Тема 1. Основні концептуальні підходи до вивчення процесу Європейської інтеграції

Мета: поглиблення, систематизація та закріплення знань про: дисципліну «Європейська інтеграція», її мету, завдання, особливості, предмет, функції та основні «моделі» європейського багаторівневого управління.

 

План вивчення теми

1. «Європейська інтеграція»: актуальність та предмет дослідження.

2. Європейська інтеграція як предмет дослідження зарубіжних та вітчизняних науковців.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання необхідно розкрити сутність актуальності вивчення «Європейської інтеграції». Актуальність дослідження «європейської інтеграції» полягає: у потребі дослідження досвіду держав-членів Європейського Союзу щодо реформування національних систем економіки, державного управління в контексті державотворчих, глобалізаційних та інших закономірних світових процесів; у необхідності для України як держави-претендента на вступ до Європейського Союзу (ЄС) набуття відповідних знань про його суспільно-політичну природу, правову та інституційну системи, що дозволить українській державі ефективно інтегруватися в це міждержавне утворення з урахуванням інтересів національної безпеки; економічна складова актуальності базується на тому, що Європейський Союз має найбільший в світі спільний економічний ринок, на якому реально діє принцип вільного руху товарів, людей й послуг, напрацьовані й успішно застосовуються високі стандарти соціально-економічного життя.

Рекомендується звернути увагу на такі поняття, як «європейська інтеграція», «Європейський Союз», «європейське управління». Предметом «Європейської інтеграції – є історично обумовлений процес формування загальноєвропейського соціально-економічного, політичного та соціокультурного простору, у якому роль суб’єкта виконує інституційна система Європейського Союзу, а роль об’єкта виконують держави-учасниці ЄС, держави-кандидати та держави-претинденти на вступ до ЄС з їхніми політичними, економічними, соціальними, правовими, адміністративними та іншими системами. Європейський Союз був створений та функціонує як європейська багаторівнева система управління, яка складається із національних систем управління і має міждержавний характер стосунків на наднаціональному рівні (на сьогодні ЄС включає 27 держав-учасниць). Європейське управління – це правила, процедури й дії суб’єктів управління (тобто інституцій, органів, відомств та агенцій Союзу) під час виконання їхніх завдань, що стосуються способів, за допомогою яких вони реалізують власні повноваження.

При вивченні другого питання необхідно звернути увагу на особливості поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо ідеї європейської інтеграції в минулому та сучасному етапі розвитку тих чи інших країн.

Із часу заснування Європейської Спільноти в 1950-х рр. І до утворення Європейського Союзу в 1992 р., а також до фактичного його розширення в наші дні (27 держав: Греція, Ірландія, Люксембург, Португалія, Данія, Нідерланди, Фінляндія, Франція, Швеція, Великобританія, Іспанія, Італія, Австрія, Бельгія, Німмечина та інші) у Західній Європі тривають дискусії щодо напрямів та шляхів розвитку європейської інтеграції: чи має Європейський Союз залишатися ареною для економічного та технічного співробітництва, чи все ж таки має стати основою політичного та безпекового співробітництва? ЄС повинен і далі розширюватися, чи має поглиблювати взаємовідносини між державами-учасницями, зміцнюючи існуючі інституції та розширюючи сфери політики?

Сама ідея європейської інтеграції виникла у 40-х рр. ХХ століття. Відомий вчений Д.Мітрані у 1943 р. випустив книгу «Діюча система миру» та започаткував наукову школу функціоналізму, оскільки метод який пропонував Мітрані для урегулювання конфліктів між конкуруючими державами, що призводять до війн та негативних наслідків, був спрямований саме на розвиток функціонального співробітництва між націями. На думку Д.Мітрані, у держав не буде бажання вступати у війну, оскільки «діюча система миру» забезпечуватиме спільне економічне співробітництво та формування й розширення спільних сфер виробництва, що в свою чергу забезпечуватиме спільний дохід та взаємовигоду.

Д.Мітрані пропонував створити галузеві наднаціональні організації в сферах спільного інтересу. Це передбачало: створення наднаціональних інституцій, які перебератимуть на себе функції вирішення питань щодо технократичного співробітництва, міжнародної адміністрації у вирішенні питань добробуту та миру, належного рівня життя мешканців тих держав які будуть входити до європейського співтовариства. Інший представник школи функціоналізму К.Дойч особливу увагу зосереджує на порівняльному аналізі політичних систем різних європейських держав (потенційних учасниць європейської спільноти), з метою виявлення спільних та відмінних рис у їх політичних системах. Завдяки розробкам Дойча, було можливим, враховуючи національні та політичні відмінності держав, спроетувати та сформувати найбільш ефективний політичний устрій майбутньої об’єднаної Європи.

Згодом, Е.Хаас, пізніше Л.Ліндберг, С.Шайндгольд, Ф.Шміттер розвинули неофункціональний підхід щодо європейської інтеграції, в першу чергу даючи оцінку та висвітлюючи перспективи розвитку тих держав, які стануть учасницями європейської спільноти, аналізуючи ті фактори що впливатимуть на прогрес цих держав.

Е. Хаас спробував розробити загальну теорію європейської інтеграції, яка б не тільки описувала процеси, що відбуваються в ЄСВС, але також допомогли б передбачити, який міг би очікуватися прогрес від процесу європейської інтеграції. Е. Хаас зробив особливий наголос на тому, що в процесі інтеграції більш важливим є скоріше фахівці, інтереси, наднаціональні інституції й технічна експертиза, ніж національні політики. Пропонує три переконливі аспекти, за яких держав що стануть учасницями ЄЕС, очікує прогрес:

1) технічний аспект (наприклад співробітництво в одній сфері (сг) буде вимагати подальшого співробітництва у інших суміжних сферах (стандарти гігієни продовольства, умови виробництва та ін.), що сприятиме удосконаленню соціально-економічного розвитку держав;

2) політичний аспект (врахування політичних інтересів кожної із держав-учасниць, особливостей політичного устрою, національних та етнічних особливостей кожної спільноти), що забезпечуватиме мирне співіснування;

3) географічний аспект (не зважаючи на географічне розташування та відстань між державами, митні тарифи на перевезення товарів та обмін послугами або зменшуються або ж повністю скасовуються), що забезпечуватиме вільний обмін товарів та послуг.

Інший вчений С.Хоффман започаткував міжурядовий підхід, який дозволяє давати оцінку процесу євроінтеграції через призму міждержавного (міжурядового) співробітництва. На думку С.Хоффмана, європейська спільнота є прикладом високоструктурованої міжнародної організації, діяльність якої спрямована на реалізацію спільних інтересів її держав-учасниць і підпорядкована її суверенній згоді. Тобто, на думку С.Хоффмана, основою існування європейської спільноти є спільний економічний інтерес.

Існує ще ряд інших теорій про моделі європейської інтеграції, її доречності та історичної обумовленості, серед таких можемо виділити: модель «міжнародної взаємозалежності»; модель «ліберальної міжурядовості»; модель «багаторівневого управління».

Якщо поглянути на модель «багаторівневого управління», то вона представлена такими наднаціональними та національними органами управління, які існують на сьогодні в системі європейського управління:

Комісією як органом розробки програм у партнерстві з місцевими та регіональними органами влади з використанням фінансових стимулів;

урядами держав-членів, які представлені у Раді Європи, які діють в умовах тиску з боку місцевих і регіональних органів влади та займаються питаннями збільшення й перерозподілу бюджету;

Європарламентом, члени якого часто є додатковим джерелом тиску на раду Європи;

місцевими та регіональними органами влади, які збільшого мають власні офіси у Брюсселі;

Тобто, існуючий Європейський Союз, виходячи із цієї теорії, можемо уявляти як регулятивну модель, яка має багаторівневу систему управління.

Щодо вітчизняних вчених, то можемо виділити праці Я.Базилюка, М.Білоусова, Л.Гайдукова, А.Круглашова, А.Павлюка, В.Чумака та інших. Наприклад питання щодо стратегічних перспектив взаємовідносин України – ЄС досліджує Г.Немиря, В.Воротін, І.Розпутенко, І.Романюк, В.Юрчишин. Питанням про організацію і функціонування державних служб країн Європи присвячені праці С.Озірської, Г.Опанасюка, Ю.Полянського. Проблеми міграційних процесів висвітлені у роботах В.Токовенка, О.Кушніренка, П.Луцишина та інших.

Питання для самоконтролю

1. Європейське управління: теоретико-методологічні засади;

2. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права;

3. Інститути, необхідні для членства в Європейському Союзі;

4. Європейський Союз: заснування і етапи становлення;

5. Європейські інтеграційні процеси: формування єдиного ринку;

6. «Моделі багаторівневого управління» у країнах ЄС у поглядах зарубіжних вчених.

 

Бібліографічний список

Обов’язкова література: [8, 9, 10, 31, 32, 33, 38, 44, 49, 53, 61, 65].

Додаткова література: [3, 4, 5, 11, 12, 17, 18, 21, 35, 50, 52, 56, 62, 73].