Тема 4. Європейський Союз та проблеми мовного спілкування

Мета: розкрити механізм вирішення проблеми мовного спілкування у багатонаціональних державах ЄС та сучасній Україні, провести порівняльну характеристику країн-учасниць ЄС та України щодо їх етнонаціонального складу населення.

План вивчення теми

1. Жан Моне – «людина яка придумала Європу».

2. Особливість мовного спілкування у країнах ЄС (Швейцарія, Люксембург, Франція, Бельгія).

3. Проблеми збереження мовної самобутності етнічних меншин країн ЄС (ельзасців, бретонців, фламандців, корсіканців, каталонців, басків, ретороманців).

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Коли мова йде про сучасні процеси європейської інтеграції, виникає ряд питань, наприклад чи має ЄС і надалі розширюватися, якщо так, то якими шляхами? Чи можемо говорити відкрито про те, що ЄС є нічим іншим як федерацією європейських держав? Аби відповісти на ці питання, екстернам необхідно дуже чітко усвідомлювати первинну роль існування Європейського Союзу, його призначення.

У 1888 році 5 листопада у французькому м.Коньяк у сім’ї виноробів та виноторговців народився Жан Моне, якого через 88 років (1976р.) голови країн ЄС у Люксембурзі назвуть «людиною, яка придумала Європу». У 16 років він вперше поїхав у справах фірми до Лондона на 2 роки, і з того часу присвячує все життя виробництву відомого на весь світ французького коньяку. Окрім сімейного бізнесу, Жан Моне не полишає ідеї щодо об’єднання матеріальних ресурсів найбільш розвинутих європейських країн. Він не був ні ідеалістом, ні фантазером, навпаки, будучи досить прагматичним торговцем та банкіром, він пропагує ідею об’єднаної Європи, що дозволить уникнути війн та кризових явищ.

Француз Шарль де Голль виступав свого часу найбільшим противником Жана Моне, а саме противником повного злиття всіх європейських країн. У.Черчіль, підтримуючи ідеї Ж.Моне, висунув ідею «об’єднаних штатів Європи”, про що йшла мова у Римських договорах 1957 року. Німецький канцлер Г.Шмідт абсолютно підтримував цю ідею і назвав Моне «основоположником ідеї європейського об’єднання”.

Якщо говорити про сучасну Європу, то такі країни як Велика Британія і Данія взагалі виступають проти федеративного усрою ЄС та мовного і культурного злиття європейських країн, тоді як Німеччина, Іспанія та Італія, виступають «за». Франція в свою чергу займає нейтральну позицію.

Чому ідею «об’єднаної Європи” так і не було реалізовано до сих пір, а процеси європейської інтеграції тривають і сьогодні? Чому Україна обрала європейський шлях розвитку і чи повинні ми переживати, що у разі вступу до ЄС можемо втратити як мовну так і культурну самобутність?

Після Маастрихтських угод, у всіх країнах ЄС заговорили про питання збереження мовної та культурної самобутності, адже, як ми знаємо, країни-учасники ЄС частину своїх повноважень та суверенітету передають наднаціональним органам влади.

Наприклад, Швейцарія представлена 4 національними мовами: німецькою, французькою, італійською, ретороманською (рідна мова корінного населення ретороманців), три з яких мають статус державних. Мова, яка поширена у ВУЗах, на підприємствах, у діловодстві – німецька. Італо-швейцарці, які мають у Швейцарії власну національно-адміністративну територію (кантон Тессін) та мову, що визнана державною, вимушені володіти або німецькою або ж французькою мовами, якщо бажають навчатися у вищих навчальних закладах Швейцарії, так як там немає італомовного університету.

Щодо етнічного складу населення, то 73,6 % становлять германо-швейцарці, найменший процент становлять ретороманці, які спілкуються між собою на рідній мові, проте звертатися у різні інстанції можуть лише на німецькій. Серед італійців та французів, які мешкають в Швейцарії поширено двомовність, так як такі міста Цюріх, Бьорн, Люцерн, Базель знаходяться на території поширення німецької мови.

Досвід Швейцарії показує нам, який пріритет має федеративний устрій та може служити як аргумент на користь противників «Сполучених штатів Європи».

Інша ситуація є у Великому Герцогстві Люксембурзі, де разом із люксембурзькою (летцебурською) мовою, в якості офіційних мов використовуються французька та німецька мови.

Оскільки у Люксембурзі немає власного університету, то мешканці країни самі вирішують яку саме мову їм вивчати (французьку чи німецьку), залежно від того де вони отримуватимуть освіту. В період ІІ світової війни нацистами було введено німецьку мову як офіційну мову Люксембурга, оскільки вважалося, що летцебурзький діалект є за походженням німецьким. Саме через це, після війни довгий час лише люксембурзька та французька мови мали статус офіційних державних мов. На сьогодні у навчанні та діловодстві в основному переважають французька та німецька.

Бачимо, що влада не забороняє корінному населенню розмовляти на жодній з мов, а навпаки шляхом законодавства підтримує збереження мовно-культурної самобутності Люксембургу. Це може бути прикладом для інших країн, таких як Україна, Росія, Молдавія, та інших, які є багатонаціональними державами.

Основне населення Франції – французи 90 %. На території Франції проживають такі етнічні спільноти, як: ельзасці, бретонці, фламандці, корсіканці, каталонці, баски (всього 3 млн.чол.), які зберігають свої мовні та побутові особливості. Однак основна мова у навчальних закладах – французька, а баскська, каталонська та корсиканська мови вивчаються на факультативних заняттях. У Франції проживає близько 1,2 ельзасців та лотаринців, які розмовляють на алеманському та мозельсько-франкському діалекті, відмовляючись від німецької мови, яка початково була їх рідною мовою. Взагалі у Франції німецька мова приживалася не дуже активно після подій ІІ світової війни. Але на сучасному етапі розвитку, особливо у фінансово-економічній сферах німецька мова є поширеною, навіть на території Франції.

Географічне розташування столиці Бельгії – Брюселя обумовило те, що 58 % всього населення розмовляють на французькій мові, хоча територія історично належала нідерландським фламандцям. Етнічні німці, які проживають у Бельгії (65 тис.) розмовляють в основному на німецькій мові, хоча на сьогодні більшість із них розмовляють на французькій, оскільки займають ту частину країни, яка контактує з франкомовним населенням Німеччини та Люксембурга.

У таких країнах ЄС як Данія розмовляють на фарерській мові, у Нідерландах – на фризькій, у Швейцарії – ретороманській, в Італії – на тірольській та фріульській, у Люксембурзі – на летцебурзькій тощо. Бачимо, на скільки різноманітна мовна поліфонія ЄС. Тому питання щодо збереження культурної та мовної самобутності європейських народів, особливо їх етнічних меншин, є надзвичайно актуальним та важливим.

Що стосується тих мов, які є загальновизнаними та мають міжнародний авторитет, особливо складне становище у німецької мови, зважаючи на те, що у Західній Європі найбільша частка населення – це носії саме німецької мови. Англійська та французька мови, завдяки ООН у 1945 році закріпили за собою міжнародний статус та авторитет. Проте з 1990 року усі заяви європейських комісій для преси друкуються на цих трьох мовах.

Якщо би мова торкнулася про введення загальної офіційної мови ЄС, то обрали би англійську мову, але не зважаючи навіть на це Велька Британія (ще з часів М.Тетчер) виступає проти такої ідеї, та взагалі проти будь якого мовно-культурного злиття європейських народностей. Маргарет Тетчер, колись підкреслила, що якби вона була представником Німеччини, то неодмінно зберігла би і Бундесбанк (Федеральний банк ФРГ) і німецьку марку

Питання для самоконтролю

 

1. Особливості реалізації мовної політики у Великобританії та Франції.

2. Вирішення проблеми затвердження офіційної державної мови у Швейцарії та Люксембурзі.

3. Особливості статусу французької мови в Канаді (федеративний та місцевий рівні управління).

4. Сучасне лінгвістичне законодавство в Італії.

5. Англійська мова та законодавство США.

6. Французький закон про мову.

7. Законодавче регулювання мовного життя в Швейцарії.

8. Національний та офіційні мови Люксембургу.

9. Досвід вирішення національно-мовних питань у сучасному світі.

Бібліографічний список

Обов’язкова література: [3, 4, 8, 9, 31, 36, 52, 65].

Додаткова література: [3, 50, 52, 56, 62, 73, 74, 75, 77, 78, 80, 84, 85].