Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

 

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно і обо­ротні кошти, а також з нематеріальних активів - в основно­му прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, ор­ганізаційними й іншими перевагами і пільгами: податкови­ми пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нема­теріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особ­ливі види капіталу підприємства, а також характеризує йо­го економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

- відсутність матеріальної основи і при цьому во­лодіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгостро­кових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

- відсутність наміру продажу нематеріальних ак­тивів у нормальних умовах діяльності підприємства;

- тривалість експлуатації, що дозволяє врахову­вати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

- відсутність відходів;

- багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

- підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

В Україні основними нормативно-правовими акта­ми, що регулюють правовідносини, які стосуються немате­ріальних активів, є: Закон України "Про оподаткування прибутку підприємства" (1997 р.); "Положення про органі­зацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р № 250; "Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджені наказом Міністерства еко­номіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Поло­ження (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за №750/4043).

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть по­ставлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на ба­лансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служ­би. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відпо­відно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту до­рівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий еконо­мічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випад­ках і менше.

Встановлений термін служби характерний для бі­льшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визна­чений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений тер­мін.

Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а сама процедура вста­новлення терміну дії буває надзвичайно складною і відпо­відальною.

 

4.2 Комерціалізація прав на об'єкти інтелекту­альної власності

Мета і основні способи комерціалізації

 

Метою комерціалізації є отримання прибутку за ра­хунок використання об'єктів права інтелектуальної власно­сті у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу пе­ретворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар

Основними способами комерціалізації об'єктів пра­ва інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інте­лектуальної власності.

Для практичного здійснення вказаних шляхів коме­рціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 5.

 

Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному

Виробництві

 

Вважається, що комерціалізація через використан­ня об'єктів інтелектуальної власності у власному виробни­цтві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, зали­шається у правовласника ОІВ

Рис. 5 Основні способи комерціалізації прав на об'єкти ін­телектуальної власності

 

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, мо­же у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у ра­зі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний з значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі ус­піху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.