Міжнародні економічні зв я зки україни.

Міжнародна економічна інтеграція здійснюється різноманітними формами співробітництва різних країн у сфері виробничих, торго­вих, комерційних та інших напрямах.

Ці форми відповідають характеру традиційної спеціалізації, яка пов'язана Із досягнутими рівнями економічного розвитку та розміщен­ням окремих видів виробництва, природних багатств, а також спеціа­лізації, яка формується згідно з уявленнями про доцільні напрями кон­центрації трудових зусиль для виробників та країн у цілому.

Міжнародні економічні інтеграції — це високий рівень розвитку міжнародних відносин, за яких процес господарсько-політичного обладнання країн відбувається на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міждержавної торгівельно-економічної полі­тики.

Головними факторами, які сприяють і забезпечують динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції є:

^> економічний розвиток країн та регіонів в умовах нерівномір­ного розподілу природних умов та природних ресурсів;

^> закономірності розвитку науково-технічного процесу;

^ тенденції демографічних факторів розвитку;

^> необхідність розв 'язання глобальних проблем людства (енер­гетична, продовольча, економічна, екологічна, використання ресурсів світового океану, тощо);

^ розвиток транспортно-комунальних мереж.

Зони вільної торгівлі - найпростіші форми інтеграції. У таких зонах діє особливий пільговий торговельний режим для країн учас­ниць за рахунок відміни торгових обмежень, в першу чергу внутріш­нього мита. Держави-учасниці своїм рішенням закріплюють окремі митні території, визначають режим економічних відносин між со­бою та третіми країнами. Між країнами-учасницями зони вільної торгівлі зберігаються митні кордони і пости, які корггролюють по­ходження товарів, що перетинають їх державний кордон і не допус­кають перевезення тієї частини товарів, яка може завозитись із третіх країн. На Україні також діють вільні економічні зони, мова про які йшла в попередніх розділах книги.

т- Митний союз - це двох або кількох держав угода, якою вста­новлюється режим вільної торгівлі та передбачається усунення внутрішніх тарифів і встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таких митний союз передбачає єдність митної території, однаковий торговий режим у ставленні до третіх країн, включаючи загальні

Зони преференційної торгівлі Це зона з особливим пільго­вим торговельним режимом, коли дві або декілька країн знижують взаємні тарифи на імпортні товари, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. Вони здійснюють пільгове кредитуван­ня і страхування зовнішньоторговельних операцій, надають техніч­ну та фінансову допомогу.

і®* Спільний ринок - це більш складніша форма міждержавної інтеграційної взаємодії. Вона включає умови вільної торгівлі, мит­ного союзу та забезпечує вільне переміщення товарів, послуг, робо­чої сили, капіталу і формує спільний повноцінний ринковий простір (звідси і назва - «спільнийринок»). Такою формою інтеграції в світовій практиці вважається об'єднання західноєвропейських країн у Євро­пейський Союз (ЄС).

иг Валютний союз. Вважається однією з найскладніших форм інтеграції. Він передбачає проведення країнами єдиної валютно-фінансової політики: введення в обіг єдиної валюти, створення єди­ного емісійного центру - банку. На стадії еволюції до повного еконо­мічного, політичного і валютного союзу знаходиться Європейська Спілка.

т- Політичний союз. Це вищий ступінь регіональної інтеграції, який передбачає перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне І політичне утворення. Фактично - це виникнення найбільш нового багатонаціонального суб'єкта світогосподарських і міжнародних політичних відносин, який проводить свою політику і виступає від імені учасників цього союзу.

 

 

Сировиний фактор

У розвитку продуктивних сил фактори їх розміщення відіграють домінуючу роль. Вивчаючи територіальну організацію продуктивних сил ми стикаємось із многими факторами, які в значній мірі вплива­ють на сталий розвиток і розміщення різних галузей національного господарства.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю су купність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця дл окремих підприємств, їх груп і галузей. В залежності від наявни: факторів здійснюється вибір місця розміщення того чи іншого ви робництва, визначається його перспектива, можливість стабільної ро боти на розрахунковий період.

Перш чим розміщувати те чи інше виробництво здійснюється гай боке вивчення особливостей економіки кожної галузі зокрема і даєтьс: орієнтовна оцінка кожного із факторів, які можуть впливати ні стабільність дальнішої діяльності суб'єкта господарювання.

Оцінюючи фактори розміщення, одночасно аналізується структу ра затрат на виробництво, їх співвідношення в кожній галузі, так як і залежності від виду продукції міняються і витрати на одиницю про дукції. Одним з найбільш впливових факторів, особливо на матеріа ломісткі вироби, є природно-ресурсні. їх часто називають сировин ним фактором або фактором матеріаломісткості. Це виробництва, де затрати на сировину і матеріали становлять більше половини в со­бівартості одиниці продукції.

Ступінь матеріаломісткості визначається співвідношенням витраї на сировину до обсягу виробленої готової продукції. Величину мате­ріаломісткості виражають як у грошовому, так і в натуральному по­казниках. Найбільш практичним і точним є метод зіставлення нату­ральних величин, наприклад, ваги витраченої сировини і ваги отри­маної готової продукції.

На практиці виділяють галузі низької, середньої і високої матеріа­ломісткості. Деякі стадії комплексних галузей вирізняються високою матеріаломісткістю. Характерним прикладом є кольорова металур­гія, де обов'язково суміщені стадії виробництва і збагачення руди. Руди кольорових металів, як правило, полікомпонентні, тому їх пе­реробка передбачає складні технологічні цикли одержання різних металічних сполук. Адже навіть багаті мідні руди містять металу не більше 5 - 10 % і потребують обов'язкового збагачення в місцях ви­добутку.

). В електронному машинобудува**"¹' приладобудуванні, опти-ко-механічному машинобудуванні варті** сировини у багато разів менша за вартість готової продукції і з* ^вагою сировина не переви­щує готову продукцію (нафтопереробна, виробництво домашніх хо­лодильників, випічка хліба тощо). Оде#^к' ^^т зіставляються витра­чені грошові ресурси. Такі галузі в біл^^ості Розташовуються там, де є споживач даної продукції. Ці галузі *™оіь відповідного впли-ву інших факторів.

Сьогодні у світовій практиці безпері⁸¹¹⁰ ^^{e п}Р^оцес зниження матеріаломісткості виробництва, тому?^плив сировинного фактору поступово знижується.

69. Паливно-енергетичні Фа^ор сталого розвитку продукти*^{вних СИЛ-}

В структурі затрат на виробництво т^'¹"^{чи іншої} ПРОДУКЦІЇ палив­но-енергетичні витрати є дуже важливий Ф^актоР^ом стабільного роз­витку продуктивних сил, тим більше, щО ^шни являються критичним імпортом (власних паливно-енергегичй^ Р^есУР^{сів для п0Т}Р^еб Р°³' витку національного господарства не ві*^стачає-''

В технологічних процесах різних га^^зей виробництва спостері­гається різна питома вага паливно-енер*⁴™™ витрат на виготов­лення одиниці продукції. За ступенем ш^^оми* ^ШТраТ ™™^Ш * ^ЄНЄрГЙ виробництва поділяють на три групи га/^^зеи'

> високоенергомісткі, де частка у^глвно-енергетичних витрат складає 30-45% до загальних витрат н# готовлений одиниці про-дукції;

> середньоенергомісткі, в_Якихчаск^^палшн°-^енеР^{геттнихвит}-рот складає в межах 15-30%;

> неенергомісткг, де палшно-енерг^^{тичні вит}Р^ати складають менше 15%.

До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких ме­талів (алюміній, титан); електролітична виплавка міді, нікелю, маг­нію, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Ці галузі орієнтуються на регіони масового виробництва елек­троенергії. Вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в цент­рах з потужною тепловою енергією. Наприклад, виробництво тита­ну, алюмінію України зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя), ви­робництво магнію в м. Калуші (Івано-Франківська область). На ви­робництво 1 т. алюмінію витрачається 16 тис. квт-год., титану - 60 тис. квт-год., магнію - 20 тис. квг-год. електроенергії.

До поливномістких відносяться виробництва, що поглинають ба­гато тепла в процесі виготовлення продукції. До них можна віднес­ти: глиноземні заводи (на 1 т. глинозему витрати становлять 3 т. умов­ного палива), виплавка нікелю (на. 1 т. нікелю витрачається 5,0 т. умов­ного палива). Багато паливних ресурсів витрачається при виробництві цементу, скла, синтетичного каучуку, целюлози, стінових будівель­них магеріалів, на хлібопекарнях, содовому виробництві, тощо. Та­ким чином більшість видів паливомістких виробництв розміщують­ся поблизу паливних баз або в центрах споживачів продукції. Особ­ливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Основними регіонами теплової енергетики в Україні є Донбас, При­дніпров'я, Вінниця, Харків, на Заході України Івано-Франківськ. Саме тут працюють найбільші ТЕС, які споживають 5,0 і більше млн. тонн умовного палива на рік.

Сьогодні практично немає жодної галузі національної економіки де б не використовувалися паливно-енергетичні ресурси. І незалеж­но від обсягу їх використання як на виробничо-технологічні потре­би, так і для гоеподарсько-побутових потреб, головне завдання - ефек­тивне і економне їх використання. Необхідно вдосконалювати тех­нологію виробництва, знижувати витрати паливно-енергетичних ре­сурсів на випуск одиниці продукції.

 

Водний фактор

Будь-яке виробництво незалежно від галузі споживає ту чи іншу кількість прісної води, яка може використовуватись на технологічні, технічні потреби та споживання як пиггєва вода. Саме тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має важливе значення. Відсутність або обмеження водних ресурсів у регіоні може бути серйозною перепоною для розміщенні! галузей виробництва, які є водомісткими.

Основна маса води використовується у промисловому й сільсько­господарському виробництві, однак в різних галузях водоспоживан­ня є контрастним. Наприклад у сільськогосподарському виробництві водоспоживання великою мірою залежить від рівня зрошування в регіоні. У промисловому виробництві найбільш водомісткими є га­лузі чорної металургії, хімії органічного синтезу, первинна очистка текстильної сировини.

Найбільше води споживається при вирощуванні сільськогоспо­дарських культур на зрошувальних землях. Так наприклад, на вироб­ництво 1 т. рису витрачається 8 тис.м³ вода, бавовнику - 5 тис.м³ тощо. На Україні зрошувальні системи споруджені переважно в зоні недостатнього зволоження (степова частина і південні райони). Ос­новна маса води використовується з Дніпра і річок Дніпровського басейну. Однак водні ресурси України обмежені і раціональне їх ви­користання має винятково важливе значення для розвитку її еконо­міки.

Як відомо водні ресурси на території України розподілені нерівно­мірно. Це змушує вдаватись до перекидання вод і одного річкового басейну в інший, щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою споруджено ряд водних систем, зокрема канали: Дніпро - Кривий ріг, Дніпро - Донбас, Північно - Кримський. Діючими каналами пе­рерозподіляється значна кількість води для потреб як промисловості, так і для сільськогосподарського виробництва. Велику роль в забез­печенні водою відіграють споруджені водосховища в басейнах Дніпра

Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на ряді малих річок. Регулювання річкового стоку шляхом спорудження водосховищ за­безпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисло­вості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу. Обмеженість у водних ресурсах України вимагає шукати шляхи зниження водокористування на всіх напрямках: переходити в про­мисловості на замкнуте оборотне водопостачання, знижувати норми витрат води на виробництво одиниці продукції, продовжувати регу­лювання паводкових водостоків, особливо гірських річок.

 

71. Трудоресурсні фактори сталого розвитку продуктивних сил.

Трудоресурсний фактор залежить від чисельності працездатного населення як в країні, так і, зокрема, в кожному регіоні і він пов'яза­ний з демографічною ситуацією. Аналізуючи демографічний фактор як передумову розміщення і розвитку продуктивних сил, слід брати до уваги, що населення є не лиеііє виробником матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Населення у своїй сукупності формує і ринок праці, і споживчий ринок.

При дослідженні і аналізі трудоресурсного фактора необхідно вра­хувати в кожному регіоні структуру економічного розвитку продук­тивних сил, так як потреба в трудових ресурсах визначається кіль­кістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, числом працюючих, які потрібні на виробництво певної кількості продукції на одного працюючого.

Треба зазначити що в процесі розвитку науково-технічного про­гресу, який супроводжується зростанням науковомісткості та усклад­ненням виробництва, роль трудового фактора зростає. Однак індика­тором трудомісткості служить показник частки заробітної плати у со­бівартості виробленої продукції. Проте і сам розмір заробітної плати також залежить від багатьох обставин, які не завжди відбивають справжні витрати праці (цінова політика країни, різноманітні регіо­нальні доплати до зарплати тощо). На питому вагу заробітної плати у собівартості продукції також впливає вартість сировини, рівень ме­ханізації виробничих процесів і інше.

За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі прийнято по­діляти на три основні групи:

■=> високо трудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю виготовленої продукції при відносно малій вазі її кількості в розрахунку на одного робітника;

■=> середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції при відносно великій вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

■=!> нетрудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника.

До найбільш трудомістких галузей, що орієнтуються на місця зо­середження робочої сили відносять таю: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки); приладо­будування, оптико-механічне виробництво, автомобілебудування; верстатобудування, швейна, текстильна, взуттєва галузі промисло­вості. Ці галузі розміщуються у містах і населених пунктах з вільни­ми трудовими ресурсами.

Для використання трудових ресурсів жіночої статі в регіонах, де зосереджені підприємства важкої індустрії розміщуються підприєм­ства легкої, харчової галузей (текстильні комбінати, взуттєві фабри­ки, харчові комбінати, кондитерські фабрики і ін.). Це ми бачимо на прикладі великих промислових центрів (Донецьк, Запоріжжя, Лу­ганськ, Харків, Миколаїв тощо).

В сучасних умовах господарювання розвиваються галузі для яких необхідні висококваліфіковані спеціалісти і робітники. Це науко-вомісткі виробництва і, як правило, вони розміщаються в центрах науки та освіти.