Земельні ресурси та їх категорії

Об’єктом державного земельного кадастру є земельні ресурси країни, тобто всі землі в межах території України, включаючи острови та землі, зайняті водними об’єктами, які є власністю українського народу. При веденні державного земельного кадастру враховують адміністративно-територіальне розміщення земель, їх цільове призначення, господарське використання, якісний стан та оцінку. Згідно із Земельним кодексом України повноваженнями в галузі земельних відносин наділені Верховні Ради України й Автономної Республіки Крим, місцеві ради, Кабінет Міністрів України і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, центральні органи виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів, земель- них ресурсів та місцеві державні адміністрації. Для виконання своїх функцій їм необхідна інформація про класифікацію земель, правовий режим земельних ділянок, їх кількісну і якісну характе- ристику та оцінку.

Класифікація земель передбачає їх розподіл за найбільш характерними ознаками. За земельним законодавством України такою ознакою є цільове призначення земель, під яким розуміємо їх нормативне цільове використання, тобто встановлений у нормативному порядку правовий режим використання земель, або їх правовий статус, залежно від видів діяльності суб’єктів права власності на землю та права користування землею або суспільних інтересів. За цільовим призначенням землі України поділяються на дев’ять категорій:

землі сільськогосподарського призначення;

землі житлової та громадської забудови;

землі природно-заповідного фонду та іншого природоохо- ронного призначення;

землі оздоровчого призначення;

землі рекреаційного призначення;

землі історико-культурного призначення;

землі лісового фонду;

землі водного фонду;

землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення [10].

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель може відбуватись за рішен- ням названих органів про передачу земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призна- чення земель можуть призвести до таких наслідків: рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок фізичним і юридичним особам та угоди щодо земельних ділянок можуть бути визнані недійсними; може бути відмовлено у державній реєстрації земельних ділянок або визнано її недійсною. Фізичні та юридичні особи, винні у порушенні порядку встанов- лення та зміни цільового призначення земель, можуть бути притяг- нуті до відповідальності відповідно до закону. Серед земель України найбільшу площу – 40378,2 тис. га – займають землі сільськогосподарського призначення, які є найцін- нішим ресурсом держави і забезпечують найголовніші потреби суспільства. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі,

надані для виробництва сільськогосподарської продукції,

здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільсько-госпо- дарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господар- ськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

громадянам – для ведення особистого селянського госпо- дарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

сільсько-господарським підприємствам – для ведення товар-ного сільськогосподарського виробництва;

сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян – для ведення підсобного господарства.

Переважна більшість земель сільськогосподарського призна- чення перебуває у власності і користуванні громадян, яким земельні ділянки надаються для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, садівництва, городництва, сіно- косіння та випасання худоби,

.

. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд,

інших об’єктів загального користування.

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, та земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.

Надзвичайно важливим у галузі охорони природи та заповідної справи є Закон “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 рр.” У програмі пропонується змінити структуру земельних угідь

України за рахунок зменшення оброблюваних земель та відпо- відного збільшення відновлених природних ландшафтів, тобто перехід до збалансованого природокористування. Таким чином, площу природно-заповідного фонду планується збільшити до 10,4 % від площі всіх земель.

Землями оздоровчого призначення визначаються землі, які мають природні лікувальні властивості. Вони використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. На цих землях забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може вплинути на їх природні лікувальні властивості.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які

використовуються для організації відпочинку населення,

туризму та проведення спортивних заходів. Це земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично- оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших будинків стаціонарної рекреації. На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на їх природний стан. В Україні зосереджені значні оздоровчо-рекреаційні ресурси. Територія оздоровчо-рекреаційної мережі займає близько 7,7 млн. га, що становить 12,7% території України.

Землями історико-культурного призначення вважають землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї- заповідники, меморіальні парки, меморіальні кладовища, могили, пов’язані з історичними подіями, городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.