ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ідеологія героїзму в поемі Гомера «Іліада»



Ідеологія героїзму в поемі Гомера «Іліада»

Героїзм. Грецькі поліси вели постійні жорстокі війни. Це і піднесло на рівень ідеалу людину дії. Історія людини розглядалася як історія подвигів, діянь (міфи про Геракла). Активності, дієвості, конкретних вчинків вимагав героїзм. Героїзм був тим, що надавало сенс людському буттю. Людина античності жила у світі тотального всевладдя Долі. Однак для неї було важливим подолати її. Герой знищує в собі рабське, тоді як раб приймає це і зживається з цим. Герой і раб утворюють полюси античного світу, в якому героїчне стало вищим змістом буття, що вимагало від людини набувати божественного за допомогою власних людських ресурсів. Смерть у бою вважалася гідним закінченням життя, особливо порівняно зі спокійною смертю у ліжку: смерть – доля спільна для всіх, геройство – тільки для обраних. Тема воїнів, героїв стала головною в давньогрецькій літературі («Іліада» та «Одіссея» Гомера, «Прометей Прикутий» і «Орестея» Есхіла).

Давньогрецька культура з перевагою тілесного над духовним, дії – над почуттям дає уявлення про так звану героїчну етику, яка визначає право героя на вчинок поза його моральною оцінкою.

Ахейський (грецький) герой Ахілл, один з численних вождів, що зі своїми родичами тримали облогу мало­азійського міста Трої (Іліона2), посварився з іншим вождем Агамемноном через дорогоцінну воєнну здобич — вродливу поло­нянку Брісеїду. Охоплений гнівом, він відмовляється битися разом з іншими ахейцями і марнує час в наметі. Тим часом троянці вбивають найкращого друга Ахілла — Патрокла. Одягнувши новий бойовий обладунок, що спеціально для нього скував бог Гефест, Ахілл виходить на поле бою і вбиває кривдника — троянського героя Гектора. Лише після наруги над тілом Гектора його гнів ущух, і на цьому поема закінчується.

Гомерівське питання — сукупність проблем, пов'язаних із з'ясуванням виникнення гомерівських поем, ставлення до Гомера, їх подальшої формації і взаємин. За висловом Кауера, одного з найкращих «гомеристів» початку 20 століття, гомерівське питання становить «проблему з проблем». Коротко суть «Гомерівського питання» можна сформулювати так:

1. Чи існував Гомер насправді, як конкретна історична особа, чи це вигаданий образ?

2. Чи «Ілліаду» й «Одіссею» створила одна людина (автор), чи ці епоси складалися в різний час у різних еллінських землях, різними людьми спонтанно, а потім були зібрані якимсь «редактором» (Гомером)?

3. Чи поеми виникли з розрізнених пісень, зібраних колись до купи, а чи виросли з якихось єдиних «празерен»?

Усіх авторів цих критично-дослідницьких робіт поділяють на два табори — «аналітиків» («вольфіанців») і «унітаріїв». Перші, часом не заперечуючи існування самого Гомера, загалом зводили свої міркування до таких найголовніших гіпотез: «Іліада» та «Одіссея» складені з присвячених Троянській війні або мандрам Одіссея окремих пісень, які обробляли і до яких аеди поступово додавали нові епізоди, факти, героїв; основу поем становлять «пра Іліада» і «пра Одіссея» — первісний кістяк поем з уже закладеним у них змістом, який, з допомогою тих самих аедів, поступово обростає живою поетичною плоттю; у поемах багато суперечностей і непослідовностей, що виникли від пізнішої обробки їх аедами, тому «ядром» «Іліади» є маленька поема «Гнів Ахілла», розширена численними вставками і доповненнями до розмірів великого твору (гіпотеза «первісного ядра»). «Уніарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями.

Визначте казкові і побутові елементи «Одіссеї» Гомера. Доведіть звеличення людського розуму, винахідливості та допитливості у творі. Охарактеризуйте гуманістичний пафос «Іліади». На прикладах з твору доведіть, що автор засуджує війни і жорстокість, співчуває людському горю, поетизує героїзм та подвиг людини.

Поема «Одіссея» розповідає про повернення на батьківщину після закінчення Троянської війни царя острова Ітака Одіссея. В усьому грецькому таборі, мабуть, не було людини, яка б з таким нетерпінням збиралася у дорогу, як Одіссей. Удо­ма на нього чекала кохана дружина Пенелопа та син Телемах, який народився, щойно розпочалася війна. Одіссей був певен, що найдовше за два тижні добереть­ся до берегів Ітаки. Але доля вирішила інакше. Шлях додому тривав десять років. За час мандрівки Одіссеєві довелося пережити чимало дивовижних і небез­печних пригод. У печері одноокого людожера-циклопа Поліфема Одіссей втрати» шістьох своїх супутників і, лише завдячуючи своїй хитрості, зміг вибратися з паст­ки. На острові лотофагів мандрівники зіткнулися з тим, що там на ланах замість хлібів росли лотоси, котрі спричиняли забуття попереднього життя. Супутників Одіссея, які скуштували цих казкових рослин, довелося силоміць вести за собою. Жорстокі велетні лестригони знищили майже весь флот Одіссея.

Розповідаючи про фантастичні пригоди свого героя, Гомер водночас подає по­дробиці побутового життя давніх греків. Так ми бачимо, що ці люди були сміливими мореплавцями, чудовими корабелами. На суші вони дбайливо плекали виноград­ну лозу, займалися виноробством. Уміли давні греки вирощувати й хліб. Були вони дбайливими скотоводами, розводили кіз, овець, з молока яких виготовляли чудовий сир. Із глини робили посуд, із шкіри тварин — різні побутові речі. Обожнюючи сили природи, давні греки найвищим обов’язком вважали вшанування богів.

Коли читаєш античні твори, здається, що давні греки жили наполовину в ре­альному, наполовину у вигаданому світі, постійно відчували незриму присутність богів. Ці уявлення жителів древньої Еллади про навколишній світ та подробиці повсякденного життя яскраво втілилися в гомерівській поемі «Одіссея».

Гомер стосовно свого героя найчастіше використовує епітет хитромудрий, що влучно характеризує Одіссея. Він розумний, кмітливий і... хитрий. Ці риси виявилися і в епізоді з троянським конем, і під час перебування у циклопа, у Цирцеї (Кіркеї). Завдяки своєму розуму, спостережливості герой рятує себе

і своїх друзів — виявляє відповідальність за їхню долю. Одіссей рішучий, запальний, але може правильно оцінити обстановку й стримати себе. Він здатний визнавати свої помилки. Одіссей — люблячий чоловік та батько. Але він — не ідеальна людина. Часто герой буває марнославним, підступним до ворогів, глузливим, нерозсудливим та не завжди прислуха-

ється до порад своїх супутників.) Одіссей користується заслуженою повагою завдяки патріотизму, сміливості та розуму. Він —ватажок, і супутники покладають великі надії щодо перемоги та порятунку саме на нього

Троянська війна тривала вже десять років. Сотні грецьких кораблів стояли біля берегів міста Іліона, або Трої, що знаходилося в Малій Азії. Ахейці (греки), очолювані звитяжним Агамемноном, розбили свої табори біля стін міста. Між троянцями та ахейцями постійно точилися військові сутички, проте зберігалася рівновага: греки, серед яких були уславлені воїни Ахілл, Патрокл, Менелай, Одіссей, не могли захопити місто, троянці ж зі своїми ватажками — Гектором та Парісом — не могли перемогти ахейців. Такою була воля Зевса.

І ось добре озброєний Ахілл вступає у бій, щоб помститися за смерть друга. Страшною була його помста. Сотні троянців полягли від руки Ахілла. Ріка Ксант, або Скамандр переповнилася трупами вбитих. Розгніваний річковий бог залив водою поле бою. Щоб приборкати річкового бога, Гера наказала Гефестові підпалити річку, після цього наляканий бог повернувся у своє річище.’Ті троянці, які не загинули, втекли і заховалися за мурами Трої.

На полі бою залишився лише Гектор. Довго радилися боги, кому із двох звитяжних воїнів надати перевагу. І коли Зевс кинув на золоті терези два жеребки смерті, участь героїв була вирішена. Жеребок Гектора «вниз до Аїда схилився». Залишив тоді Гектора бог Аполлон, який завжди у бою був поруч з ним, а Афіна поспішила на допомогу Ахіллу.

Афіна допомогла Ахіллу здолати супротивника. Гектор помирає, а Ахілл волочить тіло троянця навколо могили Патрокла, справляючи тризну по своєму другові.

Закінчується «Іліада» тим, що старий цар Пріам приходить до Ахілла і слізно прохає його повернути тіло сина. Ахілл, зворушений спогадами про свого батька, повертає тіло сина Пріаму і припиняє військові дії на дев’ять днів для поховання Гектора.

На десятому році війни в таборі ахейців сталася непєредбачувана подія — посварилися два грецьких ватажки Ахілл і Агамемнон. Ахілл так розгнівався на Агамемнона, що відмовився брати участь у війні. Без Ахілла греки почали терпіти поразку за поразкою. Коли вже бої точилися біля самих ахейських кораблів і перемога троянців була вже майже вирішеною, Ахілл не витримав і послав на допомогу своїм співвітчизникам найкращого друга Патрокла, мужнього і сильного воїна. Він дав Патроклу свою зброю і обладунок і наказав не захоплюватися боєм, лише відігнати троянців ц|д ахейських кораблів і відразу повернутися в табір. Пг^ате Патрокл переслідував троянців, наляканих Ахілловими обладунками, до самої Трої. А під стінами міста відбувся вирішальний бій між Патроклом і Гектором, ватажком троянців, сином царя Пріама. Гектор переміг Патрокла, і в цьому йому допоміг бог Аполлон. Зброя і обладунок Ахілла дісталися Гектору.

Важко описати відчай Ахілла, коли він дізнався про смерть друга. Мати Ахілла богиня Фетіда, заспокоюючи сина, пообіцяла йому, що нову надійну зброю йому викує сам бог Гефест.

Ми вже спостерігали, як Гомер змальовує відразну картину війни, яка несе смерть людям. Проте і в природі не завжди панує гармонія. Поеми Гомера — це художньо довершені твори. Цілу палітру художніх засобів використовує Гомер, щоб намалювати яскраві живі картини мирного життя стародавніх греків і відразливі сцени війни: епітети, метафори, порівняння, розгорнуті порівняння. А ще його поеми вражають досконалістю своєї побудови.

Троянська війна тривала вже десять років. Сотні грецьких кораблів стояли біля берегів міста Іліона, або Трої, що знаходилося в Малій Азії. Ахейці (греки), очолювані звитяжним Агамемноном, розбили свої табори біля стін міста. Між троянцями та ахейцями постійно точилися військові сутички, проте зберігалася рівновага: греки, серед яких були уславлені воїни Ахілл, Патрокл, Менелай, Одіссей, не могли захопити місто, троянці ж зі своїми ватажками — Гектором та Парісом — не могли перемогти ахейців. Такою була воля Зевса.

І ось добре озброєний Ахілл вступає у бій, щоб помститися за смерть друга. Страшною була його помста. Сотні троянців полягли від руки Ахілла. Ріка Ксант, або Скамандр переповнилася трупами вбитих. Розгніваний річковий бог залив водою поле бою. Щоб приборкати річкового бога, Гера наказала Гефестові підпалити річку, після цього наляканий бог повернувся у своє річище.’Ті троянці, які не загинули, втекли і заховалися за мурами Трої.

На полі бою залишився лише Гектор. Довго радилися боги, кому із двох звитяжних воїнів надати перевагу. І коли Зевс кинув на золоті терези два жеребки смерті, участь героїв була вирішена. Жеребок Гектора «вниз до Аїда схилився». Залишив тоді Гектора бог Аполлон, який завжди у бою був поруч з ним, а Афіна поспішила на допомогу Ахіллу.

Афіна допомогла Ахіллу здолати супротивника. Гектор помирає, а Ахілл волочить тіло троянця навколо могили Патрокла, справляючи тризну по своєму другові.

Закінчується «Іліада» тим, що старий цар Пріам приходить до Ахілла і слізно прохає його повернути тіло сина. Ахілл, зворушений спогадами про свого батька, повертає тіло сина Пріаму і припиняє військові дії на дев’ять днів для поховання Гектора.

На десятому році війни в таборі ахейців сталася непєредбачувана подія — посварилися два грецьких ватажки Ахілл і Агамемнон. Ахілл так розгнівався на Агамемнона, що відмовився брати участь у війні. Без Ахілла греки почали терпіти поразку за поразкою. Коли вже бої точилися біля самих ахейських кораблів і перемога троянців була вже майже вирішеною, Ахілл не витримав і послав на допомогу своїм співвітчизникам найкращого друга Патрокла, мужнього і сильного воїна. Він дав Патроклу свою зброю і обладунок і наказав не захоплюватися боєм, лише відігнати троянців ц|д ахейських кораблів і відразу повернутися в табір. Пг^ате Патрокл переслідував троянців, наляканих Ахілловими обладунками, до самої Трої. А під стінами міста відбувся вирішальний бій між Патроклом і Гектором, ватажком троянців, сином царя Пріама. Гектор переміг Патрокла, і в цьому йому допоміг бог Аполлон. Зброя і обладунок Ахілла дісталися Гектору.

Важко описати відчай Ахілла, коли він дізнався про смерть друга. Мати Ахілла богиня Фетіда, заспокоюючи сина, пообіцяла йому, що нову надійну зброю йому викує сам бог Гефест.

Ми вже спостерігали, як Гомер змальовує відразну картину війни, яка несе смерть людям. Проте і в природі не завжди панує гармонія. Поеми Гомера — це художньо довершені твори. Цілу палітру художніх засобів використовує Гомер, щоб намалювати яскраві живі картини мирного життя стародавніх греків і відразливі сцени війни: епітети, метафори, порівняння, розгорнуті порівняння. А ще його поеми вражають досконалістю своєї побудови.

3. Дайте визначення поняття „драма” як роду і жанру літератури. Визначте походження і особливості поетики давньогрецької драми. Розкрийте своєрідність трагедії Есхіла („Прометей закутий”). Охарактеризуйте образ Прометея і визначте його значення в Новому часі.

Дра́ма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення..

Дра́ма (грец. drama — дія) — п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Історія жанру драми

Її зародження можна помітити в драматургії античності (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда у Стародавній Греції). Проте частиналітературознавців вважає, що драма як окремий жанр виникла лише у XVIII столітті, витіснивши трагедію.Теоретиками драми були Л.-С. Мерсьє, Д. Дідро та Ґ.-Е. Лессінґ, які обґрунтували її специфіку та значення для розвитку літератури і театру. Вони ж і першими втілювали в життя теоретичні положення, давши світові так звану міщанську драму (Д. Дідро — «Позашлюбний син», «Батько родини»; Л.-С. Мерсьє — «Дезертир», «Незаможний»; Ґ.-Е. Лессінґ — «Міс Сара Сампсон», «Емілія Галотті»).В основі цих творів лежали сімейно-родові конфлікти. На рубежі XVIII — XIX століття міщанська драма в західноєвропейській літературі зазнала серйозних змін. У ній переважає дидактичне начало, герої існують у тісному родинному мікросвіті. Поступово в міщанській драмі посилюються мелодраматичні елементи, простежується зародження нового жанру — мелодрами.У літературі XIX ст. домінувала реалістична драма (започатківець реалізму і революціонер театру Генрік Ібсен, а також інші: О. Пушкін, М. Гоголь, Олександр Островський,Лев Толстой, Антон Чехов). Нарівні з реалістичною драмою (Р. Роллан, Дж. Прістлі, Ш. О'Кейсі, Артур Міллер, В. Гавел) важливу роль відіграє інтелектуальна драма, пов'язана з філософськими засадами екзистенціалізму (Жан-Поль Сартр, Жан Ануй), а також драма абсурду

4. Доведіть, що Есхіл – «батько трагедії», зачинатель драматичного мистецтва. На прикладах із трилогії «Орестея» доведіть, що у цьому творі вперше ставиться питання злочину і кари та визначте його значення.

Есхіл (525—456 рр. до н. е.)

Арістотель приписує Есхілу введення друго­го актора, що уможливило діалог між двома співцями і утворило драму. Есхіл написав 90 трагедій, з яких до нас дійшло 7 («Благальниці», «Перси», «Семеро проти Фів», «Прометей прикутий», трилогія «Орестея»). Есхіл був активним громадянином афінського поліса, зокрема брав участь у битвах при Марафоні, Саламіні (яку зобразив у «Персах») і при Платеях, не залишався осторонь політичного життя (відгукнувся на нього, як вважають, в «Орестеї»), відзначався релігійністю. Надгробний напис (на о. Сицилії), складений нібито самим Есхілом, жодним словом не згадує про трагедії, але підкреслює громадянські заслуги, до яких, оче­видно, була зарахована його поетична творчість.

Естетика Есхілової драми. Хоча Есхіла вважають засновни­ком літературної трагедії, його творам притаманні уже досить високий рівень поетичної техніки і розвинута художня мова. Його трагедії доволі «епічні» щодо форми (розпо­віді переважають над зображенням подій) і щодо концепції люди­ни. Проблематика має релігійно-міфічний характер. Арістотель писав у «Поетиці», що Есхіл зображає людей такими, якими вони «мають бути», тобто з погляду поширеного тоді релігійно-грома­дянського ідеалу. У своїх творах Есхіл розкриває переваги поліс­них порядків над архаїчним звичаєм, афінської демократії над східною тиранією (в «Персах»), культури над дикістю. В цьому він був близький до позиції законодавця і поета Солона.

«Орестея». У цій трагедії (яка складається з трьох частин) червоною ниткою проходить ідея договору між богами і народом, що взагалі притаманно словесності стародавнього світу.

Коли вождь ахейського війська Агамемнон повернувся після Троянської війни в рідний Аргос, його підступно вбила дружина зі своїм коханцем Егістом. Син Орест (його ім'я дало назву твору), ставши дорослим юнаком, виконав обов'язок помсти і вбив матір, в цьому його підтримала сестра Електра. Богині помсти Ерінії поча­ли переслідувати Ореста, щоб покарати смертю за пролиту мате­ринську кров. Орест врятувався в афінському храмі. Боги Афіна і Аполлон з'явилися серед людей, щоб організувати суд, всебічно розглянули справу і виправдали Ореста.

З розповідей персонажів (зокрема віщунки Кассандри) ми дізнаємося про передісторію подій. Виявляється, що Клітемнестра мстила чоловікові за смерть дочки Іфігенії, яку Агамемнон вбив на жертовнику, щоб вимолити у богів попутний вітер до Трої (міф про Іфігенію в Авліді). Егіст теж мав свої підстави для вбивства: колись давно батько Агамемнона Атрей почастував Егістового батька Фієста м'ясом його рідних дітей (міф про Пелопову учту). Тож всі ці персонажі були пов'язані прокляттям родової помсти.

Таким чином, стародавнє звичаєве право в нових умовах уже не сприяло суспільству. Втручання богів мало врятувати людський рід від самознищення і встановити новий, справедливий порядок, що ґрунтується на законах. Люди не спроможні дати собі закони, їх дають тільки боги. За це боги вимагають від людей цілковитої покори. В цьому і полягає угода. Закони афіиського поліса, за Есхілом, освячені самими богами. З п'єси випливає, що вищий судовий орган Афін Ареопаг заснований богами. На знак того, що криваві родові закони назавжди поступилися місцем державним, тобто божественним, богині родової помсти Ерінії одержують нове ім'я — Евменіди (Благостиві). Нема потреби окремо доводити високий громадянський і релігійний смисл твору, що взагалі характерно для Есхіла.

 

5.Доведіть, що Аристофан – «батько комедії». Визначте особливості поетики комедій Аристофана («Вершники», «Мир» інші). Доведіть, що комедія «Жаби» – перший у світовій літературі зразок літературної критики.

Від Арістофана дійшло 11 комедій. В них він виступає проти нового, непатріотичного і безрелігійного мис­тецтва («Жаби», «Жінки на святі Фесмофорій»), проти софістів і антропологічного погляду на природу, богів, суспільство («Хмари»), проти Платона з його, як йому здається, абстрактними теоріями державності («Птахи»), проти демократії як такої («Жінки в народних зборах», «Оси»). Виступає він проти війни («Мир», «Ахарняни», «Лісістрата»), зокрема проти тих ремісників і грошовитих людей, які нажи­ваються на ній («Вершники», «Плутос»).

Значна частина життєвого шляху митця припадає на час Пелопонеської війни (431 —404 рр. до н. е.), війни між Спартою й Афінами. Від неї не­стерпно страждали грецькі селяни, прості трудівники й землевлас­ники, які зубожіли від цієї війни й прагнули миру. Саме на їхніх по­зиціях стоїть Арістофан у своїх творах, тому тема миру, протесту проти війни — одна з провідних у його творчості.

У п'єсі «Ахарняни» (425 р. до н. є.) змальовано звичайного селянина Дікеополя (це ім'я-характеристика, означає «справедли­вий громадянин»), який укладає мирну угоду для себе і своєї родини під час довготривалої Пелопонеської війни. І в той час, коли всі інші страждають, Дікеополь із за­доволенням насолоджується перевагами мирного житгя.

Окремі образи міфології постають в Арістофана у бурлескно-фарсовому зображенні. Так, Геракл у «Жабах» і «Птахах» зо­бражається як п'яничка і ненажера. Травестійно зображається в «Жабах» весь підземний світ, царство Аїда. Зловісна ріка Стікс там обміліла до звичайнісінького болота, уздовж якого сидять жаби і своїм кумканням порушують урочисту тишу. Там же, під землею, У Арістофана є шинки, де продають вино та наїдки і навіть відбуваються сварки з бійками. Жертвою такої сварки став бог Діоніс, який спустився під землю, щоб побачити свого улюбленого поета.

Постаті відомих афінянтакож зображаються фарсово і травес­тійно, як, наприклад, Евріпід у «Жабах»: він демонструє жалюгід­ну безпорадність у складанні віршів і програє поетичне змагання з Есхілом. Сократ у «Хмарах» викладає свою філософію неграмот­ному селянину Стрепсіаду, і той бурлескно знижує її серйозний смисл тим, що наївно співвідносить її з життям свого тіла.

Бурлескно зображає Арістофан полісне життя. Жінки під­в'язують собі чоловічі бороди і проганяють чоловіків з народних зборів, а потім самі приймають державні рішення («Жінки в народних зборах»). Взагалі Арістофан є противником демократії і постійно висміює її. В «Лісістраті» жінки загальним голосуванням постановляють не пускати чоловіків у спальню, поки ті не при­пинять вести свої війни.

Композиція. Перед Арістофаном стояла непроста проблема вироблення ефективної комедійної композиції. В основі композиції в Арістофана прочитується схема судового обговорення або філософського диспуту. І суд і диспут були важливі і зрозумілі для всіх реалії афінського життя.

Композиційно твір ділиться на дві половини. Спочатку з уст самого персонажа ми дізнаємося, що він потрапив у скрутне становище, у нього виникла якась складна життєва проблема. Потім він придумує кумедний і несподіваний спосіб, як розв'язати Цю проблему. У суперечці з хором він зважує всі «за» і «проти» такого способу або навіть сам перевіряє його ефективність. Лише після цього починає рішуче діяти.

У другій половині твору обраний спосіб усунути проблему реалізується на практиці і, сказати б, проходить перевірку самим життям. Як правило, сюжет будується так, що спосіб усунути проблему виявляється абсурдним, а життя вщент розбиває усі намагання героя. Теорія виявляється легковажною і не витримує перевірки життям.

Характерні риси

1) Психологізм — місце людини у світі, стосунки з Богом.

2) Жанри не змішуються, існує канон, наслідування традиціям

3) Символічність. Реальність сприймалась як символ іншої небесної реальності.

4) Велика кількість алегорій — твір давав лише начерк, далі людина повинна додумати.

5) Енциклопедичність — прагнення охопити світ у цілому, зрозуміти його як певну, завершену всеєдність і в поетичних образах, лініях та барвах, наукових поняттях висловити це розуміння (напр. готичний собор — історія зображення світу).

 

Література Середньовіччя

Раннє (5-10ст.) Пізнє (11-13.14ст.)
Література латинською мовою (зберігає звязок з античною традицією) Література мовами народності (живиться з фольклорних джерел) Героїчний епос   Лицарська література   Міська література  
1. Релігійна (Біблія як основне джерело знань; есхатологічна література — видіння про кінець світу; агіографічна — життєписи, культи, легенди) 2.Світська 1. едична поезія 2. кельтський епос (ірландські саги) 3. ісландські саги 4. поезія скальдів 5. англо-саксонський епос “Пісня про Роланда”,   “Пісня про Нібелунгів”,   “Пісня про мого Сіда” 1. лицарська лірика,   2. лицарський роман Фабліо і шванк , міраклі, мораліте, фарс, інтермедії

Дайте загальну характеристику рицарської (куртуазної) літератури Середньовіччя (причини розквіту, роль Провансу, жанри поезії, основні цикли рицарського роману). Доведіть, що в «Романі про Трістана та Ізольду» змальована психологія кохання, розкрито духовний світ героїв.

«Тристан і Ізольда»; композиції, особливості конфлікту

У лицарському романі і його різновиді – лицарської повісті – ми знаходимо в основному відбиття почуттів і інтересів, які становили зміст лицарської лірики, це насамперед тема любові, що розуміє в більш-менш піднесеному стилі. Іншим настільки ж обов’язковим елементом РР є фантастика у двоякому розумінні цього слова – як казкове, не християнське і як все незвичайне виняткове приподнимающее героя над щоденністю життя. Обидві ці форми фантастики звичайно пов’язані з любовною темою покриваються поняттям пригод або авантюр, що трапляються з лицарями, які завжди йдуть на зустріч цим пригодам

Авантюрні подвиги лицарі роблять не заради спільної справи, як деякі герої епічних поем, не в ім’я честі або інтересів роду, заради особистої слави. Ідеальне лицарство мислиться як установа міжнародне й незмінне, за всіх часів однаково Риму, мусульманському сходу й Франції

По стилі й техніці романи різко відрізняється від епосу. У них видне місце займають монологи, у яких аналізуються щиросердечні переживання, живі діалоги, зображення зовнішності діючих осіб, докладний опис обстановки, у якій протікає дія. Кельтське сказання про «Тристане й Ізольду» було відомо у великому кол-ві обробок на фр. мові, але багато хто з них загинули, від інші лише невеликі уривки. Шляхом злиття всіх відомих нам фр. редакції романів про Тристане, а так само перекладах на друг. мови, виявилося можливим відновити фабулу инедошедшего до нас фр. роману сірий. 12в.

Автор цього роману досить точно відтворив всі подробиці кельтської повісті, зберігши трагічне фарбування, і тільки замінив майже всюди появу кельтських вдач і звичаїв рисами фр. лицарського побуту, із цього матеріалу створив повість, пронизану загальним почуттям і думкою. Успіх роману обумовлений головним чином тієї особливої ситуації, у яку поставлені герої, концепцією їхніх почуттів. У стражданнях, які випробовує Тристан видиме місце займає болісну свідомість безвихідного протиріччя між його пристрастю й моральними підвалинами суспільства, обов’язковими для нього самого

Любов Тристана й Ізольди представляється авторові нещастям, у якому винне любовне зілля. Але разом з тим він не приховує співчуття цієї любові, зображуючи в позитивних тонах тих, хто сприяє їй. І виражаючи явне задоволення із приводу невдач або загибелі ворогів закоханих. Цей мотив служить лише цілям маскування його почуттів, про справжню спрямованість його симпатій чітко говорять худ. образи роману. Не доходячи до відкритого викриття феодально-лицарського ладу з його гнітом і забобонами автор внутрішньо відчував його неправоту й насильство

Образи роману заключающиеся в ньому – прославляння любові, що сильніше смерті й не бажає зважати на встановлену ієрархію, ні із законамицеркви. Об’єктивно містять у собі елементи критики основ цього суспільства. (Готфрид Страсбургский – найбільш значна обробка тексту). Композиція. У лицарських романах композиція звичайно лінійна – події випливають одне за іншим. Тут ланцюг ламається + симетрія епізодів. Кожному епізоду на початку роману відповідає дзеркальне відбиття в більше похмурих тонах: історія народження Т. – оповідання про смерті; вітрило Морольда (перемога, радість) – вітрило Ізольди (навмисний обман, смерть), отрута Дракона, від якого виліковує И. – рана від отруєної зброї, але И. поруч немає й т. д.

Концепція любові й характер конфлікту. Любов представлена тут як хвороба, що руйнує сила, над якою сила людини не владне (це древнє міфологічне подання). Це суперечить куртуазному розумінню любові. Смерть над нею теж, до речі, теж не владна: з могил виростають два дерева й сплітаються галузями. Конфлікт між боргом і почуттям (прямо трагедія классицистов! Правда, у підручнику це названо не догом, а суспільною мораллю. Судите самі, що вам ближче.): Т. не повинен любити Ізольду, тому що вона дружина його дядька, що його виховував і любить як рідного сина, і довіряє у всьому (у тому числі й у добування Ізольди). А Ізольда теж не повинна любити Т., тому що замужем. Відношення автора до цього конфлікту двоїсте: з однієї сторони він визнає правоту моралі (або боргу), змушуючи Т. мучиться свідомістю провини, з ін. – співчуває їй, зображуючи в позитивних тонах усе, що сприяє цій любові

 

10. Доведіть, що «Слово о полку Ігоревім» – вершинний твір давньоруської літератури. Визначте ідейно-тематичну своєрідність твору, особливості будови, жанру. Розкрийте питання авторства «Слова…». Охарактеризуйте образну систему твору.

Жанр

У «Слові...» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники — як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість. Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Автор

Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші - незнатною людиною, вихідцем з Чернігово-Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.

Техніка написання «Слова...». Видання твору

Віднайдений текст «Слова...» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.

Згодом Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії,

1792 р. - час відкриття рукопису;

1800 р. перше видання «Слова...».

Тема твору

Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).

Ідея твору

Заклик до єднання, любові до рідної землі.

«Слово о полку Ігоревім» - не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь- Україну, примножувати її багатства.

Характерні риси «Слова...» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):

- проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора; історичне тло створюється у протистоянні ворогу;

- у центрі боротьби стоїть держава;

- епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність;

- з повагою мовиться про родоначальників;

- герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.

Історична основа

Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.

Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.

Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.

Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) - закінчився поразкою у битві на р, Каялі.

Композиція

Вступ (пісня Бояна) — роздуми автора над манерою описування подій.

Основа частина (кілька оповідань):

- виступ Ігоревої дружини; похід;

- битви з половцями;

- сон і «золоте слово» Святослава;

- «плач Ярославни»;

- втеча Ігоря з полону;

- закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Образи «Слова...»

Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.

Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря - хоробрість, у Святослава - мудрість, у Ярославни - вірність.

Руська земля: половецькі степи, Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль тощо усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.

«Криваві зорі світ провіщають; чорнії тучі з моря ідуть... Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».

Князь Ігор. Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря - полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.

Затемнення сонця авторський поетичний прийом, за допомогою якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.

Ігор Святославович - чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим...»), але необачний, надміру запальний.

Святослав - великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення Київської держави.

Ярославна (справжнє історичне ім’я Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна заступниця всіх воїнів Київської Русі.

Переклади і переспіви «Слова...»

Переклад це текст, слово, усне висловлювання, літературний твір, перекладені з однієї мови на іншу з максимальним збереженням стилю письменника, мовних особливостей. У перекладі не повинно бути імпровізації.

Переспів вільний переклад віршами; те, що є повторенням відомого, сказаного, написаного; це власний твір автора, написаний на основі сюжету, змісту, образів, ідей іншого твору .

«Слово о полку Ігоревім» спонукало багатьох письменників до створення високомайстерних перекладів і переспівів. Найперший переклад твору українською мовою належить М. Шашкевичу. У другій половині XIX ст. талановиті переклади та переспіви «Слова...» здійснили Г. Вагилевич, М. Максимович, С. Руданський, Т. Шевченко, І. Франко, Ю. Федькович, Б. Грінченко та ін.; у XX ст. М. Зеров, Н. Забіла, В. Шевчук, Вал. Шевчук, П.Тичина, А. Малишко та ін. У стилі народної думи Панас Мирний склав переспів «Дума про військо Ігореве ». Одним із найкращих поетичних переспівів вважають « Слово про Ігорів похід» М. Рильського.

За сюжетом «Слова...» композитор О. Бородін написав оперу «Князь Ігор».

 

11. Доведіть, що „Божественна комедія” Данте являє собою філософсько художній синтез середньовічної культури і пролог до літератури Нового часу. Розкрийте особливості будови, жанру, алегоризму, твору. З’ясуйте форми рецепції творчості Данте в Україні

Данте є представником 1го періоду Відродження — Передвідродження або Проторенесанс (13-14ст) — це підготовча стадія В., яка характеризується пробудженням інтерес





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.205.144 (0.037 с.)