Школа успіху і радості» С. Френе

Технологія французького педагога Селестена Френе (1896—1966) «Школа успіху і радості» заснована на ідеях гуманізму і самовідданої любові до особистості дитини. Вона запропонувала оригінальне розв'язання проблеми організації життя дітей, різноманітні експерименти щодо активізації їх пізнавальної діяльності, форми і методи виховної роботи. Це забезпечило їй високу популярність серед педагогів країн Європи,

Америки, Африки. Багато прихильників здобула ця технологія в Україні, оскільки основоположні тези Френе загалом співзвучні ідеям вітчизняних педагогів-новаторів, які прагнуть до створення гуманістичної педагогіки.

Життєвий шлях та особливості педагогічного доробку С. Френе

С. Френе народився 15 жовтня 1896 року в м. Грас, що на півдні Франції, в селянській родині. Вже в початковій школі він виявив неабиякі здібності, і батьки вирішили віддати сина на навчання до середньої школи. У 1913 р., завершивши обов'язкове навчання, він вступив до нормальної школи м. Ніцци. Тогочасні французькі нормальні школи діяли як навчальні заклади інтернатного типу, в яких діти перебували на державному забезпеченні. За змістом діяльності то були педагогічні училища, які готували вчителів для системи початкової освіти. С. Френе не вдалося закінчити навчання в цьому закладі, оскільки почалася Перша світова війна. Вісімнадцятирічний юнак став солдатом. У 1915 р. в бою під Верденом його було тяжко поранено. Чотири роки довелося лікуватися в госпіталях.

У 1920 р. С. Френе розпочав педагогічну діяльність у малокомплектній школі маленького міста Приморських Альп. Він учив дітей шукати способи втілення моральних лозунгів у життя, пропонуючи їм поміркувати протягом тижня над такими девізами, як «Я хочу бути шанобливим до своїх батьків», «Я хочу бути завжди готовим прийти на допомогу своїм товаришам» тощо. Особливу увагу молодий учитель приділяв формуванню добрих стосунків у шкільному колективі, підтриманню порядку й чистоти в класах, у своєму щоденнику відзначав особливості поведінки кожного учня, його досягнення і проблеми.

Система освіти у тодішній Франції була пройнята духом традиціоналізму і вважалася однією з найконсер-вативніших систем у країні. Протягом 20—30-х років, коли тривало формування педагогічної системи С. Френе, школа мала ієрархічну структуру, тобто початкова і середня її ланки були надто розмежовані. Зорієнтованість методики початкового навчання на дослівне запам'ятовування, застосування принципу багаторазового повторення матеріалу під час навчального процесу не сприяло міцності засвоєння знань, не стимулювало інтелектуальності та емоційної активності дітей, не розвивало їх аналітичного і критичного мислення.

Не сприйнявши консерватизму французької школи, С. Френе захопився ідеями популярного на той час руху «Нове виховання». Ця міжнародна педагогічна течія увібрала в себе різні за ідейно-теоретичними концепціями установки, однак її учасників об'єднувала спільна ідея — рішуче неприйняття традиційної педагогіки. У 1924 р. Френе взяв участь у конгресі Міжнародної ліги «Нового виховання» у Швейцарії.

У пошуках нових, адекватних дитячому розвитку способів передавання знань він познайомився з М. Монтессорі, активно листувався з Ж.-О. Декролі, налагодив стосунки з керівниками об'єднання «Нове виховання» А. Фер'єром, Е. Клапаредом, Р. Кузіне. Значний Інтерес викликала у нього система реформованих шкіл X. Літца в Антоні (Німеччина), в яких діти навчалися майже без втручання вчителя. Йому були близькі ідеї Ж.-Ж. Руссо щодо важливості трудового виховання. Один к С. Френе не став фанатичним послідовником жодного з них, а наполегливо шукав власні шляхи оновлення школи і невдовзі запропонував їх у своїй педагогічній концепції. Його система вирішального значення надавала досвіду дитини, набутому в сім'ї, школі, у процесі спілкування. С. Френе був переконаний, що дитина сама створює себе як особистість, а педагог повинен допомагати розвивати те, що їй органічно притаманне. Отже, центром педагогічної діяльності він вважав особистість дитини, яка розкриває свої потенційні можливості, її само-актуалізацію, а не отримання нею абстрактних знань.

У 1923 р. за результатами іспиту С. Френе здобув право викладати у вищій школі, однак продовжив працювати у своїй школі. У середині 20-х років XX ст. його експерименти стали відомі широкій педагогічній громадськості. У 1927 р. сформувався Кооператив прибічників світської школи — об'єднання учителів початко­вих класів, які поділяли його погляди. Невдовзі він був перетворений на Інститут сучасної школи з виробництва і розповсюдження навчальних матеріалів. З ініціативи С. Френе було створено Міжнародну федерацію прибічників «Нової школи», яку він очолював протягом багатьох років, засновано кілька педагогічних журналів, що працювали під його опікою. Протягом 1934— 1935 рр. за підтримки соратників С. Френе побудував власну школу в м. Вансе. То був одноповерховий будинок павільйонного типу зі світлими, просторими класними кімнатами, басейном у центрі подвір'я. Школа працювала як інтернат для дітей переважно з малозабезпечених сімей. Розроблена в ній педагогічна техніка передбачала оригінальні форми виховання й навчання.

Спершу С. Френе прагнув лише частково вдосконалити навчально-виховний процес тогочасної школи. Та згодом він переконався в необхідності перебудувати всю систему навчання. Створена ним під час теоретичних і практичних пошуків модель нової школи поєднувала різні за функціями елементи: шкільну типографію, шкільний кооператив, «вільні тексти», робочу бібліотеку тощо. Обов'язковим чинником її функціонування була радісна, ділова атмосфера. У першій половині дня одна група учнів самостійно навчалася, звертаючись, якщо необхідно, за допомогою до вчителя, інші діти групами чергували на кухні, працювали на городі або в майстернях. До обіду підбивали підсумки, обговорювали «вільні тексти», повідомлення, проводили консультації. У другій половині дня вихованці займалися спортом, гралися, працювали в майстернях. Увечері в присутності всієї школи С. Френе підсумовував зроблене за день. Кожний учень і кожний клас мали свої програми на день, тиждень, місяць. Для виконання групового завдання діти самостійно обирали собі товаришів, не рідше одного разу на три тижні вони звітували.

Нову модель школи Френе підтримувала і його дружина Бліз — талановитий педагог- новатор, за освітою — художник. Вона розвивала творчі, музично-художні здібності дітей, допомагала їм опановувати різні художні техніки, видавала книги і журнали про дитячі роботи. Подружжя об'єднувало навколо себе однодумців, обмінюючись із ними міркуваннями про шляхи вдосконалення педагогічного процесу.

Консервативно налаштовані представники шкільного відомства і реакційна французька преса критикували С. Френе, стверджуючи, що в його школі дітей вихову­ють в дусі аморальності й неповаги до національних традицій. Та на його захист стали демократичні організації, Відомі представники інтелігенції — письменники Анрі Барбюс (1873—1935) та Ромен Роллан (1866—1944).

На початку 30-х років XX ст. у Франції було створено Міжнародний фронт захисту дитини, що мав антифашистську, демократичну спрямованість. До нього входили відомі педагоги і психологи (П. Ланжевен, А. Валлон). Як один із ініціаторів створення цього фронту, С. Френе працював його секретарем, відповідаючи за координацію руху.

Під час Другої світової війни він зазнавав пересліду-і вань з боку профашистського режиму Віші, майже два роки перебував у концтаборі. Після звільнення брав активну участь у русі Опору.

Щорічно перед Великоднем «народні вихователі» збиралися на конгреси, а влітку влаштовували стажування, під час яких досвідчені педагоги знайомили новачків ЗІ специфікою роботи. Після смерті С. Френе (1966) прихильники його технології розділилися на два табори: теоретиків ідей і практиків, налаштованих на пряме пере­давання практичного досвіду.

Завдяки досягненням науково-технічного прогресу в останні десятиліття суттєво удосконалилася «техніка» Френе. В сучасних дитячих садках і школах вико­ристовують «вільні тексти», копіювальну техніку, літературу з робочої бібліотеки, знімають відеофільми, записують аудіокасети і компакт-диски, влаштовують спектаклі. Існує інформаційна мережа для вихователів і вчителів. Учні різних шкіл спілкуються між собою віртуально, один учитель може одночасно вести урок у кількох школах. Майже в кожному дошкільному закладі і початковій школі періодично друкуються дитячі розповіді, фотографії, малюнки, відомості для батьків. Цікавий експеримент здійснено у Франції кількома «ліцеями-пілотами», які керуються такими принциповими дидактичними установками технології Френе:

1) не поділяти навчальні предмети на основні та другорядні;

2) освоювати шкільну програму групами (командами) ліцеїстів;

3) використовувати активні методи навчання з урахуванням індивідуальних нахилів дітей;

4) навчати у тісній взаємодії із середовищем, співпраці вчителів з учнями;

5) перетворити екзамени на процес набуття знань.

Реалізація їх відбувається за трьома основними напрямами: коригування програм, оновлення форм і методів навчання, використання технічних засобів. Класи, в яких не більше 25 учнів, поділяють на команди, беручи за основу спільність інтересів у навчальній і позанавчальній діяльності. Узгоджуючи свої педагогічні зусилля, в команди об'єднуються і вчителі (по три особи в кожній). Навчальний матеріал згруповують за так званими синтетичними темами. Наприклад, у ліцеї Енгієна для вивчення теми «Єгипет» учням слід було охарактеризувати історію та географію цієї країни. Подорож географічною картою супроводжувалася вивченням клімату, економіки, культури Єгипту. Ліцеїсти використовували підручники та додаткову літературу, документальні джерела, відвідували музей у Дуврі, де знайомилися з культурою давніх єгиптян.

«Ліцеї-пілоти» особливо піклуються про розвиток творчої уяви у школярів (викладачі літератури пропонують фантазувати на будь-яку літературну тему, викладачі математики заохочують до зображення складних геометричних фігур, викладачі фізики — до виготовлення моделей механізмів тощо). Значну увагу приділяють естетичній підготовці, одним із засобів якої є регулярні театральні вистави. З метою оптимально поєднати обов'язкову та елективну (вибіркову) освіту у цих ліцеях учнів систематично поділяють на групи (сильні, слабкі, ліниві, нестабільні), враховуючи мотивацію кожного з них.

Нині до 10 тис. французьких учителів застосовують технологію Френе. Іншого такого масового неформального і разом з тим персоніфікованого напряму немає не лише у Франції, а й у світі. В цьому розумінні «френізм» — справді унікальне явище. У щорічних конгресах створеної С. Френе федерації прибічників «Нової школи»

беруть участь тисячі делегатів, серед яких є педагоги з інших країн. Продовжується випуск заснованих французьким новатором педагогічних журналів. Регулярно видається серія методичних посібників під загальною назвою «Педагогіка Френе. До­кументація для вчителів». Постійно перевидаються книги й брошури С. Френе. Сучасні послідовники Френе підкреслюють міжнародне значення його системи, вважаючи, що «педагогіка Френе не є специфічно французькою, як Ейфелева вежа». За їх глибоким переконанням, Френе викликав живий інтерес серед педагогічної громадськості багатьох країн, оскільки він вловив ті об'єктивні вимоги, які демократичне суспільство має ставити школі

Концептуальні засади педагогічної технології «Школа успіху і радості»

Основою педагогічної технології С. Френе є сформульоване на противагу традиційній французькій школі й педагогіці «ядро цінностей», до якого належать:

— здоров'я дитини;

— визнання дитячого прагнення до максимального саморозвитку;

— створення сприятливого для розвитку дітей середовища;

— забезпечення «природного, живого і всебічного виховного процесу».

Усі вони визначають головну мету виховання — "максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити».

Основними засобами реалізації цієї мети С. Френе вважав природу, працю в школі - майстерні, розумову діяльність під час індивідуальних занять за планом і графіками, художню творчість, набутий у процесі трудової діяльності власний досвід дитини. Виховання, за твердженням С. Френе, охоплює такі етапи:

1. Виховання у сім'ї (від народження до 2 років). Вирішальне значення становлення особистості дитини протягом найперших років життя він підкреслював у книзі «Поради батькам». Від взаємодії батьків з дитиною на цьому етапі значною мірою залежать успіхи виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському аспектах на наступних стадіях її розвитку.

2. «Дитячий заповідник» (від 2 до 4 років). Так С. Френе назвав дошкільні заклади, в яких має відбуватися виховання дітей від 2 років. На будь-якому етапі життя дитини справлене виховання здійснюється на основі принципу «пізнання на дотик» — найважливішого від усіх наукових методів. Ефективною є підготовка дитини до життя в насиченому розвивальному середовищі, яке допомагає їй пізнавати світ «на дотик». Якщо середовище не дає дитині змоги самій набувати необхідного для адаптації в навколишньому світі досвіду, то вихователь змушений вдаватися до різних педагогічних маніпуляцій, які іноді важко відрізнити від обману. У природному середовищі завдання вихователя полягає в постійному матеріальному і технічному вдосконаленні обладнання «заповідника», що сприятиме набуттю дитиною досвіду.

3. Дитячий садок (від 4 до 7 років). Чотирирічний малюк вже намагається підпорядкувати середовище собі. Виховання дитини до семи років має відбуватися у процесі «роботи-гри» з використанням відповідних матеріалів, знарядь, технічних засобів.

4. Початкова школа (від 7 до 14 років). На думку С. Френе, саме на цьому етапі доцільними є уроки. У початковій школі дитина продовжує діяльнісне пізнання світу, освоєння навколишнього середовища в дії.

У розвитку життєдіяльності дитини він виокремив такі етапи:

— розвідка «на дотик» (дитина пізнає, досліджує, випробовує навколишній світ);

— період обживання (дитина узагальнює, упорядковує набутий досвід, але ще не здатна діяти усвідомлено);

— період праці («завоювання» дитиною навколишнього світу). За сприятливих зовнішніх обставин вона починає працювати. На цьому етапі розвитку дитини необхідно поєднати взаємодію з природою, механічну працю, розумову діяльність, художню творчість.

Визначним засобом виховання С. Френе вважав природу. Він, як і Р. Штейнер, визнавав необхідність ранньої соціалізації дитини у відповідно організованому дошкільному закладі («дитячому заповіднику»), який «пізнання на дотик» використовує як головний метод виховання. Це в свою чергу вимагає різноманітності навколишнього середовища. Нововведеннями у діяльності школи Френе були уроки- прогулянки, під час яких і Діти спостерігали природне й людське середовище, а потім усно і письмово викладали свої враження. Будучи Прихильником «нового виховання», він усвідомлював [ іначення природи у становленні особистості дитини, тому закликав педагогів максимально розширювати ви-іХовний простір дитинства за рахунок парків, садів, і сільськогосподарських угідь, «живих куточків» тощо. Вже для чотирирічних дітей, на думку С. Френе, необхідно організовувати різноманітні «ігри-роботи» і «роботи-ігри», які широко застосовували у педагогічній ді-іьності прибічники гуманістичних шкіл Ж.-О. ДекроліІ та М. Монтессорі.

Згідно з технологією «Школа успіху і радості» природа відіграє важливу роль і в організації початкової іколи, яка «не може існувати без природного середовища». Воно є обов'язковою умовою нормального функціонування дитячого закладу, оскільки надає дитині необ-щий для розвитку «матеріал», забезпечує умови для фізичного та емоційного розвитку. Це положення узгоджується із твердженням С. Френе про необхідність допомагати дитині формувати свою особистість через івтворення відповідної обстановки, а не через повчання | вказівки, адже будь-яке насильство над особистістю призводить до негативних наслідків.

Механічною працею С. Френе вважав застосування знарядь праці, які пришвидшують процес «пізнання на дотик», зміцнюють і розширюють владу людини над іовнішнім середовищем. У процесі праці дитина ознайомлюється з інструментами, а згодом вчиться усвідомлено користуватися ними для досягнення своєї мети. Розумова діяльність дитини виявляється в умінні володіти знаряддями, які допомагають їй контактувати з людьми, формувати і виражати свої потреби, розвивати і поглиблювати знання про навколишній світ. Так, своєрідними головними знаряддями для дитини є руки, мова.

Художня творчість є важливим засобом чуттєвого пізнання дитиною світу. За словами С. Френе, малюнок не втрачає значущості й після того, як діти навчилися писати. Важливу роль у їх розвитку відіграють також ляльковий театр, співи, ритміка. Дитина сприймає світ не в розвитку, а як данність. Ме-тафізичність у його сприйнятті можна подолати шляхом зміни. Цього досягають лише в діяльності, у виробничій праці. У трудовій школі Френе стрижнем є навчання у праці. Ознайомлення з навколишнім світом, пізнання і перетворення його відбувається в ній через діяльність, виховання прагнення працювати (фізично і розумово).

Однією з концептуальних засад педагогічної технології С. Френе є ідея про опори- бар'єри. До них належать сім'я, суспільство, вчителі, які одночасно дисциплінують і стримують дитину. Опорами в її розвитку вони стають за певних обставин і правильно організованої діяльності дитячого закладу. Традиційна школа такими опорами в кращому разі вважає вчителя і сім'ю, а «Школа успіху і радості» значно розширює їх спектр. Такою опорою у ній є індивідуальні плани роботи. Новизна підходу полягала в тому, що, на відміну від масової практики, яка спирається на державні стандарти та навчальні плани, С. Френе запровадив спільне з дитиною розроблення індивідуальних планів занять з усіх навчальних дисциплін. Це вимагало від педагога ретельної підготовки загальних планів для всього класу і одночасної організації індивідуального планування з використанням карток самоконтролю з арифметики та граматики, інформаційної картотеки, каталогу, робочої бібліотеки, перфострічок для програмованого навчання. Індивідуальні плани роботи актуалізовували такий важ­ливий виховний ресурс, як самоорганізація дитини. Склавши (з допомогою вчителя) особистий план роботи, вона намагається виконати його. Завдяки цьому формуються наполегливість, сила волі, здатність працювати в колективі.

Педагогічна концепція французького новатора зорієнтована на створення шкільного співтовариства. Праці С. Френе містять цікаві міркування про дух школи, спо соби формування сімейної обстановки, взаємини дорос лих і дітей, які сукупно репрезентують концепцію школи общинного типу. До найхарактерніших особливостей такої школи належать:

— єдині цінності та «соціальний дух»;

— спільна трудова діяльність у майстернях;

— події, які спільно організовуються і переживаються;

— вироблені на загальних зборах єдині правила поведінки;

— визнані всіма шкільні символи (особливе місце серед них відводиться шкільній газеті);

— захист прав особистості кожної дитини, основою якого є самоуправління школи. Одна з основних цілей і цінностей школи С. Френе полягає у формуванні активного громадянина демократичного суспільства, «який усвідомлював би свої права та обов'язки». Для цього школа повинна правильно організовувати трудову діяльність дітей, бути відкритою соціальному середовищу і тісно пов'язаною з ним. Виховання працею в майстернях, набуття необхідних для життя практичних навичок і вмінь, формування особистісно значущого життєвого досвіду є елементами єдиного процесу становлення людини і громадянина демократичного суспільства.

Розробляючи технологію створення гуманістичної і демократичної школи, С. Френе намагався зробити її доступною і зрозумілою батькам учнів, сподіваючись залучити їх до співпраці. У своєму «Зверненні до батьків» він доводив необхідність атмосфери свободи, співробітництва і демократії в сім'ї та школі, оскільки «лише за допомогою свободи можна підготувати до свободи, лише за допомогою співробітництва можна підготувати до соціальної гармонії та співробітництва, лише за допомогою демократії можна підготувати до демократії». Цю тезу він пропонував викарбувати на фронтонах усіх шкіл.

Особливості змісту педагогічної технології «Школа успіху і радості»

С. Френе був переконаний, що для втілення у життя прогресивної педагогічної теорії необхідно створити і впровадити «нові матеріальні засоби навчання і виховання». Найважливішим серед них, на його думку, бу-іі п шкільна типографія, зі створення якої він розпочав свою експериментальну роботу. Тривалий час типографські машини були обов'язковим устаткуванням кожної школи, що працювала за його технологією.

За переконаннями С. Френе, типографія дає змогу налагодити системну і цілеспрямовану роботу з так званими «вільними текстами» — невеликими за обсягом творчими розповідями дітей про свої родини, друзів, плани на майбутнє, враження від екскурсій та прогулянок. Кращі «вільні тексти» вчитель відбирав для обговорення, під час якого діти вносили корективи, доповнення і приймали до друку. Надалі ці матеріали використовували як навчальні посібники.

У 20-ті роки XX ст. друкарські машини було запроваджено й у вітчизняних школах. Шкільну типографію і «вільні тексти» С. Френе вважав найяскравішими символами нової школи, практичним втіленням ідей збагачення навчально-виховного процесу, постійного вивчення особистості дитини, врахування її інтересів і потреб. «Вільний текст» він використовував не лише як навчальну вправу, а насамперед як важливий соціально-психологічний тест, результати якого допомагають зрозуміти особливості усвідомлення дитиною себе і соціального середовища. Водночас вони репрезентують новітню технологію мовленнєвого розвитку дітей. На відміну від традиційних методів, основою яких була імітація дитиною мови дорослих, неефективних однотипних вправ на формування граматичної правильності мови, «вільні тексти» повертають у школи рідну мову як живий засіб спілкування. З огляду на це було створено оригінальний метод навчання читання. Застосування поширеного традиційного складового методу, згідно з яким діти хором читали з настінних таблиць відірвані від реального життя слова і речення, породжувало труднощі, пов'язані з переходом до читання і розуміння смислу текстів. За словами С. Френе, такий метод викликає «смерть розуму». Ознайомившись із методикою навчання дітей, запропонованою Ж.-О. Декролі, він дій­шов висновку: «Сприйняття тексту не є синтетичним, буква за буквою; воно цілісне, згідно з гештальтпсихологією. Отже, ця властивість сприймання повинна бути ви­користана при навчанні читання "глобальним методом", коли воно (читання) розгортається від цілісного сприйняття слів до складів і, нарешті, звуків». У цих міркуваннях С. Френе обґрунтував аналітико-синтетичний метод сприйняття тексту. Читання письмового тексту він розумів передусім як пошук смислу. Однак читання є невіддільним від письма, тому навчання читати повинно бути організовано навколо творчої письмової діяльності. Наприклад, дитина розповідає, а вчитель записує її розповідь на дошці простими словами. Діти читають їх, переписують у зошити, а окремі слова — на картки для використання при складанні нових розповідей. Під час створення текстів, заснованих на враженнях, шестирічна дитина повинна відбирати відповідні букви з каси букв. Така діяльність, за спостереженнями С. Френе, дає дітям більшу радість, ніж просте почуття задоволення. Складання слова з окремих букв полегшує запам'ятовування графічної структури найуживаніших слів. Педагогіка С. Френе передбачає співробітництво. І не лише вчителя й учнів, а й учнів один з одним — у класі, школі, з партнерами по листуванню, з батьками та іншими дорослими. Спонукання до учіння, знання спрямовуються не тільки від учителя («за вертикаллю — зверху»), як це властиво традиційній педагогіці, вони є наслідком і горизонтальної взаємодії (взаємодопомога дітей, підготовлені для своїх товаришів повідомлення, листування), і «за вертикаллю — знизу» (дитячі повідомлення, вста­новлені дітьми закони і правила, запропоновані ними різні форми роботи). Педагогічна система С. Френе принципово відмовляється від систематичного використання підручників, особливо у початковій школі, оскільки це, за твердженнями її прихильників, унеможливлює індивідуалізацію навчання, пригнічує органічні інтереси дитини, нав'язує сліпу віру в друковане слово.

Для систематичного набуття учнями нових знань Френе створив оригінальні навчальні посібники — особливі картки, кожна з яких містить або частину навчального матеріалу з певного предмета, або конкретне завдання (текст для граматичної вправи, арифметичну задачу, питання з історії, географії тощо). Нумеровані картки систе­матизовано у спеціалізованих картотеках за предметами або комплексними темами. Для занять кожна дитина з допомогою вчителя підбирає потрібні картки, використання яких дає змогу усвідомлено засвоювати навчальний матеріал в індивідуальному темпі, приділяючи більше уваги питанням, які особливо цікавлять. Зміст і послідовність навчальних карток систематично оновлюється з урахуванням нової інформації, а відповідно — нового оцінювання висновків. Участь у створенні цих своєрідних посібників беруть за дорученням учителя старші учні.

Педагогічна технологія С. Френе передбачає чітке планування навчального процесу. Вчитель відповідно до державної програми для початкової школи планує роботу на місяць. Цим планом кожна дитина з допомогою вчителя складає індивідуальний тижневий план, у якому відображає основні види своєї роботи. Це дає учням змогу краще розуміти навчальні завдання, самостійно розподіляти свій час і зусилля, розвиває почуття відповідальності. Індивідуальна робота має першочергове значення у формуванні особистості й у засвоєнні знань. На думку С. Френе, цей процес розгортається за логікою наукових пошуків, охоплюючи такі етапи:

1. Презентація і вираження. На цьому етапі головне, щоб дитина репрезентувала за допомогою слова або малюнка своє бачення певної теми.

2. Аналіз презентацій у групі або з дорослими, коментарі кожного учня з його особистим аналізом. Це дає змогу іншими очима побачити зроблене, розвиває ана­літичні навички.

3. Порівняння та аналогія. Як правило, вони відбуваються шляхом зіставлення з подібними ситуаціями, які раніше аналізувалися.

4. Комунікація в групі. Важливість її в тому, що кожний учень робить свій внесок у колективну побудову знання.

5. Синтез. Особливість його полягає в тому, що правила поведінки кожного учня група приймає на обмежений термін, вони змінюються залежно від матеріалу, що вивчається.

Щоп'ятниці у другій половині дня дитина підсумовує зроблене за тиждень («Підсумок мого тижня»), користуючись умовними позначками:

— зеленим кольором: я виконав індивідуальний план цілком;

— оранжевим: мені не вдалося цілком виконати свій план;

— червоним: мені не вдалося виконати свій план, і я потребую допомоги на наступному тижні.

Однією з найнегативніших рис традиційної шкільної практики С. Френе вважав недосконалу систему оцінювання, яка, за його переконаннями, не відтворює реального стану успішності, породжує показовість, нездорове суперництво, нещирість, егоїзм. Це зауважував і К. Ушинський: «У самолюбстві французька педагогіка знайшла найсильніший важіль і працює ним немилосердно. Задля цієї мети французи винайшли багато «геніальних» засобів: нагороджують своїх вихованців орденами, надають чини і друкують їх імена в газетах». Традиційною для французької школи була система так званої класифікації — встановлення рангу учня відповідно до навчальних успіхів («перший», «третій», «сьомий» та ін.). Змагання однолітків С. Френе вважав до­цільним у спорті, іграх і був принциповим противником використання їх у навчальній діяльності, вбачаючи у цьому причини комплексів неповноцінності, глибоких особистісних негараздів у житті людини. Гуманною місією шкільного навчання він проголосив культивування успіхів коленого учня, що є необхідним для само­ствердження особистості.

Педагогічна технологія С. Френе передбачає використання у навчанні методу проб і помилок («експериментального намацування»), оскільки знання не може передаватися у готовому вигляді «вчителем, який знає, учневі, який не знає». Набагато важливіше навчити дитину мислити, допомогти їй оволодіти методом пізнання, критичним ставленням до дійсності.

Основою навчання є властива всім дітям допитливість. А педагог повинен створювати проблемні ситуації, за яких учні відчувають потребу про щось дізнатися, чогось навчитися. На цьому ґрунтується природний метод навчання, згідно з яким діти пізнають основи географії, отримуючи листи від кореспондентів з усього світу, і, розповідаючи їм про свою країну, вчаться читати й писати на основі власних «вільних текстів». При цьому заняття в класі не є для них розвагою, оскільки, як стверджував С. Френе, «природним заняттям для дитини є не гра, а праця», але праця якомога більше мотивована. Навіть звичайна вправа стає набагато привабливішою, якщо очевидна її необхідність для наступної творчої роботи.

Пізнання під час занять у класах відбувається у процесі постійного висунення і перевірки гіпотез — природничо-наукових, лінгвістичних, математичних та ін. При цьому кожен має право помилятися, що є необхідним етапом на шляху пізнання. Головне, щоб кожна помилка була проаналізована, для чого дітям необхідно освоїти такі прийоми мислення, як порівняння, аналіз, синтез. За такого підходу дитина усвідомлює, що навчатися вона може самотужки, а вчитель лише допомагає їй у цьому. Вивчення середовища, на думку С. Френе, набуває смислу у процесі безпосереднього впливу дитини на нього, його перетворення. Таке вивчення швидко розширюється і збагачується завдяки її розповідям товаришам про найвизначніші події свого життя. Для цього діти можуть використовувати форму вільного викладу, шкільну газету, про яку знають і в сім'ї, листування між школами. Індивідуальному й колективному листуванню між школярами, а також з дітьми та дорослими, які живуть в інших регіонах Франції, інших країнах, належить особливо важлива роль у педагогіці С. Френе. Воно дає змогу ближче познайомитися з людиною, усвідомити її право бути собою, відрізнятися від інших, жити інакше. А щоб бути зрозумілим тим, із ким листуєшся, необхідно виявити певні зусилля. Бо навіть листування рідною мовою вимагає синтезу раніше засвоєних знань. Крім того, отримана у процесі листування інформація нерідко спонукає до вивчення нових галузей знань, а обмін думками — до нових пошуків, зародження, створення нових ідей, спроб їх перевірити. Орієнтуючись на забезпечення єдності розумового і морального виховання, С. Френе застерігав від хибного уявлення педагогів, що засвоєння дитиною значного обсягу знань зумовлює підвищення рівня їх моральності і громадянської самосвідомості, доводив, що науковий і моральний прогрес нерівноцінні за своїм значенням. На його думку, небезпеку для людства становить технократичне мислення, оскільки науково- технічний прогрес таїть у собі загрозу атомної катастрофи, екологічні кризи тощо. Значною мірою він живить авторитарну педагогіку, яка задля високих результатів нівелює волю й інтереси дитини. У моральному вихованні недопустимою є опора на словесні методи. Формальні розмови про мораль лише створюють хибне уявлення про легкість дотримання правил моральної поведінки, що завдає особистості неабиякої шкоди. Справжня моральність полягає не в сліпому підкоренні вимогам дорослого, а в добровільному виборі власного способу дій на основі усвідомлення обов'язку і честі. Для саморозвитку в дітей моральних вчинків необхідно, щоб діяльність школи була спрямована на виховання взаємодопомоги, гуманності, особистої гідності. Важлива роль у цьому належить самоуправлінню учнів, яке у педагогічній системі С. Френе реалізується у формі шкільного кооперативу — об'єднання дітей і дорослих задля спільного використання знарядь праці, спільного прийняття рішень і спільної відповідальності. У цій системі відносин педагог, зберігаючи авторитетність і впливовість, переставав бути одноосібним суддею, а брав участь у діяльності обраної таємним голосуванням ради, що діяла на засадах свободи слова, рівних прав, відкритого обговорення. Щосуботи у другій половині дня проводилося спільне засідання кооперативу. До нього організовували виставки кращих дитячих робіт за тиждень, виступи, наводили порядок у класній кімнаті.

Важливим елементом технології С. Френе є шкільна стінна газета, яку створюють упродовж тижня. Для цього щопонеділка у шкільному коридорі вивішують великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки: «Я критикую», «Я хвалю», «Я хотів би», «Я зробив». Поруч із аркушем прив'язують олівець, щоб будь-хто міг зробити запис, неодмінно підписавши його. У наукових працях С. Френе проаналізовано багато таких нотаток, що свідчать про гуманні взаємини між дітьми і педагогами, різноманітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогливість, небайдужість до подій у школі. Наприкінці тижня зміст газети обговорюється на зборах, а однією з найсуворіших санкцій колективу щодо порушників дисципліни вважається заборона на певний час робити записи у стінгазеті. ЯкщЩо учень часто згадується у рубриці «Я хвалю» і ці судження достатньо обґрунтовані, то його вчинки схвалюють оплесками зборів, що є найвищою нагородою. Отже, традиційна для звичайної школи модель ображеного («Я пожаліюся на тебе вчителеві») у школі С. Френе замінена зрілим демократичним попередженням («Я буду критикувати тебе у стінній газеті»), що сприймається не як помста чи погроза, а як громадянський вчинок. Педагогічна система С. Френе сукупно представлена у таких його працях, як «Нова французька школа», «Моральне й громадянське виховання», «Формування особистості дитини і підлітка», «Звернення до батьків» та ін. Стислий виклад усіх концептуальних положень його педагогічної технології, супроводжуваний текстами, у яких сформульовані певні світоглядні положення, з трьома принципово різними відповідями, містить праця «Педагогічні інваріанти» (лат. іпуагіап§ (іпуагіапііз) — незмінний). Педагог повинен обрати одну з них. Зіставлення дає підстави для висновків, якої системи педагогічних поглядів він дотримується: традиційної, інноваційної чи педагогічні позиції чітко не визначені. З цією метою С. Френе розробив своєрідний педагогічний код:

— зелений колір (для позначення методів і засобів, які узгоджуються зі сформульованими інваріантами і без сумніву можуть використовуватися педагогами, оскільки успішно апробовані у минулому);

— червоний колір (ним позначали методи й засоби, що суперечили інваріантам і яких слід якнайшвидше позбутися);

— жовтий колір (для позначення ефективних за певних обставин методів і засобів, які водночас потребують обережного використання педагогом, оскільки мають тимчасовий характер).

Наприклад: Майбутня демократизація суспільства готується демократією школи;

авторитарна школа не може сформувати майбутніх громадян демократичного суспільства.

1. Ви намагаєтесь утвердити демократію у школі (зелений колір).

2. Ваша школа залишається авторитарною (червоний колір).

3. Ви робите несміливі спроби демократизації, які не порушують навчально- виховного процесу (жовтий колір).

Педагогічний світогляд С. Френе характеризується яскравим гуманістичним спрямуванням. Визначальним чинником освітньої системи, теоретичною основою порівняння чинних освітніх систем він вважав філософію освіти. На думку автора технології «Школ