Функціональна анатомія та патологія нервової системи

Функціональна анатомія та патологія нервової системи

Нервова система являє собою сукупність анатомічно та функціонально взаємопов’язаних структур, які служать для забезпечення регуляції та координації діяльності організму людини у взаємодії з навколишнім середовищем.

За анатомотопографічним принципом поділяється на центральну, периферійну та вегетативну. Центральна нервова система (ЦНС) включає головний та спинний мозок, а до складу периферійної нервової системи належать периферійні нерви та їх сплетіння, а також черепні нерви (ЧН).

Центральна нервова система служить для проведення, оцінки та переробки нервових сигналів, що надійшли від периферії, а також виробки відповідного аферентації еферентного сигналу. Периферійна нервова система зв’язує головний та спинний мозок з їх ефекторами та рецепторами.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина, або нейрон (нейроцит). Нейрон складається з тіла та відростків з їх закінченнями. Відростки представлені аксоном та кількома дендритами. Дендритами до тіла нейрона надходить нервовий імпульс, а по аксону проводиться від нейрона. Слід зазначити, що у чутливих нейронів відростки відповідно мають назву периферійного (дендрит) і центрального (аксон).

Нейрони поділяються:

♦ за величиною: дрібні (4-20 мкм), середні (20-60 мкм), великі (60-130 мкм);

♦ за формою тіла та кількістю відростків:

– одновідростчасті, або уніполярні (в організмі людини практично не зустрічаються);

– двовідростчасті, або біполярні. До них належать клітини спеціальної чутливості (зір, слух, смак, нюх, вестибулярна чутливість);

– псевдо-одновідростчасті, або псевдоуніполярні, що представлені клітинами загальної чутливості (біль, дотик, зміни температури);

– багатовідростчасті, або мультіполярні, серед яких дрібні за величиною виконують асоціативні функції, середні та великі – рухові, ефекторні (пірамідні);

– нейрони, що мають спеціальну форму (круглі, зірчасті, грушоподібні тощо).

♦ за функціональним значенням у складі рефлекторної дуги:

– рецепторні;

– асоціативні;

– ефекторні.

Нервові відростки, або волокна, здійснюють проведення нервових імпульсів. Крім гліальної оболонки, вони можуть мати або не мати мієлінове покриття. В залежності від цього вирізняють мієлінові та безмієлінові нервові волокна. Мієлін, білкова речовина, служить для проведення нервового імпульсу та перешкоджає поширенню його на сусідні нейрони. Шар мієліну має переривчасту структуру (перехвати Раньє), що викликає деяку скачкоподібність проведення нервового імпульсу.

Товщина мієлінової оболонки впливає на швидкість проведення нервового імпульсу, що відповідає функціональним характеристикам нерва (руховий, чутливий, змішаний). Так, товсті мієлінові волокна (12-20 мкм) проводять імпульси зі швидкістю близько 80-120 м/с, виконують переважно рухову функцію. Середні мієлінові волокна (6-12 мкм) зі швидкістю близько 30-80 м/с проводять нервові імпульси тактильної та температурної чутливості, а тонкі (1-6 мкм), відповідно, є провідниками больової чутливості.

Безмієлінові волокна – найменшого діаметру (1-4 мм) мають найнижчу швидкість і безперервний характер проведення нервового імпульсу (1-2 м/с). Безмієлінові нервові відростки представлені еферентними волокнами вегетативної нервової системи.

Кінцевими (дистальними) відділами нейрона, зокрема його нервових волокон, є нервові закінчення. Функціонально їх поділяють на рецептори та ефектори.

Рецептори – це нервові закінчення периферійних відростків чутливих (рецепторних) нейронів, які забезпечують сприйняття специфічних подразнень із зовнішнього або внутрішнього середовища та трансформацію енергії подразнення в нервовий імпульс.

Рецептори поділяються:

· за локалізацією (4 групи):

– екстерорецептори – сприймають тактильні, температурні, больові подразнення. Локалізуються у шкірі та слизових оболонках;

– інтерорецептори – сприймають ступінь наповнення внутрішніх органів та больові відчуття, хімічний склад певних речовин. Розташовані у внутрішніх органах;

– пропріорецептори – сприймають відчуття тиску, ваги, вібрації, стану м’язів. Локалізуються в м’язах, сухожиллях, надкісниці, капсулах суглобів;

– спеціалізовані рецептори органів чуття – локалізуються у відповідних органах чуття й відповідають за сприйняття зорових, нюхових, слухових, смакових подразнень та рівновагу.

· за будовою:

– вільні нервові закінчення – сприймають біль;

– інкапсульовані нервові закінчення – сприймають тактильні, рецепторні та пропріоцептивні подразнення;

– первинно відчувачі клітини – сприймають зорові, слухові, смакові та вестибулярні подразнення.

Ефектори – це закінчення аксонів еферентних нейронів вегетативної або соматичної нервової системи, які здійснюють передачу нервового імпульсу з нейрона на робочий орган. Передача нервового імпульсу з одного нейрона на інший або на робочий орган відбувається за допомогою спеціалізованого утворення – синапсу.

Синапс складається з пресинаптичної, постсинаптичної частин та синаптичної щілини. Хімічна передача нервового імпульсу складається з 4 етапів: синтез медіатора, проникнення медіатора через пресинаптичну мембрану, взаємодія з хеморецепторами постсинаптичної мембрани, інактивація та зворотнє всмоктування.

Пресинаптична частина містить пресинаптичні пухирці з відповідним медіатором: ацетилхоліном, норадреналіном, гамааміномасляною кислотою тощо. В синаптичну щілину, заповнену колоїдною речовиною, в момент надходження нервового імпульсу викидається медіатор. Постсинаптична частина сприймає медіатор завдяки білковій природі хеморецепторів на постсинаптичній мембрані, руйнуючи (інактивуючи) його завдяки відповідним ферментам: ацетилхолінестеразі, моноаміноксидазі тощо. Після цього відбувається зворотнє всмоктування в пресинаптичній мембрані та відновлення медіатора.

Синапси поділяються:

· за локалізацією:

– міжнейронні (аксо-соматичні, аксо-асксональні, аксо-дендритичні, дендро-соматичні, сомато-соматичні);

– нейротканьові (нейро-м’язові, нейро-секреторні)

· за функцією:

– гальмівні;

– збудливі

· за механізмом передачі нервового імпульсу:

– з хімічною передачею;

– з електричною передачею (мають вузьку синаптичну щілину з відсутністю специфічних хеморецепторів, причому імпульс може проходити без синаптичної затримки в обох напрямках);

– зі змішаним характером передачі нервового імпульсу.

Основний принцип нервової діяльності – рефлекторний.

Рефлекс – це реакція відповіді організму на зовнішнє або внутрішнє подразнення.

Рефлекси поділяються на:

– безумовні – вроджені реакції організму на подразнення, які здійснюються за участю спинного мозку або мозкового стовбура;

– умовні – набуті на основі безумовних рефлексів тимчасові реакції організму, які здійснюються за участю кори великих півкуль головного мозку. Вони становлять основу вищої нервової діяльності.

Морфофункціонально реалізація рефлексу забезпечується завдяки рефлекторній дузі, або колу.

Рефлекторна дуга (коло) являє собою ланцюг нейронів, які забезпечують сприйняття подразнення, трансформацію енергії подразнення в нервовий імпульс, проведення нервового імпульса до нервових центрів, обробку отриманої інформації, формування реакції відповіді.

Проста рефлекторна дуга складається з трьох ланок:

1). Аферентна ланка представлена чутливим нейроном, який розташовується в спинномозковому або краніальному ганглії (псевдоуніполярна нервова клітина загальної чутливості, для спеціальної чутливості – біполярний нейрон);

2). Асоціативна (вставочна) ланка представлена дрібним мультіполярним нейроном.

3). Еферентна ланка представлена крупним мультіполярним нейроном, розташованим в ядрах передніх ріг спинного мозку. Її аксон вже виходить за межі центральної нервової системи й закінчується ефекторним закінченням у робочому органі.

Неврит лицевого нерву

Виникає часто після переохолодження, грипу та інших інфекцій, рідше — запалення середнього вуха, перелому основи черепа.

Симптоми

Розвивається параліч м'язів обличчя на відповідній стороні: хворий не взмозі наморщити лоба, зажмурити очі; рот скривлений у здоровий бік.

Лікування

Ацетилсаліцилова кислота, нікотинова кислота, діуретики, антибіотики, глюкокортикостероїдні засоби, солюкс, парафін, ультразвук, напівмаска Бергон'є з йодидом калію або хлоридом кальція, ін'єкції вітаміна В1, прозерина; ЛФК, легкий масаж. При сухості очей закапувати 30% розчин сульфацила натрію.

Неврит променевого нерву

Часто розвивається при травмах, іноді після тривалого наркозу з фіксацією руки, ін'єкції у зовнішню поверхню плеча.

Симптоми

Виникає слабкість розгинателів передпліччя, кисті з атрофією м'язів, розлади чутливості на зовнішній поверхні передпліччя та на тильній стороні пальців та кисті. Кисть звисає, пальці напівзігнуті.

Неврит ліктьового нерву

Частіше травматичний, іноді при артритах.

Симптоми

Порушується згинання основних фаланг усіх пальців та приведення усіх пальців. Атрофуються міжкісткові м'язи («кігтиста лапа»), спостерігаються розлади чутливості на пальцях.

Неврит серединного нерву

Розвивається при інфекціях, травмах

Симптоми

Утруднене протиставлення І пальця («мавпяча лапа»). Чутливість порушується на зовнішній поверхні долоні та на I, II, III та половині IV пальців. Часто болі.

Неврит стегнового нерву

Виникає часто при запальних та пухлинних захворюваннях органів малого тазу, при травмі.

Симптоми

З'являється біль по передньовнутрішній поверхні стегна, утруднене згинання стегна та розгинання гомілки, м'язи передньої поверхні стегна атрофуються. Зникає колінний рефлекс. Позитивний симптом Вассермана (натягнення). Необхідно відрізняти від ураження тазостегнового суглобу, при якому з'являється біль не тільки при згинанні, але й при ротації стегна, болюче навантаження за повздовжною віссю ноги.

Симптоми

З'являється біль у сідничній ділянці, задній поверхні стегон та гомілки, болюче розтягнення нерву: позитивні симптоми Ласега, посадки. Відмічаються гіпотонія сідничних, литкових м'язів, зниження ахілового рефлексу.

Лікування невритів

Протизапальна терапія, анальгетики, вітаміни групи В, прозерин, алое. Фізіотерапія, ЛФК, масаж.

Трійчастий нерв

Трійчастий нерв - п'ятий за рахунком з дванадцяти пар черепно-мозкових нервів. Функція нерва - забезпечення чутливості в області обличчя. Один трійчастий нерв іде з лівої сторони обличчя, а інший - з правої. У трійчастого нерву є три гілочки:

Перша гілка забезпечує чутливість ока, верхнього віку та шкіри чола. Трійчастий нерв

Друга гілка забезпечує чутливість нижнього віку, щік, ніздрів, верхньої губи й верхніх ясен.

Третя гілка забезпечує чутливість нижньої щелепи, нижньої губи, ясен та деяких жувальних м'язів.

Хірургічні методи лікування

При неефективності медикаментозного лікування існує кілька хірургічних методик, які можуть допомогти полегшити прояву невралгії. Усі ці хірургічні методи діляться на дві категорії: чрезшкірні та відкриті. Чрезшкірні методи кращі в старих і послаблених хворих, хворих з множинним склерозом. Відкритий метод рекомендований у молодих хворих.

Мікроваскулярна декомпресія. Цей метод полягає в розділенні нервових корінців і кровоносних судин, які здавлюють нерв. При цьому використовується мікрохірургічна техніка. Така декомпресія значно знижує чутливість трійчастого нерву до провокуючих факторів і дозволяє добитися нормального стану нерву. Ця методика одна з найбільш ефективних, але в той самий час вона й найбільш інвазивна, тому що при цьому проводиться краніотомія - розкриття черепної коробки. При цьому є невеликий ризик зниження слуху, оніміння області обличчя, двоїння в очах і навіть інсульт. Ризик оніміння шкіри обличчя, однак, менше, ніж при операціях, що полягають у руйнуванні трійчастого нерву.

Чрезшкірна стереотаксична ризотомія. Метод полягає у використанні електрокоагуляції. Хірург вводить електрод у вигляді голки через щоку до трійчастого нерву. Через голку проводиться електричний струм, у результаті чого нерв руйнується. Це приводить до заглушення нервового імпульсу від нерва до головного мозку.

Чрезшкірна гліцеринова ризотомія. Цей метод полягає у введенні гліцерину через голку в область розділення нерва на три гілочки. При цьому також відбувається руйнування нерву та припинення болючої імпульсації до головного мозку.

Чрезшкірна балонна компресія. Цей метод полягає в підведенні до нерву через особливий катетер невеликого балончику. Він роздувається та здавлює нервові волокна, які відповідають за болючі відчуття. Через кілька хвилин катетер і балончик видаляються.

Етіологія і патогенез

У той чи іншій мірі остеохондроз хребта розвивається у всіх людей у віці і є одним з процесів старіння організму. Раніше чи пізніше в міжхребцевих дисках виникають атрофічні зміни, однак травми, захворювання і різні перевантаження хребта сприяють більш раннього виникнення остеохондрозу. Найбільш часто зустрічається остеохондроз шийного відділу та остеохондроз поперекового відділу хребта.

Розроблено близько 10 теорій остеохондрозу: судинна, гормональна, механічна, спадкова, інфекційно-алергічна та інші. Але Жодна з них не дає повного пояснення відбуваються в хребті змін, швидше вони є доповнюючими один одного.

Вважається, що основним моментом у виникненні остеохондрозу є постійне перевантажування хребетно-рухового сегмента, що складається з двох сусідніх хребців з розташованим між ними міжхребцевим диском. Така перевантаження може виник в результаті рухового стереотипу – постава, індивідуальна манера сидіти і ходити. Порушення постави, сидіння в неправильній позі, ходьба з нерівним хребетними стовпом викликають додаткове навантаження на диски, зв'язки і м'язи хребта. Процес може ускладнюватися через особливості будови хребта і недостатності трофіку його тканин, зумовлених наследственними факторами. Найчастіше аномалії в будові зустрічаються в шийному відділі (аномалія Кімерли, краніовертебрального мальформації, аномалія Арнольда-Кіарі) і призводять до судинними порушеннями і ранній появі ознак остеохондрозу шийного відділу хребта.

Виникнення остеохондрозу поперекового відділу частіше пов'язане з його перевантаженням при нахилах і підйому тяжкості. Здоровий міжхребцевий диск може витримувати значні навантаження завдяки гідрофільності перебуває у його центрі пульпозного ядра. Ядро містить велику кількість води, а рідини, як відомо, мало стискувані. Розрив здорового міжхребцевого диска може відбутися при силі стискання більше 500 кг, у той час як змінений в результаті остеохондрозу диск розривається при силі здавлення в 200 кг. Навантаження в 200 кг випробовує поперекові відділ хребта людини вагою 70 кг, коли він утримує 15-ти кілограмовий вантаж в положенні нахилу тулуба вперед на 200. Таке велике тиск обумовлено малою величиною пульпозного ядра. При збільшенні нахилу до 700 навантаження на міжхребцеві диски складе 489 кг. Тому часто перші клінічні прояви остеохондрозу поперекового відділу хребта виникають під час або після підйому тягарів, виконання роботи по дому, прополки на городі і т.п.

При остеохондрозі пульпозне ядро втрачає Свої гідрофільні властивості. Це відбувається через порушення в його метаболізмі або недостатнього надходження необхідних речовин. В результаті міжхребцевий диск стає плоским і менш пружні, в його фіброзному кільці при навантаженні з'являються Радіальний тріщини. Зменшується відстань між соседніми хребцями і вони зміщуються по відношенні один до одного, при цьому відбувається зсув і в фасеточних (дугоотростчатих) суглобах, що з'єднують хребці. Руйнування сполучної тканини фіброзно кільця диска, зв'язок і капсул фасеточних суглобів викликає реакцію імунної системи і розвиток асептичних запалення з набряком фасеточних суглобів і оточуючих їх тканин. Через зміщення тіл хребців відбувається розтягнення капсул фасеточних суглобів, а змінений міжхребцевий диск вже не так міцно фіксує тіла сусідніх хребців. Формується нестабільність хребтового сегмента. Через нестабільність можливо обмеження корінця спинномозкового нерва з розвитком корінцевого синдрому. При остеохондрозі шийного відділу хребта це часто виникає під час поворотів головою, при остеохондрозі поперекового відділу – під час нахилів тулуба. Можливе формування функціонального блоку хребетно-рухового сегменту. Він обумовлений компенсаторним скороченням хребетних м'язів.

Грижа міжхребцевого диска утворюється, коли диск зміщується назад, відбувається розрив задньої поздовжньої зв'язки і випинання частини диска в спинномозковий канал. Якщо при цьому в спинномозковий канал видавлюється пульпозне ядро диска, то така грижа називається розірвалася. Виразність і тривалість болю при такій грижі значно більше, ніж при розірвалася. Грижа диска може стати причиною корінцевого синдрому або здавлення спинного мозку.

При остеохондрозі відбувається розростання кісткової тканини з утворенням остеофітів – кісткових виростів на тілах і відростки хребців. Остеофіти також можуть викликати здавлення спинного мозку або стати причиною розвитку корінцевого синдрому.

функціональна анатомія та патологія нервової системи

Нервова система являє собою сукупність анатомічно та функціонально взаємопов’язаних структур, які служать для забезпечення регуляції та координації діяльності організму людини у взаємодії з навколишнім середовищем.

За анатомотопографічним принципом поділяється на центральну, периферійну та вегетативну. Центральна нервова система (ЦНС) включає головний та спинний мозок, а до складу периферійної нервової системи належать периферійні нерви та їх сплетіння, а також черепні нерви (ЧН).

Центральна нервова система служить для проведення, оцінки та переробки нервових сигналів, що надійшли від периферії, а також виробки відповідного аферентації еферентного сигналу. Периферійна нервова система зв’язує головний та спинний мозок з їх ефекторами та рецепторами.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина, або нейрон (нейроцит). Нейрон складається з тіла та відростків з їх закінченнями. Відростки представлені аксоном та кількома дендритами. Дендритами до тіла нейрона надходить нервовий імпульс, а по аксону проводиться від нейрона. Слід зазначити, що у чутливих нейронів відростки відповідно мають назву периферійного (дендрит) і центрального (аксон).

Нейрони поділяються:

♦ за величиною: дрібні (4-20 мкм), середні (20-60 мкм), великі (60-130 мкм);

♦ за формою тіла та кількістю відростків:

– одновідростчасті, або уніполярні (в організмі людини практично не зустрічаються);

– двовідростчасті, або біполярні. До них належать клітини спеціальної чутливості (зір, слух, смак, нюх, вестибулярна чутливість);

– псевдо-одновідростчасті, або псевдоуніполярні, що представлені клітинами загальної чутливості (біль, дотик, зміни температури);

– багатовідростчасті, або мультіполярні, серед яких дрібні за величиною виконують асоціативні функції, середні та великі – рухові, ефекторні (пірамідні);

– нейрони, що мають спеціальну форму (круглі, зірчасті, грушоподібні тощо).

♦ за функціональним значенням у складі рефлекторної дуги:

– рецепторні;

– асоціативні;

– ефекторні.

Нервові відростки, або волокна, здійснюють проведення нервових імпульсів. Крім гліальної оболонки, вони можуть мати або не мати мієлінове покриття. В залежності від цього вирізняють мієлінові та безмієлінові нервові волокна. Мієлін, білкова речовина, служить для проведення нервового імпульсу та перешкоджає поширенню його на сусідні нейрони. Шар мієліну має переривчасту структуру (перехвати Раньє), що викликає деяку скачкоподібність проведення нервового імпульсу.

Товщина мієлінової оболонки впливає на швидкість проведення нервового імпульсу, що відповідає функціональним характеристикам нерва (руховий, чутливий, змішаний). Так, товсті мієлінові волокна (12-20 мкм) проводять імпульси зі швидкістю близько 80-120 м/с, виконують переважно рухову функцію. Середні мієлінові волокна (6-12 мкм) зі швидкістю близько 30-80 м/с проводять нервові імпульси тактильної та температурної чутливості, а тонкі (1-6 мкм), відповідно, є провідниками больової чутливості.

Безмієлінові волокна – найменшого діаметру (1-4 мм) мають найнижчу швидкість і безперервний характер проведення нервового імпульсу (1-2 м/с). Безмієлінові нервові відростки представлені еферентними волокнами вегетативної нервової системи.

Кінцевими (дистальними) відділами нейрона, зокрема його нервових волокон, є нервові закінчення. Функціонально їх поділяють на рецептори та ефектори.

Рецептори – це нервові закінчення периферійних відростків чутливих (рецепторних) нейронів, які забезпечують сприйняття специфічних подразнень із зовнішнього або внутрішнього середовища та трансформацію енергії подразнення в нервовий імпульс.

Рецептори поділяються:

· за локалізацією (4 групи):

– екстерорецептори – сприймають тактильні, температурні, больові подразнення. Локалізуються у шкірі та слизових оболонках;

– інтерорецептори – сприймають ступінь наповнення внутрішніх органів та больові відчуття, хімічний склад певних речовин. Розташовані у внутрішніх органах;

– пропріорецептори – сприймають відчуття тиску, ваги, вібрації, стану м’язів. Локалізуються в м’язах, сухожиллях, надкісниці, капсулах суглобів;

– спеціалізовані рецептори органів чуття – локалізуються у відповідних органах чуття й відповідають за сприйняття зорових, нюхових, слухових, смакових подразнень та рівновагу.

· за будовою:

– вільні нервові закінчення – сприймають біль;

– інкапсульовані нервові закінчення – сприймають тактильні, рецепторні та пропріоцептивні подразнення;

– первинно відчувачі клітини – сприймають зорові, слухові, смакові та вестибулярні подразнення.

Ефектори – це закінчення аксонів еферентних нейронів вегетативної або соматичної нервової системи, які здійснюють передачу нервового імпульсу з нейрона на робочий орган. Передача нервового імпульсу з одного нейрона на інший або на робочий орган відбувається за допомогою спеціалізованого утворення – синапсу.

Синапс складається з пресинаптичної, постсинаптичної частин та синаптичної щілини. Хімічна передача нервового імпульсу складається з 4 етапів: синтез медіатора, проникнення медіатора через пресинаптичну мембрану, взаємодія з хеморецепторами постсинаптичної мембрани, інактивація та зворотнє всмоктування.

Пресинаптична частина містить пресинаптичні пухирці з відповідним медіатором: ацетилхоліном, норадреналіном, гамааміномасляною кислотою тощо. В синаптичну щілину, заповнену колоїдною речовиною, в момент надходження нервового імпульсу викидається медіатор. Постсинаптична частина сприймає медіатор завдяки білковій природі хеморецепторів на постсинаптичній мембрані, руйнуючи (інактивуючи) його завдяки відповідним ферментам: ацетилхолінестеразі, моноаміноксидазі тощо. Після цього відбувається зворотнє всмоктування в пресинаптичній мембрані та відновлення медіатора.

Синапси поділяються:

· за локалізацією:

– міжнейронні (аксо-соматичні, аксо-асксональні, аксо-дендритичні, дендро-соматичні, сомато-соматичні);

– нейротканьові (нейро-м’язові, нейро-секреторні)

· за функцією:

– гальмівні;

– збудливі

· за механізмом передачі нервового імпульсу:

– з хімічною передачею;

– з електричною передачею (мають вузьку синаптичну щілину з відсутністю специфічних хеморецепторів, причому імпульс може проходити без синаптичної затримки в обох напрямках);

– зі змішаним характером передачі нервового імпульсу.

Основний принцип нервової діяльності – рефлекторний.

Рефлекс – це реакція відповіді організму на зовнішнє або внутрішнє подразнення.

Рефлекси поділяються на:

– безумовні – вроджені реакції організму на подразнення, які здійснюються за участю спинного мозку або мозкового стовбура;

– умовні – набуті на основі безумовних рефлексів тимчасові реакції організму, які здійснюються за участю кори великих півкуль головного мозку. Вони становлять основу вищої нервової діяльності.

Морфофункціонально реалізація рефлексу забезпечується завдяки рефлекторній дузі, або колу.

Рефлекторна дуга (коло) являє собою ланцюг нейронів, які забезпечують сприйняття подразнення, трансформацію енергії подразнення в нервовий імпульс, проведення нервового імпульса до нервових центрів, обробку отриманої інформації, формування реакції відповіді.

Проста рефлекторна дуга складається з трьох ланок:

1). Аферентна ланка представлена чутливим нейроном, який розташовується в спинномозковому або краніальному ганглії (псевдоуніполярна нервова клітина загальної чутливості, для спеціальної чутливості – біполярний нейрон);

2). Асоціативна (вставочна) ланка представлена дрібним мультіполярним нейроном.

3). Еферентна ланка представлена крупним мультіполярним нейроном, розташованим в ядрах передніх ріг спинного мозку. Її аксон вже виходить за межі центральної нервової системи й закінчується ефекторним закінченням у робочому органі.