Соціальні класи: теоретичні конструкції й методи вимірювання.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соціальні класи: теоретичні конструкції й методи вимірювання.



 

Руйнація феодально-станових стосунків загострила увагу вчених до соціальних класів. Соціально-класова структура стає об'єктом спеціальних досліджень, в сучасній соціології ця проблема розглядається як одна з найбільш цікавих і важливих.

Економічні теорії XVIII ст.

Фізіократи (напрямок економічної теорії) аналізували класову структуру під кутом зору своїх поглядів на землю як головне джерело суспільного продукту й багатства. Вони наголошували на існуванні трьох чільних соціальних класів: а) продуктивний (землероби), якому належить провідна роль у процесі відтворення суспільного продукту; б) землевласники; в) безплідний клас, до якого зараховувалася решта суспільства – власники мануфактур, ремісники й усі люди, що не були зайняті у сільському господарстві. До продуктивного класу фізіократи зараховували: багатих фермерів, орендарів землі (підприємці-землероби) і наймитів, що працювали в фермерських господарствах. Ці погляди не набули розвитку у подальшому: по-перше, теза про землю як головний чинник економіки й класового розшарування виглядає досить сумнівною; по-друге, "земельна" класова структура не відображала реальну стратифікацію; по-третє, вона не відповідала епосі індустріалізму, що швидко насувала й охоплювала провідні європейські країни.

Видатний англійський політеконом А. Сміт (1723-1790) запропонував більш вдалу класову модель. Він поділяв населення на три класи в залежності від способу розподілу суспільного продукту й отримання людиною прибутку. Перший клас, таким чином, складали землевласники (отримують прибуток в вигляді ренти на землю); другий – наймані робітники (мають заробітну плату); третій – капіталісти (прибуток від капіталу). Цей погляд на класову структуру в різних модифікаціях дійшов до наших днів і не втратив своєї актуальності.

Теорія К. Маркса.

Класовий підхід до соціальних і політичних явищ є серцевиною соціологічного методу, що запропонував Маркс. Але він не залишив розгорнутої класової теорії, не визначив чітко поняття класу. Натомість, з різних праць вимальовується досить по­слідовна теорія. Економічне життя, перш за все виробничі стосунки, породжують розподіл людей на класи. Маркс, на відміну від Сміта, не вважав спосіб отримання прибутку головним чинником класової структури. Власність, її форми й стосунки людей, що складаються довкола власності є першоосновою класового поділу. Кожна суспільно-економічна формація (за винятком первісно-общинного ладу) утворює два чільних класи. Між ними точиться безперервна й запекла боротьба, що є рушійною силою суспільного розвитку. Капіталізм виводить на історичну сцену два провідних класи – пролетаріат (робітники) й буржуазію (капіталісти). Пролетарі – це усі, хто позбавлений власності на засоби виробництва й мусить продавати свою робочу силу на ринку праці капіталістам. Останні утворюють вищий клас, а робітники – нижчий. Маркс усвідомлював, що існують й інші соціальні класи, але вважав їх проміжними, або залишковими від попередньої формації. Ремісники, дрібні торгівці й власники, традиційні землевласники, селяни тощо згодом мають або розоритися і потрапити до лав пролетарів, або стати справжніми буржуа.

Маркс сформулював два соціально-економічні закони, дія яких повинна була відіграти особливу роль у подальшій історії. Це закон додаткової вартості й закон абсолютного та відносного зубожіння пролетаріату. Перший закон розкривав таємницю збагачення буржуазії, що відбувається, на думку Маркса, за рахунок невідшкодованої праці робітників, яка привласнюється капіталістами. Другий наголошував на тому, що розрив між прибутками буржуазії і заробітком пролетарів увесь час збільшується на користь капіталу. Але й цього мало. Буржуазія під тиском конкуренції, в гонитві за прибутками зменшує заробіток найманих працівників, і останні втрачають засоби підтримки свого фізичного існування. Таким чином, з одного боку, питома вага пролетарів постійно зростає, і вони стають абсолютною більшістю суспільства, а з другого, – робітники доведені до відчаю, їм вже нічого втрачати, "окрім своїх кайданів". Це неминуче призводить до пролетарської революції та експропріації власників. В новому комуністичному суспільстві не існує приватної власності – отже немає підстав для розподілу людей на класи.

Теорія Маркса в XIX ст. здавалася досить переконливою, і в неї увірували широкі кола соціалістів та робітників. Вплив марксизму в Європі був значним і "вірні" нової церкви очікували кінця старого світу й початку обіцяного комунізму. Але Маркс не все розрахував так як належить. Невдовзі по його смерті деякі прихильники Маркса почали помічати тенденції, що розходилися з теорією вчителя. Наприкінці XIX ст. з критикою окремих положень марксизму як таких, що застаріли, виступив на сторінках соціалістичних видань добрий знайомий Маркса Е. Бернштейн. Так відбулася перша криза марксизму. Засудив Берштейна як ревізіоніста (людина, що ревізує теорію Маркса) лідер німецьких соціалістів К. Каутський. Другу кризу – спричинила Жовтнева революція в Росії, яку західні соціалісти не бажали визнавати за пролетарську. Тепер вже В. Ленін засудив Каутського як ренегата, опортуніста. Щоправда, російська революція аж ніяк не вкладалася в марксистську схему: відсоток пролетарів у країні був незначним, а капіталізм тільки-но набирав потугу і до його краю було дійсно далеко. Події XX ст., розвиток західноєвропейських країн розвінчали класову теорію марксизму.

Що ж саме не врахував Маркс? По-перше, фактичний поділ суспільства на класи не співпадав з марксистським прогнозом – чисельно пролетаріат ніде і ніколи не складав абсолютної більшості. Сьогодні питома вага робітників, зайнятих в промисловості й сільському господарстві, має тенденцію до зменшення. В розвинутих країнах майже повністю зникли колись численні прошарки некваліфікованих робітників-чорноробочих. По-друге, швидко зростають прошарки службовців, "білих комірців", дрібних власників, груп, що безпосереднє зайняті на виробництві; динамічно розгортається так званий третинний сектор економіки – сфера послуг. В Західних країнах сформувався вагомий середній клас, який не марить революцією, а зацікавлений у стабільності й порядку. Це аж ніяк не передбачено марксистською теорією. По-третє, розподіл суспільного багатства набув дещо відмінні форми: абсолютного зубожіння найманих робітників за сто років так і не відбулося. Навпаки, відбулося значне поліпшення матеріальних умов життя, робітники отримали соціальний захист і певні гарантії.

Робітничий рух, що був досить грізною силою ще на початку XX сторіччя, поволі утратив політичне забарвлення. В Західних країнах забули, що таке політичний страйк, про який так мріяли анархо-синдикалісти, комуністи й інші ліві. В Європі нікого не лякає перспектива пролетарської революції, гострота класових протиріч спала, вони відійшли на другий, план. Класова теорія Маркса відповідала реаліям ХIХ сторіччя, суспільствам, де відбувалося первинне нагромадження капіталу. В цьому сенсі вона сьогодні більш придатна для України і зовсім погано пояснює розшарування населення в розвинутих країнах. Україна у найближчі роки може реально зіштовхнутися з робітничим рухом, впливом на нього лівих сил і соціально-класовими конфліктами в різних формах. Головний критерій класового поділу, запропонований Марксом, – володіння (або не володіння) засобами виробництва, – ефективно "спрацьовує" у двочленній класовій структурі, тобто для розмежування буржуа й пролетарів. Але його не досить для вивчення більш складних та розширених структур, що притаманні сучасним суспільствам.

3.3. “Вищий”, "середній", "нижчий" класи.

Економічні моделі, які застосовують поділ на "бідних" та "багатих", "пролетарів" та "буржуа", або поділ населення за галузево-професійними ознаками (фермер, робітник, селянин, службовець тощо) не є універсальними. Відповідні критерії слушно застосовувати в межах більш широких теоретичних конструкцій. В сучасній соціології прийнята тричленна модель суспільства – поділ населення на "вищий", "середній", "нижчий" класи. Вона хоч і є дещо формальною, але має суттєву перевагу а тому, що кожна професійна група, верства може бути віднесена до одного з цих трьох класів.

Автором трьох ступеневої моделі є видатний англійський дослідник (одночасно підприємець-судновласник) Чарлз Бут (1840–1916). Йому спало на думку в процесі обстеження сімей, що здійснювалося за його ініціативою в Лондоні, поділити їх на три класи. Він застосував суто емпіричні показники розшарування: кількість кімнат, що займала лондонська сім'я, та чисельність прислуги. Нижчий клас, за поділом Бута, – сім'ї, які мешкали в одній кімнаті й не мали прислуги. Таких родин в Лондоні в кінці XIX сторіччя було 53 відсотка. До середнього класу належали ті, хто мав від однієї до чотирьох кімнат, або одного слугу на чотири особи (таких сімей було виявлено 30%). Усі інші – мали належати до вищого класу. Таким чином, ідея Бута зводилася до вертикального розшарування соціального простору на класи, й існування об'єктивних ознак розподілу людей (сімей).

Паралельно до емпіричних досліджень Бута складалася теорія стратифікації. Важливим теоретичним кроком уперед, порівняно з Марксом, була думка. М. Вебера стосовно багатомірної моделі стратифікації (багатство, влада, престиж). Методологічні засади теорії стратифікаціїв XX сторіччі розробляли функціоналісти. Сучасний погляд на класи базується на теорії стратифікації. Вона пояснює розподіл населення на вищий, середній та нижчий класи. Клас розглядається як певна комбінація стратифікаційних ознак і відповідних прошарків. П.Сорокін визначав клас як кумулятивну групу, що сконструйована з кумуляції трьох головних угруповань: професійної, майнової, об'ємно-правової. Згідно з цим визначенням, щоб "потрапити" в певний клас потрібно відповідати трьом ознакам. Наприклад, "перепусткою" у середній клас можуть бути професія юриста, певний рівень прибутку, або володіння нерухомим майном і, нарешті, правовий статус у суспільстві. В різних суспільствах склад вищого, середнього й нижчого класів буде різнитися відповідно до традицій, економічного рівня й інших чинників. Теорія стратифікації, що покладена в основу аналізу соціально-класових структур, має не тільки переваги але й недоліки. Бажано, аби класова модель була цілісною й однозначною, а стратифікаціїза ознаками багатства, доступу до влади, професійного статусу, освіти тощо вносять певну неясність. Актуальним завданім для соціологів є відпрацювання конкретних методик вивчення класових структур.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.013 с.)