Состояние производственного травматизма и профессиональной заболеваемости в Украине: социологический анализ.

Состояние производственного травматизма и профессиональной заболеваемости в Украине: социологический анализ.

В первом полугодии 2011 года общее количество несчастных случаев, связанных с производством, уменьшилось более чем на 13% в сравнении с аналогичным периодом в прошлом году. Смертельных случаев стало меньше на 5%. Наиболее травмоопасными в первом полугодии были угольная промышленность, машиностроительная промышленность, агропромышленный комплекс и социально-культурная сфера. На предприятиях этих отраслей экономики травмированы 74% от общего количества травмированных на производстве в Украине, из них смертельно – 56%. Самые распространенные причины травматизма – элементарные нарушения трудовой и производственной дисциплины, технологического процесса и требований безопасности, во время эксплуатации оборудования, машин и механизмов. Кроме того, Председатель Госгорпромнадзора Украины отметил неудовлетворительное качество проведения медицинских осмотров, призванных диагностировать и своевременно обнаруживать профессиональные заболевания. Говоря об изменениях в законодательстве по охране труда, следует акцентировать внимание на изменениях к Закону Украины «Об охране труда», среди которых, – законодательное определение того, что официальная уплата работодателем штрафа за нарушение законодательства в сфере охраны труда не освобождает его от устранения обнаруженных нарушений в определенные сроки. Профессиональная заболеваемость: Законодательством Украины согласно международным требованиям (Директива Совета ЕЭС 89/391 от 12 июня 1989 г., Директива ЕЭС 92/91 от 3 декабря 1992 г., Директива ЕЭС 90/394 от 28 июня 1990) предусмотрено, что надлежащее медицинский надзор за здоровьем работников, в т.ч. проведение профилактических медицинских осмотров, должен обеспечивать работодатель. Порядок проведения медицинских осмотров определяется специально уполномоченным центральным органом исполнительной власти в области здравоохранения. На предприятиях разных форм собственности сегодня занято около 20 млн. человек. Из них 6,5 млн. работают в тяжелых, вредных и опасных условиях. Во многих случаях эти условия труда не могут быть улучшены из-за устарелых технологии, значительно изношенного оборудования, невозможность осуществить соответствующие технические мероприятия. Сегодня большую часть больных с впервые выявленными профессиональными заболеваниями составляют лица, которые самостоятельно обращаются в лечебно-профилактических учреждений, а не те, которые прошли медицинский осмотр. Действующий до последнего времени Порядок проведения медицинских осмотров работников определенных категорий, утвержденный приказом Министерства здравоохранения Украины от 31 марта 1994 № 45, не был адаптирован к рыночным отношениям между субъектами системы «работодатель - учреждения государственной санитарно-эпидемиологической службы - лечебно-профилактические учреждения - работник», а также к финансовым обязанностей между ними, не был рассчитан на предприятиях различных форм собственности и не позволял в полном объеме обеспечить полноту и качество медицинских осмотров, диспансеризации групп риска, лечение и реабилитацию больных с профессиональными заболеваниями. По этим причинам профессиональная заболеваемость в Украине остается сложной социально-экономической и медицинской проблемой, о чем свидетельствуют высокие темпы роста показателей заболеваемости (в 1,8 раза) при уменьшении количества работников, занятых в производстве. За неудовлетворительных условий труда количество работающих которым впервые был установлен диагноз профессионального заболевания в 2006 г насчитывала 6196 человек. За последние годы почти в 3 раза увеличилось количество умерших от профессиональных заболеваний. Ежегодно на производстве травмируется около 20-25 тыс. человек, из которых почти 1-1,5 тыс. - со смертельным исходом.

2. Принципы государственной политики в отрасли охраны труда: Державна політика а галузі охорони праці базується на принципах:

· пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних й здорових умов праці. Цей принцип зобов’язує підприємців дотримуватися вимог нормативних актів, здійснювати атестацію робочих місць, щоб не погіршувався стан здоров’я працюючих та не знижувався рівень їх працездатності;

· підвищення рівня промислової безпеки шляхом введення суцільного контролю за станом виробничої діяльності, створенням безпечних та нешкідливих умов праці. Для цього роботодавець має впроваджувати сучасні засоби безпеки, новітні технології механізацію та автоматизацію виробничих процесів контролювати трудову та технологічну дисципліну й нести повну відповідальність за створення таких умов праці, які б відповідали вимогам чинного санітарно – гігієнічного законодавства;

· комплексного розв’язування завдань охорони праці на підставі загальнодержавних та регіональних програм, розроблених відповідно до економічної та соціальної політики держави та новітніх досягнень науки й техніки в галузі безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії на п’ять років та на кожний поточний рік;

· соціального захисту працівників, відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві, збереження місця роботи та середнього заробітку при витраті ними працездатності на весь період її відновлення або визнання їх інвалідами.

Принципи державної політики з охорони праці встановлюють єдині вимоги для всіх підприємств незалежно від форми власності та виду діяльності, єдине правове поле й єдину нормативну базу, оскільки всі працюючі мають однакові права на охорону свого життя і здоров’я. Під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях забезпечується координація діяльності всіх гілок влади, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці.

Держава фінансує дослідження з охорони праці передбачені національною програмою, утримує національний науково – дослідний інститут охорони праці та мережу органів державного нагляду.

Для реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці при Кабміні створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та інші структури.

Міжнародне співробітництво передбачає вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду щодо проблемних питань з охорони праці, активну участь у діяльності Міжнародної організації праці (МОП), Міжнародної асоціації соціального Забезпечення (МАСЗ), Європейського форуму організацій страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань.

Принцип пріорітетності охорони життя та та здоров‘я працівників по відношенню до результатів професійної діяльності вимагає обов‘язкового виконання в необхідному об‘ємі всіх заходів з охорони праці.

Метою забезпечення охорони праці є пріорітетність збереження життя та здоров‘я працівників по відношенню до результатів професійної діяльності і обов‘язкове виконання в необхідному об‘ємі всіх заходів з охорони праці.

Понятия «условия труда».

Умови праці можна розглядати у вузькому та більш широкому значенні слова. По-перше, умови праці на робочому місці чи в цеху— це сукупність факторів, які впливають на працездатність та здоров’я в процесі праці. Зазначені фактори можна розподілити за такими групами: санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні, соціально-психологічні. Вони діють самостійно або в будь-якій сукупності, створюючи відповідні загальні умови праці людини. Санітарно-гігієнічні умови праці створюють зовнішнє середовище на робочому місці. До них відносять температурний режим, вологість, рух повітря та його тиск, освітлення, загазованість, запиленість, величину шуму, вібрацію. Психофізіологічні фактори характеризують дію на організм людини фізичних зусиль, ступінь їх тяжкості, темпу та ритму роботи, а також вибір раціональної трудової пози, монотонність праці, нервово-психічне навантаження тощо. їх оптимізація дозволяє захистити людину від перевтомлення, втрати здоров’я, підвищу працездатність і сталість в праці. Естетичні умови дозволяють шляхом впливу на психіку людини надати праці відповідне емоційне забарвлення, моральне задоволення і підняти продуктивність праці. Вони охоплюють естетизацію робочого середовища, архітектурне та колірне оформлення цеху. Соціально-психологічні фактори характеризують взаємовідносини між членами трудового колективу, психологічний клімат в колективі. Умови праці в більш широкому значенні слова охоплюють також питання належного стану обладнання, якості матеріалів та інструментів та їх наявність на робочому місці, вчасне постачання для якісного виконання відповідних енергоносіїв, своєчасне забезпечення робочого місця необхідною технічною документацією. Указані фактори створюють відповідний організаційно-технічний рівень виробництва і праці, який обумовлює виконання також умов праці у більш вузькому значенні слова. Наприклад, незадовільний стан техніки та технології виробництва може викликати порушення температурного режиму, техніки безпеки праці, раціоналізації виробничого та трудового процесу тощо. Умови праці не повинні стати причиною простою не з вини працівника. При розробленні норм праці приймаються нормальні умови праці, потім повинні чітко забезпечуватися власником при їх застосуванні на виробництві. Отже, нормальні умови праці при розробленні норм праці — це такі умови, які є оптимальними при проектуванні структури виробничого та трудового процесу на підставі раціоналізації трудових рухів і витрат робочого часу. Враховуючи нерозривний зв’язок виробничого та трудового процесів як при проектуванні норм, так і при їх застосуванні на конкретному підприємстві, можна вважати за нормальні умови праці такі організаційно-технічні умови, які забезпечуються науково обґрунтованим матеріально технічним обслуговуванням.

Поняття «безпека праці».

Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як «такий стан будь-якого об'єкта, за якого йому не загрожує небезпека». Але подібне визначення не може нас задовольнити повністю, оскільки таке розуміння безпеки лише вказує на відсутність джерела небезпеки, тобто воно може характеризувати якусь ідеальну ситуацію, в якій безпека виступає як бажана, але недосяжна мета. Безпеку краще визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека. Та це визначення, як і попереднє, містить термін «небезпека», який сам потребує визначення. В спеціальній літературі можна зустріти такі визначення: • небезпека — негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям. ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. У цьому визначенні поняття «безпека» присутній термін «ризик». Більш детально з поняттям ризику, його вимірюванням та оцінкою ми будемо знайомитись далі. Тут же зазначимо, що ризик виникнення аварій, пошкоджень або виходу з ладу простих технічних пристроїв визначити не досить складне). Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно складно, а інколи неможливо. В таких випадках ризик може бути оцінений лише завдяки експертній оцінці. Безпека праці (рос. безопасность труда, англ. safety; нім. Arbeitssicherheit) (рос. безопасность труда; англ. occupational safety; нім. Arbeitssicherheit f) — умови праці на об'єктах промисловості, що виключають вплив небезпечних і шкідливих факторів на працюючих. Безпека праці підтримується шляхом виконанням комплексу заходів щодо запобігання травматизму, захворювань і аварій. ГОСТ 12.0.002-80. Безпека праці в Україні регулюється нормативними докуменами які об'єднані в Систему Стандартів Безпеки Праці (ССБП). Класифікація котрих розповсюджеється на всі основні види праці.

ПРЕДИСЛОВИЕ

Евразийский совет по стандартизации, метрологии и сертификации (ЕАСС) представляет собой региональное объединение национальных органов по стандартизации государств, входящих в СНГ. В дальнейшем возможно вступление в ЕАСС национальных органов по стандартизации других государств.

Цели, основные принципы и основной порядок проведения работ по межгосударственной стандартизации установлены ГОСТ 1.0—92 «Межгосударственная система стандартизации. Основные положения» и ГОСТ 1.2—97 «Межгосударственная система стандартизации. Стандарты межгосударственные, правила и рекомендации по межгосударственной стандартизации. Порядок разработки, принятия, применения, обновления и отмены».

СВЕДЕНИЯ О СТАНДАРТЕ

1. РАЗРАБОТАН Рабочей группой, состоящей из представителей «Центр безопасности и гигиены труда» и ФНПР, на основании собственного аутентичного перевода Руководства, указанного в пункте 4.

2. ВНЕСЕН Федеральным агентством по техническому регулированию и метрологии.

3. ПРИНЯТ Евразийским советом по стандартизации, метрологии и сертификации по переписке (протокол № 28 от 23 марта 2007 г.).
За принятие проголосовали (в скобках дается сокращенное наименование национального органа по стандартизации): Азербайджан (Азстандарт), Армения (Минэкономразвития), Белоруссия (Госстандарт Республики), Казахстан (Госстандарт Республики Казахстан), Киргизия (Кыргызстандарт), Молдавия (Молдова-Стандарт), Российская Федерация (Госстандарт России), Таджикистан (Таджикстандарт), Туркменистан (Главгосслужба «Туркменстандартлары»), Узбекистан (Узстандарт), Украина (Госпотребстандарт Украины).

4. Настоящий стандарт идентичен документу Международной организации труда ILO-OSH 2001 Guidelines on occupational safety and health management systems (Руководство по системам управления охраной труда). Наименование настоящего стандарта изменено относительно наименования международного документа для приведения в соответствие с ГОСТ 1.5 (подраздел 3.6)

5. ВВЕДЕН ВПЕРВЫЕ

Информация о введении в действие (прекращении действия) настоящего стандарта и изменений к нему на территории указанных выше государств публикуется в указателях национальных (государственных) стандартов.

Информация об изменениях настоящему стандарту публикуется в указателе (каталоге) стандартов, а текст этих изменений—в информационных указателях стандартов. В случае пересмотра или отмены настоящего стандарта соответствующая информация будет опубликована в информационном указателе стандартов.

Исключительное право официального опубликования настоящего стандарта на территории указанных выше государств принадлежит национальным (государственным) органам по стандартизации этих государств.

ВВЕДЕНИЕ

Положительное воздействие внедрения СУОТ на уровне организации, выражающееся как в снижении воздействия опасных и вредных производственных факторов и рисков, так и в повышении производительности, в настоящее время признано правительствами, работодателями и работниками.

Требования к системам управления охраной труда разработаны Международной организацией труда (далее — МОТ) в соответствии с общепризнанными международными принципами на основе широкомасштабного подхода, которые определены входящими в МОТ представителями трех сторон социальнотрудовых отношений и других заинтересованных организаций. Этот трехсторонний подход предполагает силу, гибкость и надлежащую основу для развития стабильной культуры безопасности труда в организации. Добровольно принимаемые требования к СУОТ отражают ценности и средства МОТ, позволяющие обеспечивать безопасность и здоровье работников.

Практические рекомендации, содержащиеся в стандарте, предназначены для использования всеми, на кого возложена ответственность за управление ОТ.

Они не являются обязательными и не направлены на замену национального законодательства, действующие правила или утвержденные стандарты.

На работодателя возлагается непосредственная ответственность и обязанность по обеспечению безопасных условий и охраны здоровья работников в организации. Применение СУОТ способствует выполнению этих обязанностей. Поэтому настоящий стандарт является практическим инструментом содействия организациям и компетентным учреждениям в осуществлении непрерывного совершенствования деятельности по безопасности и гигиене труда.

ОБЛАСТЬ ПРИМЕНЕНИЯ

Целью настоящего стандарта является содействие защите работников от воздействия опасных и вредных производственных факторов, исключению несчастных случаев, в том числе со смертельным исходом и профессиональных заболеваний на производстве.

На национальном уровне стандарт служит:

1. для установления национальных основ СУОТ, подкрепленных национальными законами и иными нормативными правовыми актами;

2. руководящими указаниями по применению добровольных мероприятий по охране труда в организациях, направленных на соблюдение норм и иных нормативных правовых актов, ведущих к непрерывному совершенствованию деятельности в области охраны труда;

3. руководящими указаниями для развития национальных и специальных корпоративных стандартов по СУОТ для качественного обеспечения практических потребностей организаций в соответствии с их размером и характером деятельности.

На уровне организации стандарт предназначен:

1. служить руководящими указаниями по объединению элементов СУОТ в организации в качестве составной части общей политики и системы управления;

2. способствовать активизации всех работников организации, в том числе работодателей, собственников, управленческого персонала, работников и их представителей с целью применения современных принципов и методов управления охраной труда, направленных на непрерывное совершенствование деятельности по охране труда.

Права інвалідів.

Зниження працездатності у людини може настати з двох причин: досягнення похилого віку, внаслідок чого людина вже не може виконувати роботу в такому ж обсязі і з такою ж інтенсивністю, як це було раніше, а також інвалідності, що може настати внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, нещасного випадку, загального захворювання або з дитинства. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Положення про порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994. Особи із зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" [8] дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Кабінет Міністрів України 3 травня 1995 р. прийняв постанову "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" і затвердив Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, згідно з яким робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути: звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Робота інваліда в нічний час і залучення до надурочних робіт допускається тільки за його згодою та за умови, що це не суперечить медичним показанням. Місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємствами (об’єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у областях, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. При цьому Закон встановлював, що нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об’єднань), установ та організацій (незалежно від форм власності та господарювання) в розмірі не менше 4% від загальної чисельності працюючих. Підприємства (об’єднання), установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів України штрафні санкції. Сума цих санкцій визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Медичні огляди.

Статья 169 КЗоТ Украины. «Обязательные медицинские осмотры работников определенных категорий. Собственник или уполномоченный им орган обязан за свои средства организовать проведение предварительного приема на работу и периодических (в течение трудовой деятельности) медицинских осмотров работников, занятых на тяжелых работах, работах, с вредными либо опасными условиями труда или таких, где необходим профессиональный отбор, а также ежегодного обязательного медицинского осмотра лиц в возрасте до 21 года. Перечень профессий, работники которых подлежат медицинскому осмотру, срок и порядок его проведения устанавливаются Министерством здравоохранения Украины по согласованию с Государственным комитетом Украины по надзору за охраной труда.»

1. Общие положения

1.1. Порядок проведения медицинских осмотров работников определенных категорий, разработанный во исполнение статьи 17 Закона Украины «Об охране труда», определяет процедуру проведения предварительного (при приеме на работу) и периодических (в течение трудовой деятельности) медицинских осмотров работников, занятых на тяжелых работах, работах с вредными или опасными условиями труда или работах, требующих профессионального отбора, ежегодного обязательного медицинского осмотра лиц в возрасте до 21 года.

1.2. Порядок предназначен для: работников, занятых на тяжелых работах, работах с вредными или опасными условиями труда или работах, требующих профессионального отбора, и лиц в возрасте до 21 года предприятий, учреждений и организаций независимо от форм собственности, вида экономической деятельности и их филиалов, других обособленных подразделений; физических лиц — субъектов предпринимательской деятельности, которые в соответствии с законодательством используют наемный труд (далее — работодатели); лиц, обеспечивающих себя работой самостоятельно; заведений государственной санитарно-эпидемиологической службы; лечебно-профилактических заведений, военно-врачебных и соответствующих комиссий министерств и других центральных органов исполнительной власти, осуществляющих медицинские осмотры работников, специализированных лечебно-профилактических заведений, имеющих право устанавливать диагноз относительно профессиональных заболеваний, кафедр и курсов профессиональных заболеваний высших медицинских учебных заведений III—IV уровней аккредитации (далее — ЛПЗ); рабочих органов исполнительной дирекции Фонда социального страхования от несчастных случаев на производстве и профессиональных заболеваний Украины (далее — рабочие органы исполнительной дирекции Фонда).

Предварительный медицинский осмотр проводится при приеме на работу с целью:

- определения состояния здоровья работника и регистрации исходных объективных показателей здоровья и возможности исполнения без ухудшения состояния здоровья профессиональных обязанностей в условиях действия конкретных вредных и опасных факторов производственной среды и трудового процесса;

- выявления профессиональных заболеваний (отравлений), возникших раньше при работе на предыдущих производствах, и предупреждения производственно обусловленных и профессиональных заболеваний (отравлений).

Периодические медицинские осмотры проводятся с целью:

- своевременного выявления ранних признаков острых и хронических профессиональных заболеваний (отравлений), общих и производственно обусловленных заболеваний у работников;

- обеспечения динамичного наблюдения за состоянием здоровья работников в условиях действия вредных и опасных производственных факторов и трудового процесса;

- решения вопроса относительно возможности работника продолжать работу в условиях действия конкретных вредных и опасных производственных факторов и трудового процесса;

- разработки индивидуальных и групповых лечебно-профилактических и реабилитационных мероприятий работникам, отнесенным по результатам медицинского осмотра к группе риска;

- проведения соответствующих оздоровительных мероприятий.

Заведения государственной санитарно-эпидемиологической службы ежегодно по заявке работодателя (его представителя), при участии представителя первичной профсоюзной организации или уполномоченного работниками лица определяют категории работников, подлежащие предварительному (периодическим) медицинскому осмотру и до 1 декабря составляют Акт определения категорий работников, подлежащих предварительному (периодическим) медицинскому осмотру по указанной форме.

2.3. На основании Акта определения категорий работников, подлежащих предварительному (периодическим) медицинскому осмотру, работодатель составляет в течение месяца в четырех экземплярах поименные списки работников, подлежащих периодическим медицинским осмотрам на бумажном и электронном носителях, согласовывает их в санитарно-эпидемиологической станции. Один экземпляр списка остается на предприятии (у ответственного за организацию медосмотра должностного лица), второй — отправляется в ЛПЗ, третий — в заведение государственной санитарно-эпидемиологической службы, четвертый — в рабочий орган исполнительной дирекции Фонда.

Работодатель за счет собственных денежных средств обеспечивает организацию проведения медицинских осмотров, расходы на углубленное медицинское обследование работника с подозрением на профессиональные и производственно обусловленные заболевания и их медицинскую реабилитацию, диспансеризацию работников групп риска развития профессиональных заболеваний.

2.7. Периодичность проведения медицинских осмотров в ЛПЗ может изменяться заведением государственной санитарно-эпидемической службы, исходя из конкретной санитарно-гигиенической и эпидемической ситуации, но не реже одного раза в два года.

2.10. Для прохождения медицинского осмотра работник предъявляет в Комиссию паспорт или другой документ, удостоверяющий его личность, и Медицинскую карту амбулаторного больного, при предварительном медосмотре предъявляет направление, выданное работодателем по установленной форме.

При решении вопроса о пригодности к работе конкретного работника при предварительном (при приеме на работу) медосмотре Комиссия руководствуется медицинскими противопоказаниями, определенными в Перечне вредных и опасных факторов производственной среды и трудового процесса, при работе с которыми обязателен предварительный (периодические) медицинский осмотр работников, Перечне работ, для выполнения которых является обязательным предварительный (периодические) медицинский осмотр работников, Перечне общих медицинских противопоказаний к работе с вредными и опасными факторами производственной среды и трудового процесса, приведенном в приложении 6. Вопрос пригодности к работе в каждом отдельном случае решается индивидуально с учетом особенностей функционального состояния организма (характера, степени проявления патологического процесса, наличия хронических заболеваний), условий труда и результатов дополнительных методов обследования. Каждый врач, участвующий в обследовании пациента, дает заключение относительно состояния здоровья работника, подтверждает его личной подписью и личной печатью, участвует в окончательном обсуждении пригодности обследуемого лица к работе в избранной профессии и в случае необходимости определяет лечебно-оздоровительные мероприятия. В Карточке работника указываются жалобы работника на состояние здоровья, анамнез, результаты медицинского осмотра, лабораторных, функциональных и прочих исследований, диагноз, заключение о профессиональной пригодности работника работать по своей профессии. Она хранится у медицинского работника или, при его отсутствии, в отделе кадров на предприятии (по последнему месту работы) в течение трудовой деятельности работника, предоставляется Комиссии во время проведения медицинских осмотров. Копия Карточки работника хранится на предприятии (по основному месту работы) в течение 15 лет после увольнения работника.

2.17. По результатам периодических медицинских осмотров (в течение месяца после их окончания) Комиссия оформляет Заключительный акт по результатам периодического медицинского осмотра работников. Срок хранения Заключительного акта 5 лет.

2.21. Работодатель сохраняет за работником на период прохождения медосмотра место работы (должность) и средний заработок и по результатам медицинского осмотра информирует работника о возможности (невозможности) продолжать работу по профессии.

2.27. Результаты медицинского осмотра могут быть обжалованы работодателем или гражданином в ЛПЗ высшего уровня или в судебном порядке.

Отказ работника пройти периодический медицинский осмотр является нарушением трудовой дисциплины. Такого работника органы санэпидемнадзора могут отстранить от работы. Если работник своевременно не прошел медицинский осмотр, собственник или уполномоченный им орган не имеет права допускать работника к работе. Согласно части 2 статьи 19 Закона Украины «Об охране труда», если работник уклоняется от прохождения медицинских осмотров, он отстраняется от работы без сохранения заработной платы. При наличии уважительных причин непрохождения осмотра в установленный срок отстранение от работы производится с сохранением заработной платы.

Колективні трудові спори.

Одним из элементов реформы социально-трудовых отношений в Украине, постепенного приведения их к требованиям рыночной экономики стало конституционное закрепление права трудящихся на забастовку. Конституция Украины (статья 44) предусматривает, что порядок осуществления права на забастовку устанавливается законом. Таким законом в Украине является Закон Украины "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)" который вступил в силу в 1998 году. Легальное понятие коллективного трудового спора дано ст. 2 Закона Украины от 3 марта 1998 г. "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)". Коллективный трудовой спор -это разногласия, возникающие между сторонами социально-трудовых отношений (наемными работниками и работодателями) по одному из следующих вопросов: а) установления новых или изменение существующих социально-экономических условий труда и производственного быта; б) заключения или изменения коллективного договора, соглашения; в) выполнения коллективного договора, соглашения или отдельных его положений;

В соответствии со ст.8 Закона Украины "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)" примирительная комиссия - орган, предназначенный для выработки решения, которое может удовлетворить стороны коллективного трудового спора (конфликта), и который состоит из представителей сторон. Задачи, функции и порядок формирования и деятельности примирительной комиссии определяется Законом Украины "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)", а также Положением о примирительной комиссии от 4 мая 1999 г. №36, утвержденным приказом Национальной службы посредничества и примирения. Права членов примирительной комиссии определяются п.5 Положения о примирительной комиссии утвержденного приказом НСПП от 4 мая 1999г. № 36. Трудовой арбитраж - орган, который состоит из привлеченных сторонами специалистов, экспертов и других лиц и принимает решение по существу трудового спора. Задачи, функции и порядок формирования и деятельности трудового арбитража определяются Законом Украины "О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)", а также Положением о трудовом арбитраже от 4 мая 1999 г. №37, утвержденным приказом Национальной службы посредничества и примирения.Забастовка применяется как крайнее средство(когда все другие возможности исчерпаны) разрешения коллективного трудового спора в связи с отказом собственника или уполномоченного им органа удовлетворить требования наемных работников или уполномоченного ими органа, профсоюза, объединения профсоюзов. Законодательство Украины устанавливает при законной забастовке определенную социальную защищенность работников, как не участвующих, так и участвующих в забастовке.Участие в забастовке работников, за исключением забастовок, признанных судом незаконными, не рассматривается как нарушение трудовой дисциплины и не может быть основанием для привлечения к дисциплинарной ответственности. В целях содействия улучшению трудовых отношений и предупреждения возникновения коллективных трудовых споров (конфликтов), их прогнозирования и содействия своевременному их разрешению, осуществления посредничества для разрешения таких споров Указом Президента Украины от 17 ноября 1998 года №1258 "Об утверждении Национальной службы посредничества и примирения" утверждена Национальная служба посредничества и примирения. Этим же указом утверждено положение о Национальной службе посредничества и примирения. НСПП это государственная структура, финансируемая за счет средств Госбюджета. Вопросы оплаты труда работников НСПП регламентируются Постановлением Кабинета Министров Украины от 01.02.1999 № 117 "Вопросы национальной службы посредничества и примирения".

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону. (статтю 2 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 22.02.2001 р. N 2272-III).