Розділ 1. Психофізіологічні особливості юнаків

ЗМІСТ

Вступні зауваження…………………………………………………………...4

Розділ 1. Психофізіологічні особливості юнаків……………….…5

Розділ 2. Особливості діагностування юнаків…………………....13

Практикум……………………………………………………….…14

Список використаних джерел………………….………………...101

 

 

Вступні зауваження

Даний методичний посібник рекомендований для студентів вищих навчальних закладів для закріплення та повторення вивченого матеріалу.

Також рекомендовано для психодіагностики юнаків. Адже юнацький вік це важкий період переходу особи від підліткового періоду до дорослого самостійного життя. Цей період характеризується великим емоційним навантаженням, соціальними та фізіологічними змінами

Хронологічні межі юнацтва визначаються в психології по-різному. Межа між підлітковим й юнацьким віком досить умовна, і в одних схемах періодизації (переважно в західній психології) вік від 14 до 17 років розглядають як завершення підліткового віку, а в інших — відносять до юності.

Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично й соціально обумовлена й індивідуально мінлива.

 

Розділ 1. Психофізіологічні особливості юнаків

Юність як психологічний вік

Протягом історії людства процес дорослішання подовжується в міру зростання вимог (професійних, правових, моральних і т.д.), висунутих до члена соціуму, і з урахуванням можливостей суспільства нести додаткові витрати на тривале утримання і навчання підростаючого покоління. Юнацький вік виділився історично недавно, а універсальним феноменом, що охоплює й хлопчиків, і дівчаток, всі прошарки суспільства, став тільки з кінця XIX в., з розвитком індустріалізації й урбанізації. Період юності становить частину розгорнутого перехідного етапу від дитинства до дорослості, точніше, від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Однак юність — відносно самостійний період життя, що має власну цінність.

Хронологічні межі юнацтва визначаються в психології по-різному. Межа між підлітковим й юнацьким віком досить умовна, і в одних схемах періодизації (переважно в західній психології) вік від 14 до 17 років розглядають як завершення підліткового віку, а в інших — відносять до юності.

Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично й соціально обумовлена й індивідуально мінлива. Чому так важко визначити момент перетинання межі дорослості?

Сам термін «дорослість» багатозначний. Біологічна дорослість визначається досягненням статевої зрілості, здатністю до дітонародження; соціальна — економічною незалежністю, прийняттям ролей дорослої людини, поняття психологічної дорослості зв'язують зі зрілою особистісною ідентичністю. Критерієм досягнення дорослості (дорослішання) у людському суспільстві стає оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці.

Трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових поглядів авторів того чи іншого підходу.

Біогенетичні теорії вважають, що саме біологічні процеси росту детермінують всі інші сторони розвитку, і розглядають юність насамперед як етап розвитку організму, що характеризується потужним ростом різних здатностей і функцій та досягненнями найвищого рівня.

Психоаналітичні теорії (3. Фрейд, А. Фрейд) бачать в юності певний етап психосексуального розвитку, коли приплив інстинктивної енергії лібідо повинен бути компенсований захисними механізмами Я. Боротьба тенденцій з боку Воно і Я проявляється в зростаючому занепокоєнні й збільшенні конфліктних ситуацій, які поступово, у міру встановлення нової гармонії Я і Воно, переборюються.

В протилежність психоаналізу, Е. Шпрангер вважав, що в юності відбувається вростання індивіда в культуру, «в об'єктивний і нормативний дух даної епохи».

У психосоціальні теорії Е. Еріксона в період підліткового віку і юності повинне бути вирішене центральне завдання досягнення ідентичності, створення несуперечливого образу самого себе в умовах множинності виборів (ролей, партнерів, груп спілкування і т.д.).

Соціологічні теорії юності розглядають її насамперед як певний етап соціалізації, як перехід від залежного дитинства до самостійної й відповідальної діяльності дорослого при вирішальній детермінації з боку суспільства.

Психологічні теорії надають найважливішого значення суб'єктивній стороні, характерним рисам внутрішнього світу й самосвідомості індивіда, що розвивається, його внеску як активного творця власного дорослішання. Розмаїтість індивідуальних варіантів переходу до дорослості привело до того, що в останні десятиліття дослідники все частіше використовують поняття завдання розвитку. У першу чергу вони були сформульовані в сфері юнацької психології. Вирішення вікових завдань визначається як поява здатності людини вирішувати ті або інші проблеми.

Так, Р. Хавігхерст у період дорослішання виділив такі вікові завдання:

— прийняття власної зовнішності, усвідомлення особливостей свого тіла й формування вмінь ефективно його використати (у праці, спорті й т.д.);

— засвоєння чоловічої або жіночої ролі (складання індивідуальної структури свого тендерного поводження, свого «образу» тендерної ролі, внутрішньої позиції чоловіка або жінки; наприклад, для дівчини це може бути образ «ніжної пані», «своєї в дошку» дівчиська або «фатальної красуні»);

— встановлення нових і більш зрілих стосунків з однолітками обох статей;

— завоювання емоційної незалежності від батьків й інших дорослих;

— підготовка до професійної кар'єри, навчання націлене на отримання професії (у вузі або безпосередньо на робочому місці, і навіть ще в школі — при диференційованому відношенні до різних навчальних предметів, при відвідуванні підготовчих курсів);

— підготовка до шлюбу й сімейного життя, надбання знань і соціальної готовності прийняти на себе відповідальність, пов'язану з партнерством і сім'єю;

— формування соціально відповідального поводження, цивільної активності (у тому числі політичної, ідеологічної, екологічної й т.д.);

— побудова внутрішньої системи цінностей й етичної свідомості як керівництва для поводження.

Завдання розвитку включають орієнтування й визначення свого місця в дорослому світі, прийняття й освоєння соціальних ролей, вирішення рольових конфліктів, подальше вдосконалювання стратегій подолання труднощів. Деякі із цих завдань більшою мірою характерні для першого періоду дорослішання, для підліткового віку, інші — саме для юності.

 

Соціальна ситуація розвитку

У юнацькому віці відбуваються істотні морфо функціональні зміни, завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Життєдіяльність в юнацькості ускладнюється: розширюється діапазон соціальних ролей й інтересів, з'являється усе більше дорослих ролей з відповідною їм мірою самостійності й відповідальності. На цей вік доводиться багато критичних соціальних подій: отримання паспорту, настання кримінальної відповідальності, можливість реалізації активного виборчого права, можливість одружитися. Багато молодих людей у цьому віці вже починають трудову діяльність, завдання вибору професії й подальшого життєвого шляху встає перед кожним. У юнацькому віці у великому ступені затверджується самостійність особистості.

Але поряд з елементами дорослого статусу юнак все-таки зберігає певну ступінь залежності, що йде з дитинства: це й матеріальна залежність, і інерція батьківських установок, пов'язаних з керівництвом і підпорядкуванням. Неоднозначність положення юнацтва в сім'ї й суспільстві й різний рівень вимог до нього зближає цей період з підлітковим і знаходить висвітлення у своєрідності психіки.

Коли здійснюється перехід від підліткового до раннього юнацького віку? Психологічний критерій «входження» у юність пов'язаний з різкою зміною внутрішньої позиції, зі зміною відносини до майбутнього. Якщо підліток, за словами Л. І. Божович, дивиться на майбутнє з позиції сьогодення, то юнак (старший школяр) дивиться на сьогодення з позиції майбутнього. В юнацькому віці відбувається розширення тимчасового обрію — майбутнє стає головним виміром. Змінюється основна спрямованість особистості, що тепер може бути позначена як спрямованість у майбутнє, визначення подальшого життєвого шляху, вибір професії. Спрямованість у майбутнє, побудова життєвих планів і перспектив — «афективний центр» життя юнака.

Початок цього процесу відноситься до підліткового віку, коли підліток замислюється про майбутнє, намагається його передбачити, створює образи (малює картини) майбутнього, не замислюючись при цьому про засоби його досягнення. Суспільство, у свою чергу, ставить перед юнацтвом зовсім конкретне й життєво важливе завдання професійного самовизначення, і в такий спосіб створюється характерна соціальна ситуація розвитку. В 9-му класі середньої школи й ще раз в 11 -му класі школяр неминуче потрапляє в ситуацію вибору — завершення або продовження утворення в одній з його конкретних форм, вступу в трудове життя й т.д. Соціальна ситуація розвитку в ранній юності — «поріг» самостійного життя.

Складність ситуації вибору дев'ятикласника в тому, що часто ні він сам, ні навіть його батьки повною мірою не усвідомлюють переломність моменту, його значимість для подальшого життя. Консультаційна практика показує, що саме на цьому етапі рішення приймається часто випадково, під впливом зовнішніх обставин: подружка вмовила піти вчитися разом, коледж перебуває поблизу від місця проживання... А пізніше вже отримана, але не улюблена професія намічає пунктиром життєвий шлях. Звичайно, усе ще можна змінити, але не забудемо впущений час, досвід невдач, знижену самооцінку й т.д.

В юності відбувається принципово важлива зміна в міркуваннях про майбутнє, тепер предметом обмірковування стає не тільки кінцевий результат, але й способи й шляхи його досягнення. Особливу складність завдання професійного орієнтування набула в сучасних соціокультурних умовах, коли старші (батьки й учителі) найчастіше самі не впевнені в правильності своїх порад.

Деякі психологи вважають, що ця особливість — самостійність зустрічі з «світом, що змінюється,» (на противагу іншим періодам, коли дитина зіштовхується з новою для себе, але стійкою формою наступного віку) - взагалі є специфічною для юності. У процесі кризи 17 років (від 15 до 18 років) вирішується завдання становлення людини як суб'єкта власного розвитку.

Юність не є стійким періодом онтогенезу, і можливі самі різні індивідуальні варіанти розвитку. Крім того, рання юність (старший шкільний вік), як ніякий інший період, відрізняється крайньою нерівномірністю розвитку як на між індивідуальному рівні (у той час як один зі старшокласників уже досяг статевої зрілості, іншої ще перебуває в середині процесу дозрівання, а третій за своїми фізіологічними параметрах може бути оцінений як перебуваючий на порозі отроцтва), так і на внутрішньо індивідуальному (час настання біологічної, когнітивної, соціальної, емоційної зрілості в одного й того ж індивіда часто не збігається).

Перехід від ранньої юності до пізнього знаменується зміною акцентів розвитку: період попереднього самовизначення завершується й здійснюється перехід до самореалізації.

 

Розвиток особистості

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план — широке поняття, що охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень доходів і т.д.). У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті й не виділяються із мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнює ступінь їхньої привабливості, але не наважується остаточно вибрати щось для себе й часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани у прямому сенсі можна говорити лише тоді, коли в них включені не тільки мета, але й способи її досягнення, коли юнак прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л. С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом й як систему пристосування до дійсності, зв'язуючи з ними «цільову» регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє — центральний психологічний новотвір юнацького віку.

Основою для планування суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель «типового життєвого шляху» члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, у її основу покладений принцип своєчасності: у який час суб'єкт повинен укластися, щоб соціально «встигнути», у потрібний час зробити наступний крок.

Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття піддалися істотному перегляду. Підростаюче покоління найчастіше надане саме собі, змушено самостійно розробляти життєві цілі й знаходити способи їхнього виконання. У результаті багато аспектів свого майбутнього життя юнаки й дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х рр. чекали своє майбутнє з оптимізмом, то російські старшокласники 1990-х рр. переживали своє майбутнє як проблему.

У західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральне завдання періоду дорослішання, хоча пере визначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як свідомість тотожності суб'єкта самому собі, безперервності власної особистості в часі вимагає відповісти на питання: «Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?» У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, гендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (яка я дочка й внучка, спортсменка й студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими. Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь:

— тимчасова перспектива або розпливчасте почуття часу;

— упевненість у собі або сором'язливість;

— експериментування з різними ролями або фіксація на одній ролі;

— учнівство або параліч трудової діяльності;

— сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація;

— відносини лідер/послідовник або невизначеність авторитету;

— ідеологічна переконаність або сплутаність в системі цінностей.

Чим успішніше індивід переборе цю першу кризу ідентичності, тим легше йому впоратися з подібними переживаннями в майбутньому.

На цьому складному шляху можуть бути й невдачі. Дифузія ідентичності (або рольове змішання) характеризується тим, що юнак протягом більш-менш тривалого часу не здатний завершити психосоціальне самовизначення, що змушує його повернутися на більше ранній щабель розвитку. При цьому можуть виникнути специфічні труднощі:

— дифузія часу — порушення сприйняття часу, що проявляється двояким чином: або виникає відчуття найжорстокішого цейтноту, або розтягнутості й порожнечі часу, нудьги й нікчемності;

— застій у роботі — порушення працездатності, що виражається в захопленні марними для подальшого розвитку речами на шкоду всім іншим заняттям, поверненням до едіпових ревнощів і заздрості до братів і сестер; нездатність ні продовжити освіту, ні вибрати роботу;

— негативна ідентичність проявляється насамперед у запереченні, аж до презирства, всіх пропонованих ролей і цінностей, орієнтація на «протилежне» — небезпечний, шкідливий, небажаний зразок, від якого наполегливо застерігають (алкоголь, наркотики).

Еріксон ввів поняття «психосоціальний мораторій» для позначення певного інтервалу часу між підлітковим періодом і дорослістю, коли суспільство терпляче ставиться до проб різних соціальних і професійних ролей молодими людьми. Так, системі вищого утворення іноді приписують, серед інших, роль відстрочки остаточного вибору дорослих ролей.

Таким чином, вибудовування життєвої перспективи може проходити відносно благополучно при оптимальному сполученні минулого, сьогодення й майбутнього Я, а може протікати й у кризових формах.

Багато досліджень присвячені розвитку і якості Я - концепції в молодих людей, дослідженню співвідношень між Я реальним та Я ідеальним, особливо важливим у цей період. Підкреслюється, що в міру дорослішання, у міру нагромадження досвіду реальної діяльності й спілкування, складається більше реалістична оцінка власної особистості й зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Позитивна Я-концепція, почуття самоповаги, самоцінності сприятливо позначається на постановці перспективних цілей й активному прагненні до їхнього досягнення.

Переоцінка власних можливостей, «юнацька самовпевненість» зустрічається досить часто й часом штовхає молодих людей на невиправданий ризик.

Негативна Я-концепція (прояв якої — низька самооцінка й низький рівень домагань, слабка віра в себе, острах одержати відмову) впливає найбільше негативно. Зі зниженою самоповагою й негативною самооцінкою зв'язують соціальну пасивність, самотність, конформістську позицію, деградацію, агресивність й, нарешті, злочинність.

Розвитку самосвідомості й особистості Л. С. Виготський відводив в юнацькому віці центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я, власного світу думок, почуттів і переживань, які здаються самому суб'єктові неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має небезпека перерости у відгородженість і замкнутість, засновані на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти його особливий внутрішній світ не зможе ніхто.

Бажання пізнати себе як особистість приводить до рефлексії, до поглибленого самоаналізу: як і чому вчинив у тих або інших обставинах, виявив себе розумно, стримано або поводився розв'язно, або послухав іншого.

Роздумуючи про риси характеру, про свої вартості й недоліки, юнак починає вдивлятися в інших людей, зіставляти властивості їхньої особистості й поводження й власні, відшукувати подібність і несхожість. Це пізнання інших і самопізнання приводить до постановки завдань самовдосконалення. У багатьох особистих щоденниках молодих людей знаходить вираження прагнення до самовиховання, самоорганізації, до роботи над собою. (Взагалі, юнацькі щоденники виконують безліч важливих функцій: фіксації спогадів, які надають життю наступність і безперервність; емоційного катарсису; заміни партнера по спілкуванню або «ідеального друга»; творчого самовираження й ін.)

В юнацькому віці виробляються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), у яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених подань про світ у цілому, про навколишню дійсність й інших людей і самого себе й готовність керуватися ним у діяльності. Формується усвідомлене «узагальнене, підсумкове відношення до життя» (С. Л. Рубінштейн), що дозволяє вийти на проблему змісту людського життя.

В юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення, сенсу життя. життєві сили, що відкриваються можливості налаштовують підлітків, особливо юнаків, на пошук перспективи й життєвого змісту. З'являється зацікавлене, схвильоване відношення до особистого сенсу життя.

Активно розвивається в юнацькому віці сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних й інтелектуальних можливостей обріїв, що відкриваються створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає більш рівним, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, ідуть у минуле; але в деяких ситуаціях, наприклад, коли погляди юнака, його максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати різкі випади й несподівані реакції.

Юність - це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє невдоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці.

Емоційна сфера юнацького віку стає набагато багатша за змісту й тонше за відтінками переживань, підвищується емоційна сприйнятливість і здатність до співпереживання.

У той же час емоційна сприйнятливість часто сполучається з категоричністю й прямолінійністю юнацьких оцінок навколишнього, з демонстративним запереченням моральних аксіом, аж до морального скепсису. Важливо усвідомлювати, що це відбиття власного інтелектуального й морального пошуку, прагнення критично переосмислити «азбучні істини» і прийняти їх уже не як нав'язані ззовні, а як вистраждані й змістовні.

 

Практикум

Особистісний опитувальник Г. Айзенка (форма А)

Інструкція: Пропонуємо Вам відповісти на ряд питань. Відповідайте тільки "так" або "ні" знаком плюс у відповідній графі, не роздумуючи, відразу ж, тому що важлива ваша перша реакція. Майте на увазі, що досліджуються деякі особистісні, а не розумові особливості, так що вірних або невірних відповідей тут не має.

1. Чи часто ви відчуваєте потяг до нових вражень, для того, щоб «струснутися», пізнати збудження?

2. Чи часто ви маєте потребу в друзях, які вас розуміють, можуть підбадьорити або втішити?

3. Ви людина безтурботна?

4. Чи не вважаєте ви, що вам дуже важко відповідати «ні»?

5. Чи замислюєтеся ви перед тим, як що-небудь почати?

6. Якщо ви обіцяєте щось зробити, чи завжди ви дотримуєте своєї обіцянки (незалежно від того, зручно це вам чи ні)?

7. Чи часто у вас бувають спади й підйоми настрою?

8. Звичайно ви дієте й говорите швидко, не роздумуючи?

9. Чи часто ви почуваєте себе нещасною людиною без достатніх на те причин?

10. Чи зробили б ви майже все що завгодно на спір?

11. Чи виникають у вас почуття боязкості й відчуття сорому, коли ви хочете почати розмову із симпатичною(ним) незнайомкою(цем)?

12. Чи виходите ви іноді із себе, чи злитеся?

13. Чи часто ви дієте під впливом хвилинного настрою?

14. Чи часто ви турбуєтеся через те, що зробили або сказали що-небудь таке, чого не варто було б робити або говорити?

15. Зазвичай надаєте ви перевагу книгам ніж зустрічам з людьми?

16. Чи легко вас скривдити?

17. Чи любите ви часто бувати в компанії?

18. Чи бувають у вас іноді думки, які ви хотіли б сховати від інших?

19. Чи вірно, що ви іноді сповнені енергії так, що все горить у руках, а іноді зовсім мляві?

20. Ви бажаєте мати поменше друзів, але зате особливо близьких вам?

21. Чи часто ви мрієте?

22. Коли на вас кричать, ви відповідаєте тим же?

23. Чи часто вас турбує почуття провини?

24. Чи всі ваші звички хороші й бажані?

25. Чи здатні ви дати волю своїм почуттям і щосили повеселитися в компанії?

26. Чи вважаєте ви себе людиною збудливим і чуттєвою?

27. Чи вважають вас живою і веселою людиною?

28. Чи часто, зробивши яку-небудь важливу справу, ви відчуваєте, що могли б зробити її краще?

29. Ви більше мовчите, коли перебуваєте в компанії інших людей?

30. Ви іноді брешете?

31. Чи буває, що вам не спиться через те, що різні думки лізуть у голову?

32. Якщо ви хочете довідатися про що-небудь, то ви волієте прочитати про це в книзі, ніж запитати?

33. Чи буває у вас прискорене серцебиття?

34. Чи подобається вам робота, що вимагає від вас постійної уваги?

35. Чи бувають у вас приступи тремтіння?

36. Чи завжди ви платили б за провіз багажу на транспорті, якби не побоювалися перевірки?

37. Вам неприємно перебувати в компанії, де жартують одне над одним?

38. Чи дратівливі ви?

39. Чи подобається вам робота, що вимагає швидкості дій?

40. Чи хвилюєтеся ви із приводу якихось неприємних подій, які могли б відбутися?

41. Ви ходите повільно й неквапливо?

42. Ви коли-небудь спізнювалися на побачення або на роботу?

43. Чи часто вам сняться кошмари?

44. Чи вірно, що ви так любите поговорити, що ніколи не пропустите нагоди поговорити з незнайомою людиною?

45. Чи турбують вас які-небудь болі?

46. Ви почували б себе дуже нещасним, якби тривалий час були позбавлені широкого спілкування з людьми?

47. Чи можете ви назвати себе нервовою людиною?

48. Чи є серед ваших знайомих люди, які вам явно не подобаються?

49. Чи можете ви сказати, що ви досить упевнена у собі людина?

50. Чи легко ви ображаєтеся, коли люди вказують на ваші помилки в роботі або на Ваші особисті промахи?

51. Ви вважаєте, що важко одержати справжнє задоволення від вечірки?

52. Чи турбує вас почуття, що ви чимсь гірше інших?

53. Чи легко вам внести пожвавлення в досить нудну компанію?

54. Чи буває, що ви говорите про речі, у яких не розбираєтеся?

55. Чи турбуєтеся ви про своє здоров'я?

56. Чи любите ви жартувати над іншими?

57. Чи страждаєте ви від безсоння?

Вставні зауваження. Автор двофакторної моделі особистості Г. Айзенк як показники основних властивостей особистості використав екстраверсію - інтроверсію й нейротизм (пізніше Айзенк увів ще один вимір особистості - психотизм, під яким розумів схильність суб'єкта до агресії, жорстокості, аутизму, екстравагантності, демонстративності). У загальному значенні екстраверсія - це спрямованість особистості на оточуючих людей і події, інтроверсія- спрямованість особистості на її внутрішній світ, а нейротизм - поняття, синонімічне тривожності, - проявляється як емоційна нестійкість, напруженість, емоційна збудливість, депресивність.

Ці властивості, що становлять структуру особистості по Айзенку, генетично детерміновані. Їхня виразність зв'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів й їхньою міцністю, балансом процесів порушення - гальмування в центральній нервовій системі й рівнем активації кори головного мозку з боку ретикулярної формації. Однак найбільш розробленим із двох названих властивостей на фізіологічному рівні в теорії Айзенка є вчення про екстраверсію-інтроверсію. Зокрема, розходження між екстравертами й інтровертами Айзенку і його послідовникам вдалося встановити більш ніж по п'ятдесяти фізіологічних показниках.

Так, екстраверту, у порівнянні з інтровертом, важче виробляти умовні рефлекси, має більшу терпимість до болю, але меншою терпимість до сенсорної депривації, внаслідок чого не переносить монотонності, частіше відволікається під час роботи й т.п. Типовими поведінковими проявами екстраверта є товариськість, імпульсивність, і недостатній самоконтроль, гарна пристосовність до середовища, відкритість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, упевнений у собі, прагне до лідерства, має багато друзів, нестриманий, прагне до розваг, любить ризикувати, дотепний, не завжди обов'язковий.

В інтроверта переважають наступні особливості поводження: він часто занурений у себе, зазнає труднощів, встановлюючи контакти з людьми й адаптуючись до реальності. У більшості випадків інтроверт спокійний, урівноважений, миролюбний, його дії продумані й раціональні. Коло друзів у нього невелике. Інтроверт високо цінує етичні норми, любить планувати майбутнє, замислюється над тим, що і як буде робити, не піддається миттєвим бажанням, песимістичний. Інтроверт не любить хвилювань, дотримується заведеного життєвого порядку. Він строго контролює свої почуття й рідко поводиться агресивно, обов'язковий.

На одному полюсі нейротизму (високі оцінки) перебувають так звані невротики, які відрізняються нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю, а також лабільністю вегетативної нервової системи. Тому вони легко збуджуються, для них характерні мінливість настрою, чутливість, а також тривожність, помисливість, повільність, нерішучість. Інший полюс нейротизму (низькі оцінки) - це емоційно-стабільні особи, що характеризуються спокоєм, урівноваженістю, упевненістю, рішучістю.

Показники екстраверсії-інтраверсії й нестабільності-стабільності взаємонезалежні й біполярні. Кожний з них являє собою континуум між двома полюсами вкрай вираженої особистісної властивості. Сполучення цих двох у різному ступені виражених властивостей і створює неповторна своєрідність особистості. Характеристики більшості випробуваних розташовуються між полюсами, частіше десь близько до центру. Далекість показника від центру свідчить про ступінь відхилення від середнього з відповідною виразністю особистісних властивостей.

Зв'язок факторно-аналітичного опису особистості із чотирма класичними типами темпераменту - холеричним, сангвінічним, флегматичним, меланхолійним відбивається в "колі Айзенка": по горизонталі в напрямку ліворуч праворуч збільшується абсолютна величина показника екстраверсії, а по вертикалі знизу нагору зменшується виразність показника стабільності.

 

 

Коло "Айзенка"

Опитувальник Г. Айзенка має дві паралельні, еквівалентні форми - А і В, які можуть застосовуватися як одночасно - для більшої вірогідності результатів, так і роздільно, з інтервалом у часі - для перевірки надійності опитувальника або з метою одержання результатів досліджень в динаміці.

Опитувальник форми А містить 57 питань, з яких 24 зв'язані зі шкалою екстраверсії-інтроверсії, ще 24 - зі шкалою нейротизму, а інші 9 входять у контрольну Л-шкалу (шкалу неправди), призначену для оцінки ступеня щирості випробуваного при відповідях на питання.

Порядок роботи. Експеримент проводиться індивідуально або в групі. Експериментатор повідомляє випробуваним інструкцію: «Вам буде запропоновано відповісти на ряд питань. Відповідайте тільки "так" або "ні" знаком плюс у відповідній графі, не роздумуючи, відразу ж, тому що важливо вашу першу реакцію. Майте на увазі, що досліджуються деякі особистісні, а не розумові особливості, так що правильних або неправильних відповідей тут ні». Потім експериментатор нагадує, що випробувані повинні працювати самостійно й пропонує приступитися до роботи.

Обробка результатів. Після заповнення випробуваними відповідних аркушів експериментатор, використовуючи ключ, підраховує бали по показниках: Е - екстраверсія, Н - нейротизм, Л - неправда (кожна відповідь, що збігається із ключем, оцінюється як один бал). Результати записуються до протоколу.

За допомогою «кола Айзенка» на основі отриманих показників Е и Н визначається тип темпераменту випробуваного.

Наступний етап обробки результатів може бути пов'язаний з розрахунком середніх показників у групі Е, Н, Л з диференціацією випробуваних, наприклад по половій ознаці.

При аналізі результатів експерименту варто дотримуватися наступних орієнтирів.

Екстраверсія: 12-середнє значення, >15(більше або дорівнює) - екстраверт, >19(більше або дорівнює) - яскравий екстраверт, <9(менше або дорівнює) - інтроверт, <5 (менше або дорівнює) - глибокий інтроверт.

рівень нейротизму, >19 (більше або дорівнює)- дуже високий рівень нейротизму, <7 (менше або дорівнює) - низький рівень нейротизму.

Неправда: <:4 (менше або дорівнює)- норма, > 4 - нещирість у відповідях, що свідчить також про деяку демонстративність поводження й орієнтованості випробуваного на соціальне схвалення.

На підставі отриманих даних по окремим випробуваним і групі в цілому пишуться висновки. В індивідуальних висновках оцінюються рівневі характеристики показників кожного випробуваного, тип темпераменту, по можливості даються рекомендації, де, наприклад, вказуються шляхи самокорекції тих властивостей особистості, показники яких виявилися або надмірно високими, або, навпроти, украй низькими. Так, яскравим екстравертам варто порадити звузити коло друзів, збільшивши глибину спілкування, і спостерігати, а згодом і ретельно контролювати зайву імпульсивність свого поводження.

Ключ

Екстраверсія - питання: 1,3,8, 10, 13, 17,22,25,27,39,44,46,49, 53, 56 - відповіді «Так»; питання: 5, 15, 20, 29, 32, 34, 37, 41,51 - відповіді "Ні".

Нейротизм - питання: 2, 4, 7, 11, 14, 16, 19,21,23,26,28,31,33,35,38, 40, 43, 45, 47, 50, 52, 55, 57 - відповіді "Так".

Неправда - питання: 6, 24, 36 - відповіді "Так"; питання: 12, 18, 30, 42, 48 - відповіді "Ні".

 

 

2.Тест Кеттелла (Кеттела). 16-ти факторний особистісний опитувальник Кеттелла

Призначення тесту: оцінка індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Інструкції до тесту

Вам пропонується ряд питань, які допоможуть визначити деякі властивості Вашої особистості. Тут не може бути відповідей «правильних» або «помилкових». Люди різні, і кожний може висловити свою думку.

Відповідаючи на кожне питання, Ви повинні вибрати одну із трьох пропонованих відповідей - ту, котра найбільшою мірою відповідає Вашим поглядам, Вашій думці про себе.

Якщо Вам що-небудь не зрозуміло, запитаєте експериментатора. Відповідаючи на питання, увесь час пам’ятайте:

Не потрібно витрачати багато часу на обмірковування відповідей. Давайте ту відповідь, що першою прийде Вам в голову. Звичайно, питання часто будуть сформульовані не так докладно, як Вам хотілося б. У такому випадку намагайтеся уявити собі «середню», найбільш часту ситуацію, що відповідає змісту питання й, виходячи із цього, вибирайте відповідь. Відповідати треба як можна точніше, але не занадто повільно.

Намагайтеся не прибігати до проміжних, непевних відповідей (типу «не знаю», «щось середнє» і т.п.) занадто часто.

Обов'язково відповідайте на всі питання підряд, нічого не пропускаючи. Можливо, деякі питання здадуться Вам не дуже точно сформульованими, але й тоді постарайтеся знайти найбільш точну відповідь. Деякі питання можуть здатися Вам особистими, але Ви можете бути впевнені в тому, що відповіді не будуть розголошені. Відповіді можуть бути розшифровані тільки за допомогою спеціального «ключа», що перебуває в експериментатора. Причому відповіді на кожне окреме питання взагалі не будуть розглядатися. Нас цікавлять тільки узагальнені показники

Не намагайтеся створити гарне враження своїми відповідями, вони повинні відповідати дійсності. У цьому випадку Ви зможете краще пізнати себе.

 

Тестовий матеріал

1. Я думаю, що моя пам'ять зараз краще, ніж раніше:

а) Так в) Важко сказати с) немає

2. Я міг би щасливо жити один, удалечині від людей, як пустельник:

а) Так в) Іноді с) Ні.

3. Якби я говорив, що небо «перебуває знизу», і що взимку «жарко», я повинен був би назвати злочинця.

а) Гангстером в) Святим с) Хмарою

4. Коли я лягаю спати, я:

а) засипаю миттєво в) щось середнє с) засинаю повільно, з зусиллями.

5. Якби я вів машину по дорозі, де багато інших автомобілів, я почував себе вдоволеним:

а) Якби я їхав за іншими машинами б) Не знаю

с) Якби я обігнав всі машини, які їдуть попер мене

6. У компанії я надаю іншим змогу жартувати й розповідати всякі історії:

а) Так в) Іноді с) Ні

7. Для мене важливо, щоб у всьому, що мене оточує, не було безладдя

а) вірно в) важко сказати с) невірно

8. Більшість людей, яких я зустрічаю на вечірці, раді мене бачити.

а) Так в) Іноді с) Ні.

9. Я б скоріше займався:

а) Фехтуванням і танцями в) Важко сказати с) Боротьбою й ручним м'ячем.

10. Про себе я глузую з того, що існує така велика різниця між тим, що люди роблять і тим, що вони розповідають про тім.

а) Так в) Іноді с) Ні

11. Коли я читаю про яку-небудь подію, я точно хочу з'ясувати як це все трапилося.

а) Завжди в) Іноді с) Рідко

12. Коли друзі жартують наді мною, я звичайно сміюся разом з усіма й зовсім не засмучуюся.

а) Вірно в) Не знаю с) Невірно.

13. Коли хто-небудь грубо говорить із мною, я можу швидко забувати про це.

а) Вірно в) Не знаю с) Невірно.