк і на греко-римські війни: колись греки спалили Трою, але настав час, і італійці, далекі нащадки (згідно з міфологією) троян, помстилися грекам тим, що завоювали їх.

Стиль поеми характеризується поєднанням принципів рим­ського класицизму, який лише формувався під пером Вергілія, з поетикою грецького еллінізму. Класицизм заявляє про себе у ви­борі високоідейної теми, у громадянській і політичній спрямо­ваності твору. Старанно переносить Вергілій у свою поему характерні риси Гомерової поетики: порівняння, епітети, ретардації, повторення тощо.

Вергілій узаконює і таку рису класицистичного стилю, як колізія між особистими пристрастями героя і його почуттями вищого обов'язку, яка розв'язується на користь надособистісного обов'язку. Така настанова відповідала ідеологічній атмосфері Августових часів. Еней легко переборює в собі пристрасті. Він перестає тужити, втративши свою дружину Креусу, коли її тінь з'являється йому уві сні і повідомляє, що все від­бувається з волі богів. Покірний волі богів, він уночі залишає Дідону, навіть не попрощавшись з нею. Коли боги вказують йому на наречену — царівну Лавінію, він починає виснажливу війну за її руку з благородним рутульським вождем Турном.

 

8. Охарактеризуйте особливості Середньовіччя як доби в історії світової літератури. Розкрийте роль античності, християнства і народної творчості в розвитку культури і літератури Середньовіччя. Дайте визначення поняття „жанр”, визначте основні жанри середньовічної літератури.

Термін “Середньовіччя” ввели гуманісти Ренесансу у 2й половині XVIст. і одразу надали цьому терміну негативного значення — потворне, варварське, провальне.

Зароджується у надрах античної літ. - 4-5ст. і розвивається до Відродження (13-14ст.) Гуманісти заперечували цінність цього етапу у розвитку літератури. У 18ст. Дідро і Руссо визначали С. як “темні віки “ і писали про глибокий культурний занепад. Але у 19ст. Романтики звернули увагу на культуру С. і почали його ідеалізувати. Вони виявили в ньому прояви нар.душі та поезії, вищої моралі. Вальтер Скот теж популяризує С., бо звертається у своїх творах до цієї доби. У 20ст. ще зберігається негативне ставлення до С., але в середині 20ст, починається ретельне його вивчення — медієвістика — наука, намагання реалізувати С.,

У культурі виникають особливі, неповторні художні принципи, особлива система жанрів, формування епосу (героїчний епос — розвиток епічного роду; міська література — ренесанська новелістика (Дж. Бокаччо “Декамерон”)

Фактори розвитку С. 1) вплив античної культури (латинська мова є домінуючою), її переосмислення.

2) вплив християнства: на поч. 4ст (395р.) розпадається Римська імперія і християнство набуває нової сили; з Біблії запозичув, різні жанри (проповіді, притчі).

3) вплив іспанського світогляду (на поч, пізнього С.)

4) традиції народної творчості: а) розвиток варварської культ, б) Велике переселення народів — змішання культур надає колориту.

Естетичні цінності: ядро світогляду — віра в Бога!

- Порушуються питання взаємин людини з Богом (тоцентричне мистецтво).

- Саме в С. Виникає совість (в античності боги вели аморальний спосіб.ж).

- На зміну горизонтальному світогляду приходить вертикальний (земля, пекло, рай)

Характерні риси

1) Психологізм — місце людини у світі, стосунки з Богом.

2) Жанри не змішуються, існує канон, наслідування традиціям

3) Символічність. Реальність сприймалась як символ іншої небесної реальності.

4) Велика кількість алегорій — твір давав лише начерк, далі людина повинна додумати.

5) Енциклопедичність — прагнення охопити світ у цілому, зрозуміти його як певну, завершену всеєдність і в поетичних образах, лініях та барвах, наукових поняттях висловити це розуміння (напр. готичний собор — історія зображення світу).

 

Література Середньовіччя

Раннє (5-10ст.)

Пізнє (11-13.14ст.)

Література латинською мовою (зберігає звязок з античною традицією)	Література мовами народності (живиться з фольклорних джерел)	Героїчний епос	Лицарська література	Міська література
1. Релігійна (Біблія як основне джерело знань; есхатологічна література — видіння про кінець світу; агіографічна — життєписи, культи, легенди) 2.Світська	1. едична поезія 2. кельтський епос (ірландські саги) 3. ісландські саги 4. поезія скальдів 5. англо-саксонський епос	“Пісня про Роланда”,   “Пісня про Нібелунгів”,   “Пісня про мого Сіда”	1. лицарська лірика,   2. лицарський роман	Фабліо і шванк, міраклі, мораліте, фарс, інтермедії

Дайте загальну характеристику рицарської (куртуазної) літератури Середньовіччя (причини розквіту, роль Провансу, жанри поезії, основні цикли рицарського роману). Доведіть, що в «Романі про Трістана та Ізольду» змальована психологія кохання, розкрито духовний світ героїв.

«Тристан і Ізольда»; композиції, особливості конфлікту

У лицарському романі і його різновиді – лицарської повісті – ми знаходимо в основному відбиття почуттів і інтересів, які становили зміст лицарської лірики, це насамперед тема любові, що розуміє в більш-менш піднесеному стилі. Іншим настільки ж обов’язковим елементом РР є фантастика у двоякому розумінні цього слова – як казкове, не християнське і як все незвичайне виняткове приподнимающее героя над щоденністю життя. Обидві ці форми фантастики звичайно пов’язані з любовною темою покриваються поняттям пригод або авантюр, що трапляються з лицарями, які завжди йдуть на зустріч цим пригодам

Авантюрні подвиги лицарі роблять не заради спільної справи, як деякі герої епічних поем, не в ім’я честі або інтересів роду, заради особистої слави. Ідеальне лицарство мислиться як установа міжнародне й незмінне, за всіх часів однаково Риму, мусульманському сходу й Франції

По стилі й техніці романи різко відрізняється від епосу. У них видне місце займають монологи, у яких аналізуються щиросердечні переживання, живі діалоги, зображення зовнішності діючих осіб, докладний опис обстановки, у якій протікає дія. Кельтське сказання про «Тристане й Ізольду» було відомо у великому кол-ві обробок на фр. мові, але багато хто з них загинули, від інші лише невеликі уривки. Шляхом злиття всіх відомих нам фр. редакції романів про Тристане, а так само перекладах на друг. мови, виявилося можливим відновити фабулу инедошедшего до нас фр. роману сірий. 12в.

Автор цього роману досить точно відтворив всі подробиці кельтської повісті, зберігши трагічне фарбування, і тільки замінив майже всюди появу кельтських вдач і звичаїв рисами фр. лицарського побуту, із цього матеріалу створив повість, пронизану загальним почуттям і думкою. Успіх роману обумовлений головним чином тієї особливої ситуації, у яку поставлені герої, концепцією їхніх почуттів. У стражданнях, які випробовує Тристан видиме місце займає болісну свідомість безвихідного протиріччя між його пристрастю й моральними підвалинами суспільства, обов’язковими для нього самого

Любов Тристана й Ізольди представляється авторові нещастям, у якому винне любовне зілля. Але разом з тим він не приховує співчуття цієї любові, зображуючи в позитивних тонах тих, хто сприяє їй. І виражаючи явне задоволення із приводу невдач або загибелі ворогів закоханих. Цей мотив служить лише цілям маскування його почуттів, про справжню спрямованість його симпатій чітко говорять худ. образи роману. Не доходячи до відкритого викриття феодально-лицарського ладу з його гнітом і забобонами автор внутрішньо відчував його неправоту й насильство

Образи роману заключающиеся в ньому – прославляння любові, що сильніше смерті й не бажає зважати на встановлену ієрархію, ні із законамицеркви. Об’єктивно містять у собі елементи критики основ цього суспільства. (Готфрид Страсбургский – найбільш значна обробка тексту). Композиція. У лицарських романах композиція звичайно лінійна – події випливають одне за іншим. Тут ланцюг ламається + симетрія епізодів. Кожному епізоду на початку роману відповідає дзеркальне відбиття в більше похмурих тонах: історія народження Т. – оповідання про смерті; вітрило Морольда (перемога, радість) – вітрило Ізольди (навмисний обман, смерть), отрута Дракона, від якого виліковує И. – рана від отруєної зброї, але И. поруч немає й т. д.

Концепція любові й характер конфлікту. Любов представлена тут як хвороба, що руйнує сила, над якою сила людини не владне (це древнє міфологічне подання). Це суперечить куртуазному розумінню любові. Смерть над нею теж, до речі, теж не владна: з могил виростають два дерева й сплітаються галузями. Конфлікт між боргом і почуттям (прямо трагедія классицистов! Правда, у підручнику це названо не догом, а суспільною мораллю. Судите самі, що вам ближче.): Т. не повинен любити Ізольду, тому що вона дружина його дядька, що його виховував і любить як рідного сина, і довіряє у всьому (у тому числі й у добування Ізольди). А Ізольда теж не повинна любити Т., тому що замужем. Відношення автора до цього конфлікту двоїсте: з однієї сторони він визнає правоту моралі (або боргу), змушуючи Т. мучиться свідомістю провини, з ін. – співчуває їй, зображуючи в позитивних тонах усе, що сприяє цій любові

 

10. Доведіть, що «Слово о полку Ігоревім» – вершинний твір давньоруської літератури. Визначте ідейно-тематичну своєрідність твору, особливості будови, жанру. Розкрийте питання авторства «Слова…». Охарактеризуйте образну систему твору.

Жанр

У «Слові...» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники — як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість. Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Автор

Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші - незнатною людиною, вихідцем з Чернігово-Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.

Техніка написання «Слова...». Видання твору

Віднайдений текст «Слова...» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.

Згодом Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії,

1792 р. - час відкриття рукопису;

1800 р. перше видання «Слова...».

Тема твору

Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).

Ідея твору

Заклик до єднання, любові до рідної землі.

«Слово о полку Ігоревім» - не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь- Україну, примножувати її багатства.

Характерні риси «Слова...» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):

- проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора; історичне тло створюється у протистоянні ворогу;

- у центрі боротьби стоїть держава;

- епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність;

- з повагою мовиться про родоначальників;

- герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.

Історична основа

Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.

Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.

Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.

Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) - закінчився поразкою у битві на р, Каялі.

Композиція

Вступ (пісня Бояна) — роздуми автора над манерою описування подій.

Основа частина (кілька оповідань):

- виступ Ігоревої дружини; похід;

- битви з половцями;

- сон і «золоте слово» Святослава;

- «плач Ярославни»;

- втеча Ігоря з полону;

- закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Образи «Слова...»

Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.

Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря - хоробрість, у Святослава - мудрість, у Ярославни - вірність.

Руська земля: половецькі степи, Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль тощо усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.

«Криваві зорі світ провіщають; чорнії тучі з моря ідуть... Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».

Князь Ігор. Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря - полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.

Затемнення сонця авторський поетичний прийом, за допомогою якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.

Ігор Святославович - чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим...»), але необачний, надміру запальний.

Святослав - великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення Київської держави.

Ярославна (справжнє історичне ім’я Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна заступниця всіх воїнів Київської Русі.

Переклади і переспіви «Слова...»

Переклад це текст, слово, усне висловлювання, літературний твір, перекладені з однієї мови на іншу з максимальним збереженням стилю письменника, мовних особливостей. У перекладі не повинно бути імпровізації.

Переспів вільний переклад віршами; те, що є повторенням відомого, сказаного, написаного; це власний твір автора, написаний на основі сюжету, змісту, образів, ідей іншого твору.

«Слово о полку Ігоревім» спонукало багатьох письменників до створення високомайстерних перекладів і переспівів. Найперший переклад твору українською мовою належить М. Шашкевичу. У другій половині XIX ст. талановиті переклади та переспіви «Слова...» здійснили Г. Вагилевич, М. Максимович, С. Руданський, Т. Шевченко, І. Франко, Ю. Федькович, Б. Грінченко та ін.; у XX ст. М. Зеров, Н. Забіла, В. Шевчук, Вал. Шевчук, П.Тичина, А. Малишко та ін. У стилі народної думи Панас Мирний склав переспів «Дума про військо Ігореве». Одним із найкращих поетичних переспівів вважають «Слово про Ігорів похід» М. Рильського.

За сюжетом «Слова...» композитор О. Бородін написав оперу «Князь Ігор».

 

11. Доведіть, що „Божественна комедія” Данте являє собою філософсько художній синтез середньовічної культури і пролог до літератури Нового часу. Розкрийте особливості будови, жанру, алегоризму, твору. З’ясуйте форми рецепції творчості Данте в Україні

Данте є представником 1го періоду Відродження — Передвідродження або Проторенесанс (13-14ст) — це підготовча стадія В., яка характеризується пробудженням інтересу до ідейнго та культурного спадку античності, до окремих аспектів реального світу, до людини та її внутрішнього світу. При цьому митці не виходять за межі теоцентричної картини світу.

Данте походить із сімї дворянського юриста.

Данте народився в 1265 р. у сім'ї флорентійського дворянина Аліг'єро ді Беллінчоне л'Аліг'еро. Сина назвали Дуранте, скорочено — Данте. Батько Данте володів будинками, земельними маєтками, мав середній на той час прибуток. Мати померла рано, і Данте не пам'ятав її. Коли Данте виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда Портінарі на ім'я Беатріче. Ця перша зустріч зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ Кохання, що згодом увійшов у його творчість. Про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення Вічно Жіночого Данте розповів у своїй першій книзі «Нове життя» (1295). Поет пише про те, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до Беатріче.

Наприкінці XIII ст. Флоренція опинилась у центрі жорстокої політичної боротьби. Особливої гостроти набули суперечки між гібелінами (дворянська партія, що виступала за об'єднання країни під владою німецького імператора) і гвельфами (торгово-промислова партія, яка об'єднала прибічників Папи Римського). Вреш­ті-решт гвельфи перемогли. Данте, прибічник гвельфів, бере активну участь у суспільному житті Флоренції: він обіймає почесну посаду пріора, виконує дипломатичні доручення, веде переговори в Римі з Папою Боніфацієм VIII. Але в таборі гвельфів немає згоди. Гвельфи розділилися на «чорних» (оптиматів) і «білих» (пополанів). Данте був завзятим «білим» і разом з іншими цехами боровся проти панування «чорних». Поет відстоював інтереси різних прошарків народу, плекав надії на об'єднання Італії, удосконалення суспільного життя, де здібності людини зможуть виявитися вповні. Внутрішньоміська боротьба була тривалою і жорстокою, але 1302 р. «чорні» взяли гору. Данте у той час був у Римі, і його заочно засудили до вигнання з Флоренції. У вироку говорилося, що його спалять живим, якщо він наважиться повернутися в місто. Так почалася пора поневірянь Данте. Він говорив, що зрозумів, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужими сходами». Розповідають, що Данте побував майже в усіх містах Італії, шукаючи притулку. Самотність на чужині (його дружина Джемма Донаті залишилась у Флоренції), розчарування в папській партії гвельфів, страх за майбутнє рідного міста — усе це привело поета до сподівань на владу імператора. У 1310 р. німець; кий імператор Генріх VII вступив із військом в Італію, і запальний поет оголосив себе його прихильником. Трактат «Про монархію» втілює віру автора в ідеального монарха, який служить народозі і не залежить від церкви й панства. Але Генріх VII незабаром помер, і надія Данте на повернення на батьківщину померла разом із ним. Останні шість років Данте провів у Равенні, де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 року.

Найвідоміший твір Данте — «Божественна поема», яку він розпочав приблизно в 1307—1313 рр. і завершив у 1321 р., напередодні своєї смерті.

Назва твору. Данте найменував поему комедією. Пізніше Дж. Боккаччо, вражений силою таланту автора й величчю його твору, приєднав до цієї назви визначення «божественна». Під таким заголовком поема була опублікована 1555 р. у Венеції, увійшовши до скарбниці світової літератури.

Тема поеми. Данте зосереджує свою увагу на стані людської душі після її смерті. В алегоричній формі описує пекло, чистилище та рай, куди потрапляє людина, відповідно до своїх вчинків за життя. Однак поет долає середньовічне уявлення про незмінність і приреченість людської натури. У центрі твору особистість, яка прагне духовно вдосконалити себе і світ, вона здатна осягнути проблеми всього людства і знайти вихід до Нового Життя.

Форма розвитку сюжету — подорож загробним світом. Цей прийом неодноразово використовували великі попередники Данте — Гомер, Овідій, Стацій, Вер-гілій. У середньовічній літературі існував жанр так званих «видінь», де письменники показували муки грішників або раювання праведних у загробному світі. Однак у Данте «подорож душі після життя» сповнена не містичних, а цілком реальних проблем, що набувають філософського значення.

Ідея поеми. Про задум твору Данте писав в одному з листів: «Врятувати людей від ганебного стану і привести їх до щастя». Письменник прагнув до духовного спасіння Людини й усього світу. Він проголошував високі ідеали Добра, Любові, Милосердя, Розуму, які, на його думку, можуть змінити життя суспільства.

Жанр. «Божественну поему» названо комедією, згідно з риторикою того часу. Трагедією тоді вважали твір, написаний «високим» стилем і латинською мовою. Данте стверджував, що його «комедія» написана «середнім» стилем. Це означало, що в поемі нема ні особливої трагедійної піднесеності, ні навмисного зниження стилю до комічного бурлеску. Окрім того, «Божественна комедія» — ліро-епічна поема, в якій розповідь про події переплітається з ліричними й філософськими роздумами автора.

Композиція твору. Грандіозну будову поеми можна порівняти з храмом, де кожна деталь строго зважена і гармонійна. Три частини її обсягу охоплюють загробний світ: «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Однак поет дивиться на нього поглядом людини нової епохи — Відродження, котра думає не про загробне, а реальне життя. Алегорична цифра «три», яка втілює божественну триєдиність, — свідомий задум письменника. 33 пісні містить кожна частина, а всього в поемі разом зі вступом сто пісень. Форма терцини (тривірша) прийнята для всіх частин поеми.

Особливість творчого методу полягає в тому, що автор поєднує зміст із новими гуманістичними тенденціями.

Риси Середньов.

Риси Гуманізму

1. Жанр видіння мав дидактичну мету — шлях душі до спасіння. 2. Автор використовує багато алегоричних фігур і образів (ліс як передвхід до пекла, не прості звірі — лев, вовчиця, пантера) 3. дія у творі відбувається у світі, який відповідає птолемеєвській картині світу 4. композиція твору визначається середньовічними уявленнями про сакральний смисл чисел 3, 9, 10. вся композиція націлена показати шлях душі до спасіння 5. написання терцинами понад 14233 віршів. Весь твір ділять на 3 частини (кантини)

1. пробудження інтересу до античного спадку: провідник по чистилищу Вергілій, хоч він і античний, але втілює розум. 2. багато паралелей з Енеїдою. 3. гостре відчуття реальності (у потойбіччі не душа, а сам поет) 4. Данте пропонує відмінний від традиційного шлях до спасіння — людина може звільнитися від гріхів, якщо буде керуватись високою любовю та розумом 5 присутні окремі вставні історії, які створюють чудовий ефект.

12. Визначте провідні риси Відродження як доби європейської культури і літератури. Покажіть гуманістичну основу ренесансної культури (на конкретних прикладах). Висвітліть ідейно художні особливості і значення „Декамерона” Боккаччо для розвитку європейської культури. Розкрийте особливості рецепції творчості Боккаччо в Україні.

Литература эпохи Возрождения — крупное направление в литературес 14 по 16 век. От средневековой литературы отличается тем, что базируется на новых, прогрессивных идеях гуманизма.

- Синонимом Возрождения является термин «Ренессанс», французского происхождения. Идеи гуманизма зарождаются впервые в Италии, а затем распространяются по всей Европе. Также и литература Возрождения распространилась по всей Европе, но приобрела в каждой отдельной стране свой национальный характер. Термин Возрождение означает обновление, обращение художников, писателей, мыслителей к культуре и искусству античности, подражание ее высоким идеалам.

- отход от феодально-церковной идеологии, появились идеи раскрепощения личности, утверждения высокого достоинства человека, как свободного творца земного счастья.

- Идеи стали определяющими в развитии культуры в целом, повлияли на развитие искусства, литературы, музыки, науки, отразились в политике. Гуманизм — это мировоззрение светского характера, антидогматическое и антисхоластическое.

- Развитие гуманизма начинается в 14 в., в творчестве гуманистов, как великих, так и малоизвестных: Данте, Боккаччо, Петраркии др. В 16 веке процесс развития нового мировоззрения замедляется в виду воздействия феодально-католической реакции.

- Для литературы Возрождения характерны уже вышеизложенные гуманистические идеалы.

- Эта эпоха связана с появлением новых жанров и с формированием раннего реализма, который так и назван, «реализм Возрождения» (или ренессансный), в отличие от более поздних этапов, просветительского, критического, социалистического.

- Для литературы Возрождения характерны различные жанры. Но определенные литературные формы преобладали. Наиболее популярным был жанр новеллы, который так и именуется новеллой Возрождения.

- В поэзии становится наиболее характерной формой сонет (строфа из 14 строк с определенной рифмовкой). Большое развитие получает драматургия. Наиболее выдающимися драматургами Возрождения являются Лопе де Вега в Испании и Шекспир в Англии.

- Широко распространена публицистика и философская проза. В Италии Джордано Бруно в своих работах обличает церковь, создает свои новые философские концепции. В Англии Томас Мор высказывает идеи утопического коммунизма в книге «Утопия».

- В числе писателей того времени оказываются и коронованные особы. Стихи пишет герцог Лоренцо Медичи, а Маргарита Наваррская, сестра короля Франции Франциска I, - сборник «Гептамерон».

Итальянское Возрождение делят на 5 этапов:

Проторенессанс (2-я половина 13 века — 14 век)

Раннее Возрождение (1410/1425 года 15 века — конец 15 века)

Высокое Возрождение (конец 15 — первые 20 лет 16века)

Позднее Возрождение (середина 16 — 90-е годы 16 века)

Северное Возрождение — 16 век

Боккаччо — видатний письменник Відродження. Своїми творами він не лише розвивав жанрову систему, а й утверджував разом з іншими письменниками (Петрарка та Данте) новий світогляд. Вони...:

- робили світосприйняття людей гуманістичнішим,

- сприяли розвиткові не тільки гуманізму, а й індивідуалізму в найкращому розумінні цього слова: саме за часів доби Відродження люди «повірили» у те, що мають право на земне щастя, що кохання не є гріхом (митці Ренесансу боролися проти неправильного розуміння людської сутності, проти антигуманних догм, які були неписаними законами).

- Боккаччо, почавши писати