Форми і методи державного регулювання підприємництва



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Форми і методи державного регулювання підприємництва



 

Значення підприємства для розвитку національної економіки та суспільного життя є незаперечним і винятково важливим. Але, незважаючи на місце, яке займає, та роль, яку відіграє підприємство в національній економічній системі, саме підприємство є досить вразливим і залежить від багатьох факторів, що формують так зване підприємницьке середовище.

 

Так, підприємництво не здатне повною мірою протистояти таким проблемам сучасної ринкової економіки, як монополізм, постійне порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, ускладнення відтворювальних процесів, глобалізація, нестача фінансових ресурсів, інфляція тощо. Це у свою чергу породжує такі негативні явища, як: масове банкрутство підприємницьких структур і втрата державою платників податків, а отже, скорочення джерел поповнення державних доходів, з одного боку, та збільшення навантаження на державний бюджет внаслідок збільшення соціалізованих витрат,з іншого. Все це спричиняє посилення соціальної напруги і нестабільності у державі.

 

Тому власне для усунення суперечності між високою економічною та соціально-політичною значущістю підприємництва, з одного боку, і слабкою життєздатністю та вразливістю субєктів підприємництва в сучасній ринковій економіці, з іншого, є необхідним державне регулювання підприємницької діяльності, а також державна підприємницька політика, спрямована на створення

 

 

сприятливих умов для становлення і розвитку підприємництва національної економічної системи та його підтримку.

 

Державне регулювання підприємництва як елемент єдиної системи державного регулювання економіки - це система правових, організаційних, адміністративних та регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливих умов для становлення та розвитку підприємництва(сприятливого підприємницького середовища) і на його підтримку, а також управління державним сектором економіки для забезпечення ефективності та конкурентоздатності національної економіки.

 

Обовязковими умовами, що забезпечують становлення та нормальне функціонування і розвиток підприємництва, є:

 

·стабільна грошово-кредитна система;

 

·правова захищеність підприємництва;

 

·стабільна, стимулююча система оподаткування, яка б сприяла інвестуванню та реінвестуванню коштів у сфері підприємництва;

 

·розвинута система ринкової інфраструктури підтримки підприємництва (комерційні банки, товарні біржі, страхові компанії, науково-консалтингові, інформаційно-маркетингові фірми, навчальні центри загального розвитку підприємства, менеджменту, маркетингу тощо);

 

·державна підтримка підприємництва (особливо питаннях започаткування, реєстрації, фінансування, кредитування тощо);

 

·прозора і проста процедура регулювання підприємницькою діяльністю органів державної влади та управління;

 

·ефективний захист інтелектуальної та матеріальної власності;

 

·формування у суспільстві привабливого образу підприємництва і культивування прихильного ставлення до нього.

 

Державна підприємницька політика як система заходів щодо підтримки та розвитку підприємництва ґрунтується на таких принципах:

 

·забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх субєктів господарювання;

 

·однакові умови для усіх господарюючих субєктів (вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації тощо);

 

·свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

 

·обмеження державним регулюванням економічних процесів у звязку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

 

·заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у підприємницьку діяльність;

 

·захист національного товаровиробника;

·заохочення підприємництва на основі критеріїв економічної ефективності та соціально-економічної значущості;

 

·селективна державна підтримка секторів, галузей і виробництв, які забезпечують розвиток прогресивних процесів та структурних зрушень у національній економіці;

 

·стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності;

 

·заохочення розвитку експортного потенціалу країни.

 

Безпосередніми субєктами державного регулювання підприємства в Україні виступають: Міністерство економіки (як координуючий макроекономічний орган стратегічного характеру дії); Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва (як розробник оперативних питань); Ліцензійна палата, галузеві міністерства і відомства (здійснюють ліцензування видів діяльності); а також Міністерство фінансів, Державний комітет стандартизації, мерології та сертифікації, Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Фонд державного майна та їх територіальні представництва, місцеві органи виконавчої влади (держадміністрації, виконавчі органи рад, органи місцевого самоврядування), кожен в межах своєї компетенції і вповноважень, наданих їм законом.

Основними елементами системи регулювання, забезпечення та державної підтримки підприємництва в Україні є:

 

·нормативно-правове забезпечення розвитку підприємництва (формування нормативно-правового поля );

 

 

·адміністративно-економічне регулювання (забезпечення) розвитку підприємництва;

 

·дерегулювання підприємництва;

 

·організаційно-економічна та інформаційна підтримка (забезпечення) підприємництва;

 

·фінансово-кредитне регулювання і підтримка підприємництва;

 

·функціональна (цільова) підтримка (регулювання) підприємництва;

 

·програмно-цільове регулювання підприємництва.

 

Державне регулювання підприємницької діяльності - комплекс форм, методів і засобів державного впливу на діяльність підприємств та організацій з метою створення нормальних умов їх функціонування і розвитку, послаблення негативних тенденцій від такої діяльності.

 

Основними методами державного регулювання підприємницької діяльності є адміністративні, правові та економічні.

 

Адміністративні методи - способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень.

У розвинутих країнах світу адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях.

Правові методи - способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів.

 

Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство і антимонопольна діяльність держави.

 

Економічні методи - способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо.

 

Серед економічних методів розрізняють прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект, то непрямі - через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігається, як правило, через 1,5-2 роки.

 

Якщо виходити з практики розвинутих країн світу, то основним інструментом впливу держави на підприємницьку діяльність є податкова політика, зокрема використання інвестиційного податкового кредиту. Так, у США такий кредит означає зниження оподаткованого мінімуму на суму капіталовкладень на придбання машин і устаткування. Пільгові інвестиційні кредити надаються підприємствам Німеччини при освоєнні відсталих регіонів, спеціальні інвестиційні кредити - при створенні високотехнологічних виробництв, субсидії - відповідно до структурної програми розвитку середніх міст та ін.

Функціональні (цільові) форми та методи державної підтримки підприємництва умовно можна розділити на такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка; фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу;

 

зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.

 

Важливою формою державного регулювання підприємницької діяльності є амортизаційна політика. Амортизаційна політика упродовж багатьох років залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції - не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво.

 

Сучасна амортизаційна політика в країні визначається державою й не передбачає участі в її формуванні всіх ланок економічної системи, які мають відношення до життєвого циклу основних коштів. Держава встановлює методи нарахування амортизації й ставки амортизаційних відрахувань, а на самих підприємствах амортизаційний фонд не є чітко регламентованим. Підприємства вправі самі вирішувати, створювати їм амортизаційний фонд чи ні. Тому значну частину амортизаційних коштів використають не по своєму економічному призначенню. Кошти амортизації витрачають не на відтворення основного капіталу, а на споживання, тобто відбувається так зване проїдання основного капіталу. У практиці підприємств спостерігається використання основних коштів за межами нормативного терміну служби, разом з тим окреме обладнання передчасно списується. Втрачено контроль над строками корисного використання основних коштів, що призвело до втрати їхньої справедливої вартості й різкого зменшення амортизаційного фонду.

 

Регулювання підприємництва у сфері банківської діяльності здійснюється передусім з боку Центрального банку. Найбільш подібною до банківської системи України ж банківська система Німеччини. Вона є дворівневою. Центральна ланка

такої система - Німецький федеральний банк. У своїй діяльності (виконанні цілої низки функцій) він зобовязаний підтримувати економічну політику федерального уряду, зокрема забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання та ін..

 

Водночас він керує діяльністю двох видів комерційних банків (так, комерційні універсальні банки, на які припадає до 80% обсягів обороту, займаються одержанням та наданням кредитів, здійсненням платежів тощо; спеціалізовані функціонують лише у певних сферах і надають окремі види кредитів), які за формами поділяються на громадсько-правові (акціонерами виступають різні обєднання громадян), кооперативні та приватні.

 

В Україні існує дворівнева банківська система, яка перебуває в стадії формування. Про це свідчить не значна кількість комерційних банків. Так, якщо в Німеччині їх приблизно 4500 тис., у США - понад 10 тис., то в Україні на початку 2000 р. налічувалося 203 таких банки. Їх статутний фонд був утворений здебільшого на кошти державних підприємств.

 

Отже, аналіз використовуваних у державному регулюванні форм свідчить, що їх сукупність - це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно взаємодіють один з одним, проте не є взаємозамінними. Вирішуючи функції державного регулювання економіки, державні органи та їх посадові особи повинні використовувати лише ті форми регуляторної діяльності, які встановлені правовими нормами. Особливість форм державного регулювання полягає у тому, що вони можуть бути застосовані органами державної влади тільки у взаємовідносинах із суб'єктами підприємництва, а також за наявності певних умов, визначених у законодавстві України.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.110.106 (0.009 с.)