Основні принципи лікування неврологічних хворих

Види лікування:оперативне, консервативне, режим, дієта. Фармакотерапія. Знеболюючі блокади. Природне лікування (фіто, фізіо, курорти, ЛФК, масаж). Психотерапія. Нетрадиційна терапія (голкорефлексотерапія або укупунктура, мануальна терапія, КВЧ-терапія, біоенергетична, народні методи).

Групи препаратів які найчастіше використовуються для лікування неврологічних хворих: антибіотики, заспокійливі, судинорозширюючі, вітаміни, нооторпи, біостимулятори, анальгетики.

По механізму діїфармакотерапія поділяється на: етіологічне, патогенетичне, симптоматичне.

Етіологічне лікування спрямоване на ліквідацію причини захворювання. Воно має особливе значення при інфекційних захворюваннях нервової системи, зумовлених тим чи іншим збудником. Без впливу на збудника неможливе лікування хворого. Так, лікування хворого на туберкульозний менінгіт не може бути успішним без застосування протитуберкульозних препаратів.

Проте не при всіх захворюваннях нервової системи можна усунути причину їх. Наприклад, не можна змінити генну структуру людини, яка спричинилася до спадкового захворювання. У таких випадках звертаються до патогенетичного лікування, тобто спрямованого на механізм розвитку хвороби. Наприклад, в основі гепато-церебральної дистрофії лежить порушення обміну білків, які зв'язують мідь, через що вона відкладається в печінці й мозку, призводячи до вираженої недостатності печінки і порушення функції центральної нервової системи. Захворювання спадкове, тому усунути причину його не можна. Проте введення засобів, які збільшують виділення міді з сечею зумовлює зменшення і навіть зникнення ознак ураження нервової системи. симптоматичне лікування спрямоване на ліквідацію певних симптомів хвороби. Вона не заміняє етіологічну і патогенетичну терапію, проте має велике значення. Наприклад, головним симптомом гнійного менінгіту є головний біль. Для боротьби із збудником захворювання застосовують антибіотики, для зменшення внутрішньочерепного тиску внаслідок набряку оболонок мозку - сечогінні засоби, а для зменшення головного болю призначають анальгетики. При проведенні лікування у трьох зазначених напрямах слід пам'ятати про індивідуальну чутливість кожного хворого до лікарських препаратів, про можливу підвищену чутливість або непереносність ним певних лікарських засобів.

Значну роль у лікуванні неврологічних хворих відіграють фізіотерапевтичні методи. При наявності у хворих із захворюваннями нервової системи порушення рухів потрібні лікувальна фізкультура і масаж. Широко застосовується водолікування у вигляді ванн, душів. Використовуються магнітні хвилі, теплові й електричні процедури, введення крізь шкіру іонів різних речовин. Крім електропроцедур застосовують рентгенівське опромінення.

В останні роки для лікування неврологічних хворих широко застосовуютьголкорефлексотерапію, яка заміняє в деяких випадках призначення лікарських препаратів. Багато захворювань нервової системи, особливо периферичної, лікують у санаторіях із застосуванням грязьових аплікацій та мінеральних ванн.

Особливо важливу роль у лікуванні хворих із захворюваннями нервової системи відіграє психотерапія. Основною метою психотерапії є навіювання хворому віри в одужання. Кожне спілкування з хворим лікаря чи медичної сестри має зміцнювати в ньому впевненість у ефективності лікування, підтримувати надію на сприятливий кінець захворювання. Лікарняна обстановка, лікарняний режим є факторами, спрямованими на покращання здоров'я хворого. Тому порядок у відділенні, спокійна, витримана і тактовна поведінка медичного персоналу, ввічливе ставлення до хворих є запорукою успішності лікування.ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДОГЛЯДУ ЗА НЕВРОЛОГІЧНИМИ ХВОРИМИ

Велике значення для ефективності лікування неврологічних хворих має правильний догляд за ними. Забезпечити догляд за такими хворими повинна медична сестра. Особливо важливим є догляд за цим контингентом хворих у зв'язку з їхньою безпомічністю. Основними причинами, внаслідок яких хворі не можуть обслуговувати себе, є рухові порушення, розлади функцій тазових органів, порушення мови та інших функцій кори великого мозку, а також порушення свідомості.

Рухові розлади спостерігаються при багатьох захворюваннях як центрального, так і периферичного відділу нервової системи. Нарешті, порушення рухів може бути спричинене болем. Посилення болю при зміні положення тіла обмежує або робить неможливими деякі довільні рухи.

Завданням медичної сестри є повне обслуговування хворих, які не можуть самостійно пересуватись. Комплекс заходів з догляду за ними містить: 1) виконання призначень лікаря (роздавання ліків, ін'єкції, профілактика пролежнів, катетеризація сечового міхура, банки, гірчичники тощо); 2) здійснення гігієнічних заходів (умивання хворих, зміна білизни, профілактика пролежнів тощо); 3) годування хворих; 4) санітарно-освітня робота.

Догляд за хворими з паралічами потребує особливо ретельно стежити за чистотою шкіри і регулярністю випорожнення сечового міхура й кишок. Постіль хворого має бути чистою і зручною, простирадло - добре натягненим, без западин і горбів. Чохол для матраца слід часто чистити і провітрювати, у разі необхідності - дезинфікувати. Для неохайних хворих на матрац кладуть клейонку. Міняти постільну й натільну білизну хворого слід регулярно, не рідше одного разу на тиждень, після гігієнічної ванни. У разі необхідності білизну міняють частіше. Для додержання чистоти шкіри хворого її щоденно протирають водою, а потім дезинфікуючим розчином: камфорним спиртом, одеколоном, горілкою, спиртом навпіл з водою, столовим оцтом (1 столова ложка на склянку води) тощо. Після цього шкіру насухо витирають.

Для профілактики пролежнів слід кожного разу, перестеляючи постіль, оглядати тіло хворого, звертаючи увагу на місця, де пролежні локалізуються найчастіше (крижова, сіднична ділянки, задня ділянка стегна, п'яткова ділянка). Слід щоденно опромінювати ці місця кварцовою лампою, підкладати під них гумовий круг. Якщо хворий тривалий час перебуває в ліжку, його треба кілька разів на день підмивати, бо збирання сечі й калу в ділянці пахвинних складок також може сприяти утворенню пролежнів. Треба також кожні 2-З год міняти положення хворого в ліжку, повертаючи його зі спини на бік, потім на спину.

Повертання хворого в постелі сприяє профілактиці застійної пневмонії. За відсутності протипоказань хворі повинні перебувати в положенні напівсидячи з піднятою верхньою половиною тіла. Таке положення сприяє покращанню дихання, поглибленню вдиху і видиху. Крім того, для профілактики застійної пневмонії використовують банки й гірчичники.

Для попередження контрактур у паралізованих кінцівках слід здійснювати пасивні рухи у всіх їхніх сегментах. Таку лікувальну гімнастику треба проводити протягом 5-10 хв кілька разів на день, бажано кожні 1-2 год. Такі самі процедури потрібні і при наявності стійких контрактур. Для боротьби з контрактурами можна використати також метод приведення кінцівки в положення, протилежне напряму контрактури, яка можлива або вже розвивається. Для цього ноги хворого упирають у бильце ліжка або бинтують їх так, щоб стопа утворювала з кінцівкою прямий кут, або використовують знімні гіпсові лонгети.

Для додержання особистої гігієни хворих треба не менше двох разів на день умивати і підмивати. Руки їм слід мити частіше. Потрібний постійний догляд за порожниною рота. Хворим треба допомагати чистити зуби, полоскати рот, а тяжкохворим - протирати ясна і зуби марлевим тампоном, зволоженим розчином борної кислоти або натрію гідрокарбонату. Очі промивають стерильним марлевим тампоном, змоченим у теплому розчині З%борної кислоти, щоб змити виділення, що склеюють вії. Потрібний також догляд за носом, вухами, волоссям, нігтями.

Велике значення в догляді за хворими має годування їх. Годувати хворих слід смачною, теплою їжею, обережно, не кваплячись, щоб вони не поперхнулися. Особливо обережно треба годувати хворих з порушенням ковтання, бо потрапляння їжі в гортань, трахею, бронхи може спричинити аспіраційну пневмонію. У ряді випадків потрібно індивідуально добирати консистенцію їжі. Так, багато хворих з порушенням ковтання не можуть їсти рідку і тверду їжу, але їдять кашоподібну. Якщо довільне ковтання неможливе, хворих годують за допомогою пластичного зонда, який вставляють через ніс. Перед початком годування треба влити через зонд 1 мл рідини і, лише впевнившись, що він прохідний, можна починати годування. При введенні зонда і годуванні стежать за диханням хворого і забарвленням шкіри (чи немає явищ ціанозу).

При деяких захворюваннях спинного мозку, а іноді й головного, виникають порушення функції тазових органів. При затримці сечі потрібне регулярне випорожнювання сечового міхура. Якщо застосування тепла на ділянку сечового міхура (грілки) неефективне, його катетеризують. Сечу випускають катетером уранці й увечері, а при поліурії (збільшенні кількості сечі, яка виділяється) - частіше. Щоб уникнути травмування сечового міхура при частому введенні катетера, його залишають у сечовому міхурі на 5-б діб.

Катетеризацію сечового міхура здійснюють не тільки для випорожнення його, але й для промивання, оскільки затримка сечі, неповне видалення її і введення стороннього предмета (катетера) може супроводжуватися інфікуванням стінок міхура і виникненням циститу, причому запальний процес може поширюватися на сечоводи і нирки, створюючи загрозу уросепсису. Для промивання сечового міхура використовують 2% розчини коларголу, протарголу та ін. Катетеризацію сечового міхура роблять і для промивання його при справжньому нетриманні сечі. Показанням для катетеризації є ознаки запального процесу в сечовому міхурі.

До порушень функцій тазових органів належить також затримка дефекації, у зв'язку з чим хворим доводиться ставити клізму. Клізми застосовують через день. Якщо клізма із звичайною водою неефективна, використовують мильну або солону воду. При затримці дефекації потрібно стежити за харчуванням, вводити до раціону хворих їжу, яка б сприяла посиленню перистальтики кишок.

Особливої уваги і догляду медичного персоналу потребують хворі в коматозному або непритомному стані. Крім додержання всіх перелічених гігієнічних вимог щодо цих хворих їм треба регулярно вимірювати артеріальний тиск, перевіряти пульс (інтервали між цими дослідженнями визначає лікар).

Порушення дихання у неврологічних хворих може бути зумовлене ураженням дихального центра, але нерідко воно пов'язане з механічними факторами: скупченням у носовій частині глотки через порушення ковтання великої кількості слизу, який потім потрапляє у дихальні шляхи; затулянням глотки і гортані коренем язика або аспірацією вмісту шлунка при блюванні. Для запобігання порушенням дихання відсмоктують слиз із носової частини глотки за допомогою електровідсмоктувача. Про раптове погіршання дихання, зміни частоти пульсу і рівня артеріального тиску медична сестра повинна негайно доповідати лікарю.

Велике терпіння, чуйність, тактовність слід виявляти при догляді за хворими з порушеною мовою. Втрачаючи можливість розуміти слова чи вимовляти їх, хворі зберігають свідомість і певне коло інтересів. Домогтися контакту з хворим за допомогою міміки, жестів, письма (якщо воно збереглося) - важка, проте іноді розв'язна задача, і обов'язок медичної сестри - налагодити таке спілкування з хворим, яке викликало б у нього лише позитивні емоції.

Слід пам'ятати, що в неврологічних відділеннях має бути спокійна обстановка. Особливо потрібна тиша і спокій хворим із захворюваннями, які супроводжуються головним болем. При менінгіті, наприклад, шум, як і інші зовнішні подразники, спричинює посилення головного болю. Для таких хворих крім забезпечення спокою необхідно зменшити освітлення, оскільки і воно може спричинити посилення головного болю.

Полегшити стан хворого, зменшити біль, який він відчуває, можна і при інших захворюваннях, наприклад при радикуліті, підказавши йому, якої набрати пози. Так, при попереково-крижовому радикуліті біль затихає, якщо хворий, лежачи на здоровому боці, підтягує ногу до живота. Дуже допомагає при радикуліті дерев'яний щит, який слід підкласти під матрац, щоб зробити постіль рівною і твердою.

Одним з видів догляду за хворим є санітарно-освітня робота. її разом з лікарями проводить середній медичний персонал. Найбільш поширеною і доступною формою санітарно-освітньої роботи є бесіди з хворими. Медична сестра проводить багато часу у беспосередньому спілкуванні з хворими. Вона повинна чуйно, уважно, доброзичливо ставитися до них, піклуватися про розширення їхнього медичного кругозору. Найбільш доцільним є проведення бесід з особистої гігієни, про шкідливість забруднення навколишнього середовища, паління і вживання алкогольних напоїв, про запобігання грипу та іншим гострим респіраторним захворюванням, про значення фізичної культури для запобігання захворюванням нервової системи і для лікування їх, особливо при розвитку паралічів і парезів. Для проведення таких бесід зовсім не обов'язково знаходити особливий час. Роздаючи ліки, обробляючи шкіру хворого, вимірюючи в нього температуру тіла тощо, можна виділити кілька хвилин для бесіди з ним.

Велике значення має використання у санітарно-освітній роботі санбюлетенів. Медична сестра допомагає лікареві в оформленні їх, привертає до них увагу хворих. Як і бесіди, санбюлетені можуть бути присвячені різним темам, але основним завданням їх є пропаганда відомостей про шкідливість різних інтоксикацій, інфекцій, травматичних ушкоджень, про можливість запобігання захворюванням нервової системи та інших органів і систем людини.

Доглядаючи за неврологічним хворим, потрібно додержувати деонтологічних принципів. Деонтологія (від гр. необхідність, обов'язок) - наука про належне поводження медичного працівника в процесі виконання ним своїх професійних обов'язків. Середні медичні працівники повинні бути завжди ввічливими, уважними, чуйними до хворих, не повинні залишати без уваги жодної скарги і жодного прохання хворого. Виконуючи призначення лікаря, середній медичний працівник має вміти пояснити хворому доцільність лікування, зміцнюючи його віру в лікування і повагу до лікаря. Особливо важливу роль при цьому відіграє фельдшер, який подає хворому не тільки долікарську, але й, в разі необхідності, першу медичну допомогу. Лише додержання всіх принципів догляду за хворими забезпечує ефективність лікування і бажаний результат.