Державне регулювання як необхідна умова розвитку підприємництва 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державне регулювання як необхідна умова розвитку підприємництва



 

Підприємницька діяльність виникає з часу формування капіталістичного способу виробництва, тобто з початку XVI ст. З того часу і до кінця XIX ст. існувала нижча стадія розвитку капіталізму, яку з погляду критеріїв розвитку товарного виробництва в економічній літературі називають вільною ринковою економікою. Таку назву вона отримала внаслідок того, що протягом майже чотирьох століть здійснювалось переважно стихійне саморегулювання економіки за допомогою механізму вільної (досконалої) конкуренції, стихійного переливання капіталу між галузями, вільного ціноутворення тощо, але без широкомасштабного втручання держави в економіку.

Наприкінці XIX ст. почався перехід нижчої стадії капіталізму у вищу, який завершився на рубежі двох століть. Домінуюче місце в економічній системі посіли крупні монополістичні підприємства, найадекватнішою формою існування яких стала акціонерна власність. Такі підприємства почали вивчати ринок, залучати до управління виробництвом і власністю широке коло менеджерів (завдяки чому відбулось відокремлення капіталу-власності від капіталу-функцій), впроваджувати досягнення науки у виробництво, нові форми організації виробництва і праці. Вони сприяли подальшому поглибленню суспільного поділу праці, розширенню масштабів організованості та планомірності.

 

Водночас підприємницька діяльність у межах монополізованого сектора економіки супроводжувалась встановленням монопольно високих цін, що гальмувало науково-технічний прогрес; перерозподілом частини вартості, створеної на дрібних та середніх підприємствах, на користь крупних монополій, що ще більше посилило нерівномірність у розподілі багатства; поглибленням внаслідок названих процесів економічних криз перевиробництва (свідченням чого була найглибша криза 1929-1933 рр.).

 

Все це зумовило необхідність державного регулювання різних організаційних форм підприємства (індивідуальних підприємств, партнерств і корпорацій), різних типів і форм власності, у межах яких здійснюється це підприємництво.

 

Необхідність державного регулювання економіки визначається насамперед тим, що приватний бізнес не зацікавлений вкладати капітал у такі проекти, які не дають високого прибутку, проте для суспільства вони є життєво необхідними. Ринкова економіка не спроможна регулювати всі економічні та соціальні процеси в інтересах суспільства. Вона не забезпечує справедливого розподілу доходів, не гарантує права на працю, не націлює на охорону навколишнього середовища й не підтримує незахищені верстви населення. Про все це повинна дбати держава.

 

Економіка не буває регульованою. Держава, виконуючи свої функції, за всіх часів втручалася в економічні процеси. В сучасних умовах під державний вплив підпадають всі сторони господарського життя, серед них і бізнес. У нашій країні перехід від планової економіки до ринкової означає не повну відмову від участі держави у господарській діяльності, а заміну методів централізованого, директивного управління методами державного регулювання. нині відзначається посилення ролі держави в економічному житті суспільства. Це виявляється у розробці нормативних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, бізнесу, цін, соціального захисту населення.

 

Державне регулювання бізнесу - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур, субєктів бізнесу та ринок з метою забезпечення нормальних умов їх функціонування.

 

Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності виходить з обєктивно притаманних державі економічних функцій.

 

Основними з них є:

 

·Забезпечення правової основи. Держава розробляє й приймає закони, які визначають права власності й регулюють підприємницьку діяльність. Спираючись на правове поле, держава забезпечує законні правила, які регулюють відносини між субєктами підприємницької діяльності.

 

·Створення належного правопорядку в країні та національної безпеки. Держава повинна забезпечити безпеку всіх субєктів ринкової економіки, а також суспільства в цілому. Якщо ця функція не виконується, то у країні створюються умови для розвитку кримінальної обстановки: злочинності, мафії, корупції, що згубно впливає на економіку країни.

 

·Стабілізація економіки, тобто стабільний розвиток економіки, коли підтримуються на оптимальному рівні основні макроекономічні показники: обсяг валового національного продукту, національний доход, рівень інфляції та безробіття, дефіцит бюджету. Якщо держава не буде домагатися стійкого розвитку економіки, то це негативно вплине на підприємницьку діяльність та економіку в цілому.

 

·Захист конкуренції як основного регулюючого механізму в ринковій економіці. Конкуренція - це основа прогресу в усіх сферах економіки, вона спонукає виробників запроваджувати все нове й передове, поліпшувати якість продукції та знижувати витрати виробництва.

 

·Забезпечення соціального захисту та соціальної гарантії. Зміст цієї політики - у гарантованому забезпеченні усіх працюючих мінімумом заробітної плати, пенсіями, допомогою по безробіттю, захисту найбідніших верств населення.

 

Здійснюючи таку політику, держава не допускає соціального напруження у суспільстві.

 

·Фінансування суспільних благ та послуг. Благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, музеїв.

 

·Розробка антимонопольного законодавства та здійснення контролю за його реалізацією.

 

Світовим досвідом вироблено десять принципових положень для оцінки ролі держави у розвитку підприємництва:

 

1. Захищаючи права особи і забезпечуючи товарами й послугами, яких не може дати ринок, держава сприяє успішному розвиткові економіки.

 

2. Держава не є знаряддям коригування економічних процесів.

 

3. Ціна втручання держави в економічну сферу це: а) скорочення виробництва у приватному секторі внаслідок використання ресурсів державою; б) витрати, пов'язані зі стягненням податків; в) невикористані переваги обмінів, яким перешкодила держава.

 

4. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, то суспільні групи, які добре усвідомлюють та організовано захищають свої інтереси, використовуватимуть демократичний устрій для визискування платників податків та споживачів.

 

5. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, парламентарі, як правило, ухвалюватимуть бюджет з таким дефіцитом, який може шкідливо позначитися на розвиткові економіки.

 

6. Якщо держава намагається допомогти одним суспільним групам за рахунок інших і втягується в це, тоді ресурси витрачаються не на виробництво, а привласнюються.

 

7. Кошти, що витрачаються на здійснення державою операцій, пов'язаних з перерозподілом прибутків, бувають набагато більшими, ніж суми надані реципієнтам.

 

8. Державне планування є нічим іншим, як підміною ринку політикою, а така підміна призводить до марнування ресурсів та сповільнення економічного розвитку.

 

9. Конкуренція так само необхідна державній владі, як і ринкові. Конкуренція між владними структурами, а також між державними підприємствами та аналогічними приватними структурами, якраз і ставить державу на службу народові.

 

10. Конституційні норми, які дають змогу зробити політичну діяльність такою, що не суперечить вимогам ефективного розвитку економіки, сприяють цьому розвитку.

 

Сьогоднішні реалії життя в Україні вимагають радикального оновлення курсу реформ. Зміни можуть здійснюватися чи самими ринковими силами, які визначають обличчя країни, і тоді роль держави полягатиме в згладжуванні

 

негативних наслідків чи докладатимуть (в межах ринкової парадигми розвитку) наполегливих зусиль з метою цілеспрямованого реформування економіки.

 

Цивілізовані взаємовідносини між державою і підприємцями повинні мати взаємодоброзичливий, вимогливий та економічно й соціально вигідний характер. Звісно - ці відносини не були і не можуть бути рівними і безхмарними. Однак державне втручання мусить розглядатися господарчими суб'єктами всіх рівнів не просто як складова частина ринкового господарства, але насамперед як об'єкт власного економічного інтересу. Планування того, як отримати користь з державного регулювання, стає також компонентом діяльності менеджерів з вироблення стратегії менеджменту та маркетингу фірми. Більше того, можна стверджувати, що не існує такої сфери регулювання, де воно не відбувалося і його дії не були б спрямовані фірмами на дискредитацію конкурентів, применшення їхніх переваг для одержання високих прибутків. Можна впевнено стверджувати, що суб'єкти малого і середнього бізнесу не є пасивними об'єктами державного регулювання. Практика свідчить про активне пристосування підприємницького середовища до втручання держави в економіку. Підприємництво не лише намагається використати це втручання собі на користь, але й активно впливає на сам процес регулювання. Щоправда, питання полягає в тому, наскільки цей взаємозв'язок є результативним, суспільно-корисним.

 

Державне регулювання намагаються використати в своїх інтересах ті, хто безпосередньо займається формуванням економічної політики, в тому числі, й у сфері розвитку підприємництва. Фахівці, причетні до цього процесу, раціональні у своїй поведінці та виборі рішень і діють відповідно до власних інтересів, що є складовими у накопиченні їхнього політичного капіталу.

 

 

Уряд України з метою досягнення політичних цілей нерідко здійснює регулювання всупереч вектору економічного розвитку. А це знижує ефективність державного регулювання, робить його непослідовним, деструктивним, а подекуди просто згубним для розвитку окремих секторів національної економіки.

 

Саме державне регулювання підприємництва супроводжується великими фінансовими витратами. Хоча воно є не лише економічним феноменом, причому не тільки в їхній організаційній гармонізації, але й також у аспекті використання державних ресурсів та ініціатив на користь підприємницьких структур або їхніх груп. Не тільки господарчі суб'єкти є об'єктом впливу з боку держави, але, що головне, сама держава стає об'єктом впливу з боку малого і середнього бізнесу.

 

Керуючись власними приватними інтересами, підприємницькі структури, як державні, так і недержавні, постійно конкурують між собою за вплив на державні структури, розподіл ресурсів, за можливість отримання державної підтримки.

 

З цього випливає те, що держава, обираючи методи регулювання, використовує приватні засоби, а загальногосподарська заданість державного регулювання перетікає певною мірою в його приватну реалізаційність. З іншого боку, якщо зауважити, що держава - це немонолітне явище, де присутні різні інтереси, течії, тенденції та різні сили тиску, то державне регулювання являє собою складний суспільно-приватний інтерес, який не має достатньо певного ані суспільного, ані приватного розв'язання. Тобто можна впевнено говорити про конкуренцію, яка характерна не тільки для підприємницького (базисного) середовища, але й про її наявність у господарській надбудові, на рівні державного господарювання, саме в межах макрорегулювання.

 

Таким чином, вигоди, які отримують підприємства в результаті державного регулювання, досить різнобічні. Багато з них вже стали відомими для

підприємцям. Водночас, держава забезпечує підприємницьким структурам пріоритетний доступ до зовнішніх ринків, ринків стратегічної сировини, дефіцитних матеріалів, технологій, інформації тощо.

 

Державне управління економікою полягає саме в регламентуванні господарської діяльності шляхом встановлення стандартів, нормативів, лімітів, ліцензій тощо. Держава бере на себе загальну підтримку науки, освіти, культури, охорони здоров'я і т.п. та контролює рівень цін, доходів, кількість продукції, стан навколишнього середовища, умови праці тощо.

 

Підприємницькі ж структури, інспіруючи ті чи інші регламентаційні дії держави або дії судів, пов'язані з їх виконанням, можуть значно посилити свої позиції і послабити конкурентів. В свою чергу, регламентуюча діяльність держави - це не щось самодостатнє, вона має іти на користь суспільству, окремим суб'єктам, їхнім групам, при чому, зовсім не обов'язково лише з метою самого регламентування.

 

Філософія державного регулювання полягає якраз у тому, що вигоди отримуються не безпосередньо в результаті регулювання, як, скажімо, у випадках перерозподілу коштів через бюджет, а в результаті регулювання, яке покликане служити суспільним інтересам і використовуватися у приватних інтересах.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; просмотров: 74; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.57.1 (0.022 с.)