Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Пит. Розврїток освіти і наукових знань. Початок книгодрукування.

Поиск

У процесі формування українського етносу світоглядні функції в суспільстві виконувала насамперед релігія. Релігійні уявлення накладали свій відбиток на естетичні смаки і морально-етичні уподобання, впливали на жанрову структуру художньої культури. Головними осередками культури, як у попередні часи, залишалися князівські двори, монастирі та церкви. У них зосереджувалися освічені люди, велось літописання, пере-писували й перекладали книги. У період феодальної роздробленості важливу роль у культурному розвитку українського етносу поряд з Києвом та Черніговим стали відігравати міста Галицької землі — Галич, Холм, Перемишль, Львів, а також Волинської — Володимир та Луцьк. Проте Київ продовжував зберігати свої давні традиції в духовному житті слов'янських народів. Найбільш освіченим на Україні у той час було духовенство, в руках якого зосереджувались школи. Значна частина письменних людей була серед шляхти і- ремісників. Письменні люди, знавці іноземних мов працювали у князівських та єпископських канцеляріях, готували тексти грамот, вели дипломатичне листування. Загарбання українських земель польськими та литовськими феодалами в другій половині XIV ст. завдало відчутних втрат українській культурі. Разом з тим у цей період йшов безперервний процес багатостороннього спілкування українського, білоруського і литовського народів, розширення взаємовпливів у сфері культури. Наприклад, реформація, яка почалася в Європі у першій половині XVI ст., сприяла поширенню у Польщі гуманістичних і протестантських течій. У свою чергу, прогресивні ідеї, шо поширювалися у Польщі, мали велике значення для української культури. Розвиткові прогресивних традицій в культурах обох народів сприяла боротьба з феодальною реакцією у формі контрреформації. Разом з тим слід зауважити, що в умовах національно-релігійного гніту розвиток духовної культури українського народу здійснювався повільно. Школи, як правило, існували при монастирях, церквах або маєтках великих феодалів. Учні отримували в них елементарні знання з письма та арифметики. Більш повну освіту можна було здобути при великих монастирях, однак монастирська освіта була обмеженою, навчання велося латинською мовою. Крім православних шкіл у деяких містах Галичини і Закарпаття діяли школи при католицьких костьолах. Найстарішою серед них була школа Львівської латинської кафедри, у якій у середині XVI ст. навчання мало схоластичнї?й характер. У XV—першій половині XVI ст. багато вихідців з України здобували освіту в Краківському, Празькому та Болонському університетах. У списках студентів Краківського університету знайдено понад ЗО імен уродженців Дрогобича та 70 — із Самбора. У цьому університеті навчалися студенти з Києва, Львова, Глинян, Мостиськи та інших міст. При Карловому університеті у Празі був створений спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці, білоруси.У другій половині XVI—першій половині XVII ст. на Україні продовжували діяти елементарні школи при церквах і монастирях, однак це вже не відповідало вимогам часу. Потреби суспільства вимагали освічених людей як для господарської, так і культурно-просвітницької діяльності. За розв'язання цього завдання взялося не духовенство, а світські кола — окремі магнати, шляхта і особливе міщани, які стали об'єднуватись у братства. У цей час виникає новий тип школи — греко-слов'яно-латинська, в якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувалися з позитивними досягненнями західноєвропей-ської школи і науки того часу. Даний тип школи став ви-значальним у розвитку освіти на східно-слов'янських землях протягом тривалого часу. Першою навчальною установою такого типу на Україні стала Острозька вища школа, заснована близько 1576 р. відомим діячем і меценатом української культури князем Костянтином Острозьким (1526—1608 рр.). Сучасники називали її «тримовним ліцеєм», бо навчали в ній трьох мов: грецької, церковно-слов'янської й латинської, а ще — «Греко-слов'янською Академією». Острозька школа згуртувала навколо себе відомих на той час діячів культури. Письменник Герасим Смотрицький (перша пол. XVI ст.—1594 рр.) став її ректором. На ниві освіти і культури плідно працювали друкар Іван Федоров (р. н. невід.—1583 р.), священик Дем'ян Наливайко (р. н. невід.—1627 р., рідний брат Северина Наливайка), чернець Василь Суразький, публіцист Клірик Острозький та ін. В Острозькій школі викладався курс «семи вільних мистецтв», який складався із предметів тривіума (граматика, риторика, діалектика) і квадривіума (арифметика, геометрія, астрономія, музика). За свідченням відомого церковного та культурного діяча України Захарія Копистенського (р. н. невід.—1627 р.) в Острозькій школі працювали талановиті педагоги-оратори, рівні Демосфену і Софоклу, відомі на той час вчені у галузі грецької, слов'янської та латинської мов, математики та астрономії. Серед іноземних вчених, які співпрацювали з академією, були Кшиштоф Казимирський, професор астрономії з Кракова Ян Лятос і високоосвічений Кирил Лукарис, що згодом став патріархом Константинопольським. В кінці XVI ст. Острозька школа стала поступово зане-падати. Причиною того було посилення національно-релі-гійного гніту після проголошення Брестської церковної унії та смерть її мецената Костянтина Острозького (1608 р.). Його послідовники, прийнявши католицизм, не були зацікавлені у продовженні діяльності школи, яка вела активну боротьбу проти католицької експансії. У 1624 р. в Острозі осіли єзуїти, які відкрили там свій колегіум. Практично з того часу школа припинила свою діяльність. У розвитку освіти на Україні в кінці XVI—на початку XVII ст. важливу роль відіграли братські школи. Провідною серед них була школа Львівського Успенського Братства, організована у 1586 р. Стефаном Зизанієм, Юрієм Рогатинцем, Іваном Красовським та іншими діячами української культури. У подальшій діяльності школи важливу роль відіграли такі відомі вчені і письменники, як Лаврен-тій Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький та Іван Борецький (майбутній митрополит Іов), Сильвестр Косів та ін. Професора філософії цієї школи Ісаю Козловського запросив у 1631 р. митрополит Петро Могила викладати в Київській Академії. Зразково поставленою справою навчання та виховання школа прагнула підготувати учителів і священиків до практичної роботи на ниві освіти, щоб протидіяти впливу антиукраїнських єзуїтських шкіл. Студенти школи виступали прилюдно з промовами, а митрополит Михайло Рогоза навіть дозволив кращим учням проповідувати в церквах. Навчання у братських школах починалося з оволодіння слов'янською граматикою, прищеплення навичок читання та письма, вивчення грецької мови. У Львівській братській школі вивчалася також латинська мова, знання якої давало змогу учням знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки та літератури. До програм братських шкіл були включені поетика, риторика, музика, які мали важливе культурно-просвітнє значення. Наприкінці XVI—на початку XVII ст. братські школи діяли в багатьох містах України. Крім Львова і Луцька вони були організовані у Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі. Городку, Комарні, Кременці та інших містах. Всі вони будувалися за принципами Львівської братської школи, яка надсилала їм свій статут, допомагала навчальними посібниками, а іноді й вчительськими кадрами. При активній підтримці Львівської братської школи було видано три підручники: «Буквар» І. Федорова (Львів, 1574 р.); граматику «Адельфотес» (1591 р.); «Граматику словенську» (Вільно, 1619 р.). Граматика «Адельфотес» була написана під керівництвом запрошеного до Львова визначного грецького філолога архієпископа Арсенія двома мовами: грецькою та староукраїнською і була призначена не тільки для вивчення мови. Даний підручник служив вступом до вивчення інших наук: діалектики, риторики, музики, арифметики, геометрії, астрономії, медицини та богослов'я.У 1615 р. була заснована Київська братська школа. Організаторами братства та засновниками школи були київські міщани, вчені Захарія Копистенський, Тарасій Земка та Памво Беринда. Навчання тут проходило за таким же принципом, як і у Львівській братській школі. На початку XVII ст. в Україні почали виникати єзуїтські школи. Перша з них була створена в Ярославі (1575 р.), потім у Львові та Луцьку (1608 р.), Києві (1615 р.), Кам'янці-Подільському та Острозі (1624 р.), Ужгороді (1646 р.) та в інших містах. Мета єзуїтів полягала в тому, щоб зміцнити позиції католицизму, які були підірвані- розмахом реформаційного руху, активізувати його експансію на Схід шляхом ідеоло-гічного впливу на маси за допомогою шкільної освіти. Єзуїтські школи, як правило, діяли у великих містах і були розраховані на молодь. Навчання у них проводилось протягом пяти років. У І—III класах вивчали граматику латинської, грецької, польської, а подекуди й церковнослов'янської мов. Домінуюче місце відводилось латинській мові, на якій і велося навчання. У IV—V класах вивчали риторику і діалектику. Випускники єзуїтських шкіл вміли вести дискусії з протестантами та православними. Важливим осередком освіти і наукових знань на Україні була Київська колегія, яка утворилася в 1632 р. внаслідок об'єднання Київської та Лаврської братських шкіл П. Могилою. За своєю структурою вона мала сім класів: підготовчий (елементарний), три молодших і три старших. У підготовчому і молодших класах вивчались церковнослов'янська, книжна українська, польська, латинська і грецька мови. Пізніше до програми було включено вивчення західноєвропейських мов. У старших класах вивчались поетика, риторика, філософія і частково богослов'я. Учні колегії отримували знання і з інших предметів. За рівнем викладання та глибиною наукових знань, що їх отримували учні, Київська колегія була близькою до за-хідноєвропейських університетів. У ній викладали відомі вчені та громадські діячі, педагоги з філософії — Ісая Козловський, поетики — Антоній Пацієвський, риторики — Сильвестр Косов. У першій половині XVII ст. Київська колегія стала своєрідним центром розвитку наукових знань на Україні, навколо неї згуртувались найкращі наукові та літературні сили. Викладачі колегії зробили помітний внесок у розвиток вітчизняної філософської та історичної науки. У ЗО— 40-х роках XVII ст. філософію у колегії викладав Йосип Кононович-Горбацький, філософські погляди якого базувались на стихійно-матеріалістичному сприйнятті світу.

39.Розкол в релігійно-культурному житті України16ст.Полемічна література. Велике князівство Литовське пост<b>упово занепадало. Унаслідок Лівонської війни з Московією (1558—1583 рр.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи й змушене було піти на пост<b>упки Польщі, яка прагнула приєднання Литви. Злиття Польщі й Литви в одну державу відбулося на об’єднаному засіданні сейму в Любліні, що тривав з 10 січня до 12 серпня 1569 р. 1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського підписали акт про унію. Польща і Литва об’єдналися в одну ала назву Річ Посполита (республіка).В об’єднанні православної й католицької церков були зацікавлені польський король — для остаточного ополячення українців і білорусів, Папа Римський — для збільшення своїх володінь і доходів, православні ієрархи — для зрівняння в правах з католицькими. У 1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія — об’єднання православної церкви з католицькою, унаслідок чого утворилася нова — уніатська церква (греко-католицька).Основні умови Берестейської унії: • Прийняття католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина. • Визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви. • Збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря. • Проведення богослужінь церковнослов’янською мовою.• Виборне право на заміщення митрополичної та єпископської кафедр із наст<b>упним затвердженням обраних духовних осіб світською владою. • Збереження за нижчим духовенством права одружуватися, на відміну від обов’язкової безшлюбності латинського духовенства. • Підтвердження східних принципів організації чернечого життя. • Зрівняння у правах руського духовенства з латинським у Речі Посполитій: звільнення від сплати податків, право займати державні посади, надання єпископам прав сенаторів. • Навчання у школах і семінаріях на україно-білоруських землях повинно проводитися грецькою та слов’янською мовами. • Підпорядкування братста єпископам. Діяльність православної церкви в Peчi Посполитій було заборонено, закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них, православні монастирі та церкви передавалися католикам або уніатам (греко-католикам), ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Фактично відбулося не рівноправне об’єднання церков, а підкорення православ’я католицизму. Проти церковної унії вист<b>упили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527—1608 рр.), братства (громадські організації міщан, сторені для захист<b>у православної). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви.Отже, релігійна ситуація в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. була складною і драматичною. Як у Західній Європі в XVI ст. від католицизму відокремився протестантизм, так в Україні й Білорусії від православної церкви відокремилася греко-католицька.Залежне становище українців у Речі Посполитій спричинило активізацію громадського руху, який історики характеризують як національно-культурне відродження. Ідеї гуманізму та Реформації, проникаючи в Україну, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української історії, мови. У суспільстві росла потреба в освічених людях як для розвитку торгівлі й виробництва, так і для здатності протистояти ополяченню та окатоличенню населення. Полемічна література Наприкінці XVI ст. набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому лунало звернення до українського та білоруського народів стати на захист національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Послание до всех обще в Лядской земли живущих», «Обличение диавола-миродержца» та ін.) він різко вист<b>упав проти польсько-католицької реакції.У 1621 р. митрополит Іов Борецький від імені «народу російського» склав трактат «Протестація», суть якого полягала в наст<b>упному: український та білоруський народи мають право на свою церкву та віру; не можна насильно насаджувати унію, переслідувати та пригнічувати православних у Речі Посполитій. «Протестація» є пам’ятником політичної літератури і мала велике значення для визвольного руху українського народу.До сьогодні збереглося близько 200 пам’яток полемічної літератури, які відтворюють полум’яний заклик до збереження унікальної національної і культурної спадщини українства.

40 Братста та їх роль в духовній культурі України. Прийняттям Люблінської (1569 р.) та Брестської (1596 р.) уній в Україні склалася ситуація, яка гальмувала будь-який культурний та духовний розвиток нашого народу. Перетворювала людей на бездумну сіру масу. Відбувалося значне пожвавлення релігійного життя в Польщі. Католицизм заручився підтримкою Риму і поширював межі свого впливу. У той час, як українська православна церква залишилася без будь-якої підтримки з боку Константинополя, загарбаного мусульманськими країнами. Це створювало небезпечні умови для православ'я. З іншого боку поширення Магдебурзького права сприяло покращенню рівня життя українського міщанства, яке об'єднувалося в організації і перетворюватися в сильний клас, який мав соціальний та економічний вплив. Все більше їхня діяльність набувала яскраво-вираженого церковного забарвлення, оскільки розбурхане релігійне життя потребувало їхнього впливу.Таким чином почала відновлюватися робота старих церковних братств, які тепер гуртувалися не лише для внутрішньої церковної праці, а й для оборони своєї батьківщини. Слід зазначити, що робота братств і православної церкви відіграла значну роль в духовному розвитку українського народу. Серед основних завдань перших братств (ХV століття) було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих,надання допомоги вбогим. Вони займалися внутрішнім оформленням церков. Благодійністю, допомагали бідним та знедоленим. В умовах загрозливого впливу католицизму їх програма змінилася і набула більш радикального характеру. Стало зрозуміло, що церковний розвиток не можливий без розвитку освіти. А тому почали створюватися братські школи, які мали релігійний характер. У таких школах відбувався як інтелектуальний, так і духовний розвиток особистості. Їх вихованці ставали відомим діячами культури, просвітителями. Вихованцем одного з братств був Петро Могила.Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері. Саме у Львові, бо тут суспільство зазнавало найбільш серйозних утисків з боку польської шляхти. Із 1585 р. покровителем Львівського Успенського братства був князь Костянтин-Василь Острозький. Згодом до його складу ввійшли Кирило, Роман і Адам Ружинські, Лаврентій Древинський, Анна Потоцька з роду Могил та ін. У Львівській братській школі навчалися або викладали Стефан і Лаврентій Зизанії, Мелетій Смотрицький, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Ісайя Копинський, Йов Борецький, Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Захарія Копистенський, Сильвестр Косов, Ісайя Трофимович-Козловський. Петро Могила, зоставшися сиротою, був відданий родичем до цієї школи, звідти розпочав свій шлях до освіти. Статут Львівського братства і його школи («Порядок шкільний») був зразком для інших братств. У Львівській школі викладали читання, арифметику, грецьку і слов´янську мови, основи риторики, діалектики, астрономії, музику, вивчали Псалтир, Часослов, Катехізис, Євангеліє. Філософія, хоч і була зазначена у програмі, як окремий предмет не читалась, за винятком, можливо, логіки (діалектики). Під час вивчення інших дисциплін учні здобували певні філософські знання, інформацію про окремих філософів та їхні твори. Деякі відомості про рівень викладання філософії у Львівській братській школі, про філософську орієнтацію братчиків містить інвентарний опис бібліотеки братства від 1601 р. Дослідники не знайшли в ньому жодного підручника з філософії, а з філософських творів там були «Книга Аристотелес грецкая Органон» і «Діалектика Мінан і Риторика». Решту бібліотеки становила богослужбова література, твори отців церкви, різні граматики, твори античних авторів, поема представника італійського Відродження Т. Тассо «Про збуреня Єрусалима».Братство переймалося написанням підручників, насамперед букварів, граматик слов´янської мови, виданням таких творів, як «Просфонима» (1591), «Іже Іоана Златоустого... Бесіда ізбранная о въспитани чад» (1609). В освітній програмі братств пріоритетними вважалися «внутрішня» філософія і мудрість, що вміщувала знання про Бога, природу і людину, сформовані на основі православного віровчення у межах греко-візантійської і давньоруської традицій. Братчики були переконані у необхідності засвоєння і поширення знань, що сприяють зміцненню віри, вивченню культурної спадщини княжої доби, на основі якої, за їх переконанням, можна було забезпечити подальший розвиток вітчизняної освіти і духовної культури. У зв'язку з протистоянням православної та католицької церков почали формуватися суперечливі релігійні погляди. Початком релігійної полеміки, на загал, уважають перше видання книжки Петра Скарги "Про єдність церкви божої" (1577). Ця книжка критикувала руську церкву за її відсталість і пропонувала як ліки унію з Римом. Протягом істотного часу цей католицький виклик залишався без прямої відповіді. Водночас, публікація Острозької Біблії (1581) стала епохальною подією у всьому православному світі. Протягом століть після того її примірники циркулювали далеко за межами України. Ця публікація була відповіддю на нові вимоги Реформації, що зробила прямий доступ до Святого письма необхідною умовою релігійного життя. Публікацію "Ключа царства небесного" авторства одного з редакторів Острозької Біблії Герасима Смотрицького (1587) вважають відправним пунктом для української полемічної літератури. Братства перші зрозуміли всю силу друкованого слова і тому стали засновувати свої друкарні. Братські друкарні, наприклад Львівська, Віденська, Київська, Могилівська та ін., залишили вічний слід у культурі свого народу. Вони не тільки постачали церквам добрі літургічні книжки, а школам – потрібні підручники, але давали до рук цілому народові найрізноманітніші корисні книжки. Братські видання підносили культуру не тільки самих українського народу, але вони широко розходилися по цілім слов'янськім світі і багато помагали, наприклад, церквам болгарській, сербській, румунській та російській. Цієї сторінки діяльності наших церковних братств ніколи не забуде їм історія слов'янської культури До найбільш визначних заслуг братств належить видання " Апостолу" та "Буквара". Отже, у складний період для українського народу XVI-XVII століття діяльність братств та української православної церкви стала на захист та відродження культури та духовності нашого народу. Саме завдяки їм підвищився рівень освіти, видавалися книги та створювалися школи. А найголовніше. Нам вдалося зберегти власну самобутність.

41Відгуки Ренесансу та гуманізму в України. Головна причина того, що визначення «Відродження» поширюється на всю європейську культуру XV ст. й частково XVI ст., полягає у тому, що спільними були внутрішні тенденції культурного процесу. У цей час повсюди поширюється нове гуманістичне світосприйняття й зростає самоусвідомлення особистості. Світогляд Відродження був пройнятий безмежною вірою в гармонію світу, у силу й волю людини-героя, у те, що людина - міра всіх речей. Ідейне забарвлення ренесансній культурі надавав гуманізм. Гуманізм Відродження – це, у першу чергу, нове світосприйняття, усвідомлення всієї повноти величі людини, її здатності осягнути й обернути собі на благо все багатство й різноманітність природи. Ренесансний гуманізм - це також нове вчення про людину, нова етика, що відігравала головну роль у сфері гуманітарного знання, це й новий науковий метод, який вплинув на розвиток природничих наук. Термін «гуманізм» походить від латинського «humanus» – людяний, людський. З’явився новий комплекс гуманітарних наук – studia humanitatis. Крім граматики і риторики, що традиційно вивчалися у середньовічній системі освіти, цей комплекс увібрав у себе нові дисципліни: історію, етику, філософію, поетику, педагогіку. Цими галузями знань почав професійно займатися новий прошарок інтелігенції – гуманісти. Це були поети й філософи, філологи й історики, світські особи і церковнослужителі. Гуманізм відкинув усі зовнішні авторитети. Він протиставив їм самовизначення самодостатньої особистості. Ідеологічною основою нового художнього світосприйняття стала концепція абсолютної свободи богорівної особистості. Для гуманізму було характерне свідоме прагнення до вироблення нових соціально-етичних ідеалів. Своїм гаслом гуманісти проголосили шляхетність не за походженням, а за інтелектом. Вони шанували особисті заслуги, а не дворянські титули. Ознакою гуманізму було також критичне ставлення до тодішнього стану католицької церкви і, що особливо важливо, визнання неправочинності її монополії в інтелектуальній діяльності суспільства. Гуманізм категорично не заперечував церкву. Він стверджував пріоритет розуму по відношенню до авторитету віри. Отже, характерною ознакою гуманізму є прагнення до людяності, створення хороших умов життя. Гуманізм починається тоді, коди людина починає роздумувати про свою роль у світі, про смисл і мету свого життя

В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та моральної філософії. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму — патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін. В останній третині XV ст. в Італії та південній Франції помітно зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології. Цей період прийнято називати пізнім гуманізмом. В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі. До плеяди гуманістів належать також поет і політичний діяча Йосип Верещинський (1532—1598 pp.), який народився на Холм-щині, був київським католицьким єпископом (1589—1598 pp.). Він створив проект лицарської школи на Задніпров'ї, висунув ідею козацької держави у формі князівства з центром у Києві. З його ініціативи організовано друкарню у Фастові. Розуміння, що тільки власна держава може розв'язати проблеми українського населення, він намагався втілювати у державотворчих ідеях своїх політичних проектів (1590 р. і 1596 р.) про організацію самоврядування в Україні. Тут поряд з владою князя визнавалась влада гетьмана, якого обирало січове товариство. Верещинський одним із перших у польському суспільстві намагався долати негативне ставлення до козацтва, пропагуючи лицарство оборонців рідної землі. Прославився гуманістичними поглядами поет Шимон Шимо-нович (Симон Симонід) (1558—1629 pp.). В економічному, політичному та культурному відношенні Україна XV —XVI ст. була складовою частиною Європи. Нею цікавилися культурно-освітні діячі, сюди охоче навідувались, тут вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури — Філіп Буонакорсі Каллімах, Юлій Помпоній Лет, Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Осідали вони переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і міцнів, структурно оформлявся український гуманістичний рух, зокрема як завдяки безпосереднім контактом із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже в XVI ст. з'явилися наукові осередки, справжні культурно-освітні центри зі школою, друкарнею, гуртком учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту — богословські, світські, підручники, а й навчали молоде покоління.Принагідно зауважимо, що поступово почали з'являтися переклади Святого Письма слов'яно-руською мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 pp.). євангеліє В.Тяпинського (1575 p.), В.Негалевського (1581 p.), Літківське Євангеліє, Псалми Давида (1582 p.), а також знаменита на весь світ Острозька біблія (1581 p.). Переклади та масові розповсюдження Святого Письма мовою, доступною широким колам освічених людей, прокладали шлях до розуміння Священних текстів, знайомили читачів із засадами первісного християнства, сприяли поширенню раціоналістичних ідей протестантизму — антитринітаріїв та социніан. Це засвідчують записи на полях Острозької біблії, датовані 20-ми роками XVII ст., а також "Нягівські навчання на Євангеліє" (друга половина XVI ст.), замітки на полях рукописної книги "Бесіди Іоанна Златоустого на послання апостола Павла до коринтян" (перша половина XVII ст.)". Автори записів критикували суспільну практику церкви, захищали православну релігію, відкидали обряди, зокрема вшанування ікон. Це засвідчує велику популярність реформаційних ідей в Україні XVI-XVII ст.

42Львівська братська школа та її роль у піднесенні націон.свідомості українців. Рівень освіти XV – XVI ст. В Україні був досить низьким. Діяли переважно початкові парафіяльні школи. Це стало причиною того, що молодь з українських шляхетських родин змушена була здобувати освіту за кордоном. Наприклад, у Краківському університеті протягом XV – XVI ст. одержали освіту більше 800 українців; українцями були 13 професорів цього університету. початкові школи існували при церквах в усіх містах і містечках, багатьох селах. Найраніше документальні згадки про православні парафіяльні школи у Львові належать до 1540-1550-х роківУ 1572 р. галицькі міщани добилися королівського привілею на право навчати синів у Львові та інших містах “вільним мистецтвам”. Привілей двічі підтверджувався (1574, 1577 р.), але магістрат фактично на нього не зважав. бНайбільшого визнання здобула Львівська братська школа, яка протягом тривалого часу залишалась зразком для всіх братських шкіл, і статут якої запозичувався новостворюваними братствами. В основі шкільної науки даного навчального закладу лежав принцип релігійно-морального виховання як підґрунтя для осягнення шкільних наук. Учні виховувалися на християнсько-моральних засадах, їм прищеплювалися повага, свідоме й діяльне ставлення до храму та богослужіння, щире розуміння щоденного виконання свого вищого обов’язку – молитви та прийняття Святих Таїнств. Як говорять історичні джерела Львівська братська школа була заснована не пізніше останніх місяців 1585 р. й фактично сформувалася протягом 1585-1586 рр. Її першим ректором став грек, архієпископ Арсеній Елассонський. Після його від’їзду в Московію в 1588 р. посаду ректора обіймав Стефан Зизаній. Вчителями були Лаврентій Зизаній і Кирило Транквілліон-Ставровецький. До програми Львівської братської школи входило вивчення “семи вільних наук”, які складалися з “трівіума” (граматика, риторика, діалектика) та “квадріума” (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Отже, це була програма європейських середніх навчальних закладів. У 1592 р. школа отримала королівський привілей на викладання “вільних наук” й узаконила свій рівень викладання офіційним статусом. У Львівській школі існувало три нижчі класи.ь Частина дітей вступала до братської школи без будь-якої підготовки, тому їхнє навчання починалося з абетки, потім вивчали Часослов та Псалтир. Потім – граматику, риторику, діалектику, церковний спів і математику. Звертали особливу увагу на риторику й діалектику: учні складали орації, листи-звернення, поетичні вправи. Чимале значення в братських школах надавалося і грецькій мові. Як вважають дослідники, в школі давали також елементарні відомості з природознавства, астрономії, могли навчати образотворчому мистецтву. Особливе значення надавалося музиці.ь Школа мала всестановий характер, тут навчалися “убогі за простибог” (тобто безплатно) і багаті “за ровним датком”. У цілому плата за навчання була незначною, й батьки вносили її по можливості. За списком учнів кінця XVI ст., в школі навчалися 61 школяр з міста й двох передмість й кілька дітей з-поза Львова. Проте, це була лише частина учнів з початкових класів (“хлопці”). Окрім цього, при братстві діяла й школа більш високого ступеня, де вчилися “спудеї” (одночасно – репетитори “хлопців”). Кожен батько чи опікун насамперед мав ознайомитися із статутом, щоб знати, як навчатимуть сина й яким чином слід допомагати школі. Запис у школу відбувався за участю батьків, вчителя та одного-двох свідків. Після уроків учні мали переказувати й зачитувати все, чого навчились, перед батьками чи господарями їхнього помешкання. Учитель і наглядач могли нагадувати батькам про їхні обов’язки. В разі поганого навчання учня з’ясовувалася причина (шкільна чи домашня), прогульників виключали зі школи. Заняття починалися опитуванням “вчорашньої науки” та перевіркою домашніх завдань. Після уроків учні мали самостійно виконувати завдання. По дорозі до школи й зі школи учням належало перевіряти один в одного грецькі слова. Щосуботи повторювалося пройдене за тиждень, а після обіду розпочиналися уроки з арифметики, вивчення церковного календаря, співи, бесіди на моральні теми. Учнів за різні вчинки могли карати. Ті ж, хто гарно навчався і поводився, сиділи на почесних місцях. При цьому ставлення до багатих й бідних дітей мало бути однаковим. Щотижня призначалися чергові, які вранці прибирали школу, розпалювали печі й контролювали відвідування учнів та їхню поведінку. Викладачами братської школи були найвизначніші у той час діячі української культури, письменники і вчені: Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Оникій Волкович, Сильвестр Косов та інші. Визначною пам'яткою тогочасної педагогіки став складений львівськими міщанами (ймовірно Юрієм Рогатинцем та Іваном Красовським) статут школи "Порядок шкільний". Його офіційно прийнято до виконання у січні 1586 року, отож цей місяць і є "датою народження" Львівської братської школиСпираючись на вітчизняну культурну спадщину й досягнення світової літератури, вчителі, а інколи й учні, братської школи створили чимало оригінальних літературних творів. Уже 1591 р. (перший рік діяльності друкарні Львівського братства) вийшла з друку "Просфонема" - збірник українських і грецьких віршів, що їх декламували школярі. Як слушно зазначав відомий літературознавець Павло Попов, це був "перший у східно -слов'янських літературах друкований збірник віршів". Перші у східних слов'ян п'єси шкільного театру (твори вчителя Оникія Волковича, друкаря Андрія Скульськага) також вийшли з братської друкарні Основними підручниками в початковій школі були: Буквар (львівське видання 1574 р. Івана Федорова), що містив: абетку, склади “двописьменні” та “триписьменні”, пунктуацію, коротку хрестоматію з молитов та релігійних пісень; Буквар острозького друку 1578 р. Івана Федорова (з грецькими текстами); “Начало учения детям” – буквар, що повторював текст острозького видання 1578 р., перевиданий у 80-ті роки в Острозі; а також Часослов, Псалтир, ірмолої (посібники нотного письма). В бібліотеці братської школи були також зарубіжні видання – словники й посібники з грецької мови, латини, богословські та філософські трактати, твори античних авторів та ін. У 1589 р. патріарх Єремія дозволив друкувати в друкарні братства підручники (граматику, піїтику, риторику, філософію). Загальний нагляд за братською школою здійснювали спеціально призначені братчики – “провізори”, “дозорці”. Вони дбали про будинок школи обладнання, харчі і дрова, оплату вчителів та служок тощо. Важливі питання школи обговорювалися на загальних зборах братства. Керівництво школою було світським. Братство планувало підняти викладання у своїй школі до рівня академії - вищого навчального закладу. При цьому воно спиралося на підтримку частини козацької старшини, яка згідно з умовами Гадяцького договору 1658 р. між Україною і Польщею, домоглася від польського уряду згоди (від якої, щоправда, польський уряд дуже швидко відмовився) на діяльність ще однієї академії, крім вже існуючої київської. З цього приводу єзуїти розгорнули широку кампанію. Щоб не допустити перетворення Львівської братської школи в академію, польський король у 1661 році видав привілей про надання Львівському єзуїтському колегіумові прав академії (університету). Оскільки не дозволялося в одному місті мати дві академії, цей акт юридично закривав можливість реорганізації братської школи у вищий навчальний заклад. Львівська братська школа стала провідною між братськими школами в Україні. Однак всі вони офіційно своїм статусом і економічними можливостями значно поступалися католицьким і навіть протестантським. Львівська братська школа стала на той час початковою зорею усіх інших майбутніх навчальних закладів України. Кра



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 190; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.128.168.176 (0.014 с.)