Тема VII. Етнонаціональний фактор у сучасному світі: його значимість. Теорії етнонаціонального розвитку

 

Співвідношення національного й інтернаціонального в сучасному світі. Прояв інтернаціоналістських тенденцій у сфері економіки, техніки і технології, способі життя, масовій культурі тощо. Вплив процесу глобалізації на розвиток етнонаціональних процесів. Взаємодія культур, форми її прояву, наслідки.

Феномен "етнічного відродження", його причини, характерні риси: прагнення до створення власної державності; переважання сепаратистських, автономістських, трейболістських тенденцій; конкуренція за ресурси життєзабезпечення; політизація національних рухів; зростання ролі національних еліт і ін.

Національна проблема та її вирішення в СРСР, причини його розпаду. Роль історичних особливостей, ідеологічної доктрини, національної політики, соціально-економічних, культурних, соціально-психологічних факторів тощо.

Теорія "центр - периферія" та її варіації: концепція "внутрішнього колоніалізму", "культурного поділу праці" як пояснювальні причини активізації національних рухів.

Теорія "плавильного казана" як структурно-функціоналістська ассиміляційна концепція: її суть, реалізація, причини кризи.

Багатокультурність ("культурна мозаїка") як наукова концепція і політична доктрина: її суть, практичне використання і результати.

Націоналізм: його різновиди, роль у сучасному світі. Історія виникнення і розвитку націоналізму. Основні види націоналізму.

Політичний націоналізм: класичний і новий, форми його прояву в різних конкретно-історичних умовах.

Етнічний націоналізм: його суть, форми прояву. Націоналізм і етноцентризм. Націоналізм і національна ідентичність. Націоналізм і патріотизм. Націоналізм і шовінізм.

Суперечлива роль націоналізму в суспільно-політичному житті.

Функції націоналізму: інтеграційна, стабілізуюча, формування етнічної ідентичності, етнічної мобілізації, захисту інтересів етносу.

Форми прояву націоналізму в країнах колишнього СРСР.

 

План семінарського заняття №5

“Націоналізм та його роль у сучасному світі”

 

1. Центральна доктрина ідеології націоналізму

2. Різновиди націоналізму, принципи класифікації.

3. Співвідношення націоналізму та патріотизму.

4. Український націоналізм: історія та сучасність.

Проблеми для обговорення

1. Ернест Гелнер, один із найбільш визнаних спеціалістів із проблеми націй та націоналізму, визначив епоху, що почалась з часу Великої французької революції кінця 18 сторіччя, “ерою пришестя націоналізму”.

Які підстави, на Ваш погляд, дозволяють саме так розглядати історичний розвиток людства за останні два сторіччя?

Яким чином пов'язане розповсюдження націоналізму з процесами модернізації?

2. Починаючи з кінця 19 сторіччя, коли феномен націоналізму став предметом наукових досліджень, визначились однозначно негативний, однозначно позитивний та дуалістичний підходи до цього явища.

Наскільки конструктивною, із Вашої точки зору, може бути використання ціннісних критеріїв при визначенні сутності націоналізму?

Який методологічний принцип може бути застосований при аналізі націоналізму як ідеології та політичної практики?

3. Як зазначив відомий російський мислитель Дмитро Лихачов: “незважаючи на всі уроки ХХ століття, ми не навчились по справжньому розрізняти патріотизм і націоналізм. Зло маскується під добро”. (Говоря откровенно. – М., 1989, с.96).

Що, на Вашу думку, зближує і що відокремлює ці відчуття? Чому саме Д.Лихачов вважає, що націоналізм маскується під патріотизм?

Чи можете Ви погодитись або не погодитись і чому саме з висловлюванням відомого російського письменника Віктора Распутіна: “Пишатись кожній людині приналежністю до свого народу зовсім не шкідливо. Вірмену – що він вірмен, естонцю – що він естонець, єврею – що він єврей, а буряту – що він бурят. Дозвольте вже і росіянину пришикуватись до цієї шеренги. Гордість за своє походження для будь-якого народу правомірна” (там же, с.146).

4. Чи можна погодитись з висновком американського дослідника Домінік Арель, яка на підставі аналізу етнонаціональної ситуації в Україні робить висновок, що українська держава прямує націоналістичним курсом, не змогла подолати “спокусу” націоналізації” (саме таку назву має її стаття // Див.: Сучасність, 1995, № 12).

Які аргументи та контраргументи Ви могли би навести, погоджуючись чи не погоджуючись із висновком цього автора?

 

Література

Основна: № 2 (с.40-52), 3 (с. 24-33), 24, 44, 53 (ч. ІІ).

Додаткова: № 16, 32, 34, 35, 41, 45, 48, 49, 51, 65, 69, 70, 72, 78, 80, 83, 85, 87, 88, 89, 93, 94.

 

Методичні поради

Головне завдання семінару – сприяти усвідомленню, що націоналізм – це багатовимірний, надзвичайно складний та суперечливий феномен.

З одного боку, він означає політичний принцип, "згідно з яким політична та національна спільноти мають збігатися” (Геллнер Э. Нации и национализм. – М., 1991, с. 1.), принцип, який покладений в основу побудови більшості так званих національних держав. І в цьому своєму сенсі термін “націоналізм” характеризує об'єктивний історичний процес розвитку багатьох країн світу, початок якому покладений їх переходом від доновітнього до модерного етапу розвитку. З іншого боку, як вважає англійський історик А.Тойнбі, націоналізм являє собою деструктивну силу, яка зруйнувала більшість цивілізацій і яка отруює політичне життя сучасного світу.

Різноманіття підходів до визначення націоналізму (як суто позитивного, суто негативного явища, або такого, що має “янусоподібну природу”, тобто два обличчя: гарне та погане, добре або зле, прогресивне або реакційне) обумовлено як багатозначною його інтерпретацією, так і тією роллю, яку він зіграв у житті окремих країн, регіонів, людства в цілому.

Ентоні Сміт виокремлює кілька найбільше розповсюджених значень терміну “націоналізм”. Він може означати:

1. увесь процес формування та утвердження націй або національних держав;

2. свідомість належності до нації з почуваннями й прагненнями, спрямованими на її безпеку і процвітання;

3. мову та символізм “нації” і їхню роль;

4. ідеологію, зокрема, і культурну доктрину нації, і волю нації, а також пропоновані засоби здійснення національних прагнень і волі;

5. соціальний і політичний рух задля досягнення цілей нації й утвердження національної волі.

Саме в цих тлумаченнях феномену “націоналізм” нам і потрібно розібратись.

Треба мати на увазі, що в усіх перелічених випадках мова може йти про два головні різновиди націоналізму, що спираються на різні моделі нації: як громадянсько-політичної, територіальної спільноти та спільноти, що поєднує людей спільного походження, тобто – етнонації.

Перший з них найчастіше називають політичним націоналізмом (Е.Сміт пропонує термін “територіальний націоналізм”), другий – етнічним націоналізмом.

Принциповим є також розмежування типів націоналізму в залежності від конкретно-історичної ситуації, а саме: його спрямованість на здобуття незалежності національної спільноти; й ті завдання, що проголошуються після здобуття незалежності.

Виходячи з концепції Е.Сміта можна виокремити такі різновиди націоналізму:

	Типи націоналізму
	Територіальний (політичний)	Етнонаціоналізм
Перед здобуттям незалежності	Антиколоніальний	Сепаратистський, діаспорний
Після здобуття незалежності	Інтеграційний	Іредентизм та пан-націоналізм

 

Антиколоніальний націоналізм, спрямований на подолання чужоземного гноблення та побудову нової держави і нової громадянсько-територіальної спільності, тобто політичної нації.

Інтеграційний націоналізм прагне до консолідації, об'єднання етнічно строкатого населення новоутвореної держави, формування громадянської, національної ідентичності.

Сепаратистський, діаспорний націоналізм – це намагання відколотись від більшої політичної одиниці, або відколотись й зібратись у своїй етнічній батьківщині і заснувати на її місці нову націю на етнічних засадах.

Іредентистський націоналізм – намагання поширити територіальні кордони шляхом приєднання своїх етнічних “родичів”, що проживають поза межами теперішніх кордонів “етнічної нації”.

Пан-націоналізм – прагнення побудувати набагато більшу етнонаціональну державу через союз культурно й етнічно близьких етнонаціональних держав.

 

Щоб більш чітко уявити собі специфіку перелічених проявів націоналізму, спробуйте навести конкретні приклади, що мають місце в сучасному світі.

 

Незважаючи на суттєві відмінності, всі різновиди націоналізму спираються на єдину центральну доктрину.

Головні її положення:

1. Світ поділений на нації. Кожна з них має свою індивідуальність, історію та долю.

2. Нація – джерело всієї політичної та соціальної влади. Інтереси та цінності нації є приоритетними для індивіда, стоять вище інших його інтересів та цінностей.

3. Люди повинні ідентифікувати себе з нацією, якщо прагнуть свободи та самореалізації.

4. Нація має бути якомога більше незалежною, мати хоча б деякий суверенітет.

Тобто націоналізм – це комплекс ідеологічних уявлень та політичної практики, в якому центральне місце займають інтереси нації. Тлумачитись вони можуть у дуже широкому діапазоні, бути істинними або хибними, відбивати дійсні потреби етнічної або національно-політичної спільноти або спотворювати їх.

Досить різними шляхами можуть реалізуватись націоналістичні прагнення: починаючи від культурно-просвітницької роботи інтелектуальної еліти, спрямованої на формування громадянської або етнічної ідентичності, утвердження та розвиток національної культури, мирних форм боротьби за досягнення державності, незалежності, суверенітету і закінчуючи провокуванням міжнаціональних конфліктів, війн, застосуванням політики етноцида, тобто фізичного винищення того чи іншого етносу, або придушення його розвитку шляхом витиснення автохтонного населення з місць його проживання, економічного, політичного та культурного утиску. Усе це – різні політичні практики реалізації націоналістичної ідеології.

 

Поміркуйте і наведіть конкретні приклади різних засобів реалізації націоналістичної ідеології, що зазнало людство протягом останнього сторіччя.

 

Націоналізм базується на запровадженні властивих для нього ідей, мови та символів. Найбільш типовими елементами націоналістичного дискурсу є такі, як “національна ідея”, “національне відродження”, акцентування на “національній виключності” свого народу: його культурі, духовних цінностях, інтелектуальних здібностях тощо, особливій “місії” свого народу. Але головні почуття і прагнення, що пробуджує націоналістична ідеологія, застосовуючи специфічну мову та символи, пов'язані, на думку Е.Сміта, з трьома основними сутностями: територією, історією та духовною спільністю.

Формується уявлення про споконвічну історичну Батьківщину, що має славне минуле, яке сягає давніх часів, нація розглядається як велика родина, пов'язана почуттям братерства.

Мова та символи, які бере на своє озброєння ідеологія націоналізму, спрямовані перш за все на формування громадянської чи етнічної ідентичності, на інтенсивний розвиток національних почуттів, які в даному разі виступають у формі гіперідентичності.

Тобто співвідношення понять “національна ідентичність” та “націоналізм” як соціально-психологічний феномен визначається мірою розвитку національних почуттів, щільністю суб'єктивних зв'язків індивіда з етнонаціональною групою.

Домінуючим є уявлення про націоналізм як викривлену форму природних національних почуттів, їхньої акцентуації на зверхньому, ворожому відношенні до представників інших національностей, що базується на характерному для націоналізму етноцентризмі - світоглядному принципові, що виходить із уяви про те, що “свій” етнос має певні переваги перед усіма (чи багатьма) іншими етносами.

Саме в цьому сенсі може вирішуватись і проблема співвідношення націоналізму і патріотизму. Найбільш чітко це показано М.Бердяєвим в його роботі “О современном национализме” [див. 16].

Різноманітність типів націоналізму, форм його прояву ілюструє нам історія України та її сучасність. Обговоренн я даної проблеми повинно бути спрямоване на визначення ролі націоналізму в минулому, сучасному й майбутньому розвитку України.