Перелік питань до заліку з дисципліни «Земельний кадастр»



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Перелік питань до заліку з дисципліни «Земельний кадастр»



Земельно-кадастрові роботи у капіталістичних країнах

З переходом до капіталістичного способу виробництва у більшості західноєвропейських держав земельний кадастр спрямовується проти пережитків середньовіччя, привілеїв дворянської землевласності, особливо в питаннях оподаткування. Капіталістичний спосіб виробництва потребує переходу до єдиної податкової системи шляхом встановлення прибутку з урахуванням цінності землі замість існуючих роздрібнених систем оподаткування з феодально-кріпосницькими пережитками. Оскільки земля була основним джерелом прибутку, уряди капіталістичних держав, щоб упорядкувати оподаткування, вели земельні кадастри, які являли собою докладний опис земельної власності і містили дані про розміри, місце розташування, конфігурацію земельної власності й окремих угідь, господарський стан, якість і дохідність земель, головним чином, для земельного оподаткування і розкладки інших платежів, а також для встановлення цін на землю з метою купівлі-продажу. Земельні кадастри, створені в різний час у капіталістичних державах, поділяються на три основні види: маєтків, угідь і окремих ділянок – парцел. Кадастр маєтків передбачає порівняльну оцінку цілих маєтків, кадастр угідь – оцінку ріллі, сінокосів, пасовищ й інших угідь, кадастр парцел – оцінку окремих ділянок у межах угідь кожної земельної власності. Порівняльну оцінку землі під час кадастру в маєтках проводили за даними ринкових цін на землю. В умовах приватної власності ринкові ціни на землю часто служили показником її якості.

Першим кадастром дохідності був міланський земельний кадастр, запроваджений у Північній Італії австрійським урядом у 1718-1732 pp. В основу міланського кадастру покладено точне визначення площ, класифікація земель за якістю ґрунту, визначення середньої врожайності, вартості валової продукції, розміру витрат на насіння та обробіток ґрунту і встановлення середнього чистого доходу. Об'єктивність оцінки земель перевіряли, порівнюючи чистий дохід з ринковими й орендними цінами на землю. У кадастрові книги заносили остаточні результати оцінки, які були основою для розподілу земельного податку.

Великий інтерес становить парцелярний кадастр Франції, запроваджений протягом 1808-1890 pp. у громадах всіх округів країни. Оцінним роботам передували виміри та складання парцелярного плану земель громади. Оцінку якості ґрунтів за парцелами проводили класифікатори, які здійснювали загальні обстеження території, встановлювали кількість класів земель для кожного виду угідь і відбирали типові парцели. Для визначення чистого доходу збирали дані за 15 років про врожайність культур і ринкові піни на сільськогосподарські продукти у даній місцевості. При цьому два найбільш врожайні і два найменш врожайні роки до уваги не брали. За принципом французького парцелярного кадастру складені кадастри у Бельгії. Голландії. Пруссії. Швейцарії та інших західноєвропейських країнах.

Основні відомості для складання земельних кадастрів одержували переважно від самих землевласників, що не забезпечувало об'єктивної оцінки земель. Роботи щодо складання земельного кадастру розтягувались на багато десятиріч, тому дані були малопридатними для практичного використання ще до завершення оцінки земель. Прусський земельний кадастр проведено у 1881- 1886 pp. Такі стислі строки його створення зумовлювало широке використання попередньо підготовлених картографічних і ґрунтових матеріалів. Прискоренню земельно-оціночних робіт сприяла також наявність раніше складеної бонітувальної шкали, в якій враховувались дані статистики, орендні й ринкові ціни на землю та на продукти сільського господарства за останні 14 років, витрати на виконання польових робіт, урожайність сільськогосподарських культур.

Заслуговує на увагу "постійний кадастр" Австрії, запроваджений законом австрійського уряду в 1817 р. Таку назву земельний кадастр одержав тому, що передбачалось встановити тверду оцінку землі, яка практично не повинна була змінюватися. Однак ця постійність була недовговічною і вже у другій половині XIX ст. матеріали кадастру застаріли настільки, що виникла необхідність їх оновлення.

Земельно-кадастрові мензульні зйомки в масштабі 1:2880 базувались на загальнодержавній мережі тріангуляції IV класу, яка мала 60 пунктів на одну квадратну австрійську милю (57,5 км кв). Розмір знімальної секції встановлювали 25x20 дюймів (65,85x52,68 см), що у масштабі 1:2880 відповідає 1000x800 саженів (1896,48x1517,19 м) на місцевості. Площа такої секції дорівнювала 500 австрійським моргам (287,73 га). Зйомки міст, де землі цінувалися значно вище, виконували у масштабі 1:1440. Площі парцел обчислювали переважно за даними польових вимірювань з точністю до 0,0001 га.

Оцінку земель у складі австрійського земельного кадастру проводили за чистим доходом, беручи до уваги природні особливості території, зокрема фізичні та хімічні властивості грунту, рельєф, водний режим і кліматичні умови місцевості. Для одержання цих даних робили грунтові обстеження, у процесі яких визначали глибину гумусового горизонту, механічний склад, структуру, вологість та інші властивості грунту. За наведеними властивостями відбирали типові парцели, на основі яких знаходили чистий дохід.

Юридичну земельну реєстрацію здійснювали нотаріальні контори у реєстрі землевласників. Землевласників реєстрували за алфавітом або за місцем проживання з переліком належних їм парцел. Щодо кожної парцели перелічували ті ж дані, що і в реєстрі парцел. Крім реєстру землевласників, нотаріальні контори вели реєстр іпотек і стягнень, у якому реєстрували за речовою системою, тобто всю заборгованість закріплювати за земельною ділянкою. При переході земельної ділянки у власність нового власника разом із землею переходила і вся заборгованість. Нотаріальні контори видавали землевласнику документ, що засвідчував його право на землю.

Купівля-продаж землі, дарування, поділ між членами двору, здача в оренду та інші операції оформлялися нотаріальними конторами внесенням відповідного запису в реєстр землевласників, у реєстр іпотек і стягнень, а також у документи землевласників. Про всі зміни правового стану земель нотаріальні контори повідомляли кадастрові установи, які заносили ці зміни в план і реєстр парцел. Кадастрові установи у свою чергу повідомляли нотаріальним конторам про зміни господарського стану земель внаслідок трансформації угідь, змін класу і розміру доходу, що отримується, і т. д.

Найстаріший кадастровий документ, який дійшов до нас, – опис земель періоду монголо- татарського ярма. Перший перепис київських земель проведено у 1245 році. Суздальські і рязанські землі описані у 1257 році, муромські і новгородські – у 1259 році. У 1273 році здійснено повсюдний перепис підкорених земель.

Найповніший опис земельних володінь у Великому князівстві Московському відноситься до періоду ліквідації феодальної роздрібненості та виникнення централізованої держави. Опис містив дані про кількість земель у володіннях та оцінку цих земель внаслідок зведення їх до певних умовних одиниць. Основною одиницею оподаткування вважалася соха, тому система перепису земель називалась сошним письмом.

Обгрунтуйте мету проведення кадастрового зонування?

Кадастрове зонування передбачає встановлення:

 місця розташування обмежень щодо використання земель;

 меж кадастрових зон та кварталів;

 меж оцінюваних районів та зон;

 кадастрових номерів (території адміністративно-тери-торіальної одиниці) [10].

Дайте характеристику передумов та підстав для проведення кадастрової зйомки?

Дайте поняття нормативної грошової оцінки земель.

Перелік питань до заліку з дисципліни «Земельний кадастр»

1. Дайте визначення поняття та охарактеризуйте функції державного земельного кадастру.

2. Охарактеризуйте історичний розвиток земельно-кадастрових робіт на території України.

3. Опишіть відмінності проведення земельно-кадастрових робіт у капіталістичних країнах.

4. Вкажіть місце земельного кадастру у складі кадастру природних ресурсів .

5. Охарактеризуйте роль земельного кадастру у регулюванні земельних відносин та реалізації земельної реформи в Україні.

6. Охарактеризуйте зміст і призначення державного земельного кадастру.

7. Опишіть види і принципи державного земельного кадастру.

8. Дайте визначення методологічним основам державного земельного кадастру.

9. Опишіть порядок ведення і сучасний стан державного земельного кадастру.

10. Дайте характеристику земельним ресурсам та їх категоріям.

11. Охарактеризуйте земельну ділянку, як основну земельно-кадастрову одиницю.

12. Дайте характеристику угіддям як елементу земельного кадастру та опишіть їх класифікацію.

13. Дайте характеристику земельному фонду України у складі світових земельних ресурсів та сучасному стану його використання.

14. Вкажіть особливості земельно-кадастровим даних, методів їх одержання, аналізу і систематизації.

15. Охарактеризуйте зйомки та обстеження території при земельному кадастрі, їх зміст і порядок ведення.

16. Дайте характеристику статистичним методам одержання, обробки й аналізу даних земельного кадастру.

17. Вкажіть особливості текстових і планово-картографічних матеріалів державного земельного кадастру.

18. Обґрунтуйте необхідність створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

19. Охарактеризуйте завдання і зміст програми створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

20. Опишіть правове та організаційне забезпечення створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

21. Опишіть інформаційне забезпечення створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

22. Опишіть програму і порядок ведення автоматизованої системи державного земельного кадастру.

23. Обгрунтуйте мету проведення кадастрового зонування?

24. Дайте визначення обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку.

25. Опишіть випадки, коли право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором?

26. Опишіть комплекс робіт, передбачений кадастровими зйомками?

27. Дайте характеристику передумов та підстав для проведення кадастрової зйомки?

28. Розкрийте зміст робіт з кадастрових зйомок на підготовчому етапі.

29. Розкрийте зміст кадастрових зйомок на виробничому етапі.

30. Охарактеризуйте загальні положення бонітування ґрунтів і оцінки земель.

31. Опишіть природно-сільськогосподарське районування території України.

32. Дайте характеристику поняття бонітування ґрунтів .

33. Дайте визначення діагностичним ознакам бонітування ґрунтів.

34. Охарактеризуйте процедуру складання шкал бонітування ґрунтів.

35. Розкрийте загальні положення економічної оцінки земель.

36. Дайте характеристику показникам економічної оцінки земель.

37. Дайте визначення показників економічної оцінки земель.

38. Охарактеризуйте процедуру складання шкал економічної оцінки земель.

39. Дайте поняття нормативної грошової оцінки земель.

40. Охарактеризуйте особливості грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

41. Охарактеризуйте особливості грошової оцінки земель населених пунктів.

42. Охарактеризуйте особливості грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення.

43. Дайте визначення індексації грошової оцінки земель.

44. Розкрийте зміст та порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок.

45. Охарактеризуйте загальні положення проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок.

46. Вкажіть принципи експертної оцінки земельних ділянок.

47. Охарактеризуйте методичні підходи до експертної оцінки земельних ділянок.

48. Вкажіть порядок узгодження та інтерпретації результатів зі складання звіту по експертній грошовій оцінці.

49. Охарактеризуйте значення державної реєстрації земельних ділянок у сучасних умовах.

50. Дайте визначення сутності реєстрації земельних ділянок.

51. Охарактеризуйте об’єкти та суб’єкти при реєстрації земельних ділянок.

52. Дайте характеристику Державному реєстру земель.

53. Розкрийте зміст та порядок формування кадастрової справи.

54. Опишіть особливості земельного кадастру у країнах Америки.

55. Опишіть особливості земельного кадастру у країнах Європи.

56. Опишіть особливості земельного кадастру у Росії.

57. Опишіть особливості земельного кадастру у країнах Азії й Африки.

1. Загальні відомості про державний земельний кадастрВедення земельного кадастру зумовлене об’єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об’єкт оподаткування. Слово “кадастр” походить від латинських слів “caput”, що означає “податковий предмет” та “capetastrum” – “опис податкових предметів”. Спочатку під кадастром розумілася книга, в якій вказувалися відомості про предмет оподаткування. З виникненням і розвитком держави земля стала основним джерелом державних доходів і у зв’язку з цим об’єктом оподаткування. Внаслідок цього на певних етапах розвитку суспільства з’явилася необхідність у точному обліку земель, а відтак і їх оцінці як об’єкта господарювання й оподаткування. Так, ще у Стародавньому Єгипті (4 тисячі років тому) удобрені розливами ріки Ніл землі обліковувалися у кількісному і якісному аспектах з метою вилучення п’ятої частини доходів і встановлення права власності на землю. Такі дії з обліку та оцінки земель проводилися двічі на рік таксаторами – чиновниками фараона. В Аравійській пустелі, у Теллосі були знайдені халдейські таблиці з першими планами території й описом міста Данги, які належали до 4000 року до нашої ери. Найстаріша кадастрова карта, яка дійшла до нас, зберігається в Туреччині у Стамбульському музеї. Це глиняна табличка із зображенням районів, які підлягали оподаткуванню. Цей документ належить приблизно до 2200 року до нашої ери. Цікавим кадастровим документом, створеним у далекому минулому ацтеками, є карта долини озера Шогимілко (місячне), виготовлена на великому листі стародавнього “паперу”, яким була кора дерева. На цій карті показана мережа осушувальних каналів, доріг, близько 400 будинків із зображенням господаря та ієрогліфом його імені, ділянка землі, осушеної дренажем і придатної для вирощування сільськогосподарських рослин. Відомості про поземельні кадастри знаходять також у Старо- давньому Китаї, Месопотамії, Стародавній Греції і Римі, де вони успішно велися.

З розвитком суспільства змінювалися форми оподаткування населення, а тому вносилися певні зміни у земельний кадастр, у результаті чого розрізняють такі три основні його види:

 за маєтками (господарствами);

 за угіддями;

 за окремими ділянками (парцелами).

Кадастр за маєтками (господарствами) давав порівняльну оцінку окремих маєтків (господарств), за угіддями – відповідно оцінку окремих видів земельних угідь, а кадастр за парцелами (парцелярний кадастр) – оцінку окремих земельних ділянок. Порівняльна оцінка землі у кадастрі проводилася за даними ринкових цін на землю або за чистим доходом. В умовах приватної власності ринкові ціни на землю часто служили показником її якості. Малося на увазі, що ціна землі відображає її дійсну дохідність. Тому земельний кадастр, який проводився на основі ринкових цін на землю, дістав назву реального кадастру. У реальному земельному кадастрі оцінка земель проводилася в цілому щодо маєтку або садиби. При цьому не вимагався детальний обмір земель, поділ на угіддя та бонітування ґрунтів. Виходячи з того, що оцінка земель проводилась залежно від існуючих цін продажу на землю, то результати реальних кадастрів виявлялися не завжди точними і тому цей вид земельного кадастру не знайшов значного поширення. Більшість земельних кадастрів базувалася на відмінностях дохідності від землі за середнім чистим доходом, який визначався як середня різниця між нормальним валовим доходом і затратами виробництва, взятими за декілька останніх років. Роки з різкими відхиленнями кліматичних умов до розрахунків не бралися. При визначенні чистого доходу виходили із середньої нормальної дохідності, яку можна одержувати на землях даного району при однакових середніх умовах ведення господарства і середньому рівні землеробської техніки. У літературі цей вид земельного кадастру називають парцелярним, оскільки він проводився за чистим доходом з окремих ділянок (парцел). Найбільше поширення і розвиток мали земельні кадастри в країнах Західної Європи у XVII – XIX ст. Батьківщиною класичного земельного кадастру вважається Північна Італія, де одержав розвиток так званий міланський земельний кадастр, створення якого відносять до 1718 – 1732 рр. В його основу було покладено точне визначення площ і розміру чистого доходу. Зміст цього кадастру полягав у наступному:

 в общинах складали плани із зображенням кожної земельної

ділянки (парцели);

 землю розподіляли за якістю ґрунтів на три або чотири класи (добру, середню, погану і непридатну);

 визначали розмір середнього врожаю з кожної ділянки;

 визначали валову продукцію і переводили у грошовий вираз (за цінами для кожної місцевості);

 з вартості валової продукції вираховували витрати на насіння, обробіток ґрунту та інші затрати, щоб отримати чис-тий дохід.

Всі ці дані вносили в кадастрові книги, на підставі яких цен-тральним податковим управлінням розподілявся поземельний податок на провінції, райони і платників. Приблизно в той самий час проводилися роботи із земельного кадастру в Австрії, який спочатку отримав назву терезанського (1713 – 1747 рр.) земельного кадастру, а потім йосифіканської (1785 – 1788 рр.) і францисканської (1819 – 1820рр.) метрик. Цін-ність австрійських земельних кадастрів полягала у детальному переписі й оцінці земель за общинами і всередині общин за земельними ділянками. Не вимірювалися тільки скелі, неприступні гори, громадські й польові дороги. У результаті обміру складався протокол земельних вимірів, в якому вся земля перераховувалась по полях з вказанням номера ділянки, розмірів у сажнях, площі і дохідності від чотирьох основних сільськогосподарських культур. У Франції земельний кадастр базувався на принципах міланського земельного кадастру. Однак розподіл податків проводився диференційовано, тільки в общинах. У подальшому стало необхідним проведення зйомок земель не тільки за общинами, а й всередині них. Тому згідно із законом 1807 р. приступили до проведення парцелярного земельного кадастру, яким перед- бачалася робота не тільки щодо розмежування общин, але й зйомок парцел. Після парцельних зйомок проводили кадастрову експертизу (оцінку) земель. Спочатку землі класифікували, причому число класів у кожному угідді не перевищувало п’яти. Після цього визначали середній чистий (податковий) дохід з одиниці площі кожного класу угіддя. Для визначення чистого доходу збирали дані за 15 років про урожайність всіх сільськогосподарських культур і ринкові ціни у кожній оцінюваній місцевості. При цьому два найбільш урожайні і два найменш урожайні роки у розрахунках не враховувалися. Позитивно оцінюючи матеріали австрійського і французького земельних кадастрів, слід зазначити, що дії з оцінки земель були досить складними, оскільки оцінка земель проводилася за спеці- альними тарифами для кожної общини, а іноді й для кожного маєтку.

2. Історичний розвиток земельно-кадастрових робіт на території УкраїниЗемельно-кадастрові роботи мають давню історію, пов’язану з пануванням на території України Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Румунії і Чехословаччини. У Російській імперії, до складу якої входила Україна, земельно- оціночні роботи проводилися з метою оподаткування. Початок цих робіт відноситься до писцевих описів земель, тобто до часів царювання Івана Грозного. Зі скасуванням кріпосного права, з розвитком капіталізму по- чалися масові переділи земель, купівля-продаж, оренда, внаслідок чого виникла необхідність нових методик оцінки земель. Таку методику запропонував російський вчений ґрунтознавець В. В. Докучаєв . Його науковий напрям включав два методи: природно- історичний і статистико-економічний. Суть першого полягає в класифікації ґрунтів та їх оцінці за природними властивостями, для чого проводились масові обстеження і лабораторні аналізи. Було виділено 8 типів ґрунтів. Для їх оцінки складена 100-бальна шкала бонітування ґрунтів Нижегородської губернії. Докучаєв оцінював ґрунти не тільки як природно-історичне тіло, але й як засіб виробництва, тому й запропонував другий метод проведення оцінки земель – статистико-економічний. Суть його в тому, що на всіх визначених ґрунтах визначався чистий дохід від використання землі. Порівняння даних бонітування ґрунтів з їх економічною оцінкою дозволяло визначати дохідність землі.

Поряд з методом Докучаєва в кінці ХІХ століття засто- совувалися й інші методи (за зовнішніми ознаками), наприклад вегетаційний, коли ґрунти досліджувались у спеціальних посу- динах. Але, незважаючи на недоліки, докучаєвський метод враховував якість ґрунтів найбільш точно. У Галичині проводились австро-угорський, польський і чеський кадастри. Найбільш досконалим був австро-угорський. Становлення земельного кадастру за часів радянської влади. Сучасному земельному кадастру в Україні певною мірою властивий такий зміст і порядок його ведення, який сформувався за час його розвитку в епоху радянської влади. В цей період земельно-кадастрові дії зводились лише до реєстрації земле- користувань та обліку закріплених за ними земель. При цьому реєстрація землекористувань не мала суттєвого юридичного, правового значення, оскільки була цілком відсутня приватна власність на землю громадян, яким наділи у вигляді присадибних земель надавалися лише у вторинне користування, залежно від їх участі в господарській діяльності колгоспів, радгоспів. Пока- ранням селян за недостатню участь у колективному господа- рюванні був метод “відрізування”, тобто зменшення присадибних земельних ділянок, яким щорічно брутально користувалася колгоспно-радгоспна номенклатура. Більше практичне значення і застосування мали дані обліку кількості земель за видам угідь, оскільки планування сільсько- господарського виробництва велося за погектарним принципом, тобто в розрахунку на наявну у користуванні площу сільсько- господарських угідь, особливо ріллі. Однак уже на початку 50-х років ХХ ст. почало виявлятися незадоволення такою практикою планування сільськогосподарського виробництва з боку керів- ників господарств, які були розміщені на гірших землях і не могли щорічно виконувати щораз вищі планові показники. У зв’язку з цим у 60-х роках перед земельним кадастром постало завдання доповнити дані обліку кількості земель відомостями про їх якість. Тому на підставі проведених у 1960 – 1961 роках ґрунтових, агрохімічних, меліоративних і геоботанічних обстежень було дано характеристику сільськогосподарських угідь за генетичним типом ґрунту, забезпеченістю поживними речовинами, кислот- ністю, еродованістю, засоленістю, солонцюватістю та іншими природними чинниками, які впливають на родючість. До проведення суцільного обстеження ґрунтів були залучені ґрунтознавці, землевпорядники, агролісомеліоратори земле- впорядних експедицій, Міністерства сільського господарства, фахівці спеціалізованих експедицій науково-дослідних і навчаль- них закладів, що за короткий час дало змогу одержати необхідну інформацію про природний стан сільськогосподарських угідь. Особливо належить відзначити вагомий внесок у цю справу вчених Українського науково-дослідного інституту агрохімії і ґрунтознавства ім. О. Н. Соколовського, фахівців інституту “Укрземпроект”, зусиллями яких були складені ґрунтові нариси всіх областей та ґрунтова карта України. Однак велике розмаїття одержаних даних про природні властивості ґрунтів не давало ще відповіді на практичне питання – наскільки ті чи інші ґрунти кращі чи гірші від інших? Тому відразу ж виникла необхідність визначення порівняльної цінності ґрунтів за одержаними природними властивостями, тобто за природною родючістю. Одночасно з цим постало завдання проведення такої оцінки і за економічною родючістю. Так вперше в 1968 році законодавчо було започатковано введення державного земельного кадастру, до складу якого включалися дані про реєстрацію землекористувань, облік кількості та якості земель, бонітування ґрунтів і економічну оцінку земель. Важливе значення для проведення бонітування ґрунтів і еконо- мічної оцінки земель мали затверджені в 1974 році методичні розробки земельного кадастру в Українській РСР [24], згідно з якими бонітування ґрунтів та економічна оцінка земель розгля- даються як єдиний земельно-оціночний процес. Слід підкреслити, що відповідно до цих методичних розробок передбачається прове- дення загальної і часткових економічних оцінок земель за трьома показниками, а саме: вартість валової продукції або урожайність культур, окупність затрат і диференціальний дохід. Ці показники характеризують відповідно продуктивність земель, ефективність їх використання і дохідність (прибутковість) земель.

Науково-методичні положення української методики оцінки земель були покладені в основу загальносоюзної методики [29], затвердженої в 1976 році, а в 1980 році на їх підставі вперше були проведені суцільні земельно-оціночні роботи на всій території колишнього Радянського Союзу, в тому числі і в Україні. Таким чином, на кінець 80-х років ХХ ст. земельний кадастр в

Україні сформувався у цілісну систему даних, які містять відо- мості про реєстрацію земель і прав на них, облік кількості та якості земель, бонітування ґрунтів і економічну оцінку земель. Слід підкреслити той факт, що у дореформений період, у 1988 році, були проведені повторні суцільні роботи з економічної оцінки земель, дані якої нині прийняті за основу визначення показників грошової оцінки земель в Україні. Конкретно для цього беруться дані економічної оцінки земель за показниками диференціального доходу, який створюється при вирощуванні зернових культур. Одержану сукупність даних земельного кадастру малося на меті залучити до методики планування закупівель сільсько- господарської продукції виходячи з нормативів, які враховують економічну оцінку землі, забезпеченість трудовими ресурсами, виробничими фондами та іншими ресурсами. Суть цього методу полягала у переведенні всіх ресурсів у зручний для порівняння грошовий вираз та розрахунку нормативу закупок спочатку на 1000 крб. ресурсного потенціалу з наступним розподілом їх за видами продукції в натуральному виразі. Однак ці роботи не були доведені до практичного застосування в планово-економічних розрахунках у зв’язку із земельними перетвореннями, розпочатими у 1990 році. У 1980 – 1988 рр. вченими кафедри земельного кадастру Львів- ського сільськогосподарського інституту (нині Львівський дер- жавний аграрний університет) були розроблені методичні рекомен- дації і складені для впровадження у виробництво проекти органі- зації використання земель, які базувалися на матеріалах екологіч- ної придатності земель для вирощування сільсько-господарських культур [3]. Такий напрямок застосування даних земельного кадастру в сільському господарстві, з одного боку, забезпечує підвищення економічної ефективності використання земель, а з другого – їх ефективну охорону від деградації ґрунтів.

Вказані напрямки застосування даних обстеження земель при організації їх використання й охорони необхідно вважати пріори- тетними у найближчий час після стабілізації землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств у ході проведення земельної реформи.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.227.117 (0.052 с.)