Державна політика зайнятості працездатного населення

Трудові ресурси - це частина населення, що досягла працездат­ного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професій­но-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному 'госпо­дарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів. За основу трудоресурсного потенціал}' береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

+ допрацездатного віку (діти, юнаки, дівчата віком до 16років);

+ працездатного віку (чоловіки у віці до 59років, жінки у віці до 54 років включно);

+ після працездатного віку (пенсіонери).

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

•Ф" зайняті в суспільному виробництві (на державних та коопера­тивних підприємствах і в організаціях);

"Ф" зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

"Ф" зайняті на навчанні з відривом від виробництва

■=> Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою ство­рена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробля­ються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і тери­торіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових ро­бочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населен­ня. Г

Сучасними основними тенденціями українського ринку праці є такі:

^ збереження низького рівня попиту на робочу силу в усіх секто­рах економіки;

> перевищення пропозиції робочої сили над попитом до неї, особ­
ливо в виробничій сфері;

У поширення нерегламентованої (самостійної) зайнятості;

> невисока місткість ринку праці;

> значна питома вага офіційно зареєстрованих осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.

Запровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасного розроблення та реалізації заходів, спрямованих на посилення соціальних гарантій в сфері зайнятості населення працездатного віку. Актуальність цього завдання зростає, враховуючи, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чол. Зберігаються заборгованість із заробітної плати, недотри­мання працедавцями умов трудового договору, нестабільність зайня­тості значної частини населення. Незважаючи на всі економічні труд­ності, держава повинна посилити свій вплив на процеси, пов'язані з регулюванням руху робочої сили та забезпеченням зайнятості. Цьо­му має сприяти «Універсал національної єдності», де у п. 16 сказано: «становлення середнього класу через трансформацію політики до­ходів населення, розвиток підприємства та стимулювання створення нових робочих місць». Якраз через політику доходів населення в по­силенні розвитку підприємницької діяльності, підтриманні середнь­ого і малого бізнесу секторів економіки, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію, є можливість стабілізувати про­цес зайнятості, створюючи нові додаткові робочі місця.

 

 

48.Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структурата значення

У процесі становлення постіндустріального суспільства поряд з галузевою класифікацією народного господарства виділяють і дос­ліджують міжгалузеві комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикалі галузевої (надгалузевої) системи продуктивних сил регіо­ну. Вивчення міжгалузевих комплексів стало особливо актуальним після того, як у наукових дослідженнях перейшли до застосування системного підходу, а в практичній діяльності почали застосовувати метод міжгалузевих балансів. Вивченіяя конкретних міжгалузевих комплексів у межах окремих держав, економічних районів, адмініст­ративних областей набуває все більшої актуальності. Значний доро­бок у цей напрямок внесли вчені України.

У наукових працях вчених економіко-географів (А. Ващенко, О. Шаблій) міжгалузевий комплекс розглядається як система економіч­них взаємопов'язаних галузей виробничої і (або) невиробничої сфе­ри.

Процес формування міжгалузевих комплексів - це об'єктивна закономірність розвитку продуктивних сил. Прогресивне поглиб­лення суспільного і територіального поділу праці супроводжується відповідним посиленням інтеграційних тенденцій. Об'єктивно фор­муються порівняно відособлені групи галузей і виробництв з найбільш тісними економічними і виробничими зв'язками, які ве­ликою мірою взаємопов'язані та взаємозалежні у своєму розвитку. Таким чином, міжгалузевий комплекс - це сукупність видів діяль­ності, здійснюваних на певній території і об'єднаних у певну групу (підсистему) тісними виробничими, комерційними та іншими зв 'яз-ками. До них належать перш за все виробничі зв'язки, що виника­ють при поставках сировини, напівфабрикатів, готової продукції, а також при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств.

Наприк­лад, сільськогосподарське машинобудування є одночасно складовою частиною агропромислового комплексу і машинобудівного. Курорт­не господарство у приморських районах одночасно розглядають у складі морегосподарського та рекреаційного комплексів. Таке пере­криття може мати для аналізу господарства регіонів відповідну змісто­ву орієнтацію: чим більше перекривають один одного міжгалузеві комплекси регіону, тим більш взаємозв'язаним та комплексним є його господарство, і навпаки.

На основі наукових досліджень вирізняють типи міжгалузевих відносин за такими властивостями галузей:

Ч^. наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв 'язків;

Ц^ вирішення актуальних економічних проблем;

Міжгалузеві комплекси формуються також на основі кількох га­лузей, діяльність яких спрямована на розв'язання певної народно­господарської або регіональної проблеми. Таким міжгалузевим ком­плексом може бути продовольчий комплекс держави чи її окремих регіонів. Останній є часткою агропромислового комплексу, який охоп­лює такі основні ланки:

■=> виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження;

<=> виробництво засобів виробництва для всіх галузей продоволь­чого комплексу;

<=> харчову промисловість, яка переробляє сільськогосподарську си­ровину;

■=> рибне господарство;

ародногосподарські міжгалузеві комплекси формуються і функціон Н ують як міжгалузеві утворення в структурі всього народно­го господарства країни. Завдання таких комплексів полягає у розв'я­занні важливих загальнодержавних проблем: соціальної, екологічної, політичної або науково-технічної проблеми. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програми роз­витку паливно-енергетичного, агропромислового, продовольчого ком­плексів та ін.), їх ще називають програмними комплексами.

> Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підси­стеми інтегральних територіально-господарських комплексів і*.в ба­гатьох випадках, відповідних їм народногосподарських комплексів. Так, наприклад, лісопромисловий комплекс є одночасно елементом лісопереробного комплексу Карпатського регіону і підсистемою лісо­господарського комплексу України.

Серед територіальних міжгалузевих комплексів виділяють спе­ціалізовані та багатогалузеві. їх ще поділяють на регіональні'та ло­кальні.

У Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро-, мезо- і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макро-економічний район в межах України складає систему, у якій функці­онують ТВК декількох адміністративних областей, а область, зокре­ма, розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайо­ни. Крім комплексів у межах адміністративних областей виділяють ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

> Локальні міжгалузеві комплекси функціонують у межах внут-
ріобласних адміністративних районів, економічних вузлів та центрів.