Трансформація соціально-класової структури України.

За часів, існування СРСР у нас в країні була офіційно визнана теоретична модель, згідно якої радянське суспільство складається з двох класів – робітників і колгоспного селянства, а також соціальної групи – інтелігенції (службовців). Цю модель не можна визнати за класову, бо вона не мала відношення до стратифікації суспільства. Три спільності розташовувалися в горизонтальному вимірі соціального простору і, за офіційним визначенням, були "дружні". Насправді ця модель була не класовою, а скоріше – професійно-галузевою. Вона розроблялася з певним ідеологічним наміром – довести, що ми досягли вищого ступеня класової рівності, і залишився один крок до безкласового суспільства – комунізму.

Дійсність була іншою, якщо пригадати реальну стратифікацію за часів "класичного" сталінського соціалізму 30–50-х років. Ми мали своєрідну соціальну піраміду. На найнижчому щаблі постійно перебули кілька мільйонів рабів ГУЛАГу. Ці страждальці не тільки відбували термін "покарання" – вони виконували важливі економічні функції як дармова робоча сила. Умовно вільним (відсутність паспортів і заборона вільно мігрувати) було багатомільйонне колгоспне селянство: його становище дорівнювало станові кріпаків за часів панщини. Вищим був соціальний статус міських робітників, та й вони скидалися на державних робітників доби Петра І, особливо коли їм забороняли вільно змінювати місце праці, а за запізнення притягали до карної відповідальності (знамениті укази 1940 року). Ще вищим (в очах людей) був статус фахівців, людей інтелектуальної праці, тих, хто мав відповідний диплом і рівень освіти. Хоча їхні заробітки часто-густо відставали від оплати робітників, але освіта й характер праці надавали певну перевагу. Та лікарі, вчителі, інженери (не кажучи вже про службовців-нефахівців) належали фактично до нижчих прошарків інтелігенції та державних службовців. Привілейований стан завжди зберігався за офіцерами НКВС, війська, міліції. І, нарешті, існувало вузьке коло далеко просунутих угору інтелектуалів –"генералів" літератури, кіно, науки тощо. А над цією пірамідою височіла ще одна надбудова – номенклатурна ієрархія партійно-господарських кадрів. Усе це вінчав апарат ЦК, Політбюро й сам генсек із фантастичним обсягом влади та винятковим статусом. Як і решта громадян, Сталін формально не мав приватної власності, капіталу, але в основу нашої піраміди були покладені інші критерії…

Величезну роль в радянському суспільстві відігравала ознака доступу до влади, місце в державній ієрархії, а економічне розшарування не мало вирішального значення. Щоправда, користування реальною владою "відчиняло двері" до матеріальних благ, комфортного і ситого життя. Це не випадково: усі без винятку сфери і галузі суспільного життя були одержавлені, а люди, що не мали приватної власності, перетворювалися на державних службовців (у широкому розумінні поняття). Але і це не вичерпує специфіки радянського суспільства. Майже неймовірно, але в ньому поруч існували усі без винятку системи стратифікації – рабство, касти, стани, класи. Табірні в'язні – це класичне рабство, колгоспне селянство – щось середнє між кастою і станом доби середньовіччя. Депортовані народи перетворювалися на своєрідну касту. Наприклад, дитина, що народилася в сім’ї кримських татар в Узбекистані, несла на собі "прокляття" роду, бо вона не могла згодом повернутися в Крим і мати там будь-яке житло.

За брежнєвських часів соціально-класова структура зазнала певних змін: було знищено найбільш архаїчні системи стратифікації. Але справжня трансформація почалася з початку 90-х років. Вона обумовлена радикальними економічними й політичними змінами і поширенням нових цінностей. Перше, що впадає в око, швидкий злам політичної ієрархії. На очах розвалилася стара партійна піраміда, хоча немала частка її суб'єктів встигла вскочити в нове сідельце й утриматися "на коні". Найбільше постраждав середній клас службовців, кваліфікованих фахівців і робітників – тих, хто старанно працював на державу й мав певний достаток. Цей клас зазнав краху, принаймні, економічного. Різко зросли люмпенізовані прошарки. Натомість відбувся потужний стрибок угору вчорашніх ділків тіньової економіки, яких не визнавав радянський закон, удатних молодших працівників, дрібних комсомольських і партійних функціонерів, що посіли крісла в фінансово-банківській системі, очолили комерційні структури. Нині вони за законами стратифікації прагнуть не тільки багатства, але й влади, високого соціального статусу.

Друга обставина полягає в докорінній зміні провідних ознак стратифікації. На перше місце виходить фінансовий, економічний стан суб’єкта. Це обумовлено специфікою ринкових стосунків і поступовим роздержавленням різних сфер і галузей. На місце бюрократичної кар’єри раз по разу стає фінансовий успіх, і відповідно трансформується суспільна думка й оцінки населення. В Україні складається загальнорозповсюджена структура з поділом на вищий, середній та нижчий класи. Але ця структура лише тільки вимальовується. Нагальним є процес класової кристалізації, тобто формування нових класових спільностей. Кристалізація утруднюється двома обставинами. По-перше, утворюються нові соціально-класові групи – фермери, комівояжери, приватні підприємці, кооператори, банківсько-фінансові "магнати", працівники, що зайняті індивідуальною працею. Вони "шукають" свою нішу, тобто справжнє місце в суспільній ієрархії. Ці прошарки ще далекі від остаточного "оформлення" і закріплення в соціальному просторі. По-друге, існує значна невідповідність економічного статусу та рівня престижу й доступу до влади. Наприклад, більшість державних службовців, військові, офіцери міліції, люди інтелектуальних професій зберігають досить високе становище в "позаекономічному" просторі, але з точки зору прибутків їх значно випереджають дрібні торговці, крамарі, комівояжери і люди, що перебувають у сфері тіньової економіки. Значний розрив цих ознак перешкоджає кристалізації.

Окремо треба наголосити на місці і ролі вищого класу. Він не тільки користується порівняно більшим обсягом ресурсів, має привілеї, але й несе тягар відповідальності за стан справ у суспільстві. Вищий клас українського суспільства – нове явище, бо до здобуття незалежності "української піраміди" у завершеному вигляді не існувало. Верхівка старої партійно-господарської номенклатури посідала місця досить далекі від верхніх щаблів загальносоюзної ієрархії. Українська верхівка в ті часи не виконувала низки важливіших функцій: формування ідеологічних засад, розробка стратегії внутрішньої та зовнішньої політики, керівництво збройними силами, емісія грошей та контроль над фінансами, зовнішньоторговельний обіг тощо. Не було функцій – не створювалися відповідні інституції, заклади, природно не готувалися фахівці, щоб розв'язувати складні завдання. Усе це враз зробилося актуальним в умовах існування суверенної держави. Але не випадково вищий клас не спромігся опанувати нові функції в повному обсязі, і країна зазнала руйнівної кризи протягом 90-х рр., бо не вистачило резерву справжньої еліти суспільства, яка формується тривалий час і включає різні генерації політиків, управлінців, науковців тощо.

Економічна стратифікація українського суспільства характеризується швидким зростанням розриву між протилежними стратами. П.Сорокін, досліджуючи в книжці "Соціальна мобільність" стратифікаційні процеси, дійшов висновку, що процес поглиблення економічного розшарування – об'єктивний, але не безкінечний. На певному етапі його припиняють ті чи інші обставини, найрадикальнішою з яких може бути революція та насильницький перерозподіл багатств. Оптимальний шлях для України є врівноваження системи не за рахунок експропріації, а шляхом підвищення рівня життя основної маси населення. В Україні ще не склався середній клас, від розмірів і суспільних настроїв якого залежить стабільність суспільства. Кристалізація середнього класу буде, насамперед, здійснюватися за рахунок тих прошарків, які вже мають певні ознаки цієї спільності – належний рівень освіти, престижність професії, доступ до влади, або певний рівень доходів, володіння нерухомим майном. Для лікаря, науковця, програміста, офіцера поліції (міліції) або війська приналежність до середнього класу буде визначатися підвищенням доходів. Фермери, комерсанти, індивідуали мусять отримати суспільне визнання," підняти престиж своєї позиції, здобути належну освіту, залишити "тіньову" економіку.